Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [63]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Лютий » 4 » Публіцистика » ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ГОЛОДУ
12:17
ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ГОЛОДУ
З давніх–давен говориться, що та чи інша дія людини має наслідки для кількох поколінь її нащадків. Упродовж багатьох­ років працюючи з різними людьми, я дійшла висновку, що великий душевний злам 1930–х позначився на психіці дітей і онуків українців, якi постраждали від колективізації, штучного голоду і масових арештів та розстрілів. Тоді чоловіки зневірилися, що можуть захистити свої сім’ї, а в їхніх нащадків посилилася схильність до залежностей. Причому статистика свідчить, що найбільше різного роду залежностей фіксується на Східній Україні, де довший час панувала тоталітарна влада.
Людмила Гридковець
 
«Я не можу на все це дивитися...»

— Пані Людмило, яким чином дідів розпач може відгукнутися в онукові потягом до чарки?
— У чоловіків, які бачили жахіття довкола і не могли нічого вдіяти, через відчуття безсилля вироблявся внутрішній страх і позиція «нічого не бачити». Було ще й почуття непрощення. Таким чином, кожне наступне покоління ставало носієм програми, що передавалася по чоловічій лінії: «я не можу на все це дивитися» і «я не можу пробачити тих, хто це все робить». Коли хлопчик з таким родовим сценарієм зростав у середовищі тривалої суспільної кризи, у нього посилювалася первинна програма. Він несвідомо починав шукати можливостей втечі в інший вимір, де міг «не бачити» того, що відбувається. Відповідно, у чоловіків не розвивалася здатність бути відповідальними за дійсність.
Якщо в наступному поколінні цей сценарій не усвідомлюється і не «переробляється», він передається далі. Як показала практика, за половиною випадків алкогольної залежності у наших співвітчизників стоїть такий от родовий сценарій неприйняття реальності. Зазвичай, така програма діє не довше, ніж чотири покоління. Але за цей час уже формуються соціальні установки. Діти відтворюють у своєму житті те, що спостерігали в своїх сім’ях. Приміром, хлопчик бачить, що батько не відповідальний, і здебільшого чинитиме так само. Дівчинка, підростаючи, розуміє, що батько апріорі не може взяти відповідальність, і вирішує, що в її майбутній сім’ї також уся відповідальність має бути на ній. Відбувається спотворення чоловічих і жіночих ролей. Жінка перебирає на себе базову чоловічу функцію — формування структури. Хоча основне її покликання — наповнювати цю ж таки структуру. І для жіночої позиції уже немає резерву.
— Це також пов’язано з репресіями? Зараз же загалом у світі така тенденція — змужніння жінки...
— ХХ століття було щодо цього найжорстокішим. Важко назвати хоч один народ, що не постраждав би. В першу чергу це стосується європейських країн. Крім того, в Європі упродовж багатьох століть відбувалася деформація чоловічої й жіночої функцій. Виникали жіночі рухи з соціального протесту. Для України це було нехарактерно. Тому й програми гендерної рівності у нас погано приживаються. Водночас ми маємо свої деформаційні процеси.
«Українці відсторонювалися від своїх дітей»


— Наскільки змінилося в українців після Голодомору ставлення до власних дітей і методи їх виховання?
— Люди втратили глибинний зв’язок зі своїми дітьми. У час Голодомору вони були зосереджені на виживанні. Послабилася любов до ближнього і вивітрилася вдячність до того, що маєш. Батьки почали поводитися з дітьми, як колись бабці з онуками. У традиційній українській родині батьки своїх дітей любили безмежно, безумовно. А від старенької бабці чи діда онуки могли почути: «Та щоб тобі!», «куди ти, бісова душа, полізла!», що сприймалося без особливої уваги. Лише після 1930–х батьки стали вживати щодо своїх дітей вирази на кшталт «Та хай тебе розірве!».
Зараз, дуже поволі — у третьому–четвертому поколінні — природне спілкування батьків із дітьми починає відновлюватися. На нинішньому поколінні помітне чітке розмежування батьківських ролей. Частина чоловіків і жінок приділяють своїм дітям багато часу, дбають про їхній розвиток. Інша ж частина ще більше занедбує батьківські обов’язки. Середньої ланки, так званої «сірої маси», вже майже немає.

— Чи в цьому відстороненні від дітей прочитується відсторонення від самих себе?
— Так і є. Людина, яка не приймає саму себе, іншому може дати лише відкидання. Хоча в людині неможливо цілком знищити гармонію, але нашарування зла перешкоджає дістатися до первинної краси. Українці кількох попередніх поколінь нехтували духовними і базовими психологічними потребами своїх дітей. Стало передусім важливо, чи відповідає дитя зовнішнім вимогам, стану репрезентативності батьків. Та коли змінилися зовнішні умови й наприкінці 1980–х почала виходити з підпілля «неофіційна» Церква, люди поволі стали повертатися до духовних джерел. І в багатьох випадках спершу діти приходили до Бога і потім приводили батьків. Відтак починається і оновлення, прощення.
Людина, яка шукає Бога, не проклинатиме. Для молоді сьогодні не принципово, хто з її дідів на якому боці воював. Вона знає, що війна — це трагедії, біль. Через пошук себе, своєї ідентичності, пошук Бога вона приходить до розуміння: кожен у війні завжди є жертвою. І через це поступово перебудовується загальне сприйняття. Але тут є своя небезпека. Як уже зазначалося, маємо помітне розшарування. Частина суспільства, яка перебуває в пошуку, через духовність переосмислює історію. А в іншої частини відбувається ще більше падіння і знецінення людини і життя.

— Переважає, мабуть, друга тенденція?..
— Важко сказати. Я багато працюю з молоддю, вона в нас хороша. Зараз маємо іншу загрозу — різного роду маніпулятивні програми, як із Заходу, так і зі Сходу. Їх запроваджують усі, хто хоче мати якийсь зиск. А в людини, яка потрапила в тенета маніпуляції, зникає здатність творчо мислити, аналізувати. Тому потрібно допомагати молоді розкривати свій потенціал із позицій власної ментальності.
Розпач провини замінити вдячністю


— Коли говорять про залежності, передусім мають на увазі алкоголь, наркотики, комп’ютерні ігри. А суспільно–політичні залежності з цим якось пов’язані? Коли людина, приміром, хворобливо потребує «сильної руки»?
— Тут насправді інша проблема: так званого «синдрому уцілілого». Коли піднімаєш родову історію такої людини, в ній проглядає питання — «хто буде мною керувати?», або навпаки: «попри все, я маю вижити». «Синдром уцілілого» притаманний сьогодні, напевне, 90 відсоткам українців.

— Зараз часом можна почути: «Краще б нас Гітлер завоював», чи  «Якби СРСР повернувся, ото ми зажили б!». Або: «От, бандери, петлюрівці — скільки через них людей на Сибір вивезли!» І — за чарочку. Чи можемо ми стати вдячними тим людям, хто чинив опір репресіям, намагався захистити людей від терору голодом, воював з окупантами, але не мав сил для повної перемоги? 
— Насправді це все говорять люди, у яких порушена базова модель вдячності. Для подібної категорії завжди знаходиться привід для невдоволення, і тут немає значення: чи це влада — «не така», чи предки наші — «нерозумні», чи небо — «не настільки синє». Безперечно, особистісна позиція людини накладається на родовий та особистісний її досвід. Якщо така особа має родові програми «на небезпеку жити», а вона в свою чергу була підкріплена синдромом «базової недовіри», який формується в перший рік життя дитини, коли батьки не звертають на малюка уваги та не дають йому відчуття захищеності, то ж тоді існують досить вагомі утруднення щодо розвитку вдячності. І в цьому випадку також нерідко в першооснові лежить синдром уцілілого.

— А в людини, яка внаслідок убивства голодом і масових репресій вціліла одна з небагатьох у родині, теж проявляється такий синдром?
— Безперечно. З’ясовується, що більшість уцілілих зафіксовані не на почутті радості — що вижили, а на провині, що вижили самі. У ході роботи з підсвідомим відкрилося, що в багатьох родинах вибирали, хто з дітей найсильніший, найрозумніший: роздобуту їжу в першу чергу давали йому. Це страшно: людина повсякчас несла в собі почуття провини за дорогу ціну, заплачену за її життя... І не могла собі цього простити. Тобто, з позиції розуму, свідомості була, звісно, радість, а на глибинному рівні підсвідомого — почуття провини. І воно далі передавалося поколіннями. Нащадки постійно потребували доводити собі, що вони варті того, щоб жити. І ніяк не могли набути в цьому впевненості.

— Чи був у людей якийсь шанс вберегтися від запуску такої програми в час жахливих страждань?
— У першу чергу — через прощення і вдячність. Якби дитині хтось пояснив, що, міркуючи про дорогу ціну свого життя, слід зосередитися на вдячності рідним за можливість вижити: «Я дитина вашого роду. Дякую вам за дар життя, і спробую зробити з ним щось добре». Якби розпач провини замінити відчуттям приналежності до свого роду й народу і вдячності — тоді сценарій вибудовувався б по–іншому. Утім за тодішніх обставин це було неможливо — у тій державі все робилося, аби викреслити зі свідомості людей образ народу і родини. Адже людиною без коріння легко маніпулювати.

— Мабуть, наслідки такої наруги над людьми стосуються майже кожного мешканця нашої країни?
— Так. Коли працюємо у групі, настільки відчувається спiвпричетність, що розумієш: зцілення від цього болю — це життєва необхідність всього народу. Ніхто не може сказати: «Я до цього не маю стосунку».

http://dc.lviv.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Публіцистика | Переглядів: 274 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Україна, суспільні проблеми, публіцистика, суспільство, український менталітет | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика