Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Свята Жанна Беретта Молла (http://www.catholic-media.org/)
Свята Жанна Беретта Молла
Дата: Вівторок, 18.05.2010, 23:58 | Повідомлення # 1
Свята Жанна була дружиною, матір’ю і лікарем. Вона особливо близька тим, хто покликаний до подружнього життя і до тим, хто опікується хворими. Оскільки Жанна жила у ХХ ст., то добре знала всі спокуси сучасності проти святості чоловіка, дружини, батька і матері. Ми отримуємо допомогу від святих завдяки їхнім молитвам про те, щоб ми відповіли на заклик Христа так, як і вони у свій час відповіли на Його заклик. Саме таким прикладом є для нас св. Жанна, яка віддала своє життя - даруючи життя для своєї дитини.

Жанна народилася 4 жовтня 1922 р. в день святого Франциска Ассизького у маленькому італійському місті Маджета, недалеко від Мілана. Батьки Жанни були справжніми католиками, які наслідували духовність францисканців-світських, і охрестили свою доньку 11 жовтня у базилиці Сан-Мартіно. На хрещенні дівчинка отримала ім’я Джованна Франческа. Її друге ім’я - Франческа - було вибране у зв’язку з тим, що народилася дівчинка у свято св. Франциска.

Батько Жанни, Альберто Бететто, був людиною глибокої віри і відвертої побожності. Він народився у місті Маджета в 1881 році, працював бухгалтером на бавовняній фабриці в Мілані. Незважаючи на те, що прибуток Альберто дозволяв його родині жити у достатку, він і його дружина підкреслювали францисканський дух бідності у своїй родині. Для того, щоб відправити дітей у коледж на навчання і оплатити його, Альберто приніс у жертву свою єдину примху - відмовився від сигари після вечері. Альберто був люблячим і щасливим батьком, щоранку вставав о 5 годині на Месу і присвячував весь робочий день Богові, показуючи своїм дітям приклад християнина.

Мати Жанни, Марія де Мічеллі, також поділяла міцну віру чоловіка. Марія народилася у Мілані в 1886 році. Вона отримала диплом виховательки дитячого садочка, але стала домогосподаркою, щоб опікуватися своїми дітьми. Марія була щедрою і скромною, але в той же час сильною і рішучою. Щодня вона приводила своїх дітей на святу Месу. Марія піклувалася про кожну дитину, як про єдину, виховуючи її у католицькій вірі, допомагаючи розуміти і виправляти помилки з раннього дитинства.

У Альберто і Марії було 13 дітей, п’ятеро з яких померли в дитинстві. Троє присвятили своє життя чернечому та священицькому покликанням. Енріко, лікар і священик, взяв собі у чернецтві ім’я Альберто, і, ставши капуцином, працював у медичній місії в Бразилії.

Джузеппе став інженером і священиком, служив в дієцезії Бергамо в Італії. Вірджинія була лікарем і черницею-місіонеркою (Сanossian) в Індії.

Родина Беретто жила в Мілані 18 років і брала активну участь в житті парафії капуцинського ордену, храм якої знаходився недалеко від їхнього дому. В 1925 році епідемія грипу (іспанка) забрала життя трьох дітей Беретто, а старшій сестрі Жанни, 16-річній Амелії, поставили страшний діагноз - туберкульоз. У зв’язку з цим родина почала шукати нове заміське житло з чистим повітрям для хворої дочки. Таким чином, вони переїхали в Бергамо, невелике містечко на узгір’ї за межами Мілану.

Жанна була десятою дитиною у сім’ї. Серед чотирьох хлопчиків і чотирьох дівчат, які вижили у дитинстві, вона була другою з наймолодших. З раннього дитинства дівчинка прийняла дар віри, який передали їй батьки, виховуючи в істинно християнському дусі. З дитячих років її вчили приймати життя як дар Божий, вірити у Боже Провидіння і силу молитви. Глибоке шанування батьками Жанни св. Франциска навчили її завжди задовольнятися малим, а також чутливості до бідних, що викликало бажання місіонерства.
Знаходячись в атмосфері віри та любові до Господа, п’ятирічна Жанна прийняла Перше Причастя в парафії Санта - Грата в Бергамо 4 квітня 1928 року. З того дня Жанна разом зі своєю мамою щодня приходила на Святу Месу і приймала Святе Причастя. Євхаристія стала її обов’язковою щоденною їжею, яка підтримувала і надихала протягом усього життя. Доброзичлива і завжди готова допомагати людям, Жанна ніколи не сиділа, склавши руки. Вона любила все прекрасне: живопис, музику і мандрівки у гори. Пережила велике страждання, але міцне духовне життя дозволило їй стати більш чутливою і гідно винести всі тяжкі випробування.

Одним з таких випробувань стала смерть її улюбленої 26-річної сестри від туберкульозу, коли Жанні було лише 14 років. Після цього родина Жанни переїхала з Бергамо в Геную, щоб дати дітям можливість відвідувати місцевий університет. Сім’я продовжувала жити разом.

П’ятий клас гімназії Жанна розпочала в Інституті монахинь св. Доротеї. За час перебування в Генуї віра Жанни зросла і зміцніла. Одним з найважливіших моментів на шляху становлення її віри стало пережиття разом з іншими однокласниками духовних вправ. Жанна тоді мала 15 років. Духовні заняття, які провадив отець-єзуїт Мікеле Аведано, проведені на основі духовності св. Ігнатія Лойоли, вплинули на Жанну надзвичайно сильно. Жанна записала власні думки на 30 сторінках щоденника, який назвала «Спогади і молитви». В одному зі своїх роздумів Жанна написала: «Я хочу боятися смертного гріха так як змії, і знову повторюю, що краще померти 1000 разів, ніж образити Господа». Іншим разом вона пише: «Ісусе, обіцяю Тобі виконати все, що Ти дозволиш, щоб зі мною сталося. Дозволь лише правильно розпізнати Твою волю».

У кінці того ж навчального року побоювання за слабке здоров’я дочки змусили батьків залишити Жанну вдома протягом року. Вона прийняла їх рішення і використовувала цей рік як можливість краще пізнати своїх батьків і навчитися жити за їх прикладом. Вона проводила дні, граючи на фортепіано, малюючи, займаючись хатньою роботою, а також брала участь у Католицькому русі, який допомагав його учасникам наслідувати Христа, приділяючи особливу увагу молитві, служінню іншим і жертовності.
Впродовж цього часу Жанна отримала користь від духовного наставництва парафіяльного священика Квінта-аль-Маре у Геноа, Монсеньйора Маріо Рігетті. Духовний лідер Католицького руху і відомий літургіст, Монсеньйор Рігетті навчав Жанну любити Літургію. За цей час Жанна купила Месал, що дозволило їй більш повно брати участь у літургії. Вона використовувала його кожного дня.

У жовтні 1939 року Жанна поновила навчання в гімназії при Інституті сестер Доротеї у Генуї. Але в 1941 році йшла Друга світова війна і бомбардування Генуї негативно вплинуло на слабке серце матері Жанни. Восени того ж року родина Жанни повернулась в Бергамо, переїхавши до батьківського дому Марії у селищі на невеликому схилі Сан-Віджиліо.

Саме тут, закінчуючи останній клас гімназії, 19–річна Жанна з перервою менше, ніж 5 місяців, поховала обох батьків. У матері в 55-річному віці несподівано стався інфаркт, і через 2 дні, 29 квітня 1942 року, вона померла. Батько Альберто, якому було 60 років, довго страждав від злоякісної анемії і помер у вересні того ж року.

Після смерті батьків Жанна разом з братами і сестрами повернулася у містечко Маджента, де колись народилась. Вбачаючи в медицині професію, коли найкраще можна допомагати людям фізично і духовно, Жанна вступила на медичний факультет Міланського університету у листопаді 1942 року. Спочатку вона навчалася в Мілані, а потім в Падуї, де отримала диплом лікаря 30 листопада 1949 року.

За роки навчання в університеті Жанну знали як милу, рішучу, тверду і стриману молоду дівчину. В Мадженті разом зі своїми сестрами Зітою і Вірджинією вона належала до парафії Базиліки Сан-Мартіно, де була охрещена. Жанна зростала і укріплювалася у вірі, щоденно відвідуючи Меси, відмовляючи розарій і служачи людям, особливо похилого віку, та всім потребуючим як волонтер. Жанна також допомагала парафіяльному священику Луїджі Креспі, проводячи духовні вправи з молодими жінками у монастирі сестер каносіянок в Мадженті, який став для неї другим домом. Щонеділі вона читала лекції молодим дівчатам Католицького руху, піклуючись про них, проголошуючи їм Євангеліє і підтримуючи їх духовне зростання. Жанна ділилася з дівчатами своєю палкою відданістю Діві Марії і спонукала їх до щоденної молитви на розарії.

Безмірна любов Жанни до Бога надихала її на повне віддання себе служінню Йому, і такий ентузіазм приваблював увагу інших людей. Ось як відмітив однокласник Жанни: «Її відверта посмішка, наповнена добротою і спокоєм, відображала безмежну і абсолютну радість душі».

1 червня 1950р., у віці 28 років, Жанна відкрила амбулаторну поліклініку в Мезеро. У той же час вона спеціалізувалася на педіатрії, живучи неподалік в Мадженті. У її брата Фердинандо, також лікаря, була клініка в Мадженто, і Жанна часто йому допомагала в лікарській практиці.

Зайнятість Жанни в медичній праці не відволікали її ні від волонтерських зусиль, ні від додаткових занять. У цей період вона ще більше часу приділяла участі у Католицькому русі, а також насолоджувалась красою музики, малювання, гірських мандрівок і катанням на лижах.

В 1952 році Жанна завершала спеціалізацію по педіатрії. Її пацієнтами були бідні незаможні матері з дітьми. Жанна піклувалась як про їх тіло, так і про душу. Свою працю лікаря вона сприймала як місію і дар від Господа. Вона не раз любила повторювати: «Наше земне і вічне щастя залежить від того, наскільки правильно ми йдемо за нашим покликанням». Саме бажання іти за своїм покликанням надихнуло Жанну стати медичною місіонеркою. Її брат Альберто писав їй листи з Бразилії, описуючи власну місіонерську роботу лікаря. Ці листи запалили в Жанні бажання допомагати своєму брату, єдиному лікарю місії, служачи бідним і потребуючим, але її духовний отець хвилювався про здоров’я Жанни в суворих умовах місіонерської роботи. Він не підтримував цю ідею, як і єпископ Бернереджі Бергамо. Консультуючись з братом Жанни, отцем Джузеппе, єпископ казав: «З мого священицького і єпископського досвіду я знаю, що коли Господь закликає до місіонерства, крім глибокої віри і виключної духовності, Він також дає фізичну силу, яка допоможе долати такі труднощі, які ми не можемо навіть уявити собі. І якщо Жанна не має такої сили, то я точно можу сказати, що це не та дорога, яку Господь обрав для неї». Жанна прийняла цю пораду як знак, що Господь приготував для неї інші плани.

8 грудня 1954 року неопресвітер Ліно Гараваглія запросив Жанну на свою першу Месу, яку він відправляв у рідному містечку Мезеро. Серед запрошених гостей був також і молодий юнак П’єтро Молла, який, як і Ліно, виявився родом з Мезеро, і якого Жанна бачила лише раз. Інженер і керівник заводу по виготовленню сірників в Понте Нуово, недалеко від Мадженти, П’єтро також був набожним і активним католиком у своїй парафії і брав участь у Каталоцькому русі.

П’єтро і Жанна дуже сподобалися один одному. Вони почали проводити разом багато часу, зростаючи у взаємній симпатії і прив’язаності. На початку 1955 року П’єтро освідчився Жанні. Вони відсвяткували свої заручини у понеділок після Великодня 11 квітня 1955 року. Брат Жанни, отець Джузеппе, відправив святкову Месу у невеликій церкві сестер Каноссіянок в Мадженте. Як свідчила сяюча посмішка Жанни, дівчина була дуже щасливою. Вона молилася і дякувала Богові за П’єтро. Готуючись до шлюбу, Жанна запитала майбутнього чоловіка, як вона може зробити його щасливим, і запропонувала разом дякувати Богу за Його щедрість до них. Під час цієї духовної підготовки вона вирішила зробити особливе «тридення»: 3 дні відвідувати Меси і приймати Святе Причастя. Вона надихнула і П’єтро приєднатися до такої підготовки - він в невеликій церкві Нашої Матері Доброї Поради в Понте Нуово, де проживав, а вона - в Санктуарії Успіння Пресвятої Богородиці в Мендженті. П’єтро з радістю погодився. Ця пара плекала свою любов у світлі віри.
24 вересня 1955 року Жанна і П’єтро обвінчалися в Базилиці Сан Мартино в Мадженті. Молода сім’я оселилася в містечку Понте Нуово, в затишному домі, наданому компанією П’єтро. Цей дім був розташований біля невеликої церкви Богородиці Доброї Поради, де Жанна молилась і щоденно відвідувала Месу.

Жанна була щасливою дружиною, і невдовзі Господь виконав її велике бажання стати матір’ю декількох дітей. Перший малюк був хлопчиком, котрого назвали П’єр Луїджі. Він народився 19 листопада 1956 року. Наступною стала дівчинка Марія Зіта, котра народилась 11 грудня 1957 року, а потім Лаура, яка народилася 19 липня 1959 року. Всі вони народились вдома в Понте Нуово.

Жанна раділа з ролі матері, називаючи дітей своїми «скарбами», і насолоджувалась часом, проведеним з ними. Крім нових обов’язків матері, вона продовжувала роботу лікаря, маючи приватну практику. Починаючи з 1956 року, Жанна взяла під своє керівництво офіс Медичного Центру Матері і Дитини в Понте Нуево, який очолював Національний Інститут Матері і Дитини. Вона також працювала лікарем–волонтером у сусідньому дитячому садочку і в початковій школі. Завдяки міцній вірі і відданій домогосподарці, Жанна могла виконувати всі свої обов’язки з простотою і вишуканістю. Вона відчувала себе повноцінною і щасливою, виконуючи подружні і материнські обов’язки, а також обов’язки в медицині, навіть після народження третьої дитини, котра додала в її і так зайняте життя нові проблеми.

У вересні 1961 року, після двох невдалих спроб, Жанна очікувала наступну дитину. На другому місяці вагітності лікарі виявили у Жанни велику фіброму – доброякісну пухлину матки. Єдиним надійним варіантом спасти життя Жанні було видалення матки разом із пухлиною і плодом – вибір, який означав, що Жанна більше не буде мати дітей. Другий варіант полягав у видаленні пухлини разом із плодом, але матку можна залишити. Таким чином у Жанни міг бути шанс знову завагітніти. Третій, найбільш ризикований варіант - видалити лише пухлину і залишити дитину Жанни у матці, даючи шанс спасіння дитини. Як лікар, Жанна знала весь ризик, пов’язаний з третім варіантом, але так чи інакше, вона обрала його. Довіряючись Богу, Жанна просила хірурга врятувати дитину будь-якою ціною. Жанна терміново була прооперована у лікарні в Монзе, де хірург акуратно видалив фіброзну пухлину, і після операції виписав пацієнтку додому. Завдяки Божій допомозі Жанна поновила свою медичну практику і піклування про своїх дітей. Протягом наступних семи місяців важкої вагітності вона старанно молилася про те, щоб Господь дозволив їй народити здорову дитину, навіть ціною власного життя. Жанна знала, що пологи будуть важкими. Але вона твердо вірила у те, що ця ненароджена дитина мала таке саме право на життя, як і інші її діти. Покладаючись на Бога і на свою родину, яка наглядала за дітьми, Жанна просила чоловіка захистити життя цієї дитини, незважаючи на можливі трагічні наслідки. Як пізніше згадував П’єтро, Жанна говорила «твердим і упевненим голосам, якого я ніколи не забуду». Вона сказала йому: «Якщо тобі доведеться вибирати між мною і дитиною, не вагайся. Вибери - і я вимагаю цього - дитину. Врятуй дитину».

20 квітня 1962 року у Страсну п’ятницю Жанну знову госпіталізували в лікарню у Монзе для пологів натуральним шляхом, оскільки це був найбільш безпечний варіант у її стані. Але таким чином народити вона не змогла. Наступного ранку, у Велику Суботу, лікарі змушені були зробити кесарів розтин. Народилась здорова дівчинка, котру назвали Жанна Емануела. Через декілька годин після народження дівчинки у Жанни різко підвищилася температура і з’явився сильний біль в черевній порожнині внаслідок перитоніту. Вона прийняла ці страждання як частину Христових страждань на Голгофі. Сестра Жанни, мати Вірджинія, саме у цей час повернулася з Індії, нічого не знаючи про тяжкий стан сестри. Вона доглядала хвору Жанну. Пізніше мати Вірджинія розкаже, що Жанна переносила свої терпіння мужньо, і тільки іноді можна було побачити ознаки її великих страждань. «Вона відмовилась приймати будь-які знеболюючі ліки, щоб усвідомлювати зв’язок з Богом, до котрого кожну хвилину взивала», - розповідає мати Вірджинія. «Вона черпала силу для перенесення страждань зі своїх коротких молитов любові і жертви: «Ісусе, я люблю Тебе», «Ісусе, поклоняюся Тобі», «Ісусе, дай мені сили», «Мамо, допоможи мені», «Маріє, ...», - котрі супроводжувалися тихими роздумами». Говорячи про хрест, який носила мати Вірджинія, Жанна сказала: «Я відчула силу втіхи, цілуючи твій святий хрест. Ми повинні дякувати Богу за те, що маємо втіху у важкі для нас моменти».

Не зважаючи на зусилля лікарів, Жанні з кожним днем ставало все гірше. Її страждання підсилювались сумним прощанням з чоловіком, з новонародженою дочкою та з родиною. Вона також хотіла прийняти Святе Причастя, але її постійна неконтрольована нудота дозволяла приймати лише частину Господа в уста.

Жанна попросила брата Фердинандо підказати якісь особливі слова, коли відчула близькість смерті. Але у Фернандо не вистачило хоробрості щось відповісти, тому матінка Вірджинія сказала своїй сестрі: «Відваги, Жанно, мама і тато чекають тебе на небі. Ти рада, що йдеш туди?» Матінка Вірджинія могла прочитати відповідь на обличчі Жанни. «По руху її вій ми могли зрозуміти її повне і віддане прийняття волі Всевишнього, не зважаючи на материнський сум покидання своїх улюблених дітей», - сказала матінка Вірджинія. «Жанна, як Ісус, віддала себе у руки Бога Отця».

Коли стало зрозуміло, що кінець близько, Жанну, за її проханням, перевезли додому в Понте Нуово на світанку в суботу 28 квітня, де вона і померла о восьмій ранку. Їй було 39 років. Її поховання відбувалось у маленькій церкві в Понте Нуово, де зібралось багато прихильників і люблячих її людей. Жанну поховали на цвинтарі в Мезеро, де і зараз її тіло покоїться у сімейному склепі. Звістки про жертву і святість Жанни дуже швидко поширились після її смерті. Повне віри життя жінки і материнська любов, яка увінчалася героїчним вибором, призвели до процесу беатифікації Йоаном Павлом П 24 квітня 1994 року, коли він проголосив Жанну «Матір’ю Родин» - «Матір ...». Через день після Беатифікації Святий Отець підкреслив важливість „pro life” свідчення Жанни, звертаючись до паломників, які зібрались в кімнаті святішого Папи Павла УІ. «Її героїчне свідчення, - говорив Святий Отець, - справжній гімн життю на яскравому контрасті протилежних поглядів, які все більше поширюються сьогодні». Нехай її жертва наповнить мужністю людей, котрі підтримують рух „pro life”, щоб недоторканна гідність кожної людини була визнана від зачаття до природної смерті як найголовніша і найважливіша цінність кожної людини і соціального права».

Десять років по тому, 16 травня 2004 року, Папа Йоан Павло П проголосив Жанну святою. Канонізація її і ще п’яти інших святих проходила на площі святого Петра серед 100000 паломників. На святій Месі також був присутній чоловік Жанни, діти, онуки, її брати і сестри, пацієнти та друзі. 28 квітня Святий Отець проголосив Днем Жанни.

Віруючі можуть вчитися у Жанни. Письмові праці Жанни – одні з найцінніших здобутків, які залишилися після неї. В основному це лекції, написані для молодих дівчат з Католицького руху. Є також її спогади і молитви під час реколекції, записи лекцій для жінок, які приєдналися до руху св. Вікентія де Поля.

Сила духовності Жанни – її міцна віра, дух молитви, любові і пошани життя, довіра Божому провидінню – яскраво виділяються у всіх її працях. Дивлячись на історію життя і життєвий вибір Жанни, можна з упевненістю сказати, що її поради, наповнені жіночою мудрістю, свідчать про те, що вона втілювала у життя все, що проповідувала, до свого останнього подиху.

Свята Жанна дала найбільш яскраве свідчення правди про гідність кожного людського життя, без винятку і меж, коли запропонувала віддати в жертву своє власне життя для спасіння дитини в утробі. Її героїчний приклад пошани кожного людського життя став головною відповіддю на заклик до святості. Вона - особливе джерело натхнення і сили для подружжя і батьків, покликаних робити героїчні жертви, виконуючи свій життєвий обов’язок. Вона є особливим джерелом мудрості і мужності для лікарів і тих, хто їм допомагає, щоб подолати культуру смерті, яка оточує нас сьогодні, щоб встановити цивілізацію „pro life” і любові.
Лікарі, медсестри та інші медичні працівники можуть знайти в св. Жанні люблячого і міцного помічника у правильному напрямку сучасної медицини, на яку так сильно впливають сучасні технології, що іноді помилково і фатально відходять від моральності. Пацієнти св. Жанни отримували від неї не тільки чудову медичну допомогу, а й щось набагато більше і триваліше - пошану недоторканного дару людського життя.

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Свята Жанна Беретта Молла (http://www.catholic-media.org/)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика