Меню сайту

Категорії розділу
Січень [96]Лютий [13]
Березень [43]Квітень [0]
Травень [60]Червень [69]
Липень [0]Серпень [0]
Вересень [51]Жовтень [56]
Листопад [57]Грудень [43]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:


Головна » Життя Святих | Церковні празники | Свята » Січень [ Додати матеріал ]

СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ
05.02.2016, 17:31
У Єгипті, в містечку Комі, у багатій побожній родині прийшов на світ 251 року хлопчик, якому при хрищенні дали ім'я Антоній. Добрі батьки бажали виховати сина в правдивій християнській побожності, тому тримали його вдома й не пускали між інших дітей, щоб на нього негативно не впли­вали лихі товариші. Тому він не отримав світської освіти і знав тільки свою рідну, мабуть, арабську мову. Зате під опікою дбайливих батьків зростав малий Антоній у христи­янських чеснотах, визна­чався великою здержа-ністю, послухом і точним виконанням усіх релігій­но-церковних обов'язків.
Антонію ще не було двадцяти літ, як вмерли його батьки і він став спадкоємцем досить великого майна, а водночас і опікуном молодшої сестри та її спадщини. Після смерті батьків справили на нього під час читання св. Євангелія особливе враження слова Ісуса Христа до багатого юнака: "Якщо хочеш бути доскона­лим, піди продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь та йди за мною" (Мт 19:21).
Ті слова побожний Антоній прийняв як Божий поклик, звернений до нього; тож подарував частину землі своїм сусідам з умовою, що вони оплачуватимуть за нього й сестру всі податки, а решту роздав убогим, залишивши собі з усього маєтку тільки те, що було конечно необхідне на прожиток йому та сестрі. Коли ж згодом почув у церкві Христові слова: "Не журіться завтрішнім днем", вирішив великодушно зроби­ти ще більшу жертву: сестру помістив у жіночому монастирі, вбогим роздав і решту майна, а сам 272 року замешкав поблизу Коми, де побожні люди вели на самоті богомільне життя.
Молитва, побожне читання й робота стали тепер єдиним Антонієвим заняттям, а поступ у чеснотах — гарячим бажан­ням його юнацького серця. Коли чув якогось побожного пустинника, відразу старався відшукати його і скористати з його прикладу та спасенних повчань, тому не було між пустинниками жодної побожної практики, у якій би не вправлявся св. юнак. Таким чином став св. Антоній незабаром досконалим зразком покори, любові до ближніх, постійності в молитві й інших християнських чеснотах. ' Та на молодого пустинника теж наступав відвічний ворог спасіння людських душ, навіюючи йому думки про світ, роздане людям майно й ті блага, які він міг би мати зали­шившись у світі, замість усіх невигод теперішнього пустин­ного життя. Так сатана хотів розбудити в серці молодого пустинника знеохоту до покликання, яке дав йому Господь Бог. Та св. Антоній зрозумів, що це тільки диявольська спокуса, тойу відразу мужньо відкинув її. По спокусі пожадливості й гордості почав злий дух спокушати св. юнака вдень і вночі до нечистоти. Непристойні бажання дразнили йому почуття, не давали молитись і раз у раз манили до гріха. Та св. Антоній не піддався. Чував ще пильніше, звертав свої думки на інші речі, постив ще суворіше, визнавши покірно перед Богом свою неміч, молячись гаряче, щоб Господь допоміг йому перемогти спокусника. І Бог врятував його. Св. Антоній відкинув з відразою усі нечисті спокуси, навіть у найбільш небезпечну хвилину, коли сатана підійшов до нього в постаті розкішної жінки, принаджуючи його до гріха. Переможений спокусник мусів залишити св. юнака в спокою.
Після тієї духовної боротьби життя св. Антонія ввійшло в своє звичайне русло. Живився тільки хлібом з дрібкою солі, пив саму воду. Не їв ніколи до заходу сонця, а деколи приймав поживу тільки раз на три—чотири дні. Спочивав * на твердій плетінці або на голій землі. Бажаючи ще більшої самоти, св. Антоній покинув Кому і перейшов на цвинтар, куди інколи приходив один його приятель, що приносив йому трохи хліба. Там диявол поновив свій наступ на Святого, пробував залякати його всякими криками, а одного разу навіть побив його, поранивши аж до крові. Приятель застав його напівмертвим. Святий не міг навіть піднятись, але й тоді зберігав спокій душі і, лежачи на голій землі, говорив до злих духів: "Оце я тут; робіть, що хочете, та знайте, що ніщо не в силі відлучити мене від Христа Господа!" З великим криком, у постатях страшних диких звірюк, кинулись знов^; дияволи на Святого, щоб залякати його і довести до малодушності чи розпуки, та св. Антоній великим упованням на Бога кріпився в боротьбі з ворогами своєї душі, аж поки з неба не освітило його ясне світло, а дияволи мусіли відступити і залишити Святого в спокою. Тоді явився йому сам Христос. Побачивши Ісуса, св. Антоній промовив:
— Де ти був, мій Боже? Чому ти не прийшов мені на підмогу з самого початку?
А голос відповів:
— Антонію, я був тут увесь час. Я стояв біля тебе під час твоєї боротьби; за те, що ти так мужньо опирався своїм ворогам, я хоронитиму тебе завжди і прославлю твоє ім'я по всій землі.
Слова Христа Господа так. скріпили св. Антонія, що він відразу піднявся, почав молитись та дякувати своєму Небесному Оборонцеві.
Тоді перейшов св. Антоній на східний берет Нілу й там замешкав у розвалинах старого замку, де пр'Ьжив самітньо майже 20 літ. У той час зрідка зустрічався з якоюсь людиною, лише один чоловік двічі на рік приносив йому сухарі.
Зваживши на прохання різних людей, що бажали вести далеко від світу досконале християнське життя, св. Антоній зійшов близько 305 року зі своєї гори й заснував свій перший монастир у Фаюм, над рікою Ніл, де монахи жили в пооди­ноких, віддалених одна від одної келіях. Сам Антоній не жив постійно в тому монастирі, а лише інколи сходив зі своєї гори, щоб дати монахам духовну науку.
У монастирі дотримувався свого давнього звичаю суворого умертвіння в їжі; його поживою були хліб, сіль, вода, часом фрукти. У старості почав їсти трохи олії. Одежею служила йому міховина й намітка з білої овечої шкури. Незважаючи на суворість життя, він виглядав завжди здоровим і веселим; люди впізнавали його між інших монахів з веселості його лиця, що була наслідком великого спокою душі. Перебування в самітній келії було його розкішшю, а роздуми над Божими речами — його головним заняттям. Час на їду витрачав Святий з деяким ніяковінням, пригадуючи небесних духів, що безперервно прославляють Бога. Тому нагадував братам, щоб якнайменше часу витрачали на тілесні потреби.
Розуміючи, що християнська досконалість ґрунтується на Божій любові, старався зростати в ній щораз більше. Заохочував братів-монахів постійно пам'ятати про смерть, зранку думати про те, що, може, не доживуть до вечора, а ввечері, що можуть не дочекатися дня. Кожну справу радив їм робити так, наче б вона була останньою в житті, щоб якнайбільше прославити Господа Бога нею. Святий часто нагадував своїм ченцям чуванням захищати себе від спокус і силою свого духу бадьоро опиратися злому духові, знаючи його безсилля перед Богом.
— Він не годен навіть закрити мені уст, коли я говорю проти нього, — казав св. Антоній своїм учням, — він боїться посту, молитви, покори й добрих діл, а його омани зникають скоро, особливо, коли зробимо знак св. хреста. Дияволи тремтять перед тим знаком, бо завдяки йому наш Спаситель тріумфував над ними й роззброїв їх. Одного дня явився мені сатана у величному вигляді й сказав: "Проси, чого тільки бажаєш: я — Божа сила", та спокусник відразу зник, як тільки я згадав святе Ісусове ім'я.
У 331 році цар Максиміан відновив переслідування християн. Св. Антоній бажав і собі прославити Христа муче­ництвом, тому^покинув монастир і вибрався до Олександрії, щоб там додати відваги мученикам по копальнях і тюрмах, перед поганськими трибуналами й на місці страти. У своїй білій чернечій одежі ходив по місту, говорив з намісником, та ніколи не накликав на себе смерть, не оскаржував сам себе, як це нерозважно робили інші.
Коли наступного року настало для християн полегшення, Святий вернувся до своєї келії і віддався з новою ревністю монашому життю. Згодом поставив над Нілом новий просторий монастир, однак сам і далі мешкав у своїй келії на горі разом зі своїм учнем Макаром, що приймав людей, які приходили до св. Антонія.
Святий охоче слухав повчань інших, користав з зауважень навіть найпростіших людей. Біля своєї печери обробляв малий городець, щоб мати трохи городини для своїх гостей з далекої й втомлюючої дороги через дику пустиню на високу й недоступну гору, щоб побачити його й почути з його уст Олово спасенної науки чи поради. Св. Атанасій зауважив, що, крім праці на городі, св. Антоній плів кошики, під час чого продовжував свою молитву; того навчив його в видінні сам ангел. Більшу частину ночі проводив Святий у роздумах над Божими речами.
У 339 році бачив св. Антоній у видінні мула, що бив ногами вівтар; був це образ тієї шкоди, яку незабаром мала заподіяти правдивій вірі в Олександрії аріанська єресь. Те видіння зробило на Святого таке сильне й сумне враження, що він ніколи навіть не заговорив до єретика, хіба щсЛ5 навернути його до правдивої віри, а зі своєї гори проганяв їх, наче отруйних змій. У 355 році єпископи запросили його до міста Олександрії на місію проти аріан. З великою силою духу говорив там св. Антоній про божество Ісуса Христа. Аріанам доводив, що вони не відрізняються від поган, що "віддавали Божу честь і служили охотніше твориву, ніж Творцеві". Навіть погани спішили почути слово Божої науки й побачити Божого чоловіка. Багато з них навернулись тоді до правдивої Христової віри.
Поганські й інші філософи часто приходили до св. Антонія на розмови й не могли надивуватись його мудрості. Коли деякі з них питали його, як він може стільки часу проводити на самоті, без жодних книжок, він відповідав їм, що природа є тією великою книгою, яка замінює йому все інше. "Достат­ньо мати здоровий розум, — говорив він тим, що вважали його за неука, — щоб дати добру науку навіть без книжок". Приходили до Святого також люди зі своїми бідами, і ніхто з них не відходив від св. Антонія без потіхи.
У 342 році відвідав Святий першого пустинника, преподоб­ного о. Павла Тивайського, а коли той помер, поховав його.
Перед своєю смертю відвідав ще раз своїх братів-монахів, і під час останньої науки сказав їм, що незабаром покличе його Бог до себе; не хотів, однак, умирати між ними, а в своїй печері на горі, над Червоним морем. У той час почали християни практикувати поганський звичай бальзамування небіжчиків, проти чого як проти пустої слави і навіть забобону св. Антоній дуже протестував. Щоб уникнути того, заповів двом своїм учням, Макарові й Аматові, які впродовж п'ятнадцяти останніх літ жили з ним, щоб після його смерті поховали його тіло в землі, як хоронили колись патріархів. "У день воскресіння, — говорив до учнів, — я одержу його незнищенним з рук Христа". Потім доручив учням після його смерті віддати одну овечу намітку й плаща, на якому спочине в хвилину смерті, св. Атанасієві в Олександрії на знак злуки з ним у св. вірі, а другу — єпископові Серапіонові; учням залишив міховину, що її носив під шкуряною одежею. Вкінці сказав до своїх учнів: "Прощайте, мої діти; Антоній відходить і в"же більше не буде з вами". Коли вони останній раз обняли на прощання свого св. учителя, *ін випростався на своїй постелі і перестав дихати. Сталось це 17 січня 356 року.
Св. Антоній прожив на землі 105 літ. Усе своє довге життя, від ранньої молодості аж до смерті, він був мужем великої суворості, вмертвіння та самозречення. Завжди в одній одежі, завжди мав одну й ту саму поживу. Ніколи не хворів, завжди мав добрий зір і ясний розум; до самої смерті приємно було з ним говорити.
Вірні учні поховали свого незабутнього вчителя в таємному місці. Та близько 361 року, за правління імператора Юстиніана, вдалось віднайти його гріб. Тоді перенесли мощі св. Антонія до Олександрії, опісля — до Царгорода, а потім до Вєни у Франції. Як за життя, так і після смерті Святого робив Бог багато чудес, щоб прославити його ім'я.
Головний життєпис св. Антона написав його приятель, Олександрійський архієпископ св. Атанасій. Життя преподоб­ного о. Антонія — це книга для всіх сторіч. Св. Іван Золотоустий заохочував побожних християн читати життєпис св. Антона, бо "його життя — це ніщо інше, як св. Євангеліє Ісуса Христа, втілене у життя. Св. Антоній дуже близький до апостолів, живе в пам'яті усіх".

Схожі матеріали:
Переходів: 0 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0 | Теги: святий, АНТОНІЙ, великий
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика