rtb
Довідник корисної інформації



Меню сайту

Категорії розділу
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ [56]ГРИБИ [5]
ВИЖИВАННЯ [68]СУСПІЛЬСТВО [200]
ЛІКУВАННЯ [99]ПРИВІТАННЯ [3]
КУЛЬТУРА [30]ПРОГРАМИ [6]
КУЛІНАРНІ РЕЦЕПТИ [71]ЦІКАВА ЛІТЕРАТУРА [13]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » Довідник » СУСПІЛЬСТВО

“Совок” і “скрепы”, або Про рабську свідомість деяких українців
21.04.2016, 12:11
“Совок” і “скрепы”, або Про рабську свідомість деяких українців Я неодноразово писав про те, що московський імперіалізм є одним із найважливіших чинників євроінтеграції. Навіть ті люди, які не дивляться на Захід крізь рожеві окуляри, часом стверджують, що вступ до ЄС або НАТО для України життєво необхідний (мовляв, «Так, НАТО та ЄС недосконалі, але іншого шляху порятунку для нас немає»).
На жаль, схожий алгоритм діє і в світоглядно-ідейній сфері. Подібно до того, як  Москва штовхає українське суспільство у «теплі обійми» Заходу у сфері геополітичної орієнтації, її ідейні виміри змушують українців засвоювати «принесені з чужого поля» ідеї, концепти, цінності. При цьому Москва штовхає українців у болото демоліберальної ідеології двояко – географічно й історично.
З одного боку, недосуб’єктність мислення українців проявляється по горизонтальній вісі координат: мислячи в межах дихотомії «Схід-Захід», українці споживають медійний образ сучасної Росії, виокремлюють у ньому певні риси (які переважно зводяться до карикатурних «скреп») і, ставлячись до Росії вороже, стають апологетами протилежних рис, які мають західне походження. Таким чином, українці шукають собі світоглядних орієнтирів, відштовхуючись від образу географічного Іншого.
З іншого боку, протягом усіх років незалежності було помітним бажання «визволитися» від темпорального Іншого – радянського минулого; духовні пошуки відбувалися за принципом позірного заперечення світоглядно-духовних елементів комуністичної дійсності.
В чому криється коріння хибності обох підходів? Передусім у тому, що в них відчувається спосіб мислення раба. Для раба є характерним прагнення не повноцінної, позитивної свободи (свободи для), а всього лишень визволення, скинення пут, набуття негативної свободи (свободи від). Зрозумілий у цьому сенсі раб – це недосуб’єкт, суб’єкт без достатньої ваги, котра дозволила б йому зберігати власну самість. Тобто раб – це те, чого майже немає. Він не визволяється, аби самоутвердитись – утвердити власну правду (адже її, цієї правди, в нього немає). Він визволяється, аби просто заперечити правду господаря, здобувши, натомість, інше рабство.
У своєму бажанні «визволитись» наш земляк відкидає думку, що ту чи іншу рису ворожої дійсності (минуло-комуністичної або актуально-російської) не обов’язково заміщувати чимось радикально протилежним. При цьому життя не раз грає з прихильниками рабського визволення злий жарт, коли у своєму запереченні і прагненні знайти альтернативу вони заганяють себе у глухий кут необхідності толерування ненависного їм полюсу іншості. Приміром, люди рухівського розливу (в стилі Вячеслава Чорновола) виступали проти заборони комуністичної партії та ідеології, адже така заборона заперечувала б принципи демократичного плюралізму, а, заперечивши ці принципи, вони, на їх власну думку, самі стали б «не кращими за комуністів».
Прикладів підтримки українцями хибних ідей та світоглядних засад на тлі їхньої позірної протилежності комуністично-московському Іншому є чимало. Не вдаючись до їхньої систематичної класифікації, можна назвати найбільш виразні. В СРСР панувала планова економіка – нехай живе свобода ринку. В СРСР «не було сексу» – хай живе сексуальна свобода (чит. ширення розпусти). В СРСР існувала кримінальна відповідальність за гомосексуалізм – спочатку варто скасувати цю відповідальність (поч. 90-тих років), а потім узагалі розпочати боротьбу з будь-якою «гомофобією» (зараз). В СРСР існувала диктатура однієї ідеології – поняття ідеології варто відкинути як анахронізм. В нинішній РФ існує карикатура на союз держави і Церкви (власне кажучи, протиприродне зведення Церкви до ролі державного відомства) – ми ж маємо цуратися будь-яких спроб побудувати такий союз на органічних засадах. В РФ у прагматичних цілях використовують бутафорну християнсько-консервативну риторику – ми маємо йти шляхом секуляризму. В РФ, витворюючи образ ворога, говорять про «Гейропу» – ми ж повинні не помічати елементарних речей і у кожному, хто наважиться про них говорити, бачити «московського провокатора» чи «прихильника “русского мира”».
Такий підхід є неможливим з позицій повноцінної суб’єктності, усвідомлення власної ваги. Із  того, що в СРСР існувала кримінальна відповідальність за гомосексуалізм, не слідує те, що в Україні такої відповідальності не повинно існувати або ж, принаймні, що потрібно толерувати пропаганду содомії. Це настільки ж логічно, як логічно не виводити з того, що в СРСР користувалися виделками, те, що ми не повинні користуватися виделками. Подібно і з іншими питаннями: спираючись на власну суб’єктність, субстанційність, до кожного випадку потрібно підходити індивідуально.
Диктатура так званого вільного ринку несе низку небезпек, адже в основі її внутрішньої логіки лежить не забезпечення комплексних інтересів нації, а реалізація інтересів крупного капіталу, котрий здебільшого має транснаціональний характер і спрямований на поглинання малого та середнього бізнесу. Отож, українською відповіддю на командно-планове минуле мало би бути не падіння у прірву економічного лібералізму, а прямування збалансованим третім шляхом.
Анекдотична риторика про минуле, в якому «не було сексу», демонструє нам підліткову інфантильність. Доступність порнографії та попсових «камасутр», просування порнографічного змісту в літературу та телебачення, надмірна присутність сексуальної тематики у публічному просторі і відверта пропаганда сексуальної свободи (коштом детронізації шлюбу як монопольного середовища статевої самореалізації) лише на перший погляд здаються такими, що роблять статеве життя «більш насиченим». Як би не намагалися спотворити уявлення про людську сексуальність (навіть у її поверхневому значенні), її сутність залишається незмінною: інтимною і невід’ємною від певної долі таємничості і стриманості. Інакшими словами, сексуальність не терпить перенасичення, відкритості, девальвації. «Коли секс присутній у всьому, втрачається імунітет, стираються статеві відмінності і таким чином зникає сама сексуальність. (…) Коли сексуальним є все, ніщо вже не є сексуальним» (Ж. Бодріяр). Тож стає цілком зрозуміло, що наявність певних консервативних фільтрів, які хоч якось стримували епідемію пансексуальності, робили статеве життя здоровішим, а не навпаки.
Загалом, вимальовування образу «совка» як певної консервативної страшилки (з метою апології якихось ліберальних чи радикально-ліберальних ідей та практик) є виявом крайнього невігластва, нерозуміння суті радянської дійсності, її генеалогії та морфології.
Комунізм та лібералізм не є якимись непримиренними ворогами. Це всього лиш дві стратегії розгортання нігілізму. Протягом певного часу, втілившись у більшовицькій Росії, комунізм був більш радикальною формою нігілізму. Те, що творилося в Росії та на окупованих нею землях у перші роки після більшовицької революції, було концентратом нігілізму, нищення традиційних засад людського існування. Поглянувши на ті роки, окрім боротьби проти релігії ми побачимо легалізацію абортів (вперше у світі!), гомосексуалізму, розлучень, нищення інституту шлюбу, вибух сексуальної революції. Цю вакханалію частково призупинив Сталін (зрозуміло, що це його аж ніяк не виправдовує), проте маховик виродження повністю зупинити було важко. Протиставляти “совку” лібералізм — це те ж саме, що очікувати позитивного результату від того, що одна отрута замінить іншу.
У «Так говорив Заратустра» є чудові слова: «Твою панську думку я хочу чути, а не те, що ти із себе ярмо скинув. Чи належиш ти до тих, хто має право скинути з себе ярмо? Немало таких, що втратили свою останню цінність, коли звільнилися з рабства. Вільним від чого? Яке до цього діло Заратустрі! Але твій ясний погляд має сказати мені: вільним для чого?» Українцям варто нарешті навчитися бути вільними для чогось, а не по-рабському артикулювати себе по відношенню до Іншого.


Схожі матеріали:
Додав: Anatoliі☩UCT☩ | | Теги: Україна, гейропа, публіцистика, актуальні публікації, суспільство, Росія
Переглядів: 372 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ
Яндекс.Метрика