Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [434]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Квітень » 14 » Християнська містика » Зрада Юди
00:36
Зрада Юди
Юда сподівався від своєї зради зовсім іншого, ніж те, що сталося. Зрадивши свого Учителя фарисеям, він хотів здобути їхню прихильлість, а також заробити на цьому гроші. Він і гадки не мав, що Спасителя засудять на смерть. Такого фіналу він не сподівався. Думав тільки про гроші. Юда вже давно спілкувався з фарисеями та саддукеями. Спритні та злі, непомітними лестощами вони довели його до зради.
Юді набридло мандрівне життя, постійні переслідування. Вже кілька місяців він готувався до зради, утримуючи для себе частину довірених йому грошей. Його захопила жадоба грошей, тому Юда і був роздратований щедрістю Маґдалини. Він завжди потайки сподівався, що Ісус Христос стане засновником земного царства і що він, Юда, матиме в цьому царстві почесне та вигідне становище.
Сподівання не справдилися. Спаситель не мав наміру проголошувати Себе земним царем, і Юда вирішив забезпечити себе інакше. Він надумав заприятелювати з ворогами свого Учителя заздалегідь. Первосвященик та головні служителі храму зуміли йому сподобатися. Щоразу він усе більше довіряв їхнім ставленикам, які лестили йому і переконували, що з Христом швидко покінчать. Та й сам він щораз глибше занурювався в зло, намовляючи книжників та священиків діяти.
Аж раптом вони відмовилися виконувати його задуми і почали ставитися до нього зневажливо, чого ніколи раніше не було. Вони сказали, що до Пасхи залишилося зовсім мало часу, щоб діяти – така спроба наробила би безладу під час свята. Правда, синедріон звернув увагу на пропозицію Юди.
Відтоді, як Юда зрадив Господа у своєму серці, яке він віддав гріхові, сатана вже не відступав від нього. А після блюзнірського прийняття Святих Тайн князь пітьми повністю заволодів ним. Цим і пояснюється та затятість і лють, з якими він прагнув здійснити свої плани.
Розлючений бездіяльністю книжників, він звернувся до ворогів Спасителя, які раніше йому лестили. І тепер вони його зустріли, здавалося би, дружньо. Він побачився з Анною та Каяфою. Останній поводився стримано і навіть глузував з нього. Вони вагалися, бо не довіряли Юді.
І тут відбувся начебто поділ пекла. Сатана хотів спонукати євреїв стратити Невинного, бо він прагнув смерті Ісуса, Того, Хто навертав грішників, Хто проповідував народові Євангеліє, зцілював хворих! Словом, Того, Кого він ненавидів... Водночас сатана відчував якийсь таємний страх, думаючи про незаслужену смерть цього дивного Чоловіка, який не втікав, не намагався сховатися від Своїх ворогів; сатана мовби заздрив Його славі померти невинним.
Тому, зокрема, він збуджував ненависть та лють ворогів Спасителя, які розмовляли з Юдою, а з іншого – навіював декому з них думки, що Юда – негідник, нікчема, людина, яка не заслуговує на довіру, що неможливо встигнути закінчити цю справу до свята Пасхи і навіть знайти необхідну кількість свідків.
Вони порадилися і запитали Юду, як можна схопити Христа і чи немає біля Нього озброєних людей. Він відповів, що з Христом лише одинадцять Його апостолів, що Сам Він занепав на дусі, та й апостоли – не вельми відважні. Юда запевняв – або тепер, або ніколи – якраз час Його схопити. Наступного разу Юда вже не зможе Його зрадити; він вирішив більше не повертатися до Нього. Ось уже кілька днів, а особливо цього дня, учні та й Сам Спаситель показали, що підозрюють його. Очевидно, якщо він повернеться до них, його знищать. Ще Юда сказав, якщо негайно не схоплять Ісуса, Він зникне, щоб зібрати навколо Себе прибічників і проголосити Себе царем.
Усі ці погрози зробили своє. Вирішили схопити Ісуса, коли Юда подасть знак, а за його зраду йому запропонували ціну – тридцять срібняків. Монети були подовгасті, з отвором на одному кінці й кільцями, що з’єднувалися ланцюжком одне з одним, з написом гебрейською мовою.
Щойно Юді заплатили за зраду, один з ворогів Спасителя вийшов з приміщення і доручив сімом рабам піти й принести дерево, щоб приготувати хрест. Початок Пасхи не дозволяв робити цього наступного дня. До місця, де було багато дерева, яке належало храму, раби йшли чверть години. Потім вони віднесли його для роботи на майданчик, розташований поза судом Каяфи.
Дерево, з якого зробили основну частину хреста, колись росло на березі Кедронського потоку в долині Йосафата. Його перекинула буря, і якийсь час його використовували як кладку (коли Никодим переховував священний посуд біля купелі Витезда, це дерево разом з іншими прикривало дорогоцінні предмети).
Хрест виготовляли з великою дбайливістю, щоб Юдейському Цареві виявити особливу шану, але насправді такою була воля Божа. Хрест був зроблений з п’яти порід дерева, невраховуючи напису.
Ображений зневагою, яку йому виявили, Юда з пихи, бажаючи набути слави побожної й незацікавленої людини, запропонував тридцять срібняків на храм. Утім йому відмовили – ціна крові не повинна йти на потреби храму. Зрада породжувала гіркі плоди навіть ще до здійснення. За юдою стежили і не випускали з поля зору.
Троє фарисеїв відвели його в приміщення, призначене для сторожі храму. Серед воїнів були і євреї. Коли все обговорили і відібрали потрібних воїнів, Юда в супроводі слуги одного з фарисеїв пішов у приміщення з трапезною подивитися, чи Ісус ще там. Якби Він був там, Його легко можна було б схопити, зачинивши двері, а посланець від Юди повідомив би про це воїнів.
"Я бачила ще багато таємничого, містичного, що стосувалося Хреста, – розповідала Еммеріх, – і розуміла його значення, але зараз усе це щезло з моєї пам’яті”.
Юда повернувся повідомити фарисеям, що Ісуса вже немає в трапезній, що Він, напевно, на Єлеонській горі, де зазвичай усамітнюється для молитви.
Юда просив дати йому невеличкий загін, щоб учні, які стоять на варті, не зауважили загону і не зчинили переполоху.
Триста чоловік мали охороняти браму міста та долину Опеля (частина міста на південь від храму), а також захопити долину Мілло до будинку Анни (на південь від Сіона).
Це було необхідно, щоб забезпечити Юді підмогу, бо він остерігався мешканців, відданих Ісусові. Зрадник називав інші заходи безпеки, необхідні для того, щоб "ворог” не вислизнув від них, бо Ісус умів ставати невидимим. Юда порадив прив’язати Його міцним ланцюгом і подбати, щоб Він не розірвав його.
Фарисеї слухали Юду зі зневагою. "Ми не потребуємо цього всього, – говорили вони йому, – аби лише схопити Ісуса, а вже втримати Його буде неважко!”
Юда запропонував свій план тим, хто супроводжував його: він піде сам назустріч Ісусові, поклониться Йому; на цей знак повинні з’явитися воїни та схопити Ісуса. Юда думав так удати, що його присутність в Оливному саду є випадковою, і сподівався потім утекти разом з іншими апостолами. Він побоювався, що ця справа складніша, ніж він говорив: апостоли чинитимуть опір, а Ісусові вдасться втекти, як це вже неодноразово було.
Юда був ображений недовірою та зневагою спільників. Його гордість була принижена. Юда не відчував ні покаяння, ні навіть жалю до свого Учителя – він повністю віддався сатані.
Він вимагав, щоб супроводжувачі не мали біля себе ні мотузок, ні різок, а головне, щоб не давали йому тих жорстоких катів, послугами яких завжди користувалися. Вони зробили вигляд, що виконають його побажання, але поводили себе так, як поводяться зі зрадником, якому не довіряють і якого потім з огидою викидають, як щось непотрібне. Воїнам наказали суворо стежити за Юдою і не випускати його з поля зору, поки не схоплять Ісуса Христа. Вони заплатили йому гроші й боялися, щоб він не втік з грошима і щоб не схопили когось іншого замість Ісуса, а все це щоб не затьмарило свято Пасхи і народ їх не засміяв.
Загін, якому доручили схопити Спасителя, налічував двадцять чоловік. Це була сторожа храму і слуги Анни та Каяфи. Усі вони були вбрані так, як одягаються римські воїни: на них були металеві шоломи, їхні свити і пояси розділялися шкіряними смугами, які покривали стегна. Відрізнялися вони від римлян бородою: римляни в Єрусалимі носили бороду вздовж щік, заріст над устами і на підборідді зголювали. Усі воїни мали мечі, а дехто ще й палиці; факели та ліхтарі. Але коли вони вирушили в дорогу, лише один з ліхтарів був запаленим.
Спочатку Юді хотіли дати дуже великий загін, але потім, після його заперечень, почали остерігатися, щоб він не був надто помітним, адже з Оливної гори видно всю навколишню долину.
Велика частина воїнів залишилася в Опелі; сторожу порозставляли в багатьох місцях – на дорогах та в місті, щоб запобігти будь-якій спробі до втечі.
Юда пішов попереду з двадцятьма воїнами. За ним з ланцюгами та мотузками йшло четверо катів – жорстоких, здатних на все. Потім на деякій віддалі йшло шість військових начальників, з якими Юда вже давно підтримував зв’язки. З цих шести один був священиком, близьким приятелем Анни, інший – прихильником Каяфи, і четверо іродіан – два фарисеї та два саддукеї. Всі вони були лицемірними, хитрими облесниками Анни та Каяфи і давніми запеклими ворогами Спасителя.
 
Поцілунок Юди
 
Коли Спаситель з трьома апостолами підходив до шляху, який відділяв Гетсиманський сад від Оливного, Юда зі своїм загоном з’явився на початку дороги за двадцять кроків від них.
Юда сам захотів піти назустріч Ісусові й по-дружньому привітати Його, вдаючи, начебто воїни прийшли без його відома. Проте ті брутально відповіли: "Ні, друже, ти від нас не втечеш, поки ми не схопимо Галилеянина”. Коли вони зауважили вісьмох апостолів, які вийшли, зачувши гамір, то покликали для підкріплення катів. Юда був геть розлючений. Спаситель та апостоли побачили загін, який йшов до них зі зброєю та факелами. Петро захотів кинутися в бій з ними. "Господи! – вигукнув він, там ще вісім наших – ударимо мечами!” Але Господь закликав їх до спокою.
Четверо учнів – Яків Молодший, Пилип, Тома, Натанаїл – вирушили до Гетсиманського саду, вони були стурбовані, друзі Спасителя послали їх дізнатися про Нього. Вони запитали, що трапилося. Юда хотів пояснити, але воїни не дозволили. Він розлютився, коли зрозумів, що його план зруйновано. Решта апостолів та учнів дивилися на все, що відбувалося, з жахом. Здавалося, вони готові втекти.
Спаситель наблизився до загону і голосно та виразно промовив: "Кого шукаєте?” Провідники воїнів відповіли: "Ісуса з Назарета”. – "Це Я”, – сказав Господь. Щойно вони почули "Це Я”, попадали один на одного, наче їх охопив несподіваний страх. Юда, який був поряд з ними, знітився. Він хотів підійти до Спасителя, але Господь підняв руку і сказав: "Друже, навіщо ти прийшов?” Юда, затинаючись, намагався пояснити. Спаситель сказав йому: "Краще тобі було б не народжуватися!” А воїни піднялися і чекали умовного знаку зрадника.
Петро та інші апостоли оточили Юду, називаючи його зрадником і злочинцем. Він намагався виправдовуватися, брехати, але це йому не вдавалося, бо воїни, які захищали його від апостолів, підтверджували його злочин.
Спаситель запитав удруге: "Кого ви шукаєте?”. Ті знову відповіли: "Ісуса з Назарета”. – "Це Я, і Я вже вам сказав, що це Я. Відпустіть їх, нехай ідуть”, – і Він показав на апостолів.
Почувши слова "Це Я”, воїни знову попадали, наче приголомшені. Апостоли оточили Юду, дорікаючи йому. А Спаситель сказав воїнам: "Вставайте”, – і ті підвелися, охоплені жахом.
Юда відбивався від апостолів; воїни звільнили його і почали з погрозами вимагати умовного знаку, бо їм наказали схопити Того, Кого він поцілує. Тоді Юда підійшов до Христа і промовив: "Радій, Равві!” – і поцілував Його.
Спаситель відповів: "Юдо, поцілунком ти зраджуєш Сина Людського?” Воїни оточили Спасителя, щоб Він не втік, а кати наклали на Нього руки! Юда після поцілунку хотів утекти, але апостоли не пустили його, погрожували воїнам і кричали: "Господи, чи не зітнутися нам зброєю?” Петро, запальніший за інших, підняв меч і, вдаривши Малха, служника первосвященика, розтяв йому вухо.
Кати схопили Спасителя і готувалися зв’язати Його. Воїни оточили Господа, Малх упав. Це викликало сум’яття. Воїни відтіснили апостолів, які наблизилися і переслідували тих, що втікали.
Спаситель звернувся до Петра: "Петре, вклади свій меч у піхви. Той, хто підніме меча – від меча загине. Хіба не знаєш, що якщо Я попрошу Отця Мого Небесного, Він пошле Мені більше як дванадцять легіонів Ангелів. Як же здійсниться написане? Так має бути!” Потім Він промовив: "Дозвольте Мені зцілити цього чоловіка”, – і підійшов до Малха, з молитвою торкнувся його вуха і зцілив його.
Четверо учнів віддалік боязко спостерігали за тим, що відбувалося. Усі воїни були перелякані: вони ще не отямилися від падіння, але й не мали відваги піти, аби не ослаб загін, який захопив Спасителя. Юда знову намагався втекти, але апостоли зупинили його: вони висловили зрадникові свою зневагу. Служники храму звільнили Юду від них, а в цей час кати зв’язали Спасителя.
Озброєні кати та фарисеї тісним кільцем оточили Господа. Після зцілення Малха вони закричали: "Він злигався з дияволом! Це через його чари нам здалося, що його вухо було розтяте, а потім зрослося”.
Господь відповів їм: "Ви напали на Мене, як на розбійника, з мечем та кілками!”
Фарисеї наказали катам закувати Його в кайдани, вони знущалися з Нього, кажучи: "Проте Ти не зміг кинути нас на землю, незважаючи на всі Твої чари!” Кати також кричали: "Нарешті Твоїм чарам буде кінець!”
Спаситель сказав кілька слів, і апостоли кинулися хто куди!
Чотири кати та шість служників храму встояли на ногах і тому їм не потрібно було підводитися. Еммеріх відкрився Тайний зміст: вони не впали, як не впав Юда, адже цілком були під владою сатани і нероздільно зв’язані з Юдою. Воїни, які впали і підвелися після слів Спасителя, навернулися і згодом стали християнами. Спаситель сказав про їхнє навернення: "Вставайте”. Ці воїни не наклали на Нього руки, а лише оточили Його. А Малх навернувся відразу, щойно Христос зцілив його, і вже наступного дня почав повідомляти Божій Матері та учням про все, що відбувається.
Під глузування та образи фарисеїв кати жорстоко зв’язували Спасителя. Це були безсердечні погани, їхні шиї, руки, ноги були оголені. Вони мали короткий одяг без рукавів з вузькими підв’язками. Самі були невисокого зросту, кремезні, з темним обличчям – подібні до рабів-єгиптян.
Стягнувши Господеві руки та ноги новими жорсткими мотузками, вони прив’язали зап’ястя Його правої руки вище ліктя лівої і зап’ястя лівої вище ліктя правої. Потім натягнули на Нього колючий пояс, до якого прикріпили зв’язані руки. Крім того вони натягли на Його шию начебто намисто з металевими вістрями, від нього тягнулися ремінці, з’єднані навхрест з поясом. З чотирьох боків до пояса прив’язали нові довгі мотузки.
Після цих приготувань процесія рушила в дорогу. Горіло багато факелів. Спочатку йшло десять воїнів, за ними кати, які тягнули за собою Христа, потім фарисеї, які не припиняли Його ображати. Процесію завершувало десять воїнів. На деякій віддалі йшло кілька учнів, нестямно ридаючи!
Іван наблизився до сторожі, яка була на самому кінці процесії. Фарисеї хотіли заарештувати його, хтось навіть кинувся на нього і схопив за плащ, який був на ньому. Але він кинув їм плащ і втік. Іван мав на собі лише коротку туніку без рукавівтому міг швидко бігти; на шиї в нього висів вузький і довгий орар, який носили євреї.
Кати, щоб догодити служникам храму, про ненависть яких до Спасителя вони знали, жахливо мучили Господа, надзвичайно жорстоко п°водилися з Ним. Вони вели Полоненого найгіршою дорогою, штовхали в болото та на гостре каміння, а для себе вибирали ліпші місця.
Спаситель не міг вільно йти через мотузки, за які Його шарпали в усі боки. Крім того, вони били Його вузлуватими мотузками. Так м’ясник б’є худобу, коли веде її на бійню. І все це супроводжувалося брутальними жартами, які не можливо передати.
Спаситель був босий. Окрім звичайного одягу, Він мав на Собі вовняне вбрання без швів.
Арешт Господа відбувся без жодних офіційних розпоряджень, жодного документа. Ісуса заарештували так, начебто Він був поза законом і кожен мав право напасти на Нього.
Йшли дуже швидко. Зійшовши з дороги, яка відділяла Оливний сад від Гетсиманського, повернули вправо на схід від Гетсиманії і дійшли до мосту через Кедронський потік.
Ще не дійшовши до мосту, Спаситель двічі впав через тих, які вели Його. Проте їхня лють зросла, коли дійшли до середини мосту: вони скинули Його в потік, пропонуючи напитися вволю. Лише особлива Божа опіка захистила Його під час цього падіння.
Спаситель упав на коліна і на обличчя. Він розбив би обличчя, якби не прикрив його Своїми зв’язаними руками (Його руки відв’язалися від пояса: невідомо, чи це було чудо, чи кати перед цим звільнили руки).
Сліди Його колін, рук, ліктів та ніг відбилися на скелі, і потім християни вшановували ці святі відбитки. Скелі були не такі жорстокі, як серця людей, і за цих жахливих обставин вони засвідчили Божественну силу, яка торкалася до них...
"Під час Своїх смертельних мук в Оливному саді Спаситель не міг вгамувати спрагу. Після Його падіння я бачила, як Він пив воду з Кедронського потоку, і чула, як Він повторював псалом, в якому пророк передбачив такі подробиці Його страждань: "І буде Він пити під час Свого падіння воду з потоку”, – розповідала Еммеріх.
Знаходячись на мості, кати не припиняли тягнути Спасителя за довгі мотузки. Важко було змусити Його піднятися в цьому місці, бо протилежний берег був оточений високою стіною, тому вони повернули назад, змушуючи Його пройти все річище Кедронського потоку, спустилися самі й витягнули Його на берег. Згодом жорстокі кати змусили Його ще раз пройти мостом під ударами, образами та глузуваннями. Довге вовняне вбрання Спасителя, важке від води, обліпило Його тіло. Він ледве міг йти і знову впав...
Вийшовши на протилежний кінець мосту, вони підняли Його вбрання і прив’язали до пояса. "Ось, – казали вони, – Він прибрався до свята Пасхи”.
Наближалася північ, коли Спасителя вели по той бік потоку вузькою дорогою, ударами та лайкою змушуючи Його ступати по гострих каміннях та колючках.
Шість фарисеїв йшли поряд, коли дозволяла дорога. Вони тримали в руках палиці різної форми, якими Його штовхали, кололи та били. В цих тяжких місцях, де Спасителю доводилося ставати на колючки та інші предмети, які ранили Його ноги, фарисеї глузували з Нього. Один говорив: "Його Предтеча забув приготувати Йому дорогу”. А інший: "Ось місце, де не збувається пророцтво Малахії: Я послав Ангела Мого перед Тобою, щоб підготувати шляхи Твої!” Чи ще: "Чому б Тобі не воскресити Свого Предтечу, щоб він підготував Тобі ліпші дороги?” Ці брутальні слова викликали регіт і спонукали катів вигадувати жорстокіші муки.
Невдовзі вони побачили людей, що з’явилися вдалині. Деякі учні, дізнавшись, що схопили їхнього Учителя, прибули з Витанії та інших місць, щоб подивитися, що робитимуть з Ним далі.
Вороги Спасителя злякалися, що народ може силоміць забрати в них їхнього Бранця і поспішили подати знак тим воїнам, які були в Опелі.
Процесія дійшла до місця, що було неподалік міської брами, розташованої на південь від храму на Сіонській горі, де жили Каяфа та Анна. З брами вийшов загін воїнів з п’ятдесяти чоловік. Вони були в повній бойовій готовності, з факелами і зчинили галас, вітаючи своїх товаришів з удачею.
Коли вони приєдналися до тих, котрі супроводжували Спасителя, я побачила, що Малх і ще кілька інших вислизнули і побігли до Оливної гори. Учні, які йшли услід за процесією, непомітно зникли.
Пресвята Діва і святі жінки, які супроводжували Її, занепокоєні, пішли в
Долину Йосафата. Побожними супутницями Божої Матері були: а, Марія Маґдалина, Марія Клеопова, Марія Саломея, Марія, мати Марка, Сусанна, Іванна Хуса, Вероніка та Саломея.
Вони перебували на південь від Гетсиманії навпроти тієї частини Оливної гори, де була печера, в якій завжди молився Господь. З ними був Лазар, Іван, син Марка, син Вероніки та син Симеона. Останній, який разом з Натанаїлом та дев’ятьма апостолами був у Гетсиманії, скористався загальним хаосом і втік. Він повідомив Пресвятій Діві сумну звістку якраз тоді, коли залунали крики двох загонів, які об’єдналися: здалеку вже було видно їхні факели. Почувши цю звістку, Божа Матір знепритомніла і впала на руки Своїх друзів та подруг. Святі жінки, щоб не бачити процесії, пішли в обхід до будинку Марії, матері Марка.
П’ятдесят солдатів, які вийшли назустріч Спасителю, були виділені з загону, який налічував триста чоловік і якому доручили охороняти браму Опеля та цілий квартал. Зрадник потурбувався, щоб попередити книжників та фарисеїв, що мешканці кварталу Опеля, переважно бідні люди (робітники, поденники, водоноси чи лісоруби, які слугували у храмі) були палкими прихильниками Спасителя.
Зрадник знав, що Господь постійно утішав, повчав, допомагав цим людям і чудесно зцілив багатьох з них. Фарисеї побоювалися, що вони спробують звільнити Його.
Коли після смерті Івана Хрестителя Спаситель ішов з Витанії до Ефрона, щоб розважити учнів Івана, Він зупинявся в Опелі.
Коли ж завалилася Сілоамська вежа (згідно з видіннями – на третій рік служіння Христа), то майже всі, хто постраждав, були мешканцями Опеля. Більша частина людей цього кварталу справді приєдналася до апостолів після П’ятдесятниці.
Квартал Опель – пагорб, оточений мурами, розташований на південь від храму, майже повністю заселений злидарями. Тієї ночі вони прокинулися від вигуків воїнів. Виходили з будинків на вулиці, підходили до брами міста і запитували: "Що трапилося?”
Воїни, переважно брутальні раби чи відпущеники, ганебно поводилися з ними і змушували їх повертатися додому, говорячи: "Ісуса, вашого лжепророка, який уводив вас в оману, нарешті заарештували! Тепер священики та книжники засудять Його і розіпнуть!”
Крики та голосіння сповнили квартал. Його бідні мешканці, чоловіки та жінки, плакали, з простягнутими до Нього руками падали на коліна, наче прохаючи допомоги і згадуючи усю доброчинність Спасителя, але воїни змушували їх повертатися у свої домівки, говорячи: "Ось доказ, що то був честолюбець, який спокусив народ!” Але вони не відважувалися діяти надто різко, задовольнилися лише тим, що прогнали людей з вулиці, якою мали вести Спасителя.
Сумна процесія підійшла до воріт Опеля. Спаситель знову впав. Здавалося, що Він уже не міг іти далі. Один з воїнів поспівчував Йому. Коли Спаситель упав знову, він звернувся до катів: "Ви ж бачите, що Він уже не може йти далі. Якщо ми хочемо віддати Його живим у руки первосвященикам, то потрібно розв’язати чи хоча б послабити мотузки, якими зв’язані Його руки, щоб Він міг притримати Себе руками, коли падає!”
Процесія зупинилася, і кати послабили мотузки на Його руках. Інший воїн із співчуття дав напитися Йому води, яку набрав у сусідній криниці. Вода була в посудині, сплетеній з очерету, яку часто носять тут зі собою воїни та мандрівники. Спаситель подякував йому та сказав про живу воду, яку Він дасть Своїм друзям.
Коли фарисеї почули ці слова, вони знову почали ображати Христа. Звинувачували Його в гордовитості, зухвалості, казали, що вже час відмовитися від таких безглуздих промов, що віднині Він не зможе вгамувати спрагу ні людям, ні навіть тваринам.
"Я бачила, як воїни, що співчували Йому – той, хто просив розв’язати Спасителю руки, та інший, що дав Йому напитися, раптом були осяяні світлом, як обидва ще до Його смерті навернулися і потім приєдналися до перших християн. Я навіть бачила їхні первісні імена і ті, якими їх називали потім. Мені стільки всього показує Бог, що дещо забуваю”.
А Спаситель продовжував йти, зносячи жорстокість та зневагу. Біля невеликого пагорба, за брамою міста, мешканці Опеля, що були прихильниками Христа, зустріли воїнів та фарисеїв вигуками обурення. Варта ледве відштовхувала чоловіків та жінок, які кидалися на неї. Люди бігли звідусіль одночасно, ставали на коліна і кричали, простягаючи руки: "Віддайте, поверніть Його нам! Хто тепер нам допоможе, хто розрадить та зцілить нас? Поверніть Його нам!”
Жахливе видовище – бачити Спасителя бідного, обідраного, побитого, зі скуйовдженим волоссям, брудного і мокрого, зв’язаного товстими мотузками, якого женуть ударами палиць, тягнуть, як німе створіння, кати, напівголі та брутальні воїни, серед мешканців Опеля, які піднімають до Нього зцілені Ним руки, благають катів помилувати Його голосами, які Він повернув їм, дивляться Йому вслід й оплакують Його тими очима, яким Він повернув світло.
Підіслані Анною та Каяфою простолюдини з Єрусалима та інші вороги Спасителя, що прилучилися до процесії ще біля Кедронської долини, допомагали воїнам проганяти мешканців Опеля.
Процесія спустилася і пройшла крізь браму в стіні. Вийшовши з кварталу Опеля, сторожа заборонила мешканцям йти далі за ними. Воїни з Бранцем рушили далі, залишили праворуч велику будівлю (залишки споруд Соломона), а ліворуч – купіль Витезда.
Потім пішли на захід вулицею Міло. Там звернули на південь, почали підніматися в напрямку Сіона і швидко дійшли до будинку Анни.
Увесь час продовжували зневажати та катувати Спасителя. Побачивши, що народ сходиться з усіх сторін та кварталів назустріч процесії, кати посилили жорстокість.
Спаситель знову впав. Це було Його сьоме падіння, починаючи від Оливного саду.
Мешканці Опеля ще не встигли отямитися від горя, як нове видовище викликало їхнє співчуття. Святі жінки і друзі Пресвятої Діви повели її кварталом Опель з Кедронської долини до будинку Марії, матері Марка. Цей будинок стояв біля підніжжя Сіонської гори.
Коли ці добрі люди впізнали Божу Матір, вони гірко заплакали, згуртувалися біля Неї та якийсь час Її несли.
Пресвята Діва не вимовила ні слова, наче оніміла з горя. Вона відкрила уста лише тоді, коли побачила Івана, що наближався до Неї. Вона спитала Його і захлинулася слізьми. Апостол розповів їй все, що трапилося з того часу, відколи Спаситель покинув трапезну. Потім Її повели в західну частину Єрусалима, в дім Марти, що був по сусідству з будинком Лазаря. Щоб дійти туди, йшли в обхід, уникаючи тих вулиць, якими йшов Христос, щоб не збільшувати скорботу Божої Матері.
Коли процесія увійшла в місто, Петро та Іван, котрі йшли за Ним на деякій віддалі, поквапилися розшукати тих, хто служив у первосвящен-ника, знайомих з Іваном, щоб через них потрапити на суд, куди повели їхнього Учителя. Ці служники повинні були обійти все місто, щоб скликати старійшин та членів ради. Вони хотіли догодити апостолам, але все, що вони могли зробити, це дати їм такі ж плащі, як ті, що були у них, і доручити розносити повідомлення. В цих плащах вони зможуть потім проникнути на суд, бо, крім служників, туди впускали лише воїнів та підкуплених лжесвідків. Решту, всіх без винятку, проганяли.
Никодим, Йосиф Ариматейський і ще кілька друзів Спасителя входили до складу ради. Петро та Іван взялися повідомити їх, бо фарисеї з певним наміром "забули” це зробити.
Юда, якому сатана не давав ні на мить спокою, блукав побіч ущелин, які оточували Єрусалим з півдня. Це була найдикіша і найбезлюдніша околиця міста.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.


Схожі матеріали:

Категорія: Християнська містика | Переглядів: 3206 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: цікаві історії, настанови, повчання, Розп’яття Господа, обявлення, пророцтво, наука Церкви | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика