Меню сайту

Категорії розділу
Січень [96]Лютий [13]
Березень [43]Квітень [0]
Травень [60]Червень [69]
Липень [0]Серпень [0]
Вересень [51]Жовтень [56]
Листопад [57]Грудень [43]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:


Головна » Життя Святих | Церковні празники | Свята » Березень [ Додати матеріал ]

Страждання святого священомученика Піонія, пресвітера Смирнського, і тих, що з ним
02.01.2016, 16:08
Пам'ять святих вшановувати велить апостол: "Поминайте, — каже, — наставників ваших, які говорили вам Слово Боже". Це ж через те, що, згадуючи віру, життя і кончину в чеснотах їхню, заохочуємося до їх наслідування. І Піонія, святого мученика, пам'ять вшанувати нам добре, бо він колись був у світі, багатьох від зваби бісівської до Бога навернув, мужем-бо апостольським у ті часи був. І коли мучеництвом увінчався, покликаний був до Господа, залишив нам чеснот своїх приклад, щоб і донині мали про вчення його спогад. Початок же його страдницького подвигу був такий. Шостого місяця [тобто лютого, який є шостим від вересня] у двадцять третій день, коли згадують пам'ять святого священомученика Полікарпа, єпископа Смирнського, у граді Смирні, де ж превелика кількість юдеїв жила, взяли нечестиві елліни Піонія-пресвітера і Савіну, благочестя ревнительку, і Асклипіяда, і Македонія, і Аіна, пресвітера соборної церкви. Налягло тоді гоніння на християн за царювання Деція. Піоній перед тим днем передбачив, що мають бути взяті у празник Полікарпа святого, постив зі Савіною і Асклипіядом, узяв три сплетені вериги і наклав на себе, Савину та Асклипіяда. І сиділи вдома, чекаючи, допоки прийдуть ті, що хотіли їх взяти. У самий же день пам'яті святого Полікарпа після молитви скуштували вони трохи хліба і води, тоді прийшов Полемон — урядник ідольських жертв — з вошами, вишукуючи і волочачи християн до нечистот ідоложертовних. І сказав до Піонія: "Чи знаєте накази царські, що наказано вам принести богам жертви?" Відповів Піоній: "Знаємо заповіді Бога нашого, через них велить нам, аби Йому одному ми поклонялися". Сказав Полемон: "Ідіть на собор і там, хоч не хочете, скоритеся". Відповіли Савина і Асклипіяд: "Ми Богові живому скоряємося". Вів же їх Полемон, але не насильно, і бачили люди їх, що кайдани добровільно несли, ішли вслід за ними, як на нове якесь чудо дивлячись, один одного переганяючи. І коли прийшли святі в собор до градоначальників, народ незліченний еллінів, а найбільше юдеїв усі ті місця на сходах і горницях заповнив. Поставлені ж були святі посередині, сказав Полемон: "О Піоне, покоріться царському наказові, як й инші покорилися, і принесіть богам жертви, инакше будете люто мучені". Простягнув же Піоній руку свою, із лицем світлим почав до людей говорити: "Мужі смирнські, красою града і Гомеровим, як же говорите, мешканням тут хвалитеся. І ті, що серед вас юдеї, послухайте мене, мало скажу: чую вас, що смієтеся і радієте через прихід до вас декого з нас, і чи вважаєте сміхом і забавою той гріх, щоб ідолам жертву не зі своєї волі, але примусом приносити. Але годилося б вам, еллінам, послухати учителя свого Гомера, який каже, що недобре є комусь через згубу людську веселитися. Вам же, о жиди, Мойсей велить: "Якщо бачиш осла ворога свого, який впав під тягарем, не минай його, але піднімаючи, підійми його". Так само і Соломона слухати вам належить, який каже: "Якщо впаде ворог твій — не тішся і бідою його не возносися". Я-бо, свого учителя слухаючи, хочу умерти краще, аніж Слово Його переступити, і всією силою своєю намагаюся не відступити від заповідей Його, їх же віддавна навчився, тоді й инших навчив. Чому ж насміхаєтеся з нас, о юдеї? Якщо для вас, як ви кажете, ворогами ми є, проте ми також люди, хоч і кажете, що ображаємо вас, коли говоримо правду. Але скажіть, кого ми ображаємо? Кого гонимо? Кого примушуємо поклонитися ідолам? Чи вважаєте свої гріхи точними гріхам тих, які нині, через страх людський, переступають Божу Заповідь й ідолам поклоніння чинять? Але хто переконував вас послужити Веедфегорові, чи їсти жертви мервих, чи єднатися з доньками іноплемінними, чи приносити в жертви синів і доньок своїх бісам, чи нарікати на Бога, чи злословити Мойсееві, чи думати в серці, щоб повернутися знову до Єгипту? Промовчу ж инше, що ви зробили. І ще кажете, що ніхто не може вас звабити! Хіба не читаєте своїх книг: Виходу, і Суддів, і Царів, й инших усіх, у яких вас викривають? Показуєте, наче дехто з нас не з примусу, але добровільно приступив до ідолів і через тих небагатьох викриття й осудження на всіх християн наносите? Але, о юдеї, подумайте: теперішнє життя подібне до току: чого стіг більший виглядає: полови чи пшениці? Коли ж прийде робітник з лопатою чистити тік, тоді полову легку легко вітер відносить, пшениця ж на току зостається. Дивіться і на невід, вкинений у море, — чи все в ньому зібране і витягнене добрим є? Аж ніяк. Так-бо і життя справжнє. Як же хочете, щоб ми страждали: як неправедні чи як праведні? Якщо як неправедні, то і вам, що самими ділами в неправді вашій викриваєтеся, чи не так страждати годиться? Якщо як невинні, то коли праведники страждають, яка у вас на спасення надія, якщо ви неправедні? Якщо-бо праведник заледве спасеться, то нечестивий і грішний де опиниться? Зближається-бо світові суд, його ж і знамення відомі. Я-бо всі жидівські пройшов краї, і перейшов ріку Йорданську, і бачив землю, яка аж донині на собі гніву Божого знамення являє за гріхи людей, які на ній перебувають, убивства і кривди великі чинять подорожнім. Бачив дим, який з неї виходить, поля ж і ниви, вогнем спалені, і всілякі порожні плоди, які не мають соку. Бачив і мертве море [це є Асфальтитинське озеро, яке смолу породжує], і воду, що відпала від природи своєї через Божу кару, що ані тварини якоїсь не може напоїти, ані тіла людського в собі втримати, ані чогось, у неї вкиненого. Зразу вона викине. Але чому далеке згадую? Ви бачите Декаполь — Лідійський край, вогнем спалений, і донині лежить опалений на кару нечестивим. Етни-гори знову займання і Сіцилійського острова запалення згадайте. Якщо й те вам далеким здається, подумайте про гарячі води, що із землі виходять, де нагріваються і гарячими стають. Чи не від вогню у внутрішніх краях земних, на грішників приготованого?
Звідси пізнаємо, що буде суд, і вогненна кара грішникам від Бога, Слова Його втіленого, Господа нашого Ісуса Христа, і через те богам еллінським не служимо й ідолу золотому поклонятися не хочемо".
Те й більше Піоній святий говорив, Полемон, і ті, що з ним, градоначальники і весь люд з великим мовчанням слухали. Тоді дехто із громадян разом із Полемоном просили Піонія, кажучи: "Дай переконати себе, Піонію, любимо тебе за доброту твою і лагідність і хочемо, щоб живим ти був. Справді добре і солодко є жити і дивитися на світло сонця". Відповів святий: "І я вважаю життя це часове любим, але незрівнянно любіше є те, якого ми, християни, бажаємо. Світлість цю веселою і солодкою називаю, але багато більше веселим і солодким є світло істинне, яке побачити сподіваємося. Це все, що тілесними очима можна споглядати, гарне, ми ані не применшуємо, ані не ненавидимо Боже творіння, але инше, невидиме, насправді гарніше і прекрасніше, йому над цим видимим надаємо перевагу". Насмішник же один на ім'я Олександр, муж лукавий, сказав: "Послухай мене, Піоне". Відповів йому святий: "Ти краще послухай мене. Те, що ти знаєш — і я знаю, а те, що я знаю, ти того не відаєш". Олександр же, насміхаючись зі святого, сказав: "А ці пута чого на тобі?" Відповів святий: "Щоб не вирішили ви, що ми на поклоніння до ідолів ваших ідемо, але щоб довідалися ясно, що йдемо у в'язницю і на смерть за Бога нашого". Багато иншою ласкою переконували Піонія, і, нічого не досягнувши, сказав Олександр: "Яка потреба в багатьох словах, коли не хочуть бути живими". Народ же хотів, аби на місці видовища Піоній був поставлений, щоб усі змогли почути слова його. Але Полемон боронив, боявся, щоб не почалися серед людей бунт і бентега. Сказав до Піонія: "Якщо не хочеш богам принести жертви, то принаймні в храм їхній увійди". Відповів святий: "Яка буде користь ідолам від мого до них приходу?" Сказав Полемон: "Дай переконати себе, Піонію!" Відповів Піоній: "О, якби я зміг переконати вас усіх, щоб ви стали християнами!" Вони ж, дуже засміявшись, сказали: "Не можеш з нами того зробити, навіть якщо живцем будемо спалені". Сказав святий: "Гірше по смерті горіти вічно вогнем незгасаючим".
Усміхнулася ж блаженна Савина, а Полемон з иншими сказав до неї: "Смієшся?" Відповіла вона: "Радію, бо християнка. Ті, що утверджені у вірі Христовій, возрадуються навіки". Сказали до неї нечестиві: "Засмієшся тоді, коли, хоч і не схочеш, постраждаєш. Жінок-бо, які не поклоняються богам, у блудище відводять". Відповіла вона: "Бог святий істинний, Він про мене подбає". Після цього написали імена святих та їхні відповіді, що ними ж, Христа ісповідуючи, ідолів відкидали. Коли хотіли написати ім'я Савини, сказав до неї святий Піоній тихо, щоб не казала свого справжнього імени, але Теодотією себе щоб назвала, — це ж для того, щоб не впізнала її пані її. Бо та свята Савина була рабинею одної знатної жінки-еллінки, яка перед тим декілька років за царювання Гордіяна, не мігши раби своєї, цієї Савини блаженної, від Христа відвернути, вигнала її, зв'язану, в гори пустельні, де таємно годували її вірні. Тоді, великим старанням Піонія святого, з пут і рабства пані своєї вона була визволена. Тому боявся Піоній святий, щоб з імени її не довідалася про неї пані її і знову не захотіла собі забрати, — звелів Теодотією назватися святій Савині. І коли спитав її Полемон "як називаєшся", відповіла: "Теодотією називаюся". Сказав Полемон: "Чи християнка?" Відповіла свята: "Так, християнка". [Записані були її слова, як же Піонія і Асклипіяда. ] Запитав Полемон: "Якого шануєш Бога?" Відповіла свята: "Бога всесильного, який небо, землю і всіх нас створив, якого ми пізнали через Слово Його, втілене від пречистої і шлюбу не відаючої Діви Богородиці, — Господа нашого Ісуса Христа". Після написання імен їхніх ведені були у в'язницю святі, йшов за ними весь народ. Казали ж деякі про святого Піонія: "Дивіться, як він, завжди блідий, нині рум'яний лицем". Инші ж взивали: "Цих, що не хочуть принести жертви богам, мучити треба". Відповів святий: "Мучте, хто вам боронить, не прийдуть до нас зброєносці ані не захищають нас якісь воїни, у ваших руках ми — мучте нас". Инший хтось, вказуючи на святого Асклипіяда, сказав: "Він хоче принести богам жертви ". Відповів Піоній святий: "Брешеш, ні один-бо з нас того не зробить". Инші ж згадували поіменно християн, які відпали, говорили: "Он цей і той приніс жертву, а ви чому не хочете?"
Сказав Піоній святий: "Кожен свою має волю, щодо мене, то я — Піоній". Лютував народ на святого Піонія і тих, що з ним, і ледве дійшли до в'язниці, мало не побили їх люди.
Коли увійшли до в'язниці, знайшли Луна, пресвітера соборної церкви, який у кайданах за Христа сидів, і жінку із села Карини, на ім'я Македонія, і приходило до них багато вірних, потрібне приносячи, але вони не хотіли брати і взяте роздавали в'язничній сторожі, й елліни деякі відвідували святих і переконували до свого нечестя, але чули від них тверді відповіді й ішли зі здивуванням. Ще ж приходили до Христових в'язнів і ті, що, християнами бувши, неволею відпали від благовір'я, насильством притягнені і страхом мук переконані до ідольської жертви. І плач великий у в'язниці перед святими у всі дні і години чинили. Плакав вельми за ними і Піоній святий, а найбільше за тими, які, добре та чесне мавши життя, але мук забоявшись, принесли жертви тесаним. Казав же у плачі своєму: "Новою мукою мучений я у серці своєму, на частини розшматований у душі своїй, коли бачу, як бісер церковний свині топчуть, і небесні зорі хвостом зміїним на землю відкинені, і виноградник, правицею Божею насаджений, диким вепром спустошений і розграбований усіма, що йшли тим шляхом. "Діти мої, за яких же знову вболіваю, допоки відобразиться у вас Христос". Вихованці ж мої любі, хлібом небесним вигодувані, чому звернули на дорогу криву? Нині беззаконні старці навели гріх на цнотливу Сусанну, на Церкву, кажу, Христову. Нині Аман вознісся, Естер же зі всім своїм плем'ям бентежиться. Нині охопив голод — не голод хліба ані спрага води, але голод слухання Божого Слова. Нині задрімали всі діви євангельські і сплять. І сповнилося слово Господнє: "Якщо Син чоловічий прийде, чи знайде віру на землі?"1 друге Його слово: "Передасть брат брата на смерть, чую-бо, що нині кожен ближньому своєму є зрадником". Справді випросив нас сатана, аби просівала нас, як пшеницю, вогненна лопата в Руці Божого Слова, щоб очистити тік свій. Сіль звітріла, і викинули її геть, і топчуть її люди. Але ніхто нехай не подумає, о діти, що Господь знеміг. Не Господь, а ми знемогли. Говорить-бо: "Хіба знеможе рука Моя визволити вас?" Чи виснажиться слух Мій, не послухавши вас? Але гріхи ваші розділилися між вами і Богом вашим". Згрішили ми, браття, образили заповіді Господні і беззаконня зробили, Бога прогнівали і ближнього опечалили. Кусаючи один одного, оббріхуючи й обмовляючи, самі поїдаємося. Годиться, щоб правди нашої було більше, ніж фарисеїв і книжників. Ще ж чую, як юдеї деяких із вас у свої соборища кличуть. Але пильнуйтеся, щоб у важчих сітях не ув'язнути і не впасти в гріх невідпусний, яким є образа Духа Святого. І не будьте разом з юдеями, князями содомськими, людьми гоморськими, їх же руки сповнені крови. Ми ані пророка не убили, ані Христа не зрадили і не розіп'яли, — але навіщо багато говорю, згадайте, що раніше від мене багато разів чули. Хіба не знаєте юдеїв, які говорили, що Христос простим був чоловіком і, як смертний, загинув злою смертю. То як цілий світ безліччю учнів Його сповнився? І чому багато за Ім'я Його тяжко страждають? Як простого і смертного чоловіка ім'ям через стільки літ бісів виганяли і нині виганяють, і після того виганяти будуть аж до кінця віку? Й инших пребагато чуд всесильним його Ім'ям у церкві вірних діється. Не розуміють окаянні жиди, що Христос, Господь наш, волею постраждав і помер за нас, і воскрес через три дні зі славою, але говорять беззаконні, наче Христос волхвом був і чарівною силою із мертвих встав. Хай покажуть нам, яке писання їхнє чи наше таке про Христа згадує? Або який чоловік праведний коли те сказав? Хіба це не є очевидною брехнею, і ті, що говорять таку брехню, — найнечистішими беззаконниками? І чому таким більше, ніж праведним людям ймуть віру? Я ще змалку те їхнє лжесловесся чув. Є ж написано, що Саул, до жінки-ворожки прийшовши, просив воскресити із мертвих Самуїла-пророка. І здійснила жінка своє волхвування: бачила мужа випростаного, що виходив із землі, покритий накриттям, і розумів Саул, що то Самуїл, питав його, про що хотів. Що ж, чи може чарівниця та справді воскресити Самуїла, чи ні? Якщо кажуть юдеї, що може, то нехай визнають, що неправда більше може, ніж правда і чари сильніші від святині, бо святий пророк чарівниці послухати не міг. Ті, що так говорять, мерзенні і прокляті. Якщо ж кажуть, що чарівниця та могла воскресити насправді Самуїла-пророка волхвуванням своїм, то про Христа, Господа нашого, казати не можуть, наче чарівною силою воскрес із гробу. Розуміння ж тої в Писанні Святому повісті таке: як може диявол, який у чарівниці жив, душу святого пророка, яка на лоні Авраамовому спочиває, у це життя вивести? Бо менше над більшим влади не має, і диявол святому не наказує. Але ангели, які від Бога відпали, слухають тих, що, покинувши Бога, їм скоряються, і прикликають їх чарами, і що волхвуючі від них просять, те дияволи їм виконують. Просила чарівниця диявола, який її слухав, і перетворився він у подобу пророка, і не є це дивним, бо й сам сатана [за апостольським словом] перетворюється в ангела світлого. То й слугам його не є незвичним приймати часом на себе подобу слуг Божих, бо й антихрист образ Христовий на себе приймає. Не Самуїла-бо жінка-ворожка воскресила, але диявола в образі Самуїловому Саулові, що від Бога відпав, показала. Сповіщає ж про те саме Писання, говорить-бо до Саула явлений в образі Самуїловому: "І ти завтра зі мною будеш". Як же може Саул, ворог Божий, зі святим пророком Самуїлом бути? Чи не краще йому бути з дияволом, йому ж поневолився, відступивши від Бога? Хай знають брехливі юдеї, що неможливим є волхвування, через яке стається воскресення із мертвих, і як Самуїла волхвування не воскресило, так і Христос через волхвування не воскрес, але божественною своєю силою смертну силу зруйнував, і як же добровільно постраждав і помер, так волею і воскрес самовладно як Бог. Якщо ж вони цьому не повірять, то скажіть їм: "Ми хоч і принесли жертви ідолам, проте кращі від вас. Ви-бо добровільно пожертвували бісам, ніхто вас не примушував, а ми неволею, примусом". І переконував Піоній святий тих, що відпали, кажучи: "Не впадайте у відчай, брати, хоч і у велике дуже прогрішення впали, пожертвувавши ідолам, але покайтеся правдиво, милостивий-бо Господь і готовий прийняти кожного, хто з покаянням до Нього приходить. І вас радісно прийме як своїх дітей". Вони ж з риданням великим каялися в гріхах своїх і наверталися знову до Христа Бога. Після цього прийшов до в'язниці Полемон, жертв ідольських урядник, і Теофіл-магістрат із воїнством і народом. І, вивівши святих, казали: "Ось Євктимон, єпископ ваш, поклонився богам нашим і жертву їм приніс, дайте себе переконати й ви і з ним те ж зробіть. Якщо ж ні, то буде судити вас Лепідон-жрець і Євктимон у храмі богів". Відповів Піоній святий: "Якщо Євктимон-єпископ приніс жертву ідолам — волю мав, щодо нас — ми не пожертвуємо. А судити нас антипатові належить — не Лепідону, ані не Євктимону, ані не вам. Ви ж чому, не чекаючи антипатового приходу, владу його собі присвоюєте?" Ті, що прийшли, багато дошкульного сказавши святим, пішли, але знову з воїнством і людьми повернулися і сказали неправдиво: "Антипат прислав, щоб у Ефес на допит вас вести". Відповів Піоній: "Хай прийде посланець, візьме нас і веде". Сказав Теофіл: "Не вірите мені, що кажу? Я князь і достойний довіри". І закинувши мотузку на шию Піонію святому, віддав воїнам, щоб вели його в ідольський храм. І, взявши всіх, вели насильно — не хотіли-бо святі іти до ідолів і взивали голосно: "Ми християни, що нам до витесаних!" Штовхаючи-бо, тягнули святих, а Піонія святого мотузком за шию волокли, мало не задушили. Коли їх вивели насеред торжища і поблизу капища були, впав Піоній святий на землю, християнином себе визнаючи, навіть увійти не хотів до кумирниці. Шість-бо слуг напали на нього, били руками, і ногами, і колінами по ребрах вдаряли — взявши ж його, що пручався сильно, несли на руках і в кумирниці перед нечистим вівтарем кинули, де ж стояв ще окаянний єпископ Євктимон, здійснюючи ідольську жертву. І сказав Лепідон: "Чому ви, о Піонію, не хочете принести богам жертву?" Відповів святий: "Бо християнами ми є". Сказав Лепідон: "Якого шануєте Бога?" Відповів Піоній: "Того шануємо, який створив небо і землю, море і все, що в них". Спитав Лепідон: "Хто ж розіп'ятий був?" Відповів святий: "Той був розіп'ятий, кого послав Бог Отець на спасення світу". Князі ж, загорлавши, сміялися, а Лепідон почав Піонія блаженного дошкульними словами ображати і йому докоряти. Тоді, наклавши на святих мучеників насилу вінці, — у них же був звичай нечестивим при жертвах ликувати, — примушували, щоб скуштували з ідоложертовного. Вони ж вінці розірвали і кинули на землю, топтали ногами й обплювали ідола жертовного. Вчинили нечестиві крик і галас, знову святих до в'язниці з штовханами і биттям відвели. І коли входив святий Піоній у темничні двері, один із воїнів вдарив його чимось тяжким по голові і поранив. І зразу той, що вдарив, захворів сильно на руки і весь запалав хворобою. Покрилося струпами тіло його і здулося, що ледве дихати міг. Тоді прийшов антипат Квинтиліян до Смирни і, сівши на судищі, поставив перед собою святого Піонія самого на допит. Допитавши ж і побачивши, що не скоряється, звелів оголеного повісити й кігтями залізними стругати його тіло. Коли так мучили святого, говорили: "Чому поспішаєш до смерти?" Відповів святий: "Не до смерти, а до життя вічного поспішаю". Після мук тих засуджений був святий на смерть, і читали, за звичаєм римським, вирок смертний, написаний так: "Піонія, який сам себе християнином визнав, розіп'ясти і вогнем живого спалити наказуємо". Приведений був святий мученик на місце розп'яття і спалення, сам скинув одяг свій і, поглянувши на тіло своє, радости великої через чистоту тілесну сповнився і, піднявши погляд до неба, дякував Богові, що таким його до кінця зберіг в чистоті непорочній. Лежало ж на землі приготоване дерево, на хрест подібне, на ньому ж мав бути розіп'ятий. Сам-бо на дереві тому ліг, і простягнувся, і дав себе воїнам прибити. Коли ж прибитий був, сказали до нього: "Дай переконати себе, Піонію, і скорися царському наказу. Виймемо зразу цвяхи, і лікарі вилікують тебе, і будеш здоровий". Святий же, помовчавши, сказав: "Заснути бажаю, щоб кращим встати при спільному всіх воскресенні". Тоді, прибивши, підняли дерево і просто поставили, кінець нижній в землю закопали, і закріпили, й обклали навколо багатьма дровами, і запалили. Оточило святого полум'я велике навколо, він же, заплющивши очі, молився до Бога таємно і не горів. І всі бачили, що заплющені очі має, — думали, що вже помер. Але він через тривалий час, коли полум'я вже помалу гасло, закінчив свою у таїні серця творену молитву, розплющив очі — народ же вельми дивувався, бачивши його ще живим у такому вогні. Тоді з веселим лицем останнє вимовив молитви своєї "Амінь" і додав, кажучи: "Господи, прийми дух мій". І помер. Коли загас вогонь, виявилося тіло його зовсім цілим, й ані волосок з голови його не згорів. Лице ж було світлим, сяяло божественною благодаттю, що було певним знаменням радости душі його світлої, яка в небесну радість увійшла і вінець переможний із правиці Христової прийняла. Це ж було за царювання Деція, у Смирнському граді за антипата Квинтиліяна, у п'ятий ідос березня за звичаєм римським, азійським же у сьомий місяць [місяця березня, тобто сьомого від вересня], одинадцятого числа в суботу в годину дня десяту. Доти з Метафраста про святого Піонія.
Про инших же святих мучеників, зі святим Піонієм узятих і в кайданах утримуваних, нема написаного, якими муками подвиг свій закінчили. Проте безсумнівне є те, що постраждали за Христа і небесне життя зі святим Піонієм здобули. Цей святий Піоній-пресвітер написав житіє і страждання святого священомученика Полікарпа, єпископа Смирнського, а пізніше і сам з ним частки сподобився в Царстві Господа нашого Ісуса Христа з Отцем і Святим Духом, який царює навіки. Амінь.
 

Схожі матеріали:
Переходів: 0 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0 | Теги: ним, священомученика, святого, пресвітера, Піонія, страждання, тих, ЩО, Смирнського
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті


Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2018©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика