Св. Сильвестр був Рим­ським Папою, 33 Христовим Намісником, що управляв Церквою в часи правління імператора Константина Вели­кого. Походив Святий з Рима. Юнаком читав едикти імпера­тора Авреліана про пересліду­вання християн. Згодом, уже зрілим мужем, переживав страхіття Діоклетіанової кри­вавої розправи з християнами та прислухався до поважного й урочистого співу псалмів на похоронах св. мучеників у римських катакомбах. Разом з усіма вірними Христовими визнавцями   радів   Божим милосердям, що його по 300-літньому кривавому випробу­ванню дав Бог християнам через едикт Константина у 313 році про вільне визнання Христової віри в Римській імперії. Наступного року після смерті Папи св. Мелкіяда став св. Сильвестр головою Христової Церкви.
Завдяки міланському едиктові Христова Церква була захищена від ненависті й переслідування поган, одержала назад свої доми й землі, а священики були звільнені від громадянських тягарів; та її становище було й далі важке в державі імператора Костантина, який, незважаючи на ті пільги, які дав християнам, до часу своєї передсмертної недуги не хотів охриститися, вбив свою жінку Фавсту й сина Криспа, радився з поганськими філософами, вважаючи себе за поганського "найвищого архієрея" і наказуючи зазначати це в написах і на грошах, та був увесь час холодним політиком, що вмів поєднати поклін Христові з величанням перського бога сонця. Хоча Константин наказав виховувати своїх синів у християнській вірі, добре ставився до своєї матері св. Олени і збудував кілька християнських церков, проте все життя утримувався від прилюдного визнання Христової віри і аж на смертній постелі його охристив аріанський єретицький єпископ Євсевій, що не признавав Христа за Бога. Константан вважав, що св. Церква повинна служити політиці в справі укріплення його царства. Вважав себе загальним єпископом усіх християн і так підписував себе в листах, втручався в управління Церкви і скликав збори для поладнання церковних справ. Тим він закладав цезаро-папістичні основи для "другого Риму", що мав вирости опісля у Візантії й виступити проти "старого Риму".
Супроти такого імператора-самодержця стояв 20 літ Римський єпископ Сильвестр. Хоч він не терпів кривавого переслідування, то його становище було трудне. Він мав неабиякий розум й силу духу, коли в таких умовах зберіг незалежність св. Церкви.
Крім імператорської сваволі, непокоїли св. Сильвестра єресі, що розбивали церковну єдність зсередини, а саме: схизма Мелетія в Єгипті, заколот донатистів у північній Африці, аріанізм у Малій Азії, що сильно вдаряли в Петрову скелю. Для поладнання справи донатистів, що виступали проти свячень єпископа Кикиліяна з Картагени, відбувся за наказом імператора Константина Синод в Арлс; Сильвестр послав туди своїх представників. Зібрані на синоді єпископи послали до св. Сильвестра листа-подяку за те, що він послав на Синод своїх заступників, а сам залишився в Римі, "де апостоли відбувають щодня суд". У 325 році відбувся в місті Нікеї (Мала Азія) І Вселенський Собор Христової Церкви. Папу репрезентували на ньому два заступники Віт і Вінкентій. Собором керував Гозій, єпископ Кордови. В Нікеї отці Собору осудили Арія та його єресь, склавши славний "Символ віри". Представники св. Сильвестра були також на Синоді в Олександрії, де розглядалось питання про аріанську єресь.
З особою св. Сильвестра, першим Папою, за якого християнство втішалось волею, пов'язані проголошення лятеранської базиліки св. Івана катедральною церквою Рима; рішення, що св. миро має посвячувати єпископ та про полотняний обрус у Службі Божій. Св. Сильвестр заснував у Римі школу церковних співаків і за його правління збудували в Римі кілька церков, а саме: св. Петра, св. Хреста й св. Лав-рентія, а, може, й церкву Пресвятої Богородиці Старовинної.
Помер св. Сильвестр 31 грудня 335 року і був похований у тій церкві, яку він сам збудував на цвинтарі св. Прискили, при саларійському шляху. В 761 році Папа Павло І переніс мощі св. Сильвестра до церкви св. Сильвестра, теперішньої святині англійців-католиків у Римі.

Пам'ять про св. Сильвестра, за якого Христвва Церква вийшла з катакомб, жива як на Заході, так і на християнсько­му Сході