Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 6123456»
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Блаженні мученики УГКЦ ХХ ст. (за матеріалами http://www.risu.org.ua/)
Блаженні мученики УГКЦ ХХ ст.
Дата: Субота, 27.02.2010, 13:30 | Повідомлення # 1
Блаженний свщмч. Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 р. у с. Гадинківці на Тернопільщині. Після закінчення Духовної семінарії — 18 листопада 1893 року — отримав єрейські свячення. Після цього продовжував навчання у Відні від 1894 до 1899 року. 1902 року Митрополит Андрей Шептицький призначив о. Григорія ректором Духовної семінарії у Львові. Інтронізація о. Григорія на Станіславівського (Івано-Франківського) єпископа відбулася в 1904 р. в соборі св. Юра.

В бурхливі роки національно-визвольної революції допоміг Українській Національній Раді ЗУНР, надавши приміщення для неї в Станіславі, брав участь у її засіданнях і нарадах. Активно закликав населення до вступу в Українську Галицьку Армію. Направляв до УГА священиків у якості капеланів для ідеологічного зміцнення військ.

Створив Українську католицьку народну партію, яка з 1931 року діяла під назвою Українська народна обнова. Відстоював здобуття власними силами народу української територіальної автономії в межах Польської держави. Протестував проти „пацифікації”, але водночас засуджував екстремістську діяльність націоналістів, яка призводила до ще більших утисків зі сторони польської адміністрації.

Владику Григорія радянська влада заарештовувала двічі. Уперше заарештованй НКВС 1939 року. Удруге його арештували 15 квітня 1945 р. і вивезли до Києва. Йому інкримінували «агітацію або пропаганду, проведену з метою підриву чи ослаблення Радянської влади». Останній допит єпископа відбувся 11 вересня 1945 року. Мова протоколів свідчить, що допити відбувалися в умовах неймовірного фізичного та психічного тиску.

21 грудня 1945 року єпископа Григорія Хомишина перевели із внутрішньої в’язниці НКВС УРСР до лікарні Лук’янівської в’язниці в Києві. На запит слідчого, щоб він робив за умови звільнення, єпископ відповів: «Те саме, що й досі. Буду вас поборювати, бо я — слуга Христа, а ви — його вороги».

Найважливішим документальним свідченням мученицької смерті Слуги Божого Єпископа Григорія Хомишина, про що свідчить медична інтерпретація Акту тюремного лікарського висновку: „...При поступлении у з/к ХОМИШИНА было найдено резкое истощение, бледность кожи и слизистых. Мышцы атрофичны, лицо, руки, ноги отечны, сердце — все границы расширены, тоны глухие, пульс 62 слабого наполнения, в легких масса разнокалиберных хрипов застойного характера... Несмотря на проводимость лечения, состояние больного ухудшалось. 28.12.45 он умер при явленниях нарастающей сердечной слабости, от старческой дряхлости и алиментарной дистрофии...“

Особливо цінними є спогади про останні місяці владики Григорія Хомишина перед ув’язненням, які засвідчив під присягою о. Петро Герилюк-Купчинський, який нині проживає і є парохом селища Стебник Трускавецького деканату Самбірсько-Дрогобицької єпархії: «Я був у 1943-1945 роках питомцем Станиславівської семінарії.

Прислуговував владиці Григорію до Служби Божої. Владика вимовляв кожне слово з пієтетом, виразно, чого я не бачив в інших священиків. На освяченні в молитовному екстазі він кликав: „Господь мій і Бог мій“ та „Радуйся, Маріє!“ та повністю вникав у ту Службу Божу.

Коли під час війни німці нищили жидів, владика у катедрі виголосив рішучу проповідь із закликом: „Не убий! Кров невинна кличе о пімсту до неба…“ За це гестапо його арештувало. Преосв. Григорія не було цілий день, і аж десь близько 9-ї години вечора Владика Іван Лятишевський умовив гестапівців відпустити Кир Григорія…

Владику арештували вночі з 14 на 15 квітня 1945 року. Десь коло 11 години били кольбами в двері, але не могли розбити: двері були дубові, оковані залізом. Аж вранці один з солдат переліз через ковану загорожу, розбив вікно, заліз в середину єпископського палацу і двері невдовзі відчинилися. Розлючені енкаведисти вхопили Владику, копали його чоботами, а потім кинули по сходах. Преосвященні вже не могли стати на ноги і їх, як мішок, викинули на вантажну машину та повезли в НКВС на допит.

У київській в’язниці слідство вів слідчий Дубок. Був це страшний садист. Він переслухував і мене. Цей Дубок допитував Владику Хомишина та інших владик, як Кир Коциловського, Будку, Лятишевського, Сліпого, о. Котіва.

Цей Дубок сам розповів мені, як він вбив Владику. „Ви, Хомишин, виступали проти комунізму?“ Владика, як завше, відповів рішуче: „Виступав і буду виступати“. „Ви виступали проти комсомолу?“ — „Виступав і буду виступати“. „Ви поборювали радянську владу?“ — „Поборював і буду поборювати!“ Тоді Дудок зшаленів, схопив книги, написані Владикою, які лежали перед ним на столі, і тяжко бив ними Преосвященного по голові та де попало. Владика зомлів. Його забрали в тюремну лікарню Лук’янівку, де він невдовзі помер. Пізніше цей Дубок був начальником міліції Житомирської чи то Вінницької областей.“

28 грудня 1945 року о 10 годині після восьми місяців фізичних та психічних тортур єпископ помер. (За іншими даними, це сталося 17 січня 1947 р.)

Дата: Субота, 27.02.2010, 13:31 | Повідомлення # 2
Блаженний свщмч. Йосафат Коциловський народився 3 березня 1876 р. у лемківському с. Пакошівка. Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі і згодом, 9 жовтня, прийняв єрейські свячення. Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові (Івано-Франківську). 2 жовтня 1911 р. вступає на новіціят ЧСВВ. Його архиєрейські свячення відбулися 23 вересня 1917 р. в Перемишлі.

1921 року владика заснував духовну семінарію у Перемишлі. Він також уклав статути для Згромадження сестер св. Йосифа, отримавши їх затвердження Апостольською столицею.

21 вересня 1945 року ув’язнений польською комуністичною владою та перевезений до в’язниці у Ряшеві. Там він перебував до 17 січня 1946 року. Від 18 січня до 24 січня 1946 року перебував у в’язниці НКВС, після чого його звільнили та відправили до Перемишля.

26 червня 1946 року — заарештований вдруге та силоміць вивезений на схід. Його переводили з однієї в’язниці до іншої, завдаючи фізичних тортур, схиляючи до співпраці. Відомо, що у в’язниці в Києві його змушували перейти на православ’я. Після того, як владика, уже похилого віку, захворів на пневмонію, його перевели у концентраційний табір в селі Чапаївка біля Києва.

17 листопада 1947 року владика Йосафат помер.

Тіло владики священномученика Йосафата (Коциловського) зуміли поховати по-християнськи, не у спільній могилі, православні монахині Покровського монастиря. Вони викупили його в табірних охоронців за порадою православного єпископа, ув’язненого в тому самому концтаборі біля Києва. Він просив «захоронити його в окремій могилі, бо то є святий чоловік».

Його мощі коло 1977 р. були перевезені з Києва спершу на Янівський цвинтар у Львові, а згодом до Стрия на Львівщині, а пізніше у с. Яблунівка. Тепер знаходяться у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у Стрию.

Дата: Субота, 27.02.2010, 13:31 | Повідомлення # 3
Блаженний свщмч. Миколай Чарнецький народився 14 грудня 1884 р. у с. Семаківці, Городенського повіту. Після закінчення Духовної семінарії був висвячений на священика 2 жовтня 1909 р. Захистив докторат з догматики у Римі і був духівником та професором Духовної семінарії в Станіславові (Івано-Франківську). У 1919 р. вступив на новіціят оо. Редемптористів у Збоїськах біля Львова. У 1926 р. Папа Пій XI призначив його Апостольським візитатором для українців Волині і Полісся. Архиєрейські свячення відбулися 2 лютого 1931 р. в Римі. У період першої більшовицької окупації митр. Андрей Шептицький призначив єпископа Чарнецького Апостольським Екзархом Волині та Підляшшя.

Під час радянської окупації Західної України 1939 року Згромадження Редемптористів вигнали з Волині. Владика мешкав у монастирі у Львові на вулиці Зибликевича (сьогодні — Івана Франка). Після відновлення діяльності львівської богословської академії 1941 року владика Миколай став одним з її професорів.

Після другого приходу в Галичину радянських військ владику заарештували — 11 квітня 1945 року. Його помістили у в’язниці на Лонцького у Львові, де жахливо знущалися під час допитів. Після цього рік він перебував у в’язниці в Києві. Після року ув’язнення владика отримав такий вирок суду: як «агентові Ватикану», 10 років у зоні посиленого режиму. Спочатку владику разом з Митрополитом Йосифом Сліпим відправили до Сибіру (Кемеровська область), та табори, де він перебував, часто змінювали. Згідно з джерелами, за час ув’язнення — від квітня 1945 року до звільнення 1956 року — єпископ пережив 600 годин допитів і катувань, побував у 30-ти різних в’язницях і таборах примусової праці. Останні роки ув’язнення він провів у в’язничній лікарні у Мордовії. Вважаючи єпископа безнадійно хворим, табірне керівництво відправило його до Львова, щоб ніхто не зміг звинуватити радянську владу у смерті єпископа.

У Львові владика продовжив лікування. Після виходу з лікарні замешкав на вулиці Вечірній.

Помер 2 квітня 1959 р. у Львові. Похований на Личаківському кладовищі. На сьогодні його мощі зберігаються у монастирській церкві отців-редемптористів свщ. Йосафата у Львові.

Про блаженного владику Миколая Чарнецького, апостольського візитатора на Волині, а пізнішого в’язня ҐУЛАҐу, один з його бельгійських співбратів-редемптористів у 30-х рр. XX ст. залишив такий спогад: «Всюди його сприймали як святого монаха і місіонера. Не менше в Згромадженні завжди уважали його чоловіком Божим, повним любови до Бога і до людей. Добрий отець був прикладом для цілого Згромадження. Він дотримувався Правила в найменших подробицях. Він не занедбував жодної вправи, приписаної Правилом, все те заховував точно, докладно, досконало (...) Великий, подиву гідний святий. Досконалий монах – священик і апостол».

Дата: Субота, 27.02.2010, 13:32 | Повідомлення # 4
Блаженний свщмч. Климентій Шептицький, молодший брат Митрополита А. Шептицького, народився 17 листопада 1869 р. у с. Прилбичах Яворівського повіту на Львівщині. 1912 року розпочав новіціат у монастирі монахів студійського уставу в Камениці в Боснії (перед цим — з 1911 року — випробував себе в чернецтві латинської традиції, вступивши до монастиря отців-бенедиктинців в Байроні). 1913 року прийняв схиму, отримавши чернече ім’я Климентій на честь св. Климентія Папи. Ставши монахом, він відмовився від успішної світської кар’єри. Богословські студії здобував в Інсбруці. 28 серпня 1915 р. отримав єрейські свячення. Був довголітнім ігуменом Унівської Лаври (з 1926 року).

1939 року більшовики видали наказ вбити ігумена Климентія. Тоді у батьківському домі Шептицьких в Прилбичах розстріляли брата митрополита Андрея та ігумена Климентія Леона разом з дружиною Ядвігою. Ігумена не розстріляли лише тому, що на той час його в Прилбичах не було.

Установивщи зимою 1939 року на території СРСР 4 екзархати УГКЦ, під опіку о. Климентія Митрополит Андрей передав Російський екзархат.

1944 р. о. Климентій став архимандритом Свято-Успенської Унівської лаври, де під час Другої світової війни давав притулок переслідуваним євреям, за що 1996 року визнаний Праведником народів світу.

1945 року, після арешту усіх єпископів УГКЦ, о. Климентій став фактичним провідником духовенства, продовжував проводити традиційні зустрічі духовенства по четвергах, зустрічався з настоятелями чернечих згромаджень, під час яких рішуче вирішили протистояти радянській владі.

5 червня 1947 р. його заарештували. Формальною причиною арешту стали листи архимандрита до Риму з повідомленнями про переслідування УГКЦ в Україні, які перехопило НКВС. На час арешту архимандриту було 78 років. Після перебування у в’язницях Києва та Львова, присудивши вісім років ув’язнення, архимандрита відправили до Володимирської в’язниці у Москві, де він помер 1 травня 1951 року.

У Володимирській в’язниці суворого режиму в Росії він буквально випромінював любов до співв’язнів. «Високого зросту – 180-185 см, худорлявий, з довгою білою бородою, трохи сутулий, з палицею. Рухи повільні, спокійний, обличчя і очі привітні. Нагадав мені св. Миколая, — згадує Іван Кривуцький. – Ми не чекали такого ‘злочинця’ в нашій камері... Йому якісь сестри передали три яблука – таких червоно-рожевих, спілих – і він одне яблуко віддав Новосадові Романові тому, що той часто хворів шлунком. Сказав: ‘Вам треба лікувати шлунок’, а інші – розділив між нами».

Дата: Субота, 27.02.2010, 13:32 | Повідомлення # 5
Блаженний свщмч. Іван Зятик народився 26 грудня 1899 р. у с. Одрехова Сяноцького повіту (тепер територія Польщі). Після закінчення богословських студій у 1923 р. був висвячений на священика. У 1935 р. вступив до Чину Найсвятійшого Ізбавителя (оо. Редемптористів). Під час німецької окупації його призначили ігуменом монастиря в Тернополі. Цей обов’язок він виконував до 1944 року. Від 1944 до 1946 року він був настоятелем монастиря редемптористів у Львові/

1946 року радянські спецслужби зібрали до Голоска редемптористів з Тернополя, Івано-Франківська, Львова, Збоїск, розмістивши їх в неопалюваній частині монастиря. Серед них був і о. Іван Зятик. Під особливим наглядом священики перебували там два роки. 17 жовтня 1948 року усіх, хто перебував у монастирі на Голоско, перевезли вантажівками до монастиря студитів в Уневі. Після депортації до Бельгії протоігумена редемптористів о. Йосипа де Вохта, протоігуменом та генеральним вікарієм УГКЦ став о. Іван Зятик.

5 січня 1950 р. радянська влада заарештувала священика. 4 лютого йому висунули такі звинувачення: «Іван Зятик дійсно з 1936 року є членом ордену Редемптористів та проповідує ідеї Папи Римського про розповсюдження католицької віри серед народів всього світу та об’єднання католиків».

Лише за період від 4 липня 1950 року до 16 серпня 1951 року, під час перебування у Золочівській та Львівській в’язницях, його допитували 38 разів. Загальна кількість допитів впродовж слідства — 72.

21 листопада 1951 року в Києві о. Зятика засудили на 10 років позбавлення волі. Ув’язнення призначили відбувати в Іркутській області у виправно-трудовій колонії «Озерний табір №7.

17 травня 1952 року, після важких побоїв палицями у Велику П’ятницю, після яких напівпритомного його залишили на морозі, він помер у в’язничній лікарні. Поховали його в Тайшерському районі Іркутської області.

Бібліотека » Церква » Святі і Блаженні » Блаженні мученики УГКЦ ХХ ст. (за матеріалами http://www.risu.org.ua/)
Сторінка 1 з 6123456»
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика