Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [431]
Пророцтва, об'явлення [52]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Травень » 14 » Повчання, настанови » Внутрішня молитва – розважання, або медитація
10:36
Внутрішня молитва – розважання, або медитація
Потреба розважання

Другий спосіб молитви - це внутрішня молитва, або розважання. У чому полягає ця молитва? Таку молитву ще називаємо розумовою, бо тоді наші уста мовчать, а ми молимося розумом і серцем. Така молитва називається також розважанням, тому що тоді ми розважаємо (роздумуємо) над правдами святої віри, над чеснотами, над життям Ісуса Христа, Божої Матері чи Святих, а все це з тією метою, аби ці правди чи особи краще пізнати, полюбити й наслідувати. "У мовчанці і спокої, - каже книга "Наслідування Христа", - побожна душа поступає вперед і навчається розуміти тайни Свя­того Письма". Кожний внутрішній акт, який стосується злуки з Господом Богом: під­несення серця до Нього, добрий внутрішній намір працювати для більшої Божої слави, акт жалю за свої гріхи, акт любові до Бога і т. п. - це внутрішня молитва в ширшому значенні. Тут потрібна також праця над своєю душею, щоб вчинити її якнайдо­стойнішим помешканням для Господа Бога, з Котрим опісля душа має безнастанно перебувати у вічній щасливості. Немає сумніву, що відколи існують люди на землі, відтоді існує також внутрішня молитва. Про це свідчить зміст книг Св. Письма Старого Завіту.

Розумова молитва вища й корисніша від усної, бо сильніше впливає на наш розум і волю, на наше духовне життя. У нашому щоденному житті ми маємо багато нагод, які самі спонукують нас до розважання, як наприклад: добра проповідь, таємниці празника Христового Різдва, празника Пасхи, несподівана смерть дорогих нам осіб, похорон і т. п. Всі вчителі духовного життя дуже поручають нам часте, а то й щоденне роз­важання, а це з огляду на його великі користі. "Без розважання, - сказав славний кардинал Роберт Беллармін, - неможливо жити без гріха". "Розважання, - каже св. Ігнатій, - це най­коротша дорога до доско­налості". А св. Тереза від Дитятка-Ісуса додає, що диявол вважає втраченою для себе ту душу, яка належно триває у розважанні, або в "довірливому і приятельському спілкуванні з Богом". Що більше, св. Фран­циск Салезій впевнено обіцяє небо тому, хто щоденно при­наймні чверть години присвячує розважанню. Папа Венедикт ХІV буллою від 16 грудня 1746 р. надав повний відпуст раз на місяць тим, хто щоденно про­тягом чверті години відбуває розважання, а при цьому при­ступить до Святих Тайн і помолиться в наміренні Святішого Отця.

Розважання - це піднесення і пристосування нашої душі до Бога, аби належно виконати наші обов'язки щодо Нього й стати по можливості як­найкра­щим знаряддям у Божих руках для збільшення Його слави.

"Розважання, - каже св. Мати Тереза з Каль­кутти, - є подихом життя для нашої душі, без неї неможливо осягнути святості. Лиш завдяки розва­жанню ми можемо розвивати дар молитви. Підпорою розважання є простота, а отже, нехтування власним "я", умертвлення тіла і почуттів, а також часті хвилини піднесень, які є поживою нашої молитви. У молитві, яку проказуємо вголос, ми звертаємося до Бога, а в розважанні Господь промовляє до душі й освітлює її внутрішнім словом, як сказав пророк: "Слово твоє - світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці" (Пс. 119, 105). Тоді Бог сходить у наше серце.

Розважання можна назвати нашим духовним дзеркалом, бо в ньому, наче в дзеркалі, ми найкраще бачимо стан нашої душі й досконалості Божі. У розважанні розпалюється вогонь святої ревності, бо воно є вогнищем любові. Якщо холодне й тверде залізо покласти у вогонь, то воно стає гарячим і гнучким, так і душа, холодна в любові і тверда в послуху, розігрівається і м'якне у вогні розважання. У розважанні удосконалюються чесноти, бо за допомогою ласки Божої і власної праці душа очищується від своїх недосконалостей, стає все більш подібною до первовзору досконалості Ісуса Христа і набуває енергійнішого злету до Бога, більшої ревності про славу Божу і особисте освячення. Св. Отець Піо каже: "Щоб досконало наслідувати Ісуса, ми повинні щодня роздумувати про життя Того, Кого маємо намір взяти собі за зразок. Наші роздуми про Його вчинки зумовлюють повагу до Ісуса, а завдяки їй (повазі) виникне бажання такого наслідування та духовна утіха від цього". Розважання називають духовною вчителькою, школою Святого Духа, годувальницею молитви, джерелом заслуг і радості, цілопальною жертвою душі. Хто розважає - той ссе з Божих грудей мудрість, побожність і любов.

Під час розважання участь у молитві бере вся людина: працюють усі сили її душі, працює уява, працюють її почування. Мета розважання - пізнати, з одного боку, Божу велич і святість, а з другого - свою нужденність і свою грішність та пристосувати свою волю до Божої волі. А що внутрішні почування звичайно сягають далеко глибше, як це можна висловити словами, тому й вартість розважання далеко вища за вартість усної молитви. Людина, яка добре відбула розважання, подібна до дорогоцінного металу, який у вогні очистився від неблагородних домішок. А цього не можна сказати про людину, яка відбуває тільки усну молитву. Бо хто віддається тільки усній молитві, може жити в стані смертельного гріха, а хто відбуває розважання, то неможливо такому, як свідчить св. Альфонс Лігуорі, довго пере­бувати в стані смертельного гріха. Тому що не­можливо щодня ставати перед Богом з усві­домленням смертельного гріха у своїй душі й не про­сити ласки сердечного жалю та не висповідатися за найближчої нагоди. Тому грішник, відбуваючи роз­важання, мусить або скоро поправитися, або зовсім залишити розважання. Це цілком зрозуміло, бо хто не призадумується над собою перед Богом, той не знає ані стану своєї душі, ані небезпек, які загрожують його спасінню, й тому може навіть при частій усній, але поверховій молитві все більше обтяжувати свою совість різними гріхами. Тому розважання, як дуже корисний середник до спасіння, є майже морально обов'язковим для всіх, хто прагне освятити свою душу та осягнути велику доско­налість.

Головна користь розважання: воно нас просвічує, переконує і дає краще розуміння Божих правд. "Хто правди Божі має в живій пам'яті, - каже св. Тереза від Дитятка-Ісуса, - той не може згрішити, а коли б упав - не може тривати у гріху". Розважання вже дуже багатьох людей збудило з духовного сну, привело до Бога й освятило. Ось приклад. Багатий чоловік жив у вигодах і не дбав про спасіння своєї душі. Та його совість не давала йому спокою. Одного разу він запитав у священика, що має робити, щоб змінити своє життя і бути добрим християнином. Священик дав йому листочок, де було написано: "Ісус голодував, а я насичений. Ісус був убогий, а я живу у вигодах. Ісус працював, а я живу у безділлі". І просив, аби він цей листочок носив при собі і якщо не щодня, то принаймні час від часу подумав над цими словами. Чоловік обіцяв послухати доброї ради. І справді, відтоді він пильно пригадував собі ті слова при багатій гостині, на забаві, вдягаючи дорогу одежу, сідаючи або сидячи бездіяльно. І що сталося? Розважання тих кількох слів з часом так подіяло на нього, що він цілковито змінив своє життя.

Добре розважання не тільки просвічує розум, але й запалює нашу волю любов'ю до Бога, до чеснот, до боязні гріха та до практики християнського життя. Тому розважання можна назвати чудодійним ліком на неспокій серця наших часів. "Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих" (Мт. 4, 4). "Блажен чоловік, - каже Св. Письмо, - що в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає. Він - мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне, і все, що чинить він, йому вдається" (Пс. 1, 2-3).

Одного разу до славного французького про­повідника о. Равіняна прийшов чоловік, добрий като­лик і бізнесмен, і каже: "Отче, порадьте, що мені робити. Я вже до того виснажений, до того знерво­ваний, що боюся зійти з розуму. Радився з лікарями, перепробував різні методи лікування, проте нічого не допомагає". Отець Равінян після певної задуми відповідає: "Як добрий лік на ваше нервове виснаження поручаю Вам кожного дня на самоті і в мовчанні робити коротке розважання". Чоловік на те аж шарпнувся: "Отче, Ви мене не зрозуміли! Та я такий занятий тим клятим бізнесом, що не маю вільної хвилинки на якесь там розважання!" - "О, коли вже аж до такого дійшло, - говорить священик, - то короткого розважання для Вас замало. Ви мусите розважати щодня принаймні півгодини. І мусите знайти для цього час. Ви мусите дивитися на свою працю під кутом вічності. Так чиніть і знайдете лік на ваш неспокій і нерви..." Чоловік послухав поради священика і через деякий час віднайшов повну рівновагу і спокій духа.

Розважання успішно відриває від гріха і від усього того, що веде до гріха, бо воно ставить чітко перед очима злобу гріха і страшні його наслідки в цьому і потойбічному житті; а чинить це в світлі Божої святості і Божої справедливості, яка най­виразніше проявилася особливо в страшній смерті Божого Сина, що Він аж такими надзвичайно страшними своїми муками мусив сплатити борг Божій справедливості за наші гріхи.

Розважання веде нас у дусі до тієї святої самоти, в якій ми знаходимо тільки єдиного Бога в мирі, мовчанні і зосередженні. Воно дозволяє нам духом поглянути в пекельну безодню і дивитися на місце, призначене для грішника. Розважання показує нам кладовище, де колись і ми знайдемо своє мешкання, підносить нас до неба, де чекає на нас вінець слави, веде на долину Йосафата, щоб показати нам нашого Суддю, до Вифлеєма, де ми маємо побачити нашого Спасителя, і на Голгофту, де повинні оглядати гірку муку Божого Сина за наші гріхи.

Іван Герсон пише: "Якщо хтось не роздумує про відвічні правди, то лише чудом може жити по-християнськи чи витривати в Божій ласці". Він має рацію, бо якщо ми не практикуємо розважання, то нам бракує світла і ми блукаємо в темряві. Бо хто ж буде остерігатися гріха, хто покине вигідну дорогу беззаконня і піде тернистою дорогою чесноти, якщо не буде роздумувати, що над ним є справедливий і всевідаючий Суддя, перед яким кожен мусить здати звіт зі свого життя; якщо не розважає, що Спаситель заплатив за наші гріхи своєю кров'ю, що нас чекає щаслива чи нещаслива вічність?

Розважання відриває душу від світу і його підступних приман, показує марноту земних багатств, надмірну турботу про їх набуття та задер­жання, а передусім показує пустку й велику гіркоту, що їх полишають ці багатства в душах людей, які поклали на них всю свою надію. Розважання вчить нас боронитися перед підступами і злобою грішного світу та виразно показує нам, що лише Бог у силі обдарувати нас правдивим спокоєм і вчинити нас навіки щасливими. Воно спонукає нас побо­рюва­ти нашу гордість і нашу фізичну чуттєвість, ставлячи перед нами, з одного боку, неймовірну досконалість Божої Істоти, а з другого - нашу без­мірну нуж­денність і ще більшу нікчемність. А щодо фізичної чуттєвості, то саме під час розважання ми найліпше пізнаємо, що вона дуже принижує людину, ставлячи її нижче тваринного щабля. Тому ми разом з тим ліпше пізнаємо, що панування над собою при­носить справжню духовну радість і наближає нас до Бога.

Розважання дає не тільки велике світло для нашого розуму, але скріпляє також нашу волю. Воля запалюється за допомогою Божої ласки правдами, які подає їй розум, позбувається лінивства й нестійкості та здобувається на жаль за гріхи, на рішучу постанову поправити життя, а навіть нерідко на геройські акти чеснот. Розважання ставить перед наші очі велику нашу неміч і безсилля, і через те спричиняється до того, що ми не довіряємо собі, але, покладаючи всю свою надію на Божу поміч, ста­ра­ємося нашу волю узгодити в усьому з Божою волею так, щоб вже не ми самі діяли, але щоб сам Бог своєю ласкою, звичайно, за співдією нашої волі, діяв у нас.


Предмет розважання

Для розважання по­трібно вибирати такі пред­мети, які нам більше відпо­відають і більше на нас діють. Такі розважання слід повторювати частіше. Адже і бджоли поспішають, пере­дусім, до тих квітів, які містять соки, потрібні їм до будови клітин. А хіба й ми не нюхаємо раз у раз квітів, які мають приємний запах?

Особливо розважай про муки і смерть нашого Спасителя або про хрест, бо хрест є змістом Божих таємниць, скороченим Євангелієм і школою найвищої доскона­лості. Таке розважання при­носить великі плоди, бо, як каже св. Августин, "більшу заслугу має одна сльоза, пролита при згадуванні муки Спасителя, аніж тиждень посту на хлібі й на воді".

З розважання про хрест випливає мудрість, бо хрест є, так би мовити, кадильницею Божественного Учителя і Божою книгою - наймудрішою, най­досконалішою і для всіх відкритою, яку апостол Павло так уважно читав, що не хотів нічого іншого знати, лише Ісуса Христа, і то Розп'ятого. Одного разу великий Учитель Церкви св. Тома з Аквіну просив іншого Учителя Церкви св. Бонавентуру показти книги, з яких він черпає таку глибоку науку. Св. Бонавентура запровадив його до свого вівтарика й, показуючи на хрест, сказав: "Отче, оце ті книги, з яких я все беру дуже щедро. Клячачи біля стіп цього Учителя, я набув біль­шої мудрості, аніж з усіх інших книг". Так само й св. Филип Беніцій, перебуваючи на ложі смерті, попросив: "Дайте мені мою книгу!" Ті, що були біля його ліжка, по­давали йому різні книжки, врешті подали хрест, в який св. Филип безупинно вдив­лявся. Потім він притиснув його з радістю до свого серця й сказав: "Це моя наймиліша книжка, з якої я ви­пишу мій заповіт. До цієї книжки я часто заглядав у своєму житті і з нею бажаю померти".

З розважання про хрест випливає любов, бо хрест, як вівтар Найвищого Священика і вічний пам'ятник Божої любові, спонукає нас до взаємної любові, адже жодна жертва не є завеликою для Того, Який помер за нас на хресті. Це Його вигляд так надзвичайно зворушив серце св. Франциска з Асижу, що той гори й ліси на­повнив стогонами. Також вигляд хреста спричинив те, що св. Франциск з Паулі голосно кликав: "О Любове! О Любове! О Любове!" Згадуючи хрест, св. Магдалина де Пацці сльозами обливала мури монастиря, а св. Тереза так молилася: "Господи, або померти, або терпіти!" І сьогодні деякі душі, вдивляючись у хрест також запалюються любов'ю до Бога і спромагаються на великі умертвлення і жертви.

З розважання про хрест спливають щедрі ласки, як це Ісус Христос об'явив св. Анелі з Фолінго: "Якщо хтось бажає знайти ласку, то не повинен ніколи відвертати своїх очей від хреста, чи то коли Боже Провидіння зсилає йому терпіння, чи коли уділяє радість і веселість". Зрештою, таке розва­жання дуже миле Богові, бо нагадує Йому про безмежну любов до людського роду. Отець Родрігес розповідає, що один монах для вшанування святих Ран Господа Ісуса звик щоденно відмовляти такі слова: "Кланяємося Тобі і благословимо Тебе, Ісусе Христе, що через свій Святий Хрест Ти відкупив світ". Одночасно він клякав п'ять разів на коліна і відмовляв п'ять "Отче наш". Одного разу об'явився йому Ісус Христос, запросив його наблизитися до Своїх святих Ран і дозволив їх поцілувати. І коли отець Родрігес вчинив це з великою пошаною, він відчув таку велику радість, що опісля все, окрім Бога, видавалося йому гірким.

Якщо й ти, люба душе, хочеш мати сильну поміч і солодку потіху, то нехай хрест ніколи не зникає з-перед твоїх очей і з твого серця. Заохоченням і зразком для тебе хай будуть Святі. Св. Казимир мав таку велику набожність до мук Христових, що як тільки бачив хрест, одразу заливався сердечними сльозами і впадав у екстаз. Св. Анеля з Фолінго з таким живим почуттям болю розважала про муки Христові, що з тієї святої вправи завжди виходила в стані гарячки. Тому сестри-монахині іноді старалися забирати з-перед її очей зображення Розп'ятого, бо сам Його вигляд сильно зворушував її. Св. Катерина Шведська щоденно присвячувала чотири години на розважання страстей Господніх. Не меншою була набожність до мук Спасителя її матері, св. Бригіди. У дев'ятирічному віці об'явився їй Ісус Христос, при­битий до хреста, з відкритими ранами, з яких рясно спливала кров. Пронизана пекучим болем, дівчинка вигукнула: "Хто ж Тобі, о мій Боже, таке зробив?!" А Ісус Їй відповів: "Ті, які погорджують Моїми Заповідями й не пам'ятають про те, що Я витерпів. За надмір Моєї любові до них - відплачують Мені невдячністю". Це видіння справило на дівчинку таке велике враження, що з того часу вона мала його постійно перед очима й нерідко мусила переривати свою працю, заходячись від плачу.

Як же розважати про хрест? Деякі святі душі - такі як св. Франциск з Асижу, св. Катерина Сієнська, св. Вероніка Джуліані, св. Франциска від П'яти Ран, а в наші часи св. о. Піо, Анна Катерина Еммеріх, Марія Мюрл та інші - не тільки духом вдивлялися в муки Спасителя. Терпіння Господа Ісуса від­новлювалися на їхньому тілі й душі, часом навіть видимо: стигми на руках і ногах, сліди від тернової корони, біль конання і т. п. Імберт Гоурбейре у праці "La stigmatisation et l'extase divine" (Париж 1894 р.) нарахував від ХІІІ ст. триста двадцять одну особу, яка мала святі стигми. Серед них двадцять дев'ять жили в ХІХ ст. З них сорок одна особа чоловічого роду, а шістдесят дві особи були канонізовані або беатифіковані. Ти так не можеш розважати, бо це надзвичайна ласка і дар для вибраних душ. Однак можеш наслідувати інших Святих. Солодкий спосіб розважання мав побожний єпископ Паляфокс. Він уявляв себе пташкою, що літає навколо хреста, яка, стомившись від лету, сідає на цвях, що пробив долоню Ісуса Христа, а потім знову приглядається до Святої Рани і п'є з неї Святу Кров. Іншим разом він уявляв себе бджолою, яка ніби з квітки на квітку перелітає з однієї Рани до другої, з кожної виносячи солодкий мед любові. Св. Тереза уявляла себе Симоном Киринейським, який допомагає Ісусові Христові нести хрест, а перед сном роздумувала молитву Ісу­са в Оливному саду. Подібно й ти уявляй собі, що дивишся на муки Господні. Єднайся зі Спасителем, який іде на Голгофту, допомагай Йому нести хрест, витирай краплі крові, які спливають з Його голови. Пригадуй часто, що Він терпить за тебе і для тебе, збуджуй у собі почуття жалю за гріхи, співчуття, любові, вдячності, пожертвування себе, а особливо постановляй наслідувати його у несенні хреста.

Для того, хто любить Ісуса Христа і бажає завжди зростати в Його святій любові, немає більш слушної думки, ніж розважання страстей Відкупителя. Св. Франциск Салезій говорив, що "гора Голгофта є горою тих, які люблять". Всі, хто любить Ісуса Христа, роздумують завжди на тій горі, де не дихається іншим повітрям, а тільки подихом Божої любові. Дивлячись на вмираючого з любові до нас Бога, який "полюбив нас і видав себе за нас" (пор. Еф. 5, 2), неможливо не любити Його гаряче. З ран Розп'ятого постійно виходять стріли любові, які ранять навіть закам'янілі серця. Яке ж полум'я виходить з палаючого Серця Ісуса Христа, роз­палюючи найхолодніших! Скільки з пробитого боку добувається ланцюгів, які зв'язують незламні та бунтівні душі! Щасливий той, хто в цьому житті постійно перебуває на Голгофті! О блаженна горо, о горо, гідна любові, горо дорога, хто ж покине тебе! Горо, палаюча вогнем любові, що розпалює душі, які на тобі витривало "проживають"!

Часто розважай, хоч би кілька хвилин, ту чи іншу таємницю мук Спасителя. Ця вправа не вимагає глибокої науки, треба тільки уявити собі цю таємницю, аби пізнати, хто це терпить і для чого терпить, а розважання переплітати побожними актами. Врешті, зробити постанову, що відтепер підеш слідами Спасителя, а особливо, що охоче будеш терпіти ту чи іншу прикрість з любові до Нього. Також добре часто повторювати стрілистий акт: "Ти, що за нас терпів рани, Сину Божий, змилуйся над нами!", відправляти Хресну дорогу й відмовляти страсні таїнства Вервиці з коротким розважанням при окремих стаціях чи таємницях. Добре також носити при собі маленький хрестик і часто цілувати його з великою любов'ю, пригадуючи страсті Христові.

Окрім того, у всіх спокусах, турботах і потребах прибігай до святих Ран Христових, бо вони - живі джерела спасіння й невичерпні криниці ласк. У них праведні знаходять відпочинок, грішники - надію й допомогу, а терплячі - полегшення й розраду.

Іншим предметом розважання є Пресвята Євхаристія і Найсолодше Ісусове Серце, життя Пречистої Діви Марії, Її привілеї і чесноти, але про це мова буде пізніше.

Предметом розважання також може бути наша ницість і нікчемність. Таке розважання дуже корисне для душ, які покутують. "Перш ніж приступиш до Бога, - каже о. Родрігес, - обмий спочатку своє серце сльозами, як це вчинив пророк: "Знемігся я від стогнання мого, щоночі ложе моє - мокре від плачу, сльозами обмиваю мою постіль" (Пс. 6, 7). Потім подумай, що цілуєш ноги, низько упокоряючись і щиро жаліючи за гріхи, а далі - що цілуєш руки, жертвуючи Богові всі свої справи. Лише наприкінці піднесе тебе Господь до цілування уст, тобто до з'єднання з Собою".

Велику грішницю Таїсію навернув св. пус­тельник Пафнутій. Привівши її до одного жіночого монастиря, він визначив їй окрему келію й наказав проживати в постах і молитві. А на її запитання, як вона відтепер має промовляти до Бога, дав таку науку: "Ти негідна, дочко моя, взивати святе ім'я Боже тими устами, якими вимовила стільки непристойних слів. Ти негідна називати Його своїм Паном, бо погано Йому служила. Ти негідна називати Його Отцем, бо своїми гріхами втратила гідність доньки. Ти негідна зносити очі і руки до неба. Але незважаючи на це, ти не перестала бути Його створінням, тому клади лише земні поклони і постійно промовляй: "Ти, Котрий створив мене, помилуй мене!" З того часу минуло три роки. Скільки сліз покаяння вона пролила, скільки поклонів віддала, скільки спокус перемогла - знає лише один Бог. Че­рез три роки прийшов Пафнутій до св. Антонія Вели­кого і просив його про молитву за каянницю Таїсію. Св. Антоній наказав усім монахам щиро молитися за неї. І сталося так, що серед молитви один з них побачив, як три діви тримали в повітрі вінець невимовної краси. Монах був впевнений, що той вінець призначений для св. Антонія, але почув голос, який сказав: "Цей вінець призначений для каянниці Таїсії". Її покора й покута були такі милі Богові, що Бог підніс її до високого ступеня святості, бо "смирення сягає небес, а плач того, хто кається, доходить до престолу Божого".

Але така молитва упокорення й винищення себе дуже корисна й для досконалих душ. Св. Франциск Боргій щоденно присвячував дві години на роз­важання своєї нужденності, що допомогло йому набути глибокої покори. Подібно молився й побожний єпископ Паляфокс. Він часто плакав на молитві, навіть не маючи відваги відкрити уст, тільки стогонами промовляв: "О, хто я, Господи, а хто Ти?!" Потім знову весь тремтів і кликав: "Як це я, Господи, маю говорити до Тебе? Я ніщо, я менше за ніщо, бо я грішник!" Такий стан пониження себе перед Богом дуже милий Господу Богові, як сказав Ісус Христос в об'явленні св. Магдалині де Пацці: "Ті, які Мені служать, повинні це робити з такою покорою, немовби їхня душа шукала надра землі. І справді, як стріла, яка спадає, не затримається, доки не досягне землі, так само й дух Мій лише тоді спочине на душі, коли знайде її, заглиблену у своїй нікчемності".

У життєписі св. Ігнатія читаємо, як одного разу він подорожував разом з кількома товаришами. У дорозі до них приєднався якийсь побожний селянин, котрий дуже просив, аби монахи дозволили йому нести їхні клуночки, на що вони погодилися після його тривалого наполягання. Прийшовши до якоїсь господи, монахи пішли молитися. Селянин, бачачи це, клякнув у кутику й також почав молитися. Коли потім монахи запитали його, чим він займався на молитві, селянин покірно й щиро відповів: "Я говорив до Господа Бога тільки такі слова: "Господи, ці Твої слуги святі, а я - їхній ослик. Те, що вони роблять, я також бажаю робити, і саме це я жертвую Тобі". Ця молитва виєднала йому великі ласки. Подібно й ти упокорюй себе на молитві, уявляй себе маленькою дитиною, яка простягає руки до мами, або блудним сином, який падає до ніг милосердного батька, або бідним жебраком, який стукає до дверей багатого.

Врешті, предметом розважання можуть бути останні речі: смерть, суд Божий і вічність, як нас закликає Святий Дух: " У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину - повіки не згрішиш" (Сир. 7, 36). Бо пам'ять про смерть і про суд стримує від гріха, спонукає до скорого навернення, відриває від марних речей, приправляє гіркотою світові розваги. Пам'ять про вічність дає мужність у боротьбі, запал до праці, терпеливість у прикрощах. Нічого дивного, що це розважання багатьох грішників завернуло з бездо­ріжжя, багатьох шанувальників світу запровадило на пустиню або за монастирську фірту. Тому дуже корисно часто в житті, або принаймні під час реколекцій, чи приготовляючись щомісяця до доброї смерті, пригадувати про останні речі. Св. Тереза рекомендувала це розважання навіть тим душам, які вже зробили великий поступ у досконалості, особливо, коли Бог їх випробовує.

Розважання про пекло дуже корисне для духовного життя. Св. Франциск Боргій у частому розважанні про пекло знаходив спонуку до вправ у найвищих чеснотах. Він ставив себе в дусі над берегом пекельної безодні, дивився на превелике число ангелів та людей, яких туди зіпхнув смертельний гріх, і говорив сам до себе: "Дивись на кару, на яку ти заслужив більше, ніж злі духи, які лише один раз согрішили; більше, ніж мільйони людей, яким забракло часу до покути, або які не використали часу до покути". Це розважання спонукало Святого до глибокої покори та до неймовірних діл само­відречення. Тому він ні в чому собі не довіряв, а в найменших навіть речах бажав бути під кермом послуху, аби, як він говорив, не попасти в засідки сатани; був завжди терпеливим, умертвленим та зростав у ревності й любові. Вогонь пекла збільшував у ньому вогонь Божої любові та предивну ревність про спасіння ближніх. Наслідуй цього Святого. Розважай про пекло так, як він розважав. Це розважання стане для тебе могутнім середником до поступу у кожній чесноті.

Такий спосіб розважання, представлений у головних рисах. Сумлінним вправлянням старайся набути його, а воно принесе тобі великі користі. Якщо спочатку буде тяжко, бери до помочі книжку, яку тобі порадить сповідник або настоятелі, перериваючи читання актами віри, любові, жалю й т. п., або розважай про таємниці Св. Вервиці. Якщо й цього не зможеш, відмовляй уважно слова Господньої молитви "Отче наш". Один святий єпископ бачив, як ангел збирав сльози убогої жінки, що молилася в кутику церкви. А коли її запитав, що вона в той час відмовляла, то почув відповідь: "Я відмовляла "Отче наш", "Богородице Діво", "Вірую в єдиного Бога". Св. Тереза розповідала, що упродовж тривалого часу, за винятком благодарення після Св. Причастя, вона не сміла приступити до молитви без книжки й що тоді книжка була для неї щитом до відбивання сторонніх думок.

Щодо спонуки, яка схиляє до розважання, духовні Вчителі навчають, що не слід у розважанні шукати тільки світла для розуму або втіх чи солодкості для серця, але радше пізнання себе й пізнання Бога, а також віддання себе Богу, аби досконало вмерти для себе, а жити в Бозі і для Бога. Одне слово, остаточною метою розважання є поступ у Божій любові.

Щодо місця, то найкраще розважати на самоті, перед хрестом чи образом, або в церкві перед Найсвятішими Тайнами в поставі клячачи, якщо можеш.

Щодо часу, то присвячуй для розважання, якщо не цілу годину, то, принаймні, півгодини на день, зрештою, скільки можеш, зважаючи на обов'язки і стан здоров'я. У монастирях слід достосовуватися до порядку денного. Ранок і вечір - найвідповідніша пора для цього, бо тоді душа заспокоюється і є ближчою до Бога. Так само як садівник двічі підливає квіти, так і ти двічі скроплюй свою душу водою розважання. Принаймні ввечері присвяти хвилинку зосередженню, прочитай щось духовне, відмов частину вервиці з коротким розважанням таємниць або приготуй пункти до ранішнього розважання.

Без причини не пропускай і не скорочуй розва­жання, аби з часом твоя душа не висохла, як земля без води. Св. Тома Кемпійський у "Наслідуванні Христа" говорить: "Якщо ти залишиш непотрібну балаканину, безцільну метушню та ще й слухання новинок і помовок, то знайдеш доволі часу, щоб безперешкодно віддатися побожним розважанням". Коли б ти якогось дня через слабість чи з причини негайних занять не міг розважати, то, принаймні, прочитай медитацію з підручника.

Стережися також знеохочення або переситу, бо, як каже св. Тереза, "душа, яка добровільно покидає розважання, закриває собі небо, а відкриває пекло". Тому полюби цю святу вправу, аби зміг повторити слова пророка: ""Які солодкі твої слова для мого піднебіння, - для уст моїх солодші меду!" (Пс. 119, 103). Навіть наука хай не відвертає тебе від розважання, бо воно є школою святого уміння, а чим ширші маєш знання, тим більше віддавайся молитві, аби надмірно не розсіятися й не стати послідовником Люцифера. На жаль, це трапляється дуже часто, і слушно сказано, що дуже тяжко довести вчених до досконалості. Бажаю, аби ти в цьому відношенні пішов слідами справжніх мудреців, один з яких, Франциск Суарес, сказав, що скоріше б зрікся усього свого знання, набутого важкою працею, аніж пропустив би одну годину розважання. Бо інакше в годину смерті будеш жаліти, як один славний кардинал Ду Перрон, який більше часу присвячував на вишколення розуму, аніж на удосконалення волі.

Врешті, якщо хочеш зробити поступ у молитві розважання, спочатку перемагай перешкоди, які, з одного боку, ставлять тіло з його почуттями, боячись докласти зусиль, непостійний і занурений у зовнішнє життя розум, необізнаність із правилами і духом молитви, рухлива уява, нечуле або надмірно прив'язане до сотворінь серце, нестала й лінива воля. З другого боку, заважає лукавий та хитрий диявол, який тільки й чигає на те, аби збаламутити, залякати, знеохотити, роздратувати або розхвалити душу. Щоб усунути ці перешкоди - стримуй тіло умертвленням, дух зосереджуй всередині, уяві наклади вудила, серце зворушуй спонукою любові, волю піддай волі Божій і якнайглибше упокорюйся перед Богом. Серед розсіянь і неуважності пам'ятай про Божу при­сутність. Відчувши несмак і одноманітність - мужньо перемагай себе, а в разі духовної остиглості спокійно тривай у присутності Божій, як покірний жебрак під дверима або як Ісаак на жертовнику. Іноді Божій величі хочеться провадити тебе на вершини пішки й довгими стежками посушливої молитви. Це знак того, що так безпечніше для твоєї покори та приносить більше слави для Божого Провидіння. Безперечно, Господь міг би туди, на вершини, донести тебе на руках, але не мав би задоволення бачити твою геройську стійкість. А якщо диявол захоче непокоїти тебе нечистими або богохульними думками - погорджуй ними, як погорджуєш криком божевільного, і не дай відірвати себе від молитви. Вірність Богові у молитві під час розсіяності, посух та сердечних мук - це визначний здобуток. Вона означає перемогу над однією з найбільших перешкод у духовному житті. Тому серед дошкульних проб уперто присвячуй завжди однаковий час на роз­важання й духом єднайся з Ісусом Христом в Оливному саду.

А що робити, якщо внаслідок великої втоми або болю голови не можна розважати? На це відповідає св. Вікентій а Паульо: "Хто жаліється на біль голови, той хай припинить розумове напруження й пово­диться спокійно, приймаючи те, чим надихне його Бог, і не дбає про думки, які надихають до гарячих почувань". У такому випадку найкраще збуджувати короткі акти віри, надії, жалю, любові й цілковитого віддання себе на волю Божу.

А з другого боку, стережися хиб і оман, яких душі допускаються на молитві. Хиба - молитися лише для того, аби розчулити своє серце, відчути Божі потіхи, мати уподобання в собі або здобути ім'я побожного. Хиба - молитися без бажання внутрішньої поправи, без відповідних постанов і без їх виконання. Хиба й омана - силувати себе під час молитви до високих думок, гарної уяви, солодких почувань або до обов'язкового витискання з себе сліз і зітхань. Хиба й омана - приймати власні думки й вигадки своєї уяви за Боже натхнення. Хиба й омана - займатися під час молитви, як каже св. Франциск Салезій, "тільки своєю душею, з метою ви­пробування, що вона чинить і чи задоволена собою", а не звертати своїх думок і почувань до Бога. Хиба - не бажати ступити на вищий ступінь молитви, якщо Божа ласка душу до цього потягає.

На розважанні потрібно дослухатися Божого голосу, бодай деколи зовсім мовчати та попрохати Вчителя, щоб говорив і навчав. Ісус Христос - найдобріший приятель людей. Якщо слухати Його в покорі, то Він до тебе заговорить. Розважання буде чудове, якщо Господь Ісус візьме його до Своїх рук. Але потрібно Його запросити, наполягати й часто проказувати: "Господи, навчи нас молитися!"

Підготували Традиційні сестри-монахині ЧСВВ Провінції Божого Милосердя / http://www.saintjosaphat.org


Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 504 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: молитва, настанови, медитація, повчання, розважання | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика