Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » Голодна душа
Голодна душа
Дата: Понеділок, 17.05.2010, 21:10 | Повідомлення # 1
Жила собі дівчинка, яка понад усе любила смачно поїсти, погратися, погуляти й посміятися.
Всі навколо любили її і казали: яке миле й веселе дитя!
Одного разу, під саме Різдво, бабуся й каже:
«Завтра підемо до церкви, сповідаємося в своїх гріхах, очистимося й приймемо Святе Причастя, щоб гідно зустріти велике свято».
А дівчинка того й до уваги не взяла.
Назавтра пішли вони до церкви.
До старенького панотця на сповідь стояла ціла черга, і кожний так подовгу щось йому розказував, аж дівчинці набридло.
«От грішники! — думала вона. — Сповідають, сповідають свої гріхи без кінця… От я не буду затримувати батюшку тищу років, я за одну мить проскочу, бо в мене й немає ніяких гріхів. Аби і всі так…»

Нарешті настала її черга, вона схилилася над святим Євангелієм та сміливо промовила:
— В мене немає гріхів.
— Правда, немає? — здивувався старенький священик. — Розкажи, як тобі це вдається? Навчи мене, бо я все життя стараюсь-стараюсь, а ніяк не виходить, щоб зовсім не грішити. Скажи мені, як проходить твій день?
— Як проходить? Дуже просто: встаю, вдягаюся, вмиваюся, їм, іду до школи, вчуся, на перервах бігаю, приходжу додому, обідаю, вчу уроки, потім іду гуляти у двір чи до когось у гості, потім приходжу додому, вечеряю, дивлюсь казку чи фільм, лягаю спати. І все.
— І все? А коли ж ти годуєш свою душу?
— Я?.. — здивувалася дівчинка. — Я ніколи її не годую. А хіба її треба годувати?
— Так… Так ти-таки ніколи не годувала її… — сказав священик із таким жалем, що дівчинці стало чомусь соромно. — І не вдягала? не мила? не вчила, не виховувала, не лікувала, не втішала — і нічого-нічого для неї не робила?
— Ні, — тихенько промовила дівчинка і зовсім зніяковіла.
— Та що ж ти наробила! Бог дав тобі безсмертну душу, — дорогоцінніше за неї у тебе немає нічого на світі, і не буде! Тіло твоє постаріє й помре, а душа твоя навіки залишиться такою, якою ти її виростила й виховала. Чи ти хочеш, щоб твоя душа навіки залишилася голодною, обідраною й брудною, щоб вона вічні віки плакала й страждала?
— Ні, не хочу! — щиро відповіла дівчинка, раптом уявивши собі голодну, забруднену й обдерту душу. — Я не хочу, щоб вона залишилася такою!
— Давай тоді думати, як її спасати.
— А як?
— Мабуть, почати треба з того, щоб кожного дня давати їй їсти. Та не один раз, а двічі-тричі на день. Як сама їси — так і душі своїй давай.
— А що вона їсть?
— А вона їсть не те, що ти. В тебе їжа така, що може псуватися й пропадати. А для безсмертної душі потрібна їжа, яка не псується й не пропадає. Вона має бути також безсмертною. Запам’ятай, дитино: їжа для душі — це Слово Боже й молитва. Без цієї їжі душа жити не може! А скажи мені: ти молишся? Ти читаєш Слово Боже?
— Н-не дуже, — трошки збрехала дівчинка, бо вона-таки зовсім забула молитися через свої пустощі й лінощі. А Слово Боже не тільки не читала, але й слухала неохоче, коли бабуся намагалася їй щось прочитати з Біблії чи розповісти.
Та старенький панотець усе зрозумів і тільки скорботно схилив голову:
— Бідна, бідна душа! Візьмися ж, дитино, з цього дня не мучити більше свою безсмертну, дорогоціннішу за всі скарби душу, а хоч потрошку її годувати. Вранці та ввечері візьми собі за правило молитися хоч невеличкими молитвами. Нехай тобі хтось із дорослих допоможе їх підібрати.
— Мені бабуся підбере! — радо запевнила дівчинка. — Вона залюбки підбере!
— Слава Богу!—зрадів священик.—Також, як сідаєш їсти, не забудь дякувати Богові, а як поїси—знову подякуй Йому. Також протягом дня намагайся пам’ятати, що Бог тобі все дає: і повітря, яким ти дихаєш і навіть не помічаєш того, і рідних людей, і друзів, і дерева, травичку, квіти, і сніг, і дах над головою—і всяке-всяке благо. Не забувай дякувати Йому та пам’ятай, що Він усе бачить: і все, що ти робиш, і навіть те, що ти мислиш. От і буде твоя душа потрошку оживати. А ще проси бабусю, щоб вона тобі читала чи розповідала про Ісуса Христа, нашого Спасителя. Від того твоя душа почне зміцнюватися. Тільки це може дати їй сили. Чи добре ти запам’ятала, чи зможеш згадати?
— Так. Треба молитися зранку та ввечері, і завжди протягом дня пам’ятати Бога й дякувати Йому, і частіше читати чи слухати Слово Боже.
— Так, усе правильно, — похвалив священик. — А тепер от що я скажу тобі, люба моя дитино.
До Причастя Святих, Животворчих Христових Таїн ти не готова, бо ти була занадто недбалою до своєї душі. Але тому, що Причастя тобі ЖИТТЄВО НЕОБХІДНЕ, я благословляю тебе на цей раз причаститися. Надалі ж уважно спостерігай за тим, як зростає твоя душа. І давай домовимося так: ти прийдеш до мене через тиждень, саме на свято Різдва Христового, і вже не я тобі, а ти мені розкажеш, як почуває себе твоя душа, що ти зробила чи що тобі не вдалося. І так ми будемо плекати твою душу й ростити її для життя вічного.
Панотець прочитав молитву над дівчинкою й відпустив її.

Тільки тепер вона зрозуміла, скільки часу потребує ця складна справа: розібратися у справах душі.
«Звісно, — думала вона, — якщо душа дорогоцінніша за цілий світ…»
Під час служби дівчинка намагалася молитися й просила Бога допомогти їй зростити душу красивою та щасливою. А після Причастя їй стало якось особливо світло й радісно.
Дорогою додому вона таємничо сказала бабусі:
— А знаєш, бабусю, я не одна: в мене є безсмертна душа. Їй поки що погано, але я постараюся, щоб їй стало добре. Я ж за неї відповідаю.
Цього ж вечора дівчинка почала молитися коротенькими молитвами, які їй підібрала бабуся, і це їй здалося так легко, все одно як м’ячиком погратися. «Те! — задерикувато думала вона. — Теж мені робота: годувати душу. Та я цілими днями могла б молитися! Це мені запросто, так я швиденько відгодую свою душу! А я було злякалася…» І лягла спати дуже веселою й задоволеною.
Вранці знов прочитала молитви і… незчулася, як уже настав вечір.
— Ой, — злякано згадала вона, — а я ж забула дякувати перед їжею та після… І про Бога зовсім не думала, і Слово Боже не читала…
І мерщій побігла до бабусі:
— Бабусю, любенька, прочитай мені, будь ласка, щось із Євангелія чи розкажи про Христа!
Бабуся почала розповідати дуже цікаво, але дівчинка швидко стомилася й ледь дочекалася кінця. «Якщо моя душа зміцнюється тоді, коли я так втомлююсь, то що зі мною буде через місяць? А через рік?», — сумно подумала дівчинка та невесело почимчикувала на вечірню молитву.
На цей раз молитва здалася їй дуже складною, наче її хтось підмінив. Ледве дочитавши молитву до кінця, дівчинка лягла спати, задумлива й невесела.

Наступного дня вона прокинулася сердитою, але, згадавши, що душа її голодна, мужньо стала на молитву. А як тільки прочитала молитовне правило, їй стало ніби легше, й вона вирішила з усіх сил старатися цього дня не забувати про Бога та про свою безсмертну душу. І коли вона перед їжею згадувала, що треба дякувати Богові й хреститися — то дуже раділа, а коли забувала, то засмучувалася.
У таких боріннях пройшов тиждень. А на Різдво Христове вони з бабусею знов пішли до церкви.
Дівчинка вже не нудилася у черзі на сповідь, а зі страхом думала, що вона скаже мудрому панотцю, та чи насварить він її, чи ні, й чи допустить до Причастя.
Нарешті настала її черга.
Дівчинка підійшла, тремтячи, і чесно розповіла все, як є. І те, що вона забувала, і те, як їй було важко. І те, що вона навіть іноді сердилася й хотіла все покинути — і за це їй дуже-дуже соромно.
Старець-ієрей ніжно погладив її та сказав:
— Тепер твоя душа почала оживати. Дивись, не покинь її, бо вона — наче твоя єдина дитинка! Молися уважніше й старанніше, тоді тобі буде легше. А як ти думала? Виплекати душу — це тяжкий труд. Вчися перемагати себе, свої лінощі, а коли твоя душа зміцниться — тобі вже нічого не буде страшно! А тепер я відкрию тобі щось нове про твою душу. Чи знаєш ти, у що її вдягати?
— Ні, не знаю, — знов здивувалася дівчинка, — невже вона носить одяг?
— Уяви собі. І краса цього одягу залежить від тебе. Він може бути чистий, новенький, царський, а може бути заплямований, обідраний, жебрацький.
— А як же її вдягати? У що?
— Одягати душу треба добрими ділами. Без добрих діл їй буде дуже соромно! А знаєш, що таке добрі діла?
— Знаю. Це—помагати… — почала дівчинка, але нічого більше не згадала.
— Помагати кому?
— Помагати… всім!
— Правильно. Що ще?
— Не ображати нікого.
— Добре, далі.
— Говорити правду…
— Правильно. А ще — відвідувати хворих, не кидати людину в біді, щедро ділитися з усіма, не вихвалятися, поважати всіх і, одним словом, робити іншим те, чого бажала б і собі. Зрозуміла?
— Так.
— А чи багато ти зробила цих добрих діл? Подумай і відповідай чесно.
— Н-не дуже…
— От постарайся з цього дня, щоб твоя душа була вдягнена не те що пристойно, а як цариця, як наречена Христова, а для цього навчися не гаяти часу, а якомога більше творити добрі діла, бо кожне добре діло вдягає душу, а кожне недобре заплямовує її одяг, псує його, рве. Отож, привчайся спостерігати за собою, щоб тобі не було соромно за свою душу, коли Христос прийде й побачить усе, що ми зробили з нашими душами. Чи зрозуміла ти, у що вдягається душа та що забруднює її?
— Так, — відповіла уважна дівчинка, — вона вдягається в добрі діла, а забруднює її все, що ми робимо зле.
— А чи знаєш ти, що наші душі від гріхів починають хворіти і їх обов’язково треба лікувати?!
— Ні, я не знала. А як їх лікувати?
— Ніхто з людей вилікувати душу не може. Її може вилікувати тільки Бог. Він Сам призначив для лікування душі церковні Таїнства*: Сповідь, Причастя, Соборування та інші. Тому, якщо ти хочеш, щоб твоя душа була здоровою, тобі треба частіше звертатися до церковних Таїнств, бо через них Сам Бог невимовно, невидимо й незбагненно лікує та зміцнює нашу душу. А вдома кожного дня ввечері, як лягаєш спати, перевіряй, що ти для неї зробила: чи нагодувала, чи вдягла, чи втішила, а чи засмутила, чи забруднила. І так ми разом будемо плекати твою душу й ростити її для життя вічного.

Пройшло багато років, і наша дівчинка стала директором дитячого будинку. Вона була безмежно доброю до всіх дітей та справедливою. Вона зробила з цього невеселого сирітського пристановища справжню велику сім’ю. Вона так багато працювала, що всі лише дивувалися: і де в неї сили тільки беруться — працює за десятьох. А один старшенький хлопчик сказав:
— Що ви дивуєтеся? Їй Сам Бог помагає.
А другий додав:
— Це тому, що в неї душа — аж світиться — така прекрасна.

http://a-z7.mylivepage.com/

Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » Голодна душа
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика