Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Квітень » 8 » Християнська містика » Відречення Петра. Ісус у в’язниці. Початок Хресної Дороги
10:44
Відречення Петра. Ісус у в’язниці. Початок Хресної Дороги
Та мить, коли Спаситель промовив слова: "Я – Христос”, коли Каяфа розірвав свій одяг і коли почулися волання, які супроводжували сміх та лайка, та мить, урочиста й страшна, коли пекло вивергнуло всю свою ненависть та злість, мить жаху та скорботи була найважчою для Івана та Петра!
Уже давно вони з безмежною скорботою були німими та безсилими свідками всіх страждань та образ, які витерпів їхній Учитель. Іван вийшов разом з іншими людьми і пішов до Пресвятої Діви, Матері Спасителя, яка була разом з іншими жінками в будинку Марти. Цей будинок стояв біля брами міста, поруч з будинком, що належав Лазарю в Єрусалимі.
Петро надто любив Спасителя, щоб піти геть. Він ледве себе стримував, сльози текли з його очей. Йому було важко їх приховувати. Він боявся залишитися в трибуналі через те, що хвилювання могло видати його. Тож він вийшов з трибуналу в атріум і підійшов до вогнища, біля якого згуртувалися воїни та інші люди. Вони сміялися, глузуючи з Спасителя. Петро мовчав, але самотність та вираз скорботи на його обличчі викликали підозріння.
Воротарка підійшла до вогнища. А позаяк усі говорили про Ісуса, вона також утрутилися в розмову і звернулася до Петра, глянувши пильно на нього: "Ти, напевно, учень Галилеянина?” Петро знітився, захвилювався, злякався, що ці брутальні жорстокі люди будуть його переслідувати, і відповів: "Жінко, я Його не знаю! Я не розумію про що ти говориш”. Він підвівся, аби вийти з атріуму і позбутися товариства людей, що лякали його.
Тієї ж миті півень проспівав за містом. Коли Петро вийшов, інша жінка зауважила його і сказала: "Цей чоловік теж був з Ісусом з Назарета”. І всі вони почали запитувати його: "Хіба ти не Його учень?” Він ще більше знітився і почав протестувати: "Та ні, неправда, я не Його учень! Я не знаю цього Чоловіка!”
Він поспіхом вийшов на внутрішнє подвір’я, а відтак – на зовнішнє, де побачив кілька знайомих чоловік. Він плакав! Його настільки пригнічували страждання Спасителя, що він майже не розумів і не усвідомлював свою легкодухість!
На зовнішньому подвір’ї було багато друзів Спасителя, які не змогли, як Петро, проникнути всередину, тож повилазили на стіни, аби почути хоч щось. Горе й скорбота змусили їх покинути оселі, де вони переховувалися. Вони підійшли до Петра і зі сльозами на очах почали розпитувати його. Але він був таким схвильованим та наляканим, що боявся, аби його не впізнали! Петро порадив їм якнайшвидше іти геть, бо тут їм загрожувала небезпека. Він покинув їх. Вони ж, за його порадою, покинули місто! Цих учнів було, мабуть, шістнадцять. Серед них – Бартоломей, Юда Берсабей, Симеон, який потім став Єрусалимським єпископом, Закхей і Монахем (що народився сліпим, і Господь повернув йому зір).
Петро надзвичайно хвилювався. Любов до Спасителя таки змусила його повернутися на внутрішнє подвір’я, яке оточувало будинок. Його впустили лише тому, що спочатку його провели Никодим та Йосиф Ариматейський. Замість того, аби піти в трибунал, він повернув наліво, до круглої зали, розташованої за трибуналом. Там знущалися зі Спасителя, насолоджувалися образами та муками, що завдавали Йому.
Спасителя водили з однієї частини зали в іншу. Він глянув на Петра таким суворим поглядом, від якого мого розірватися серце. Але страх наче паралізував Петра. Йому навіть здалося, що навколо запитували, хто він такий. Петро поспіхом вийшов на подвір’я. Він настільки був занепокоєний та сумний, що ледве міг рухатися.
Коли він зауважив, що за ним спостерігають, то повернувся в атріум, підійшов до вогнища і деякий час перебував там. Декілька чоловік побачили, що він стурбований, підійшли до нього і почали брутально висловлюватися про Спасителя. Якась жінка, звернувшись до Петра, докинула: "Правда, ти таки належиш до Нього та Його друзів! Ти, напевно, галилеянин, твоя мова видає тебе”. Петро хотів заперечити та втекти, але вийшов брат Малха і сказав: "Так я ж бачив тебе в Гетсиманському саду. Ти вдарив мого брата у вухо”.
Петро був сам не свій. Він хотів будь-що вийти звідси. Але піддався своїй запальній натурі і почав божитися та присягати, що не знає цього Чоловіка! Він залишив атріум та вийшов на внутрішнє подвір’я. Півень заспівав знову. І саме тоді Господа провели через це подвір’я, аби з круглої зали кинути до в’язниці.
Спаситель перевів погляд на Петра і подивився на нього з сумом та співчуттям. Раптом Петро згадав слова Христа: "Перш ніж півень проспіває двічі, ти тричі відречешся від Мене”. Ці слова завдали йому великого болю. Він піддався легкодушному страхові й забув, що на шляху до Гетсиманського саду обіцяв швидше вмерти за Христа, аніж відректися від Нього. Він забув застереження Спасителя. Тепер погляд Господа дав йому зрозуміти всю глибину його гріха та провини.
Коли Спасителя віддали ворогам і він мовчки терпів найважчі муки та образи, Петро відрікся від свого Учителя, забувши Його застереження. Приголомшений горем, Петро не володів собою і пішов на зовнішнє подвір’я. Він гірко плакав. Голова його була прикрита плащем. Тепер він уже не боявся жодних запитань. Тепер би він усьому світові сказав, хто він такий і яку велику провину, який гріх учинив.
Хто міг би сказати про себе, що серед таких важких страждань, хвилювань, небезпеки, сум’яття, серед боротьби страху з любов’ю та відданістю, виснажений усіма жахами цієї страшної ночі, з такою запальною й нетерплячою натурою, як у Петра, був би міцнішим та твердішим за нього?
Спаситель віддав його його ж силам, і він ослаб, як кожен, хто забуває слова: "Стережіться та моліться, щоб не спокуситися!”
Пресвята Діва весь цей час була поруч зі Своїм Божественним Сином. Вона знала про все, що відбувалося з Ним, страждала Його стражданнями. Як і Він Сам, молилася за Його катів.
Її Материнське Серце благало Небо не допустити, віддалити від Її Сина ці жахливі страждання. Вона хотіла бути біля Свого Сина, якого надзвичайно жорстоко мучили Його вороги (тоді Вона вже покинула дім Марти).
Коли апостол Іван прийшов до Неї в будинок Лазаря і розповів Їй про все, що Вона бачила духовними очима, /Їй захотілося разом з Маґдалиною та іншими жінками піти туди, де страждав Спаситель.
Апостол Іван покинув Свого Учителя лише тому, аби піти до Тієї, яку після Нього любив понад усе. І тепер він погодився відвести Пресвяту Діву. Вони пішли. Маґдалина ледве трималася на ногах. Голови жінок були покриті покривалами. Але їхні ридання видавали їх і звертали на них увагу ворогів Христа. Брутальні слова, які стосувалися Христа і лунали скрізь, збільшували їхнє горе.
Пресвята Діва була свідком Його страждань, носила їх у Своєму Серці! Кілька разів Вона втрачала свідомість, зомліла лежала під арками біля входу в давнє місто, Її зі супутницями побачили учні, що поверталися з трибуналу.
Вони зрадили себе скорботою і плачем. Підійшовши, привітали Її словами: "Вітання Тобі, Страждальна Мати, Мати Святого в Ізраїлі, Найскорботніша Мати з усіх матерів!”
Пресвята Діва підвелася, подякувала їм і пішла далі Своєю скорботною дорогою...
Святі жінки наблизилися до будинку Каяфи. Вони підійшли з того боку, де був вхід на подвір’я. Тут нове страждання чекало на Богоматір. Вона та Її супутниці мали пройти через майдан, на якому робітники при світлі факелів працювали над виготовленням Хреста для Спасителя.
Щойно Юда уклав свою угоду з фарисеями, вони наказали негайно приступати до виготовлення Хреста, щоб Пилат не мав нагоди відкласти чи відмінити кару. Вони хотіли відвести свого Полоненого на світанку до нього і відразу після виголошення вироку здійснити кару.
Римляни приготували хрести для двох розбійників. Робітники кляли Спасителя за те, що їх змусили працювати вночі. І хоч брутальні слова ранили Серце Матері, Вона молилася за цих людей, швидше сліпих, аніж винних: вони блюзнірськи паплюжили Того, Хто мав урятувати їх на тому самому Хресті, який вони робили.
Обійшовши будинок Каяфи, Пресвята Діва разом зі святими жінками перетнула зовнішнє подвір’я і зупинилася біля дверей, що вели у внутрішнє. Душею Пресвята Діва була зі Своїм страждальним Сином!
Вона хотіла, щоб двері відчинилися, адже там, за дверима, був Спаситель. Двері відчинилися – плачучи вибіг Петро. Голова його була покрита плащем, але у світлі місяця та факелів він упізнав Івана та Пресвяту Діву Марію. Здавалося, що його совість набула обрисів Пресвятої Діви, щоб сповнити його душу докорами. І весь той біль, який він відчув від погляду Господа, повернувся до нього вдвічі сильнішим. І якими ж важкими були для Петра звернені до нього слова Пресвятої Діви : "Симоне, де Мій Син?”
Він не міг витримати її погляду і відвернувся, так нічого і не відповівши. Пресвята Діва підійшла до нього і сповненим скорботи голосом сказала: "Симоне, сину Йони, ти не відповідаєш Мені”. Петро промовив сумовито: "О Матір, не запитуй мене... Твій Син страждає невимовно. О, не говори зі мною! Його засудили до страти, а я, я ганебно тричі відрікся від Нього...”
До Петра підійшов Іван, але Петро, засоромлений, не тямлячи себе від горя, перетнув зовнішнє подвір’я будинку і побіг у печеру в Оливному саду, де на камені залишилися відбитки рук Спасителя, який молився там. Гірко плакав Петро в цій печері.
Серце Матері Божої рвалося від нової скорботи її Сина: відречення того самого учня, який першим назвав її Сина – Сином Бога Живого. Вона похитнулася біля відчинених дверей, люди продовжували виходити. Пресвята Діва захотіла бути ближче до Спасителя. Іван повів Її разом зі святими жінками до в’язниці, куди відвели Христа. Вона Своєю душею була з Ним, але Їй хотілося почути Його зітхання та стогін. І Вона почула їх. Вона почула, як ображали Його. Але бути тут довго вони не могли: Маґдалина виявила своє горе відверто та голосно.
Щоправда, Пресвята Діва в найважчі хвилини страждань завжди вміла стримувати Себе. Вона часто чула: "Чи це не Мати Галилеянина? Її Сина розіпнуть, але, напевно, уже після свята”.
Пресвята Діва пішла в атріум, де залишилося небагато людей, Її супутниці мовчки пішли за Нею. Вона дійшла до того місця, де Спаситель назвав Себе Сином Божим і де діти спокусника, знаряддя сатани, кричали: "Він повинен померти!” Горе Богоматері було таким великим, що Вона знову втратила свідомість. Іван та святі жінки винесли Її звідти непритомною.
Натовп мовчав, наче відчував якусь мимовільну повагу, мовби дух неба повіяв серед пекельної оселі! Знову довелося проходити, обійшовши будинок, повз майдан, де робили Хрест Господній. Робітники, які тут працювали, були не менш заклопотані, ніж судді, які винесли вирок Христові. Шматки дерева ламалися в їхніх руках, їх не вдавалося припасувати до інших. І так відбувалося доти, поки частини дерева не лягли так, як зажадало містичне провидіння Боже!
"Я бачила багато, пов’язаного з цим. Бачила Ангелів, які перешкоджали роботі над Хрестом, допоки все не було зроблено згідно 3 волею Божою! Але не пам’ятаю детально і тому оминаю”.

Ісус у в’язниці

В’язниця, де перебував Спаситель, була розташована в округлому підземеллі під трибуналом Каяфи. Спочатку двоє катів, що брали участь в арешті Христа, залишалися біля Нього. Потім їх замінили інші.
Одяг Спасителеві не повернули. На Ньому був лише той плащ, який начепили кати, аби познущатися. На руках були ланцюги. Ввійшовши до в’язниці, Спаситель молився Своєму Отцеві і прохав прийняти усі страждання та образи, які витерпів за Своїх катів і всіх, хто має страждати, але кому не вистачило терпіння, хто згрішить гнівом.
Навіть у цій похмурій в’язниці вороги Спасителя не дали Йому ані хвилини спокою. Його прив’язали до стовпа посередині підземелля, не дозволяючи Йому навіть прихилитися. Тіло Христа, втомлене падіннями та тягарем ланцюгів, що спадали до колін, ледве трималося. Вони не припиняли катувати та зневажати Його. Коли два кати втомилися, їх замінили інші, і вони щоразу вигадували нові муки, щоб задовольнити свою лють та гнів.
"Неможливо описати всю жорстокість, яку довелося витерпіти Христові, я не мала сили все це запам’ятати, я помирала від горя. Наша душа така легкодуха, що ми не можемо і не маємо сил ні розповісти, ні вислухати про ті страждання, які з великим терпінням витримав Спаситель.
Христос мовчки терпів. А грішники піднімали руки на свого Бога та Відкупителя!!
Але ж я також бідна грішниця, Христос страждав і через мене! В день Страшного Суду відкриються всі таємниці кожен з нас побачить свою частку – ті гріхи, які приймав за нас у стражданнях Син Божий! Страждання ці продовжуються і досі. Якби ми це розуміли, то повторювали б безупинно: "Господи, краще вмерти, ніж знову ображати Тебе!”
Я бачила, як Спаситель безперервно молився за Своїх катів. Нарешті, коли вони трохи задовольнили свою лють, Він зміг на якийсь час прихилитися до стовпа. Я бачила Христа, всього залитого сяйвом.
І ось перший промінь сонця того дня, коли Спаситель мав принести Своєму Отцеві безцінну Жертву, покутуючи за всіх людей, перший проблиск світанку з’явився у вузькому віконці в’язниці й, коливаючись, зупинився на Непорочному і святому Ягняті, обтяженому гріхами всього світу.
До світла, до зорі, що народжувалася, Христос простягнув зв’язані ланцюгами руки і звернувся з палкою молитвою до Отця Небесного. Він дякував Йому за прихід цього дня, якого чекали і про який зітхали з нетерпінням патріархи. Дня, якого Він сам чекав відтоді, як пам’ятав Себе на землі, повторюючи безперестанку: "Я маю прийняти таємниче  хрещення, Я прагну і чекаю на його прихід”.
З любов’ю і вдячністю зустрічав Христос останній день Свого земного життя, що мав подарувати нам спасіння, відкрити Небеса, зачинити пекло, пролити на весь світ джерело життя, виконати волю Отця.
У темницю зазирнуло яскраве світло. І Христос привітав його. Це видовище було і сумним, і зворушливим одночасно – Спаситель після всіх страждань цієї жахливої ночі у тісній в’язниці, прихилився до стовпа і вітає перші промені світанку, який освітить Жертву Боголюдини...
Кати, що поснули від втоми, прокинулися цієї миті, подивилися на свого В’язня, але вже не ображали Його – вони були вражені й наче охоплені страхом.
Спаситель пробув у в’язниці понад годину. Коли Спаситель перебував у підземеллі, Юда довго блукав околицями на південь від Єрусалима і долиною Еному та, нарешті, наблизився до будинку Каяфи. На його поясі все ще дзвеніли монети, які йому заплатили за зраду. Приховуючи, хто він такий, запитав у варти, що присудили Галилеянину. Йому відповіли, що Ісуса засудили до страти і скоро розіпнуть. Юда слухав розповіді про страждання, які довелося зазнати Спасителеві, і про Його надзвичайні терпіння. Казали, що на світанку Його поведуть до верховної ради для урочистого присуду.
Поки зрадник блукав, намагаючись залишитися невпізнаним, і прислухувався до чуток, почало розвиднятися, відчувалося пожвавлення. Юда сховався за будинком: він утікав від людей, мов Каїн, відчай сповнював його душу, але тут на нього чекало нове страждання: власне в цьому місці виготовляли Хрест для його Учителя. Різні частини Хреста лежали тут, і біля них спали робітники під навісом.
Сонце з цього боку було захмарене, здавалося, що воно не хотіло освітлювати знаряддя страждань Христа. Юда подивився, і його охопив жах. Він утік в поле, за місто, чекаючи на кінець присуду.
На світанку Каяфа, Анна, старійшини та законники зібралися у великій залі для підсумкового засідання. Нічне засідання не було законним, а лише підготовчим. Більша частина членів ради провела ніч у Каяфи, трохи відпочивши в приміщеннях, що прилягали до трибуналу. Зібрання було чисельним. За справу взялися з поспіхом.
Никодим та Йосиф Ариматейський також прийшли на світанку. Побачивши, що Спасителя хочуть засудити до страти, вони та ще кілька членів ради вимагали, щоб справа вирішувалася після свята Пасхи, інакше почнеться смута серед народу. Та й не можна було виносити вирок через такі суперечливі свідчення.
Первосвященики та більшість радників з обуренням відкинули цю пропозицію. Хотіли навіть вивести з членів ради тих, хто співчував Ісусові. Останні покинули засідання ради і пішли до храму. Відтоді участі в засіданнях вони не брали.
Каяфа наказав привести Спасителя, щоб відразу після присуду повести Його до Пилата. Посланці ради не гаючись пішли до в’язниці, з глузуванням привітали Господа, розв’язали Йому руки, зірвали з Нього старий плащ, що накривав плечі, змусили Його одягнути брудний колишній одяг. Його били, обмотали мотузками стан і виштовхали з в’язниці. Все це робилося швидко, з варварською брутальністю.
Кати поволокли свою Жертву через ряди воїнів, які зустріли Ісуса з глузуванням і провели Його в трибунал. Спасителя ввели втомленого, в брудному одязі, – і ненависть Його ворогів зросла. Ні крихти жалю не було в їхніх серцях!
Каяфа навіть не намагався приховати своєї ненависті: "Якщо Ти Помазанник Божий, Месія, скажи нам це”.
Спаситель злегка підняв голову і відповів зі спокоєм та гідністю: "Якщо вам це скажу, ви не повірите Мені! Якщо Я вас запитаю, ви Мені не відповісте і не відпустите Мене на волю. Але сьогодні Син Людський сяде по правиці Бога Отця Всемогутнього!”
Вони подивилися один на одного і сказали зі зневагою: "То Ти — Син Божий?” – Христос відповів голосом вічної правди: "Так, ви це сказали, і Я справді Той, про Кого ви говорите!”
Вони заволали: "Яких ще нам потрібно доказів? Ми вже чули їх з Його вуст!” І всі повстали проти цього Зневаженого, який прийшов невідь-звідки і прагне називатися Христом та сидіти праворуч Отця. Його знову зв’язали, прив’язали Йому мотузку на шию, як це робили із засудженими до страти, і наказали відвести Його до Пилата!
Одразу ж звернулися до Пилата з проханням, щоб він не затягував суду, бо через свято потрібно поспішати. Хоч поміж собою нарікали, що їм доводиться бути під контролем римської управи. Справді, в усьому, що не було виключно справою релігії та охорони храму, вони не могли самостійно приймати рішення. Крім того, щоб надати звинуваченню видимість справедливості, вони хотіли звинуватити Спасителя в образі величності – і присуд мав зачитати римський правитель.
Воїни чекали перед будинком і в атріумі. Зібралося багато цікавих та ворогів Христа. Попереду йшли первосвященики, потім вели Спасителя, оточеного катами, натовп йшов укінці процесії.
Щоб потрапити до палацу Пилата, потрібно було зійти з Сіонської гори і пройти через нижню частину міста. Багато священиків, що брали участь у трибуналі, відразу пішли до храму, їхня присутність була необхідною, щоб приготуватися до свята.
Зрадник відійшов недалеко і чув, що говорили люди: "Його повели до Пилата, верховна рада присудила Його до страти, Його розіпнуть. Але як з Ним жорстоко поводяться! Чи витерпить Він? Надзвичайне терпіння! Він нічого не відповідає, лише сказав, що Він – Христос і сяде праворуч Бога. Ось і все, за що Його розпинають. Якщо б не ці слова – все було б інакше. Але все вже закінчено. Він помре.
Той злочинець, що Його зрадив, був Його учнем і їв з Ним пасху за кілька хвилин до зради. Не позаздриш цій справі. Щоб не говорили про Галилеянина, але він ніколи б не зрадив Своїх друзів за гроші. Того злодія потрібно повісити!”
Відчай, туга і запізніле каяття шматували душу Юди. Гнаний дияволом, він кинувся тікати. Монети прив’язані до його пояса під плащем, били його по стегнах і щомиті нагадували про зраду. Він стис їх в руці, щоб не бряжчали, і біг швидше! Але він не прагнув наздогнати сумну процесію, кинутися до ніг благого Учителя, благати Його про прощення і померти разом з Ним чи хоча б звернутися до Бога з молитвою. Ні! Він хотів лише виправдати себе перед людьми, позбутися плати за зраду. Наче божевільний, він вбіг до храму, де вже були деякі священики та старійшини. Вони були вражені й перекинулися значущими поглядами, побачивши, як він змінився.
Юда відв’язав від пояса ремінець, на якому були монети, простягнув їх їм і промовив гірко: "Візьміть назад ваші гроші та звільніть Ісуса! Я розриваю свою угоду! Я зрадив Невинного, Праведного!”
Священики подивилися на нього зі зневагою, поховали руки, наче боялися забруднити їх платнею за зраду, і промовили: "Що нам до тебе? Ми знаємо Того, Кого ти зрадив, і вважаємо, що Він вартує смерті! Ти отримав свої гроші! На цьому все закінчено!”
Від таких слів гнів та відчай ще дужче охопили Юду. Волосся його було скуйовджене. Обома руками він розірвав ремінець, яким були зв’язані монети, кинув їх на підлогу храму і побіг з міста.
Наче божевільний, біг Юда долиною Енном; сатана не відступав від нього. Він з’являвся перед ним у найжахливіших образах, і щоб завдати йому ще сильнішого відчаю, нагадав усі прокляття, які скликали пророки на цю долину. В ній, згідно з легендою, в давні часи євреї заколювали своїх дітей. "Вони ввійдуть і побачать трупи тих, хто нагрішив проти Мене! Їхній хробак не помирає і вогонь не гасне!” Потім йому почулися слова: "Каїне, де ж твій брат, Авель? Каїне, що ти зробив зі своїм братом Авелем? Його кров волає до Мене! Ти проклятий на землі – будеш поневірятися вічно!”
Так дійшовши до Кедронського потоку і побачивши Оливну гору та сад, він здригнувся і відвів погляд! І згадав слова: "Друже, навіщо ти прийшов? Юдо! Чи поцілунком ти зраджуєш Сина Людського?” – морок і жах заполонили його душу, він був сам не свій! І сатана прошепотів йому: "Тут Давид втікав від Авессалома і Авессалом помер, повиснувши не дереві! Це про тебе говорив Давид: "Він заплатить злом за добро: він матиме суворого суддю! Сатана супроводжуватиме його. Усі прокляли його. Дні його стануть короткими, а інший займе його місце. Він полюбить прокляття! І воно стане його долею! Воно прилипне до нього, мов одяг, проникне, як олія чи єлей, до його кісток, як вода до його нутрощів! Прокляття, як одяг, прилипне до нього! І як пояс, опереже його!”
Так, переслідуваний сатаною, Юда досяг болотистої місцини, покритої нечистотами та уламками, на південному заході від Єрусалима біля підніжжя гори. Тут ніхто його не бачив, лише ледь чутний гомін долинав з Єрусалима.
Сатана говорив: "Ось Його ведуть на смерть! Ти Його зрадив! Ти знаєш, що написано в законі: "Той, хто зрадив життя свого брата Ізраїлю й отримав за це життя платню – повинен померти! Помри ж, злочинце, помри!”
Юда у відчаї відв’язав свій пояс і повісився на дереві! Це дерево мало багато стовбурів і росло в заглибленні. І щойно Юда повісився, як дерево його розверзлося і нутрощі його випали на землю.

Початок Хресної Дороги

Щоб відвести Спасителя до Пилата, потрібно було пройти найбагатолюднішу частину міста, а тепер ще й переповнену тими, хто приїхав до Єрусалима з усіх навколишніх міст. Довелося спуститися з Сіонської гори з півночі вузькою вуличкою на захід від храму, щоб дійти до палацу. Палац правителя був розташований на північному заході від храму навпроти великого ринку. Процесію очолювали Каяфа та Анна і багато святково одягнених членів ради. За ними несли записи синедріону. Потім йшли законники та інші вороги Христа, лжесвідки й найворожіші до Нього фарисеї, які Його звинувачували.
На незначній віддалі від них йшов Спаситель, оточений загоном воїнів, які Його арештували. Кати тягнули Його за мотузки. Укінці процесії йшли різні люди, які всіляко знущалися над Господом. На вулицях було багато цікавих.
Спаситель був у брудному одязі. З шиї звисав довгий ланцюг з важкими та гострими кільцями, що били Його по колінах. Його руки були зв’язані, як напередодні. Чотири кати тягнули Його за мотузки, прив’язані за пояс. Знущання минулої ночі зовсім змінили Його обличчя. Він був подібний більше на привида, ніж на живу людину, волосся та борода були скуйовджені. Обличчя бліде, геть побите. Але образи та знущання не припинялися.
Підкупили людей з натовпу, щоб ті знущалися і глузували, згадуючи Його урочистий в’їзд до Єрусалима, у Вербну Неділю. З Нього сміялися, кидали перед Ним грудки землі, сміття, а кати змушували Його ступати по них. На віддалі від палацу Пилата стояла Пресвята Діва в супроводі Марії Маґдалини. Вони зачаїлися в заглибленні будинку, щоб дочекатися сумної процесії.
Усією душею Пресвята Богородиця була зі Своїм Сином, але коли траплялася хоч якась можливість побачити Його тілесними очима, Вона поспішала іти за Ним. Її спонукала любов до Нього. Повернувшись з будинку Каяфи, якийсь час Вона перебувала в будинку з трапезною. Але щойно вивели Христа з в’язниці й повели на суд, Вона встала, покрила голову покривалом і сказала Марії Маґдалині: "Ходімо за Ним до Пилата. Я хочу Його бачити!”
Вони пішли манівцями і прийшли до палацу швидше за процесію. Тут Пресвята Діва чекала на Свого Сина. Духовними очима Вона бачила Його весь час, та лише тілесні очі показали Його Їй – виснаженого і спотвореного людською злістю.
Вона ж духовно бачила Його завжди зміцненого святістю, любов’ю та терпінням, а тут жахлива реальність постала перед Нею.
Спочатку з’явилися вороги Спасителя – священики Всевишнього, в святковому вбранні, сповнені злістю, лукавством та хитрістю.
Священики справжнього Бога стали прислужниками сатани – жахливе видовище!
Потім підкуплені свідки, вороги, обвинувачувачі й, нарешті, Ісус, Син Божий і Син Людський, Її Син, утомлений, спотворений, побитий, у ланцюгах, що ледь тримався на ногах, а кати ведуть Його під крики та знущання натовпу...
Якби Вона не знала, що це Він, найскатованіший, найприниженіший і водночас найпокірніший та найспокійніший серед цього пекельного натовпу, хто молиться, – Вона не впізнала б Його. Вона вигукнула: "Чи це Мій Улюблений Син, Ісус?” Процесія пройшла повз Неї. Спаситель зупинив на Своїй Матері погляд, сповнений страждання. Вона зомліла, але щойно отямилася, попрохала вірного Івана відвести Її до палацу Пилата.
Мешканці Опеля зібралися на цьому шляху. Коли вони побачили Спасителя, приниженого, спотвореного, якого, наче безмовну тварину, вели кати, то завагалися у своїй вірі. Вони не могли повірити, що над Пророком, Месією, Сином Божим можна так знущатися.
Фарисеї потішалися над їхньою відданістю Спасителеві: "Подивіться на вашого Царя, поклоніться Йому! Чому мовчите? Коли ж Він у короні сяде на Своєму Престолі? Все, кінець Його чудесам! Первосвященик викрив Його чудеса!”
І бідні, що були свідками багатьох зцілень та чудес, здійснених серед них Спасителем, завагалися перед видовищем, яке показав їм синедріон, первосвященики і шановані люди Єрусалима.
Одні засумнівалися і пішли геть, інші хотіли приєднатися до процесії,  але сторожа фарисеїв відштовхнула їх, бо боялася заворушень серед народу.
Біля підніжжя гори храму на північному заході розташований палац правителя. До нього веде багато східців. Перед ним просторий майдан з колонадою, де було чимало купців. Майдан має чотири входи (з півночі, півдня, заходу та сходу). З західної частини майдану, яку римляни називають форумом, видно Сіонську гору. Цей майдан розташований вище за інші навколишні місця, і йти до нього потрібно вгору. Галереї, що оточують майдан, спираються на найближчі будинки. Але палац Пилата не торкається інших будинків. Він оточений просторим подвір’ям.
Зі сходу це подвір’я має вхід у вигляді аркади, яка веде до брами міста, а звідти – до Оливної гори. Із заходу тягнеться інша аркада: з неї видно Сіон, куди веде дорога через цитадель.
Зі сходів палацу видно форум, кам’яні стільці, повернені до палацу.
Тут зупиняються єврейські священики, щоб не опоганитися, розмовляючи з правителем. Тут навіть є межа на бруківці, яку вони не мають права переступити.
З західної частини майдану вартовий пост з одного боку межує з майданом, форумом, а з іншої – з Преторією Пилата і створює щось на зразок вестибуля між майданом і Преторією: так називається та частина палацу, де сидить Пилат. Вартовий пост оточений колонадою. В його Центрі є просторе відкрите місце. Під вартовим постом – підземелля, в ньому тримають двох розбійників, яких мають розіп’яти разом із Спасителем.
Вартовий загін складається лише з римських воїнів. Неподалік, біля галереї майдану, є ганебний стовп, де батожать злочинців. Навпроти Вартового посту на форумі – тераса зі сходами. На ній кам’яні стільці.
Вона називається Гавватою. Звідси Пилат дає свої урочисті розпорядження.
Мармурові сходи ведуть з палацу правителя на відкриту терасу, звідти правитель слухає обвинувачувачів, які сидять навпроти нього на форумі, на кам’яних стільцях. Якщо говорити голосно, то чути з форуму на терасі. За палацом – декілька терас: вони вищі, з садами та приміщеннями для розваг.
Через ці тераси палац Пилата з’єднується з помешканнями його дружини Клавдії Прокули. А далі, за цими будинками, тягнеться рів, що відділяє їх від гори храму. З цього боку споруди живуть служителі храму.
На схід від палацу Пилата розташований палац Ірода Старшого. На подвір’ї цього будинку було вбито більшість Вифлеємських немовлят. На сході цієї частини міста чотири вулиці ведуть на південь. Три з них – до палацу Пилата та форуму, четверта через форум – до брами міста, яка веде у Ветсір. На цій вулиці, недалеко від брами міста, розташований прекрасний будинок, що належить в Єрусалимі Лазарю. Поряд з ним – володіння Марти.
Вулиця, одна з чотирьох, найближча до храму, тягнеться від воріт купелі. Тут поряд до стіни пролягає купіль. Вода з неї тече в Йосафатську долину. Тут, в цій купелі, вперше обмивають пасхальних ягнят, призначених на заколення в храмі. Вдруге їх миють у купелі Витезда на півдні від храму.
Майдан розташований вище прилеглих вулиць. Під ними йдуть до купелі акведуки. Подібний майдан є на Сіонській горі, навпроти фортеці Давида. Недалеко на південний схід – світлиця, а на північ – судилище первосвященика. Палац Давида – тепер занедбаний будинок з подвір’ями, конюшнями, їх здають караванам. Давно вже всі ці будівлі занехаяні.
Під час Різдва Спасителя вони були в такому ж стані. Тут зупинилися волхви з великим караваном.
І тепер, і в ті часи прекрасні старовинні будівлі церков, монастирів знищуються чи використовуються для ницих потреб.
Я пригадую маленьку церковцю нашого монастиря. Для мене це був рай на землі! Там перебував Цар Неба та землі, незважаючи на те, що ми цього не були варті. Тепер ця церква без вікон та даху, з вівтаря та гробівців зняли все каміння! Мій дорогий монастир! Моя покірна келія, де я була щасливішою за царя в його палаці – з моєї келії було видно церкву. Що тепер з нашим монастирем? Скоро ніхто не згадає, що там жили дівчата, які присвятили себе Богові, в молитві благали про милосердя Боже для всього світу.
Але Бог знає про все! Він не забуває нічого! Для Нього не існує ні минулого, ні сучасного!
І ось подібно до того, як Господь відкриває переді мною видовище минулих століть, так зберігає Він і пам’ятає про все добре, що робилося в місцях тепер занедбаних, покинутих і забутих.
Так і те зло, яким споганюються святі місця, залишається незабутим до страшних днів Суду, коли кожен отримає згідно зі своїми заслугами. Не сприяє Господь ні людям, ні місцевості.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.


Схожі матеріали:

Категорія: Християнська містика | Переглядів: 2529 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Розп’яття Господа, пророцтво, наука Церкви, цікаві історії, настанови, повчання, обявлення | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика