Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2014 » Листопад » 26 » Підпілля, історія УГКЦ » «…Ворота пекельні її не подолають…» (Мт. 16,18)
12:34
«…Ворота пекельні її не подолають…» (Мт. 16,18)

Ці слова, котрі Господь наш Ісус Христос сказав апостолу Петру, доручаючи йому «ключі від Царства», вповні справдилися для Української Греко-Католицької Церкви, яка 25 років тому тріумфально вийшла із Катакомб.

Пʹять років тому, до двадцятиліття виходу Церкви з Підпілля, Департамент інформації УГКЦ видав ряд коротких інтерв’ю – спогадів із учасниками тих подій. Один із них – владика Тарас, єпископ Стрийський, сказав у цих спогадах таке: «Ми стали свідками таємниці Христа. В УГКЦ Христос мовби відтворив свою історію, історію свого життя. Тому, що прийшов, як той, котрий дав українському народу, в особі Церкви, в свій час не тільки духовний, але державницький і політичний провід. Потім був засуджений і розпʹятий. Але попри це все – воскрес. Це маніфестація Божої сили в нашій Церкві і знамення, що в майбутньому Вона має виконати якусь особливу місію. Легалізація УГКЦ – це відповідь на всі ті закиди, звинувачення, або неповагу, котру наша Церква отримала з боку державних і політичних та , на жаль, церковних кіл. Нас називали зрадниками, нас називали помилкою, а в кращому випадку нас називали мостом між Сходом і Заходом. Але ми не є ні одним, ні другим, ні третім… Ми є здійсненням відвічного Божого задуму, в якому очікується, що в площині українського суспільства і української культури, котра презентує словʹянську культуру, словʹянський світ відродиться, буде жити і буде мати велике майбутнє церковна спільнота, котра зуміє поєднати у своєму житті, в своїй історії все те, що на нинішній день розділяє Східну і Західну Церкву».

Чи не найбільш унікальним явищем, яке відбувалося в історії УГКЦ став період її катакомбного існування – підпілля. Час, досліджуючи який застановляєшся над питанням: «А це, взагалі, можливо?».

1946 рік. Арештовані усі єпископи УГКЦ. Жоден з них не погодився перейти до підконтрольної режиму РПЦ. Скликається Ініціативна група щодо воззʹєднання УГКЦ з Православною Церквою. Її метою є підготовка і скликання «собору» УГКЦ, який має документально затвердити «самоліквідацію» Церкви, адже Сталін як автор «демократичної конституції» не посмів відкрито визнати, що це насправді була державна ліквідація. Тих, котрі попри погрози і тиск, все-таки не зрадили свою Церкву поставили поза законом. Церква повинна була призвичаїтися жити у нових реаліях – реаліях катакомб. Ті, хто не міг цього зробити просто залишали священство і монашество, переходили на світську працю. Все ж, вважали вони це краще, ніж залишившись духовною особою, перейти у структуру, котра була повністю підконтрольна державі, та й допомагала нищити спецслужбам їх рідну Церкву. Проте, більша частина священиків, монахів і мирян залишилися вірні своїй Церкві і пішли у підпілля. Перші роки, коли єпископи перебували в засланні, призначені митрополитом Йосифом і владикою Григорієм Хомишиним адміністратори не могли повноцінно діяти, як керівники єпархій, та здійснювати свячення. Підпілля, як структурований і потужний рух починає формуватися щойно після смерті Сталіна, тобто після 1953 року. По-перше, настає «Хрущовська відлига», переслідування трішки зменшуються, по-друге багато священиків, та навіть 2 єпископи (Чарнецький і Лятишевський) повертаються із тюрем, та починають активну діяльність. Зокрема, владика Чарнецький гуртує навколо себе кандидатів до священства, готує їх читаючи лекції, даючи скрипти, та запрошуючи викладачів, а після мінімально можливого до свячень вишколу, хіротонізує в пресвітери. Згодом, катакомбна Церква надійно та систематично відлагоджує свою працю. Система повідомлень про богослужіння, шляхи відходу у разі приїзду на місце богослужінь представників «компетентних органів», конспірація, лінія поведінки у разі затримання і багато іншого.

Церква у підпіллі, попри всі немислимі труднощі, переслідування, цькування, арешти, штрафи, зрештою страх, у катакомбах не лише виживала, але повнокровно жила, навіть розвивалася. Хрестили дітей, вінчали пари, сповідали, причащали, навіть влаштовували урочистості з нагоди Першої Сповіді та урочистого Святого Причастя. Багато юнаків та й одружених чоловіків зголошувалися до духовного стану, навчалися у підпільних семінаріях та ставали підпільними священниками. Активно діяли підпільні єпископи. Святили священиків, давали їм поради, інколи самі душпастирювали. Особливо активно серед підпільних архиєреїв діяв владика Павло Василик. Фактично не був у підпіллі, бо завжди відкрито і явно визнавав свою віру і свою конфесійну належність. Такими були і його вихованці. Сміливість «василиківців» перед органами держбезпеки викликала в них повагу, показуючи, що катакомбна Церква незламна незважаючи ні на що.

Саме владика Василик і його вихованці стали своєрідними «предтечами» тріумфального виходу Церкви з Катакомб, котрий ознаменувався 200-тисячним походом від костелу кармелітів (нині храм св. Михаїла) 17 вересня 1989 року, коли у 1987 році підписали «Заяву про вихід з підпілля». Ці акти були маніфестацією того, що насильно ліквідована УГКЦ не схилила голову, вона живе, розвивається і надалі готова бути світочем, який осяюватиме шлях українському народу до Царства Божого.

Тож подякуймо Богу за дар належати до незламної Церкви-мучениці, котра попри все, перенісши всі труднощі і нищення не схилила голову, тріумфально воскресла та продовжує вести вірних чад до Спасіння!

Володимир Мамчин / http://catholicnews.org.ua



Схожі матеріали:

Категорія: Підпілля, історія УГКЦ | Переглядів: 1209 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: радянські, Історія, УГКЦ, вихід, із, часи, срср, переслідування, церква, ПІДПІЛЛЯ УГКЦ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика