Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2009 » Жовтень » 3 » о. Піо "Щоденник Любові" » Зі спогадів Луїджі Гаспарі
01:42
Зі спогадів Луїджі Гаспарі

Зі спогадів Луїджі Гаспарі

“Якщо ти будеш гарним хлопчиком, я відішлю тебе до святого пророка, як тільки-но станеш старшим”.

Ці слова завше спадають мені на думку, коли згадую мою дорогу маму: цим святим про­роком був Падре Піо, і моя мати навчила мене, свою десяту дитину, пізнати цього посланого Богом пророка, визнати його і полюбити.

Вражаючі розповіді про чудеса і про доброту Падре Піо стали постійною темою наших розмов, люблячих материнських настанов, пробудили в мені бажання ближче пізнати життя пророка, в якому моя мама передчувала для мене керівника на дорозі до пізнання Бога.

Це бажання познайомитися з Падре Піо йшло поряд з бажанням швидше подорослішати.

Я народився 9 квітня 1926 року в Сан-Феліче, у Панаро. Моїм батькам належав один млин (у спільній власності з іншими людь­ми). Мій батько, невтомний трудівник, зму­шений був жити в середовищі, що мало спри­яло тому, аби набути чи примножити знання про самого себе, з’єднавши його з осягненням Духа.

Віра і любов моєї матері постійно підтри­мували в нас життя духа; надзвичайні приклади любові до ближнього, які подавав наш батько, і його глибока смиренність надовго зоставалася в пам’яті багатьох людей.

Дари Святого Духа в моєму батькові спонукали його через його щиру віру надто довіряти іншим людям, яким зовсім не було властиве благородство, вони на всьому наживали прибуток.

Заповідь Господа “Полюби ближнього свого як самого себе” перетворилася у великому серці мого батька настільки, що він полюбив ближ­нього більше, ніж себе самого. Це призвело до того, що безпосередньо перед моїм народ­женням і якийсь час після нього мої батьки переживали серйозні труднощі. Їм довелося починати майже з нуля після того, як вони тяжко пропрацювали все своє життя і при тому повинні були ще виховати дев’ятьох дітей.

Та Провидіння Господнє, яке моя мати у несхитній вірі свого духа завжди любила й закликала, не забарилося простягнути їм руку допомоги й подати потрібну пораду. Порада Святого Духа знайшла їх у формі листа Падре Піо. В госпіталь Сан-Феліче, де мати очікувала моєї з’яви на світ, проник голос Святого Духа, що Його кликали батько й мати дев’ятьох дітей, які позбулися нагороди за свої труди через людську байдужість.

Святий Дух повелів моїй матері при­слухатися до порад Його пророка, смиренного брата із П’єтральчіно, який був тоді ще мало кому відомим і в очах більшості людей ще не був визнаний людиною Божою.

Порада Падре Піо була такою: замкнути слух для злих порадників, які намагалися переконати мого батька ступити на шлях не­правди.

Істинний шлях, Божественним Прови­дінням вказаний був таким: усією родиною переїхати в Павіньяно. Падре Піо запевнив моїх батьків, що в цьому селі вони не зостануться без роботи і що мій батько знайде там винагороду за всі жертви і всі втрати.

Мені було два роки, коли ми переїхали в Павіньяно. Ми прожили там п’ять років, і в цей час почув я перші розповіді про повне чудес життя Падре Піо.

З великою цікавістю дивився я картину його життя, таку загадкову й таку привабливу. Я навчився любити Падре Піо і сприймав його як одного із членів своєї сім’ї, і водночас як незримого, але улюбленого керівника всього мого життя.

У 1933 році мати отримала від Падре Піо другу пораду: частина нашої родини, в тому числі й батьки і я разом з ними, повинні були переїхати у село Сан-Маттео делла Дечіма, яке належало до парафії Сан-Джованні в Персічето.

Коли ми прожили сім років в Дечіма, моя мати виконала ту обіцянку, яку вона дала мені в дитинстві: послати мене, коли виросту, до Божого пророка.

Мені було чотирнадцять літ, коли я вперше побачив Падре Піо. Я чекав багато чого, це очікування було пробуджене розповідями моєї матері й ними ж підтримувалося, і я не був розчарований. Я так і не збагнув, яким чином моїй матері було дано стільки знань, стільки любові й віри, щоб розпізнати знаряддя Боже, яке визнавали таким далеко не всі люди.

Сан-Маттео делла Дечіма розташоване приблизно за шістсот кілометрів від Сан-Джованні Ротондо.

Моя мати ніколи не стрічалася з Падре Піо аж до 1949 року, коли вона уперше зуміла ненадовго приїхати у Сан-Джованні Ротондо.

За багато моїх поїздок у Сан-Джованні Ротондо мені довелося знайти лише дуже небагато людей, від яких я чув би такі мудрі й повні віри слова, які говорила моя мати, виз­наючи й прославляючи Падре Піо як пророка, посланого Богом.

Таємницю відкрив мені Падре Піо через багато літ після нашої першої зустрічі.

 

Перша поїздка до Сан-Джованні Ротондо

14 березня 1940 року я виїхав із Болоньї у Сан-Джованні Ротондо.

Дві мої сестри, Анна, Габріелла і я сам приєдналися до групи, яку очолював Тоні Тонеллі. Наступного дня ми приїхали до Сан-Джованні Ротондо. Сеньйора Клоринда, яка мешкала в центрі міста, дала нам притулок.

Я трохи розгубився у цій місцевості, яку продували всі вітри, таку несхожу на звичні мені пейзажі.

На другий день сеньйора Клоринда роз­будила нас о третій годині ночі. Нам належало пройти пішки приблизно два кілометри, щоб узяти участь у святій месі, яку Падре Піо слу­жив в маленькій церкві монастиря Санта Марія делла Грація.

Я згоряв від нетерпіння нарешті побачити зблизька загадкового отця Піо. Навіть на фо­тознімку обличчя Падре викликало у мене любов і довір’я.

Падре Піо, якого я вперше побачив, коли він служив Святу месу, повністю приковувало до себе всю увагу хлопчини, яким я був тоді.

Погляд отця, проникливий і лагідний, пробудив в глибині мого серця синівську любов. Люди, з якими я пізніше розмовляв і у церкві, і в нашому пансіоні, описували мені отця Піо як надзвичайно суворого наставника.

Наближалася моя черга сповідатися — і я почав нервувати. Я почував уже, що полонений сердечною любов’ю Падре Піо, і все ж боявся, що не заслужу бути прийнятим до числа синів святого брата, якого любив усе життя.

Я готувався до сповіді у старій частині церкви, і моя давня цікавість до історії та мистецтва відволікала мене. Замість того, щоб пригадати свої гріхи й пошкодувати про них, я почав порівнювати цю церкву із старовинним російським монастирем, про який читав у книжці. І тут сеньйор Тонеллі покликав мене до сповідальні отця Піо.

Повністю захопившись мрією пізнати ближче свого Падре, я забув навіть, що пере­бу­ваю перед священнослужителем, якому я повинен сказати про свої гріхи.

Отець Піо задав мені кілька запитань і глянув мені в очі, чекаючи відповіді. Я роз­гублено сказав: “Не можу добре пригадати, чи здійснив я такий гріх”.

Він крикнув мені голосно: “Забирайся! За­бирайся звідси! Чого ж ти від мене хочеш? Іди й приготуйся до сповіді як слід! Я не можу тра­тити з тобою час!”

На другий день я повернувся в сповідальню після глибокого й продуманого приготування. Несподівано для себе я відчув надзвичайну лагідність Падре Піо, яка повністю стерла з моєї пам’яті вчорашній суворий окрик.

Отець Піо сказав мені: “Так, ти будеш моїм ду­ховним сином… І дивись, завжди будь молодцем!”.

Він нічого не питав мене ні про мої заняття, ні про те, з якого міста я приїхав.

Я повернувся до Болоньї, радіючи, що нарешті пізнав “пророка”.

Знову поновилося навчання в інституті Альдіні-Валеріані. Заняття мене не задо­воль­няли, але я ні з ким ще не обговорював цієї проб­леми. Вчився я мало і в глибині душі подумував кинути школу. Зате моє духовне життя було достатньо наповненим. Я з любов’ю і старанням брав участь у месі й часто при­ча­щався, однак недостатньо щиро молився Ісусові під видом святої Гостії. Коли мені було оди­надцять років, я випадково почув, як одна лю­дина, котру я поважав, сказала: “Я ніколи не міг повірити, наче шматок хліба під час Переіс­точення справді може перетворитися на Кров і Тіло Христове”. Тепер я впевнений, що саме ці слова постійно спливали у моїй сві­домості, коли приступав до Святого Причастя. 5 травня 1940 року, все ще перебуваючи у Болоньї, я отримав дуже важливого для мене листа, щедрий дар, присланий мені отцем Піо. Зупинившись у Сан-Джованні Ротондо, він, через увесь простір, що розділяв нас, міг читати найглибші таємниці мого серця: мій намір покинути навчання і брак віри, коли я молився Ісусові , приступаючи до Тайни Святої Євхаристії, а ці ж таємниці були відомі тільки одному Богові.

За ті три дні, що ми — мої сестри і я — прожили в Сан-Джованні Ротондо, ми встигли познайомитися із сеньйорою Олімпією Крис­талліні, яка зупинилася в тому ж пансіоні.

Від’їжджаючи в Болонью, ми залишили сеньйорі Олімпії наші адреси, але я нічого про себе не розповідав.

На превелике моє здивування, я отримав від неї листа, датованого 3 травня 1940 року, зміст якого, у всякому разі, найважливіші його пункти, я постараюся відтворити тут:

“Дорогий мій Луїджі, я давно вже хотіла написати вам, і тепер не смію відкладати цю розмову з вами, в якій повинна передати вам слова нашого отця. Тим більше повинна це зробити, що до цього зобов’язує мене й обов’язок послуху: будучи його духовною донькою, я ні в чому не можу відмовити йому, навіть якщо б він вимагав принести в жертву своє життя.

Кілька днів тому він доручив мені передати вам від його імені: він хотів би, щоб Луїджі із Болоньї вчився старанніше, бо йому відкрилося, що Луїджі не вчиться й не зуміє завершити цей шкільний рік, якщо йому про це не нагадати й не настановити його. Він мені сказав це з усією лагідністю, і мені здається, його лагідні слова повністю передають той сум, яким охоплене його серце через відсутність у вас старанності — мені вони завдали такого болю, що я не можу передати його словами.

Одначе він сказав також, що щасливий вашою прив’язаністю до церкви й сподівається, що вона збережеться й надалі, тільки ви повинні з більшою щирістю молитися до Ісуса, коли ви приймаєте Святе Причастя.

Дорогий мій Луїджі, потіштеся, що отець Піо старається звернути вашу увагу на те, чого хоче від вас Ісус. Сердечний наш Падре! Як він сумує, коли його духовні діти не виконують тих обіцянок, які вони йому дали! Адже йому доведеться відповісти за вас величі Господній. Але ж ми не будемо так чинити, правда ж? Біль­ше ніж у самій собі я впевнена в моєму дорогому Луїджі, в його добрій душі. Він не захоче, щоб наш дорогий отець, наша спасительна жертва, страждав через те, що ми не складаємо свого іспиту. Пам’ятайте: він заздалегідь передбачає ваше майбутнє й уже визначив ваше місце в житті.

Прошу вас, милий Луїджі, прочитавши цього листа, постарайтеся зробити все, щоб йому не довелося, та ще й на такій відстані, бачити, як засмучує його серце його син Луїджі, точачи чисту кров із його ран. Нехай кожен із нас спрямує свої бажання до того, чого так явно бажає для нас наш святий і улюблений отець.

Постараємося всі разом утішити його змучене серце, адже його серце направду злучене із Серцем Ісуса.

Я бажаю вам, як і самій собі і всім людям, прийняти благословення нашого святого отця.

Ваша сестра в Христі Олімпія Пія Кристалліні.”

Настанови отця і його молитва допомогли мені продовжити навчання в технічній школі.

На початку 1942-43 рр. я перейшов у п’ятий клас інституту Альдіні. Мені залишалося провчитися три роки до отримання диплома.

Одного разу в жовтні 1942 року наша вчителька літератури доктор Лія Ченері спитала мене: “Гаспарі, а чому ти не вибрав для себе класичну гімназію?”. Я відповів їй, що волів би навчатися в класичній гімназії, але змушений був задовольнитися тим, щоб спробувати отри­мати диплом технічного ліцею.

Наша великодушна й добра вчителька сказала мені: “Я впевнена, що тобі вдасться витримати іспит і перейти хоча б у фізико-математичну гімназію. Я буду весь цей рік спеціально займатися з тобою латинською мовою.”

Ентузіазм і великодушність сеньйори Ченері підбадьорили мене, і я вирішив піти на це випробування. Кожен вечір після восьми годин занять в інституті Альдіні я йшов додому до нашої вчительки і довбав латинь із самих основ. Без сумніву, я зобов’язаний молитві отця Піо, яку він возносив до Господа, тим, що Бог послав мені цю великодушну вчительку, а разом і бажання вчитися, якого в мене до того не було.

Влітку 1943 року я склав іспит і наступного року перейшов у фізико-математичну гімназію Августо Ріги міста Болоньї. У 1950 році отримав диплом фармацевта.

Протягом чотирнадцяти літ, з 1940 до 1954 року, я ні разу не бачив Падре Піо.

У вересні 1954 року я знайшов на горищі посеред старих підручників того листа, якого отримав із Сан-Джованні Ротондо 5-го травня 1940 року.

Я знову з великою увагою перечитав листа, якого вважав давно втраченим, і нарешті збагнув значення й сенс стількох випробувань.

Мій батько, якого я гаряче любив, помер 26 листопада 1953 року. Мати, що була в глибокій скорботі, втомлена й змучена, потребувала моєї допомоги. Я сподівався допомогти їй вирішити важку проблему, що виникла в нашій родині у зв’язку зі смертю батька.

Мій батько хотів, щоб усі дев’ятеро дітей, які залишалися живими, завжди були разом.

Його сильна воля до єдності родини спри­яла тому, що вся наша сім’я жила у гармонійній згоді до того часу, доки був живим він сам. Одначе після його смерті з’явилися розмаїті труднощі й протиріччя, бо під тінню мого батька, цього люб­лячого й щедрого глави роду, усе ж не знайшлося спільного завдання для різних інтересів тих нових сімей, які встигли створити мої брати і сестри. Постійна опіка мого батька зберегла сімейну єдність. Його серце, повне любові й самовідданості, не помітило цієї проблеми, яка незмінно виникає тоді, коли сини й доньки змушені, як і колись, вести спільне господарство під одним дахом, хоча їхні особисті інтереси уже розійшлись.

Влітку 1954 року я вирішив осісти в Сан-Матео делла Дечіма, щоб узяти участь в житті своєї родини і посильною допомогою й любов’ю спробувати втішити маму, нашого ангела-хоронителя.

Я не дуже люблю жити в маленькому селі і ще менше люблю працювати в млині, одначе любов до мами і почуття обов’язку перед сім’єю допомогли мені подолати труднощі першого періоду.

Гіркоти цього року навчили мене дорожче цінувати листа, віднайденого на горищі нашого дому в Дечіма. І я тоді вирішив знову поїхати до в Сан-Джованні Ротондо.



Схожі матеріали:

Категорія: о. Піо "Щоденник Любові" | Переглядів: 2475 | Додав: traducionalist | Теги: Щоденник Любові, Падре Піо, Зі спогадів Луїджі Гаспарі | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика