Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2014 » Жовтень » 23 » Життя Святих » Життя Святого Шарбеля
22:02
Життя Святого Шарбеля

Шарбель Маклуф народився 8 травня 1828 р. у містечку Біква Кафра, що знаходиться високо в горах на півночі Лівану. Він був п’ятою дитиною убогих землеробів Антуна і Бригіди Маклуфів. При хрещені отримав ім’я Йосиф.

Коли Йосиф мав 3 роки, помер батько. Щоб забезпечити дітям утримання мати вирішує повторно вийти заміж за Ібрагіма – чоловіка чесного і побожного, який був дияконом. Йосиф уже з дитинства був несхожим на своїх братів і ровесників. Печать благоговіння перед Богом завжди була на його благородному обличчі, а мовчазність – притаманною йому рисою. Коли ж Йосиф став юнаком, він ще більше усвідомлював, що Бог сотворив його серце лише для Себе. Біографи кажуть, що будучи підлітком Йосиф знайшов на схилі гори вузький грот, зробив собі крихітний вівтар, поставив зображення Божої Матері, запасся шматками ладану та ревно молився; з того часу й прозвали його «святим». Цей маленький грот і став першим скитом Йосифа. Тут він часто слухав внутрішній голос, який постійно казав: «Твоє життя належить Христові. Йди за Ним!»

Йосиф віддалився від ровесників і сім'ї, готуючись до найважливішого кроку в своєму житті. І, врешті, настав той час, коли він полишив усе – вітчима, матір, братів і дівчину, яка вважала себе його нареченою. Рішуче пішов із дому, навіть не попрощавшись із матір'ю, бо розумів, що прощання буде тяжким. У той час в Йосифа Маклуфа не було нічого, окрім гарячого, всепоглинаючого бажання служити Господу. Не було в нього навіть пісного коржа, не було провідника, який знав би цю дику місцевість. Дорогою їв коріння рослин, лісові ягоди, дикий мед. У такий спосіб Йосиф мав намір відшукати монастир Мейфукської Богородиці, про який чув ще в Біква Кафра. Він вірив: якщо Бог захоче, то обов'язково вкаже йому вірний шлях. Одного дня, на світанку, з вершини гори Йосиф нарешті побачив у долині, серед фруктових дерев, червоні дахи з черепиці зі шпилястими баштами і хрестами, і душа юнака сповнилася благоговіння. Відтак, у віці 23 років він вступив до монастиря Ліванської Пречистої Діви на півночі від міста Бібльос і розпочав свій новіціат. Під час перебування в монастирі Йосиф на відмінно закінчив семінарію, проявивши себе як надзвичайно здібний студент. У монастирі Йосиф звернув увагу на виноградну лозу, що вперто тягнулася вгору і аж на даху розпустила листя. «Ось так і я, – казав він, – буду вперто видиратися на самісіньку вершину монашого покликання».

У ті часи, як і зараз, у Лівані налічувалося близько сімдесяти маронітських монастирів, довкола яких було зосереджене усе релігійне і культурне життя народу. Тут вивчали не лише богослов'я, але й необхідні ремесла, впроваджували найновіші технології обробки важкої, своєрідної ліванської землі. Словом, у народі монахів вважали справжніми просвітителями, яких Сам Господь прислав до людей. Після двох років новіціату, у 1853 році, його відправили до монастиря святого Марона, де він склав чернечі обіти, отримавши ім’я Шарбель на честь антіохійського мученика з 107 року. П’ятнадцять років суворого послуху у відомих Мейфукському й Аннайському монастирях справді були двома напруженими роками. Селянський гарт і непорушна віра в Господа допомагали юному Шарбелю гідно витримувати життя новіціанта: по п'ять-сім разів на день брати участь у богослужіннях, вставати опівночі до Всеношної, вдень пасти на гірських схилах худобу, працювати, поки не стемніє, на виноградниках, де він не дозволяв собі з'їсти навіть гроно винограду. Він виконував столярні роботи, вичиняв шкіри, носив із гірських схилів величезне каміння і шліфував його.

Після 17 років перебування в монашій спільноті в Аннаї, о. Шарбель отримує дозвіл на переїзд до скиту св. Петра і Павла, щоб там – в цілковитому мовчанні, через молитву, працю і ще строгіші омертвлення – цілком поєднатися з Христом. Той скит був пустельним, на висоті 1350 м і проживали в ньому три монахи. Шарбель провів у ньому 23 роки життя аж до своєї смерті.

Шарбель міг стояти на колінах по чотири-п'ять годин. Розмовляти з ним у цей час було марно, він перебував у глибокій медитації, спілкуючись з Богом. Взимку і влітку ходив у зношеному одязі (згодом одягнув волосяницю з металевим ланцюгом), стоптаних черевиках, без головного убору, не розпалював вогню, щоб зігрітися, ніколи не їв м'яса, не пив вина, спав на вузькій кам'яній плиті, а під голову клав поліно, загорнене в грубу тканину. Ні від кого не приймав дарунків і грошей за Літургію. Він завжди мовчав, лише в думках повторював слова молитви. Деколи його про щось питали браття, а він здивовано поводив очима і… мовчав. Шарбель був поруч, а водночас – далеко. Правда, інколи йому доводилося відкривати уста – коли отець-настоятель відсилав Шарбеля до поселень, розташованих неподалік, служити Св. Літургію.

Одного разу під час спільної молитви вдарила блискавка. Товариші припали до землі, а на Шарбелеві зайнявся одяг. Проте він настільки поринув у молитву, що навіть цього не помітив. Коли до Шарбеля підбігли перелякані браття, він лише підняв голову, здивовано подивився на них і… продовжив молитву.

Молодий Шарбель робив усе із захопленням, начебто й не напружуючись, знаходив «віконечко» і для того, щоби вивчати хорали Літургії, читати Євангеліюпсалми та інші священні книги. Шарбель шукав для себе все нові й нові заняття, ніколи не скаржився ні на втому, ні на тяжкі умови проживання у келії. В усьому намагався бути схожим на отця-наставника, на тих, хто був для нього прикладом. Особливо тяжким і напруженим видався перший рік послуху. Але жоден чернець не помітив, щоб у чомусь Шарбель виявив слабкість…

Господь дав йому і всім оточуючим знаки особливої любові та вибраності. Якось сталася дивна подія, що викликала великий подив у монастирської братії. Одного спекотного дня Шарбель простояв на колінах дві години, потім пішов працювати у поле. Під час його відсутности у келію проник якийсь дрібний злодюжка й украв дві тарелі, з яких Шарбель їв. Коли Шарбель повертався у монастир, то побачив неочікувану картину: на стежці, тремтячи зі страху, стояв бідно зодягнений чоловік, а ззаду і спереду його оточили дві отруйні гадюки. І варто було цьому чоловікові лише поворухнутися, як змії, немов за командою, здіймали голови і злісно сичали. Шарбель побачив на стежці свої тарелі й зрозумів у чому справа. В цю хвилину з'явився захеканий отець-настоятель, якого вже повідомили про крадіжку. – Так це правда? Потрібно негайно викликати поліцію. – Прошу вас, святий отче, нікого не потрібно викликати! –  вперше наважився заперечити старшому молодий послушник Шарбель. – Погляньте, навіть змії не зачепили бідолаху, навіщо ж його заарештовувати? Змії вже провчили його. Він це запам'ятає на все життя. – Але як нам відстрашити цих гадюк? – Дозвольте, святий отче, я це зроблю. Він близенько підійшов до гадюк, щось тихо, але владно їм наказав. І плазуни із сичанням шмигнули в кущі. А злодій, немов опечений, кинувся навтьоки.

Інший дивний випадок… Одного разу, щоб порозважатись, ченці замість олії налили в його лампу води. Великим було їхнє здивування, коли вони вночі побачили в його келії світло. В лампі справді була вода – сам настоятель монастиря спробував її на смак, бо ченці-жартівники перелякалися і у всьому призналися. В Шарбеля ця вода горіла, як олія, а в келії настоятеля відразу ж загасла. Після цього випадку отцю Шарбелю дозволили прийняти схиму. Шарбель віддав чернечому життю 47 років, 23 із яких прожив схимником.

Келія о. Шарбеля мала тільки 6 кв.м.; самітник спав кілька годин на добу, їв дуже скромні страви без м’яса, і тільки раз на день. Центром його життя була Євхаристія. Щоденно відправляв Святу Літургію в каплиці скиту: довго до неї готувався, а по закінченні ще 2 години перебував у подячних молитвах.

16 грудня 1898 року під час відправи Божественної Літургії о. Шарбелю стало погано. Інсульт та параліч розбив його святе тіло. Наступні вісім днів о. Шарбель знаходився при свідомості, а в Надвечір'я Різдва 1898 року преподобний Шарбель закінчив свій земний шлях.

Отець Шарбель помер 24 грудня 1898 р., під час нічного почитання Святих тайн. У першу ніч після похорону відмічено над могилою сліпуче таємниче світло, видиме у всій долині, яке світило безперервно 45 ночей від дня поховання. З міркувань безпеки патріарх наказав перенести тіло святого до монастиря. Після ексгумації тіло святого пустельника виглядало так, як у момент смерті – збереглося в ідеальному стані.

Через три місяці після поховання за доз­волом Церковної Влади тіло св. Шарбеля було відкопано у присутності настоятеля й ченців монастиря та чималого гурту людей. Тіло св. Шарбеля, хоч і не було забальзамоване і навіть покоїлося без труни, мало вигляд спля­чої людини, без жодних ушкоджень залишився одяг покійного. Тіло монаха-чудотворця пере-поховали вже в труні і розмістили в монастир­ській каплиці. Чуда від святого Шарбеля не припинялись. Через Через 29 років після смерті ліванського праведника, його гріб було знову відкрито, а тіло залишалось нетлінним, одяг неушкодженим.

У 1965 р. о. Шарбель був беатифікований, а 9 жовтня 1977 р. канонізований на площі святого Петра в Римі папою Павлом VI. У проповіді з нагоди беатифікації нового святого папа назвав його одним із найбільших святих ХХ ст.. Ніхто не сфотографував святого Шарбеля і ніхто не намалював його портрета за життя. 8 травня 1950 р. сталась незвичайна річ: декілька місіонерів зробили собі групову фотографію перед могилою святого пустельника. Після того, як зробили фотографію виявилося, що опинилася на ній додаткова, таємнича постать монаха. Лише найстаріші монахи розпізнали в ній о. Шарбеля. Відтоді, на підставі тієї фотографії, малюють портрети святого пустельника.

 

Біля 20 тисяч великих і малих чудес здійснив святий Шарбель. Цей святий особливо помічний для недужих і хворих. Тисячі чудес за посередництвом св.. Шарбеля було зафіксовано в багатьох країнах світу. Чудесні оздоровлення невиліковно хворих і приречених людей засвідчують: те, що для нас, грішних – надприродне, для святих справа звичайна. Це з їх допомогою ми переконуємось знову і знову, що Бог на щодень продовжує діяти у нашому житті. Нижче ми подаємо декілька розповідей людей, які на собі досвідчили чудесне посередництво і заступництво ліванського святого. Зацитуємо слова єпископа Френсіса М. Заєка: " Шарбеля називають великим чудом нашого століття. У проміжку від 22 квітня до 14 липня 1950 року у монастирі в Анайї було зафіксовано 350 ви­падків чудесних зцілень. Якщо конкретніше, то це такі: зцілення 31 сліпого, 37 глухонімих, 163 паралізованих і кульгавих та 119 зцілень від невиліковних хворіб. Між цими 119 ос­танніми — 20 мусульман. Проте найбільшим чудом є навернення і повернення людських душ до Бога. Все трапилось і трапляється за посе­редництвом Святого пустельника".

 

Простий коваль Олександр Обеїд внаслідок травми втратив зір правого ока. 13 років Олександр був сліпий на це око, а лікарі дійшли висновку, що мають справу з безнадійним випадком. Зір на правому оці не повернути. У 1950 році, майже через півстоліття після смерти Шарбеля, Олександр почув про чудесні зцілення людей за посередництвом цього святого. Він відмовив Дев'ятницю до цього Праведника, але зір не повертався. Коваль вдруге відмовив Дев'ятницю. Однак полегшення не відчув. Та надії на чудо не втрачав. Олександр Обеїд розпочав відмовляти третю Дев'ятницю до св. Шарбеля і вирушив до мощей святого. У дорозі перед ним з'явився пустельник Шарбель Маклуф і коваль прозрів, вперше побачивши за останні 13 років травмованим оком захід сонця за ліванськими горами. Утихли болі ока. Це сталося 15 жовтня 1950 року. Чудо підтвердили вісім автори­тетних медичних фахівців.

 

Розповідь ліванської селянки Нухат, матері дванадцяти дітей, зціленої Святим Шарбелем і Святим Мароном. “Цей день був найгіршим у моєму житті, та й у житті моєї сім’ї також. 9 січня 1993 року мене несподівано паралізувало. Лікарі запропонували унікальну операцію – видалити уражені судини мозку, замінити їх на штучні. Лікарі й самі не були повністю переконані в успіху такої операції, та й ще коштувала вона надзвичайно дорого. А тим часом мій син Саад, поки я була в лікарні, з’їздив до Аннаю, в монастир Святого Шарбеля, який знаходився недалеко від нас. Там він гаряче помолився за мене, привіз освячену олію й землю з могили св. Шарбеля. Коли донька вперше почала натирати моє тіло цією олією, я відчула поколювання в руці та у нозі. Через дев’ять днів мене виписали з лікарні. Цілими днями лежала я нерухомо в ліжку і дивилась в одну точку. Чоловік на руках носив мене в душову кімнату, діти напували водою через соломинку, я майже нічого не їла. Через кілька днів, коли чоловік і діти лишили мене відпочивати, я побачила у напівсні, як несподівано кімнату наповнив промінь світла і слідом за ним з’явилося двоє монахів, обличчя їх видались мені знайомими. Один з монахів наблизився до мене, при підняв за потилицю і сказав: «Я врятую тебе від недуги». Надзвичайно схвильована, я спитала його: «Отче мій, як же ти хочеш оперувати мене без наркозу? Лікарі мені в операції відмовили». – «Я сам буду тебе оперувати», –  відповів монах. Через мить я відчула жахливий біль під пальцями св. Шарбеля, я нарешті впізнала його, – здавалось, він розриває мою потилицю і щось з нею робить. Коли ця таємнича операція закінчилась, до мене наблизився другий монах. Він підклав мені під спину подушку, взяв склянку з водою, одну руку підклав мені під голову і сказав: «Пий! Ось вода, пий!» «Отче, відповіла я, –  хіба ви не бачите, що я паралізована, п’ю через соломинку»! – «Ми тебе вилікували, Нухат, пий! Ти будеш пити, їсти і ходити…». Потім я прокинулась. Виявилось, що я, дійсно, сиджу на ліжку. Я простягнула руку, взяла склянку, почала пити. Нічого не розуміючи і  відчуваючи, що в потиличній частині голови щось сильно пече, я простягла руку до болючого місця і раптом упіймала себе на думці, що рука рухається. Знову обережно порухала рукою, потім – лівою ногою. Невдовзі повірила в те, що диво відбулося. Чомусь захотілось мені дійти до ванної кімнати, щоб оглядіти себе у дзеркалі. Поглянувши у дзеркало побачила з правого і лівого боку шиї свіжі криваві шрами, кожний довжиною приблизно 12 см. Рано-вранці ми з чоловіком і сином поїхали в монастир Святого Шарбеля, щоб від усього серця подякувати йому за велике чудо.

 

Маріам Авад в період між 1963 і 1965 роками перенесла три операції – на шлунку, на кишечнику і на мигдалинах. В усіх випадках було виявлено злоякісні новоутвори, які, згідно з медичним висновком, почали поширюватися. Лікар не призначав уже ніякого лікування. Дві мигдалини були вражені раком, через що хворій доводилося терпіти сильні болі і утруднення при ковтанні. На додаток до цього, її голос почав слабшати. Пухлина в області шиї зросла до розмірів грецького горіха. Маріам відмовилася від будь-якого лікування, включаючи променеву терапію. Замість цього, вона постійно молилася  до св.. Шарбеля з проханням про видужання або ж просила дати їй силу нести цю хворобу. Одного разу, сидячи в ліжку, Маріам молилася: "Св. Шарбелю, дай мені ліки від цієї хвороби. Ти великий святий, який лікував сліпих і кульгавих. Коли я одужаю, то піду подякувати тобі у монастирському храмі". Вона попросила про ласку оздоровлення ввечері і перед сном. А вже наступного дня, вона була здорова. На четвертий день пухлина на мигдалинах повністю зникла. Уражені частини тіла більше не боліли. Її голос знову став дзвінким, а сама вона – повною сил та енергії.



Схожі матеріали:

Категорія: Життя Святих | Переглядів: 1943 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: життя, Шарбеля, святий, Шарбель, святого, Життя святих | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Серцю Діви Марії

Відправляємо:

Годину прославлення


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика