Слід бути твердо переконаним у тому, що для того, аби осягнути життя вічне, недостатньо тільки бажати спастися, а потрібно застосовувати засоби, які при¬писав нам Сам Ісус Христос. У проти¬лежному випадку, якщо ми зав’язнемо в гріху, то в день Останнього суду зовсім не скористаємося оправданням, що спо¬куси були надзвичайно сильними, а ми – над¬звичайно слабкими. Адже Бог дав нам способи, завдяки яким, з допомогою Його ласки, можемо відбити кожний нас¬туп ворогів нашої душі. Однак, якщо не захо¬чемо ними скористатися й будемо пере¬можені, то вина лежатиме виключно на нас. Усі люди хотіли б спастися, однак біль¬шість з них відкидає застосування засобів спасіння, тому грішать і гублять себе. 

Першим засобом, який слід засто¬совувати, щоб не погубити себе, є уник¬нен¬ня приводу до гріха. Якщо хтось не старається уникати приводу до гріха, особливо коли йдеться про тілесне задо¬волення, то це буде для нього майже не¬мо¬ж¬ливою річчю, щоб не поповнив яко¬гось гріха. Св. Филип Нерей казав: "На вій¬ні, на якій ворогом є почуття, пере¬магають боягузи, а саме ті, які втікають”. Випадок є пов’язкою, закладеною на очі, яка засліп¬лює і не дає нічого побачити – ні Бога, ні пекла, ні святих настанов. У Святому Письмі сказано, чи можна по жару ходити і так, щоб не опеклися ноги (Прип.6,28).
З моральної точки зору не можливо, добровільно піддавши себе спокусі, не впасти, навіть якщо прийняти тисячу настанов і дати Богові тисячу обітниць. Це нещастя щодня очікує безліч бідних душ, які впали, бо не остерігалися при¬воду до гріха.
А для кого нечистота стала звичкою, нехай знає, що йому не достатньо утри¬муватися від ближчих, тобто безпо¬середніх нагод до того гріха, якщо він не старатиметься також уникати нагод даль¬ших, то з легкістю згрішить черговий раз.
Не дозволяймо теж, щоб злий дух ошу¬кав нас, уважаючи, що особа, яка є спо¬кусливою для нас, є святою. Проте часто трапляється, що чим побожніша ця особа, тим сильнішою є спокуса. Св. То¬ма з Ак¬віна пише, що святіші особи біль¬ше ваблять. Спокуса розпочинається з духа, а закінчується в тілі. Слуга Божий, отець Серторіо Капуто з Товариства Ісу¬со¬вого зауважив, що сатана найперше доводить до любування чеснотою, потім до любування особою, а потім засліплює й перемагає.
Потрібно також остерігатися злих то¬варишів. Ми є дуже слабкими, сатана по¬стійно спокушає нас, навмисно при¬тя¬гуючи до зла; однак наше падіння в не меншій мірі спричиняє вплив поганого товариства. Отож найголовніше, що ми повинні чинити, аби спастися, це уникати поганих нагод і поганого товариства. У такій поведінці ми повинні виявляти внут¬рішню силу й не зважати на людські дум¬ки. Хто не виявить твердості у цій справі, той не спасеться. Це правда, що ми не повинні опиратися на свої сили, а покла¬датися тільки на Божу допомогу, адже це саме Бог хоче, щоби ми мали в цьому свою частку, насилуючи природу стільки, скільки потрібно, щоби осягнути небо, адже тільки "ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт. 11, 12).

Другим засобом, який оберігає нас у стані ласки, є розважання. Без нього людсь¬ка душа тільки з великим трудом у змозі впродовж довгого часу перебувати в ласці Божій. Святий Дух так промовляє словами Письма: "У всіх ділах Твоїх па¬м’я¬тай про твою кончину – повіки не зг𳬬шиш” (Сир. 7, 36). Хто часто роз¬думує про останні речі, тобто про смерть, суд, вічність пекла і неба, не грішитиме. Однак ці речі неможливо побачити очима, тільки очима розуму. Проте, коли не розважаємо, вони зникають з нашого ро¬зуму, а тоді появляються в ньому образи тілесних задоволень, яким легко підда¬ється той, хто не пам’ятає про вічні прав¬ди. Так багато в’язнуть у гріхах і бай¬дужості.
Усі християни знають, що помруть і що всіх судитимуть, однак не думають за¬галом про те, чому живуть далеко від Бо¬га. Проте без розважання ми не осягнемо світла, не побачимо небезпек, не засто¬суємо відповідних засобів, не занесемо до Бога молитов про поміч. Це все в ре¬зультаті провадить до нашої згуби.
Без молитви ми не осягнемо ні внут¬рішнього світла, ні сили, ні поступу на дорозі, вказаній Богом. Коли відсутня молитва, тоді не просимо Бога про допо¬могу, тоді не просимо про неї, отож, цілком  переконаний, прирікаємо самих себе на падіння. Тому кардинал Беллярмін говорив, що християнин, який не розважає про вічні правди, морально не в змозі ви¬тривати в ласці Божій. І навпаки, хто щод¬ня розважає, той не так легко піддається гріхові, а якщо навіть упаде, нещасливо піддавшись якійсь спокусі, то,  безпе¬рервно молячись, знову повернеться до Бога. Один Божий слуга сказав: "Контем¬плятивна молитва і смертельний гріх не можуть поєднатися один з одним”.
Отже, постанови собі щодня, рано або вечором (ліпше рано), посвятити півго¬дини розважанню. Достатньо, якщо в цей час читатимеш уривок з книжки духов¬ного змісту, вибраної серед багатьох кни¬жок, які призначені для медитації. Під час розважання над змістом того, що чита¬тимеш, учини час від часу стрілистий акт або у вигляді емоційного зітхання, або у вигляді внутрішньої молитви.
Прошу тебе понад усе, аби ніколи не занедбував цього розважання; практикуй його хоча б один раз упродовж дня, навіть якщо відчуватимеш велику черствість і нудьгу із-за цього. Якщо ти це не від¬ки¬неш, то напевно спасешся.
Окрім розважання важливо також хоча б півгодини чи принаймні чверть години щодня присвячувати духовному читанню, звертаючись до книжки, яка б розповідала про життя якогось святого або стосува¬лася християнських чеснот. Скільки ж людей, завдяки читанню духовних творів, змінило своє життя і стало святими! Зга¬даємо хоча б св. Івана Колумба, св. Іґнатія Лойолу й багатьох інших.
Окрім цього, тобі було б дуже ко¬рис¬но, якщо б ти щороку присвячував себе духовним наукам, мешкаючи від¬особ¬лено, наприклад, у реколекційному по¬меш¬канні. Однак, якщо це не можливо, не занедбуй принаймні своєї щоденної меди¬тації.

Третій засіб, який служить збережен¬ню в ласці, – це приступання до Таїнства сповіді й святого Причастя.
Завдяки сповіді оберігається чистота душі. Адже в цьому Таїнстві отримує не тільки відпущення провин, а також значну допомогу для боротьби зі спокусами. З цією метою  вибери собі духовного про¬від¬ника. Завжди в нього сповідайся й радь¬ся з ним в усіх важливих справах, у земних та¬кож. Слухайся його в усьому, особливо, коли тебе непокоять якісь муки совісті. Хто слухає сповідника, не пови¬нен боятися гріха: "Хто слухає вас, Мене слухає” (Лк. 10,16). Голос сповідника – це голос самого Бога.
Святе Причастя називається небесним хлібом тому, що як земний хліб оберігає життя тіла, так Причастя оберігає життя душі. "Якщо не споживатимете Тіло Чо¬ловічого Сина  й не питимете Його Крові, не матимете життя в собі” (Ів. 6,53). Ось чому Тридентський Собор називає святе Причастя лікарством, яке звільняє нас від щоденних гріхів й оберігає від смер¬тель¬них. Отож постанови собі прий¬мати святе Причастя принаймні раз на тиждень, обіцяючи відразу, що ніколи не занед¬баєш цього обов’язку із-за якої-небудь зем¬ної справи. Не існує важливішої спра¬ви, ніж справа життя вічного. І більше того, чим глибше ти занурений у світ, тим більшу потребуєш допомогу, тим більші спокуси чигають на тебе.

Четвертим засобом, який служить витриванню в стані ласки, є щоденна участь у Службі Божій. Коли ми присутні на Літургії, то віддаємо Богові більшу честь, ніж усі ангели і святі в небі, бо – хоча ця честь є честю, яку віддають ство¬ріння, – у Службі Божій жертвуємо Богові самого Ісуса Христа, який тоді вшановує Його найдосконалішим способом.
Пятим засобом є щоденна адорація Пресвятої Євхаристії, яку можна здійс¬нити різними способами в будь-якій церк¬ві, щоб виявити шану Матері Божій.
Ісус Христос безперервно втілюється на престолах всіх церков, щоб віддячити всім, хто приходить, щоб Його посітити. Тому душі, котрі особливо практикують ці форми побожності, отримують завдяки їм незліченну кількість ласк. Під час таких зустрічей ти повинен просити Ісуса й Марію передусім про любов до Бога й про святу витривалість аж до самої смерті.

Св. Альфонс Марія де Ліґуорі