Головна сторінка сайту
Сторінка 2 з 2«12
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ
СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ
Дата: Неділя, 09.05.2010, 23:44 | Повідомлення # 6
Восени 1765 року, вперше після вивозу мощей Йосафата з Полоцька в 1705 році, на вимогу народу ЇХ було виставлено у Білій для прилюдного вшанування. Народ дуже радів і славив Святого, навіть росіяни вже не чинили більше перешкод для всенародного вшановування мощей Йосафата, деякі ж із них, - як записали літописці, - навіть приходили поглянути на нетлінне тіло Святого і цілували його руку. В одного офіцера, що був напідпитку і почав хулити Йосафата, місцевий московський комендант відібрав зброю і покарав його кількаденним ув’язненням.

Зокрема, великого розголосу набрало нове чудо - оздоровлення цілком сліпого Конрада Кошульки, що за молитвами св. Йосафата раптом прозрів. Це ствердила церковна комісія, доповівши Апостольському Престолові в Римі.

У другій половині XIX сторіччя, зокрема від 1867 року, коли Йосафата було проголошено Святим Вселенської Церкви, мощі Кунцевича стали сіллю в оці ворогам тієї ідеї, за яку Йосафат віддав своє життя, - єдність Церков.

Найбільше боявся мощей Святого царський уряд, для якого св. Йосафат був живим символом вірності і нескореності українсько-білоруських уніатів.

Маючи мощі св. Йосафата, церква Отців Василіян у Білій (Холмська єпархія) стала осередком церковно-духовного життя східних католиків. До гробу Йосафата сотнями й тисячами спішили богомольці. При мощах св. Йосафата відбувались чудесні оздоровлення хворих, навернення грішників, вислуховувалися людські молитви тощо. Біла стала славним відпустовим місцем, головно ж - пристановищем для східних католиків, переслідуваних за вірність Католицькій Церкві.

Але й на цей єдиний острівець Унії в другій половині XIX сторіччя простягнув свою загребущу руку царський деспотизм.

Безпосередньою нагодою до знищення східного католицизму в Холмській єпархії, - як наголошують історики, -стало невдале польське повстання проти Росії в 1863 році. Бажаючи приєднати до себе українців та білорусів у своїй боротьбі проти російських утисків, поляки висунули поміж своїми кличами також релігійно-церковні: “Боремось не тільки за політичну, але й за церковну свободу!”

Повстанці ходили на прощі до мощей св. Йосафата в Білій, купили до церкви велику ікону із зображенням його мучеництва, навіть проголосили його своїм патроном.

Жорстоко придушивши повстання польських патріотів, російська влада ще більше скріпила свою тверду руку можновладця на окупованих землях. Передусім почався активний наступ на останню духовну твердиню уніатів - Холмську єпархію.

28 листопада 1864 року вийшов указ російського царя, жертвою якого стали василіянські монастирі в Холмі, Замості, Люблені та Білій, яку василіяни мусили покинути, а парафію й опіку над мощами св. Йосафата перебрали єпархіальні священики. Це був перший крок до усунення мощей св. Йосафата.

Вороги бажали за всяку ціну сховати мощі священомученика, які після проголошення Йосафата Святим (1867 р.) стали наочним символом Божого благословення для східних католиків. Тому російська влада вирішила силоміць усунути св. мощі від прилюдного вшанування.

Для здійснення цього плану послужив ремонт старої церкви в Білій, що почався весною 1873 року. Парохом тоді був москвофіл Ливчак, що походив з Галичини і належав до групи священиків, які під проводом Маркела Попеля сприяли російському урядові у “возз’єднанні” східних католиків Холмщини й Підляшшя з російським православ’ям.

Ливчак запропонував членам церковного братства, яке опікувалося мощами св. Йосафата, на час віднови церкви перенести домовину до захристії, щоб під час робіт вона не була ушкоджена, одночасно зазначивши, що на це потрібний дозвіл російського губернатора, тому він може допомогти братству укласти текст такого прохання. Члени братства, нічого не підозрюючи, повірили Ливчакові й доручили написати прохання. Натомість Ливчак написав до губернатора іншого листа, а саме, що “парафіяни Білої погодилися на те, щоб мощі Йосафата усунути з церкви і помістити їх у церковному підвалі”.

Губернатор доручив Маркелу Попелю, адміністратору Холмської єпархії, усунути мощі Йосафата з церкви в Білій, до чого той негайно приступив. Від себе він вислав двох священиків-деканів, а губернатор - кількох цивільних урядовців із відділом жандармерії.

Щоб уникнути бунту народу, усунення мощей Йосафата з церкви було призначено на 6 годину ранку. Цей підступний намір виконав посланець Маркела о. Микола Калиновський, який з кількома священиками приступив до престолу, витягнув домовину Йосафата із заглиблення, а потім велів жандармам занести її до церковного підвалу, де за наказом губернатора заглиблення в мурі з домовиною св. Йосафата замурували, засипали піском і сміттям, а вхід до підземелля забили дошками. Діялося це 26 травня 1873 року.

Двома роками пізніше, 1875 року, російський уряд подібним насильницьким чином розправився зі східним католицизмом, що протримався на землях багатостраждальних Холмщини і Підляшшя 270 років (від 1596 року).

Мощі св. Йосафата зазнали такої самої долі, як і Церква, за яку він пролив свою кров. 43 роки вони були замуровані в підвалі церкви у містечку Біла, що на Підляшші. Здавалося, були приречені на повне забуття, бо пам’ять і любов до священомученика Йосафата лишилася хіба в серцях літніх людей, яких з кожним роком ставало щораз менше. І були б вони, може, зовсім зникли, якби не Перша світова війна. Боже Провидіння розпорядилося так, що вдалося віднайти св. мощі.

1915 року під натиском німців московські війська відступили далеко на схід. У перші дні вересня того ж року австрійський військовий старшина Федір Заяць, народний учитель із Золочева, повертався з фронту додому. Дорогою він заночував у господаря Еміліяна Радомінського, від якого довідався, що в Білій заховані мощі св. Йосафата. Старенький чоловік розповів, як ще малим хлопцем носив полуденок своєму батькові-муляреві, який за наказом поліції в 1873 році замурував у церковному підвалі мощі св. Йосафата.

Федір Заяць записав собі ту цінну інформацію й особисто передав її Отцям Василіянам у Львові. В листопаді 1915 року протоігумен о. Платонід Філяс послав до Білої о. Павла Демчука про все довідатися. За допомогою Еміліяна Радомінського 20 листопада 1915 року о. Демчук знайшов те місце, де були замуровані мощі св. Йосафата.

Крім Радомінського, мощі впізнали старі міщани: Домінік НІидловський, Йосафат та Ігнатій Харламповичі, Павло Лещинський, Іван Крась, Ігнатій Целевський та інші, які замолоду власними очима оглядали домовину св. Йосафата в Білій, а через її скляні віконця - і його нетлінне тіло.

Віднайшовши мощі св. Йосафата, протоігумен Філяс і священик Демчук одержали від військових та духовних властей дозволи на перевезення св. мощей в якесь безпечніше місце, бо була загроза, що російські війська повернуться на Холмщину.

Було вирішено перевезти мощі св. Йосафата до Відня, столиці Австрії. Але перед тим їх виставили перед міщанами Білої та околиць для прилюдного вшанування, що тривало два дні. 12 липня 1916 року при багатьох вірних мощі св. Йосафата були відвезені на залізничну станцію в Білій та окремим вагоном, у супроводі о. Павла Демчука, перевезені до Відня, де їх поміщено в українській католицькій церкві св. Варвари.

Першу перевірку мощей св. Йосафата у Відні здійснив 15 вересня 1916 року Станіславівський єпископ Григорій Хомишин у присутності пароха церкви св. Варвари о. д-ра Йосипа Жука і його помічника о. Петра Патрила. Комісія ствердила, що тіло св. Йосафата після 293 років залишилось добре збережене. Написавши офіційний протокол з акту обстеження мощей, вирішила залишити їх у такому стані аж до основного розпізнання, яке за дорученням Апостольської Столиці мала здійснити окрема комісія. Тоді о. протоігумен Платонід Філяс підготував детальну історію мощей св. Йосафата з переписом протоколів попереднього їх огляду і постарався про нову достойну домовину.

Серед цих приготувань прийшла радісна вістка, що в березні 1917 року Галицький митрополит Кир Андрей Шептицький вийшов з російської тюрми. Тоді о. Філяс, головний промотор справи мощей св. Йосафата, вирішив почекати на приїзд Шептицького. Митрополит приїхав до Відня 26 серпня 1917 року, а через три дні, ЗО серпня, відбулось урочисте розпізнання мощей св. Йосафата. Учасників, свідків і гостей, що здійснювали цю офіційну перевірку св. мощей, було 24 особи.

Після лікарсько-анатомічного обстеження мощей св. Йосафата обидва лікарі, д-р Олександр Кляйнмонд і д-р Іван Бережницький, ствердили, що перед ними лежать старі й нетлінні мощі, стан яких докладно збігався з описами й протоколами їх попередніх оглядин у XVII - XVIII сторіччях. Не було ніякого сумніву, що це мощі св. Йосафата, які до 1705 року зберігалися в Полоцьку, а потім упродовж 200 років (1706-1916) у Білій. Це потвердили й інші уповноважені та свідки.

Зберігання мощей св. Йосафата у Відні мало бути тимчасовим. Однак ця тимчасовість тривала понад ЗО років і мала свою історію.

До 1928 року мощі св. Йосафата були поміщені в захристії церкви св. Варвари, за головним вівтарем, звідки їх перенесли до окремої каплиці церкви. Тут мощі нашого Святого були предметом вшанування, передусім чужинців, бо через велику відстань широкі верстви українського народу не мали змоги їх відвідувати. Щойно в останні роки Другої світової війни більша кількість українців мала нагоду поклонитися мощам свого Святого, бо міграційний шлях багатьох з них проходив через Відень.

Коли наприкінці Другої світової війни столицю Австрії сильно бомбардували, мощі св. Йосафата знову опинилися в небезпеці. Тоді їх перетранспортували до німецької римо-католицької церкви св. Роха у Відні. Після закінчення воєнних дій ця церква опинилась під контролем радянських-військ, тому св. мощі для безпеки перевезли до катедри св. Стефана, де примістили в підземеллі і переховували до 1949 року.

Коли мощами св. Йосафата зацікавилися найвищі ватиканські кола, Папа Пій XII просив перевезти їх до Рима. Це важке й небезпечне завдання виконав американський військовий капелан о. Нувер. Він щасливо доставив мощі св. Йосафата до Віденського аеропорту, звідки спеціально замовлений американський військовий літак перевіз їх до Рима. Там мощами опікувався монсеньйор Іван Монтіні, пізніший Папа Павло VI. Вони знаходились в одній з ватиканських каплиць, тому мало хто знав про місце їхнього перебування.

Тільки в лютому 1963 року з дозволу Папи Івана XXIII мощі св. Йосафата винесли для прилюдного вшанування. Саме тоді до Рима з сибірських каторжних таборів прибув Львівський митрополит, страждалець Йосиф Сліпий, який і запропонував помістити мощі св. Йосафата в базиліці св. Петра. Ватикан погодився помістити їх під престолом святого Василія.

25 листопада 1963 року, під час II Вселенського Ватиканського Собору, з участю вже нового Папи Павла VI, Верховного архієпископа Йосифа Сліпого й 17 українських ієрархів, численних отців Собору та всієї української громади Рима мощі нашого святого страдника знову було передано для прилюдного вшанування в найбільшому католицькому храмі, куди з усіх кінців світу щоденно прибувають тисячі прочан.

У липні 1982 року, під час Василіянської Генеральної Капітули в Римі, ще раз відбулась перевірка мощей св. Йосафата. 14 липня того ж року під час загальної аудієнції Вселенський Архієрей Павло VI поблагословив срібну маску й срібні руки для мощей нашого священомученика, що їх подарували Отці Василіяни з Канади, а 15 липня у залі архіву базиліки св. Петра відбулася канонічна перевірка й офіційне ствердження автентичності мощей св. Йосафата. До комісії, яка здійснювала ту перевірку, входило три єпископи: Заніні, Оттавіані й Марусин. Уповноважений лікар ствердив, що тлінні останки св. Йосафата є в дуже доброму стані і такими збережуться й на майбутнє.

Св. Йосафат у базиліці св. Петра притягає до себе численних богомольців і туристів. Становлять інтерес і гарно вишиті архієрейські ризи - подарунок Сестер Служебниць, і чудова українська єпископська мітра - подарунок владики Марусина, секретаря Конґреґації для Східних Церков. Українські паломники тут щиро моляться за свою Церкву, свій народ та за з’єднання всіх християн.

При вівтарі св. Василія з мощами св. Йосафата часто відправляються Божественні Літургії, а українська громада в Римі збирається тут особливо численно вранці 12 листопада кожного року, і тоді відправляється архієрейська св. Літургія у співслужінні багатьох наших священиків, передусім новоієреїв, які закінчують у Римі священичі студії. Богослужбу співає вся наша громада, що складається головно з численних семінаристів і сестер різних Згромаджень.

З історії мощей св. Йосафата наочно бачимо, що Боже Провидіння в чудесний спосіб ними опікується. Маємо надію, що й надалі ласкавий Господь збереже їх, а пам’ять про українського священомученика буде вічною.

(За книгою Андрія Йосафата Григорія Труха ЧСВВ “Життя Святих”, ІV том, вид-во “Місіонер”, 1999 р.)

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ
Сторінка 2 з 2«12
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика