Меню сайту

Категорії розділу
Січень [96]Лютий [13]
Березень [43]Квітень [0]
Травень [60]Червень [69]
Липень [0]Серпень [0]
Вересень [51]Жовтень [56]
Листопад [57]Грудень [43]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:


Головна » Життя Святих | Церковні празники | Свята » Березень [ Додати матеріал ]

Житіє і страждання преподобномучениці Євдокії
02.01.2016, 15:31
У часи Траяна-царя в Іліополі, що в Кесарії, у землях Фінікії Ливанської, що межує з Юдейським краєм, була дівчина на ім'я Євдокія, родом і вірою самарянка, служителька диявола, і мешкання його, і знаряддя найлютіше. Вона, надзвичайною своєю вродою зваблюючи багатьох, наче сітями, ловила і в згубу злочинно їх тягнула, багатства країв тих у свої найнеправедніші скарбниці найретельніше здобувала, нечистотою плотською збираючи. Така ж була обличчя її краса, що навіть художникові не можна було подобу її зобразити. І розходилася про неї слава всюди, багато благородних юнаків і володарів з инших країв і градів сходилося до Іліополя наче заради инших якихось потреб, насправді ж — щоб побачити Євдокію і насолодитися вродою її. Вона ж таке багатство ділами гріховними зібрала, що замалим не дорівнялося до скарбів царських. І так за довгий час у грошей великих збиранні в нечистому житті померла душею і жорстоким серцем настільки закаменіла, що ніяка сила, окрім божественної, відчайдушної тої грішниці душевну хворобу полікувати не змогла б. Проте настав час, коли рука Доброго Пастиря, що шукав заблудлу вівцю, поспішила до неї, рука, яка виймає з погибелі. Пізнав Творець своє творіння, злом чужим розтлінне, і захотів його оновити. Справжній Господар про плоди винограду, які ворог може вкрасти, турбується. Той, Хто небесними скарбами володіє, ту драхму, що на землі в болоті валялася і гинула, принести у вічні скрабниці постарався. Хранитедь благ, що на них праведні сподіваються, диявола без нічого відпустив і зробив так, що та, яка, наче худобина, колись в болоті валялася, стала наче ягня неосквернене.
Посудина нечистот чистотою наповнилася, яма бруду стала джерелом нескаламученим і вічним, потік замулений перетворився в озеро свіже. Сморід зігнилого і засмердженого колодязя став алебастром мира дорогоцінного. І та, що була для багатьох людей душевною смертю, стала для великого спасення причиною. Початок ЇЇ навернення до Бога був такий.
Чернець один благочестивий на ім'я Герман ішов з якоїсь подорожі у свою обитель через їліопіль. Увійшов у град, коли настав вечір, і перебував в одного знайомого чоловіка — християнина, що поблизу градських воріт мав свій дім. Хатина мого була при стіні дому тої, про яку ж нам слово, дівчини. Там чернець той, трохи відпочивши, за звичаєм своїм, вночі на псалмоспіви встав, а після закінчення правила свого сів, узяв книжицю, яку носив зі собою на грудях, і читав довго. Було ж у ній написано про Страшний Суд Божий і про те, як праведні засіяють, наче сонце, у Царстві Небесному, грішні ж підуть у вогонь незгасимий, де неослабно без кінця люто мучитися будуть повіки. За Провидінням Божим Євдокія тої ночі спочивала сама, зачинившись у ложниці своїй, що була при тій стіні, при якій з иншого боку була кімната, де чернець той, ночуючи, у молитві й читанні вправлявся. Коли почав був чернець свої псалмоспіви, вона зразу пробудилася і, послухавши все аж до кінця читання, мовчки на одрі лежала. Чутно-бо було Євдокії все, що читалося: лише одна стіна, і та негруба, розділяла їх, а чернець читав голосно. Послухала грішниця читане, вельми розчулилася і перебувала без сну до світання, жахнулася серцем, думаючи про безліч гріхів своїх, і Страшний Суд Божий, і нестерпну для грішників муку. Коли світав день, зразу (Божа благодать до покаяння її спонукала) послала прикликати до себе того, хто читав книгу вночі. І коли він прийшов, спитала його, кажучи: "Хто ти, чоловіче, і звідки? Якого життя і віри? Розкажи мені всю правду, прошу тебе, бо, почувши те, що ти вночі читав, вельми тужу духом і бентежуся думкою: страшне, і дивовижне, і дотепер нечуване для себе я почула. І якщо це правда, що ті, які грішать, вогню передаються, то хто може врятуватися?" Блаженний Герман сказав до неї: "Якої віри ти, пані, що кажеш про себе, наче ніколи про Страшний Суд Божий не чула ані сили слів читаних не розумієш?". Сказала Євдокія: "І походженням, і вірою самарянкою я є. Багатства ж понад міру маю, і те найбільше мене бентежить і страшить, що чула книгу, яку ти читав, яка горе багатим проголошувала, вічним же і незгасимим вогнем їм погрожувала. Я ж таких слів у книгах віри нашої ніколи не чула, через те дуже збентежилася страхом, нове і несподіване почувши". Блаженний же Герман спитав ЇЇ, кажучи: "Чи маєш чоловіка, пані? І звідки велике, як кажеш, багатство тобі приходить?" Відповіла вона: "Мужа законного не маю, від багатьох же чоловіків зібране моє багатство. І якщо багаті після смерти на таку важку і вічну засуджені будуть муку, то яка ж мені користь від безмірно зібраних багатств?" Сказав до неї Герман: "Скажи мені правду небрехливу, бо й Христос мій, якому служу, неоманливий та істинний: чи хочеш врятованою бути без багатства і жити щасливо у веселості й радості на віки вічні, чи з багатством своїм горіти люто у вогні вічному?" Сказала Євдокія: "Краще мені замість багатства життя вічне отримати, аніж з багатством самій загинути навіки. Але дивуюся, чому так покараний має бути багатий після смерти. Хіба жорстокою якоюсь і невмолимою ненавистю спалахує на багатих Бог ваш?" "Ні, — сказав Герман, — не відвертається від багатих Бог ані багатими їм бути не забороняє, але ненавидить неправедне здобування багатства і витрачання його в насолодах і похотях гріховних. Коли хтось праведно складає багатство і складене витрачає добродійно, той є безгрішним і праведним у Бога, а тому, хто збирає багатство крадіжкою, пограбуванням і неправдою чи якимись гріховними ділами і приховує те, не маючи милосердя до убогих, ані прохачам не подаючи, не вбираючи нагих, не насичуючи голодних, без милости буде кара". Спитала Євдокія: "Чи видаються тобі мої багатства неправедними?" Відповідав Герман; "Справді найнеправедіші і від усякого гріха Богові мерзотніші". Вона ж сказала: "Чому так? Я багатьох нагих одягнула, багатьом голодним їжу подала для ситости, а инших і золотом трохи утішила — чому ти злом багатство називаєш?" Відповів Герман: "Послухай мене, пані, уважно. Якщо хтось, увійшовши в лазню митися, хоче там тіло своє занурити, то миється не там, де бачить воду нечисту, сколочену, брудну й смердючу, але де чисту бачить воду — у неї входить і вмивається. Ти ж як очиститися якимись милосердними ділами можеш від смердючої і мерзотної гріховної скверни, добровільно в ній валяючись, чисту ж воду милосердя Божого зневажаючи? Тебе те брудних діл болото, наче вода потопна, великою силою несе в провалля із сіркою і смолою, що горить вічним полум'ям гніву Божого. Багатства-бо, яких маєш над міру, для великого Владики й Вічного Судді мерзотні, бо ще до Суду засуджені, адже зі зваб блудних зібрані. Користи не принесе тобі те, що малу якусь з великого багатства нечистого частку подаєш часом небагатьом убогим. Малу-бо винагороду тої доброчинности губить безмірна кількість злих вчинків, як же легкі пахощі сильний сморід перемагає. Не зможеш ніколи такої благодаті отримати, допоки власною волею в нечистоті перебуваєш; инакше милосердя Божого не сподобишся, якщо спершу безмірний у собі гріховний сморід не відкинеш і не омиєшся покаянням, не очистишся і не прикрасишся праведними ділами. Той, хто по тернині босими ногами ходить, багатьма гострими колючками зранює ноги — якщо з них деякі й вийме, більшість залишить у тілі, і вони його боляче мучитимуть; так і тобі малу користь принесе часом мала якась милостиня вбогому, і нею ти наче знищиш малий якийсь гріх, тим більшість терня гріховного залишається всередині твоєї совісти на муки твої лютіші. Прогніваний тобою Бог, страшний і праведний Месник, вічними й нестерпними погрожує тобі муками, для тих, що не каються, приготованими. Ти ж, коли захочеш мене послухати, можеш врятуватися від мук, що на тебе чекають, й отримати вічну радість". Сказала Євдокія: "Рабе Бога Живого, прошу тебе, посидь трохи в мене й розкажи детально, як влаштувати такі діла, якими можливо сподобитися Божої милости, щоб і я, їх наслідуючи, змогла правильним багатств використанням спасення отримати. Ти-бо сказав, що любить Бог праведне й доброчинне багатства роздавання. Мені ж ніщо не боронить, хоч і з якимось зменшенням домашніх речей, викупитися від тих мук, що їх у день суду мають прийняти ті, кого ненавидить Бог, як ти кажеш. Чесний отче, немалу маю кількість рабів. їх, навантажених золотом, і сріблом, і дорогоцінними речами, поведу, коли ти йтимеш попереду до Бога свого, щоб за твоїм клопотанням Він благозволив прийняти моє приношення і спасення мені за те подати". Сказав до неї Герман: "Не думай, що вдачу людську має Бог і потребує нещасних тих речей земних, які для людей є коштовними, Він-бо, багатший незрівнянно від усіх царів земних, добровільно збіднів, аби нас собі здобути, щоб тою прескорботною убогістю купити для нас спасення вічне. Ті ж багатства, що маєш, о донько, роздай немічним та убогим, бо вони Богові милі, і що їм хто дасть, те Бог собі даним вважає, і за роздані убогим земні маєтки віддає скарбами небесними, що ніколи не маліють. Так ти вчини, донько, і приступи до святої і спасенної купелі хрещення, нею ж від бруду всіх гріхів, що тебе занечищують, омийся — будеш далі чиста й непорочна, відроджена благодаттю Святого Духа, й отримаєш блаженний спадок, у якому маєш насолоджуватися нетлінним вічним світлом, де нема пітьми та ночі, ніякої печалі і болю, ані злодіянь, і будеш агницею святою на паші небесній, яку випасатиме Ісус Христос, Спаситель наш. І хай ще одне скажу: якщо хочеш спасенною бути, донько, зроби так, як раджу тобі, і блаженною будеш навіки". Відповіла Євдокія: "Якщо б не увійшли в розум мій слова, які ти читав і які я добре чула минулої ночі, була б не прикликала тебе сюди. Візьми-бо від мене, отче, золота, скільки хочеш, і залишися тут на декілька днів, навчи мене християнської вашої віри і настав на чесноти, щоб, роздавши багатство і маєтки, і все, що належить, влаштувавши, пішла я вслід за тобою, куди йдеш". Сказав блаженний Герман: "Не потребую золота, досить мені надії на спасення твоє, благословенна-бо для мене це причина, аби затриматися тут на декілька днів, сподіваючись знайти заблукалу вівцю і привести в отару Христову. Хоч і поспішаю в обитель свою, проте побуду тут трохи днів задля твого навернення до Бога. Ти ж все, що кажу, роби, приклич одного з пресвітерів християнських, які є в цьому граді, щоб тебе, повчивши, за чином церковним охрестив. Це-бо початок і основа спасення, а після того всі инші діяння, що до боговгодження належать, підуть своїм чином".
Це від блаженного того старця чувши, прикликала Євдокія одного з найшанованіших слуг дому свого і звеліла йому йти зразу до церкви християнської і прикликати звідти пресвітера, попросивши його, щоб не полінувався прийти до того, хто потребує його. Заповіла ж не казати, хто потребує його і задля чого. Поспішив посланець, швидко прийшов пресвітер. Його ж побачивши, Євдокія поклонилася йому до землі й цілувала чесні ноги його. Після того сказала йому: "Прошу тебе, пане, трохи посидь і розкажи мені про вашу віру, хочу-бо і я християнкою стати". Пресвітер же наче здивувався почутому і спитав її: "Якого ти зловір'я, з якого в християнське хочеш прийти благовір'я?" Вона відповіла: "Самарянкою є як родом, так і вірою, цілого ж світу дружиною. Але чому не можу розповісти одним словом правди — великого зла морем я є. Коли ж почула, що грішники, якщо не покаються і не стануть християнами, після смерти у вогні вічному мучитися будуть, поклала в голові своїй неодмінно християнкою стати". Відповів пресвітер: "Якщо морем гріхів ти була, будь надалі пристанню спасення. Якщо багато вітрів тебе бентежило, зайди вже нині в тиху пристань, і якщо хвилям сильним себе віддавала, знайди нині роси ранкові, які з небес сходять, і хоч довгим збуренням потоплена, знайди віднині доброго стернового, що тебе щасливо попровадить у твою тиху пристань, де всілякої правди є скарби, і поспіши стати спадкоємницею благ, які там є. Багатства ж земні, які маєш, роздай потребуючим і звільни себе від гіркоти гріховної, разом же від пітьми і вогню незгасимого, які тебе, якщо не покаєшся, чекають". Євдокія ж, те чувши, почала плакати, і, у свої вдаривши груди, мовила: "Чи справді нема грішникам милости у Бога вашого?" Відповів пресвітер: "Тим грішникам, що каються, після прийняття знамення віри, тобто хрещення святого, пробачає Господь усі гріхи попереднього в невір'ї життя. Тим же, що перебувають у гріхах і про покаяння не думають, нема прощення, і такі мучені будуть без помилування". Сказала Євдокія: "Скажи мені, пресвітере, як думаєш, чи є на небесах більше і дорожче від того, що на землі? Бо в нас справді багато є скарбів золота, і срібла, і каміння коштовного, і всілякої веселости і насолод, до того ж вдосталь риби, і птиці, і безмірно всіляких наїдків і всілякого пиття доволі. І що більше від того всього на небесах може бути?" Сказав до неї пресвітер: "Якщо не відвернеш розуму свого від зваб світу цього й не зневажиш тимчасової насолоди, не зможеш вічного життя побачити й пізнати насолод його невимовних та багатств несказанних. Якщо ж хочеш їх отримати, забудь гордість і веселіть життя цього, не згадуй насолод світу цього". Відповіла Євдокія: "Не буде того, пане мій, щоб понад безсмертне і блаженне життя полюбила я те, що тимчасове і швидко гине. Але чим є те, чого шукаю, о отче? Чи, прийнявши християнську віру, зможу мати надію певну й безсумнівну, що прийду до того безсмертного, про яке ти кажеш, життя? І яке даси мені знамення, щоб запевнити мене в тому, що таким воно є, як говориш? І з чого пізнаю прощення гріхів моїх багатьох від Бога вашого? Коли-бо ті багатства, що маю, яких може мені на довгі роки життя мого щедро на всілякі насолоди і веселість вистачити, роздам потребуючим, як ти мені радиш, і розтрачу всі свої маєтки, а після того не отримаю того, що розповідаєш мені, то прикріше і бідніше мені буде, коли не залишиться для мене жодного в останній моїй біді прихистку. Люди, яких я злом своїм засмутила, якщо почну допомоги від них в убогості своїй просити, погордують мною, відкинуть мене. Через те сумна я і бентежуся думкою, нічого не відаючи про майбутнє, і потребую більшої звістки і запевнення в тому, що великодушно мені обіцяєш, розповідаючи про доброту Бога вашого, який тим, що каються, гріхи легко прощає. Справді-бо, якщо в тому повністю переконаюся, почну сміливо розтрачувати все своє і піду, куди кличеш мене, і стану рабою тому єдиному Богові у всі дні життя свого. І як же була для багатьох зразком беззаконня, так для них же буду найкращим образом покаяння. І не дивуйся, отче, цьому сумніву моєму, нове-бо й несподіване вперше чую, такого ж у книгах наших і у вірі самаритянській, в якій я вихована, ніколи не чула ані сліду ніколи не знаходила таких учень". Пресвітер мовив до неї: "Не бентежся, хвилюючись нестерпною думкою, о Євдокіє! Не допускай, щоб ум твій розсіювався, те-бо, що бентежить тебе, — зваба начальника зла і твого спасення ненависника — диявола. Злий дух, відколи тебе пробудженою до Христового служіння побачив, зразу, аби спасенна та рада розсипалася, такі сумнівні помисли і суєтні страхи пробудив у твоєму серці, сподіваючись тебе так відстрашити від путі праведної і знову в попередньому гріховному житті утвердити, щоб тебе, згубно солодкою і пристрасною любов'ю до світу прив'язану і собі поневолену, потягнути в смерть і згубу. Це-бо його підступне діло, це його єдине і велике старання — з доброго шляху людей відвертати, у розбещення вести і робити в муці вічній собі друзями і спільниками вогню незгасимого. А що про благість, і невимовну милість, і людинолюбство Бога нашого, про Нього ж чула ти, напевно довідатися хочеш, що готовий тих, які каються, зустріти здалеку, прийняти по-батьківськи з простертими обіймами і, пробачивши гріхи, життя вічне дарувати, то переконайся піднісши ум свій від землі вгору, тимчасові турботи покинувши, і думай про життя вічне. Потрібні ж для того тверезі смиренні молитви: так із душею примирюється Бог, і світло божественне в ній починає сяяти, всю істину являючи, її ж людина точно пізнає, що є суєта тимчасового світу цього, що ж — вік майбутній; наскільки шкідливі солодощі життя цього, настільки ж добрим є Бог, і безмірне милосердя його. Відклади-бо [якщо хочеш спастися і послухаєш мене] той коштовний одяг, одягнися в бідний і замкнися в окремій кімнаті дому твого, перебувай сім днів, згадуючи гріхи свої і зі сльозами визнавай їх перед Богом, Творцем своїм. Пости ж і молися, аби благозволив Господь наш Ісус Христос просвітити тебе й наставити, що маєш добровгодне Йому чинити. Повір мені, що не марне зробиш те, що раджу тобі. Милосердний і без міри співчутли вий Владика наш і має звичай здалеку добротою своєю зустрічати тих, хто поспішає до Нього навернутися, завжди-бо радіє через покаяння грішника". Таке пресвітер промовив і побачив, що Євдокія погоджується на його раду. Встав і, виходячи, таке наприкінці утішне їй пророче мовив слово: "Христос Бог, що митаря виправдав і змилосердився над грішницею, яка біля ніг Його плакала, і тебе нехай не відкине, і помилує, і зробить ім'я твоє славним по всій землі. Амінь".
Коли ж пішов пресвітер, блаженна Євдокія, не відкладаючи свого до Бога навернення, зразу прикликала одну з рабинь і сказала їй: "Якщо хтось із тих, що хоче мене бачити, прийде сюди, бажаючи зайти до мене, пильнуй, аби не довідався, що вдома я, і щоб ніхто ніяк же йому про мене не розказав, але кажіть, що у віддалене село пішла і маю там затриматися немало часу через якусь потребу. Накажіть воротареві з погрозою, щоб нікого сюди не впускав. Хай зупиняться всі справи наші в домі моєму, і ті наїдки, що їх готують щоденно на трапезу мою, хай не вносять сюди відтепер. Замкніть же великі ворота дому, аж поки не звелю відчинити, і все на правдоподібність моєї відсутности влаштуйте". Так рабині заповівши, звернулася до блаженного Германа і сказала йому: "Прошу тебе, отче, розповідж мені, чому ви, монахи, в пустельних живете місцях, насолоду спільного з людьми життя покидаючи? Хіба більшу в пустелях знаходите насолоду?" Відповів блаженний Герман: "Ні, донько, нічого такого, що насолодою вважаєш, в пустелях не знаходимо, покидаємо ж гради і світську насолоду і втікаємо в пустелі лише для того, аби втекти від суєтної погорди й умертвити тілесні пристрасті голодом, спрагою, трудами, бідним одягом і всього необхідного нестачею, аби залишитися далеко від легких для прогрішення місць: легко-бо впасти в гріх тим, що в граді живуть, то природна неміч їх перемагає, то диявол їх зваблює, то бачення гарних лиць і чуття блудних слів — звідти-бо родяться нечисті помисли й осквернюють душу. Перед оскверненою ж душею закритий вхід до Небесного Царства, допоки не очиститься покаянням. Престол світла-бо вічного, і справжньої веселости, і неоманливих насолод на небесах є, немає ніякої пітьми печалей і горя ані поганих діл. Ось почуй, чому ми в пустелі відходимо; аби пильнуватися від гріха в наступні дні життя нашого, попередні ж наші прогрішення суворістю пустельного перебування щоб очистити, і так робимо собі вільний вхід до того блаженства. Про це все старання і турбота наша — аби тіла наші пильнувати неоскверненими від діл нечистих, ум же наш бережемо від помислів злих неушкодженим і чужим для усілякої злости, і лукавства, і лицемірности, нарікання, і наклепів, і заздрости, і люті, і гніву — і так подібні будемо на ангелів, як же сповістив нам святими своїми устами Христос у Євангелії. Багатство ж тому, хто любить його і ненаситно збирає, зовсім не допоможе здобути Небесного Царства - він є наче мертвий, що лежить у гробі бездіяльний. Якщо хочемо гріхам нашим прощення отримати, постараймося в подальший час життя нашого шляхом заповідей Господніх прямувати, правди й істини стежкою ходячи і, наче одяг, розшматуймо жалем за гріхи серця наші й ненастанним до Бога ззиванням. Так-бо обітремо сморід гріховний, про нього ж говорить Давид: "Засмерділися і зігнили рани мої, від лиця безумства мого". А щоб завжди нам співати в молитві слова Господні, які Давид згадує: "Наскільки солодкі (говорить) слова твої, понад мід, для уст моїх". Настільки ж солодкими є слова Господні, що перевищують всіляку насолоду всіх найсолодших страв, і найкоштовніших напоїв, і більше зміцнюють душу, аніж їжа тіло. Через те говорить про них Божественне Писання: "Вино веселить серце людині, і хліб серце людині зміцнить", знаменуючи тим вином і хлібом заповіді Господа нашого Ісуса Христа, які є для душі людської наче хліб і вино, і в міцності та веселості серця виймають грішника зі всіх діл нечистих й оправдовують того, хто навертається до Господа, якщо в них [заповідях] людина старанно й ненастанно научається. Відклади гарний одяг, у смиренніший одягнися, підійди цілою думкою до покаяння благими ділами і сій багато сліз на землі, щоб пожати на небесах радість і вічну веселість. Плачем погаси піч гріхів своїх, аби так сподобитися втішання від Господа, і увійдеш у радість праведних. Оплакуй беззаконня свої, якими диявол дав насолоду в серці твоєму, щоб заради сліз твоїх ангел, випрошувач спасення, наблизився до тебе, висушив смердючу багнюку тління, в якій ти довго валялася, куди вкинув тебе й утримував там усього злого виконавець, аби відтепер ти стала учасницею райських насолод. Печаль І тягар навзаєм вчини тому, хто тебе, насолодами зваблюючи, обтяжив гріхами. Старанно працюй для Бога, аби світла негаснучого спадкоємницею виявитися, і, наче бджола, доброю трудівницею будь, з багатьох святих діл правду збирай і Богові угодити завжди намагайся". Ці Германові слова вельми запали Євдокії в серце, яке було приготоване пам'яттю про раніше сказане. Переживала-бо через гріхи, в гарячці духа кинула себе перед ногами його, кажучи: ''Прошу тебе, чоловіче Божий, діло, яке ти почав щодо мене, докінчи благочесно й постав мене чистою перед Богом своїм, не для того, щоб стала я наругою тим, які хочуть мене звабити, але щоб, закінчивши розпочате діло, сподобилася блаженства через твої спасенні повчання. Не забирай іконописної руки від дошки приготованої, допоки в мені досконало Христа не зобразиш". Герман відповідав їй: "Перебувай, донько, в страху Господньому і, замкнувшись у кімнаті своїй, молися до Нього ненастанно зі сльозами, допоки не знищить і не очистить зовсім гріхів твоїх і не зробить так, що перестанеш сумніватися в милосерді Його, добрий-бо є і милостивий Господь наш Ісус Христос, скоро явить тобі милість свою і благодаттю своєю утішити тебе не забариться". Це промовивши, блаженний Герман помолився за неї до Бога і, знаменням хресним знаменувавши, замкнув її в ложниці, пообіцявши на сім днів затриматися задля неї в Іліополі.
Увійшовши в ложницю свою, Євдокія сім днів у молитві й пості перебувала, тоді прийшов Герман блаженний і, відчинивши двері, вийти їй звелів. Бачив ЇЇ лицем бліду, тілом вихудлу, смиренну поглядом, далеко відмінну образом від попередньої своєї подоби і, взявши її за руку, сісти звелів. Тоді і сам помолився до Бога, сів з нею і питав її, кажучи: "Скажи мені, донько, про що думала ти ці сім днів? І що зрозуміла? Що бачила? Що відкрито було тобі?" Вона ж мовила: "Розповім, отче святий: коли я молилася так, як ти мене навчив, сім днів, минулої ночі, коли також, ниць хрестоподібно на землі лежачи, молилася, плакала через гріхи свої, осяяло мене світло більше, ніж проміння сонячне. Я ж, думаючи, що сонце засяяло, встала із землі і бачила юнака пресвітлого і вражаючого, його ж одяг біліший від снігу. Він, взявши мене за правицю, підняв у повітря, і взяв мене на хмару, і до неба повів. Було ж там світло велике й предивне, і бачила я незліченну кількість білоризців, які раділи і сміялися один до одного, і веселилися невимовно. Вони, побачивши мене, що до них ішла, ликами зустріли мене й радісно вітали, наче сестру свою. Коли ж мене оточили й провадили, хотіла я увійти, ведена, у світлість ту, що незрівнянно сонячне проміння перевершувала. Тут раптом у повітрі з'явилося щось страшне образом, очорнене, як морок, і сажа, і вугля, і смола, що всіляку чорність і пітьму перевершувало, — страховисько. Воно, найстрашнішим і найлютішим поглядом на мене дивлячись, і зубами скрегочучи, і безсоромно нападаючи, хотіло мене вихопити з руки, що вела мене. Закричало ж вельми, що все повітря сповнилося голосу його, говорило ж, кричачи: "Чи й цю в Царство Небесне ввести хочеш? Хіба я, далі сидячи на землі в ловах, марно труд трачу? Ось-бо ця — цілу землю блудодійством осквернила і всіх чоловіків мерзотою злягання свого занечистила. Скільки маю хитрости і скільки сили, все в неї одну вклав. І подбав про коханців для неї найблагородніших, і найбагатших, і кількістю незліченних, їхніми багатствами, витраченими на любов її, так багато зібрала золота і срібла, що й у царських скарбницях заледве стільки знайдеться, її в руках я мав, величався, як переможним знаменням і непереможною зброєю, нею ж торжествував над людьми, що відпали від Бога, впадаючи у мої сіті. Чи так нині на мене лютувати хочеш, о Архистратигу сил Божих, що під ї"ї ноги кидаєш мене на потоптання? Чи не досить твоєму на І мене гніву тих помст, що кожного дня подвоюєш мені найлютіші? Але і цю, справжню мою рабу, таким коштом куплену, відняти в мене захотів? Уже нема нічого в мене на землі власного і невід'ємного, уже боюся, що всіх, які дотепер живуть, грішників, з надр моїх виймеш, і вихопиш із рук моїх, принесеш Богові як достойних і між спадкоємців Царства Небесного запишеш. О марното турботи моєї! О марното труду! Чому так люто нападаєш на мене? Покинь гнів і послаб мені трохи пута, якими я зв'язаний, побачиш, як у змиг ока рід людський із землі винищу й ані наступників його не залишу. Я з небес скинений через один найменший непослух, ти ж грішників найлютіших, які з Бога насміхатися посміли і довгими роками тяжко Його гнівили, у Небесне вводиш Царство. Якщо тобі так подобається, то збери в один час зі всіх кінців земних всіх згубних людей, які не людське, але худобине і звіряче життя мають, і всіх до Бога приведи, я ж сховаюся у пітьму і в безодню вічних мук, приготовану для мене, занурюся". Те й більше він з гнівом і величезною люттю говорив, на тих, що вели мене, грізно поглядаючи, — на мене ж дивлячись, усміхався люб'язно. І прийшов голос зі світла того, що говорив: "Так хоче Бог, який має милосердя до синів людських, щоб грішників, які серед них є, якщо покаяння приймуть, прийняти на лоно Авраамове". І знову голос був до того, хто вів мене: "Тобі кажу, Михаїле, заповіту мого хранителю, відведи цю туди, звідки взяв її, хай здійснить подвиг свій, Я-бо з нею буду у всі дні життя її". Він же зразу поставив мене у ложниці моїй і сказав мені: "Мир тобі, рабо Божа, Євдокіє, мужайся і кріпися, благодать Божа нині з тобою і завжди буде на кожному місці". Я ж, зі слів його сміливість прийнявши, сказала: "Пане мій, хто ти, скажи мені, щоб я зрозуміла, як вірити в істинного Бога і життя змогти отримати". Він же відповідав: "Я — князь ангелів Бол<их, і мені належить турбуватися про грішників, які каються, щоб приймати їх і вводити у життя блаженне і безконечне. Велика ж буває радість на небесах лику ангельському, якщо котрийсь грішник із гріховної пітьми приходить у чисте світло покаяння. Бо не хоче Бог, який є Отцем всіх, щоб загинула душа людська, яку спередвіку своїми руками створив на подобу свого власного образу. Через те співрадіють усі ангели, коли бачать душу людську, правдою прикрашену, яка поклоняється Отцеві вічному. І всі її цілують, як сестру свою, бо, відкинувши гріховну пітьму, до Бога живого, спільного всіх синів світла Отця, навертається і безповоротно до Нього пристає". Це мовивши, знаменував мене хресним знаменням, я ж поклонилася йому до землі, і, коли поклонилася, він на небеса відійшов.
Тоді блаженний Герман сказав до неї: "Будь певна віднині, донько, і не май сумніву, що є Бог на небесах істинний, готовий приймати тих, хто кається в гріхах своїх, і вводити їх у світло своє вічне, де ж царює, оточений служителями царства свого — святими ангелами, їх же бачила ти в тому небесному світлі. Царської і безсмертної Господа нашого Ісуса Христа слави свідком була ти, і довідалася, наскільки Він швидкий до милосердя і прощення гріхів, як швидко благо дать свою виявляє до тих, хто бажає примиритися з Ним. І зрозуміла божественну Його славу, і бачила небесний Його двір, невимовної краси наповнений, у якому ж Він перебуває. Пізнала ти, наскільки мале й немічне світло цього світу супроти того сяйва. Що ж далі думаєш, що міркуєш? Скажи мені". Блаженна ж Євдокія, маючи намір незмінний служити з цілого серця свого єдиному Богові, Цареві Слави, мовила: "Вірила і вірю, що нема иншого Бога, який рятує грішних людей, окрім Того, чиї небесні ворота невимовні я бачила, осяяні світлом". Сказав Герман: "Приготуй себе, донько, до ревної Божої служби, про те належно піклуйся, аби плід покаяння твого, на терезах покладений, перетягнув гріхи попереднього твого життя, і принеси саму себе безсмертному й вічному Богові в дар. Йому приємний. Плач і ридай, допоки всі нечистоти твої до решти не омиєш сльозами і так сподобишся бути чистою невістою Христовою. Забудь же надалі про попередню свою шкідливу гординю і дикі похоті юности твоєї, аби навзаєм Христос Господь забув гріхи твої. Витягни шию свою з тяжкого ярма встидної роботи, яку наклав на тебе диявол гріхами, і прийди в добре і легке ярмо покаяння — і відтоді вільною будь від гріхів, і пізнають тебе всі праведники і всі ангели. Прокинься до правдивої віри і цноти і, маючи відтепер добру совість, скажи в обличчя дияволові сміливо: "Нічого не буде більше в мене з тобою ані в тебе зі мною: Владику-бо свого справжнього я знайшла і Йому віддалася у вічне володіння. Зовсім залишила і скинула давнього свого розтлівача, нечисту і похмуру любов тілесну, одяглася в нову, нетлінну, світлоносну одежу правди, у ній же ходячи, благодать Божу знайду, яка спасе мене навіки. Нема в мені вже ні одної земної пристрасти, нема бажання багатств, нема любови до насолод світу, які настільки нікчемні й так мало тривають, — довідалася, бажаю і старанно дбаю, аби здобути небесні. Май-бо собі своє, о дияволе, і далеко відійди від мене, чужий, звабнику, злодію і вічної пітьми рабе". Тими словами більше впевнившись, Євдокія сказала до ченця: "Отче чесний, що нині робити мені велиш?" Він же відповів: "Хочу, щоб передовсім ти прийняла знамення віри, хрещення святе, яке берегтиме тебе неушкодженою у всі дні твої, Я ж нині, Бог помагає мені, піду в монастир свій, повернуся ж до тебе знову, якщо Господь захоче". Вона ж зі сльозами просила його, кажучи: "Не покидай мене, пане мій, не залишай швидше, ніж зможу досконало навернутися до Бога й не отримаю сподіваної від Нього благодаті, щоб ніяк давній звабник, мене залишену і безпомічну бачачи, не відкликав знову, куди схоче, і не повернув до блювотини життя блудного". Сказав до неї блаженний Герман: "Та воля, якою в тобі Бог діє, і міцна та добра надія твоя до кращого життя збереже тебе від ворожих сітей, яких боїшся. Залишайся ще якийсь час у смиренній до Бога молитві і визнаванні гріхів своїх і турбуйся про прийняття святого хрещення, Я ж скоро повернуся до тебе, добачаючи для життя твого корисне, скільки подасть Духа Святого допомога". Це промовивши до неї і Богові її поручивши, блаженний Герман відійшов у путь свою.

Схожі матеріали:
Переходів: 0 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0 | Теги: преподобномучениці, страждання, Євдокії, Житіє
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті


Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2018©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика