Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » ПЛЮМ У РЕСТОРАНІ (Анрі Мішо)
ПЛЮМ У РЕСТОРАНІ
Дата: П`ятниця, 28.05.2010, 03:05 | Повідомлення # 1
Плюм обідав у ресторані, коли до нього підійшов метрдотель, люто глянув на нього і сказав тихо й та¬ємниче: «Те, що у вашій тарілці, не записано в меню». Плюм, не гаючись, перепросив.
— Даруйте, — сказав він, — я так квапився, що не знайшов часу заглянути в меню. Про всяк випадок, я замовив відбивну котлету, сподіваючись, що, можливо, вона у вас є, інакше її легко знайдуть десь неподалік; проте я ладен замовити щось інше, якщо відбивних немає. Офіціант не виказав особливого подиву, а пішов собі і незабаром приніс її, оце й усе...
— Певна річ, я розрахуюся за неї як годиться. Чудовий шмат, не заперечую. Розплачуся за неї не вагаючись. Якби знав, то охоче б вибрав іншу м'ясну страву або просто яйце, в кожному разі тепер я вже не дуже го¬лодний. Розрахуюся з вами негайно.
А проте метрдотель стоїть як укопаний. Плюм почу¬вається вкрай ніяково. Через якийсь час він звів очі... гм! Тепер перед ним стояв сам хазяїн закладу.
Плюм, не гаючись, перепросив.
— Я не знав, — сказав він, — що відбивних котлет в меню немає. Я й не заглядав до нього, оскільки геть підсліпуватий, а пенсне забув, до того ж читання мені завжди завдає невтерпучого болю. Тож я й замовив перше, що спало мені на думку, радше, щоб почути інші пропозиції, а не через якийсь особливий смак. Офіціант, певна річ, як завжди, дуже заклопотаний, не став при¬скіпуватися до деталей і мені її приніс, а я, хоч і почу¬вався розгубленим, усе-таки взявся до трапези; оскіль¬ки... ви тут, то я з вами й розрахуюся.
Тим часом хазяїн ресторану стоїть як укопаний. Плюм дедалі більше почувається не в своїй тарілці. Да¬ючи гроші, він раптом завважив рукав мундира; перед ним стояв поліцейський.
Плюм, не гаючись, вибачився.
Отже, він зайшов сюди, щоб трохи відпочити. Раптом йому просто в обличчя кричать: «Вам, пане? Що са¬ме?..» — «Ну, келих пива», — відповідає він. «А до пи¬ва?..» — кричить розлючений офіціант; тоді, аби швид¬ше від нього відкараскатися, додає: «І відбивну кот¬лету!»
Коли йому подали її на стіл, він про неї вже й забув, але чим тут зарадиш — тарілка уже була перед ним...
— Послухайте, якщо ви спробуєте цю справу влад¬нати, то я буду вам щиро вдячний. Ось вам.
І він простягає йому сто франків. Почувши кроки, що віддалялися, він подумав — нарешті звільнився. Але тепер перед ним постав комісар поліції.
Плюм, не гаючись, вибачився.
Він мав зустрітися з товаришем. Але марно шукав його цілий ранок. А оскільки Плюм знав, що його това¬риш, повертаючись із контори, проходив саме цією ву¬лицею, то, звісно, й зайшов сюди, сів за столик побли¬зу вікна, але позаяк, з іншого боку, чекати довелося б довго, а він не хотів мати пику людини, котрій бракує грошей, то замовив відбивну котлету, аби бодай якась страва стояла перед ним. Плюм і не думав братися до неї. Але якщо вона вже була перед його очима, то ми¬моволі, сам того не усвідомлюючи, він почав їсти.
Варто сказати, що ніколи в світі він не пішов би до ресторану, бо завжди обідав лише вдома. То його прин¬цип. Тут ідеться про звичайну розгубленість, яка може опанувати будь-яку знервовану людину, швидкоплинна знетяма — і по всьому.
Але комісар зателефонував начальникові таємної поліції: «Ну ж бо, — звертається він до Плюма, простя¬гуючи йому слухавку. — Порозумійтеся як годиться. Це ваша остання нагода врятуватися». І поліцейський, грубо його штовхаючи, додав: «А тепер без витребень¬ок, затямили?» І коли до ресторану ввійшли пожежни¬ки, хазяїн йому сказав: «Погляньте, які в мене збитки. Справжня катастрофа!» І показав на залу, яку поквапом покинули відвідувачі.
Речники таємної поліції звернулися до нього: «Неза¬баром вам буде непереливки, попереджаємо. Ліпше зізнатися і сказати всю правду. Повірте, це не перша на¬ша справа. І коли вона починає повертати на зле, то це вже серйозно».
Відтак здоровань і до того ж хамлюга поліцейський утовкмачував йому через плече: «Послухайте, я тут ні до чого. Це наказ. Якщо ви не говоритимете в слухавку, то вдарю. Затямили? Зізнавайтеся! Вас попередили. Як¬що мовчатимете — заціджу». Текст взято з книги: Мішо, Анрі. Внутрішній простір. – К., 2001.
http://molodalexander.org.ua/
Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » ПЛЮМ У РЕСТОРАНІ (Анрі Мішо)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика