Головна сторінка сайту
Сторінка 1 з 11
Архів - тільки для читання
Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » Про Туринську Плащаницю
Про Туринську Плащаницю
Дата: Четвер, 13.05.2010, 19:54 | Повідомлення # 1
1. Туринська Плащаниця: медицина і криміналістика.
Розп’яття з точки зору анатомії.
Тіло з точки зору кримінальної медицини.
Причина смерті Розп’яття з точки зору анатомії.
Д-р П’єр Барбет, досліджуючи зображення на Плащаниці, прийшов до висновку, що руки були прибиті до хреста цвяхом, який проходив через так звану “ділянку Дестота”, яка знаходиться на зап’ясті ближче до мізинця (біля кісточки, на зворотньому боці руки). Це підтверджувалось дослідами, коли до ампутованої руки прив’язували тягар у 88 фунтів, що приблизно становить половину маси людського тіла. Якщо цвях проходив через центр долоні, то рука проривала шкіру і зривалась. Та якщо цвях проходив через ділянку Дестота, рука успішно витримувала тягар. Це підтвердило і наступне розп’яття трупа [68. С.1 з 13]. Однак, аналізуючи тільки зображення на Плащаниці, не можливо визначити, куди входив цвях, оскільки ми маємо лише зображення вихідного його отвору.

Позитивне зображення на Плащаниці пробитих рук (http://www.shroud.com/zugibe.htm)
Д-р філософії, д-р медицини, проф. патології Колумбійського університету Фредерік Зугіб, досліджуючи зображення на Плащаниці, висунув припущення, що цвях проходив не через ділянку Дестота, а через зону “Z”, яка знаходиться у верхній частині долоні біля великого пальця. Отже, можливі такі два варіанти входження цвяха: через зап’ястя з боку променевої кістки чи через верхню частину зап’ястя з боку великого пальця. Зугіб притримується іншої версії, аргументуючи її і дослідно підтверджуючи. Таким чином, цвях, пройшовши через руку по діагоналі, вийшов саме у тому місці, яке зображене на Плащаниці. Цю теорію вперше висунув монсиньйор Альфонсо Палеотто, архієпископ Болоньї, у 1598 році, але твердження критикувалось Барбетом як “анатомічно неможливе”. Анатомічну можливість довів своїми дослідами над трупами Фредерік Зугіб. Ця ділянка достатньо сильна, щоби
витримати тягар тіла. Також таке положення цвяха пояснює видовження пальців через тиск на них цвяха. Крім того, як і в ділянці Дестота, кістки при проходженні цвяха залишаються цілими, що важливо для християнського тлумачення розп’яття. Це підтверджує церковну традицію, за якою цвях проходив через долоню [68. С.2-7 з 13].

Кисть руки. Область Дестота обведено кружечком, район “Z” позначений трикутником (http://www.shroud.com/zugibe.htm)
Барбет також стверджує, що відсутність великого пальця на Плащаниці пояснюється пошкодженням серединного нерву цвяхом, при цьому через спазм м’язів великий палець притиснувся до долоні [68. С.7 з 13]. Таку версію підтримує д-р медицини і юриспруденції Роберт Баклін [10. С.2 з 4]. Фредерік Зугіб заперечує це твердження, посилаючись на те, що серединий нерв не проходить через ділянку Дестота, як на це вказував Барбет і де він прибивав цвях, а ближче до великого пальця, де і локалізував місце знаходження цвяха Зугіб [68. С.7 з 13].

Рука, пробита голкою через область “Z” (http://www.shroud.com/zugibe.htm)
Зугіб також стверджує, що майже всі трупи, що надходять у морг, є зі схрещеними руками, як це показано на Плащаниці, і в усіх великий палець спрямований до середнього пальця, це природнє положення долоні як живих, так і мертвих при схрещенні рук. Д-р Ернест Лемп, всесвітньовідомий хірург долоні, стверджує, що пошкодження серединного нерву не може призвести до схрещення великого, середнього і вказівного пальця. Так чи інакше, питання щодо пошкодження серединного нерва суперечливе і не відіграє суттєвої ролі, бо усі сходяться на думці, що великий палець не відображений на Плащаниці, оскільки був притиснутий до долоні і спрямований до середнього пальця [68. С.7 з 13].

Мертва людина, яку Барбет прибив до хреста через зап’ястя (http://www.shroud.com/zugibe.htm)
Тіло з точки зору кримінальної медицини.
У Писанні говориться, що у Гетсиманському саду від страждань з Ісуса стікав кривавий піт. Це явище, яке відоме як гемогідрозіс, зустрічається дуже рідко і пояснюється проникненням
крові у потові залози. Причини такої кровотечі невідомі, та, очевидно, пов’язані зі збільшенням проникливості кровоносних судин. Швидше за все, емоційний стан Ісуса вплинув на автономну нервову систему такою мірою, що капіляри видовжились і стали ширшими та більш проникливими [9. С.7 з12].
Смерть, на думку патологів, відбулася за декілька годин перед похованням, тіло поклали на полотно так, що воно лежало на спині, і тканину через голову було перекинуто на фронтальну частину корпусу. Полотно контактувало з тілом щонайменше декілька годин, але не більше двох-трьох днів, враховуючи процес розкладу організму. Фронтальне і спинне зображення покриті великою кількістю крапель трупної рідини, що виділялася через пори. Але немає підстав твердити про розклад тіла, немає витікання рідини через отвори тіла і немає ознак спаду трупного задубіння, що виявлялося б у пом’якшенні спини і розпливанні зображення на полотні [4.С.3 з 50].
Тіло у метричних одиницях має такі параметри: довжина 175-180 см, вага 65-80 кг; вік визначено у межах 30-45 років [40. С.3 з 50]. Тіло у стані трупного задубіння, що проявляється характерною деформацією сідниць [10. С.1 з 4]. На це ж вказує жорсткість
кінцівок, роздутість ніг [40. С.3 з 50]. Відбиток правої литки ноги дещо чіткіший, ніж лівої. Це свідчить, що у момент смерті ліва нога була у нижній частині поверх правої, через що ліва нога характерно зігнута у коліні. Ця позиція була збережена внаслідок трупного задубіння [10. С.1 з 4].
Далі обстеження проводиться від голови і до ніг. Померлий має довге волосся, що зібране у косичку, як видно на зворотньому зображенні Плащаниці. Видно коротку бороду, що роздвоюється посередині. На шкірі голови є часті сліди проколів [10. С.1з 4], зроблені короною з колючок, але короною не круглою, а схожою на шапочку, гілочки і колючки якої зібрані і зв’язані зверху. Ймовірно, що це колючки виду Zizyphus spina, довжиною біля дюйма [9. С.11 з 12]. Один із проколів має вигляд літери “З”. Кров витікає з проколів на шкіру чола. Зворотнє зображення виявляє велику кількість колотих ран, що утворюють своєрідну корону. Кров як спереду, так і ззаду стікає донизу. Посередині чола видно квадратний відбиток, який вказує на якийсь об’єкт, що був на шкірі. Також чітко видно перекошення носа, що виникло внаслідок його пошкодження. Права щока надмірно опухла у порівнянні з лівою. Очі закриті, але при ближчому розгляді можна побачити округлі сторонні об’єкти в ділянці правого і лівого ока [10. С.1 з 4].
Досліджуючи грудну клітку, патологи відзначають велику кров’яну пляму справа. Ближче ознайомлення показує варіативність інтенсивності густини плями через присутність двох
типів рідини, одну з них можна порівняти із кров’ю, інша подібна на воду. Причому рідина з рани витікала під дією сили тяжіння вниз, без розбризкування, як це буває про пошкодженні артерії. Рана має усі характеристики посмертного типу з витіканням крові з пошкодженого тіла чи з такого органу, як серце.
У верхній частині рани спостерігається овальний дефект шкіри, що характерно для проникаючої рани, спричиненої гострим колючим інструментом [10. С.2 з 4].
Питання про джерело води, що витікала з боку, суперечливе. За однією версією, це перикардична рідина. Однак, кількість такої рідини за нормальних умов – 20-30 кубічних сантиметрів, надто мало, щоб бачити неозброєним оком, коли вона вийшла з рани. За іншою версією, гідрогемотораксія спричинена травмуванням грудної клітки бичуванням і підсилена розміщенням тіла на хресті перед смертю. Під дією сили тяжіння важча кров могла відділитись, утворюючи два шари. І коли спис проколов бік, спершу вийшла кров, потім – прозора рідина. Комбінація цихдвох теорій може пояснити ситуацію. Накопичення рідини у плевральній порожнині без кровотечі є логічним висновком, як результат закупорки серця при серцевій недостатності, що мала місце через положення розп’ятого на хресті. Цілком можливо, що зібралось багато рідини, достатньо, аби після пробиття боку списом вона була видимою. Внаслідок пробиття серця вийшла кров. Отже, теорія плевральної ефузії плюс пробиття правого боку серця пояснюють, що вода видима у боці настільки, аби слова Іоанна були “вода і кров”,а не “кров і вода” [9. С.11-12 з 12].
Також спостерігається збільшення у діаметрі грудної клітки через двостороннє розширення. Живіт плоский, ліва і права руки схрещені внизу живота так, що геніталії не можна розпізнати. В ділянці лівого зап’ястя можна визначити особливе колоте пошкодження,
з якого витікають два струмочки рідини під кутом біля 10 градусів один до одного. Як видно з зображення, ця рідина текла у горизонтальному напрямку. Але кров не могла так текти, як зображено на полотні, і необхідно реконструювати положення рук, враховуючи силу тяжіння, під дією якої текла кров. Руки мусили бути у розгорнутому вигляді, спрямовані вверх під кутом 65 градусів. Кров текла по правому і лівому передпліччях у бік ліктів [10. С.2 з 4].
Криміналісти і медики звернули увагу на те, що тіло розп’ятого відокремилось від усіх кров’яних згустків, від усіх затвердінь сукровиці і навколосерцевої рідини, не зрушивши жоден із них. А кожен лікар, кожна медична сестра знають, як важко відокремлюються
бинти від присохлих ран. Зняття пов’язок буває важким і більш болючим процесом, іноді страшнішим за операції. За твердженням судових експертів-медиків, менш як через 40 годин посмертний процес припинився, бо інакше збереженість плям крові, лімфи і т.д. була
б зовсім іншою: до сорокової години контакту з полотном усі відбитки цілком би розплились [72. С.10 з 15]. Значить відбиток мав місце до 10 години в Неділю.
Важливим є питання, чи було тіло Ісуса обмите після смерті, чи ні. Ян Вілсон зазначав, що багато дослідників Писання вірили: Ісус був обмитий, вони базувались на уривку з Євангелія
святого Іоанна: “Вони взяли тіло Ісуса і огорнули його спеціями і льняним полотном згідно єврейських поховальних звичаїв (Ів 19:40)”. Раввин Дан Кон Шербок з університету Кенту (Англія) вказує, що законним обов’язком є не тільки загорнути тіло, але обмити та намазати його навіть у суботу. Однак Ян Вілсон зазначає, що “тільки те, що Ісус не був обмитий, може вказувати на автентичність Туринської Плащаниці”. Він вважає, що не було достатньо часу обмити тіло через настання суботи. Але Фредерік Зугіб зазначає, що обмиття тіла може бути проведене за скороченим ритуалом за декілька хвилин. У документі, який називають Втраченим Євангелієм Петра, чітко вказано, що Ісус був обмитий перед покладанням його у Плащаницю:
“І він взяв Господа і помив його, огорнув його у льняне полотно і поклав його до власної гробниці, яка називається Сад Йосипа”. Цей пергаментний кодекс був знайдений у 1886 році французькою археологічною експедицією. Інша справа, що обмиття нашвидкуруч не могло бути акуратним. Крім того, кров ще довго могла просочуватись крізь рани. Кров, що витікала із мертвого тіла, також не могла бути видаленою, оскільки це була нечиста кров (за єврейськими звичаями). Доктор Мішель Баден, кримінальний патолог іколишній головний медичний дослідник міста Нью-Йорк, погодився, що якщо Плащаниця є справжньою, то тіло повинно було бути обмитим. Як відомо, кров через катування була по усьому тілу і тільки обмите тіло могло залишити такий чіткий відбиток на полотні. Мішель Баден додав, що якщо тіло було обмите, то могло бути деяке виділення з ран (очевидно, вода розм’якшила рани) [67.С.4-5 з 6].
Карлтон Кун описує чоловіка з Плащаниці як “фізичний тип, що може бути порівняний із сучасними типами євреїв-сефардів та знатних арабів”. Учений Курто визначає обличчя як більш іранське чи семітичне [40. С.3 з 50]. Проф. Емануелла Марінеллі за допомогою комп’ютерної реконструкції утворення зображення встановила, що чоловік з Плащаниці був на зріст 174 см, тобто дещо нижчий, ніж у попередніх підрахунках – 178-182 см, що є більш типовим для семітів І століття [1. С.3 з 5].

Причина смерті
З євангельської розповіді ми можемо зрозуміти, що смерть Ісуса настала від ран, які були завдані йому під час катувань напередодні страти. Але на початку нашого століття вчені висунули гіпотезу, що Ісус помер від асфіксії (зупинки дихання). Теорія асфіксії (задухи) була представлена ЛеБеком у 1925 році та Гінеком у 1936 році. П’єр Барбет розвинув теорію, запропонувавши три докази на користь цієї гіпотези. Перший доказ – роздвоєна структура потоку крові на задній частині руки; Барбет це інтерпретував як наслідок прийняття Ісусом
іншої позиції з видихом, тобто ці два струмочки показують, що Ісус був у двох позиціях – з видихом і вдихом. Другий доказ виходить з того, що двом розбійникам (крім Ісуса) було перебито ноги (crucifragum чи skelokopia). Реконструкція позиції на хресті Хаасом, Ціасом та Секелесом скелету людини, яка була розп’ята у 7 році н.е., з розкопок у Giv’at ha Mivtar, показала, що ноги не були перебиті для перешкодження підняття людини для вдиху, бо тіло вже було у максимально піднятій позиції. Ціас і Секелес зазначають, що інтерпретація Хааса, ніби нижня гомілкова і верхня гомілкова кістки були переламані для crucifragum, не правильна тому, що перелом здійснений під різними кутами і мусив бути здійснений після смерті. Третій доказ Барбета базувався на звітах про розп’яття людей в концентраційному таборі Дахау. Розп’яті люди, руки яких були підняті прямо над головою, змушені були підніматись на руках, щоб вдихати [68. С.8 з 13].

Дослід на можливість теорії асфіксії людини із Плащаниці (http://www.shroud.com/zugibe.htm)
Фредерік Зугіб подав такі заперечення трьом доказам Барбета: заперечення першого доказу – повинні бути не струмочки крові, а велика кров’яна пляма, зап’ястя майже не змінює свого положення під впливом підняття тіла для вдиху; заперечення другого доказу – перебиття
ніг слугувало для пришвидшення смерті розп’ятого, оскільки викликало сильний травматичний шок і в окремих випадках призводило до закупорки жиром кровоносних
судин, Сенека та Грейвс зазначають, що crucifragium використовувався як форма страти; заперечення третього доказу – Барбет визначив, що Христос був розп’ятий із руками під кутом 70 градусів до стовпа, Зугіб визначив, що за такого розмаху рук задуха не настає [68. С.8 з 13].
Причиною смерті Зугіб вважає шок: “Визначаючи найімовірнішу причину смерті, важливо дослідити послідовність усіх подій з Гетсиманського саду до Голгофи; сильні душевні муки показані у Гетсиманському саду, ці страждання спричинили деяку втрату крові через потовиділення, що спровокувало помітну слабість. Жорстоке бичування з використанням флагруму, який складався зі шкіряних пасків з металевими тягарцями чи кістками на кінці, повинно було спричинити розрив шкіри з пошкодженням нервів, травмою м’язів і зменшення кількості шкіри, поганого стану з дрижанням, великого потовиділення, що часто проявлялось в арештованого, частого прагнення пити. Результатом повинен бути травматичний шок від пошкоджень та гіповолемія (втрата рідини), результат потовиділення та збору рідини в легенях (плевральна ефузія), як наслідок бичування. Експерименти Даніеля та Кейта над тваринами показали, що удар в грудну клітку тварин викликає розрив повітряного простору у легені (альвеоли) та спазм повітряних трубок (бронхи). Більше того, термін “травматичне наповнення рідиною легень” відноситься до накопичення крові, рідини та слизу в грудній клітці. Висновок про травматичний шок від бичування також зробили Тенні та Прімроз. Подразнення тригемінального та потиличного нервів голови було викликано дією шапочки з колючок з “сирійської христової рослини-колючки”, Zizziphus spina christi, особливо після кількох ударів тростиною, що також сприяло виникненню травматичного шоку. Важкий шлях під гору на Голгофу на пекучому сонці, з частиною хреста на плечі деякий час, падіння по дорозі, удари – все це також спричиняло гіповолемію та травматичний шок. Прогресування плевральної ефузії (накопичення рідини) призводило до збільшення гіповолемії. Великі квадратні залізні цвяхи пройшли через руки у хрест, пошкодивши серединний нерв, що викликало дуже гострий біль (за твердженням медиків, найгостріший, який може відчувати людина).
Пробиття цвяхами ніг також повинно спричинити сильний біль. Обидва ці фактори (пробиття рук та ніг) були додатковими до травматичного шоку та гіповолемії. Години перебування на хресті, з тиском ваги тіла на цвяхи, які пройшли через руки і ноги, могли викликати епізодичні важкі агонії щоразу, коли розп’ятий рухався. Ці агонії та постійні болі у грудній клітці через бичування мусили збільшити травматичний шок і потовиділення, що було спричинено травмами та пекучим сонцем, і усі ці фактори повинні були привести до збільшення гіповолемічного шоку” [68. С.11 з 13].

Дата: Четвер, 13.05.2010, 19:55 | Повідомлення # 2
2. Туринська Плащаниця і фізика (радіовуглецеве датування)
Метод радіовуглецевого датування
Радіовуглецеве датування Плащаниці
Критика радівуглецевого методу
Чинники, що могли вплинути на результат радіовуглецевого датування
Помилка у визначенні дати на основі даних радіовуглецевого аналізу
Помилка у взятті зразків
Забруднення молодим вуглецем
Теорія Д.Кузнєцова
Теорія радіаційного випромінювання
Теорія біопластикового покриття
13 жовтня 1988 року було оголошено результати радіовуглецевого датування зразків, взятих з Плащаниці. Висновок такий: 1260-1390 роки. Деякі вчені називають це “чорним днем”
в історії Плащаниці [45. С.1 з 4]. Відразу після датування почався серйозний перегляд результатів. Як відомо, за багатьма ознаками полотно датується І століттям. Радіовуглецеве датування спричинило до посилення суперечки навколо Плащаниці. Де могла бути прихована похибка?
Необхідно зазначити, що грубі помилки у визначенні концентрації С14виключені: аналізи проводили три незалежні лабораторії, оснащені сучасним обладнанням і укомплектовані кадрами висококваліфікованих спеціалістів. Причина тільки у надійності самого методу радіовуглецевої хронології та можливості застосування його до такого об’єкту, як Туринська Плащаниця [72. С.6 з 15].
Метод радіовуглецевого датування
Радіовуглецевий метод був розроблений в середині 50-х років В.Ліббі і заснований на вимірах активності вуглецю С14. Цей вуглець, за сучасними уявленнями, утворюється у високих шарах атмосфери внаслідок дії космічних променів на атоми азоту N14. Окислюючись до С14О2, він надходить у загальний кругообіг вуглецю. Завдяки доброму перемішуванню атмосфери вміст ізотопу С14у різних географічних широтах і на різних абсолютних відмітках практично однаковий. В ході фотосинтезу С14поряд з іншими ізотопами вуглецю потрапляє у рослини. Коли організм гине, він перестає отримувати з повітря нові порції вуглецю. В результаті через радіоактивний розпад співвідношення С14із стабільними ізотопами вуглецю у тканинах змінюється. Оскільки швидкість розпаду – величина постійна, то, визначаючи вміст цього ізотопу у загальній кількості вуглецю, можна вирахувати за відповідними формулами вік зразка [72. С.6 з 15]. Період напіврозпаду вуглецю – 5730 років. Метод можна застосовувати для датування органічних матеріалів віком до 50000 років [31. С.3 з 10]. Результати такого підрахунку будуть вірогідні за наступних умов-обмежень: 1) ізотопний склад атмосфери за життя зразка був близьким до сучасного; 2) ізотопна система зразка у той час була у рівновазі з атмосферною; 3) ізотопна система зразка після відмирання організму була закритою і не зазнавала ніяких змін під впливом зовнішніх факторів місцевого чи часового значення. Ці три обмеження є граничними умовами застосування методики радіовуглецевої хронології [72. С.7 з 15]. Радіовуглецеве датування Плащаниці
Спершу метод вимагав великої кількості матеріалу, тому власники полотна не дозволяли провести датування через побоювання втратити значну частину Плащаниці [31. С.3 з 10]. Так, для датування необхідно було біля 500 кв.см полотна, що завдало б непоправної шкоди реліквії. Але з винайденням методу мас-спектрометрії для датування потрібно було усього кілька квадратних сантиметрів тканини [16. С.1 з 9].
Покращення методу призвело до того, що було дозволено дослідити 12 маленьких зразків з тієї частини матерії, на якій не було зображення. Полотно зроблене з льону і потрібно було встановити, коли воно було виготовлене [31. С.3 з 10].
Плащаниця була відділена від підкладки у нижньому лівому кутку і смужка (10х70 мм) вирізана над тим місцем, з якого було видалено зразок під час досліджень 1973 року.
Місце знаходилось поза латками та обвугленими ділянками. Три зразки, кожен масою біля 50 мг, були вирізані з цієї смужки. Зразки були загорнуті у фольгу і поміщені у контейнери архієпископом Турина і д-ром Тайтом. Так само були запаковані три контрольні зразки (інших тканин, вік яких наперед був відомий з незалежних джерел). Усі операції були задокументовані за допомогою відеозйомки та фотографування [16. С.2 з 9]. Зразки віддали до трьох незалежних лабораторій у Цюріху, Оксфорді та Арізоні. Результати дослідження були опубліковані у престижному науковому журналі Nature, 1988 під заголовком “Радіовуглецеве датування Туринської Плащаниці”. Наступні результати подані для кожного зразка, цифри дані “до сьогоднішнього дня”, тобто до 1950 року нашої ери [31. С.3 з 10]. Дати зразків з Арізони: 591± 30 років, 690± 35 років, 606± 41 рік, 701± 33 роки.
Дати зразків з Оксфорда: 795± 65 років, 730± 45 років, 745± 55 років.
Дати зразків із Цюріха: 733± 61 рік, 722± 56 років, 635± 57 років, 639± 45 років, 679± 51 рік.
Контрольні зразки були продатовані в цілому вірно, їхні очікувані дати збіглись з радіовуглецевими. Отже, у журналі Nature було опубліковано висновок: результати радіовуглецевого датування Арізони, Оксфорда і Цюріха, використовуючи калібровані дати з достовірністю 95% - для полотна Туринської Плащаниці є 1260-1390 рр. (±10 років) [16. С.3,7,8 з 9].
Отже, полотно Плащаниці виготовлене, згідно з цими результатами, між 1260 та 1390 роками нашої ери з великою вірогідністю виготовлення у ХІV столітті. Напрошується висновок, що Плащаниця
– підробка, виготовлена розумним середньовічним художником. Чи ці результати остаточні? Остаточний висновок щодо автентичності Плащаниці, тобто що Плащаниця створена у І столітті нашої ери, повинен базуватись на сукупності наукових даних, а не лише на одному дослідженні. Наука не може користуватись лише висновками радіовуглецевого датування, які не рідко суперечать іншим даним; необхідно враховувати, що радіовуглецеве датування текстилю, як показує досвід, є проблематичним [31. С.4 з 10]. Критика радівуглецевого методу. Справа в тому, що точність методу залежить від багатьох факторів. Зокрема, А.Олейников пише: “довелось задуматись ще над однією проблемою. Інтенсивність випромінювань, що пронизують атмосферу, змінюється у залежності від багатьох космічних причин. Отже, кількість радіоактивного ізотопа вуглецю, що утворюється, повинна коливатись у часі. Необхідно знайти спосіб, що враховував би це. Крім того, в атмосферу викидається величезна кількість вуглецю, що утворюється за рахунок спалювання деревного палива, кам’яного вугілля, нафти, торфу, горючих сланців і продуктів їх переробки. Який вплив це джерело атмосферного вуглецю має на підвищення вмісту радіоактивного вуглецю? Для того, щоб досягти визначення справжнього віку, необхідно враховувати складні поправки, що відображають зміну складу атмосфери протягом останнього тисячоліття. Ці неясності поряд з деякими труднощами технічного характеру викликали сумніви у точності багатьох визначень, що здійснені радіовуглецевим методом [74. С.1 з 4].
Вчений-геолог, проф., д-р протоієрей Глєб Калєда навів ряд факторів, які планетарно чи локально впливають на концентрацію С14 в атмосфері, гідросфері чи в рослинних та інших тканинах, а отже, ускладнюють чи обмежують застосування радіовуглецевого методу в хронології [72. С.7 з 15]:
Штучне чи природнє радіовипромінювання.
Нейтрони, що звільнюються в ядерних чи термоядерних реакціях, як і космічні промені, діючи на N14, перетворюють його на вуглець С14. З 1956 року до серпня 1963 року вміст С14в атмосфері подвоївся. Різке збільшення С14почалось після термоядерних вибухів у 1962 році. Зміна напруженості магнітного поля Землі впливає на інтенсивність бомбардування її атмосфери космічними променями, що позначається на концентрації С14в атмосфері та рослинності. Зміна сонячної активності також впливає на вміст С14 із обернено пропорційною залежністю. Відзначається зв’язок концентрації С14 зі спалахами наднових
зірок, а вивчення історичних документів і деревних кілець показало суттєві зміни його вмісту у часі. Скликались навіть наради з проблеми “Астрофізичні явища та радіовуглець”.
Вплив вулканічних газів біля місць їх виходів на частинний вміст С14 відзначали Л.Д.Сулержицький та В.В.Черданцев. Істотний вплив на вміст С14в атмосфері має спалення палива. Так, спалення викопного, тобто дуже давнього палива, що утворилось багато мільйонів років тому, протягом яких весь радіоактивний вуглець С14 практично розпався,
призводить до зменшення його концентрації в атмосфері (так званий ефект Зюсса). В результаті за рахунок спалення викопного палива концентрація С14 в атмосфері до 2010 року зменшиться на 20%. А при проникненні у стародавні предмети кіптяви від згорання більш нових виробів вік перших, що визначається радіовуглецевим методом, виходить меншим за дійсний. Можна навести декілька цитат критики радіовуглецевого методу [45. С.1-3 з 4]: “Видалення забруднюючих речовин з пор, щілин і тріщин здебільшого неможливе.” (Стукенрат, Archaeology 18.1965,279) “Історики не повинні… віддавати перевагу радіовуглецевій даті (чи навіть цілій серії С14-дат) і стверджувати, що цей тип датування… забезпечує остаточний висновок у сумнівних ситуаціях.” (Барнард, “Радіовуглецеві дати та їх значення на китайській радіовуглецевій сцені” Archaeology 1980, 34) “Незважаючи на ейфорію… що викликало десятиліття технології мас-спектрометрії, залишається довести цілковиту спроможність точно… і вірно датувати малі зразки.” (Скотт та інші, Radiocarbon 1986, 167-9). Зразок для радіовуглецевого датування не повинен перебувати у середовищі сигаретного диму чи у контакті з паперовими етикетками, при цьому забруднення дуже небезпечне для датування. (Мехам, “Радіовуглецеве вимірювання віку Туринської Плащаниці: можливе і неможливе”, стаття подана на Сіндологічному симпозіумі у травні 1986 року, тобто перед радіовуглецевим датуванням Плащаниці.) Про неточність цього методу говорив сам Ліббі. Археолог В. Мілойчич переконливо довів, що метод у нинішньому стані дає хаотичні похибки до 1000-2000 років. Радіовуглецеві дати, як пише Л.С.Клейн, внесли “розгубленість в ряди археологів. Одні з характерним шануванням… прийняли вказівки фізиків… Ці археологи поспішили перебудувати хронологічні схеми… Першим з археологів проти методів радіовуглецевого методу виступив Владимир Мілойчич… який не тільки напав на практичне застосування радіовуглецевих датувань, але і… піддав жорстокій критиці самі теоретичні підстави фізичного методу… Співставляючи індивідуальні виміри сучасних зразків з середньою цифрою – еталоном, Мілойчич обгрунтовує свій скепсис серією блискучих парадоксів – мушля живого американського молюска з радіоактивністю 13,8 розпадів на хвилину, якщо порівнювати з середньою цифрою як абсолютною нормою (15,3), виявляється вже сьогодні (якщо перевести у роки) у солідному віці – їй біля 1200 років! Квітуча дика троянда з Північної Африки (радіоактивність 14,7) для фізиків вже “мертва” вже 360 років… а австралійський евкаліпт,
чия радіоактивність 16,31, для них ще “не існує” – він появиться на світ через 600 років. У печері Вельт (Іран) нижні шари датовані 6054 (плюс-мінус 415) і 6595 (плюс-мінус 500) рр.до н.е., а верхній – 8610 (плюс-мінус 610) рр. до н.е., таким чином… виходить зворотня послідовність шарів і верхній виявляється на 2556 років старшим за нижній! І таким прикладам немає кінця…” [74. С.1-2 з 4].
Що ж послужило початком конкретної роботи з підготовки датування Плащаниці? 1 червня 1985 року на зустрічі у Трондеймі (Норвегія) д-р Тайт і Річард Бурлей з Британського музею (Лондон) оголосили результати порівняльного експерименту, який здійснювало шість лабораторій радіовуглецевого датування, одні вживали старий лічильний метод, інші – новий метод з прискорення елементарних частинок, що був започаткований Гарі Гувом (і вимагав меншої кількості матеріалу для досліду, що особливо важливо для Плащаниці). Одним зі зразків була тканина, що огортала єгипетську мумію чотирьохтисячолітньої давності. Цюріхська лабораторія дала помилку в одну тисячу років, але, не дивлячись на цю похибку, експеримент відкрив дорогу для радіовуглецевого датування Плащаниці [56. С.15 з 21]. “Припустима помилка”, що дається спеціалістами з радіовуглецевого аналізу (у межах 95%), строго базується на гіпотетичній статистиці. Це призводить до варіювання результатів різних лабораторій зразків із відомою датою. Ось декілька прикладів [31. С.4 з 10]: Органічні матеріали, що були поховані при виверженні вулкану Акротірі, датовані у діапазоні від 1100±190 років до 2590±80 років з різницею у 1400 років. “Людина із Ліндова”, тіло з торфяного болота у графстві Чешир, умовно датоване 300 роком до н.е., дало результат від V ст. н.е. (Гарвел) до І ст. н.е. (Оксфорд). Особливо показовим є радіовуглецеве датування тканини, що визначило вік мумії з Британського Музею 1770 років, тоді як кістки тієї ж мумії виявились на 800-1000 давнішими, ніж пелени, у які вона була загорнута. Таких прикладів можна навести багато. Отже, як ми бачимо, мова йшла про сучасні предмети, або предмети, що не були піддані значним зовнішнім впливам, або навіть про закриті археологічні комплекси. Плащаниця ж має бурхливу історію і зустріла на своєму шляху багато подій, які могли вплинути на результат дати, якщо навіть припустити, що радіовуглецевий методвірний. Чинники, що могли вплинути на результат радіовуглецевого датування Не слід вважати, що пошуки можливих помилок у радіовуглецевому датуванні відбулись одразу ж після 1988 року. Перед самим датуванням велися суперечки щодо його доцільності і про вагомість результатів датування. Так, археолог Вільям Мехам на гонконгському сіндологічному симпозіумі у березні 1986 році показав недоцільність такого
датування і можливі похибки: забруднення тканини “молодим” вуглецем; переміщення продуктів піролізу целюлози, що могло відбутись під час пожежі 1532 року у Чамбері; ізотопний обмін. Свої висновки дослідник обгрунтував дослідами [41. С.9-11 з 15]. Подальші дослідження у сфері радіовуглецевого датування реліквії були логічним продовженням праці дослідників, проведеної до 1988 року. Отже, невірно, що гіпотези, представлені далі, є продуктом спекуляцій тих, хто хотів би бачити Плащаницю автентичною, тобто такою, вік якої складає 2000 років. Помилка у визначенні дати на основі даних радіовуглецевого аналізу
Кваліфікований хімік промисловості, базуючись на офіційних даних радіовуглецевого датування 1988 року, довів, що Плащаниця за результатами радіовуглецевого дослідження повинна бути молодшою від 1355 року на 21-30%, тобто справжня дата полотна – 949-1071 рр. з достовірністю 95%. Таку розбіжність дослідник вирахував з того, що радіовуглецеве датування не дає абсолютної дати, але дає кількість розпадів за одиницю часу [25. С.13-14 з 14]. Помилка у взятті зразків Існує версія, що зразки були взяті з краю Плащаниці, який неодноразово відновлювався шляхом заміщення стертих і знищених ниток новими. Тобто радіовуглецевий аналіз було зроблено не з оригінальної Плащаниці, а з цих “невидимих штопок”, які були зроблені у середні віки [65. С.2 з 4]. Численні експозиції призводили до того, що Плащаниця стиралась, і сімейство де Чарні вирішило відремонтувати полотно
[3. С.5 з 5]. Але виникає запитання, як у середні віки могли бездоганно повторити структуру тканини Плащаниці? Ян Вілсон, що досліджував Плащаницю у 1973 році, не бачив ніяких слідів ремонту у цій ділянці, тому він закликає відкинути цю версію [65. С.2 з 4]. Якщо поглянути на численні зображення експозицій Плащаниці, то можна побачити, що це особливий куток, як і протилежний, за які неодноразово її тримали покоління священиків при виносі перед віруючими. Оскільки цей куток частіше перебував у контакті, ніж інші частини, то тут може бути найбільша концентрація мікробіологічних включень з людських рук. Гонелла та Ріджі таким чином знехтували одне з найелементарніших правил для радіовуглецевого датування – при можливості уникати ділянок, що мають підвищений ризик наявності мікробіологічних включень [65. С.2 з 4]. Лабораторії, що отримали зразки, належним чином не сфотографували їх – в Оксфордській лабораторії було сфотографовано тільки “лицьову сторону”, у Цюріхській – тільки зі зворотнього боку, Арізонська лабораторія, що отримала зразки у два заходи, сфотографувала лише першу партію. Тобто жодна з лабораторій належним чином не сфотографувала зразки (що мали бути цілком знищеними) з двох боків. Жодна лабораторія не помістила масштабну лінійку на фотографіях, знехтувавши стандартом археологічного фотографування. Такі грубі порушення дали підстави двом теоретикам – Бруно Боннет-Еймарду та Голгеру Керстену стверджувати, що зразки були забрудненими [65. С.2 з 4]. Отже, при взятті зразків та їх обробці допускались грубі порушення навіть на основі встановлених правил. Забруднення молодим вуглецем У 1508 році Плащаницю урочисто винесли на показ народу і, щоб довести її автентичність (що Плащаниця “все та сама”, нерукотворна), довго кип’ятили в олії, підігрівали, мили і багато терли, але не могли зняти чи знищити відбитки [72. С.8 з 15; 56. С.5 з 21]. Як відомо, з Плащаниці зроблено багато копій, які збереглись донині. Забруднення могло відбутись за рахунок фарби з пензля художника. Крім того, на полотні століттями осідали частинки кіптяви від свічок та ладану [31. С.6 з 10]. Також відомо, що у ділянках
водяних плям, які утворились від гасіння пожежі 1532 року, склад солей значно відрізняється від зразків, взятих для радіовуглецевого датування [3. С.4 з 5]. Полотно пройшло через багато рук, між волокнами осіло багато пилу, через постійні подорожі і покази під відкритим небом, що мали місце у період середньовіччя, зазнавало значного забруднення. Як ми побачимо у критичному дослідженні справедливості теорії Кузнєцова, вплив сторонніх факторів на результат радіовуглецевого датування погано вивчений, тому застосовувати такий тип датування для такого відкритого комплексу, як Плащаниця, не доцільно з точки зору сучасного стану вивчення даної проблеми.
Теорія Д.Кузнєцова
Одна з причин, що могла вплинути на помилкову радіовуглецеву дату тканинних зразків – перебування під впливом високих температур. Цей вплив дослідили деякі російські науковці на чолі з Д.Кузнєцовим [30. С.4 з 7]. Як відомо, Плащаниця неодноразово потрапляла у пожежі – це 544 рік [36. С.5 з 11], 1201, 1349, 1552, 1934 рр. [72. С.8 з 15]. Особливо сильними були пошкодження у 1532 році у Чамбері (Франція), коли полотно повністю пожовкло, у деяких місцях було обпалене чи навіть пропалене наскрізь [30. С.4 з 7; 56. С.5 з 21]. Для датування бралися ті частинки, які були найбільше пошкоджені вогнем {8. С.78}. Ще у 1968 році дослідник Рааут зазначив, що обмінні реакції з залученням атомів вуглецю карбоксильної групи (один із компонентів, що продукується реакціями окислення у целюлозі
і присутній у великій кількості у Плащаниці) можуть відбуватись з певними речовинами при температурі 300-400 градусів. Для порівняння: полум’я 1532 року мало біля 900 градусів [45. С.3 з 4]. В 1993-94 рр. два російських вчених Д. Кузнєцов та Андрєй Іванов з Лабораторії Біополімерів ім. Е.А.Сєдова розпочали дослідження можливого впливу пожежі 1532 року на датування Плащаниці радіовуглецевим методом [69. С.5 з 15]. Дослід Д. Кузнєцова полягав у наступному: він взяв стародавнє льняне полотно, що походило з Ізраїлю і було радіовуглецево датоване 200 р. н.е. Тканину піддали впливу високої температури у присутності срібла, після чого вона була радіовуглецево датована на 1400 років пізніше [31. С.5 з 10]. Грунтуючись на висновках Д. Кузнєцова, можна припустити, що пожежа 1532 року спричинилась, і то значно, до похибки у радіовуглецевому датуванні Плащаниці. Під впливом чинників, що супроводжують пожежу, полотно вступило у взаємодію з двоокисом вуглецю з повітря, що викликало значне збагачення матерії радіовуглецевим ізотопом [30. С.4-5 з 7]. Висновок, що похибка у радіовуглецевому датуванні могла бути спричинена приєднанням целюлозою більш “молодого” вуглецю з атмосфери, вивів світову громадськість зі стану шоку після датування 1988 року [69. С.5 з 15]. У червні 1997 року у Гронінгенському центрі досліджень ізотопів відбулася 16-а Міжнародна конференція з дослідження радіовуглецю. На ній було представлено дві статті, у яких дослідно заперечувалась можливість приєднання вуглецю целюлозою в умовах, близьких до пожежі 1532 року. Дослідники – Вільям Мук, Йоган ван дер Пліхт, Августин Лонг прийшли до висновку, що при пожежі целюлоза не може приєднувати вуглець. Це є прямим запереченням теорії Кузнєцова. Але критичний аналіз західних дослідників вказує, що експерименти мали бідну лабораторну основу, в результатах відсутні дані за важливими показниками, було досліджено мало зразків. Тому робити висновки передчасно [11. С.1-4 з4].
Маріо Мороні з Італії та Ремі Ван Хелст з Бельгії теж вирішили повторити в лабораторії умови перебування полотна у пожежі, вплив чинників, що виникають під час пожежі, на вміст вуглецю С14 у тканині. Була приготовлена дерев’яна скринька зі срібним покриттям. Сучасне полотно склали 48 разів, як і Плащани ця під час пожежі у Чамбері у 1532 році. Підготовили три сучасні зразки матерії, що не були радіовуглецево продатовані. Зразок А використовувався як контрольний, зразок В помістили між шарами 21 та 24 складеного полотна, зразок С спершу прокип’ятили у нафті з дуже низьким вмістом С14 при температурі 170оС протягом 90 хвилин, потім його вийняли, ретельно очистивши від залишків нафти [26. С.1 з 3]. Зразки В та С помістили між шарами 21 та 24 складеного полотна саме в тому місці, з якого був взятий зразок для радіовуглецевого датування 21 квітня 1988 року. Дослідники були обережними, щоб запобігти прямому контакту між зразками та дерев’яною скринькою. Після того, як полотно поклали до коробки, кришку закрили і скриньку помістили в піч з температурою, що сягала біля місця знаходження зразків 170 градусів. Розплавлене срібло почало крапати на полотно. Після цього коробку вийняли з вогню і гаряче полотно облили водою. Потім ці зразки були відіслані до трьох престижних лабораторій для радіовуглецевого датування. Усі зразки були очищені стандартною обробкою кислота-луг-кислота. Ось результати [26. С.1-2 з 3]:
Зразок Лаборат. Шифр
Підписано % С14
Вік

А
Оксфорд
OxA 5283 Cl.Owen 155.62±0.75
Після 1950

В
Маямі
Beta 87708
H.Darden
157.9±0.6
Після 1950

С
Торонто
TO 5208
R.Beukens
98.56±0.6
120± 50 років


Незважаючи на високий процентний вміст вуглецю С14 зі зразків А та В, така концентрація вуглецю є цілком нормальною для сучасних тканин. Експеримент з вогнем показав незначне, але помітне збільшення С14на 1,47%. Хоч це надто мало для пояснення збільшення С14на 16%, дана зміна показує, що дія жару підвищує вміст С14, як це було експериментально показано Кузнєцовим. Кип’ятіння у нафті показало значне зниження С14 приблизно на 36%. Така різка зміна не може були пояснена припущенням, що зразок не був належним чином очищений. Механізм даних процесів заплутаний і потребує майбутнього вивчення [26. С.2 з 3]. Отже, з даного експерименту Маріо Мороні та Ремі ван Хелст зробили висновок, що тільки одне радіовуглецеве датування не може дати потрібної дати, наявність сторонніх включень може суттєво вплинути на радіовуглецеву дату. Ніякий метод не може захистити
зразок від непередбачуваних проблем. Тільки за допомогою радіовуглецевого методу, що перебуває у протиріччі з іншими даними, не можливо з впевненістю визначити середньовічну дату для Туринської Плащаниці як дату створення [26. С.2 з 3].
Теорія приєднання вуглецю з атмосфери целюлозою зробити картини у датуванні не може: кількість вуглецю, що міг приєднатись під час пожежі, складає лише 10-20% від необхідного
для того, щоб змінити датування з ХІV на І століття [69. С.5 з 15]. Отже, питання теорії Кузнєцова залишається відкритим. Здавалось би, усе в теорії Кузнєцова вірно. За одним винятком. Цю теорію повною мірою не змогли підтвердити. Відомий прихильник автентичності Плащаниці Ян Вілсон, автор теорії, що Плащаниця та Мандиліон є однією і тією ж реліквією, дуже негативно висловився як про теорію Кузнєцова, так і про самого автора. Так, радіовуглецеві лабораторії не змогли повторити експеримент Кузнєцова. Крім того, вченого заарештували у Конектікуті, США за крадіжку і переховування підробок. Кузнєцов за це провів у в’язниці сім місяців, чим було завдано удару його авторитету як вченого. Ян Вілсон закликав дослідників відкинути теорію д-ра Кузнєцова як “підкидну качку” (“смажений оселедець” в англійському звучанні) [65. С.2 з 4].
З іншого боку, досліди проводились на замовлення відомого фізика д-ра Джексона [70. С.6 з 9], але сам Джексон вказує, що на його запит Арізонський університет, один із центрів, у якому була продатована Плащаниця, відповів про неможливість підтвердити російський експеримент [30. С.5 з 7]. Фізики д-р Джон Джексон та д-р КейтПропп пояснили створення теоретичної моделі процесу, який пояснює збільшення радіовуглецевої дати, яке може відбутись, коли полотно перебуває тривалий час під дією високих температур. Ця модель показує специфічні умови, за яких не можливе збільшення радіовуглецю, таким чином було пояснено, чому лабораторія Арізони не спромоглась повторити експеримент д-ра Д. Кузнєцова, що вони спробували зробити у 1996 році [1. С.1 з 5].
У 1999 році Маріо Мороні, Франческо Барбестіно та Мауріціо Бетінеллі на конференції у Річмонді заявили про можливість зміни радіовуглецевого складу тканини за допомогою нагрівання. Використовуючи лабораторії Торонто, Ліона, Маямі, вони заявили, що можна змінити радіовуглецеву дату до 1120 років, збільшуючи радіовуглецевий склад полотна. Найсильніше тканина збагачується від комбінації початкової нейтронної радіації, що збільшує радіовуглецеву дату до 400 років, наступне нагрівання у регульованій атмосфері збільшує дату ще на 700 років. Таким чином, теорія Кузнєцова знайшла своє підтвердження, хоч і у дещо іншій формі [1. С.1 з 5]. Хоча для більш переконливого результату необхідні ще незалежні дослідження. Як показують розрахунки, щоб змістити ізотопні співвідношення тканини початку нашої ери настільки, аби у наш час її вік був омолоджений на 1200-1300 років, у ХІV ст. потрібно було замінити 20-35% її складу, що ні кип’ятіння, ні пожежі зробити не могли [72. С.8 з 15]. Існує ще кілька більш переконливих гіпотез про те, як могла виникнути похибка у датуванні.
Теорія радіаційного випромінювання
Для пояснення результатів датування радіовуглецевим методом була запропонована гіпотеза про перетворення ізотопів вуглецю у тканині Плащаниці внаслідок ядерних реакцій, викликаних жорстким випромінюванням невідомої природи [70. С.6 з 9].
Гіпотеза А.Бєлякова про спосіб утворення зображення на Плащаниці – воно з’явилось внаслідок дії на неї світла у широкому діапазоні енергій аж до ультрафіолету та м’якого рентгену, що виходило від усього об’єму тіла і виникло, можливо, у момент воскресіння Ісуса Христа – може пояснити і результати радіовуглецевого датування Плащаниці ХІV століттям. Якщо у спектрі випромінювання рентгену була слабка компонента з енергією біля 10 кеВ, то вона могла викликати хімічні зміни целюлози, які не спостерігаються візуально, з утворенням аномально високих концентрацій подвійних валентних зв’язків по усій товщині тканини.. Таким чином, за двадцять століть Плащаниця хімічно приєднала до себе набагато більше “молодого” вуглецю з атмосфери, ніж у дослідах д-ра Кузнєцова. Приєднаний вуглець компенсував собою зменшення концентрації у тканині цього ізотопу, яке відбувається з плином віків за рахунок звичайного радіоактивного розпаду. Якщо визначати
вік Плащаниці за концентрацією у тканині цього ізотопу, як це робилось при датуванні її радіовуглецевим методом у 1988 році,то це повинно дати більш молодий вік у порівнянні зі справжнім [70. С.8 з 9].
Зміну кількості вуглецю С14можна також пояснити ядерними змінами атомів вуглецю під дією енергії, що виділялась у момент воскресіння Ісуса [69. С.10 з 15].
Дослідник цього питання Рінаулдо зазначає, що потік 9*1012частинок на квадратний сантиметр може збільшити кількість С14на 25%, що було б достатньо для зміни радіовуглецевої дати з 2000 років до 700 років. Також Рінаулдо показав, що таке випромінювання здатне продукувати червонуваті відмітини на полотні. Рувільюс, спеціаліст з радіоактивності, зробив прості підрахунки, що таке випромінювання може бути здійснене невеликою кількістю дейтерію, але його буде недостатньо для ланцюгової реакції. Він тільки підрахував, що необхідна енергія міститься у досить малій кількості матеріалу [12. С.4 з 7]. Теорія біопластикового покриття
Цю теорію висунули науковці з Техаського університету у Сан Антоніо Маттінглі та д-р медицини Леонсіо Гарца-Вальдес, спеціалісти з біогенних покриттів, що утворюються на археологічних артефактах бактеріями і грибками [31. С.5 з 10; 22. С.1 з 2]. Дослідження вказують, що Плащаниця має набагато раніший вік, ніж 1260-1390 рр., як визначено радіовуглецевим датуванням 1988 року. Були зроблені аналізи патини шістьох доколумбійських артефактів у порівнянні зі знахідками на Туринській Плащаниці. Поверхня на всіх семи артефактах досліджена такими аналітичними методами: 1) радіовуглецеве датування способом мас-спектрографії; 2) електронний мікроскоп зворотньої дії; 3) спектрометрія розсіяної енергії; 4) на наявність грибків та бактерій; 5) газова хроматографія/ мас-спектрометрія; 6) трансформаційна інфрачервона спектрографія Фур’є; 7) оптичний мікроскоп; 8) скануючий електронний мікроскоп; 9) тверда проба/ мас-спектрометрія; 10) ультрафіолетове світло (у діапазоні 254 та 366 нанометрів); 11) довгохвильова розсіююча спектроскопія і 12) хімічні реактиви [22. С.1 з 2].
Аналіз доколумбійських артефактів і “крапель крові” та зразків тканини Туринської Плащаниці показує наявність грибка Lichenithelia, рожевого пігмента, що продукується бактерією, і нальоту Lichenotelia, розміщеного на поверхні сімох зразків. Наліт Lichonotelia
є натуральним покриттям стійких стародавніх поверхонь, що продукується внаслідок симбіозу Lichenothelia (сферичні грибки у п’ять мікрометрів діаметром класу Loculoascomycetes) та Rhodococcus (аеробний, малих розмірів рожевий пігмент, що продукується бактеріями, має нітролазу та нітриловий гідрат, володіючи ферментною активністю, продукує акрилову і метакрилову кислоти та акриламід). Lichenothelia створює мікроколонії розміром 150-200 мікрометрів, проступає крізь пори як жовтуватий гель через симбіотичну взаємодію з продуктами Rhodococcus, після довгого часового періоду наліт складається з карбонату кальцію, продуктів Rhodococcus, залишків Lichenothelia, каолінового монтморіллоніту, кремнезему і магнієвих і/чи залізних компонентів. Повинно минути сотні років діяльності Lichenothelia та Rhodococcus, щоб сформувалось суцільне покриття. Культури грибків та бактерій, знайдені на зразках з Туринської Плащаниці, були Lichenothelia та Rhodococcus і продовжували свою життєдіяльність [22. С.1 з 2]. Як відомо, в історії уже були факти помилок у радіовуглецевому датуванні, спричинені біопластиковим покриттям. Так, у 80-х роках д-р Гарца знайшов “біогенне покриття” на вирізаній фігурці стародавніх майя, що називалась Ітзамна Тун. Цей артефакт визнали підробкою два знавці з Нью-Йорка. Радіовуглецеве датування не дає вірних результатів у датуванні різьбленого каменю, і д-р Гарца-Вальдес ідентифікував велику кількість нальоту, що вплинуло на визначення дати і тому давало можливість визнати статуетку автентичною. Цей наліт, як виявив вчений, є пластикоподібним покриттям, продуктом спільної життєдіяльності бактерії та грибків. У випадку Ітзамна Тун воно змінило радіовуглецеву дату стародавньої крові на артефакті приблизно на 600 років [5. С.3 з 4]. Можна навести випадок і з єгипетською мумією, пелени якої через вміст у полотні великої кількості біопластикових включень виявились на 1000 років молодшими за кістки самої мумії [5. С.3 з 4.]. Причому полотно, яке огортало мумію, було тоншим за полотно Туринської Плащаниці. Всього ж біопластикове покриття стало причиною 550 похибок радіовуглецевого датування [65. С.3 з 4]. Важливо, що біополімерне покриття може становити велику частинку у волокнах. Техаська команда вчених повторила процес очищення зразків, що застосовувалися усіма трьома лабораторіями,
навіть використовуючи сильнодіючі розчини. Ці методи абсолютно не діяли на біополімерне покриття, але призвели до розчинення деяких целюлозних волокон, що викликало зменшення кількості С14з Плащаниці та з біопластикового покриття. Спеціалісти з радіовуглецевого датування стверджують, що аби артефакт І століття змінив середньовічну
дату до 1260-1390, він мусить містити 60% сторонніх включень. Дослідження біопластикового покриття вказують на таку частку у волокнах. Деякі “сіндологічні скептики” закидають Гарца-Вальдесу винайдення розчину, що може змінити радіовуглецеву дату, інші вказують на його наукову невідповідність, тоді як репутація вченого бездоганна, ще інші сумніваються у приналежності Плащаниці частин реліквії, що досліджував вчений – ці закиди також не мають підстави [31. С.6 з 10].
Отже, за твердженням техаської команди вчених Леонсіо Гарца-Вальдеса та Стефена Маттінглі, радіовуглецеве датування дало число, яке є середнім показником між дійсною датою полотна та віком біопластикового покриття, що включає в собі Lichenothelia, Rhodococcus та наліт, розміщений на волокнах [22. С.2 з 2]. Д-р Гаррі Гув, співвинахідник прискорювача мас-спектрометрії для радіовуглецевого датування, погодився з висновками Гарца-Вальдеса [31. С.6 з 10; 5. С.2 з 4]. Проф. Алан Адлер, використовуючи теорію Гарца-Вальдеса, визначив дату Плащаниці 351 р. н.е. [1. С.2 з 5].

Дата: Четвер, 13.05.2010, 19:55 | Повідомлення # 3
3.Туринська Плащаниця і теологія (співставлення з Новим Завітом)
У цьому розділі не йтиметься про богослов’я як дисципліну, де переплітається церковна традиція з тлумаченням Святого Письма, а зроблена спроба визначити, як можна співставити події, описані у Святому Письмі, з Плащаницею. Велика кількість спеціалістів зі Святого Писання, серед яких Булст, відкинули Плащаницю через існування суперечностей у двох позиціях: питаннях про факт обмивання тіла і тип льняного полотна, що огортало тіло. Робінсон, з іншого боку, зазначав, що дані з чотирьох Євангелій не могли дати підстав для створення Плащаниці. [40. С.7 з 50].
Археолог Вільям Мехам зазначає: “Фактом є те, що Плащаниця не дуже гармонізує зі згадками в Євангеліях, що можуть свідчити як на користь, так і проти автентичності… Плащаниця може бути справжньою і в той самий час не може обов’язково узгоджуватись у всіх деталях з біблійним записом: вона могла бути підроблена тільки особами, що добре знайомі з ранньою поховальною традицією і, отже, базували свою роботу на основі кращого розуміння Євангелія від Іоанна, як воно тлумачиться сьогодні” [40. С.7 з 50].
Тобто, велике значення має саме тлумачення Євангелій, що залежить від точності перекладу та знань у різних галузях життєдіяльності стародавнього населення. Рани, видимі на зображенні з Плащаниці, добре узгоджуються з Христовими ранами, як зазначається у тексті Євангелій: побиття кулаками і удари в обличчя палицею, бичування, “коронування терням”, пробиття рук (арамейською yad, що включає в себе зап’ястя і основу передпліччя) і ніг, проколення списом боку (правий бік, згідно з традицією) після смерті, витікання “крові і води” з рани з боку, ноги не зламані. МакНеїр стверджує, що таке точне узгодження важко назвати випадковістю: “це мені здається марним, виглядає смішно витрачати час на суперечки… про ідентифікацію людини, що зображена на Плащаниці. Незалежно від того, справжня реліквія чи є підробкою, на полотні зображено Ісуса Христа” [40. С.8 з 50].
Видимі плями від крові на Плащаниці конфліктують з усталеною традицією тлумачення Біблії, що Христове тіло було обмите перед похованням, як сказано, “за єврейськими традиціями” (Ів. 19:40). Ця фраза, однак, відноситься до покладання тіла на полотно разом з прянощами. Усі з Євангелій подають інформацію, що поховання було поспішним і неповним, оскільки наближалася субота. У більш ранніх Євангеліях від Марка та від Луки жінки сказали, що повернуться у неділю зранку змастити тіло пахощами, приготовленими після суботи, коли на обмивання тіла для поховання була чітка ритуальна заборона рухати чи піднімати тіло [40. С.8 з 50]. Також дивним є те, що на Плащаниці не відбилась бокова поверхня тіла. Це пояснюється тим, що обряд поховання не був завершеним і коли тіло поклали на полотно, його засипали пригоршнями пахощів, потім тіло накрили другою частиною полотна. У Євангелії від Іоанна зазначається: “Прийшов також і Никодим, що приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, біля ста літр” (Ів 19:39). Слід мати на увазі, що грецьке слово “літр” (походить від латинського libra), означає міру не об’єму, а маси, рівну римському фунту чи 327,45 грамам, отже, сто літр пахощів – це понад тридцять кілограмів. Смирна – загуслий сік кущів бальзамічної мирри, а алое – порошкоподібна ароматична речовина з сандалового дерева [69. С.13 з 15], також ця назва вживається стосовно різних ароматичних сортів дерев, в першу чергу смоли дерева, що росте на мисі Доброї Надії, о-вах Суматри та Цейлону, в Індокитаї. Алое має надзвичайно гострий і пахучий запах, дуже дорого цінилося, а тому було предметом експорту в Палестину і використовувалося як фіміам і при бальзамуванні {9. С.37-38; 13,S.29}. Різні тверді пахощі використовувались для приготування рідкого пахучого мирра (Вихід 30:23), але також могли бути використані самі по собі [69. С.14 з 15].
Ще більші труднощі зустрічаються в описі єв. Іоанна поховального полотна. У синоптичних Євангеліях зазначається, що тіло було загорнуте чи обмотане у чудовий sindon чи пелени. Однак, згідно свідчення Іоанна (Іо 20:5-7), ці пелени були обмотані навколо тіла, що важко погодити з наявною Плащаницею. Іоанн характеризує тіло як “обмотане” – , слово, що нечітко означає “полотно” чи “одяг, білизна”. У порожній могилі він описав побачену “”, що лежала там, проте серветка (sudarium = ), що була зверху на голові, не лежала з але була складена (чи скручена) в окремому місці”. Щоб пояснити таке розходження, можливі теорії цього явища подаються далі. Одна з них твердить, що Плащаниця була порізана на смужки, щоб огорнути ними тіло, однак більшість дослідників відкидають це. Факт, що єв. Лука описує тіло як загорнуте у (sindon) і що була у порожній могилі, одні описують, що складена вдвоє, інші говорять про особливий спосіб складення хустини. Більшість дослідників ідентифікують Плащаницю із і подають такі пояснення:
1. – це Плащаниця, – смужка, що підтримувала підборіддя, обмотатана навколо голови, щоб підтримувати нижню щелепу, руки і ноги були обмотані льняними стрічками. В епізоді про
Лазаря згадувався “навколо його обличчя”, його руки і ноги були зв’язані сплетена тростина). Тривимірна проекція обличчя з Плащаниці виявила ущільнення бороди і волосся, які були зав’язані стрічкою. Грецьке слово означає “плат” чи “серветка”.
2. – це Плащаниця і – смужки, що зв’язували тіло. Арамейською мовою soudara означає більше полотно, тому фраза “на голові” може означати більше полотно, ніж звичайний плат [40. С.8 з 50].
Євангелисти для опису здійснення поховання вживають дієслова: ®(Мр 15:46) та (Мт. 27:59;
Лк. 23:53). Дієслово (?живається у Новому Завіті лише тричі, а в Септуагінті не згадується взагалі) означає “загортати, згортати”: “загорнутись у плащ” (Словник давньогрецької мови
І.Х.Дворецкого {11}), “хустка, яка в нього на голові була: лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці” (Іо 20,7 {10}). Ці два дієслова найкраще підходять для опису процесу загортання тіла Ісуса Христа у Плащаницю, коли тіло було покладене на одну половину полотна, а інша, перекинута через голову, накрила тіло зверху. У Євангелії від Іоанна мова йде не про Плащаницю (), а про пелени у множині (), вірніше, про стрічки чи поховальні перев’язі. Не можна вважати, що слова плащаниця () і пелени (® ®) синонімічні: у Євангелії від Луки вони вживаються в одному контексті, але відрізняються; їхня відмінність підкреслюється вживанням їх у різній граматичній формі – одне в однині, а інше у множині. Тому Іоанн з іменем пелени () вживає дієслово ® , яке має значення “обгорнути”: “І взяли вони тіло Ісуса та обв’язали його запашним полотном, як ховають за юдейським звичаєм” (Іо 19:40 {10}); “вийшов померлий, зв’язаний по руках і ногах поховальними пеленами (грецькою ® , стрічка, пелена)” (Іо 11:44); “воїни і тисячник і служителі Іудейські взяли Ісуса, і зв’язали Його” (Іо 18:12). Саме ці пелени (), а не плащаниця () були знайдені апостолами у порожній печері: “Петро, вставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив лишень пелени (), що лежали” (Ів 20:5-6). Іоанн пише про пелени та перев’язі, щоб вказати на те, що Ісус Христос звільнився від них дивом, не розв’язуючи їх [69. С.13 з 15].
Подібна до обвивання дія пеленання у Євангелії від Луки виражена іншим дієсловом ® :
“І породила Сина свого Первістка, і спеленала Його” (Лк 2:7). Ретельні дослідження образу на Плащаниці вказують на те, що навколо голови Ісуса Христа була пов’язка, яка підтримувала нижню щелепу. Іншою поховальною пеленою були обгорнуті спереду руки. Ці обв’язки були під Плащаницею насамому тілі Ісуса Христа [69. С.13 з 15].
Як відомо, ноги людини з Плащаниці не були перебиті, згідно Нового Завіту, римські воїни також не перебили ноги Ісусові. Апостол Іоан пише: “Бо це сталось, щоб збулось Писання:
“Кістка його не буде зламаною” (Ів 19:36)” [69. С.11 з 15]. Грецьке слово ®, Лука, в Ів 20:25 (“Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів”), як і в нашій мові, означає не тільки долоню, але руку від кисті до ліктя [69. С.12 з 15]. Тобто Ісуса могли прибити до хреста не тільки через долоні, а і через зап’ястя, як це можна зрозуміти з тексту Нового Завіту. Як ми
бачимо на Плащаниці, цвях виходить із зап’ястя. П’єр Барбет експериментально довів, що якщо цвях проходить через долоню, м’язи не витримують і людина зривається. Вчений зробив висновок, що цвях проходив через зап’ястя.
Фредерік Зугіб визначив, що цвях входив у верхню частину долоні і виходив через зап’ястя. У такому положенні рука витримує масу тіла. Крім того, не пошкоджується кістка, що важливо для церковної традиції і підтверджується іконописна традиція розп’яття через долоню [68. С.7 з 13]. Зображення на Плащаниці хоч і не входить у суперечність зі Святим Писанням, подає цілком незалежну інтерпретацію способу розп’яття, що важливе у питанні про можливість підробки полотна. Зрозуміло, Плащаниця як “п’яте євангеліє” важко гармонізується з іншими. Навіть якщо вона може узгоджуватися з біблійним записом як поховальне полотно, у тексті немає доказів на користь автентичності реліквії. З іншого боку, точне передання ран Христа у тексті,що можна співставити із зображенням ран на Плащаниці, має велике значення. Дійсно, Плащаниця точно передає розп’яття, що також узгоджується із записом євангелістів. Але, не дивлячись на це, основне питання, вердикт історії та екзегетики залишається відкритим [40. С.8 з 50].

4. Туринська Плащаниця і ботаніка
Пилок
Зображення рослин на полотні
Наявність бавовни і питання про походження полотна
Ботаніка здатна відповісти на такі запитання: В яку пору року було проведено поховання? Звідки походить Плащаниця? Також розкриває деякі питання обряду поховання та його особливостей. Пилок 24 листопада 1973 року Плащаниця була таємно досліджена комісією експертів, яких зібрав разом кард. Пеллегріно.Серед проведених дослідів швейцарський криміналіст Макс Фрей взяв проби клейкою стрічкою для дослідження пилку з Плащаниці [56. С.11 з 21]. Крім пилку, він у мікроскоп побачив і частинки рослин. Проби брали вузькими прозорими клейкими стрічками, після чого їх складали, щоб не допуститистороннього забруднення [17. С.2 з 3]. Усього Фрей взяв 12 проб. 19 лютого1976 року видано результати Туринської наукової комісії,що проводила дослідження 1973 року. Серед них була доповідь Макса Фрея, який вказав на наявність пилку з деяких рослин, що ростуть виключно у Ізраїліта Туреччині, висловивши припущення, що Плащаниця мусила деякий час перебувати у цих країнах [56. С.11 з 21].
Проби були взяті Максом Фреєм і під час досліджень STURP 1978 року. Вчений розпочав писати книгу за матеріалами пилкового аналізу, але несподівано помер у 1983 році [56. С.14 з 21]. У 1985 році вдова Фрея передала копію манускрипту дослідника і п’ять зразків пилкового аналізу Полу Мелоні, члену Американської сіндологічної групиASSIST, так ці зразки повернулися до наукового обігу [56. С.15 з 21].
Д-р Урі Барух, член Ізраїльськоготовариства античності, палінологіст та експерт пилку Ізраїлю, що захистив магістерську дисертацію з природничих наук, потім став д-ром філософії, захистивши дисертацію з флори і фауни Ізраїлю, проаналізував більшість зразків 1973 року і десять з 25 зразків 1978 року, зібраних Фреєм. Він дослідив 165 пилкових зерен, 45 (27,3%) з яких були Gundelia tournefortii, – колючка, чиє зображення ідентифіковане біля анатомічної правої сторони голови фігури [18. С.1 з 1]. Чи міг пилок такої рослини потрапити якимось іншим чином на полотно, окрім прямого контакту? На це питання дав відповідь Урі Барух у 1993 році. Як відомо, зібрано 11-14 пилинок з площі 5 квадратних сантиметрів Плащаниці. Під час “пилкового дощу”, що є рідкісним явищем і під час якого найбільша концентрація пилку цього виду, Барух збирав 1-2 пилинки на 400 квадратних сантиметрах. Звідси можна зробити висновок, що ця рослина колись лежала на Плащаниці [6. С.4 з 8].
Стівен Шейферсман, який різко висловлювався проти автентичності Плащаниці, першим припустив, що пилок на Плащаниці з’явився завдяки людській діяльності. Так, він зазначав, що пилок, як правило, не розповсюджується далі, як на 100 метрів від рослини. Випадки поширення пилку на великі відстані стосуються дерев, а не низькоростучих рослин. А 33 види рослин, чий пилок зустрічається на Плащаниці і які походять з Середнього Сходу, – це низькоростучі трави та кущі. Висновок організації ASSIST – квіти колись лежали на Плащаниці.Так, у Візантії на Страсну П’ятницю Плащаниця виставлялась на вівтарі, можливо, на Плащаницю ставили квіти і вони залишали там свій пилок. У єврейській поховальній практиці зафіксовано покладання квітів на тіло [34. С.5-6 з 18].
Gundelia Tournefortii цвіте в Ізраїлі з лютого (у напівпустельних теплих частинах) по травень (у Єрусалимі). Крім того, рослина є ендемічною для Близького Сходу, отже, Плащаниця може походити тільки з Близького Сходу [18. С.1 з 1]. Також у списку Макса Фрея є пилок іншої ендемічної для Ізраїлю рослини – Zygophyllum dumosum [18. С.1 з 1].
Всього Фрей ідентифікував 49 видів пилку, що представляють специфічні фітогеографічні регіони. На додаток до 16 видів рослин, що зустрічаються у Північній Європі, Фрей ідентифікував 13 видів галофітних (солелюбних) і пустельних рослин, які є “дуже характерними чи винятковими для регіону Негей і Мертвого моря” [40. С.9 з 50]. У списку Фрея немає пилку вимерлих рослин. Усі рослини, чий пилок знайдений на Плащаниці, ростуть у Палестині принаймі 2000 років [34. С.6 з 18]. Наступні 20 рослинростуть в анатолійських степах, частково в регіоні південно-західної Туреччини – північної Сирії, в районі Стамбула. Фрей зробив висновок, що Плащаниця мусила бути виставлена на відкритому повітрі у минулому в Палестині, Туреччиніта Європі. Припущення, що пилок з Плащаниці був занесений вітром чи разом з пилом чобіт хрестоносців, не підлягає серйозній дискусії [40. С.9 з 50].
Пилковим аналізом ідентифіковано 58 видів рослин, 17 з яких ростуть у Європі. Серед рослин винятково з району Мертвого Моря та Туреччини також зафіксовано Nyoscyamus aureus, Artemisia herba-alba і Onosma syriacum [31. С.1 з 10]. 16 були притаманними для Палестини, але зустрічаються також у Європі, шість інших є специфічними для Туреччини
і північної Сирії, а ще інші сім належать виключно до рослин, що ростуть у гірській місцевості Ізраїлю. Таким чином, Плащаниця, ймовірно, несе на собі у вигляді пилку рослин сліди своєї подорожі по усьому світу [69. С.3 з 15]. Всього у близькосхідному регіоні (Єгипет, Палестина) ростуть 44 види рослин, пилинки яких були знайдені на Плащаниці [34. С.6 з 18].
Попри всі оптимістичні висновки, пилкові свідчення підлягають жорстокій критиці. Д-р Ріджі, наприклад, стверджує, що пилок з Середнього Сходу, знайдений на Плащаниці, був перенесений вітром і осів на полотні під час численних показів реліквії, не виключено, що він міг походити з Північної Африки. Дослідження за допомогою кораблів та літаків показали, що пилок переноситься вітром не далі 600 миль від місця походження. Пилок, принесений з Північної Африки, міг осісти на Плащаниці у мізерних кількостях. Робота, проведена протягом 20 років (1943-1963 рр.) у районі Міннеаполіса, Міннесоти відомим атмосферним палінологом, д-ром Орвілем Далом, що був консультантом ASSIST з пилкових питань, підтримала це твердження. Вчений заявив, що не знайшов підтвердження, ніби пилок, що розноситься вітром, відлітає далі, ніж 600 миль від місця походження. Крім того, д-р Агарон Горовіц з Тель-Авівського університету вказав, щопилковий склад вітрів Ізраїлю ближчий до Плащаниці, ніж пилковий склад вітрів Північної Африки. Д-р Дал переглянув список з 58 пилинок зі зразків д-ра Фрея, 32 з них самозапильні чи запилюються комахами, тобто низька ймовірність їх занесення вітром [34. С.4-5 з 18].
Стівен Шейферсман подав такі заперечення пилкової теорії [48. С.2 з 11]:
Палінологи знають, що здебільшого неможливо ідентифікувати невідомі пилинки як види, оскільки споріднені рослини мають часто ідентичний пилок. Фрей, однак, зібрав багато порівняльного матеріалу і твердив, що пилок, який він нібито знайшов на Плащаниці, повністю ідентичний зібраному на Середньому Сході, і проілюстрував це. Пилок Фрея точно відповідає фантастичній хронології Яна Вілсона, як Плащаниця пройшла шлях з Єрусалима
до Едесси і до Константинополя, далі до Франції. Ця подорож не підтверджується жодними достовірними історичними чи науковими фактами, вони надто зв’язуються між собою, щоб бути правдивими. Пилкові дані Фрея, фактично, залишаються до сьогоднішнього дня тільки емпіричними “доказами”, що Плащаниця була колись у Святій Землі чи Туреччині, і ці докази обговорюються сіндологами донині, незважаючи на їх неправдивий характер.
Зразки з клейких стрічок, що були досліджені іншими сіндологами, включаючи STURP і Волтера МакКрона,вміщували дуже мало пилинок. Фактично, як виявилось набагато пізніше, навіть власні зразки Макса Фрея вміщували дуже мало пилкових зерен (приблизно одне зернятко на квадратний сантиметр), за винятком одного зразка, що містив дюжини пилинок в межах 2-3 квадратних міліметрів, цей зразок скептики вважають забрудненим [48. С.4 з 11]). Кількість пилкових зерен на цих зразках надто мала, якщо взяти до уваги велике число рослин, виявлених Максом Фреєм. Я зазначував, що багато ендемічних палестинських і турецьких рослин, про які Макс Фрей говорив, що він знайшов їх на Плащаниці, є комахозапильними, і це робить їх непридатними до транспортування вітром. Пилинки цих рослин прикріплюються до рослин спеціальними частинками і переносяться тільки відповідними комахами; більше того, ці пилинки не адаптовані до транспортування вітром і не можуть віддалятись, навіть якщо вони впали з рослини. Я також продемонстрував, що по суті неможливо (я вжив термін “надприродньо”), аби пилок багатьох особливих ендемічних для Середнього Сходу рослин з таким специфічним місцерозташуванням досягав Європи природніми вітрами, оскільки пилок з багатьох регіонів неможливо знайти у Франції. Є багато незалежних історичних, мистецьких та наукових даних про те, що Плащаниця є середньовічним артефактом і створена у ХІV столітті художником у Франції. Є достатньо причин сумніватись, що Плащаниця була коли-небудь у Палестині чи Туреччині, і тому результати Фрея сумнівні – настільки, що не можуть сприйматися серйозно. Зараз, беручи до уваги радіовуглецеве датування, цей аргумент є навіть сильнішим. Отже, докази Шейферсмана зводяться до таких – пилку надто мало (але його і не могло бути багато), пилок не міг бути занесений вітром (в цьому не сумніваються і прихильники автентичності),
Плащаниця є підробкою (сумнівне твердження, яке вимагає широкого розгляду і не може бути доказом у питанні щодо пилку, оскільки не стосується даної теми), пилок важко ідентифікувати (а він був ідентифікований вузькими спеціалістами у даній галузі і тільки вони могли твердити так). Стівен Шейферсман спробувавзаперечити дані Макса Фрея, проте його докази є слабшими за докази прихильників автентичності. Зображення рослин на полотніЯк відомо, на Плащаниці були досліджені численні зображення рослин. Як вони утворилися? Наразі невідомо, але фізик Шеуерман створював схожі зображення на тканині з квітів за допомогою коронального розряду [18. С.1 з 1]. Рослинні зображення об’єктивно присутні на Плащаниці, вони були досліджені на чорно-білих фотографіях Секондо Піа (1898), Енрі (1931),на кольорових фотографіях Міллера (1978), а також безпосередньо на самій Плащаниці, тому можливість оптичного дефекту повністю виключена [6. С.4 з 8].
Уперше рослинні зображення були визначені Освальдом Шеуерманом, німецьким учителем фізики, який повідомив Алана Венджера, проф. у відставціДюкського університету у Північній Кароліні, що навколо обличчя фігуриможна побачити квіткоподібні плями [28. С.1 з 4]. Оглянувши названі зображення, Венджер розпізнав їх як “суцвіття королівської хризантеми” [28. С.1 з 4]. Алан та його дружина Мері Венджери продовжили свої дослідження, використовуючи збільшені фотографії Плащаниці, які зробив у 1931 р. Енрі. Свої висновки вони порівнювали з монографією Майкла Зогари та Наомі Фрейнбурн “Флора Палестини”, визначивши 28 рослин. Усі з них ростуть в Ізраїлі. Дослідники звернулися у 1995 році до д-ра Авіноама Даніна, проф. Єврейського університету у Єрусалимі, який підтвердив знахідки Венджерів. Пізніше до досліджень приєднався Урі Барух [28. С.1 з 4].
Зображення віночка хризантеми, намальована Освальдом Шеверманом (ліворуч), зображення на Туринській Плащаниці (у центрі)й ілюстрація квітки (праворуч). Доступно: http://www.shroud.com/danin.htm.
На Плащаниці були досліджені зображення відкритих квіток, відкритих бутонів, суцвіть, листків, колючок, стебел і плодів. Особливо багато є квітів та суцвіть, їх нараховують сотнями[6. С.3 з 8]. Венджер вказував, що багато квіток були зібрані у букети і розташовані на грудній клітці [28. С.2 з 4]. Зображення листків Zygophyllum dumosum – в ділянці грудної клітки, над водяною плямою, що залишилась від гасіння пожежі у Чамбері в 1532 році [6. С.3 з 8]. Зображення Zygophyllum dumosum найважливіше серед інших. Пилок її був ідентифікований ще Максом Фреєм. Ця рослина росте лише в Ізраїлі, Йорданії та на Синаї, отже є важливим географічним індикатором. Вона має чітку періодичність у розвитку листків – під час дощового періоду взимку виростають листки з двома прилистками. Влітку ці прилистки опадають, залишаються лише черенки, які повільно засихаютьвлітку й оживають тільки взимку, коли виростають нові листки. Лише Zygophyllum dumosum з виду Zygophyllum мають властивість зберігати черенки до трьох років. Саме факт присутності свіжих листків з наявністю минулорічних черенківдає змогу датувати стан розвитку рослини на Плащаниці – навесні [6. С.3 з 8].
Також знайдено багато плямок, що з’єднуються між собою лініями і інтерпретуються як плоди Pistacia palaestina i Pistacia atlantica. Ця рослина росте на Близькому Сході, але має більший ареал поширення, ніж Zygophyllum dumosum i Gundelia tournefortii. Проблема в тому, що плодоносіння Pistacia не співпадає у часі з цвітінням Gundeliatournefortii. За сучасними етнографічними даними, взятими з розмов з торговцями спеціями на ринках Старого Міста Єрусалиму, плоди Pistacia збирають у вересні, засушують і консервують, щоб була можливість продавати їх цілорічно [6. С.3,4,5 з 8].

Pistacia lentiscua, відбитки плодів рослини (http://dmi-www.mc.duke.edu/shroud/movies.htm)
Таким чином, можна зробити висновки:
- Рослини були колись у безпосередньому контакті з Плащаницею, про що свідчать їхні відбитки та наявність пилку.
- Плащаниця походить з Близького Сходу, про що свідчать рослини, характерні тільки для цього регіону.
- Рослини перебували на полотні у період між лютим та травнем. В обряді поховання використовувалася велика кількість квіток, що були зібрані у букети, також Gundelia tournefortii, що має колючі листки, можливо, з неї було зроблено терновий вінець. Зображення Gundelia tournefortii виявлене з правого боку голови людини.

Pistacia lentiscus, відбиток рослини (http://dmi-www.mc.duke.edu/shroud/images/still7.jpg)
Наявність бавовни і питання про походження полотна Деякі дослідники стверджують, що у тканині Плащаниці знайдені волокна виду бавовни, яка росте тільки у близькосхідному регіоні [72. С.4 з 15]. Що можна сказати про походження полотна? Під час досліджень 1973 року д-р Гілберт Раес знайшов сліди бавовнина Плащаниці. Аналізуючи ступінь скручуваності бавовняних волокон, яких нараховують 8 на сантиметр, було встановлено, що це вид Gossypium herbaceum. Як відомо, знайдено тільки сліди бавовни у волокні, тобто потрібно шукати регіон, де льон і бавовна ростуть разом. До Єгипту бавовна була завезена
французом Джумалем у 1822 році. Тобто, у Єгипті ця тканина могла бути сплетена тільки з імпортного волокна. Ще один регіон, де могла рости бавовна, це Північна Сирія чи Північна Месопотамія. Наявність бавовни як доказ близькосхідного походження можна розглядати тільки у сукупності з пилковими даними [34. С.2 з 18].
Але може виникнути запитання, коли бавовна потрапила до Європи. Якщо вірити твердженню сера Джорджа Вотта, ботаніка, що спеціалізується на бавовні, то вона прибула на Сицилію у ІХ столітті. Вчений зазначає: “У Х століття араби принесли бавовняні рослини
через Середземномор’я до Іспанії і три століття після того Барселона мала процвітаючу бавовняну індустрію. Немає сумнівів, що рослина, занесена арабами, це Gossypium herbaceum, вид, що культивується у цьому регіоні донині”[34. С.2 з 18]. Щодо ткацтва бавовняними нитками, то воно було поширене в Іспанії у VІІІ столітті і у Голландії у ХІІ столітті [40. С.9 з 50]. Отже, необхідно обережно ставитися до питання про історію поширення Gossypium Gerbaceum. Можна припустити, що середньовічний художник взяв для свого витвору полотно європейського походження [34. С.2 з 18].

Дата: Четвер, 13.05.2010, 19:56 | Повідомлення # 4
5. Туринська Плащаниця і хімія
Характеристика “кров’яних” плям
Характеристика зображення тіла

Характеристика “кров’яних” плям
“Кров’яні” ділянки стали предметом особливої уваги STURP, були залучені аналітичні методи, точніші від тих, що використовувала Туринська Комісія. Але навіть під час першого огляду було відкрито, на противагу знахідкам Комісії, що плями проступають на зворотній частині полотна. Кольорова фотомікроскопія показала, що плями складаються з червоно-оранжевих включень, які знаходились у волокнах в ділянках між ними. На відміну від ділянки зображення тіла, “кров’яні” вміщували капілярні явища в’язкої рідини, тобто проникнення і склеювання волокон – явище, що супроводжує наявність крові, фарби чи інших пігментів. Ультрафіолетові фотографії дали червонувату ауру навколо ран зап’ястя, рани у боці і на ступнях. Разом зі свіченням, схожимна свічення сиворотки, рентгенівська флуоресценція показала наявність заліза лише у ділянках крові. Обидві спектроскопії – поглинальна і відбивальнапоказали схожі характеристики з гемоглобіном і те, що хімічні зміни ймовірно присутнього гему до порфірину були завершені. Кров’яні складники, відмінні від гему – протеїн, білірубін і альбумін – були теж ідентифіковані хімічно. Усі з 12 дослідів довели наявність крові у повному складі і були поясненіГеллером і Адлером. Накінець, флуоресцентна реакція на антиген-антитіла показала, що кров є людською [40. С.10 з 50].
Віктор Тріон, д-р філософії, професор-асистент мікробіології і директор університетського Центру складних ДНК, дослідив ДНК однієї так званої “краплі крові” з двох різних мікроскопічних зразків Плащаниці. Він відзначив віддалений зв’язок з трьома різними людськими генами, застосовуючи ланцюгову реакцію полімерази, за якою можна визначити частинки двострічкової ДНК [5. С.4 з 4]. Отже, кров’яні плями на полотні є не пігментом, а реальною кров’ю. Крім того, встановлено, що плями крові були на полотні перед утворенням
зображення. Працюючи незалежно з великою кількістю зразків волокон з кров’ю, патолог Байма Болон, вживаючи імунохімію, довів вірність знахідок Геллера та Адлера та ідентифікував групу крові – АБ. Важливо, що знайдено також велику концентрацію білірубіну, який утворюється внаслідок катувань [31. С.3 з 10].
Спектроскопія кров’яних плям кардинально відрізняється від спектроскопії місць розташування образу. На мікрофотографіях добре видно сліди крові на Плащаниці у вигляді окремих крапель, на відміну від однорідної зміни кольору тканини у місцях образу, кров проникає вглиб тканини, тоді як зміни у частині тканини з зображенням тіла відбуваються лише у тонкому поверхневому шарі. Під час досліджень1978 року було доведено, що плями крові з’явилися на Плащаниці до виникненняна ній образу. У місцях, де була кров, вона ніби екранувала тканину від зміни її хімічної структури. На фотографіяхПлащаниці сліди крові ззовні за кольором виглядають дуже схожими на самобраз, але при дослідженні їх науковими методами виявляється цілком різна природа [70. С.5 з 9].Дивно, що на мікрофотографіях і під мікроскопом сліди крові виглядають цілком реально: у вигляді згустків коричневого чи навіть яскраво-червоного кольору. Так звичайно виглядає згорнута на тканині кров. Залишається незрозумілим, чи могла вона так добре зберегтися протягом віків. У пошуках відповіді на це питання вчені дослідили для порівняння плями крові на сорочці Авраама Лінкольна, що була на ньому у момент вбивства 14 квітня 1865 року – в загальному картина виявилась подібною {2. С.26}. Характеристика зображення тіла Питання про присутність слідів цілісного складу крові можна визнати досить доведеним, з великою ймовірністю того, що кров є людською. Можливо також, що художник або шахрай працювавз кров’ю, щоб логічно довершити виготовлення зображення, створеного якимось іншим способом [40. С.10 з 50].
Легке, кольору сепії зображення – невидиме зблизька і видиме з певної дистанції. Спосіб його утворення неможливо пояснити з хімічної чи фізичної точки зору [31. С.2 з 10]. Пояснення, припустимі з хімічної точки зору, заперечуються фізиками і, навпаки, фізичні пояснення заперечуються хімічною наукою (з висновків STURP) [50. С.1 з 1].
Спроба встановити, як зображення було відбите на полотні, не дала результатів. Було проведено велику кількість оптичних і мікроскопічних досліджень, включаючи дослідження на визначення складників крові, інфрачервону термографію і радіографію, мікро-комбінаційні аналізи, дослідження іонним мікрозондом – електронним скануючим мікроскопом. Щодо визначення природи зображення розходжень не було – деградація і/чи дегідратація целюлози поверхневих волокон, що є причиною слабкого відображення світла у видимому світловому діапазоні [40. С.10 з 50]. Зображення тіла виникло у поверхневому шарі товщиною біля 10 мікрон [70. С.6 з 9]. На мікроскопічному рівні коричнуваті волокна на зображенні тіла лежать зверху білих волокон, з яких зіткана Плащаниця. Сторонні хімічні речовини, які могли б утворити таке зображення, не виявлені [30. С.3 з 7]. За висновками STURP, така дегідратація могла бути спричинена дією кислоти чи жару [50. С.1 з 1]. Лише волокна біля самої поверхні кожної нитки дегідратовані, навіть у найтемніших ділянках зображення; і немає значних слідів пігменту, розчинника, бруду, хімікалій, органічних чи неорганічних речовин – усього цього на полотні знайдено не було. Цедоводить, що зображення не намальоване, не надруковане чи якимось чиномштучно розміщене на полотні, не є результатом відомих реакцій полотна доспецій, масел чи біохімікалій, які продукуються тілом за життя чи після смерті. STURP заключило, що “немає хімічних чи фізичних методів… і немає комбінацій фізичних, хімічних, біологічних чи медичних чинників, що пояснювало б адекватно утворення зображення”. Дві теорії конкурують між науковцями STURP: “ефект фотолізу” (обпалення жаром чи радіацією) і “прихований процес утворення зображення”, за якою зображення синтезоване прямим контактомз тілом. Дослідник Веґс охарактеризував ці теорії як “перший поляроїд зПалестини” та “контактний друк Христа” [40. С.10 з 50]. Д-р Кевін Моран дослідив волокна з ділянки зображення. Він запропонував теорію, згідно якої зображення утворилося за допомогою атомних та субатомних реакцій [1. С.2 з 5].

6. Фотографії Туринської Плащаниці
У 1898 році Секондо Піа зробив першу фотографію Туринської Плащаниці. Процес проходив на скляних пластинах з емульсією. Емульсія затвердівала, коли на на неї діяла світлова енергія. Фотони потрапляли на емульсію і лінзи знову закривалися. Це традиційний
процес фотографії, який і зараз такий, як тоді [49. С.1 з 8].
Негатив викликав здивування, це відкриття сколихнуло громадськість. Зокрема, 23 квітня 1902 року, коли вже чотири роки тривали наукові дискусії, паризьке видання New York Herald опублікувало заголовок: “Фотографії Христового Тіла знайдено наукою” [56. С.8-9 з 21].
Чи справжніми були ці фотографії?
Перші напади на роботу Секондо Піа, як не дивно, ішли від католицьких каноніків. Можливо, тому, що вони добре знали Плащаницю у звичайному вигляді і немогли повірити в такі фотографічні метаморфози. Фотографія тільки зароджувалась і, можливо, люди не мали повної інформації про її можливості. Отже, канонік Ілюс де Шевальє та його друг де Мелі атакували Піа своєю незгодою з результатами фотографії. За ними невідомий високий прелат у Турині заявив, що він маєпозитивну фотографію Плащаниці [24. С.6 з 7].
3 лютого 1905 року перед “Академією написів і каліграфії” де Мелі показав експериментально, як Піа створив свої знамениті фотографії грою кольорів. Наприклад: два білі ангели проявились чорними на негативі (як відомо, ці ангели були по дві сторони від Плащаниці). Якщо цих ангелів перемалювати у білий колір на негативі, то вони виявляться чорними на позитиві [24. С.6 з 7].
Та згодом, у 1931 році, Джузеппе Енрі знову сфотографував Плащаницю у присутності Секондо Піа та науковцівФранцузької Академії, довівши правильність відкриття Секондо Піа [56. С.9 з 21].
Чи є Плащаниця фотографією?
Таке твердження мало місце до 1976 року, коли Джон Джексон не провів дослідження на аналізаторі зображення VP8 [30. С.2 з 7].
Ще у 1902 році французький хімік Поль Віньйон, вивчаючи фотографії Плащаниці, звернув увагу, що інтенсивністьзалежить від розрахованої відстані тіла від полотна. Чим ближче огортала Плащаниця лежаче тіло, тим більш інтенсивним було зображення тіла. Оскільки він не міг продемонструвати своє відкриття кількісно, він запропонував теорію, за якою зображення утворилось під дією аміачних випаровувань з поверхні тіла і таким чином було пояснено взаємозв’язок інтенсивності зображення та дистанції від полотна [30. С.1 з 7]. Дійсно, Віньйон експериментально довів це – він спромігся виробити сильну червонувато-коричневу пляму, у якій інтенсивність залежала від дистанції; полотно було просочене олією
та алое [60. С.1 з 2].
У 1974 році стало можливим ретельно перевірити версію Віньйона про залежність яскравості зображеннявід відстані від тіла. Застосовуючи мікроденсітометер (прилад, що вимірює яскравість фотографій) і реконструюючи, яким чином модель Плащаниці огорталатіло, Джон Джексон впевнено показав, що інтенсивність зображення точно залежить від відстані полотна від поверхні тіла [30. С.1-2 з 7].
За допомогою аналізатора зображень VP8, що застосовувався для аналізу топографічних знімків місцевостідля відновлення тривимірної картини земної поверхні, було зроблено тривимірне зображення Плащаниці. Аналізатор VР8 враховував залежність між інтенсивністю зображення та дистанцією від знімальної камери. Плащаниця мала таку залежністьі темніші ділянки на екрані VР8 піднімались над поверхнею у залежності від своєї інтенсивності. Звичайні фотографії такої властивості не мають[51. С.1 з 2]. Вперше дане дослідження провів 19 лютого 1976 року Джон Джексон у лабораторії Білла Моттерна. Тривимірна структура повністю передавала реалістичні людські форми [30. С.2 з 7].
Зображення на Туринській Плащаниці не є “дзеркальним зображенням”, яке дає негатив. Рана у боцірозміщена не справа, а зліва, як і повинно було би бути. Тобто, зображенняне є негативом у повному розумінні слова. Але на це можна заперечити, щокров була нанесена незалежно від фотографії. Відомо, що у середні віки загальноприйнятою була думка, що рана у боці Христа розміщувалась з правого боку. Тоді незрозуміло, чому на Плащаниці вона з лівого боку [7. С.1 з 2].
Спостерігається ще один цікавий факт: на руках видно товсті лінії, які асоціюються з кістками пальців, в ділянці долоні потемніння, яке асоціюється з відсутнім великим пальцем,
який, очевидно, є зігнутим. Таке враження, що зображення утворене рентгенівськимипроменями. Пояснення цьому факту поки що немає [49. С.8 з 8].

7. Туринська Плащаниця й археологія
Монетна теорія
Зображення амулету на полотні
Розп’яття та катування
Тканина з погляду археології
Тип тканини
Тип тканини і єврейська традиція
Плащаниця і єврейська поховальна практика
Практика покладення рослин у поховання
Полотно, що вживалось для поховання

Туринська Плащаниця є безумовно археологічним об’єктом. В історії відома ще одна тканина, на якій зберігся відбиток людського тіла, – коптська льняна поховальна туніка, яка зараз зберігається у приватній колекції. Ця туніка містить відбиток спини корпусу людини в одязі. Сліди на полотні були досліджені у лікарні Хаадаш у Єрусалимі, де лікар підтвердив, що це відбиток трупа [34. С.7 з 18]. Науці невідомі інші плащаниці страчених людей. Це пояснюється двома причинами: полотно руйнується під дією розкладеного тіла, отже, якщо
Плащаниця є автентичною, тіло не було у тривалому контакті з нею. Друга причина, за якою до нас не дійшли подібні плащаниці, є та, що розп’яття використовувалося для страти найстрашніших злочинців. Люди не мали звички огортати плащаницями таких злочинців – але Ісусові послідовники таким чином вшанували його [27. С.2 з 3].
Монетна теорія Літери на фотографіях Плащаниці були вперше ідентифіковані грецьким класичним нумізматом Майклом Марксом [32. С.3 з 20]. У жовтні 1979 року на зібранні STURP о. Франціск Філас уперше представив свою монетну теорію [56. С.14 з 21]. Цьому передувала комп’ютерна обробка фотографії Туринської Плащаниці проф. Тамбуреллі наприкінці 70-х років [32. С.1 з 20]. Дослідженнями Стівенсона та Габермаса було виявлено
на обох очах гудзикоподібні предмети, розпізнані як монети. Випуклість на них ставала чіткішою при однорідному збільшенні. Незалежно від STURP, працюючи з тривимірними збільшеннями фотографій 1931 року, відзначив присутність предмету над правим оком, що безумовно містить букви UCAI. Фільтрованіфотографії і збільшення, що були зроблені STURP, також показали контури літер UC та AI, але дещо нечітко. Алан Венджер знайшов узгодженість між обрисами і написом на римській монетіз Палестини та зображенням над правим оком, коли обидва варіанти співставили у поляризованому світлі. Але немає загальної узгодженості щодо напису та ідентифікації зображень як монет [40. С.9 з 50].

Монети із Туринської Плащаниці: зліва на право – а)район над анатомічним правим оком зображення Плащаниці (комп’ютерне збільшення фотографій Енрі), що показує літери UCAI та спіральний жезл (стрілка показує над розбірливою літерою С; літери біля 1,5 міліметрів
висотою); б)лепта Понтія Пилата (“пожертвавдови”), що належить Францісу Філасу, показує дуже специфічне зображенняспірального жезлу, чи спіралі, чи астрологічного жезлу. Також,
не дивлячись на ерозію, видно частини літер TIOUCAI;в)два попередні зображення накладені одне на одне, що показує їх узгодженість (www.shroud.com) Після того, як були отриманідані про чотири літери “UCAI” біля вигину брів, Філас та італійський експерт з нумізматики Маріо Мороні визначили цей напис як частину напису на лепті,відкарбованій у 29 році нашої ери під час правління Понтія Пилата в Іудеї. “UCAI” є частиною напису “TIBEPIOU CAICAPOC” [32. С.1 з 20]. Це історія монетної теорії. Після цього розпочались суперечки. У правильності теорії сумніваються не тільки скептики, але і прихильники автентичності Плащаниці. Так, зокрема, російський дослідник Бєляков зазначає: “Автором гіпотези про наявність монет на очах людини, що зображена на Плащаниці, був д-р Джексон, і зробив він це припущення для пояснення збільшеної форми очей. Пізніше він сам відмовився від цієї гіпотези, але гарячі ентузіасти з великим бажаннямта за допомогою штучного збільшення фотографій, зроблених у взаємно поляризованихпроменях, почали бачити те, чого на Плащаниці насправді не існує” [69. С.4 з 15].
Як відомо, Бєляков і Джексон є палкими прихильниками автентичності Плащаниці. А отже, у монетної теорії є противники як серед скептиків, так і серед прихильників автентичності реліквії. Розглянемо заперечення скептиків. Фотографії монет зроблені за допомогою великого збільшення, у взаємно поляризованих променях та комп’ютерно оброблені. Таким чином видається бажане за дійсне [69. С.4 з 15; 32. С.1 з 20].
На тривимірному зображенні монети з полотна зображена швидше буква Y, а не U [32. С.1 з 20].На монетах Тиберія у грецькому слові “цезар” завжди вживається літера К і ніколи – С “TIBEPIOY KAICAPOC”. Тільки таке написання є правильним і зовсім негідно видавати у монетах, що пошкоджені корозією, К за С [32. С.1 з 20]. У єврейському звичаї І століття не було традиції класти монети на очі померлому. Незважаючи на те, що спеціалістз єврейських поховальних обрядів проф.Хачлілі знайшов монети у черепі померлого,він ніколи не стверджував, що такий звичай був характерним для євреїв Істоліття. Отже, монетна теорія не підтверджується археологічно [32. С.1 з 20].
Розглянемо відповіді на заперечення скептиків.
Метод поляризованого накладання фотографій використовується у криміналістиці при вивченні відбитків пальців. Але читання літер “UCAI” не залежить від фотографічного збільшення чи комп’ютерної обробки, не дивлячись на те, що ці методи допомагають зробити зображеннячіткішим. Літери досить видимі на позитивній повнорозмірній фотографіїголови, яка була зроблена Енрі у 1931 році, як і на фотографіях, які були зроблені Піа у 1898 році. На фотографіях 1978 року літери не так видимі,оскільки деякі волокна, які проходили через ділянку правого ока, явно буливидалені під час показу Плащаниці 1973 року, таким чином фрагментуючи зображення.Сліди літер не відображають структуру полотна, це було показано у 1983році грунтовними дослідженнями проф. Роберта Гараліка, всесвітньовідомогоексперта у комп’ютерному аналізуванні зображень. У статті “Аналіз цифрових зображень Туринської Плащаниці”. Р. Гаралік зазначав, що літери “OUCAIC”дійсно присутні на Плащаниці – як на оригінальному, так і на цифрово обробленому зображенні [32. С.2-3 з 20].
Різчики штампів у давнину в провінціях часто робили помилки на монетах і найімовірніша з них – це плутання літери С та К, оскільки на римських монетах у латинському написі вживалосяслово CAESAR. Ця помилка ніколи не занотовувалась, однак її можливістьбула вперше припущена після виявлення літер на Плащаниці. Дивно, але уФрансіса Філаса була лепта, у якій була ця помилка. Згодом таку помилку знайшли і на інших монетах. Відомо шість монет із літерою С, і це дійсно літера С, а не зруйнована корозією літера К, як припускали скептики. Монетао. Філаса датована 16-м роком правління імператора Тіберія або 29 р. н.е. У скороченні ім’я Тіберія дійсно грецька літера іпсилон, яка подібна на
U з маленьким хвостиком. Існують численні транслітерації цього слова – в одних використовується IOY, в інших – IOU для одного і того ж напису [32. С.3 з 20]. Ідентифіковано не дві, а три монети, серед яких над лівою бровою ідентифіковано так звану лепту Юлія, яка карбувалась тільки у 29 році н.е. [32. С.6 з 20]
Розміщення монет на очах померлихне зафіксоване серед стародавніх звичаїв євреїв, відомий поганський звичай класти монети у рот небіжчикам, щоб вони могли заплатити Харону, охоронцю ріки, яка веде у землю мертвих. Але відомий випадок розміщення двох монет Ірода Агріппи І (41-44 рр.) на черепі у єврейській могилі. Відомо також про знахідку лепти 42/43 рр. у черепі жінки, що розміщувався в оссуарії (ритуальній поховальній скриньці). Та все ж звичай ставити монети на повіки померлих не зафіксований археологічно. Такий звичай існував протягом тисячоліть і застосовувався для того, аби повіки у померлого не відкривались після того, як були закриті [32. С.3-6,8 з 20]. Як відомо, поховання Ісуса Христа здійснене поспіхом, обряд не бувдовершеним. Крім того, монети, які доторкнулись до померлого, були нечистими, за єврейськими звичаями, тому їх могли забрати згодом або не забирати взагалі. Можливо, після того, як тіло накрили полотном, про монети забули. На Плащаниці є дані про трупний спазм (миттєва смерть, під час якої внаслідок трупного задубіння очі залишаються відкритими). За єврейськими звичаями, очі обов’язково мусили бути закритими [32. С.6-7 з 20].
Зображення амулету на полотні Не вникаючи у подробиці, слід зазначити, що ще у 1980 році Уголотті та Марастоні знайшли декілька латинських та грецьких написів на полотні, між 1994 та 1996 роками Institut d`Optique d`Orsay (з науковцями А.Маріоном та А.-Л.Куражем) підтвердили присутність грецьких і латинських написів на Плащаниці (нічого не було написано старофранцузькою мовою, як дехто вважав). [15. С.2 з 4]. Такого роду знахідки важко перевірити, оскільки вони базуються на суб’єктивному сприйманні зображень на полотні, але є зображення, об’єктивність існування яких дискутується. Одного разу Антоніо Ломбатті у суперечці з Венджером стосовно монетної теорії іронічно зауважив, що на збільшеному полотні можна бачити що завгодно. Для прикладу він навів знахідку зображення амулета на Плащаниці. Так, німецький дослідник Освальд Шеуерман у своїй статті “Зображення амулета з Туринської Плащаниці” (видання Collegamento Pro Sindone, за березень-квітень 1988) знайшов напис в ділянці грудної клітки. Ці арамейські літери, видимі без комп’ютерної обробки зображення фотографій полотна, утворюють напис: “Mara (dak) ranm” (Боже, пам’ятай мене). Цей амулет міг надіти на шию Христа Йосип з Ариматеї [32. С.9 з 20].
Алан Венджер на таке критичне зауваження відповів, що він добре знає Шеуермана як точного, наполегливого і перспективного дослідника, що уперше виявив зображення квіток, як і амулету на Плащаниці. Також Шеуерман відомий як дослідник утворення зображення на полотні за допомогою коронального розряду. Німецький дослідник впершевиявив окреме зображення у центрі грудей – 14 сантиметрів висотою і від2,5 до 3 сантиметрів шириною з двома виступами вверх на 2 сантиметри. Припускається,що цей предмет був підвішаний на шию. Верхня частина предмета кругла і у ній проявляється шнурок, за який він був підвішений. Лінгвіст, якому показали дане зображення, зазначив: “плетиво тканини спотворює зображення, що може привести до невірної інтерпретації. Тому дане питання вимагає майбутньої перевірки та підтвердження. Але ці дані вже можуть бути використані длямайбутніх спекуляцій” [32. С.12 з 20].
Алан Венджер та його дружина Мері зацікавилися зображенням на поверхні грудей і вирішили дослідити це питання. Коли збільшили фотографії цієї ділянки полотна, несподівано стали видимі дві людські фігури на круглому об’єкті. Вони сиділи, один, ймовірно, чоловічої статі, тримав вертикально палицю, можливо, спис у правій руці. Інша фігура, ймовірно жінка, тримала скіпетроподібний предмет над лівимплечем. Між головами істот був маленький овальний предмет. Зрозуміло, щоце вигравіюваний амулет, тільки незрозуміло, чий він і що собою представляв. Після пошуку відповіді на запитання у великій кількості книжок, де були ілюстрації єврейських та римських амулетів і вирізаних речей, Алан Венджер знайшов одне зображення амулету, на якому був чоловік, що тримав спис і сидів з богинею, яка тримала скіпетр, також було зображено овальний знак козерога між їхніми головами. Цей чоловік був Tiberius Caesar, той самий, чиї монети були зображені над очима [32. С.13 з 20].
Згодом, як виявилось, принаймі два такі самі амулети прикрашали єврейські плащі. Це зображення було опубліковане у книзі Венджера “The Shroud of Turin: an Adventure of Discovery”, щобпереконатись, чи усі люди бачать його так само чітко. Утворення даного зображення дослідник пояснює так – якщо зображений на Плащаниці був Христос, то на нього наділи королівську мантію з таким самим амулетом, що відбивсяна закривавленому тілі [32. С.13 з 20]. Отже, коли амулет було знято, залишивсяточний кривавий відбиток медальйону.
Розп’яття та катування
Є підстави твердити, що тіло, огорнуте Плащаницею, було жертвою римського розп’яття. Не дивлячись на те, що цей спосіб страти використовували перси, фінікійці, греки та інші суспільства античності, розп’яття у римському світі особливе тим, що здійснювалося різними способами. Бичування незмінно передувало страті і застосовувалось перед виходом засудженого до місця страти; засуджений мусив нести перекладинусвого хреста, його прибивали чи прив’язували до цієї перекладини, потімвін піднімав хрест; замість хреста могла бути Т-подібна основа. На Плащаниціє ознаки, що доводять дані твердження, за винятком того, що руки під час бичування були підняті догори чи протягнуті над головою. Більше того, ранивід бича і у боці були завдані римськими предметами. На відмінувід зображеньсередньовічних художників, гантелеподібне зображення ран від бичування і їхнє розміщення групами з двох чи трьох точно співставляються з plumbatae (дробини), що прикріплювалися до кожного кінця багатопаскового римського flagrum (батога), зразок якого викопано у Геркуланумі. Рана у боці овальноїформи і узгоджується зі зразками листоподібного наконечника lancea (списа), що зазвичай використовувався у охорони: рана відповідає типовому hasta (дротику), hasta veliaris (короткому дротику) чи pilum (метальному
спису), що вживалися піхотинцями. Спис проколов бік Христа у місці, що, за Орігеном (ІV століття), розміщувалось, за римськими військовими звичаями, sub allas (нижче передпліч), де знаходиться рана на зображенні Плащаниці [40. С.11-12 з 50].

Flagrum, нагайка якою бичували засуджених римляни (о.Гліб Каледа. Туринська Плащаниця.-Львів, 1998)
Археологами знайдено одинокий скелет розп’ятої людини, так званого Йоханнона у Giv’at Ha-Mivtar. Руки були прибиті до перекладини, очевидно, через зап’ястя (на зап’ясті, на радіальній кістці знайдено подряпину від цвяха, вона була відполірована і зглажена від тертя кістки до цвяха під час розп’яття, від агоній людина мусила активно рухатись). Ноги були прибиті одним цвяхом так, як показано на Плащаниці. На цвяхові, що проходив через п’яткову кістку, було знайдено сліди дерева (очевидно, з хреста). Початкова довжина цвяха, який повністюне зберігся, була 17-18 сантиметрів. Цікаво, що на Плащаниці є зображення
трьох великих цвяхів, два з них видно частково, але один чітко видно уповну довжину – 16,8 см. У перетині цвях має півтора сантиметри, приблизнотакої самої величини рани на ногах, зображені на Плащаниці [32. С.6,14 з 20; 40. С.12 з 50]. Виявлено слабкі зобаження численних предметів (цвяхи, спис, губка на тростині, корона з колючок, молоток, батіг, щипці (кліщі), кості (для гри) і так далі), що супроводжують розп’яття [32. С.14 з 20].
Звичайно, наявність усіх цих зображень суперечлива, але фотографії Плащаниці широко доступні і кожен може для себе вирішити, зображені ці чи інші предмети на полотні, чи їх присутність надумана.
Тканина з погляду археології Тип Тканини
Якщо перевести розміри Плащаниці у філатеричні лікті, матимемо параметри 8х2 лікті. Слід зазначити, що така мірка використовувалась у Палестині протягом І століття н.е. [31. С.1 з
10]. Як відомо, тканина Плащаниці зіткана ялинкою 2/1. Ця технологія застосовувалась у Палестині в І столітті нашої ери. У 1953 році д-р Йонатан Аароні і команда ізраїльських археологів дослідили чимало печер у регіоні Нагал Невер. За керамікою та іншими свідченнями, що були знайдені у печерах, археологічні пам’ятки датуються періодами двох Єврейських воєн, що мали місце у 70 та 135 роках. Між знахідками тканинбув одинокий зразок жовтої шерстяної тканини з такою ж ткацькою основою – 2 до 1 у діагоналі [34. С.2 з 18]. Такі тканини виробляли на Близькому Сході, зокрема у Сирії протягом ІІ ст.до н.е. – І ст.н.е., вони отримали назву “дамаск”. В інший час вони невідомі [72. С.4 з 15]. Таке полотно не було дуже поширеним через дорожнечу [31. С.2 з 10], використання для Плащаниці дамаску свідчить про заможність Йосипа, що зазначено у Євангелії (“багата людина з Ариматеї” – Мт 27:57”) [72. С.4 з 15]. Хоч є одна цікава версія, висунута Ребеккою Джексон, вона базується на мультиспектральному аналізі деяких плям, походження яких важко пояснити. Дослідниця припускає, що полотно могло використовуватись на Останній Вечері як скатертина [1.С.5 з 5]. Хоч походження таких плям могло бути будь-яким, сама по собі
версія цікава.
Тип тканини і єврейська традиція
Д-р Раес знайшов змішання льону і шерсті у Плащаниці. За єврейським законом, існував жорский контроль за вживанням подібних сумішей. Так, в одному з законів сказано: “Шерсть і льон у чистому виді заборонені законом Різних видів”, тобто заборонялось поєднання двох різних видів волокон для тканин, які використовувались для одягу. Але були винятки, зокрема, для поховальних саванів. В законі сказано: “Тканина для трупа чи сідел не підлягає закону про Різні види” [34. С.3 з 18].
Плащаниця і єврейська поховальна практика
Практика покладення рослин у поховання
Як відомо, на Плащаниці було знайдено пилок багатьох рослин та їх зображення. У давніх євреїв поховання складалося з двох фаз. Початкова фаза, яка тривала біля року, полягалау тому, що тіло клали для розкладу. Практикували і “вторинне поховання”: кістки збирали для того, щоб перемістити у спеціальне поховальне місце. Протягом І століття нашої ери кісткові ящики чи оссуарії, як вони відомі, служили вмістилищем, де збирали людські рештки. Один такий оссуарій знайдено в Єрусалимі, він вміщував поховання, зверху якого лежав букет квітів [34.С.6 з 18]. У 13 з 15 оссуаріїв, що містили залишки 35 чоловік, була рідина, що законсервувала вміст поховальних скриньок. Тут добре збереглися рослини, у тому числі букети зів’ялих квітів чи сплетені колоски злаків [32. С.14 з 20].
Полотно, що вживалось для поховання
Раввин Кон-Шербок зазначає, що згідно Вавилонського Талмуду один шмат полотна не використовувався як саван. Але у Єрусалимському Талмуді йдеться про поховання раввина, ІІ століття нашої ери: rbqn dha nydsb ybr “Раввин був похований в одній льняній плащаниці
(без іншого одягу)”. Єврейське слово dna, “один” означає, що йдеться про одиноке полотно, розмір якого достатній для того, аби огорнути тіло, також – раввин був похований голим. Крім того, Будж, завідуючий Департаментом Єгипетських старожитностей у Британському музеї, вказує на випадки використання одиноких плащаниць поміж єгиптянами. Він зазначає: “Кожна могила вміщувала мумію, яка була загорнута у великий відріз коричнувато-жовтого полотна, що було цільним”. Нещодавно Карол Андруз, також з Департаменту Єгипетських старожитностей Британського музею, зазначив у дискусії проєгипетські мумії, що нормальна плащаниця мала більш як 14,5 футів (4,5 м) довжини та 4 фути (1,2 м) ширини, огорталась так, щоб захоплювати ноги та голову [34. С.3-4 з 18].
8. Туринська Плащаниця та іконографія
Мандиліон: співставлення з Плащаницею
Плащаниця та іконографія

Дата: Четвер, 13.05.2010, 19:57 | Повідомлення # 5
Мандиліон: співставлення з Плащаницею
У 1978 році у Парижі було видано книгу Вілсона “Туринська Плащаниця – саван Христа”. У цій праці автор ототожнює Плащаницю з Мандиліоном [77. С.4 з 4]. Але деякі дослідники стверджують, що ці реліквії ніякого відношення одна до іншої не мають. Так, Леонід Успєнскій пише: “Цілком не торкаючись питання про справжність Туринської Плащаниці як реліквії, ми не будемо зупинятись і на безглуздостіототожнення (навіть у плані здорового глузду) живого обличчя, що дивитьсяшироко розкритими очима, з обличчям мертвим; ототожнення величезної Плащаниці (4,36х1,1м) з невеликим платом, що вживався для вмивання. Однак не можемо не відзначити, що це ототожнення суперечить богослуженню, а значить і самому змісту образу. Служба не тільки визначено відносить Нерукотворний Образ
до історії царя Авгара, але і пояснює його молитвенне, богословське значення; вона переконливо вказує на зв’язок цього образу з Преображенням…” [77.С.2 з 4].
Що ж кажуть прихильники ототожнення цих двох реліквій (окрім зовнішньої подібності)?
Враження імператора Костянтинапро Мандиліон з Едесси зберіг для історії царський писар. У 944 році Костянтин, ще будучи хлопчиком, у вузькому колі, при свічках, розглядав розгорнутий Мандиліон. Головною несподіванкою для нього було те, що образ монохромний,а не кольоровий, як він вважав. Зображення виявилось досить нечітким, так
що дехто взагалі нічого не міг побачити. Однак, відійшовши на декілька кроків від Мандиліону, можна було розрізнити лик Спасителя [70.С.3 з 9]. Як ми знаємо, на Плащаниці зображення також монохромне і його можна побачити лише на певній відстані.
У промові рефендарія Григорія з нагоди переносу в Константинопіль едеського образу у 944 році зазначається: “Бо воно (зображення) написано не тими засобами, за допомогою яких мистецтво живопису робить образи, надаючи можливість розуму уявити першообраз, живописстворює цілісність зображення різноманітними фарбами (букв. “різнокольоровими малюючи фарбами”)… Але це зображення – нехай буде кожен утверджений цієюрозповіддю! – створено тільки потом передсмертної боротьби на вічноживому обличчі, (потом), що стікає як згустки крові, і перстом Божим. Ось вони і є, воістину, прекрасні кольори, що створили відбиток Христа, прикрашений краплями, що лились з його власного боку. І те, й інше сповнено повчання: тут кров і вода, там – піт та обличчя…” [76. С.1 з 1]. Тобто, з цього документа видно, що зображення було монохромним, є згадка прокров і воду, що лились з людського боку, також висувається припущення,за яким зображення було утворене не людиною, а Божою волею через піт ікров, що відобразили обриси людини. Як бачимо, зображення Мандиліону небуло схоже на звичайну ікону, що привертало увагу людей. Згадка про крові воду, які лились з боку, дає можливість припустити, що мова іде не тількипро обличчя, але й про тулуб людини. Тобто тут порушується традиційне ототожнення
полотна з відбитком винятково одного обличчя.
Ікона, намальована із Мандиліону (http://sindone.torino.chiesacattolica.it/en/icono/icono.htm)
За традицією, Мандиліон давав неодноразово точні відбитки [77. С.1 з 4]. У житії Павла Латрськогозгадується Мандиліон (біля 955 року). Житіє розповідає про те, як Павлопопросив імператора Костянтина VІІ накрити святиню полотном, а потім цеполотно прислати йому. Звичайні люди не бачили у цьому відрізі матерії нічого, проте Павло був здатний розрізняти образ Спасителя, що відобразивсяу ньому [71. С.2 з 5]. Можливо, мова іде і про копію, але тоді ця копіяповинна була бути схожою на оригінал; можливо, вона була зроблена неякісно,
зображення було дещо слабшим, ніж на Мандиліоні, тому наголошується на невидимості зображення.Історикам Візантії було добревідомо, що Мандиліон з Едесси називали й іншим іменем – тетрадіплон [70. С.3 з 9]. Так, слово тетрадіплон зустрічається у Діяннях Тадея VІ століття: “Ананій…подивившись уважно і зосереджено на Христа, був неспроможний торкнутисьйого. Знавець сердець (Ісус) попросив обтерти його; він взяв тетрадіплон і, помившись, обтер своє обличчя. Залишивши своє зображення на плащаниці(sindon), він дав його Ананію” [36.С.2 з 11]. Тут важливий переклад даної цитати. Так, раніше “tetradiplon”перекладався як полотенце (рушник), “sindon” – як полотно [36. С.2,8 з11]. Термін “sindon” грецький і вживається у Євангеліях тільки на позначенняпоховальних пелен Ісуса. Тобто ця версія Легенди про Абгара дає можливість стверджувати, що йдеться не про маленький клаптик полотна, а про повнорозмірнийвідбиток.
Існують дві версії легенди
– одна подана Євсевієм Кесарійським у “Церковній історії”, інша –Доктрині Аддаї (Діяння Тадея), відповідно ІV та VІ століття. За Євсевієм Кесарійським, цар Абгар V, правитель Едесси, сучасник Ісуса Хриса послав свого слугудо Спасителя, щоб той зцілив його. Цей слуга був художником і намалювавІсуса. У Доктрині Аддаї повідомляється, що художник був неспроможний намалюватиІсуса і той залишив відбиток на полотні, витершись ним. Мабуть, пізнішелюди зрозуміли неможливість створення зображення художником [70. С.4 з 9; 36. С.1-2 з 11]. Відоме значення слова tetradiplon: “складений у чотири рази”, але зміст не зрозумілий [70. С.3 з 9]. Ще у ІV столітті у Гераполі, сирійському місті біля Євфрату, існувала служба, присвячена Мандиліону, що був вкинутий у пічку, де він був схований і згодом знайдений [33. С.2 з 6].
Під 544 роком Мандиліон згадується за досить дивних обставин: цього року перси, очолювані царем Хосровом І, облягли Едессу і сконструювали високу башту з дерева, з якої у місто метали вогняні снаряди. Оборонці міста прокопали підземний хід до цієї башти, та не могли її підпалити, бо під землею не було достатньо повітря для підтримки полум’я. Оберіг Едесси, так званий Лист Ісуса, спричинився до виникнення бажаного вогню, що зупинило перську навалу. Євагрій повідомляє, що святу ікону облили водою, тією ж водою облили і дерево, яке треба було підпалити. Після цієї процедури “дерево загорілося, згоріло до попелу і підпалило усе, що було над ним (тобто споруди для облоги)” [36. С.1-3 з 11]. Очевидно, тут ідеться не про підпал башти, а про військовий прийом: підкоп підкріплювався дерев’яними опорами, які спалювали, і підкоп обвалювався, руйнуючи споруду, що була на поверхні. Саме такий прийом використовувався при штурмі візантійцямикритської фортеці, як оповідається в “Історії” Лева Диякона, візантійського автора другої половини Х ст. {4. С.18}.
Якщо поглянемо на Плащаницю, то можемо за слідами від пожежі встановити, що полотно було складене чотири рази, так, щоб обличчя опинилося посередині і було на поверхні; висота ікони становила 50 сантиметрів [70. С.3 з 9]. Робер де Кларі, хроніст ІV Хрестового походу, який востаннє згадує Плащаницю, зазначає: “…цей саван відкривали щоп’ятниці, так що можна було добре бачити лик нашого Господа…” {7. С.66}. Тобто, очевидно, відкривали тільки зображення обличчя Плащаниці. Таке зображення легко представлялось як ікона, за нею можна було без проблем доглядати. Крім того, як ми знаємо, Христос на Плащаниці був цілком нагим, тому логічно було виставляти на показ лише обличчя. Якщо дійсно у даній ситуації було взято Мандиліон до тунелю, то у розгорнутому вигляді це було
неможливим. Плащаниця та іконографія Знайдення у 525 році Мандиліону у стінній ніші в місті Едесса (сучасна Урфа) на півночі Месопотамії радикально вплинуло на канон зображення Ісуса Христа. До VІ століття його зображали круглолицим, без бороди і з коротким волоссям, щось на зразок імператорів чи грецьких богів [70. С.3 з 9]. Але з ІІ-ІV століття відомі ранні зображення, на яких Христос був з бородою, з семітичним обличчям, що більш близьке до зображення на Плащаниці [40. С.13 з 50]. Тобто єдиного канону не було, та все ж існувала певна традиція, яка проявлялась у деяких зображеннях. Зокрема, Євсевій у своїй Церковній історії говорить, що бачив прижиттєві портрети Христа і апостолів [77. С.3 з 4]. Як відомо, з Мандиліону було намальовано багато копій, чимало з яких дійшло донині. Хроніка МихайлаСирійського розповідає про те, як у ІV столітті знатний аристократ Афанасій замовив копію Мандиліону; ця копія була зроблена і майже не відрізнялася від оригіналу. Найраннішим зображенням Мандиліону вважаються дверцята триптиха,що у даний час складають одну ікону. Курт Вейцман наполягав на Константинопільському її походженні і датував Х століттям. Пізніше зображень Мандиліону стало набагато більше, реліквію ввели у структуру візантійської храмової декорації, зображення Мандиліону стало з’являтись на мініатюрах багатьох візантійських рукописів [71. С.2 з 5]. За американськими законами, 60 ідентичних ділянокна двох зображеннях вказують, що це зображення однієї особи. Зображенняз копій Мандиліону та монет, які почали карбувати з VІІ століття, і зображення обличчя з Плащаниці мають більше 100 ідентичних ділянок [33. С.2 з 6], з них більше двадцяти ознак, взятихз порівняння ікон “Нерукотворного Спаса” та Плащаниці, є переконливими [70. С.3 з 9].

Туринська Плащаниця та візантійська монета
треміс із 692 року (http://dmi-www.mc.duke.edu/shroud/movies.htm)
Віньйон у 1939 році зазначив 20 характерних рис на обличчі Плащаниці (наприклад, поперечна смужка, що проходить через чоло, V-подібна форма мостика носа, роздвоєння бороди тощо),що є загальними для візантійської іконографії. Він припустив, що Плащаниця
була джерелом цієї художньої традиції.Подружжя Венджерів, вживаючи систему поляризованого світла для накладаннязображень, знайшло 46 точок узгодженості між рисами обличчя з Плащаниці та мозаїкою VІ ст. з Синайського монастиря; 63 точки узгодженості між обличчям з Плащаниці та обличчям Христа на візантійській монеті VІІ ст. [40. С.13 з 50], зокрема, таке узгодження спостерігається на золотому соліді Юстиніана ІІ (692 р. н.е.) [31. С.6 з 10]. Співставлення обличчя з Плащаниці з іконоюVІ століття з монастиря Святої Катерини у Синаї показує 170 точок узгодженості [31. С.6 з 10].

Воскова ікона Христа-Пантократора із монастиря Святої Катерини, Синай. 550 рік. (http://www.shroud.com/piczek3.htm.
На цій візантійській іконі помітно характерний для Плащаниці фокус двохочей. З іншого боку, зображення з Плащаниці помітно відрізняється від візантійського мистецтва ранніх століть тим, що на Туринській Плащаниці зображено мертвого Христа, вкритого ранами і кров’ю, оголеного, без показу величності і святості. Розп’яття і сцени розп’яття V-VІІІ ст. незмінно показують нестраждаючого, возвеличеного Христа, з відкритими очима, огорнутого тунікою, без кровотечі чи слідів фізичноїагонії. Ці дані свідчать, що зображення з
Плащаниці не походить з цього чи якогось іншого часу, а має своє, особливеджерело походження [40. С.13 з 50].Слід зазначити, що скептики вважають: не іконографія ставить в основу Плащаницю, а Плащаниця була намальована на основі візантійської іконографії. Так, зокрема, хрестоносці могли принести зразки візантійської іконографії до Франції і з них малювалась Плащаниця. Але, зрештою, навіть такий скептик, як Стівен Шейферсман, визнає схожість і обгрунтованість спільних ознак Плащаниці та візантійських зображень Христа
[48. С.8 з 11]. Щоб визначити, що саме Плащаниця послужила зразком для наслідування, а не навпаки, необхідно знайти зображення, що було достовірностворене перед ХІV століттям і відображало саме Туринську Плащаницю. Деякі зразки таких зображень знайдені [31. С.6 з 10]. У минулому на складеній Плащаниці через пошкодження з’явилися “пропалені отвори”, можливо, це був акт вандалізмущодо “християнської реліквії” чи “проба вогнем” фанатичних християн. Через те, що Плащаниця була складена, утворився “L-подібний” порядок розміщення даних отворів. Розгорнута Плащаниця має чотири місця розташування цих чотирьох пропалених отворів симетрично на обох – лицьовій і зворотній поверхнях Плащаниці, і це є доказом того, що “пропалені отвори” утворилися на складеному у декілька шарів полотні. Ці отвори є унікальними для Туринської Плащаниці. У візантійську християнську еру літера “гамма” та стрічки вживалися длядекорації тунік і полотна вівтаря. Християни, які пристосували цей звичай для своїх потреб, не знали, що стрічки і гамма вживалися на туніках чоловіків (стрічки) та жінок (гамма) відповідно. Під час візантійського періоду, біля V та VІ століть, якраз у цей час “Едеське зображення” було віднайдене у міських стінах, знак “гамма” почали вживати для полотна вівтаря, що називався “гаммадія”. Можливо, деякі фанатичні християни і вандали і мали це на увазі, коли пропалювали “гаммоподібну” фігуру на складеному полотні. У книзі з Будапешта, що відома як “Рукопис Прея” і точно датується 1192 роком, знайдено ілюстрацію похованого і огорнутого полотном Ісуса з Назарету. Ілюстрація не лише показує унікальний знак пропалених отворів у формі літери “L”, але і унікальну структуру тканини Плащаниці [31. С.7 з 10]. Окрім того, на цій ілюстрації Ісус нагий та лежить у характерній для зображення на Плащаниці позі. Те, що L-подібні пропалені отвори були до пожежі 1532 року, достовірно відомо з льєрської копії 1516
року: на цій копії групи отворів зображені у такому ж порядку, як і на Плащаниці [35. С.11 з 16]. Також відомий візантійський виріб зі слонової кістки, на якому зображено померлого Ісуса зі схрещеними руками, як на Плащаниці. На фресці з катедрального собору Вінчестера, датованій 1225 роком, зображено Ісуса, якого знімають з хреста, на задньому плані чоловік тримає плащаницеподібне полотно, щоб загорнути його. Петер Карр пропонує такі висновки [12. С.2 з 7]: А) Плащаниця зроблена з кодекса Прея (чи з подібних простих зображень). З цим важко погодитись, оскільки манускрипт передає дуже примітивний ескіз, у якому немає мистецьких деталей, нема зворотнього плану. Б) Обидва документи зроблені зі спільного джерела, раніше джерело зараз невідоме і невизначене. В) Манускрипт Прея був зроблений
з Плащаниці, отже Плащаниця повинна була існувати перед 1192 роком, а значить, результати радіовуглецевого аналізу неправильні. Продовжуючи характеристику іконографії, слід зазначити, що окрім видимих ознак – форма обличчя, бороди, існують такі, які оком помітити важко. Так, груба структура ниток тканини Плащаниці в ділянці між бровами та струмок крові посеред чола призвели до характерних рис, які можна виявити на іконах “Нерукотворного Спаса”. Якщо образ на Плащаниці формувався, коли вона огортала собою тіло, то при повертанні її у площину повинна була утворитися зворотня перспектива. Можливо, звідси бере свій початок зворотня перспектива, що прийнята у Православній церкві [70. С.4 з 9]. Асиметрія нижніх кінцівок, яку можна побачити на полотні Туринської Плащаниці (ліва нога більш зігнута), можливо, стала причиною появи легенди про кульгавість Христа, що відображено у так званому “візантійському хресті” з нахиленою перекладиною для ніг [33. С.3 з 6].
Розглянемо іншу характерну рису. Це фокус очей, легкий, але чіткий нахил справа наліво, якщо дивитись на Плащаницю, стоячи навпроти. Ця риса добре прослідковується на таких візантійських монетах, як треміс з 692 року, солід 692-695 року. Особливо чітко риса простежується на іконі Христа-Пантократора з монастиря СвятоїКатерини (Синай), 550 рік.
Якщо поглянути на зображення Христа з катакомб Святого Марцеліна та Петра (ІV століття), можна помітити, що нахил очей інший, зліва направо. Це зображення малювалось за переказами, згідно з традицією, і не мало жодного відношення до Пантократора з Синаю. В цілому зображення з катакомб і синайської ікони ідентичні, окрім фокусуочей, випуклості носа та щік [43. С.5 з 18]. Рекс Морган дослідив в Orpheus cubiculum (частина катакомб Domitilla у Римі) з намальованим христоподібнимзображенням, що, ймовірно, датується І століттям (базуючись на радіовуглецевому датуванні та мистецькому порівняльному методі та стилі). Це зображення дуже схоже на зображення з Туринської Плащаниці [1. С.3 з 5].

Зображення із катакомб Святого Марцелінуса
і Петра. І\/ століття. (http://www.shroud.com/piczek3.htm).
Ікона намальована за ранньою традицією, що базувалась на свідченнях очевидців. Від Христа-Пантократора із Синаю відрізняється деякими ознаками, серед яких інший фокус двох очей. Якщо зображення Плащаниці формувалося, відбиваючись на полотні, то відмінність у нахилі брів між синайським і римським зображенням з катокомб цілком зрозуміле: відбите зображення дзеркально передало нахил брів і в дійсності фокус очей був іншим.
Сучасні технології дозволили як відновити зображення із Плащаниці, так і зробити його об’ємним. Зараз у світі сформувався новий напрямок іконографії Ісуса, що базується на цих реконструкціях. Історик Джек Марквардт подає такі тези, які допомагають визначити час походження полотна та пошкодженьвогнем [36. С.3 з 11]:
Базуючись на ілюстрації, що міститься в угорському рукописі Прея, пошкодження вогнем були завдані перед 1192-1195 рр. Базуючись на фізичних даних, пошкодження вогнем мали місце, коли Плащаниця була складена один раз у довжину та один раз в ширину, отже, не в час, коли Плащаниця була “складена чотири рази” (tetradiplon) як портрет. Базуючись на Діяннях Тадея,Плащаниця була складена у портретний tetradiplon аж у VІ ст. Базуючись на мистецьких портретних та інших доказах, які представлені у теорії Мандиліону, Плащаниця зберігалася у вигляді портрету під час свого перебування в Едессі з VІ до Х ст. Очевидно, пошкодження відбулися не тоді, коли зображення було портретизоване, і найімовірніше, ці пошкодження сталися до кінця VІ ст. Плащаниця відома пошкодженою вогнем тільки один раз до кінця VІ ст., тобто під час перської облоги Едесси у 544 році, отже, очевидно, пошкодження відбулися саме в цей час. Як відомо, на Плащаниці знайдені зображення численних предметів, що пов’язані з катуванням та розп’яттям (спис, цвяхи, терновий вінець і багато інших предметів). Не вникаючи у дискусії про присутність цих зображень на полотні, визначимо історію зображень предметів, що пов’язані з розп’яттям (“Arma Christi”), в іконографії. Arma Christi були вперше достовірно зображені у VІ ст. Ці об’єкти разом зображувались до 1290 року і включали спис, губку, три цвяхи, терновий вінець. Потім несподівано з’явились молоток, щипці та щітка. У 1314 році у Германії були додані два батоги, три гральні кості та туніка. На початку 1320 року булододано обличчя типу “Мандиліон”. В Англії у 1350 році з’явилося стилізоване зображення мантії. Між 1350 та 1360 роками виник несподіваний потік детальних мистецьких робіт, особливо у Германії, де зображалось багато інструментів розп’яття, що досить схожі до зображень на Плащаниці, тільки інакше розміщені. На деяких картинах є зображення квітів. Порівняно велика кількість цих творів мистецтва були створені до 1520 року, пізніше їх стало менше. Це пояснюється тим, що до пожежі 1532 року зображення на Плащаниці було більш чітке; через пожовтіння полотна від вогню зображення стало менш чітким [32. С.14-15 з 20].

На основі: http://www.pu.if.ua/gallery/shraud/part_ii.html

Сучасна мистецька реконструкція Туринської
Плащаниці (http://www.geocities.com/Paris/Parc/4752/shroud.html)

Бібліотека » Духовність » Для душі - історії, легенди, перекази » Про Туринську Плащаницю
Сторінка 1 з 11
Пошук:

© 2008-2014 Свята Традиція УГКЦ

Яндекс.Метрика