rtb
Довідник корисної інформації



Меню сайту

Категорії розділу
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ [56]ГРИБИ [5]
ВИЖИВАННЯ [68]СУСПІЛЬСТВО [200]
ЛІКУВАННЯ [99]ПРИВІТАННЯ [3]
КУЛЬТУРА [30]ПРОГРАМИ [6]
КУЛІНАРНІ РЕЦЕПТИ [71]ЦІКАВА ЛІТЕРАТУРА [13]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » Довідник » СУСПІЛЬСТВО

Колізей, Інквізиція, Вандея
24.04.2016, 07:48
Колізей, Інквізиція, Вандея
 
В історії існує дві чітко окреслені моделі взаємовідносин Церкви та світської сфери. Перша – це модель у якомусь сенсі езотеричного християнства, релігії переслідуваної меншості. Мова йде про християнство докостянтинівської епохи. Церква тієї епохи не була тотожною суспільству і не претендувала на світську владу. У Середні віки утвердилася інша модель християнства. Це було християнство екзотеричне, християнство не просто широких мас населення, але й усього суспільства, державне християнство. Одначе і це, політично пануюче, християнство було християнством переслідуваним.
Хресна жертва Ісуса із Назарету є архетипом, котрий має втілюватися у житті кожного християнина – «Хто не бере свого хреста і не йде за Мною, той недостойний Мене» (Мт. 10, 38), «Були б ви від світу, то світ своє любив би. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 19-20). Як метеор не може не горіти у земній атмосфері, так і християнин не може не воювати і не нести хреста вояцьких терпінь, бо він — не від світу цього. Християнин – це завжди воїн-мученик, незалежно від того, чи помирає на очах юрби Колізею, чи веде скромне, непомітне життя поміж інших християн, чи, виконуючи обов’язки інквізитора, передає в руки світської влади (а відтак і на багаття) десятки нерозкаяних єретиків…
Коли Христовий вікарій, раб рабів Божих був реальним лідером більшої частини Європейського континенту, християнство й надалі продовжувало бути переслідуваним. Передусім, кожен християнин був переслідуваний бісами, спокусами, самим собою. Люди, що намагалися йти шляхом євангельської досконалості, були переслідувані далекими від подібного «перфекціонізму» одновірцями. Інквізитор, котрий виконував власне служіння, виходячи з любові до Господа, Його Церкви та людей, переслідувався інквізиторськими обов’язками. Чим бо, як не тяжким хрестом, було служіння інквізитора? Усвідомлюючи власну гріховність, смиренно покоритися Божій волі і судити тих, хто претендує називатися твоїми братами по вірі... Напевно, не один сумлінний інквізитор волів би самому бути фізично переслідуваним, аніж переслідувати інших. Зрештою, Господь інколи задовольняв подібні воління.
Надзвичайно глибоким є приклад іспанського святого Педро Арбуеса, інквізитора Арагону. Ще у свої юні роки Арбуес прославився побожністю. Прийнявши священичий сан, він отримав любов з боку простолюддя через свою турботу про вбогих. Та Господь захотів, аби Арбуес послужив Йому передусім на ниві боротьби з запеклими ворогами Церкви. В той час (сер. ХV ст.) більшість іспанських земель була відвойована. На порядку денному  стояла внутрішня, зокрема духовна Реконкіста — звільнені від маврів землі необхідно було перетворити на дійсно християнське королівство. Перешкодою на цьому шляху стояла юдейська мафія. Бажаючи зберегти своє економічне та політичне становище, чимало юдеїв суто номінально приймали християнство. Це був подвійний виклик — і Церкві, і державі. З одного боку, псевдовихрести на людях показували себе добрими християнами, брали участь у релігійному житті, могли приймати Найсвятіші Тайни, а потім, таємно, відправляли свої антихристиянські обряди. Це була жахлива зневага Господа. З іншого боку, існування мафії, котра тримала у своїх руках значні фінансові ресурси і була об'єднана за етно-релігійним принципом, була викликом державній безпеці. Саме з метою протидії такій мафії Арбуес був відправлений до Сарагоси.
Ставши на горло юдейській мафії, Педро Арбуес опинився у смертельній небезпеці, але не відступив. Вірність Господу була винагороджена вінцем мученика: у вересні 1485 року Арбуес зазнав смертельних ран від найнятих юдеями вбивць. Напад відбувся якраз тоді, коли Арбуес молився у церкві. У ХVII ст. інквізитор Арагону був беатифікований. А в 1867 році Папа Пій ІХ зарахував його до лику святих.
Приклад св. Педро Арбуеса важливий тим, що дуже яскраво показує нам переслідування християн з боку світу за умов, коли християнство є політично пануючим. Причому йдеться про подвійну екстрему. Арбуес приймає мученицьку смерть, проливає власну кров. Водночас він є уособленням пануючого християнства. В житті і смерті цього святого поєднуються дві епохи в житті Церкви — докостянтинівська і посткостянтинівська.
На перший погляд, різниця між цими двома епохами, між християнством Колізею і християнством Інквізиції, чимала. Та насправді ми бачимо одне й те ж саме — “сіль світу цього” — на різних етапах земної мандрівки. Глорифікація “первісного християнства” коштом його вивищення відносно християнства часів Середньовіччя є наївністю. Навіть апостольські часи не мають права ставати предметом ідеалізації (численні проблеми, які виникають на початковому етапі євангелізації, це самозрозуміла річ).
Християни, які поливають брудом середньовічну теократію, схожі на панночок, котрі самі не знають, чого хочуть. Християнство як істинна релігія покликане до поширення; проповідь Євангелія не повинна мати меж. З цим має погодитися будь-який християнин, в тому числі і той, який зневажає середньовічне християнство з його “союзом Церкви і держави”. Але ж середньовічна модель існування Церкви і є наслідком переможної проповіді Благої Новини! Не лише “горизонтальної” (серед якомога ширшого кола людей), але й глибинної — такої, що покликана євангелізувати різні пласти людського існування, в тому числі і суспільно-політичне життя. І така євангелізація справді відбулася. Був євангелізований сам інститут держави (християнська монархія), була євангелізована сфера меча (інститут лицарства), була євангелізована сфера міжнародних взаємин (християнський універсалізм). Заперечувати доречність цих трансформацій, заперечувати доречність інститутів, які виникли внаслідок християнської революції, — значить заперечувати, що у цьому грішному світі має невтомно проголошуватися Євангеліє.
Середньовіччя — це отримана з Божого дозволу перемога християн у справі поширення Благої Новини. Середньовіччя привчило християн бути “сіллю світу” не лише в містичний спосіб, але й у спосіб практичної відповідальності за устрій земного життя. Згодом — уже з Божого допуску — розпочався процес цивілізаційної апостазії, одним із виявів якої було руйнування теократичної системи. Цей процес став лакмусовим папірцем для виявлення змін у реакції Церкви на виразно антихристиянську агресію з боку світської сфери. Якщо символом співудару докостянтинівського християнства і політичної влади став Колізей, то удар антихристиянських сил по християнській цивілізації породив інший символ — Вандею.
Ми побачимо значні відмінності, якщо візьмемо з одного боку  переслідування християн язичницьким Римом, а з іншого — експліцитні чи  імпліцитні політичні вияви апостазії в Новому часі. У випадку пізньої Античності ми бачимо як християни переслідуються, але не повстають проти влади, яка їх переслідує, не хочуть влаштовувати якусь політичну революцію. В Новому часі ситуація змінюється. Вибухає Французька революція — ми бачимо Вандейське повстання. У ХІХ ст. лібералізація досягає Іспанії — виникає традиціоналістичний карлістський рух (і, відповідно, спалахують карлістські війни). Ліваки переслідують релігію у Мексиці —  ми маємо Крістіаду. Червона чума захоплює владу в Іспанії — з 1936 по 1939 роки триває Хрестовий похід під проводом генерала Франко. У цих та інших випадках ми бачимо, як християни не просто боронять себе, але й боронять християнський світ, світ Традиції. Власне, християни жертвують собою в активному спротиві, відстоюючи втілене в політиці та культурі Євангеліє. Це теж мучеництво, але відмінне від докостянтинівського. Бути в очах сил виродження реакціонерами, прагнути реставрації, йти шляхом революції у автентичному сенсі цього поняття (революція як поворот назад, до основи-архетипу) — ось яка перспектива відкривається перед християнами в контексті секуляризації.
Обрати шлях активної боротьби, а не мучеництва докостянтинівського штибу — це імператив, який випливає із досвіду Середньовіччя, досвіду відповідальності, досвіду втіленої Традиції. Відразу ж після Інквізиції неможливе повернення до Колізею. Якщо християнам і судилося повернутися до Колізею, то лише пройшовши модус Вандеї.
Проблема нинішнього християнства в тому, що воно дезорієнтоване і не може вибрати для себе один із трьох модусів. Християнський світ зруйнований багато сторіч тому, його залишки були доруйновані минулого століття. Запал чинити активний спротив силам виродження зник. Новий Колізей ще не настав. Найнебезпечніше за таких умов зжитися із затишшям, інтегруватися в простір постсекуляризму, який не є таким агресивним як секуляризм, але насправді не толерує ніякої релігії окрім симулякра релігії. Виходом за таких умов може стати повернення на шлях Вандеї, шлях “земної” боротьби християн за практичне втілення Закону Божого. Цей шлях буде актуальним доти, доки існуватимуть хоч найменші можливості здобувати практичні перемоги. Якщо ж Боже Провидіння не передбачило для нас таких перемог, то, повернувшись на шлях Вандеї, ми швидше дійдемо до Колізею останніх часів, коли активний політичний спротив уже дійсно не матиме сенсу. Головне — не бути нейтральними, пасивними, індиферентними. Будучи такими, ми не розпізнаємо знаків часу і, коли прийде Антихрист, можемо опинитися не на тому боці.

Ігор Загребельний / http://zahrebelnyj.blogspot.com


Схожі матеріали:
Додав: Anatoliі☩UCT☩ | | Теги: криза церкви, християнство, церква, модернізм, актуальні публікації, публіцистика, суспільство, світський світ
Переглядів: 364 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




© 2008-2017 Свята Традиція УГКЦ
Яндекс.Метрика