Головна сторінка сайту
Сторінка 4 з 4«1234
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Святий Альфонс Ліґорі
Святий Альфонс Ліґорі
Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:16 | Повідомлення # 16
XVI.
Новий Йов.

Альфонсови було вже шістьдесять вісім літ. Від давна вже тіло його було знеможене всякого рода недугами. А душа його терпіла ще більше як тіло. З болем серця приглядався він зростаючому напливови злих книжок до Неаполя.
Беззаконне, безправство ставало з кождим днем зухвалійше: царі-володарі намагались понизити папство й єпископат та в тій ціли переслідували їх завзятих оборонців: оо. з Ісусової Дружини. Альфонс виступав проти цеї нелюдської безоглядности, з якою вкидано Ісусовців в тюрму та запроторювано на засланнє. "Навіть тирани, самозванці", писав він, переслухують обвинувачених перед засудом; самих лиш Ісусовців засуджуєсь без переслухання". Коли, в 1773, під напором бурбонських дворів, Климент XIV. зніс чин Ісуса, єпископ св. Аґати почувався незвичайно пригнобленим та довго заховував цілковиту мовчанку. "Бідний Папа" зітхав він пізнійше, "щож міг він иншого зробити?" – тай додавав: "Хоч би лиш оден одніський Ісусовець остався на світі, він вистарчивби, щоб наново здвигнути свій чин".
Святий єпископ перестерігав володарів, що стреміли до знищення Ісусовців, а тим часом позволяли свобідно розвиватись темній секті вільномулярів, фрамасонів. "Королі, – говорив він, "не досить уважають на це. Запізно прочуняються вони із свого нещасного недбальства. Фрамасони беруться нині до Г. Бога, та незабаром візьмуться до своіх володарів."
Ледви прогнано Ісусовців, як почали ходити нові сумні чутки: "З оо. Редемтористами" – як говорено – "те саме має статись що з Єзуїтами". Оттакі поголоски пускали їх вороги в нарід. Двох впливових мужів сприсяглось згладити з лиця землі Чин Пресв. Відкупителя: Були це барон Сарнеллі і Маффеі. Вони виточили Чинови процес, щоби доказати його неправне істнованнє. Як що вони вигралиб цей процес, була це смерть для Чина в неапільськім королівстві. Вже від 1752 р. святий основатель робив всякі можливі заходи в небі й на землі, щоби виєднати у королівського правительства як не цілковите затвердженнє Чина, то бодай якесь признаннє своєї установи. Ті заходи довели хиба до цего, що правительство яко-тако терпіло Редемтористів: обіти, правила монаших чинів непокоїли чомусь "власть имущих" а навіть самого монарха, помимо того, що був віруючим незлим христіянином.
Сарнеллі і Маффеї думали, що вже вдалось їм зловити добичу. Був це отже для них немов удар грому із ясного неба, як вони дізнались, що єпископ св. Агати удався до Неаполя помимо своєї задухи, свого болючого гостця та инших недуг, що так страшно мучили його тіло. Вони попросили о відложеннє процесу на пізнійше; бо сама поява Альфонса задля загальної пошани, яку він збуджував в кождого своїм виглядом, запевнювала йому побіду в процесі.
Альфонс, зі своєї сторони продовжив свій побут в столиці понад два місяці. Він виступив проти тої проволоки, якої домагались його противники та зажадав негайної розправи. На разі, вижидаючи її піднявся апостольських праць та проповідий.
Святий проповідав девятницю перед Успеннєм; вона, як каже оден дуже поважний свідок, – причинила більше навернень як десять місій. Високі духовні достойники, учені й простий нарід, неапільські візники, "ладзарони," усе бігло, тиснулось на його проповіди: всі просили, щоб ще довше проповідав, щоб їм ще голосив слово Боже.
Вкінці, 11.вересня 1767. Альфос удався до суду. Але на розправу не явився ніхто із обвинувателів. Оба головні противники втікли з Неаполя а адвокати також не показались; оден лиш з них відважився прийти, але на те тільки, щоби заявити, що не сміє виступати проти такого єпископа, якого ціле місто уважає святим.
Це була побіда, тріумф Альфонса. Але співбратя святого зі страхом питали себе, що буде з їх чином коли не стане святого. Так приходилось їм жити у вічній непевности тай побоюватись з кождим днем своєї заглади.
Тимчасом святий не лиш на душі але й на тілі терпів як правдивий мученик. По чотиролітнім побуті в св. Аґаті, лікарі зобовязали його віддихнути свіжійшим воздухом Аріендза, що було найважнійшим містом в його дієцезії. Там він прожив ще девять літ як єпископ. Помимо своїх недуг вкривав себе колючими ланцюшками, заховував строгий піст та обтяжував себе працею, молитвами, розважаннями: зобовязався обітом не тратити ніколи ані мінутки часу і той обіт свій виповняв точно через цілих довгих пятьдесять літ.
Але це надмірне перетяженнє спричинило у праведного старця дуже болючу нервову хоробу. Шия його зігнулась, скорчилась так, шо годі йому було випростувати голову: через це його борода із своїм твердим волосом приперлась щільно до грудий, видовбуючи в них велику рану, що розкривала їх майже до кости. Показалось незабаром трупішіннє кости, що вдалось однак припинити лікарською штукою. Посеред усіх цих болів хорий оставався послушний лікарам та милий, лагідний для свого окруження. "Ісусе мій", говорив він, "я хочу терпіти так як Ти собі цего бажаєш; дай лиш мені терпеливости. – Одна година терпіння варта більше як усі скарби землі."
Цей паралітик, зломаний, скорчений на своїм невеличкім ліжку, він, що через два роки не був в силі відправляти Служби Божої, молився, працював день і ніч.
Окружений був книжками, які переглядав, послугуючись ними до укладання нових своїх творів. А їх написав він чимало в тім часі; між иншими вийшла тоді з під його пера та знана книжка: "Як любити Ісуса Христа". Рівнож продовжав він дальше свою боротьбу з матеріялістами і ворогами папської власти.
Життє цего старця, оборонця Церкви було цінне. Господь хотів продовжити його ще на сімнайцять літ, тих літ вправді болючих, але за те тимбільше плодовитих.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:17 | Повідомлення # 17
XVII.
Послідний шлях.
1774-1787.

22 вересня 1774 р. помер над ранком папа Климент XIV. При його конанню сталась надзвичайна подія, про яку довго і дрібничково розтравлювано в канонізаційнім процесі св. Альфонса. День перед тим, як подають найповажнійші свідки, Альфонс, по відправі Служби Божої, кинувся умучений на свій фотель: там остав неповорушно, не вимовляючи жадного слова. Слуги, занепокоєні тою неповорушністю й мовчанкою, побігли до генерального вікарія. Цей прийшов, переконався про стан безвладности Преосвященого та заборонив його будити. На другий день рано, Альфонс оставав дальше в тім самім положенню. Аж коло семої години він задзвонив у дзвінок та заповів, що хоче правити Службу Божу. Слуги цікаві прибігли з поспіхом. "Чому так всі тут позбігались"? питає здивованій єпископ. "Ах Преосвященний!" відповідають йому, "таж ви вже другий день нічого не говорите, нічого не їсьте, не даєте ніякого знаку життя". "То правда" каже єпископ" і ви певно думали, що я так глибоко спав; ні, ні: я був коло Папи, у послідних хвилях його життя". Пізнійше показалось, що дійсно Папа віддав свого духа власне в тій хвилі як Альфонс прийшов до себе по тім довгім сні.
По пильних нарадах в конкляве вибрано Пія VI Христовим Намісником. Новий Папа згодився остаточно, щоби єпископ св. Агати зрікся свого уряду; надармо приходилось Альфонсови просити о це його двох попередників. "Сама його присутність" казав бувало Климент XIV "вистарчає, щоби вдержати всіх при своїм обовязку". Пій VI. змилосердився над тим старушком, знеможеним терпіннями й недугами. 17. липня 1775 р. дозволив йому вернути між своїх до Ночери. Хоч як тяжкий тягар зсунувся Альфонсови з рамен, всеж таки з болем серця розлучався він із своєю дорогою дієцезією. Та рівнож і його духовні овечки заявляли йому всякими способами свій смуток тай жаль ізза його відїзду. А убогих, то вже годі було потішити; вониж розуміли кого тратять.
На звичайнім, простім возі виїзджав єпископ з двома товаришами подорожи та зі своїми скромними річами. Мандрівка ця тревала лиш оден день. Около полудня Альфонс задержався в Нолі. Множество цікавих збіглось тай окружило святого. Між ними був оден, що звався Михайло Бранчія; він, наслідком тяжкої очної недуги попав у цілковиту сліпоту. Нещасний цей каліка благав святого, щоби зробив рукою знак хреста на його очах. Тронутий співчуттєм, Альфонс вислухав його просьби і сейчас очі йому отворились: в одну мить Бранчія став зовсім вилічений із сліпоти. В Ночері, духовні діти св. Альфонса привітали його піснею: "Тебе Бога хвалим". З усіх усюдів, хто міг спішив заявити йому свою пошану й любов до нього. Згодом цей наплив відвідин дещо зменшився, Тепер святий заглубився в уєдиненнє, так миле його серцю. "Богу дякувати" писав він до одного із своїх монахів "я знов в Ночері тай здаєсь мені, що я в раю . Праведний вісімдесятьлітний старець не втратив нічого із творчої сили свого талану. Він видав ще кілька догматичних творів і вкінці появилось посліднє виданнє його "Морального Богословія".
Святий відшельник і апостол не сподівався навіть який ще хрест мав звалитись на його рамена, може найтяжчий з усіх попередних.
В 1767 р. два завзяті вороги Чина не відважились були виступити проти нього, застрашені присутністю святого. Але тепер - думали – не треба було вже їм числитись з Альфонсом; він вже майже не істнував: тіло його було винищене терпіннями: оставалось йому ще тільки його серце, щоби любити Г. Бога, його душа та його талан, щоби бути ще апостолом через молитву та через умову працю. Тануччі розпочав на ново процес, перерваний в 1767 р.; оден з найвизначнійших правників доказував, що оо. Редемптористи, то були лиш поперебирані Єзуїти.
Зажурились співбраття св. Альфонса, а він їх потішав як міг: "Г. Бог могутнійший як Тануччі" говорив він. І дійсно, Тануччі заки вдалось йому знищити Редемптористів, втратив своє становище й пішов у відставку. По його упадку, у вищих правительственних кругах проявився зворот в користь Чина. 21, серпня 1779 р. чотири істнуючі вже монастирі Чіорані, Ночера, Капозеле, Ілічето діждались нового затвердження: їм дозволено піддатись під власть одного загального настоятеля, та мати виховні доми, щоби запевнити собі доплив нових сил.
Альфонс ще раз уратував свій Чин перед руїною: його висока святість, його загальнознана праведність зневолювала кождого до пошани. Але монаше правило його Чина, затверджене Папою Венедиктом XIV. не мало ще затвердження королівського, а це наражало молоду установу на нове нещастє. Треба було отже чим скорше старатись о затвердженнє Правила державними властями. Цю важну справу поручено двом отцям: Майоне і Чіміно.
Переговори тягнулись довго. "Не уступайте ні на крок з того, що є сущне нашому Чинови" – наказував святий основатель. Таке побоюваннє немов вразило отця Майоне. Він зажадав, щоби св. Альфонс і всі прочі співбраття здались на него з повним довірєм.
Та показалось, що на таке довірє цей монах не заслугував. Він дав собі накинути якесь нове ніби правило, перекручуючи зовсім це, що затвердив був Папа. Тим чином зношено обіти, а на їх місце впроваджувано відповідно уложену присягу.
Цей поступок стрінувся із загальним осудженнєм співбратів. Майоне і Чіміно виступили із Чина. Та на жаль! між Редемптористами, що поселились були в Папській Державі, найшлось двох людий ще шкідливіших як Майоне: були це Франц де Паоля і Лєджіо. Вони удались до римських канцелярій, а навіть до самого Папи, щоби – як казали –зберегти Правило, затверджене Венедиктом XIV. В дійсности однак ходило їм о це, щоби розірвати Чин. І справді, це їм вдалось. Папа Пій VI. осудив отців з неапільського королівства і відібрав їм усі привілеї. Таким робом і Альфонс попав в цю неласку; для святого старця була це найболючійша мука в цілім його життю. "Папа так хоче", повтаряв він – "благословен най буде Господь Бог!" Але тогож таки дня, діявол підсунув йому страшенну покусу розпуки. У своїм горю, Альфонс кликав голосно своїх співбратів на ратунок. Вкінці вдалось йому перемогти цей пекольний наступ і він, хоч зломаний болем, але згоджуючись з волею Божою, приняв свій засуд і тішився жити так хочби й до смерти, якщо Г. Бог цього хотів.
Богато терпів Альфонс. Та Господь Бог, допускаючи на него це терпіннє та ще й инші внутрішні муки, всеж таки не щадив свому слузі і своїх надзвичайних ласк: дару вглядати в серця людий, захоплень, чудес та пророцтв. Між иншим він предсказав, що його Чин на ново зєдиниться, розвинеться й процвитатиме. Власне в тому часі, в р. 1784. вступив до новіціяту в Римі Климент Марія Гофбауер, той святий муж, що мав розширити Чин Пресв. Відкупителя поза Італією та Альпами.
Альфонс міг отже спокійно вмирати. Його справа була в руках Г. Бога і так любої йому Пресвятої Богородиці.
Літом, 1787. р. сили святого, вже і так вичерпані, підупадали щораз то більше. Ще лиш щоденне причастіє покріпляло його і він ждав на него кождого ранка із святою нетерпеливістю. 31. липня, внавечерє його блаженної смерти, зачалась боротьба його передсмертного конання; нагло він отворив свої очі і почав вдивлятись неповорушно в образ Пречистої Діви. Його лице зарумянилось; очі запалали якимсь надземським огнем; здавалось: немов якась невидима, непереможна сила причаровує їх до себе. В тій самій хвилі небесний усміх на устах прояснив його лице в любовне зітхненнє видобулось із грудий. Було це захопленнє, що тревало майже чверть години. Потім це скінчилось: він знов попав у стан умучення: очі примкнулись, лице поблідло.
Незабаром таке саме явище повторилося, ще другий і третий раз.
1. серпня, в полуднє, з ударом дзвону на "Ангель Господень", спокійна і погідна боротьба передсмертного конання увінчалась переходом праведної душі Альфонса у вічність.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:18 | Повідомлення # 18
XVIII.
Прославленнє.

Святого не поклали ще в гріб, а вже Господь прославив його, проголосив святим і то устами кільканайцятьмісячного ледви дитяти. Маленький Йосиф Фуско умирав ізза великої горячки, що палила його вже від десяти днів. Одна з його тіток, руководячись правдиво геройським довірєм, взяла вмираюче хлопя на руки і помимо плачу родичів, пішла з ним до тлінних останків Альфонса. Там приложено дитя до лиця помершого. Сейчас воно відзискало свою силу, стало зовсім уздоровлене та вернуло пішки домів На другий день, його стрий, що був священиком, показав йому образ святого старця. Хлопчина дивився через кілька хвилин на цей портрет, а потім притиснув його до своїх уст й до чола та почав кричати радісно: "Альфонс в небі! святий в небі!" До тоїж хвилі той хлопчина ніколи не бачив святого, а ще дивнійше при тім це, що то були перші слова, які він зумів вимовити в своїм життю.
Чуда множились на могилі святого. Церковні достойники і вірні почали робити заходи у Пія VI., щоби Церков проголосила його святим. Папа, що зведений Леджієм, полишив був Альфонса в неласці, оплакував тепер свою похибку та з роком 1796. розпочав справу проголошення його святим. Але треба було ще провірити пильно численні твори й письма святого. Була це чимала праця й вона потревала кілька літ. Аж 18 мая 1803 р. Пій VII заявив урядовим рішеннєм, що в творах Альфонса нема нічого, що заслугувалоб на якийсь закид, опрокиненнє або цензуру.
Альфонса проголошено блаженним 1816 року, а 26.V.1839 його зачислено до ряду святих.
Надзвичайні похвали, що їх Папи, єпископи та учені богослови не щадили для науки св. Альфонса, зростаюча повага його морального болословія, подиву гідне розширеннє його творів аскетичних і доґматичних, великий вплив, що ті письма мали так на душі вибрані, посвячені Богови, як взагалі на вірних усіх верств суспільности, усе це виєднало нашому святому ще нове сяєво слави, авреолю Учителя Церкви. На просьбу 803 єпископів, і инших церковних достойників, 25 архимандритів ріжних монаших чинів та всіх членів св. Конгрегації Обрядів папа Пій IX, 23. марта 1870 р. проголосив св. Альфонса Учителем св. Церкви.
Велика набожність святого зглядом Пресв. Тайни Евхаристії і Пречистої Діви, діждалась славної нагороди. Папа Лев ХШ. передав синам св. Альфонса в посіданнє церкву св. Йоакима, осідок архибрацтва Євхаристійного Серця. Ця набожність, що до неї так заохочували послідні Папи приносить чудові плоди серед побожних душ і з Риму розходиться на весь христіянський світ. – Ще в 1866., Папа Пій IX віддав Редемптористам чудотворну ікону Матери Божої Неустаючої Помочи з завданнєм голосити й ширити її почитаннє по цілім світі; миле це й легке для любителів Марії завданнє увінчалось найкращими успіхами.
Довго ще дух янсенізму, ґалліканізму й йосифінізму противився науці святого Учителя. Але Альфонс побідив на всіх відтінках тої боєвої лави так щодо доґми як і моралі. Можнаб сказати, що найважнійші опреділення – дефініції Папів XIX віку були вже підготовані ним у великій части. Оден протестантський письменник не завагався написати, що новий Учитель церкви, винесений Ватиканським Собором до такої висоти, став – нарівні з св. Томою Аквінським – тим мужем, що його наука має найбільший вплив на католицьку Церкву.
Вільнодумці, прихильники угоди між безуслівним обовязком і надмірною свободою, пятнують Альфноса клеймом строгости, неуступчивости. Ми ж відповідаємо, що наш святий Учитель, це душа велика, сильна, права, любляча. З любови до Г. Бога й до душ, він є строгий зглядом нагод до гріха, подібно як добрий батько, що хоче віддалити отрую від уст свого дитяти. Після науки Альфонса, сповідник повинен бути зручним лікарем душ: не сміє їх знеохочувати, відстрашувати; щоб уздоровити ті хорі душі він має уживати не лиш таких ліків, що гоять, лічать рани, але й таких, що то запобігають лиху, захищають перед будучими недугами; годиться йому з великою любовю відноситись до хорого, але з завзятою рішучістю забиратись до нищення його хороби, головно, коли ходить о лихі налоги, о поновний упадок в гріх.
Альфонс, знаменитий мораліст, коли хоче вирішити як в якімсь данім случаю совісти належить поступити, оглядає цей случай всесторонно. Остаючись завсіди вмілим правником, він пильно розважує всі ті обставини, що моглиб або зовсім оправдати каянника або зменшити його вину: як прим незнаннє, пересуди, яких годі було позбутись, хибне вихованнє, блуди одідичені в спадщині. Він є вирузуміляй для людий з лихим, слабим образованнєм, більш вимагаючий він для таких, що грішать помимо світла, яке одержали в релігійнім вихованню; а вже зі святою строгістю відноситься до душ вибраних покликаних до совершенства, щедро обсипаних Божими ласками.
Одного дня відвідали старенького Альфонса два єпископи: авеллінський і ґаетанський. "Як проживаєте, як маєтеся?" спитав його оден із них. "Оттак як той чоловік, що незабаром має стати на страшний Божий суд" – відповів святий, а в словах його пробивався такий жах, що оба владики аж задрожали з перераження. Єпископ ґаетанський спитав ще його, чи не мігби йому висвідчити якої прислуги. "О так" – сказав святий: "ви мешкаєте недалеко від монастиря Капуцинів. Будьте так добрі, скажіть отцеви Йосифови Аґґероля, щоби був менше строгий зглядом бідних грішників. Він відстрашує їх, знеохочує та віддалює від Г. Бога. "Преосвященний" сказав йому на те авеллінський єпископ; "я вас не розумію. Коли ходить о вас самих, ви плачете, дрожите зі страху перед Божим судом, а коли розходиться о грішників, ви хочете, щоби їм проповідати довірє на Боже милосердє". Оттакий- то дійсно наш святий: любов і доброта для других, а строгість для себе самого.
Та не лиш своїми творами, письмами продовжає св. Альфонс свою місію на землі. Він лишив монашу родину, яка нині числить понад пять тисяч членів, що розкинені по всіх частях світа.

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:18 | Повідомлення # 19
XIX.
Судьба Чина св. Альфонса.

Нині Редемптористи у всіх пятьох частях світа працюють для спасення душ тими засобами ревности, що їм лишив в спадщині св. Основатель. 23 провінції з 13 віцепровінціями укріпляють і розширяють царство Ісуса Христа. В тій ціли члени Чина майже по цілім світі проповідають місії, духовні вправи для осіб з ріжних верств суспільности, реколєкції в монастирськім уєдиненню для священиків та світських людий. Поле ділання Чина Пресв. Відкупителя остаючись що до якости таке саме як за часів св. Альфонса, значно поширилось в новійшій добі. Підчас коли старші провінції чувають над збереженнєм святих звичаїв - передань з перших часів Чина, молодші їх сестри одержали від Божого Провидіння чудесну прямо силу розвитку й поширення своєї діяльности:
Австрійська провінція, основана зараз по блаженній смерти св. Климента, ця мати-провінція всіх прочих, що повстали поза межами Італії, висилає своїх місіонарів до Данії!, намагаючись вже від ряду літ зорґанізувати католицьку церков в тім краю, де перед їх приходом католицизм був знаний ледви з імени.
Французькі Редемптористи працюють не лиш у своїй вітчині, проповідаючи місії по селах і містах Франції; крім того вони вже більше як пів століття трудяться у республиках Полудневої Америки, що лежать над берегами Тихого Океану: в Колюмбії, Еквадорі, Перу, Болівії і Чілі. У цих величезних краях жиють тисячі Індіян, що по найбільшій части темні й позбавлені священичої помочи; та не бракує їм живої віри й доброї волі. Скоро лиш дізнаються що десь має бути місія, збігаються з далеких околиць, щоби послухати того "земського Христа" (так називають вони місіонара). Отці голосять їм проповіди звичайно під голим небом, потім сповідають їх, причащають, вінчають, хрестять дітий, миропомазують, а вкінці серед плачу цих бідних людий покидають їх, щоби продовжати свою апостольську мандрівку крізь широкі пусті американські степи.
Німецькі Редемптористи запопадливо трудяться у своїй вітчині, а крім того о скілько їм сил вистарчає, несуть слово св. євангелія в Бразилію й Аргентину, де так дуже дошкулює брак священиків.
Голяндські Редемптористи збирають вельми потішаючі плоди своєї апостольської праці, приміненої до вимог наших часів. У великих містах, в тих осередках фабричного, робітничого життя,буває таке, що робітники відвикають зовсім від церкви, не ходять на жадні богослуження; навіть у так благословенний час як св. місія годі їх стягнути до Божого дому. Що би зарадити цему лихови, голяндські Редемптористи зважились на ось яку пробу: В робітничих дільницях якогось міста винаймають собі 2–3 тижні кілька саль, що звичайно служили на якісь представлення чи забави. Там вони уряджують собі на той час каплиці, туди запрошують людий з тої дільниці й проповідають їм місію. Таким чином ті на борзі построєні каплиці стали для многих, многих, душ місцем їхнього навернення.
Вже від 50 літ голяндські Редемптористи жертвують свої услуги прокаженим в Сурінам, стаючись добровільно товаришами їх недолі. Самому Ісусови Христови віддають вони прислугу в особі тих нещасних людий; Йому й платять вони свою данину любови крівавими жертвами, що ця страшенна, заразлива хороба вириває із їх рядів. На тім то лані терпінь і геройської самопосвяти зібрав для себе обильне жниво заслугує своїм святим життєм преподобний Отець Дондерс, якого, як сподіємось небаром Церков почитатиме на своїх престолах.
Ірляндським Редемптористам припала честь впровадити Чин св. Альфонса в Австралії, Новій Зеляндії і на Філіпінах.
Американські Редемптористи, найчисленнійші в Чині, причинились чимало до зорґанізовання тої американської Церкви, що тепер жиє таким сильним, здоровим життєм. Тій Церкві вони дали одного єпископа, преподобного о. Наймана, що в святости життя не уступав великим святим владикам перших віків христіянства. Його то мабуть також незадовго католики почитатимуть у своїх церквах як першого американського святого.
Канадийські Редемптористи, на виразне жаданнє св. Столиці поселились в Гуе, головнім місті Аннаму, щоби там новим христіянським громадам помогти своїми апостольськими працями і місіями, духовними вправами та реколєкціями для священиків.
Еспанські Редемптористи, що розвивають свою місіонарську діяльність в Китаю, одержали від апостольської столиці порученнє, оснувати для Китайців новий чин місіонарів, зовсім подібний до Чина Пресв. Відкупителя.
Польські Редемптористи зорганізували цвитучу провінцію у своїй вітчині, де з кінцем 18-го століття, наступ вольтеріянізму знищив був діло св. Климента.
Але між усіми провінціями Чина найплодовитшою й найсильнійшою в розрості без сумніву провінція бельгійська. Вже майже від сотки літ, то зн. від засновання провінції, поступають в Бельгії місійні праці, питомі Чинови, з однаковою певністю так серед Вальонів як і Флямандців, так по містах як і по селах. Нераз ще лучаєсь тепер, що ціла дружина місіонарів, як то бувало за часів св. Основателя, 30- 40 Редемптористів разом, вибираєсь на євангельську виправу до якогось великого міста. По своїм приїзді, місіонарі розходяться по ріжних мійських парохіях і там через яких 2–З тижні проповідають по церквах великі вічні правди. Реколєкційні доми Редемптористів через цілий рік заповняються ревними христіянами, що спрагнені того кількадневного духовного уєдинення. Духовні вправи, уділювані ріжним верствам суспільности ширять між бельгійським населеннєм аскетичні засади св. Альфонса.
Бельгійська провінція стала розсадником многих инших провінцій. За її почином засновано Апостольську Префектуру в Конґо, де по 30-літній праці Редемптористів розцвилось гарно христіянське життє серед тамошних муринів. Ті новонавернені христіяни визначаються головно своїм набоженством до Пресв. Євхаристії й до Матери Божої. Вийшли з поміж них вже навіть священики й монахи. Многим із них зараз по наверненню прийшлось перетерпіти жорстоке переслідуваннє за нову віру. Під цю пору трудиться там 50 Редемптористів, що намагаються освободити долішну часть Конґо із оков поганства й протестантської єреси та зискати її для католицької Церкви.
Бельгійські Редемптористи працюють також в Антилях, що по більшій части є заселені неграми, привезеними колись з Африки. Ізза великого браку священиків світських, тамошний єпископ (звичайно Редемпторист), що мешкає в місті Розо, не має до духовної обслуги своєї дієцезії инших помічників крім отців власного Чина. Із Розо ці священики роз'їздяться по парохіях з духовною потіхою до тих опущених душ. З головного монастира безнастанно спішать гуртки мі-сіонарів – одні в сторону ґваделюпського острова, инші до републик Куба й Гайті. Цей послідний край можнаб сміло назвати "краєм Матери Божої Неустаючої Помочи", бо його мешканці надзвичайно почитають свою небесну Царицю під тим іменем. Духовна праця між ними, маючи на собі очевидне благословеннє Пречистої Богородиці, вінчається надзвичайними успіхами.
Але найбільш оригінальною є апостольська праця бельгійської провінції між Українцями, греко католиками в Канаді і Галичині. До ньої Боже Провидіннє покликало Чин Пресв. Відкупителя в 1904 р. Пр. о. Деляре, бельгійський Редемпторист, що працював між виселенцями в Канаді, бачив крайну духовну нужду Українців, греко-католиків, що виеміґрували були з Галичини. Причиною цего їх сумного положення був великий брак священиків грецького обряду латинські ж священики й місіонарі не могли їм помогти, бо з одної сторони не знали їх мови, а з другої сторони самі Українці, сильно привязані до свого гарного рідного обряду, сторонили від латинського духовенства. Бажаючи за всяку ціну помогти тим опущеним душам, о. Деляре вивчився української мови, а від Апостольської Столиці вистарався о позволеннє перейти на стало з латинського обряду на грецький і вже як греко-католицький священик почав свою працю між галицькими виселенцями. За його приміром послідували й инші бельгійські отці і таким чином повстав на канадийській землі в Йорктоні перший монастир оо. Редемптористів грецького обряду. Помимо початкових труднощів, ця перша проба вдалася Українці віднайшли на далекій чужині свій рідний обряд і почали горнутись до своїх отців, подивляючи їх самовідреченнє й посвяту.
Та це був лиш перший крок. Підчас єпископської візитації в Йорктоні, в р. 1910. Ексцелєнція Галицький Митрополит А. Шептицькйй, бачучи які успіхи осягнули бельгійські місіонарі завдяки тому цілковитому прйміненню себе до східнього обряду, забажав, щоб вони і в Галичині заложили такий монастир свого Чина. Таким робом хотів запевнити тревалість цего оригінального підприняття, опираючи його на твердій основі в старім матірнім краю. В тій ціли відступив оо. Редемптористам на тимчасове помешканнє літну палату львівських архієпископів в давнійшім василіянськім монастирі в Уневі. 21. серпня 1913. р. пр. оо. Скрейверс і Кінзінгер поселились в тім домі. Прикростий не забракло їм з початку. Воєнні літа були для унівського монастира часом проби, якою Боже Провидіннє звичайно зачинає майже кожде велике діло на цім світі. Але сейчас по війні, то зерно, укрите під землею через 6–7 літ,. зійшло й почало гарно рости. В 1919. р. оо. Редемпторисги покинули Унів і поселились в Збоїсках під Львовом. Тут заложено новіціят для братчиків, а також ювенат, себто гімназію, під виключним зарядом оо. Редемптористів, в котрій учиться тепер яких 100 молодих хлопців, з наміром вступити по скінченню науки до новіціяту Чина. В 1920 р. основано другий монастир в Станиславові, що став незабаром осередком дуже оживленого місійного руху. Звідси, роз'їздяться місіонарі на всі сторони Галичини, щоби проповідати місії у всіх трох греко-католицьких дієцезіях. А щоб зарадити великій недостачі місійних трудовиків, вони намагаються подвоїти свою діяльність. На щастє з кождим роком прибувають їм на поміч нові, молоді, ревні сили, щоби скріпити й розвинути цю спасенну працю тай бодай в часги задоволити отців духовних, що чимраз численнійше звертаються з просьбами о місії для повірених собі парохій. При станиславівськім монастирі є церков, де гуртуються брацтва і товариства, питомі Чинови.
В 1923. р. основано монастир в Голоску також коло Львова. Тут є новіціят для хористів т. є будучих священиків.
В 1926 р. заложено нову станицю місійну на Волині, щоб мати спромогу працювати між православними. Вже по першім році євангельського труду на тій новій, ниві, місіонарі могли виказатись дуже потішаючими вислідами. За один рік прилучилось до кат. Церкви 6 сіл, 2 священики, 1 єромонах і 1 діякон.
На угорській Україні оо. Редемптористи чеської провінції мають також оден гр. кат монастир в Стропкові. Є там 5 місіонарів.
Дійсно, діло св. Альфонса принялось у гр.-кат. Церкві! Пятнайцятка священиків-Редемптористів, родовитих Українців, двайцятка молодих богословів-монахів, великий ювенат, переповнений побожними молодцями, вибраними з поміж дітий чесних родин Галичини, чи все це не каже надіятись як найкращого розцвіту цеї східної галузи Чина Пресвятого Відкупи теля?
Дай Боже, щоби той Чин, оснований ревним святим Учителем Церкви розвивався чимраз більше по всіх краях світа, щоб він оставав і надальше натхнений тим духом любови й ревности, щоб видав наиобильнійші овочі спасення людських душ!
Хай зростає, процвитає й плід приносить!

Дата: П`ятниця, 07.05.2010, 19:19 | Повідомлення # 20
XX
Закінченнє.

Піднесім тепер послідний погляд на св. Альфонса, а побачимо його в небі, окруженого славною дружиною святих і Божих угодників. Тай не дивниця! Суть правила Чина Пресв. Відкупителя, це наслідуваннє Ісуса Христа, а йти вслід за Христом, це іти простою дорогою до святости. Так, Чин св. Альфонса має святих, які в небі є вінцем слави свого св. Основателя.
Св. Ґерард Маєлля.
Перший Редемпторист, якого Церков, після канонізації св. Альфонса, проголосила святим, був братчик св. Ґерард Маєлля, що його чесноти сам св. Основатель описав; а так був переконаний св Учитель Церкви о святости того братчика, що на своїй смертній постели держав в руках образець помершого Ґерарда. Св. Альфонс своєю гідністю Учителя церкви ставить свій Чин на так високий рівень, що під тим зглядом жадна инша слава його не притемнює. Св. Ґерард, великий новітний чудотворець, своїми безчисленними чудами, впроваджує свою молоду ще монашу родину, цих так сказатиб євангельських робітників "з одинадцятої години" – у ряд великих, старинних чернечих чинів, що мають за собою довгу, славну буваль щину.
Св. Климент Марія Гафбауер.
Цей святий Редемпторист, що також дізнає почитання на престолах, мав щастє одержати ще благословеннє від свого духовного Батька св. Альфонса, що кінчив вже тоді свою туземську мандрівку. Слушно св. Церков величає великі заслуги св. Климента коло розширення Чина Пресв. Відкупителя, бо він пересадив той чин з Італії в краї на північ від Альп тай завдяки йому монастирі Редемптористів розкинені тепер по цілому світі. Родився св. Гофбауер в Моравії. Батько святого убогий різник, осиротив його ще як шістьлітного хлопчину, так, що весь обовязок виховання припав матери, дуже побожній невісті. Дивними надзвичайними дорогами попровадило його Боже Провидіннє до Чина Пресв. Відкупителя й до священства. Як великими, надприродними ласками св. Дух просвічував його, видно із цего, що той святий священик, який в своїй молодости мусів задоволитись лиш дуже ограниченим образованнєм, той колишній пекарський челядник, пізнійше підчас свого побуту в Відни, мав так рішаючий вплив на хід подій тодішного церковного життя, що Папа Пій VII. називав його "підпорою Церкви".
Після св. Герарда й св. Климента римські Папи – як надіємось – винесуть незабаром до почести почитання на престолах і инших Редемптористів, що їх будучу славу предсказав вже сам св. Альфонс та яких чесноти він описав у хороших, та на жаль невеличких життєписах.
Преподобний Отець Павло Кафаро.
Цей праведний муж був сповідником св. Альфонса. Святий Основатель любив його найбільше з усіх своїх співбратів та мав зглядом нього справжнє почитаннє. Коли був хорий, просив, щоб йому читали життє того праведника. Умер преподобний отець Кафаро в монастирі в Капозелє, підчас коли нарід, численно зібраний в церкві, молився зі слезами в очах о його виздоровленнє. Рівночасно в монастирі в Ілічето, св. Ґерард Маєлля попав в захопленнє й перед всіми співбратьми закликав: "Бачу душу отця Павла як вступає до неба".
Преподобний Отець Цезар Спортеллі.
Визначався він незрівнаною покорою й лагідністю. Умер, співаючи псалом: "Во исход Израілев от Египта", щасливий і веселий немов той засланець, що вертає до своєї вітчини.
Преподобний Отець Януарій Сарнеллі.
Написав він чимало духовних книжок, які сам св. Альфонс дуже ревно поручав побожним читачам. Цей невтомимий апостол очистив своє рідне місто Неаполь із огидної язви розпусти, що страшенно була розпаношилась в тім городі. Своїми строгими умертвленнями покутував за гріхи тих людий, що їм проповідав євангельські правди.
Преподобний Домінік Блязуччі.
Св. Альфонс предсказав передвчасну смерть того молодого праведника, тому що, – як говорив – він в короткім часі доконав великих діл та став зрілим до неба. І дійсно, він кроками велитня поступав по дорозі святости, у всіх чеснотах був героєм – писав про него його настоятель Преподобний Отець Кафаро – так, що можна було його канонізувати вже за життя. Коли по смерти тіло його було виставлене в церкві, завізвано маляра, щоби прийшов намалювати портрет помершого. Нагло труп отвирає очі і вдивляєся в отця Кафаро. Лікар Сантореллі, що був при тім, остовпів зі здивовання. "Не дивуйтесь" – каже йому отець Кафаро – "Я в думці дав йому приказ отворити очі підчас праці маляра".
Хоч дерево, засаджене св. Альфонсом, вже відразу розцвилось таким буйним цвітом, не висилилось однак воно через це тай не втратило свого живучого соку святости і в пізнійшій добі.
В другім віці істновання Чина виступає на перше місце що до святости:
Преподобний Отець Йосиф Пассера,
той великий муж молитви, як називав його св. Климент. Він мав сильний вплив на розвій чина і власне в тім часі як заряджував великою частю своєї монашої родини, сповнилось пророцтво, яке висказав був св. Гофбауер отсими словами: Як лиш я віддам послідного духа, у вас повстане богато нових монастирів.
Преподобний Отець Іван Найман.
Цей Редемпторист, еписком Філядельфії в Америці, що поклав великі заслуги при творенню цеї просторої дієцезії, це взір святого, праведного єпископа в наших новітних часах.
Є ще й инші; 19 є таких Редемптористів, що справа проголошення їх святими вже далеко поступила на перед в Римі або бодай почалась в єпископських урядах. Много є таких, що голос христіянського народу називає їх святими, хоч Церков ще такими їх не проголосила; а походять вони із усяких народів, з усяких країв.
Коби Г. Бог зволив прославити їх в невдовзі. Коби з кождим віком Він покликав нових апостолів, нових святих, що ступали би слідами своїх попередників.
О це благаємо Його через посредництво Марії Мате

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Святий Альфонс Ліґорі
Сторінка 4 з 4«1234
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика