Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Жовтень » 28 » Криза Церкви. Модернізм » ВИСНОВКИ. НОВА РЕЛІГІЯ
14:23
ВИСНОВКИ. НОВА РЕЛІГІЯ
У першій частині цієї книжки я в хронологічному порядку виклав ідеї, з яких виткалися модернізм і неомодернізм, а також спробував показати джерела цих ідей.
Позаяк  їх  синтез   для  Пія  X  було   зроблено   до  подій,  які перетворили  модернізм у неомодернізм,  то  в  другій  частині я переплету всі складові у власному синтезі, щоб читачеві легше було розгледіти обриси нової релігії, якою, власне, став неомодернізм. Принципи цієї релігії ще не викладено повно й систематично, а в підручниках вона досі претендує на назву католицької. Ще немає модерністського катехизму, символу віри або віросповідання, однак це — вже послідовна, логічно пов'язана система вірувань. Найчіткіше її представлено у католицько-лютеранському "Спільному катехизмі", або в "Книзі християнської віри" — такий її підзаголовок. Саме цю нову релігію численні єпископи, священики та майже всі впливові богослови називають католицькою вірою, оновленою після Собору.
Наразі нова релігія паразитує: її члени, як я вже казав, розпорошені по давніших материнських тілах — Католицизмі, Православ'ї, Протестантизмі. Ще не існує чіткої модерністської  церкви, але це не надовго. Багато псевдоекуменічних ідей, які шкодять справжньому екуменізмові, належать не християнам, а модерністам, котрих християнами назвати важко. Такою є "четверта деномінація", вірування якої представлено тут і в попередньому виданні The Wanderer ("Блукальця").
Першим принципом нової релігії є не прославлення Бога та здійснення Його волі, а людські зручності. Зв'язок творіння та Творця може бути зворотнім. Людина на першому місці, Бог — на другому. Бог, якщо в Нього ще взагалі вірять, став рабом Своїх дітей. Він Гарантує втілення людських діянь. Наголошують на Його любові, турботі, піклуванні про людину, про Його справедливість або милосердя навіть не йдеться, бо Бог не має права ображатися на людські вчинки. Він зобов'язаний доглядати людину, зазвичай навіть без подяки. Права має лише людина.
У цих різновидах релігії, які небезпечно зближаються з атеїзмом, Бог не просто відіграє дедалі меншу роль, Його вже майже не визнають за Бога. Він вже не живе єство, а життєва сила. За деякими версіями, Він ще не існує, а лише входить в існування.
Хоча в усіх цих різновидах релігії Бог заледве що важить, але час від часу Йому закидають невдале облаштування світу. Всі негаразди — Божа вина. Людина від природи добра, хороша, завжди має рацію. Звичайно, вона іноді помиляється, та хто б її за це звинувачував, якщо доводиться боротися з такими труднощами. З ніг на голову поставили не лише стосунки Бога з людиною, а й гріх. Вина, якщо вона взагалі існує, належить Богові, праведність — людині.
Спочатку цей лихий Бог дав поштовх творенню світу; потім полишив   людину   напризволяще   в   ембріональному   стані;   та розвивалась    через    низку   випадковостей,    обмежених   законом "статистичної необхідності", тобто природним відбором. Нарешті витворився всесвіт, де живуть нащадки не Адама та Єви, а покоління напівлюдей. А може, вони таки були справжніми людьми? А ми? Еволюція ще триває. Ви, може, думаєте, що Досконала Людина — Христос — вже прийшла? А от і ні. Досконалі люди з'являться лише наприкінці історії, коли закінчиться еволюція.
Еволюція, яка охоплює все (і хороше, і погане) — це прояв Божого плану всесвіту, якщо можна вважати, що він в Нього є. Немає різниці між Його активною та пасивною волею. Він однаково спокійно дивиться на зло та потворність і на доброчесність та красу. Зло — необхідна частина еволюції. За статистикою, воно неуникне. Бог став заручником статистики.
Хоча нове духовенство у сфері своїх інтересів — це строгі моралісти, з власними поняттями про добро і зло, однак вони керуються принципом "усе, що існує є "правильним", включно з расовими упередженнями, несправедливістю політичних структур, легалізмом, авторитаризмом та ще цілою торбою такого добра".

Секулярний рай

Вийшовши на сцену, людина побачила, що в неї непочатий край роботи. Вона мусила змінити світ. Не посвятити себе Богові та ближньому, щоб віднайти життя вічне, а побудувати секулярний рай. Для цього вона співпрацювала з еволюцією. Гріх, якщо й існує, — то це протидія еволюції. Гріх — це зло не стільки тому, що ображає Бога, скільки тому, що вражає людину. Він підводить людську расу, сповільнює еволюційний біг з перешкодами до земного раю.
Початково не було ніякого бунту людини проти Бога. Для тих, хто все ж визнає гріх образою Бога, первородний гріх — це колективна грішність перших людей у процесі розвитку з напівлюдей, це також "грішні умови", за яких народжується кожна дитина.
У цій системі немає місця для Спасителя, Який покорою загладив би шкоду, вчинену людьми, здобув би для нас відновлення надприродного життя у святій благодаті. Ісус Христос був чоловіком. Крапка. Він помер, був похований і не воскрес. Він був прикладом досконалої людини — людини, через яку говорив Бог; пророком, як Будда або Мухамед; революціонером; або непевною історичною постаттю, чию справжню суть вже й не розгледіти за маревом вигадки, витканим євангелістами.
Церква з'явилась через масову самооману апостолів і учнів. Це трапилось на П'ятидесятницю. Раптом на них зійшло психологічне переживання і вони повірили, що Христос — живий. Це не означає, що Він насправді живий. То була ілюзія. Однак та ілюзія їх змінила. Христос "встав із мертвих" у їхніх серцях. Враження від того переживання були такими могутніми, що вони й інших переконали у своїй омані. Між Пасхою та П'ятидесятницею не минуло п'ятдесяти днів, усі факти або уявні події, пов'язувані з ними, відбулися в один день.
Апостоли, звісно, могли відвідати могилу й перевірити, чи їхнє переживання відповідало фактам. Чи було тіло Господа нашого й досі там? Однак їм це, вочевидь, і на гадку не спало, хоч гробниця була за кількасот метрів. Не зробили цього й їхні слухачі.
Усе це надихнув Святий Дух, незважаючи на те, що потому апостоли почали поширювати світом брехні, які протрималися віки.
Цього уявного Христа — плід уяви апостолів — назвали "Христом віри", але чоловік, який помер і був похований — це «Христос історії». Про цього останнього мало відомо, хоча, мабуть, Він таки існував. Христова віра уявна, це об'єкт християнських вірувань і відданості. Християни поклоняються вигаданій  істоті. А отже — католицька доктрина Служби Божої аж ніяк не може бути правдивою. Вже не живий Христос не може бути присутнім на вівтарі.
Хоча Блага Вість апостолів була неправдою, вони поширювали своє вчення у добрій вірі, і люди, яких вони переконували, починали жити ліпше. Омана ця принесла користь, а отже — була благотворною. Такий зневажливий погляд на релігію певною мірою завдячує своєю популярністю філософу Вільямові Джеймсу. Його підтримували перші модерністи на початку століття, які вважали Католицьку Церкву моральним вчителем людства, хоч вона й увіковічнила міфи.

Просто вигадки

Тут ми розглянемо другий принцип нової релігії. Релігія не ґрунтується на об'єктивних фактах про Бога, відомих через Його творіння та Одкровення. Вона корениться у релігійних потребах людини. Її вигадали для задоволення духовних прагнень. З розвитком історії змінюється і людина, і її релігійні потреби. Позаяк ми потребуємо щастя та задоволення, то з релігії слід викинути все, що їм стоїть на заваді. Забагнеться "хрещення духу", як п'ятидесятникам — нехай. Закортить проміняти молитви на рух протесту — будь ласка. Людина стала суддею релігії.
Як апостоли вигадали міф про воскресіння, так і ранні християни — віруюча громада — вигадали решту християнських вірувань та обрядів, щоб задовольнити свої релігійні потреби. Ці обряди та вірування, за винятком декількох моральних заповідей, походять не від Христа. Новий Завіт — це головно запис розвитку релігійних ідей віруючої громади, у ньому дуже мало правдивих історичних фактів. Церковний провід — старшини та голови зібрань — не стояли на сторожі істин, відкритих Богом. Вони просто тлумачили і виражали вірування та бажання християн. Лише пізніше — з розвитком релігійних ідей — люди почали пошановувати свій провід як єпископів і священиків.
Таке уявлення про Ранню Церкву актуальне й для подальшої її історії. Церква, як і все решта, розвивається. Якщо в минулому було стільки перетворень, чому б їм не траплятися і в майбутньому? Ці ідеї лягли в основу теології процесу та ситуативної етики, створили підґрунтя для пристосування віри й моралі до нових часів.
Бог, якщо Він взагалі існує, через Церкву та Святе Письмо відкрив дуже мало. Старий Завіт, як і Новий, — це просто збірка байок, створена для передачі неточних релігійних ідей. Для багатьох вони зводяться лише до припису "люби ближнього свого".
З іншого боку, Бог постійно відкриває нам нові істини індивідуально, через почуття та щоденні події. Це називають "повсякденним одкровенням". Тут плутають дві речі: публічне відкриття релігійних істин через Церкву всьому людству та особисте натхнення, яке Бог дає кожному окремо, щоб знати, як виконувати загальну Божу волю за певних обставин або просвітлення суті божественного, яке Він може давати у молитві. Для потомків жодне внутрішнє натхнення, яким би воно не було переконливим, не може йти від Господа, якщо не узгоджується і загальною Божою волею. Таким внутрішнім натхненням та особистими ідеями у новій релігії відводять чільне місце як джерелу релігійних ідей та істин.
А що, коли члени віруючої громади мають різні ідеї? Тоді вони збираються разом, діляться досвідом і тлумачать його одне одному. В результаті вони мали б дійти згоди. Ідеї, за підтримки більшості, стають віруваннями громади. Так витворюються теологія та догматика. Однак, якщо згоди не досягнуто, хвилюватися не варто. На допомогу прийде екзистенціалізм з його мудрістю: "ти роби своє, а я — своє". У новій релігії першість почергово віддають то громаді, то окремій людині, відповідно до обставин. У вірі заохочують індивідуалізм: кожен може вірити, у що заманеться. Однак, коли це зручно, на п'єдестал висувають громади.

Фальшиве відчуття єдності

От тут прихильники нової релігії потрапляють у халепу. Як можна утворити громаду з людей, які не мають майже нічого спільного? Найміцніший    зв'язок    у    будь-якому    релігійному    суспільстві ґрунтується на спільних віруваннях, а їх майже не залишилося. Внутрішній принцип єдності щез. Тому духовенство, щоб тримати паству разом, дедалі більше покладається на спільну діяльність. Однак вона сама собою не може протидіяти дезінтеґраційному впливові нової релігії. Фальшиве відчуття єдності створюють через розмаїті форми релігійної маніпуляції. Через групову діяльність, чуттєвість, фізичний контакт досягають того, що раніше створювала єдність серця та розуму. Мабуть, тому, коли новітній священик та каянник зустрічаються віч-на-віч у сповідальні, вони дружньо тиснуть руки.
У 1960-их роках, після двох тисячоліть існування віруюча громада пережила чудесне перетворення, цього разу — нечуване. У генетики на його позначення запозичили слово "мутація" для ймовірнішого та більш вражаючого звучання. Людство подорослішало, виросло, а разом з ним і католики. Тому між Богом і людиною зав'язалися нові стосунки. Раніше людство було дитиною, хоч, мабуть, розбещеною.
Згідно з міфом популярної психології, люди дорослішають тоді, коли починають бунтувати проти своїх батьків. Щось подібне має трапитись, щоб у людини з Богом встановилися дорослі стосунки. Людина на певний час мусить відвернутися від Бога, зневіритись у Ньому, порушити Його заповіді. Це невід'ємна частина дорослішання. Пізніше, вчинивши декілька помилок і засумувавши за Богом, людина повернеться до Нього і все владнається. Не те щоб людині треба було вибачатися, адже вона просто звільнилась від батьківського контролю. Відтепер вони зустрічатимуться на рівних.
(Це не якась там пародія, а серйозне тлумачення притчі про блудного сина з французьких брошур, які за єпископським дозволом продають по всьому світу).
Деякі модерністи вітали святий Ватиканський Собор як вияв дорослішання людства, так би мовити, вечірку з нагоди повноліття. Почалась нова доба. Може, доба Святого Духа?
У дитинстві людству потрібні були Папа, єпископи та духовенство, щоб вказувати йому, як поводитися і в що вірити. Завдяки своєму інстинктові духовного самозадоволення та самозбереження, воно вигадало духовну єрархію єдино для функцій Батька і Матері. Однак, вирісши, людство вирішуватиме все саме. У новому віці Бог говоритиме з нами прямісінько по телефону, нічого буде посилати Йому вісточку через листи до "батьків". Це заперечення авторитету духовенства називають "звільненням Церкви.»

Звільнення людини

Якщо вже людство виросло, то Бог хоче, щоб воно власними силами керувало світом й еволюцією. Вірним більше не слід молитися, щоб Бог задовольнив їхні духовні потреби. Бог не хоче, щоб Його турбували. Нехай люди самі за собою доглядають. Він, як постарілий батько, який із задоволенням поглядає, як син замість Нього ладнає родинні справи.
На жаль, син виявив, що справи ті не в такому вже й доброму стані. Хоча минуле — це історія поступу й покращення, але еволюція проходила навдивовижу безладно. Втім, тепер, коли за керівництво взявся син, процес, безсумнівно, пришвидшиться й поліпшиться. Передусім, слід позбутися несправедливих політичних, соціальних та економічних структур. Це називають "звільненням людини", і обов'язок кожного католика — докластися до цієї справи. Це, власне, суть їхнього покликання.
Вірних може цікавити, на яку ж із цитаделей зла їм нападати. У світі повно розмаїтих інституцій. Про які ж із них ідеться? Конґрес Сполучених Штатів? Мангеттенський банк? Російську, французьку або італійську комуністичну партію? Хтозна. Невідомо навіть, чи ці інституції несправедливі за своєю суттю і їх треба усунути, чи вони просто погано функціонують і потребують реформування. Може, усього цього й не треба розповідати. Адже маємо радикальних лівих — вони завжди готові показати путь істинний.
Несправедливі інституції — не лише причина усіх гріхів світу, це ще й їх втілення. Однак учасники нової релігії до цих гріхів не долучаються. Саме тому нові структури, які постануть на місці старих, не втілюватимуть гріхів і несправедливості — їх побудують безгрішні люди. Як я вже згадував, люди — у кожному разі ті, в кого правильні погляди — від природи добрі та хороші. Новій релігії нічого не відомо про Божу милість та її відсутність.

Людина не має душі

Нарешті ми знову повернулися до людини — центру нової релігії. Тут слід згадати ще про три аспекти.
По-перше, людина не має душі. Таке відкриття зробили біблійні критики. Біблія, — кажуть вони, — не визнає існування душі. Це вигадка  грецьких  філософів.   (Вочевидь,  ці критики  не  вивчали єгиптології та інших значущих світових релігій). Хто коли бачив безтілесний дух? — питає на Синоді 1974 року єпископ Гелдер Камара. Тому згадки про душу у перекладених сучасними мовами версіях літургії або в Біблії — випускають або перекладають неправильно. Ми вже не кажемо, як просив латинянин Павла: "Одне слово — і душу мою буде зцілено". Натомість: "Мене буде зцілено". "Навіщо людині весь світ, якщо вона втратить життя?" — так читаємо в Єрусалимській Біблії, а не "душу", як у грецькій та латинській версіях.
Можна заперечити, що життя — не така вже й висока ціна за світ, позаяк усі помруть, а от втрата душі в пеклі — незворотня. Якщо душа без тіла існувати не може, то потойбічного життя немає, так само як Страшного Суду.
Ще одна риса людини — її геніальніть. Вона майже безмежно творча, всемогутня. І позаяк всі люди рівні, то кожен — потенціальний геній. Лише неналежна освіта та інституції гніту не дають розвинутися усім талантам. Допоки людина не розвине всіх своїх сил та можливостей, вона буде відсталою і нецілісною. Тому їй слід дозволити спробувати все і нічого не забороняти.
Ось у чому нова релігія переймає в екзистенціалізму та психіатричної теорії принцип, що особистість та людська природа не є чимось сталим, закладеним у мить зачаття і назавжди. Вони змінюються. Певні умови роблять нас більше або менше людьми, особистостями.
Перша необхідна умова людяності — це спроможність спілкуватися. Ембріони й немовлята, вочевидь, — не люди, так само як старі або божевільні. Отже, їх можна вбивати? Частково через це треба бути частиною гурту: не можна бути повністю людиною без товариства. Громада визначає індивіда, а не навпаки. Пустельник у печері — напівлюдина. У новій релігії немає місця для усамітнених роздумів.

Зручність та добробут

Щоб бути повністю людиною, треба також жити за гідними "стандартами існування". Прикладом належного добробуту можуть слугувати заможні європейські й американські теологи. Люди, які живуть у мазанках, п'ють воду з колодязів, пішки ходять на роботу, готують їжу в металевому посуді, — не просто бідні, вони страждають від приниження своєї людської природи, навіть коли щасливі та задоволені. А як щодо Святої Родини? Нова релігія, на відміну від Євангелія, нічого обнадійливого бідноті сказати не може.
Серед спроможностей людини є й її сексуальні сили. Саме їм слід віддати в руки віжки правління, якщо хочеш бути людиною. Все дозволено, все треба спробувати. Тому Ватикан був змушений видати "Декларацію про сексуальну етику". Подружня вірність та цнота послаблюють людей, а незаймані — просто неособи. Спаситель підпадає під останню категорію.
Розвиток "людського потенціалу" можна назвати духовністю нової релігії, на противагу догматичній моральній теології. Місце такого розвитку в такій істинній релігії посідає прагнення духовної досконалості, і керується воно цілковито протилежними принципами. Святі прийшли до слави, терпляче зносячи наругу, радо приймаючи руйнування своїх бажань, втішаючись, коли ними гордували. Новій релігії такі ідеї огидні. Все, що принижує або обмежує людину, впокорює її пиху, треба викорінити як найбільше зло.

Мабуть, тому теологи, переймаючись світовою бідністю, так часто збираються, щоб поділитись ідеями та обговорити стратегії у дорогих готелях.

Розпорошені залишки
Я щойно описав релігію численних "католицьких" єпископів, священиків і мирян. Її викладено, як відомо читачам "The Wanderer", у сотнях книжок. У ній загруз мало не весь катехитичний освітній матеріал. Не всі, звичайно, з тих, хто відійшов від католицької ортодоксальності, повністю занурились у нову релігію. Однак, вона прива6ила"5агатьох впливових людей.
Якщо    на    мить    забути    про    перекручення    природних    і надприродних істин, розпорошені у цих філософських і релігійних завалах (напр., що ми повинні дбати одне про одного, співпрацювати для досягнення благородних цілей); а також заплющити очі на очевидну тенденцію ототожнювати мету християн із завданнями секулярного гуманізму та марксизму, то побачимо, що нова релігія, як і її секулярні відповідники, не лише прагне побудувати рай на землі, а й поклоняється людині й обожнює зміни. До того ж, це Євангеліє багатіїв: Блаженні багаті. У них цілковито людське існування. Блаженні здорові. Вони — справжні люди. Блаженні блудливі. Вони не перешкоджають своїм інстинктам. Блаженні ті, кого поважають люди, кому вони лестять. Отоді в Церкви добра слава.
Блаженні вільні не лише від несправедливості та гніту, а й від усякої покори; ті, хто може чинити все по-своєму, як-от багатії.
Ненавидьте своїх ворогів, винаймачів, батьків, банківських менеджерів, клас гнобителів і т. д.
Дайте відсіч кожному, хто до вас прискіпуватиметься (напр., римським кардиналам, які критикуватимуть ваші богословські книжки).
Зневажайте тих, хто має над вами владу й обмежує вашу свободу — тобто, тих декілька вірних єпископів, що досі виконують свої обов'язки.
Хай будуть прокляті бідність, цнота, покора, приниження.
Горе вам, бідні, хворі, розумово відсталі, невротики, які ніколи не доростуть до належного одужання. Ви не матимете винагороди. Ви помрете до того, як буде збудовано рай на землі.
Отака нова Церква йде й далі своїм шляхом — дивна, трагічна громада турботливих, пройнятих любов'ю та піклуванням, сердитих, цілковито людських істот з надією мчить в майбутнє зі зав'язаними очима.
Що буде з нею у цьому майбутньому, коли вона нарешті від'єднається від Католицької Церкви і заснує власну, мабуть, забравши левову частку матеріальної власності Церкви та багато її членів? Де вона закінчить?
Чи тривалим буде її існування, чи затяжною смерть у ролі знекровленої державної релігії спільного ринку або Євро-американської імперії Атлантичного Альянсу? Чи як західні ідеї на сході, вона жалюгідно потоне в глибинах якогось архіпелагу ґулаґ, втративши всі сподівання? А може в ній судилося католикам віднайти втрачену перлину, прихований скарб — подібно як св. Папа Понтіан, зустрівши св. Іполіта у сардинських срібних копальнях, простив йому його схизму, перед тим, як обоє померли мученицькою смертю.
"Біля вод озера Байкал сіли ми і заплакали..."
"O, Roma felix… O alma mater… Domine misere nobis."

Завершення
Філіп Тровер
"Модернізм у Церкві"


Схожі матеріали:

Категорія: Криза Церкви. Модернізм | Переглядів: 2211 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: історія модернізм, просвітництво, Постмодернізм, модернізм сучасної Церкви, раціоналізм, 2 Ватиканський Собор, модернізм, Католицька Церква, богослівя | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика