Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Святий Домінік
Святий Домінік
Дата: П`ятниця, 28.05.2010, 01:06 | Повідомлення # 1
Існує зображення, на якому святий Домінік разом зі святим Франциском із Ассизі підпирають будівлю
церкви, що падає. Немає в цьому жодного перебільшення, адже обидва засновники орденів відіграли
в Церкві ХIII століття роль харизматичних лідерів, спромоглися побачити знаки свого часу і вказали
напрям дій.


Розвиток міст із їхнім вільним та рухливим населенням, розвиток університетів, глибше проникнення християнства в широкі верстви – все це спричинилося до поглиблення релігійної свідомості, але водночас і до збільшення напруги в Церкві.
У такій ситуації ІV Латеранський собор 1215 року представив досить сміливу програму щодо папства та ієрархії, а також для низових кіл Церкви, які могли б здійснити цю програму. Такою силою стали жебручі ордени. Св. Франциск виявив можливість цілковитого й безкомпромісного жебрацтва, яке, однак, трималося в рамках ортодоксії. Домінік увесь свій апостольський та організаційний геній найповніше виявив у створеному ним же Ордені, який дав початок новій формі діяльності Церкви.
Домінік нагадує св. Павла своїм апостольським запалом і обширом територій, на яких він проголошував Євангеліє. Зрештою, листи Апостола народів разом із Євангелієм від Матея були його постійною лектурою. Народжений близько 1170 року в замку Каллароґа, Домінік не пішов дорогою батька-лицаря. Певне, від народження був призначений до духовної кар’єри: незабаром Домініка було спочатку вислано на науку до дядька-священика, а пізніше – до відомої школи у Валенсії. Там він насамперед здобув загальну освіту, а потім – теологічну. З 25-ти років Домінік залишається каноніком при кафедрі в Осмі.
Життя Домініка було зразковим, без конфліктів. Поза своїми душпастирськими обов’язками він мав багато часу на молитву й студіювання теології. Свідки залишили нам опис дій Домініка, що характеризують його вразливість щодо людської недолі. Під час страждань від голоду він продав найцінніший свій скарб – пергаментні книги, бо, як він сам говорив, «неможливо надавати ваги мертвій шкурі, коли живі люди помирають з голоду і потребують допомоги». Працьовитий і побожний священик, шанований усіма довкола, він міг досягнути ще більших церковних почестей, як канонік і єпископ він міг добре прислужитися Церкві та її вірним.
Окрім того, все, що він робив, було дійсно добрим і по-своєму досконалим. А проте достатньо було однієї подорожі, аби змінилося ціле життя і набуло нового виміру його служіння Богові та Церкві. Це була подорож до невідомої сьогодні землі на півночі Європи, куди Домінік попрямував у 1203 році як товариш свого єпископа, котрого було туди призначено послом. Щоб досягти мети, а потім дістатися до Рима й повернутися до Іспанії, вони мусили пройти через Південну Францію, охоплену рухом катарів. У 1206 році він рішуче розпочав місію проголошення істини серед відступників.
Тут пригадується інша подорож. Подорож побожного й старанного сповідника правдивого Бога, знавця Св. Письма Савла з Тарса, який їхав до Дамаска ні для чого іншого, як для того, щоб служити Богу, перемагати тих, котрих він уважав за блюзнірів. На тому шляху він упав на землю під впливом видіння, завдяки якому дізнався, що його служіння має виглядати зовсім по-іншому, бо все, що він робив раніше, було переслідуванням Бога. Від того часу він, правовірний єврей, став апостолом Христа, до того ж серед поган.
Розпочалися роки важкої та небезпечної апостольської праці на тих теренах, де скінчилися невдачею попередні місії папських легатів, де ситуацію ускладнювали ще й збройні хрестові походи. Першою причиною успіху їхньої діяльності був той факт, що Домінік та його товариші намагалися відповідати моральним вимогам, які висував загал до проповідників. Вони відмовилися від багатства й розкоші, вели суворий спосіб життя.
Домінік вдається до Рима, щоб добитися затвердження своєї групи вже в якості Ордену Братів Проповідників. Щойно це сталося, Домінік відразу розпорошив свою кільканадцятиособову групу. Семеро прямують до Парижа, четверо – до Іспанії, сам Домінік з одним товаришем – до Рима. Завдяки цьому швидко постали нові осередки


Ордену в Парижі та Болоньї, а пізніше з’явилися осередки університетські й дієцезіальні. Університети давали Ордену нові покликання, у них же брати й навчалися.
Щоб зміцнити новацію, Домінік відкинув звичну в чернечих спільнотах засаду фізичної праці. Урочисте відправлення літургії, збережене як істотний елемент спільного життя проповідників, теж приведено у відповідність до вимог апостольського життя. Зменшено кількість псалмів для промовляння, спрощено проведення обрядів. Монастирі мали бути насамперед спільнотами євангельського життя та школами, які духовно й інтелектуально готували б проповідників до їхньої апостольської праці.
Останні роки життя Домінік присвятив насамперед зміцненню Ордену, який швидко розвивався. Він мандрує від монастиря до монастиря, навчає братів і стверджує їх в апостольському покликанні. При нагоді й сам апостольствує. Надалі мріє також про особисту участь у місіях серед поган. Карта його перших мандрівок Західною Європою є досить розлогою. Помирає Домінік у Болоньї, вільний від будь-яких матеріальних залежностей. В останні роки життя він не мав навіть власної келії і власного ліжка. Однак помирає серед братів, і поховано його поряд із ними, як він і бажав. На той час число братів нараховувало вже кілька сотень, і жили вони в сімдесяти домах. Ці брати продовжили Домінікову справу.
"Я знав мужа, – казав про Домініка двадцять років по його смерті Папа Григорій ІХ, – який в усій повноті реалізував апостольський стиль життя". А Катерина Сієнська залишила нам слова, які почула в містичному екстазі від нашого Найвищого Господа: "Домінік хотів, щоб його брати прагли тільки слави Моєї і спасіння душ світлом віри... Він розпочав справу Слова, Єдинородного Мого Сина. У світі Домінік виглядав справжнім апостолом – такими великими були правда й блиск, з якими він сіяв Слово, розсіював сутінки й розливав світло... Домінік відповідає Моїй правді, прагнучи не смерті грішника, але щоб той навернувся і жив. Тому ж то Орден його є лагідним, веселим і благовонним" (Katarzyna ze Sieny: Księga Miłosierdzia Bożego, czyli Dialog. – T. 2. – S. 215 та ін.).
Найкращим шляхом плідної діяльності й розвитку Ордену є здійснення правдивого апостольського життя, повноту якого вказав св. Домінік.

http://molodalexander.org.ua/

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Святий Домінік
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика