Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ЮРІЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ
СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ЮРІЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ
Дата: Понеділок, 10.05.2010, 00:01 | Повідомлення # 1
Зі Святого Передання Церкви нам відомо, що св. Юрій походив із країни Каппадокії, яка тоді існувала у Малій Азії. Його батьки були побожними християнами і виховали сина у дусі правдивої віри. Народився він у місті Бейрут (у стародавні часи воно звалося Білить), біля підніжжя Ліванських гір.

Коли він іще був юнаком, його батько загинув за Христову віру, і мати, яка походила з Палестини, залишила Каппадокію, щоб повернутися на свою батьківщину.

Св. Юрій ще замолоду обрав для себе фах військовика. Завдяки своїй порядності, зразковому виконанню службових обов’язків і гарній зовнішності він швидко дослужився до посади військового трибуна. Під його командуванням перебувала тисяча вояків. За те, що св. Юрій відзначався особистою хоробрістю, імператор Діоклетіян (284-305) призначив його комитом уже у віці двадцяти років. Молодий воєначальник твердо тримався Христової віри.

Діоклетиян був талановитим світським правителем, але фанатичним прихильником культу римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії поганство, яке відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів Церкви. Перші 20 років свого правління Діоклетіян не переслідував християн, але за намовою свого зятя, кесаря Галерія, у 304 році видав едикт, згідно з яким всі християни були приречені на катування з метою примусити їх до відступництва від віри. Почалися найжахливіші гоніння, яких до тих пір ще не знала Церква. Нищилися храми, спалювались книжки. Саме цим пояснюється брак християнських рукописів аж до IV століття. Тисячі християн: чоловіків, жінок та дітей, було страчено.

Святий Юрій після смерти своєї матері переселився до Риму, щоб продовжити військову кар’єру безпосередньо при дворі імператора. Прибувши до імператорського двору, святий Юрій дуже засмутився, коли побачив, що більшість людей нехтують Богом, а поклоняються ідолам. Через свою полум’яну любов до Христа і ревність про поширення Божої слави він вирішив не приховувати своєї віри, а відверто відстоювати істину.

Якось імператор, перебуваючи у місті Никодимії, зібрав своїх вельмож і радників, щоб вирішити, як вчинити з місцевими християнами. Радники, знаючи таємний задум імператора і бажаючи йому догодити, висловились за рішуче переслідування. Остаточне рішення щодо цього треба було винести через три дні.

Коли ж святий Юрій довідався, що готується початок нового злочину, він відпустив на волю всіх своїх рабів, роздав убогим братам по вірі своє майно, а сам приготувався до духовного двобою.

Через три дні імператор зібрав своїх наближених на нараду, де святий Юрій сміливо став на захист несправедливо переслідуваних братів і сестер у Христі. Він хоробро викривав безглузду жорстокість і звірячу несправедливість імператора. Виступ молодого воєначальника викликав загальний гнів поганських вельмож, хоча промова Юрія містила достатньо сильних і переконливих аргументів проти втілення імператорського наказу про переслідування християн.

Діоклетіян спочатку спробував погрозами примусити сміливця відступитися від Христової віри. Після того, як Юрія довго, але безрезультатно намагалися схилити до зречення від Христа, імператор наказав піддати святого різним видам катування. Спочатку Юрія було кинуто до в’язниці, де його поклали спиною на сиру землю, ноги закували у колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але святий мученик мужньо зносив страждання і при цьому прославляв Господа. Тоді мучителі почали вигадувати все жорстокіші катування. Вони били святого товстими волячими жилами, колесували, вкидали у негашене вапно, примушували бігати в чоботях із гострими цвяхами всередині. Юрій усе, на диво, терпляче зносив. Тоді розлючений імператор наказав відрубати голову святого мечем. Так великомученик Юрій відійшов із цього світу, це сталося у Никодимії 23 квітня (6 травня н. с.) 303 року Божого.

Його мучеництво справило таке велике враження у Никодимії, що багато хто з християн пішов на добровільну самопожертву. Мощі святого відданий слуга перевіз до Палестини, де християни урочисто поклали їх до гробу. Вже у часи імператора Костянтина Великого християни збудували у Палестині, у місті Ліді, величний храм на честь св. вмч. Юрія, туди були перенесені його святі мощі. Перенесення мощів св. Юрія Церква святкує 3 листопада (16 листопада). Голова святого зберігалася в Римі, у храмі, який був названий його іменем.

Великомученика Юрія за мужність і за духовну перемогу над нечестивими катами, які не зуміли примусити його до зречення віри у Христа, а також за ту чудодійну допомогу, яку він неодноразово надавав людям у небезпеці, іще називають Переможцем.

На іконах святий Юрій часто зображається на білому коні й зі списом у руці, яким він вражає змія чи дракона. Цей сюжет ґрунтується на переданні про чудо святого великомученика. Розповідають, що недалеко від місця, де народився святий Юрій у місті Бейруті, у болоті оселився дракон, який часто нападав на людей. Що то була за істота: удав, крокодил чи велика ящірка – невідомо. Але тамтешні марновірні люди для угамування голоду рептилії почали регулярно за жеребом віддавати йому на поживу когось із мешканців міста, із кожної родини. Одного разу жереб припав на доньку правителя тієї місцевости. Її відвели на берег озера і там прив’язали. Вона, охоплена великим жахом, очікувала на появу чудовиська. Коли ж потвора почала наближатися до неї, раптом з’явився вродливий юнак на білому коні і переміг дракона, таким чином врятувавши шляхетну дівчину. Цим юнаком, за св. Переданням, був святий великомученик Юрій. Так він припинив страхітливе знищення чудовиськом молоді Бейрута і цим навернув до Христа багатьох жителів країни, які були язичниками.

Можна припустити, що захист святим Юрієм людей від страшної рептилії, а також описане у його життєписі чудесне оживлення ним єдиного вола бідного хлібороба, стало приводом до шанування святого Юрія як заступника скотарів і захисника від хижих звірів.

Св. вмч. Юрій також вважається покровителем військових.

Зображення св. вмч. Юрія Переможця на білому коні зі списом в руках символізує перемогу Христової Церкви над спокусником дияволом — “стародавнім змієм” (Одкр 12:3; 20:2).

Св. вмч. Юрій Переможець – історична постать, він справжній мученик за Христову віру, що був закатований перед самим правлінням імператора Костянтина Великого, однак оповідання про різні дивовижні подробиці його життя часто мають легендарний характер. Нижче подаємо деякі з них.
Чудо про сарацинів

Якось в одному християнському місті сарацини влаштували свій табір. Взявши у полон усіх мешканців, вони понапинали намети і відпочивали, розгульно бенкетуючи. Деякі з них настільки знахабніли, що і в християнському храмі, де спочивало тіло святого мученика, влаштували бенкет і гру в кості, а потім почали стріляти з луків по святих іконах. Один із полонених сміливо зауважив їм, що не варто настільки зухвало глумитися над святим: “Адже мученик, — говорив він, — ім’ям якого називається цей храм, непереможний воїн, він і тепер знайде спосіб помститися ворогам за ганьбу.” Сарацини з реготом відповідали йому: “На якій іконі він зображений? Покажи нам його!” Бранець указав пальцем на майстерно викладену з камінців ікону мученика, що високо стояла на стіні. Святий був зображений на ній у військовому панцирі, в руках він тримав бойовий спис і мав грізний вигляд. Відразу ж один із сарацинів, прицілившись в ту ікону, спустив тятиву свого лука. Але стріла ухилилася зі своєї траекторії, повернула назад і, вразивши стрільця прямо в серце, вийшла зі спини. Нахаба відразу упав і помер, а всі інші вороги побачили, як святий на іконі підняв руку. Ставши свідками такого страшного чуда, сарацини з переляку потікали. Одні з них, немов уражені мечем, намагаючись бігти, падали і помирали, інших затоптували на смерть, треті, врятувавшись утечею, несли на свою батьківщину звістку про дивовижну могутність святого. З того часу вороги вже не наважувались наближатися до того святого храму, а коли їм доводилось проходити повз святиню, то йшли з трепетом, великим страхом і благоговінням, розповідаючи про чудесну могутність мученика.

Ми ж, прославляючи Бога, що чинить чудеса через свого святого мученика, повідаємо, наскільки в наших силах, про інші, сповнені людинолюбства діяння славного мученика.
Чудо про юнака, що був викрадений у Сирії

Один раз військо арабів напало на Пафлагонію. Загарбники вивели звідти багато бранців і захопили велику здобич. Серед полонених був один юнак, який служив при храмі святого у селі Фатри.

Якось усіх полонених привели до арабського воєначальника. Одних він наказав зарубати мечами, інших зробили рабами. А той юнак був найвродливішим із полонених і тому потрапив у рабство до самого воєначальника. Прийшовши додому, господар юнака спробував схилити його до відступництва від християнської віри. Коли ж юнак не погодився, господар не вбив його, але призначив на принизливу роботу: носити воду і рубати дрова при кухні.

Роздумуючи, як після чесного служіння мученику він потрапив у ганебне рабство до невірних, юнак часто зі сльозами благав святого помилувати його у нещасті і подати руку допомоги й заступництва. Незважаючи на обставини, віра у великого Божого слугу зростала в серці юнака.

Якось пізно увечері він повертався знадвору до будинку і почув, як хтось ззовні кличе його на ім’я, і запитав: “Хто ти, пане?” Той назвався знайомим і сказав, що хоче з ним поговорити. Юнак без коливань, хоча й дуже здивувався тому, що хтось, стоячи на вулиці, міг його побачити через стіну, відчинив ворота і побачив вершника – молодого й прекрасного вершника. Юнак привітав його і почав пильно вдивлятися, чи не знайомий він із гостем? А той нахилився, підхопив його, перекинув через шию коня і швидко помчав звідти. Незабаром він зупинився, зняв юнака з коня і на руках заніс до якогось будинку, потім по-дружньому притис його до грудей і зник. Юнак не міг збагнути, що сталося, і від приголомшення так знесилів, що вмить заснув, не знаючи, куди потрапив.

На світанку до кімнати хтось увійшов із світильником. Юнак отямився й підвівся на ноги. Коли той, хто зайшов, побачив чоловіка в арабському одязі, то злякався і, думаючи, що це злодій, почав гукати на допомогу. Юнак, побачивши християнина та ще й клирика, теж зойкнув від подиву. Люди, що збіглися на лемент, почали питати юнака, хто він та звідкіля, і як через зачинені двері увійшов до будинку. Зляканий юнак розповів їм усе, що з ним сталося. Тоді вони пригадали його, адже ще зовсім недавно разом із ним служили при храмі святого. Всі голосно прославляли Бога, що через Свого святого мученика чинить такі великі чудеса. Заспокоївшись, вони сказали: “Ти в храмі святого мученика Юрія, де й потрапив у полон.” Юнак отямився і, переконавшись, що його дивовижна пригода – не сон, разом з усіма хвалив Господа. Відтоді він завжди розповідав про це чудо великомученика Юрія.
Чудо про повернення волів

Це дивовижне чудо вчинив великомученик Юрій у Каппадокії за часів правління благочестивого імператора Феодосія.

Жив у Каппадокії чоловік на ім’я Феопист, він мав благочестиву дружину Євсевію. Їхній шлюб тривав уже сім років, але дітей у них не було.

Один раз Феопист пішов із своїми рабами у поле орати. Попрацювавши, він вирішив відпочити. Люди полягали на землю і поснули, попередньо відпустивши волів паcтися. Але худоба кудись зникла. Феопист прокинувся і запитав у раба: “Куди поділися наші воли?” Раб знітився й відповів: “Живий наш Бог, не знаю, адже я теж спав.” Феопист даремно прошукав волів до самої ночі. Повернувшись додому, він сказав дружині: “Ми втратили своїх волів.” Вона спитала: “Як це сталося?” Феопист сказав: “Ми відпустили їх пастися, а самі полягали відпочити та й поснули. Коли прокинулися, волів уже не було.” “Ти, мабуть, погано шукав,” – засумнівалась жінка. Та він відказав: “Ні, жінко, ми обшукали все довкола, але не знайшли їх.” Тоді вона підняла очі до неба і промовила: “Подякуємо Святому й Милосердному Богові і за це.”

Наступного дня Феопист наказав рабові: “Візьми інших волів та йди орати. Але добре доглядай за ними, а я піду шукати тих, що зникли.” Та й на цей раз він даремно прошукав цілий тиждень і так повернувся додому. Сусіди сміялися з нього, говорячи: “Який з тебе хазяїн, якщо ти загубив своїх волів?” А він тільки ніяково посміхався. Сусіди казали: “Чи просив ти якогось зі святих змилостивитись і допомогти тобі знайти волів?” “Усіх просив, – відповідав чоловік, – але не знайшов.” Один сусідський юнак порадив: “Благай святого Юрія Каппадокійця — він швидкий на допомогу і за невеличку посудину з оливою визволив одного чоловіка із Сирії. Так і ти, можливо, знайдеш своїх волів із його допомогою.” Феопист відразу ж запевнив: “Живий мій Бог, якщо знайду своїх волів, то заріжу одного з них і покличу Юрія. Але він, зрозуміло, не прийде, бо вже помер і не потребує частування.”

Але Людинолюбний і Милосердний Бог хоче, щоб усі люди спаслися й пізнали істину, тому Він забажав показати чудеса Свого святого і навернути єретиків, які не вірили у воскресіння.

Тієї ночі уві сні Феописту з’явився святий і позвав: “Феописте!” Той відгукнувся: “Я тут, пане.” Святий наказав: “Піди зараз на дорогу і забери своїх волів, але не барись виконати обітницю: поклич мене на свято, і я прийду.” Прокинувшись, Феопист розповів дружині свій сон. Вона зраділа: “Іди ж і подивися, чи збудеться одкровення святого?” Пішовши, Феопист побачив своїх волів, що паслися при дорозі. Радіючи та дякуючи Богові й святому, Феопист пригнав волів до своєї оселі. Дружина спитала у нього, випробовуючи: “Може, раніше ти й не шукав на тій дорозі?” “Ні, я обійшов усе, але нічого не знаходив, хоча ця дорога й довга – не одна стадія,” – заперечив Феопист. Тоді дружина сказала: “Треба віддячити Богові й святому великомученику Юрію та швидше виконати свою обіцянку!” Феопист запропонував: “Давай заколемо козеня, щоб ушанувати пам’ять святого.” Так вони і зробили, вважаючи, що святий цим задовольниться.

Коли настала ніч, святий з’явився Феопистові уві сні і гукнув: “Феописте!” Той відказав: “Що, мій пане?” Святий спитав: “Ти, здається, збирався запросити мене на це козеня? Чи впевнений ти, що мені досить козеняти? Ану швидше виконуй те, що пообіцяв, і неодмінно заріж вола, і я прийду. А якщо не зробиш цього – пошкодуєш!” Феопист прокинувся і, засмутившись, розповів дружині і цей свій сон. “Давай заколемо вівцю з ягням, – знову запропонував він, – і святий прийме цей дарунок.” Так вони і зробили, святкуючи пам’ять святого. Наступної ночі святий знову з’явився Феопистові уві сні й гукнув: “Феописте!” Той відказав: “Я тут, пане.” Святий запитав: “Ти мав намір запросити мене на вівцю і ягня? Хіба не знаєш, що я комит і у мене великий почет? Чи не сам ти обіцяв: “Заріжу, мовляв, вола і покличу святого Юрія…” Нещодавно, жаліючи тебе, я вимагав одного вола, але ти мене розсердив. Якщо тепер не заріжеш чотирьох волів, усіх своїх овець і свиней, я не прийду до тебе бенкетувати, але попрошу Господа дозволити мені спалити тебе і твою оселю.”

Феопист прокинувся з переляку і заволав: “Горе! Що ж мені робити? Хто з’являється мені уві сні? Чи це, бува, не привид мене морочить, щоб я відразу позбувся всього свого майна і зубожів? Святий не повинен так говорити: “Заріж усю свою худобу, а я прийду до тебе бенкетувати.” Хіба ж померлий може бенкетувати? Ні, не зроблю цього, щоб не позбутися всього свого надбання. Краще б мені було зовсім не знаходити отих волів!” Але його дружина, Євсевія, застерегла чоловіка розумними словами: “Нехай Бог простить тобі, що ти святого вважаєш примарою. Ти злякався того, що до тебе прийде святий… А, може, він хоче зробити нас багатими, як зробив багатьох інших?” Феопист замислився і повеселішав. А Євсевія продовжила: “Пане мій, може статися, що ми позбудемось усієї своєї худоби, і дійсно настануть скрутні часи, і наші двадцять овець і десять свиней пропадуть, можливо, вони вже пропали, якщо святий забажав цього.” Феопист настільки розхвилювався, що з горя перестав їсти й пити.

А святий знову з’явився йому вночі на білому коні і з Чесним Хрестом у руці, говорячи: “Чоловіче, ти одержимий демонами, якщо вважаєш мене примарою.” Показуючи Феопистові на Чесний Хрест, він запевнив його: “Клянуся силою Христовою, якщо ти не виконаєш моє бажання, я нашлю небесний вогонь і спалю тебе і твою оселю!” Так святий перестерігав Феописта, він погрожував йому покаранням і, нарешті, знову наказав: “Запроси побільше людей, щоб прислужували за столом!” Феопист прокинувся й зі страху заволав: “Я зроблю все, що ти наказуєш, пане мій, і не тільки заріжу всю свою худобу, але віддам тобі і себе, і все моє надбання!”

Він наказав своїм надійним рабам: “Заріжте всю мою худобу, бо я бачив уві сні святого Юрія, і він так наказав.” Раби ж говорили між собою: “Чи не збожеволів наш господар, що хоче розточити усе своє надбання?” Коли були зарізані усі вівці, свині й під’яремні воли, слуги приготували багато страв і вина для бенкету. А Феопист скликав жебраків, усіх односельців та місцевих священиків, щоб із вечора і до ранку співали подяку святому Юрію. Служителі більшости довколішніх храмів святого Юрія теж прийшли на бенкет. Помолившись, вони посідали, очікуючи появи святого.

І ось усі почули кінський тупіт і брязкіт зброї. Раптом з’явилося тридцять вершників, і один із них сказав: “Увага! Наш комит наближається!” Тільки-но він це сказав, як ще більше вершників прискакало з вигуками: “Феописте, іди зустрічай комита, ось він їде!” Феопист вийшов і злякано спитав: “Хто він, панове мої?” Вони відповіли: “Новий комит, родом він каппадокієць і їде до тебе на бенкет. Цей раб догодив Цареві, й Він не тільки зробив його комитом, але довірив йому керівництво усім.” Феопист заметушився: “Мабуть, у мене не вистачить хліба й вина, щоб почастувати вас належно.”

І тут перед ним з’явився верхи на білому коні святий Юрій. Двоє прекрасних юнаків їхали з одного та з іншого боку, і безліч людей ішло за ним, хто верхи, хто пішки. Деякі селяни перелякались, що приїхав комит. А святий сказав: “Вітаю тебе, Феописте, і всіх твоїх друзів!” Вони, вклонившись йому, відповіли: “Ти прийшов у добрий час, святий комите Божий!” Зійшовши з коня, гість сів до столу і сказав Феопистові: “Я чув, що ти збирався запросити святого Юрія, але замість нього прийшов я, бо звуся Юрієм Каппадокійцем. Але не журись — твоя праця не даремна!” Феопист трохи підбадьорився і відповів: “Нехай заходять і пригощаються всі, хто прийшов з тобою!” Святий відказав: “Ні, вони підуть бенкетувати до іншого воїна.” Він звелів усім, крім двох слуг, які повинні були прислуговувати біля столу, сісти на коней, заборонивши їм навіть нагодувати коней сіном та ячменем, а потім сказав: “Феописте!” Той відповів: “Я тут, мій пане.” “Нехай сідають за стіл усі твої друзі, – сказав святий, – ти і твоя дружина, а ці двоє слуг будуть прислуговувати.” Феопист каже слугам: “Там у посудинах вино, а коли вони спорожніють, відкрийте піфос.” Юнаки взяли невеликі глечики, і скільки не наливали з них, вино всередині тільки примножувалося, і посудини Феописта не спорожнялися, і не довелося їм відкривати піфос, і хліба, і м’яса на столі не зменшувалось, і всі гості понаїдалися.

Тоді святий сказав до них: “Їжте м’ясо, а кісти залиште для свідчення про святого. Якщо хтось із вас кине додолу хоч одну кістку, я його жорстоко покараю!” Феопист прошепотів своїй дружині: “Чи не казав я тобі, що вони не тільки розточать моє добро, але й жорстоко покарають мене і моїх друзів.” Вона відповіла: “Мовчи. Цей чоловік не зробив нам нічого поганого.” І Феопист замовк.

Коли усі понаїдалися, святий сказав їм: “Заспівайте пісню святому.” Вони проспівали: “Зрощений Богом…” – і далі, і почали славити святого, і, прочитавши: "Пресвята Богородиця, спаси нас…” – піднялися з колін.

Святий сів на коня і сказав: “Несіть мені сюди усі кістки зі столу.” Усі говорили між собою: “Може, він захмелів і не знає, що робить?” А Феопист подумав: “Може, він хоче зробити мені милість?” Усі принесли кістки і поклали їх перед святим. Глянувши на небо, він почав молитися: “Господи Ісусе Христе, за Якого я, раб Твій, змагався, нехай зійде благословення Твоє на раба Твого Феописта, і на його дім, і, як ти розмножив зірки небесні і порох земний, так примнож Свою милість рабові Твоєму Феописту.” І відразу почався землетрус, так що усі попадали, і в ту ж мить ожила вся худоба Феописта та ще й у тричі збільшилась. А святий поблагословив усіх, кажучи: “Бережи вас, Боже!” – і зник з очей разом зі своїм конем. Люди, побачивши чудо, ще довго повторювали: “Господи, помилуй!” А Феопист і його дружина плакали і говорили: “Чому ми не припали до його чесних ніг?” І голосно благали: “Прости нам, Владико, невігластво і незнання!” Деякі ж із присутніх, знайшовши на землі відбитки ніг святого, збирали ту землю, бо знали, що він зціляє сліпих, кульгавих, біснуватих, одержимих трясцям і всіх недужих.

Про це чудо стало відомо повсюди, так що почув про нього і благочестивий імператор Феодосій і теж славив за все Бога.

Прославився по всій тій країні Феопист, бо йому було подаровано сімдесят тисяч голів худоби, а хліба й вина стільки, що не можна було порахувати. У нього народилося семеро синів і три дочки. Після приходу святого Феопист прожив ще двадцять два роки, прославляючи Бога і Його святого великомученика Юрія.

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ЮРІЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика