Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Липень » 13 » Українознавство » Жнива, омиті кров’ю
17:50
Жнива, омиті кров’ю
Жнива 1949-го видалися напрочуд урожайними. Не покладаючи рук, у поті чола селяни Кінашева, Коростовичів, Слободи, Курова, Жалиборів, Нараївки звозили снопи жита, пшениці на свої подвір’я, ціпами обмолочували їх, очищали зерно від полови, а потім насипали по зав’язку в полотняні мішки.

На роботою і ходом хлібозаготівель державі пильно стежили енкаведисти та їх прислужники. При виїзді з села вони гуртували кінні валки, а на передньому возі прив’язували полотнище червоного кольору з серпом і молотом. За п’ять кілометрів від Кінашева їх очікував чималою чергою хлібоприймальний пункт Більшівцівського району. Тут зерно зважували, провітрювали, досушували, після чого його відправляли у державні засіки.

Орган райкому КП України газета «Зоря Перемоги» на першій сторінці писала: «З почуттям патріотичної гордості селяни району, випереджаючи вказані графіки заготівель, добровільно продають державі хліб». Насправді ж було по-іншому. Надмірні примусові держпоставки м’яса, молока, яєць, вовни, картоплі, цукрових буряків, тютюну та іншої сільгосппродукції селяни виконували як волю держави.
Слідом за теплим сонячним літом прийшла прохолодна осінь 1949 року.

Страшним диким смерчем по всьому Прикарпаттю насувалась насильницька сталінська колективізація приватних одноосібних сільських господарств під назвою «колгосп». На кожних десять хат закріплено уповноваженого, так званого десятника зі збору грошової позики. Виснажені й замучені непосильною працею селяни терпляче віддавали останню копійку на розбудову об’єктів сталінських п’ятирічок.

Житель вулиці Загороди 40-літній разда Петро Шеремета разом із молодою дружиною й трьома дітьми щоденно і без вихідних трудився на власному полі. Маючи початкову освіту, він ніякої політики не визнавав, яка б держава не приходила до села. Під шаленим тиском наглядачів НКВД люди з бідних, середніх, а також заможних господарств записувалися до колгоспу. Всі держпоставки Петро Шеремета виконував своєчасно і ретельно, тому вступати до колгоспу не хотів. Щиро дякував Богові за файну погоду пізньої осені року 49-го: зимові пшениця, жито посіяні, зорано й на зяб.

Підв’язаний домашнім фартухом, із цинковими відрами Петро підходив до криниці, коли за дерев’яним парканом з’явилися пара коней і троє чоловіків, що злазили з воза. Непрошені гості відчинили хвіртку. Двох озброєних господар знав ще з дитинства — Миколу Матейка (Щура) та Дмитра Перегінця (Атаманюкового). Третій з ними — акуратно одягнений, з чорною папкою в лівій руці райпрокурор товариш Цокур. Вони пильно оглядали багате господарство надвірних будівель — стодолу, хліви, піднавіси, курники. На певній відстані від будівель надійно вмонтована кінна молотарка, серед широкого масиву впритул до стодоли наближена зерноочисна віялка, а під навісом у повному комплекті для обробітку земель техніка, за стінами добротних будинків у зразковому стані яблуневий сад, а далі на захід — родинне поле.

Високий на зріст представник району якось заздрісно глянув на господаря і вигукнув: «Да, Петро, ти настоящій кулак!». — «Як бачите, я працюю, дбаю і маю за працю», — відповів той. Непрошені зайди зайшли до хати, слідом за ними і газда. Присівши до столу, чільник правопорядку на чистому аркуші став щось писати. Поплічники уважно стежили на ним. Нарешті писанину закінчено, її автор дослівно і виразно читає: «Заява від громадянина села Кінашів Шеремети Петра Михайловича. Прошу прийняти мене в колгосп. Все своє майно добровільно здаю. 7 листопада 1949 р. (Шеремета)». Прокурор простягує чорнильну ручку власникові дому і вказує, де йому належить підписатися. У хаті мертва тиша. Задуманий Петро поспіхом переступає поріг другої кімнати. Він знаходить накладні, документи п’ятилітньої давності про повну здачу всіх держпоставок і вручає їх у руки прокуророві, сподіваючись, що його залишать у спокої. Але той кидає накладні на підлогу. Власник збирає і відносить їх туди, де взяв.

А далі почалася трагічна сцена звірячого дійства. Молодий кремезний чоловік підходить до разди, правою рукою тісно притискує до горлянки гостре металеве лезо бритви. З перестрашеного обличчя і уст виривається: «Ні! Ні! Не буду!..» Під тиском руки гостре лезо врізається в шию. Кров струменем хлинула на кривдників. Кати полишають хату. Чоловік падає. Падає закривавлена металева бритва. Жінка, троє дітей, старий батько в розпачі. Зойки, крики! Сусідка Ганя Бульбачка похапцем вириває зі свіжоспеченого житнього хліба м’якуш і закриває ним рану, з якої струменить кров. Петро дихає. Він буде жити.

Наступного дня його поклали в лікарню. Здоровий організм переміг, та Петро перестав говорити. Спілкувався з людьми з допомогою олівця та паперу. А навесні 1950-го народний суд селища Більшівців з подачі того ж таки райпрокурора товариша Цокура виніс Петрові Шереметі «справедливий» вирок — десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На подвір’ї багатого господарства приземлився колгосп імені «17 Вересня». Жінку Софію та синів Михайла (1933 р. н.), Степана (1935 р. н.) та 70-літнього діда Михайла теж відправили в далекі сибірські краї.

Минали роки. Смерть кровожерливого тирана 1953 року дала якусь надію на повернення додому молодшому синові Степанові з мамою Софією, а дід Михайло з онуком уже спочивали в чужих краях. З Караганди після відбуття покарань повернувся і сам Петро, який все так само спілкувався з людьми за допомогою олівця та паперу.

Про нечувані трагедії та злочинні дії комуністичного режиму в нашому селі з почуттям гіркоти і болю нині згадують рідня, близькі сусіди Шереметів — Михайло Перегінець (1928 р. н.), Михайло Карас (1933 р. н.). Зовні схожий на діда онук Петро приїжджає з Івано-Франківська з сім’єю до матері Олександри та рідної сестри Лесі. Не забуває й стежки до могил своїх предків за церковним пагорбом у рідному Кінашеві.

Іван НАЦІЙ, с. Кінашів Галицького району
www.galychyna.if.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Українознавство | Переглядів: 1482 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Україна, голодомор, геноцид | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика