Меню сайту

Категорії розділу
Січень [96]Лютий [13]
Березень [43]Квітень [0]
Травень [60]Червень [69]
Липень [0]Серпень [0]
Вересень [51]Жовтень [56]
Листопад [57]Грудень [43]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:


Головна » Життя Святих | Церковні празники | Свята » Січень [ Додати матеріал ]

СВЯТИЙ ІВАН БОСКО
19.02.2016, 10:16
В убогій хатині італійського селянина Боско 15 серпня 1815 року народився хлопчик, якого під час св. Хрищення назвали Іван-Мельхіор. Коли через два роки помер батько Івася, його вихованням зайнялася побожна мати Маргарита. Завдяки її дбайливості малий Івась став незабаром взірцем побожності й послуху своїм двом старшим братам.
Коли хлопчині було 10 літ, приснився йому дивний сон, а, може, то було видіння, про яке згодом він сам розказав своїй родині й приятелям:
"Я був на луці серед розбещених дітей. Багато-з них погано поводилися, а деякі навіть виговорювали богохульства. Це мене розсердило, і я, щоб спинити їх, хотів ударити одного хлопця. Та тоді несподівано з'явилась якась особа в білій одежі з сяючим лицем, яка сказала мені: "Не побоями, а любов'ю треба схиляти своїх друзів до доброго життя". Потім сказала мені вчити їх ненавидіти гріх і любити чесноту. Я відповів, що не знаю, як учити їх і почав плакати, та ця дивна особа потішила мене й заохотила, щоб я почав, а вона мені допоможе. Потім з'явилась якась дуже достойна пані, і тоді відразу діти перемінилася в череду різних диких звірят. Коли я стояв та дивувався такій переміні, пані сказала мені: "Дивись, це поле твоєї праці; тут лежить твоя справа. Будь покірним, добрим, терпеливим. Те, що зараз станеться з тими звірятами, ти маєш зробити з моїми дітьми". Тоді перед моїми очима сталася нова зміна. Замість диких звірів я побачив молодих ягнят, що мекали, скакали довкола обох осіб і ганяли одне за одним. Думаючи про ті чуда та дивуючись переміні, я не міг стримати своєї радості і пробудився потішений та щасливий".
З того дня, в серці юнака зродилося сердечне бажання стати священиком, щоб мати змогу навчати й спасати дітей.
Щоб стати ним, треба було ходити до школи. І малий Івась почав вчитися, але мусів покинути навчання через спротив старшого брата Антона (від іншої матері). Але не розлучився з книжками; доглядаючи худобу, раз у раз заглядав до них, як тільки мав нагоду. Крім того, забігав ранками на науку до свого пароха, а ночами вправлявся в писанні. Згодом брат покинув їх, і тоді Івась щиро взявся до науки. 1841 року, скінчивши з великим успіхом св. богослов'я, був висвячений на священика. Мав він тоді 26 років.
О. Боско виїхав до Торіно, де поселився у свого земляка о. Кафассо — ректора священицької колегії при церкві св. Франціска Асізького, де готувався до свого важливого обов'язку проповідника й сповідника. Там він неспо­дівано наблизився й до тієї праці, яку йому пророкував колись у дитинстві його дивний сон про диких звірят і ягнят.
Перебуваючи в місті Торі­но, о. Боско, або як його називали по-італійськи — дон Боско (панотець Боско),
відвідав міську в'язницю, де застав багато юнаків 12—18 років, що відбували кару за свої злочини. Зустріч о. Бос­ко з молодими злочинцями наповнила його серце страхом і милосердям. Він розумів, що ті юнаки були нещастям для краю, ганьбою для родин. Та він бачив ще щось важливіше: їхні безсмертні душі були в небезпеці — вічна погибель загрожувала їм. Багато з малолітніх злочинців не мали іншого дому й притулку, крім в'язниці. Після відбуття однієї 0 кари вони верталися за кілька днів знову, щоб відбувати іншу, ставати з дня на день гіршими, врешті, змарнувати своє дочасне й вічне життя. Він виразно відчув, що треба щось робити, необхідно знайти якийсь лік на те лихо й не дозволити так марно гинути молодому життю. "Хто знає, — думав він, — якби ті нещасні хлопчиська мали, доброго друга й порадника, коли б одержали релігійне виховання, то, може, не скотилися б на манівці? Чи не є важливим для релігії й суспільства відшукати такі засоби, які відвернули б те нещастя від сотень юнаків, які перебувають в подібних умовах?"
Тими своїми думками поділився Божий слуга з доном Кафассо. Тоді обидвоє почали думати, як зарадити лихові, що загрожувало молоді, покладаючись повністю на Боже Провидіння, без якого даремні всі людські зусилля. В таких роздумуваннях надійшов день великого свята Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Коли того дня о. Боско готувався до Служби Божої, до захристії увійшов один хлопчина. Захристиян хотів, щоб він прислуговував під час Служби Божої, а коли малий відмовився, бо не вмів, захристиян насварив його й вигнав. О. Боско наказав відразу прикликати бідного хлопчину, втихомирив його, попросив побути на Службі Божій, а після неї поговорив з ним приязно, прочитав лекцію катехізису й домовився з ним, що така наука буде з того часу кожної неділі. Малий Вартоломей Ґералі охоче піддався духовному проводові о. Боско, вчився катехізису, почав часто приступати до св. Причастя, а згодом почав приводити з собою також інших убогих, безпритульних, що, прибувши до Торіно, жили у великому місті без жодної опіки, наражаючись на згіршення й падіння.
Коли кількість юнаків зросла, о. Боско почав проводити неділі й свята разом з ними. Частину дня навчав релігії в церкві св. Франціска з Асізі, а решту — пробував зі своїми малими друзями, співаючи, граючи й розмовляючи з ними.
Такий був початок праці славного сьогодні на весь світ дона Боско і його справи — Салезіянських ораторій, що гуртували юнаків, рятуючи їхні душі навчанням і релігією, спасенними моральними повчаннями, лекціями зі співу, музики й різних шкільних предметів, а також гарними розвагами.
Юнаки, які відчули любов дона Боско, почали горнутись до нього сотнями, а він усіх приймав, навчав, сповідав, причащав. Відвідував їх по фабриках, заводах, обдаровував, чим міг, щоб тільки зробити з них добрих Божих дітей.
Як щиро ті діти були прив'язані до свого провідника й оборонця, вказує одна подія. Ішов якось о. Боско вулицею міста. Через вікно однієї крамниці побачив його один з його юнаків, який працював у тій крамниці. Вибіг швидко з крамниці, щоб привітатися з ним. Та з поспіху забув, що скляні двері не відчинені і, вибігаючи, розбив .пгабу. Коли розбите скло забряжчало, відразу зібрався гурт цікавих людей, а також прибіг дуже невдоволений крамар. Хлопчина стояв засоромлений і засмучений біля о. Боско.
  • Що сталося? — спитав священик.
  • Як я побачив вас, то хотів привітатися з вами, але вибігаючи з крамниці, я забув, що скляні двері невідчинені і розбив шибу.
  • Тільки всього? То я заплачу за неї, — сказав о. Боско.
  • Ні, ні, — втрутився тоді крамар, довідавшись про причину неприємного випадку, — я не можу допустити, щоб юнак потерпів через своє добре серце, а дон Боско — через свою любов до ближнього.
Тоді священик подякував крамареві за його великодуш­ність, а з юнаком приязно попрощався.
Минуло три роки з дня священичих свячень о. Боско. Настоятелі призначили його духовником лікарні св. Філомени й помічником о. Борелі, який був духівником дівочого притулку в дільниці Вальдокко. Туди також перебралися його малі друзі.
Коли в найближчу неділю юнаки гуртом поспішили в околицю Вальдокко, шукаючи своєї нової молитовні й дона Боско, мешканці того кварталу почали вибігати на вулицю, сваритися і навіть битися з хлопцями. На щастя, о. Боско незабаром прийшов і все владнав. Завдяки тому переселенню стала більш відомою справа дона Боско й зросла кількість його юнаків.
У той час мав о. Іван побачення зі своїм святителем, Торінським архієпископом Франсоні, який відразу став великим прихильником о. Боско та його справи. За його порадою священик звернувся до маркізи Бороло, засновниці дівочого притулку й лікарні, і одержав від неї дозвіл відкрити в одному крилі порожньої тоді лікарні молитовню для юнаків. Ту першу ораторію було відкрито під назвою св. Франціска Сальського. Вибрав о. Боско того великого Святого на опікуна першої молитовні на бажання маркізи Бороло. Св. Франціск Сальський був взірцем великої терпеливості й лагідності, чого найбільше вимагала праця з юнацтвом. А ще, у зв'язку * поширенням у північній Італії, а головно в Торіно, різних сект, бажав о. Боско мати такого великого небесного заступ­ника, який в своєму земному житті визначався надзвичайною працею над наверненням єретиків.
Сім наступних місяців були часом справжнього розвою праці о. Боско над безпритульними юнаками. Маючи нормальне приміщення, він міг більше відправляти церков­них богослужб, а також відкрив вечірні класи для навчання. Та після семи місяців, у зв'язку з відкриттям лікарні, мусів * о. Боско знову шукати своїм юнакам інше місце.
На нових місцях о. Боско з юнаками затримувались недовго, бо ворожі до нього особи, духовні і світські, робили на нього та його молоде товариство різні доноси до міської ради, тому священик мусів перебиратися в щораз інші райони, а часто їхні зібрання відбувалися під відкритим небом, бо не було відповідного приміщення. Та й навіть з вулиці проганяли їх противники о. Боско.
Про труднощі й прикрощі о. Боско так писав один письменник: "Зимового дня малі пташини скачуть довкола людської руки, що сипле їм на землю зерно; так юнаки, про яких мало дбає світ, збиралися довкола дона Боско... Та інколи якась людина може сполохати пташок, щоб відібрати в них крихту поживи й змусити їх шукати її деінде, так дуже часто було з доном Боско та його юнаками; вони мусіли шукати різних пристановищ, тікаючи перше з церкви св. Франціска Асізького, потім — з лікарні, згодомГ— з церкви св. Мартина, св. Петра, з дому Морета і навіть з поля". Та Бог чував над своїм вірним слугою та його працею і за шкоду тій святій справі покарав смертю одночасно одного свяще­ника, його слугу й урядника в млині, що справило сильне враження на людей.
Крім усяких прикрощів, виникали ще й підозри: коли о. Боско, маючи стільки труднощів, не кидає своєї праці, то він, напевне, втратив розум. Через те колишні прихильники покинули його самого. Були й такі, що хотіли помістити о. Боско в заклад для божевільних. Одного дня приїхала навіть карета, що мала завезти о. Боско до будинку для божевільних, та він щасливо від того оборонився. Вірними залишилися о. Боско тільки архієпископ Франсоні й кілька священиків. Та Божий слуга не падав духом; з своїми малими друзями він сердечно молився й надіявся на Бога. І завжди вигравав справу.
Квітневої неділі 1846 року о. Боско був дуже засмученим. Того дня ввечері мусів через спротив злих людей залишити площу, де відбувалися сходини й забави юнаків, а натомість не мав іншого місця, куди міг би завести їх наступної неділі. У тому дуже прикрому становищі пішов о. Боско вранці зі своїми юнаками до однієї з церков Божої Матері, де всі спільно гаряче молилися й просили в Пречистої Діви порятунку. Ввечері, коли молоді пташки забавлялися на площі, а священик стояв збоку зі своєю журбою й сердечно благав небесної помочі, несподівано підійшов до нього один його знайомий і сказав, що він може показати йому місце, де о. Боско міг би приміститися зі своїми юнаками. Одночасно на площу прийшов о. Мерла, один з прихильників о. Боско, який часто допомагав йому в праці між дітворою. Тоді о. Боско залишив о. Мерлу з юнаками, а сам пішов оглянути нове місце, про яке одержав несподівану вістку.
Тим місцем, що мало стати молитовнею о. Боско та його вихованців, була шопа. Оглянувши її, священик вирішив не відмовлятися від неї, одержавши від власника запевнення, що той зробить перебудову, щоб у новому приміщенні можна було відправляти Службу Божу. За тиждень було все готове, і тоді врочисто відкрили ту нову ораторію св. Франціска Сальського, що одержав від єпископа Франсоні всі привілеї парафіяльної церкви.
На новому місці працював о. Боско сім літ з великим успіхом. Завдяки підтримці церковної влади, величним відправам у-їеликі свята, пожертвам доброчинців, гарному хорові, різноманітності розваг, у видумуванні яких о. Боско був незрівнянним митцем, кількість юнаків зросла в цьому закладі до 600—700 душ. Повернулося тоді до о. Боско багато його прихильників, що тепер щиро допомагали провідникові молоді в його спасенній праці.
А вона була велика і втомлююча. Кожної неділі дуже рано сідав о. Боско до сповідальниці і сповідав своїх малих друзів, бо багато з них постійно бажали св. Причастя. Після сповіді була Служба Божа з духовною наукою. Згодом о. Боско долучив ще оповідання з Біблії й церковної історії. Після обіду одні хлопці йшли додому, інші обідали в молитовні. Потім юнаки весело забавлялися. О 14.30 була головна наука катехізису, яку читали по класах, відповідно до знань дітей. У тому допомагали о. Боско інші священики або старші здібні юнаки. Після катехізису була вечірня або вервиця й благальна пісня. По благословенню Найсвятішими * Тайнами був вільний час. Тоді учні, які лише прийшли до школи, додатково вчили релігію, інші грали на інструментах або забавлялися на площі. Душею кожного гуртка був о. Боско. Нагадував своїм вихованцям про св. сповідь і св. Причастя. Коли треба було, то вживав і надзвичайних засобів. Ось приклад.
Один юнак обіцяв уже кілька разів, що прийде сповідати­ся, але свого слова ніколи не дотримував. Тож одного дня о. Боско, побачивши його на площі, сказав йому йти за ним до * молитовні. Хлопець думав, що священик кличе його до якоїсь праці. Та в молитовні о. Боско вказав юнакові на клячника. Той узяв його і почав нести, бо думав, що о. Боско каже йому перенести його в інше місце. Але о. Боско звелів хлопце­ві клякнути на ньому.
  • Чому? Що маю робити?
  • Ти будеш сповідатися.
  • Але ж я ще не готовий.
—  Я це знаю; але ти мусиш приготуватися тепер і виконати свою обіцянку.
Юнак послухався; доки о. Боско проказував Часослов, він приготувався й відбув добру сповідь. Пізніше вже не треба було силоміць приводити його до св. Тайн.
Хоч праця о. Боско між юнаками була спасенним і надзвичайно похвальним ділом, проте були люди, що раз у раз старалися перешкодити їй. Одним з таких людей був маркіз Кавур, намісник міста Торіно. Він переконував самого о. Боско покинути ту працю, старався вплинути на архієпис­копа, щоб він заборонив йому займатися юнаками, а вкінці робив заходи, щоб міська рада видала заборону на сходини о. Боско з покинутими напризволяще дітьми. Та коли під час засідання ради, що відбувалося в палаті хворого архієпис­копа, більшість мала вже виступити проти о. Боско, тоді князь Кореньо, якого на те засідання як свого представника вислав сам король Альбрехт, прихильник праці дона Боско, висловив королівське бажання, щоб священик далі продовжу­вав свою працю між юнаками. Це врятувало справу дона Боско й бідних юнаків. А ті, хто були за маркізом Кавуром, з того часу стали прихильниками й доброчинцями о. Боско.
Щоб вихованці священика могли робити поступ не лише у католицькій вірі, а також у знанні інших предметів, він організував не тільки недільні, але й вечірні школи. На допомогу, крім священиків, о. Боско залучав старших здібних юнаків, які, маючи знання з релігії, латинської, італійської й французької мов, були здатні вчити молодших учнів. Завдяки цьому священик досяг надзвичайно добрих резуль­татів. Шкільною методикою викладання і виховання о. Боско зацікавилися в місті. Коли згодом о. Іван призначив іспит з усіх предметів і запросив на нього зацікавлених осіб, усі присутні були вражені й захоплені відповідями юнаків. Згодом почали вводити недільні й вечірні школи по всій Італії.
Для успішної праці з юнаками о. Боско треба було добрих шкільних книжок. Тоді священик сам сів за стіл і написав свої власні підручники з Біблійної історії, історії Церкви й математики. Усі вони були схвалені і зробили в Італії велику педагогічну справу.
Постійна й дуже виснажлива праця о. Боско відбилася на його здоров'ї, він тяжко занедужав і був недалеко від смерті. У той час виявилася велика любов та прив'язаність бідних дітей до о. Боско. Вони приходили до його помешкан­ня, щоб побачитися з ним, промовити хоч одне слівце або глянути на свого великого провідника й доброчинця; коли ж лікар заборонив їм це, вони сердечно молилися, щоб Божа Мати врятувала їхнього великого друга. Скільки молитов, св. Причасть і різних умертвінь склали зажурені юнаки перед її вівтарем за здоров'я дона Боско! І Марія не залишила своїх малих овечок, яких покинули люди. Криза минула і після кількамісячного відпочинку о. Боско знову вернувся до своїх юнаків, які прийняли його з радістю й вдячністю Богові й Небесній Матері.
Одужавши, він попросив свою матір Маргариту перебрати­ся до нього в Торіно і допомагати йому в його праці. З того часу бідні юнаки мали вже не тільки батька, але й дуже добру матір, яка опікувалася ними, як своїми рідними синами. З убогими своїми вихованцями ділилися вони усім, чим могли. Коли вже не мали самі з чого жити, ні чим допомагати юнакам, тоді О. Боско продав своє поле, що одержав у спадщину, а мати Маргарита — свій пам'ятний шлюбний одяг та прикраси, щоб за вилучені гроші годувати й одягати молодих бідаків, які в своїй нужді стукали до [хніх дверей, а ще більше — до їхніх сердець. Згодом давав [м Бог руками добрих людей допомогу, тому могли спокійніше продовжувати свою спасенну працю між молоддю.
Щоб закріпити й побільшити між своїми юнаками побожність, о. Боско заснував братство св. Аліза. Туди приймав тільки тих, які пройшли випробування, добре поводилися й часто приймали св. Тайни. Коли надходив день вступу до братства, юнаки старалися добре приготуватися цо тієї врочистості. У той час о. Боско багато сповідав, щоб усі могли приступити до св. Причастя. У суботу він сповідав навіть після 11 години вечора, а в неділю сідав до сповідаль­ниці о 4 годині ранку. Кілька разів було так, що о. Боско сповідав усю ніч! Така надзвичайна ревність змушувала застановлятися навіть найбільш недбалих юнаків; поволі вони починали розуміти, що їхні душі — дуже цінні, коли для їхнього спасіння о. Боско посвячує стільки часу, незважаючи на своє здоров'я.
Подбав священик також про те, щоб усі його юнаки прийняли св. Тайну Миропомазання. Архієпископ Франсоні охоче прибув до молитовні о. Боско і дав св. Тайну Миропома­зання близько 300 юнакам, які до тієї врочистості приготува­лися якнайкраще. Прибрали свою молитовню, підготували різні концертні номери. Свого архієпископа вітали надзви­чайно сердечно.
Під час своєї ревної праці над релігійним вихованням сотень покинутих напризволяще юнаків о. Боско дійшов висновку, що багато хлопців могли б постійно побожно жити, якби мали хоч якесь пристойне житло. Почав думати над відкриттям притулку, де знедолені й бездомні юнаки могли б проводити свої ночі. Приготувавши трохи простирадл і покривал, зробив таку "спальню" у своєму помешканні на горищі. Першими ночувальниками у нього були чужі, незна­йомі йому хлопці. А сталося це так.
Одного разу вертався о. Боско пізно вночі від хворого. Несподівано побачив на дорозі дванадцять молодих волоцюг, що почали зневажати священика невідповідними жартами.
  • Священики горді й зарозумілі, — кинув один.
  • Ми випробуємо це на ньому, — сказав інший.
Дон Боско був уже надто близько, щоб їх оминути, тому зайшов просто між них, наче б не чув їхніх попередніх слів.
  • Добрий вечір, мої друзі, — сказав до них, — як ся маєте?
  • Дуже погано, — відповів найбільш нахабний між ними, — ми хочемо випити, а не маємо ні копійки. Може, б ви купили нам?
  • Так! — Крикнули всі. — Купіть нам випити, бо інакше не пустимо вас!
Сказавши це, волоцюги обступили о. Боско так, що йому годі було вибратися з-поміж них.
  • З найбільшою приємністю, мої друзі, — відповів, — і, якщо дозволите, то й я вип'ю трохи з вами.
  • Ви — добрий священик! — крикнули тоді всі. — Ми саме цього хочемо. Тут недалеко є корчма.
О. Боско пішов туди з двох причин. По-перше, щоб не дійшло до чогось гіршого між нічними волоцюгами. А, по-друге, хотів зробити щось добре для них. Дивно це виглядало, як священик з такою публікою зайшов уночі до корчми! Та як впізнали о. Боско, то відразу здогадалися, чого він туди зайшов.
Коли кілька пляшок вина появилося на столі, волоцюги стали веселіші й пом'якшали; о. Боско назвав їм своє ім'я та просив їх зробити йому одну приємність.
  • Що захочете, дон Боско, — відповіли йому, — бо ми хотіли б і надалі бути добрими приятелями.
  • Ви кілька разів зневажили сьогодні Бога. Чи обіцяєте мені, що вже не будете більше цього робити?
  • Я щиро жалію, дон Боско, — сказав один з них, — але ви знаєте, що часом слівце вирветься без нашої волі. Та я мушу позбутися цієї поганої звички.
Те саме обіцяли й інші.
— Як так, то добре. Я піду задоволений додому. В неділю чекатиму вас у молитовні. А тепер треба вам іти спати, бо вже пізно.
Кілька з них сказали дону Боско, що не мають дому.
  • А де ж ви спите?
  • Часом у стайні, як нам дозволять; інколи в гостиниці, як є дешеве ліжко, іншим разом — у якогось друга.
"Бідні юнаки", — подумав про себе о. Боско, а потім додав:
— Ті з вас, які мають хату, нехай ідуть спати додому, а ті, що не мають, підуть зі мною. В мене знайдеться трохи місця.
І завів їх на своє горище, дав їм мішки з соломою, простирадла й покривала, які приготував заздалегідь. Усі разом помолилися "Отче наш" і "Богородице Діво". Побажавши їм доброї ночі, о. Боско пішов на спочинок. Коли вранці прийшов розбудити їх, не застав уже ні одного гостя: повтікали, забравши з собою всі простирадла й покривала!
Так закінчилася перша спроба о. Боско з відкриттям притулку для бездомних. Та він не зневірився, а набрав ще більшого бажання за всяку ціну мати приміщення для безпритульних юнаків. Бо Святі не відступають перед невдачами, а терпеливо прямують до поставленої мети, аж поки осягнуть її. Згодом не один убогий юнак знайшов у о. Боско тихий куток, а священик міг легше опікуватися тими цітьми, вберегти їх від злочинів, а одночасно дати їм християнське виховання.
Коли кількість юнаків, які приходили до молитовні, зросла до 800 чоловік, а через те стало майже неможливим вести з ними як слід навчання, о. Боско відкрив ще дві нові молитовні в інших частинах міста. Завдяки допомозі ревних
священиків такий крок приніс багато користі.  
У той час мав о. Боско багато прикрощів через єретиків-вальденсів, що старалися відтягти його хлопців від молитовні. Коли завдяки чуйності дона Боско та його помічників молоді вихованці не дали себе заманити в єретицькі сіті, розлючені єретики стали нападати на молитовню й закидати її камін­ням, а одного дня якийсь злочинець навіть вистрілив двічі з пістолета у захристію, де священики готувалися до Служби Божої. 1848 року безбожники почали завзято нападати на Католицьку Церкву. Одного дня якийсь чоловік стріляв в о. Боско саме тоді, як він у молитовні проповідував своїм юнакам. На щастя, Божа Мати вберегла свого вірного слугу й опікуна її дітей від смерті. Нападу о. Боско зовсім не злякався, тільки сказав, подивившись на прострілену рясу: "Мені жаль ряси, бо вона в мене одна..."
Незважаючи на небезпеки, о. Боско далі безбоязно й терпеливо працював над своїми юнаками. Це забирало стільки часу, що священик деколи не мав вільної хвилини повечеряти; тоді брав трохи хліба в руки й переривав голод під час навчання, ходячи поміж своїх дорогих дітей й даючи їм різні повчання. Через свою бідність о. Боско не мав спромоги найняти домашньої прислуги, тому поза всіма своїми обов'язками мусів допомагати ще й своїй матері. Часто бувало так, що той великий вихователь молоді й письменник носив воду, рубав дрова, замітав, розпалював у печі, чистив бараболю й лущив фасолю. А в разі потреби був кравцем, шевцем, кухарем, завжди даючи собі раду. До того ж завжди дуже веселий і дотепний, отож бідні юнаки горнулися до нього, як до свого рідного батька, й чекали тієї години, коли зможуть прийти з роботи на обід чи вечерю і почути з уст свого опікуна слово похвали чи заохоти.
Коли Карл Альбрехт, король П'ємонту, оголосив 1848 року війну Австрії, юнаки, захоплені воєнним духом, переста­ли приходити до каплиці, а ті, що приходили, перебували там неохоче. О. Боско вживав різних засобів щоб своїх юнаків утримати при молитовні. Придбав їм іграшкові рушниці, щоб, мали чим бавитися у війну, та всякі інші приладдя до гри й забави. Музика й спів займали важливе місце в денному розпорядку."Юнацький хор о. Боско    співав по різних церквах, чим здобув собі багато похвал, а о. Беско та його справі зробив великий розголос. Спів дітей почали згодом вводити по різних церквах.
У Великий Четвер, ввечері, о. Боско після читання св. Євангелія, підперезавшись рушником, омивав своїм малим "апостолам" ноги, так, як Христос своїм 12 учням, а опісля обтирав і з великою покорою цілував їх. Під час того обряду хор співав пісні, а потім о. Боско проповідував. Після відправи пригощав і обдаровував тих 12 вибраних юнаків і повних радості відправляв додому.
Щоб юнаки не пропускали в неділі богослужінь і науки катехізису, о. Боско вживав усіх можливих засобів. Обдаровував медальйончиками, образками, солодощами, фруктами; вів науку у формі невимушених розмов-діалогів, які дуже подобалися дітям. Юнаки стали ліпше вчитися, а також охочіше приходити до каплиці.
Турбота о. Боско про залишених напризволяще юнаків була така велика, що хоч країна тоді воювала, він завжди знаходив способи задоволення конечних потреб своїх вихованців. Ще більше старався о. Боско про захист своїх юнаків від усякого злого впливу. Давав їм після вечірніх молитов малі духовні цікаві повчання. Деколи доручав їм писати на папері відповіді на різні питання, а тих, що найкра­ще відповідали, нагороджував. Під час таких повчань юнаки знайомились з різними закидами проти священиків, отже ворожа агітація в місті не лише не була для них небезпечною, а навіть робила їх здатними ставати в обороні священиків, завдяки яким вони одержували релігійне виховання, науку, а часто щоденний хліб і теплий куток для спочинку. Така методика попереджувальних заходів була краща, ніж карання винних після скоєння провин.
Велику любов мали вихованці о. Боско до Святішого Отця й короля. Коли Папа Пій IX був змушений через революцію залишити Рим без жодних матеріальних засобів для існуван­ня, бідні юнаки за прикладом побожних католиків Італії й усього світу, поспішили й собі до Христового Намісника з даром любові, що називався "Петрів гріш", зібравши і ^виславший Папі 33 ліри. Святіший Отець був тим щиро зворушений і прислав о. Боско через свого нунція особливе папське благословення, а коли вернувся до Рима, наказав купити за ті гроші вервиць, поблагословив їх і переслав о. Боско для всіх юнаків. За короля, що програв війну й мусів зректися престолу, юнаки й о. Боско сердечно молилися.
Щоб закріпити побожність своїх вихованців, а також розбудити її в серцях тих юнаків, що не знали Бога, о. Боско запровадив великі річні реколекції для юнаків. Ті духовні вправи увінчалися таким успіхом, що батьки й хлібодавці бажали, щоб такі реколекції відбувалися щороку. Спасенна праця о. Боско між покинутими й убогими дітьми набула розголосу в цілому місті. Загальна громадська думка була на боці о. Боско. Коли чутки про працю священика дійшли до сенату, три його представники особисто оглянули ораторію і цікавилися працею о. Боско. Вони довідалися про все, що робиться в ораторії, а також про матеріальну сторону праці священика. Сенатори щиро схвалили корисну працю о. Боско й стали його доброчинцями. Невдовзі обговорювали справу о. Боско в сенаті, який потім не раз висловлював йому своє признання, а також надавав грошову допомогу.
Аби приготувати своїх юнаків якнайкраще до великого свята Христового воскресіння, о. Боско організував у час Великого Посту в обідню пору класи, які вели священики або помічники-катехити. Навіть учителі з державних шкіл посвячували свій обідній відпочинок святій справі й охоче допомагали о. Боско в його спасенній справі для Божої слави й добра душ сотень юнаків.                                      
У той час о. Боско мав багато прикрощів; серед яких ув'язнення й вигнання з краю за наказом революційних міністрів архієпископа Франсоні, який вже не вернувся до рідного краю, а помер за кордоном. Зреволюціонізований натовп загрожував також о. Боско та його каплиці; тільки завдяки своєчасному попередженню одного з його прихиль­ників обійшлося без нещастя. Але сталося інше: його-співробітники, духовні і світські, пройнявшись революцій­ними ідеями, покинули о. Боско, тож він мусів майже сам вести величезну працю. Революційна агітація спричинила також замішання між самими хлопцями: деякі з них покинули о. Боско. Та пізніше більшість з них, написавши відповідну заяву, вернулися знову до священика, який, незважаючи на жодні труднощі, терпеливо продовжував свою роботу.
Справі о. Боско загрожували в той час також деякі організації, що під виглядом доброчинної праці вели анти-християнську роботу. Багато католицьких робітників стали жертвами облудних агітаторів. Щоб вберегти своїх юнаків від згубного впливу тих небезпечних організацій, о. Боско заснував між своїми юнаками 1850 року "Товариство взаємної допомоги", що мало надавати членам як матеріальну, так і духовну підтримку. Те товариство мало великий успіх. За прикладом о. Боско, поширилися організації католицьких робітників по всій Італії й були майже в кожному місті.
Згодом о. Боско викупив у власність те мешкання, що досі тільки винаймав, а потім купив також поблизу корчму, що була великою перешкодою для спокійної праці в каплиці. Коли вже став власником землі, тоді зважився на велике діло — будову церкви св. Франціска Сальського. Хоч не мав на те потрібних грошей, взявся до цієї справи з великою надією на Боже Провидіння. І не помилився. Майже чудесним способом приходили до о. Боско пожертви з різних сторін. Крім того, запровадили велику лотерею, що принесла десятки тисяч лір. До року часу церква була готова. Згодом збудував о. Боско також і великий притулок для бездомних юнаків.
Під час будови сталися два прикрі випадки. Спочатку вибухнула порохівниця в Торіно. Багато було шкоди від того в місті, однак Божа Мати вберегла каплицю о. Боско. Потім розвалився притулок від довгої зливи. Хоч це сталося вночі, а о. Боско зі своїми юнаками ночували тоді біля каплиці і були в великій небезпеці, коли валилися мури, та завдяки особливій Божій опіці всі залишились живими і здоровими. Збитки були великі, та щедрість прихильників о. Боско допомогла докінчити розпочату будову.
Саме в той час розвинули в Торіно свою пропаґанду різні протестантські секти. До боротьби з ними став о. Боско з кількома священиками, а їхньою зброєю стала преса. Вони почали видавити журнал "Приятель молоді", а, крім того, о. Боско випускав різні летючки, які тисячами роздавали людям з нагоди місій, реколекцій і всяких релігійних заходів. Потім видав молитовник для молоді та інші книжки з повчаннями про католицьку віру й протестантські підробки. Ті книжки багато важили для збереження віри й зростання побожності в Італії. Коли єретики, розлючені виданнями невтомного й славного оборонця католицької віри й поборника єресі, виступили ще завзятіше проти о. Боско, він відповів їм у 1853 році виданням нового місячника "Католицькі читання". Той часопис був нарозхват, читали його з великим зацікавленням.
Коли єретики побачили, що о. Боско побиває їх на кожному кроці, вони почали приходити до дому священика на дебати. Священик вислуховував їхні думки, а опісля силою :воїх доказів заганяв їх у глухий кут. Одні з них покидали єресь; інші, навіть керівники сект, виходили засоромлені. Однієї неділі прийшли до о. Боско два чоловіки на розмову. Давали йому 4 000 лір і обіцяли дати ще більше, щоб він тільки перестав видавати "Католицькі читання". Коли о. Боско рішуче відкинув їхню пропозицію, напасники накинулися на нього. О. Боско взяв у руки крісло, щоб боронитися. Саме тоді з'явився в дверях юнак, що був під дверми, стривожений приходом підозрілих осіб. Ті чоловіки мусіли піти. Невдовзі пробували звести його зі світу отруєним вином і горіхами, іншим разом — хотіли побити. Однак Бог поміг о. Боско щасливо врятуватися, його вірні юнаки ходили всюди з ним і чекали для безпеки під дверима. Також напа­дали на о. Боско наймані люди, щоб убити його. У хвилину великої небезпеки з'являвся завжди біля о. Боско якийсь таємничий собака, який кидався на напасників і обороняв його. Так Боже Провидіння чувало над своїм вірним слугою й опікуном безпритульних дітей.
Під час холери в Торіно о. Боско з великою відвагою рятував заражених. Тижнями не роздягався, лише в рясі спочивав короткий час, а потім знову поспішав до хворих. Крім того, заохочував допомагати хворим своїх юнаків, а, приготувавши їх як слід, посилав до домів заражених холерою, де юнаки з небезпекою для свого життя послугову­вали хворим і вмираючим. З юнаків о. Боско занедужав тільки один, та й той скоро видужав.
Незважаючи на свою зайнятість, о. Боско охоче відвідував тих, які перебували у в'язниці. Там учив їх катехізису, проповідував, сповідав їх. Юнаки, яких в одній в'язниці було 300 чоловік, так любили й шанували о. Боско, що коли одного дня, за дозволом міністра, о. Боско пішов з ними без жодної охорони на весь день на прогулянку, всі до одного ввечері повернулися назад до в'язниці на превелике здивування міністра й усіх тих, що чули про ту небувалу подію.
У той час написав о. Боско "Історію Італії". Ця дуже потрібна книжка стала довідником у школах; в ній священик не лише правдиво оповідав історію Італії, але й розбуджував відразу до злочину і любов до чесноти. Ця книжка була однією з найкращих і найважливіших, що вийшли з-під його пера.
На помічників-учителів у своїй праці о. Боско вишколю­вав талановитих юнаків. Згодом, крім тих хлопців, які навчались якомусь ремеслу, о. Боско почав вести й клас студентів^ які після закінчення богословських наук уже як священики допомагали йому успішно вести розпочату справу.
А коли військо зайняло будинок Духовцрї єпархіальної семінарії, о. Боско дав своє приміщення тим богословам, які готувались до духовного стану.
Щоб забезпечити майбутнє своїй справі, о. Боско почав думати про заснування побожного Товариства св. Франціска Сальського, яке було б узаконене як духовною, так і держав­ною владою та могло підтримувати розпочату ним працю. У тій справі відбув 1858 року разом з одним богословом до Рима, де був ласкаво прийнятий самим Папою Пієм IX, який дуже прихильно прийняв ідею товариства. Цю ідею обговорив о. Боско в Римі також з іншими церковними достойниками і з найкращими враженними й сподіваннями вернувся до своїх юнаків, які зустріли його з невимовною радістю.
У 1864 році о. Боско зніс багато прикрощів від державних чиновників, які через фальшиві доноси єретиків і людей, ворожих Церкві, підозрювали о. Боско в антидержавній діяльності, насилаючи на нього та його юнаків поліцію для обшуків і допитів, що тривали по кілька годин. Під час цих непорозумінь о. Боско зберігав великий спокій і відвагу, навіть гумор. Щоб покласти край усім тим неподобствам, о. Боско пішов до Міністерства внутрішніх справ. Довгий час його туди не допускали, але о. Боско для добра молоді зносив терпеливо різні приниження, по кілька годин щоденно чекаючи у приймальні своєї черги. Нарешті добився побачен­ня з Міністром внутрішніх справ. У своїй розмові о. Боско без найменшої боязні відкидав усі висунуті звинувачення, а коли той хотів залякати його ув'язненням, о. Боско відповів:
  • Я не боюся нічого, що могли б зробити мені люди за те, що я говорю правду; я боюся тільки Божого суду, коли б я сказав брехню. А втім, ви надто цінуєте справедливість, щоб ув'язнити невинного громадянина, який впродовж 20 років живе і працює для добра ближнього.
  • А якби я таки зробив це?
  • Якщо ви вчинете проти мене насилля, преса знатиме про це, я покличу теперішнє й майбутнє покоління, щоб розсудило нас; негідне надужиття владою буде осуджене. А справедливий і всемогутній Бог оборонить переслідувану невинність.
  • Отче Боско, ви, мабуть, божевільні, як ви зможете звернутися до преси, якщо будете в тюрмі?
  • Я сподіваюся, що коли мене заберуть до в'язниці, ви не відмовите мені в пері та чорнилі; та якщо позбавите мене й цих речей, навіть і життя, то знайдуться інші свідки, які це зроблять за мене.
Під час тієї надзвичайної розмови ввійшов до канцелярії президент міністрів Кавур, колишній щирий прихильник о. Боско, який тепер через наклепи ворогів католицької справи почав підозріло ставитися до нього. У розмові з ним о. Боско настільки переконливо довів необґрунтованість закидів проти нього, що врешті-решт обидва міністри вирішили залишити о. Боско та його молитовні в спокою, а на прощання прем'єр Кавур попросив навіть о. Боско молитися за нього. Вдалося священику перемогти й інших противників з міністерства, які згодом знову пробували знищити його справу.
Аби світська влада не мала ніяких претензій до освіти юнаків, о. Боско постарався, щоб його священики й студенти, майбутні вчителі, мали університетські наукові ступені. Коли це йому вдалося, о. Боско вирішив заснувати свій перший салезіянський дім за межами Торіно, а також став завідувати Духовною семінарією.
У той час збудував о. Боско другу гарну церкву на честь Божої Матері. Почав будувати її з любов'ю долари й надією на Боже Провидіння, бо коштів не мав. Коли почав будувати, мав у кишені 40 сотиків! Та опісля знайшлися добрі люди, що дали на будову потрібні пожертвування.
Щоб поширити спасенну працю опіки над молоддю, о. Боско заснував також Згромадження Дочок Марії Помічниці. Ті Сестри Салезіянки ведуть таку саму працю між дівчатами, як Чин Отців Салезіян — серед хлопців. ,
Крім тих двох духовних згромаджень, заснував ще о. Боско 1876 року третій новий чин — Побожне Товариство Салезіянських Співробітників. Члени тієї організації працею й грошовими пожертвами, молитвою і поширенням ідеї св. Івана Боско продовжують ще й тепер велику справу свого св. засновника.
О. Іван Боско багато зробив, ще більше терпів. Утомлений великою працею, відчув, що наближається його останній день життя на землі. Дня 29 січня, в свято Франціска Сальського, головного опікуна товариства, прийняв св. Тайни, а 31 січня, коли дзвони в церкві Божої Матері Помічниці заграли хорал "Богородице Діво", а Преосвященний Калієро, перший салезіянський місіонер і єпископ, проказував молитву "Вий­ди, християнська душе...", о. Іван Боско, батько сиріт, опікун убогих і апостол юнацтва відійшов з цієї долини сліз до неба, щоб там чекати своїх синів. Свою спасенну працю закінчив славний дон Боско на 73 році життя.
"Помер святий", — говорили про о. Боско. Церква доклад­но прослідила його життя, працю та чесноти. Після ретельно­го вивчення призначеною комісією справи о. Боско, 1929 року Папа проголосив його Блаженним, а 1934 року — Святим.
Дон Боско — це новітній Святий. Його життя, розпочате в убозтві й укритті, а закінчене серед великої салезіянської організації, є свідченням того, що сила всемогутнього Бога не змаліла в наш час, а діє в людях, які вірять в неї, дає спромогу робити справи понад їхні природні сили. Життя св. Івана Боско — це картина наочного діяння Божого Прови­діння. Ця людина вчить нас, як можна та як треба надіятися на доброго Небесного Отця.
Інший важливий момент життя о. Боско — це виховання молоді. Якщо бажаємо, щоб люди йшли чесною дорогою життя, мусимо звернути особливу увагу на те, щоб сучасну молодь навчити справжніх християнських чеснот, плекати в ній добрий, католицький характер, а одночасно — дати їй відповідний.чрах чи ремесло. Цій справі віддав о. Боско 50 літ свого життя. Його геройська праця тепер канонізована Христовим Намісником.
Святий довів на практиці, що часте св. Причастя для молоді сприяє чистому моральному життю, адже Пресвята Євхаристія — це найкраща пожива й лік для юнацьких бурхливих сердець.
Доказом того, що о. Боско знайшов правильний шлях, є те, що його ідею перейняли у світі близько 20 000 салезіян і салезіянок, півмільйона світських осіб і сотні видавництв.
Таємниця надзвичайного успіху дона Боско — в тому, що він любив Бога понад усе, а ближнього — як самого себе.

Схожі матеріали:
Переходів: 0 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0 | Теги: святий, іван, БОСКО
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика