Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [182]
Підпілля, історія УГКЦ [64]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [104]Суспільні проблеми [448]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [388]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [423]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [65]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [128]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2018 » Вересень » 14 » Наука Церкви » Видіння пекла відкрите в одкровеннях великим містикам і святим Церкви. Частина 4
12:10
Видіння пекла відкрите в одкровеннях великим містикам і святим Церкви. Частина 4

Через цей непередбачений опір лють диявола зростає. Передусім він намагається розкрити таємницю, яка охороняє його жертву. Проте, незважаючи на його зусилля, ніхто не розуміє до кінця зникнення Йосифи, окрім її настоятельок.

Час від часу на цьому темному шляху спалахне якась світла мить, і тоді Йосифа з послуху починає писати: “Першого січня 1922 р. під час Святої Літургії о дев’ятій годині, після Піднесення почула дитячий голосок, який наповнив мою душу радістю:

“Моя маленька Йосифо, пізнаєш Мене?”

У цю мить я побачила перед собою Господа! Виглядав на однорічну дитину, на Ньому була біла туніка, коротша ніж звичайно. Ноженята босі, волосся – ясно-золоте… Був чарівним! Я відразу ж Його впізнала й відповіла: “Звичайно, впізнала! Адже Ти – мій Ісус! Але який же Ти маленький, мій Боже”.

Він посміхнувся і сказав: “Так, Я дуже маленький!.. Але Серце Моє величезне!”

Коли Він це сказав, то поклав Свою ручку на груди, і я побачила Його Серце! Мені бракує слів, аби переказати, чим наповнилося моє серце у ту мить, Господи, коли б у Тебе не було такого Серця, я не могла би Тебе так любити. Твоє Серце мене заполонило.... На це Ісус відповів Мені з такою сердечністю, котру я не спроможна висловити:

Саме тому Я хотів, щоб ти її пізнала, Йосифо, саме тому помістив тебе в глибині Мого Серця?!

Я запитала Його, чи закінчаться усі ці муки?

- Ні, ти мусиш ще терпіти!

Пізніше додав: “Мені потрібні серця, котрі люблять; душі, котрі винагороджують; жертви, котрі винищують себе… але передусім душі, які віддають себе беззастережно!”

І тоді Йосифа звіряється Йому у своєму глибокому терпінні: вона боїться, що її душа втратила щось зі своєї чистоти, принаймні, щось з колишньої вірності, “бо до того вона не знала нічого, чим мучив її диявол…” Ісус відповів їй: “Не бійся, твоя душа обмита Моєю Кровю і ніщо не може тебе зганьбити”.

Опісля промовив, пригадуючи їй слова, які неодноразово додавали їй сил в останні дні:

“Твої настоятельки знайшли відповідь на повне пожертвування. Диявол має лише стільки сили, скільки дано йому згори. Скажи Йому, що Я - вище над усе”.

Цей урок Божого Дитятка закінчився наказом, стосовно упокорення:

“Бачиш, Йосифо, яким малим Я прагнув бути! Бо хочу допомогти тобі стати дуже маленькою. Я прагнув настільки принизитися тільки тому, щоб навчити тебе упокорюватися!”

Ввечері того дня почалося набагато сильніше випробування. Дванадцять днів переслідування, котрі щоразу ставали усе суворішими; поривання, зневаги наповнюють її душу болем, терзанням, майже розпачем, але не зменшують її відваги.

В середу, 11 січня покликали її духовного керівника, щоб він її вислухав й укріпив. Але у цю хвилину диявол настільки оволодів нею, що вже почав тріумфувати. Після тривалого змагання Йосифа нарешті звільнилася з-під його впливу й отямилась завдяки священичому благословенню. Духівник перевіряв усе, що діялося у ці трагічні години, тому й запропонував їй негайно скласти обітницю чистоти аж до дня монаших шлюбів. Отже, Йосифа, сповнена небесної радості, на колінах пообіцяла Ісусу довічну чистоту. Цю посвяту вона жертвує як винагородження за зневаги чистоти Непорочної Діви.

Цей спонтанний акт наповнив Йосифу спокоєм. Ввечері цього ж дня вона з новою силою чинить опір нападам диявола, який, здається, люто їй мстить. Проте він немає “іншої сили, крім тої, яку дано йому згори”, і знову Марія стримує його Своєю непорочною стопою, говорячи:”Ані кроку далі”.

“Зранку, у четвер, 12 січня, - записує Йосифа, - коли злий дух люто мене мучив, несподівано зявилася Пресвята Діва Марія, взяла мене за руку, піднесла і сказала:”Досить, Моя дочко! Ісус і Я тебе охороняємо. Думаєш, Він може залишити Свою Улюбленицю?.. Нічого не бійся, Йосифо”. Поблагословила мене і зникла”.

Пізніше, через декілька хвилин, під час подяки, Ісус Сам зявився Йосифі й, маючи на думці обітницю чистоти, яку вона склала попереднього дня, сказав: “Йосифо, Моя Улюбленице, знаєш, що досягли твої настоятелі цією обітницею?.. Вони зобовязали Моє Серце оточувати тебе особливою опікою. Скажи їм, що цей акт приніс Мені багато слави!”

Запиталася в Ісуса, чи закінчилося випробування.

“Прагну, аби ти без жодних застережень віддалася Мені як на муки, так і на радість, щоб ти була спроможною приймати як терзання диявола, так і Мої потіхи”.

Отже, Ісус прагнув утримати й далі Йосифу на цій дорозі, сповненої самовідданості. Вона мала йти вперед навмання. Не маючи жодних інших запевнень, вона покладається лише на Бога. Отець - духівник провадить її цим шляхом віри та упокорення.

“Він доручив мені, - пише Йосифа, - стати дуже малою, нижчою за всіх, вважати себе за найбільш негідну зі створінь”.

Ісус схвалює цей наказ, який так відповідає прагненням Його Серця.

“Чи ти, Йосифо, добре зрозуміла, поради, духівника?.. Так, Я прагну, щоб ти була дуже мала. Хочу, щоб ти була упокорена й перетворилась на попіл. Дозволь себе формувати й змінювати згідно з планами Мого Серця”.

Того ж дня ввечері Пресвята Матір вперше говорить с. Йосифі про те, що її земне паломництво скоро закінчиться. Йосифа відповіла Їй, що не хотіла би повертатися на батьківщину.

- Так, - відповіла їй Непорочна Діва, - ти помреш тут, у Франції, у цьому домі. І коли промине десять років, будеш у Небі!

“Здається, - пише Йосифа через декілька днів, - що це було 13 або 14 січня, коли диявол почав мене мучити. Щораз з більшою люттю старався допровадити мене до того, щоб я залишила чернече Згромадження. Намагався обманути мене, вдаючи з себе самого Ісуса Христа”.

І знову записи Йосифи перериваються. З пятниці, 3 січня, диявол відновлює свої напади, проте він не може похитнути віру Йосифи, яка на всі погрози диявола відповідає словами:”Отож, вбий мене!”

Саме тоді диявол перетворюються на ангела світла і, щоб скоріше її спокусити, зявляється у постаті Ісуса Христа. Це спочатку дуже схвилювало Йосифу, але вона відразу ж викрила обман.

У словах, котрі вона почула, не відчувалося смирення і величі, сили і солодкості, як у словах Ісуса Христа. Її душа з нездоланною силою відступає від зяви, котра не дає ані спокою, ані відчуття безпеки.

Таке випробування повториться ще декілька раз. Смиренна недовіра до самої себе і цілковита довіра духовному керівництву, послуху щодо всіх вказівок, допоможе їй уникнути нової небезпеки. Відтепер за наказом свого духовного отця до тих пір, допоки не складе монаших обітниць, Йосифа відновлятиме при будь-яких з’явах свою обітницю чистоти. Диявольська підступність не спроможна знести у своїй присутності акту віри і любові. Тоді злий дух змінює свій вигляд, непокоїться, виявляє себе й несподівано з блюзнірствами зникає, наче шахрай, якого зловили на гарячому.

Пізніше до цієї практики відновлення обітниць Йосифа з послуху додасть акти прослави й проситиме своїх небесних гостей, аби вони їх за нею повторювали. Сам Ісус Христос, Його Непорочна Мати, свята Мати – засновниця Згромадження будуть з великим запалом їх повторювати, додаючи до них Свої слова. Князь темряви ніколи не зможе вимовити своїми пекельними устами цих слів прослави й благословенства; він - той, хто не вміє любитиВже викритий, він посилить свою злість й напади. Диявол обсипує її образами, погрожує, якщо вона не підкориться його залякуванням, не погодиться на гріх, до якого її схиляє і не покине Згромадження, тоді знову опанує її розумом, а це набагато небезпечніше й приведе її до безодні розпачу.

Однак і тут з’являється дух, котрий нею керує, і любов, котра її підтримує. Посеред цього життя, сповненого терпінь, упокорення і випробувань, Йосифа залишається вірна статуту, спільному життю і щоденній праці. Після розважань і Служби Божої робить належні їй обовязки: то видно її у кімнаті для прасування, то займається каплицею Апостольських Справ, а решту часу присвячує шиттю й ремонту одягу. Усе це сприяє їй чинити додаткові акти посвячення, в незалежності від місцеперебування. Її дуже цінують за працьовитість і старанність, а особливо за самопожертву у всіх справах.

Усе залишається без змін упродовж двох місяців (грудня 1921 і січня 1922 р.) і у майбутньому. Відразу, як тільки її залишає диявол, Йосифа, хоча цілком вимучена, приступає до своєї праці, начебто нічого не відбулося.

Дивлячись на неї, завжди таку врівноважену, хто б міг подумати, що вона перенесла й що її очікує?… Йосифу дійсно оточує повна таємниця і, незважаючи на зусилля диявола, ніщо не зраджує болісної дороги, по якій вирішив вести її Господь. Ця Божа опіка - важливий знак, котрий свідчить про Його присутність і діяльність.

Пресвята Богородиця, як завжди, зявляється, щоб просвітити цю ніч промінчиком спокою.

3 лютого, у першу пятницю місяця, отець Байєр на прохання с. Йосифи для укріплення їі поклику дозволяє їй додати ще до обітниці чистоти обітницю залишитися назавжди у Згромадженні Найсвятішого Серця Ісуса. У цьому другому зобовязанні Йосифа страшенно страждає і готова мучитися і боротися стільки, скільки це до вподоби Ісусу Христу.

У неділю, 12 лютого, опівдні, після того, як диявол усіма силами намагався перемогти, Йосифа разом з іншими Сестрами знаходиться у каплиці Апостольських Справ на набоженстві з благословенням Найсвятішими Тайнами. Несподівано після благословення поруч з нею зявляється оточена сяйвом Пресвята Богородиця. Йосифа затремтіла від радості… Вже так давно не відвідувала її Небесна Матінка!.. Боїться і вагається... Але справжній спокій супроводжує цей добре відомий солодкий голос.

“Не бійся, Моя дочко! Я - Непорочна Діва, Мати Ісуса Христа, Мати твого Відкупителя і Бога”. Усією душею поривається Йосифа до Неї, але вірна послуху, щоб охоронити себе від можливої диявольської пастки промовляє:

“Якщо Ти - Мати Ісуса, то дозволь мені відновити обітницю чистоти, котру я складатиму аж до того дня, коли матиму щастя скласти мої шлюби у Згромадженні Найсвятішого Серця Ісуса. Відновлюю і складаю також у Твої руки обітницю залишатися у цьому дорогому Згромадженні аж до смерті. Волію краще померти, ніж бути невірною покликанню”.

Говорячи все це, Йосифа не спускає очей із солодкого видіння Пресвятої Богородиці, яка ласкаво на неї дивиться. І тут Непорочна Діва кладе на голову Своєї дитини праву руку і говорить:

“Не бійся, Моя дочко, Ісус захистить тебе, а твоя Мати допоможе”. Потім креслить на її чолі знак хреста, дає поцілувати Свою руку і зникає.

Ця небесна мить  розливає у душі Йосифи покору і радість. Однак неприятель не залишився без відповіді. Вечір минає під його ударами, сила яких подвоюється від його злості. Чи він вважає себе переможеним цим разом? Та Йосифа, хоч і знесилена, все ж, сповнена довіри, пригадує сяючий погляд і посмішку своєї Небесної Матінки.

Випробування закінчується через декілька днів. Наступного дня, зранку, 13 листопада 1923р., Йосифа почула заклик свого Господа:

- Прийди, не бійся, це Я!

“Я не знала, чи це був Він… - пише далі Йосифа, - і пішла повідомити настоятельок, а потім піднялася на хори. Ісус Христос вже був там”.

- Так, це Я - Син Непорочної Діви!

Диявол, незважаючи на усе своє завзяття, ніколи не зможе промовити таких слів.

“Господи, моя єдина Любове! – відповіла Йосифа. - Якщо це Ти, дозволь мені відновити у Твоїй присутності обіти, які я Тобі склала”. Ісус милостиво мене вислухав, а коли я закінчила, сказав: “Скажи своїм настоятелькам, що через вірне виконання Моєї Волі, Я також буду вам вірний. Скажи їм, що це випробування закінчилось… скільки ж радості воно принесло Моєму Серцю… А ти, Йосифо, (тут Він простягнув руки і пригорнув мене до Свого Серця!) відпочинь у Мені й у Моєму мирі, так як Я відпочивав у твоїх стражданнях.” Проте увечері Небесний Учитель підкреслив умови того миру.

- Залиши у собі для Мене повну свободу дії.

Опісля рухом, сповненим невимовної любові, притягає її й відкриває для неї Своє Серце:

“Прийди і відпочинь тут”.

“Занурив мене у Нього, - говорить Йосифа, - дав мені спробувати щастя, котре є вже хіба що участю Неба!… Це тривало майже годину. А потім сказав на прощання: “Якщо ти залишишся вірною, житимеш у Моєму Серці й ніколи не розлучишся з Ним”.

У темряві потойбічного світу

“Не забувай, дочко моя, не

діється нічого, щоби не входило

у плани Божі”.

(Св. Магдалина  Софія до с. Йосифи

14. ІІІ. 1922)

Тепер перед с. Йосифою відкривається найбільш таємничий період її життя.

Саме тоді, коли злий дух отримує над нею нову владу, перед Йосифою відкриваються брами самого пекла, наповнюючи її такими стражданнями, котрих вона досі ще не знала. Йосифа пізнає, що таке душа; болісне відчуття і прагнення їхнього відкуплення дозволить їй оцінити велич жертви, яку від неї вимагатимуть.

Винищуючи її стражданнями, Ісус разом з цим формує у ній таку глибину упокорення, віри й самовідданості, яку вона ніколи б не осягла особистими зусиллями. Божественний Творець залишив цю роботу Собі і виконує у визначену годину цілком непередбаченими засобами.

На одній з чудесних сторінок своїх творів св. Тереза з Авіля описує сходження до пекла, котре залишило у її душі незнищенний слід. Йосифа, яка ніколи не читала обявлень Святої, написала з послуху про перебування у безодні безмежного болю і розпачу. Ці свідчення, прості й водночас жахливі, наближаються до класичного опису великої містички з Авіля, де зображено такі ж тремтіння мук і каяття, винагороджувальної любові й палкої ревності. Догмат про пекло, проти котрого так часто виступали або просто обминали мовчанням теоретики змодернізованого катехизму, наражаючи на велику небезпеку душі та їхнє спасіння, висвітлений тут в істинному Божому світлі. Хто ж сумніватиметься в існуванні пекельної міці, котра запекло змагається з Христом і Його Царством, читаючи на цих сторінках те, що Йосифа чула, бачила і витерпіла? Хто ж виміряє вартість відкуплення тих довгих годин, проведених у цій вязниці вогню?.. Йосифа, якій здаватиметься, що вона замкнена там навіки, стане свідком запеклих зусиль сатани, котрий на вічно прагне вирвати душі у Господа Ісуса, відчує найважчий біль, тобто: неспроможність любити.

Декілька уривків з її творів можуть знадобитися багатьом душам. Для тих, хто знаходиться на дорозі донизу, вони будуть попереджувальним закликом. А може стануть любовним закликом для тих, хто вирішить нічого не пошкодувати, щоб оберегти душі від загибелі?

Вночі, з середи на четвер, 16 березня, Йосифа, вперше у таємничий спосіб сходить до пекла.

Вже з понеділка першого тижня посту, 6 березня, невдовзі після зникнення Ісуса, пекельні голоси болісно вражають її душу. Невидимі душі, що потрапили в цю безодню, приходять дорікати їй у малій жертовності. Це до глибини зворушує Йосифу… вона чує, наприклад, такі крики розпачу:

“Я назавжди буду тут, де вже не можна любити!.. О, якою ж короткою була мить насолоди… а за нею вічне прокляття… Що ж нам лишається? Ненавидіти пекельною ненавистю назавжди!”

“О, - пише Йосифа, - дізнатися про загибель якоїсь душі і бути неспроможною для неї щось зробити!… Знати, що цілу вічність якась душа буде проклинати Ісуса Христа і усвідомлювати, що ти безпорадна!.. Якщо б я могла терпіти всі муки світу… який же це страшний біль!.. Краще тисячу раз померти, ніж нести відповідальність за загибель однієї душі!”

У неділю, 12 березня, Йосифа пише своїй настоятельці, яка на декілька днів поїхала у Рим:

“О, коли б Ви, Матінко, тільки знали, в якій журбі я тепер перебуваю! Від 2 березня я не маю жодних клейнодів… (вона називає так терновий вінець і Хрест Ісуса Христа), бо знову зранила Ісуса, який до мене такий добрий… однак вірю, що і цього разу Він змилується наді мною. Але у цю хвилину я дорого за це покутую, бо починаючи з ночі першої пятниці найбільше терпіння зайняло місце Його відвідин… Зрештою, коли Ви, Матінко, повернетеся, то побачите цю мою слабкість!”

А щоб не засмучувати настоятельку, Йосифа зі звичайною своєю делікатністю додає:

“Як же я радію тим дням, котрі Ви провели у материнському домі (генеральному домі)! Думаю, що тут всі, крім мене, намагаються потішити Ісуса, а Його Серце, напевно знаходить те, чого очікує від Свого Саду Насолоди. Щодо мене, то я намагаюсь провадити таке життя, як завжди, тобто бути любязною, вірною у передачі усього Матінці.

Прошу помолитися, щоби Пресвята Діва Марія протягнула до мене Свої руки і випросила мені пробачення!”

Цього разу св. Магдалина Софія, перша настоятелька, засновниця Згромадження Найсвятішого Серця Ісуса Христа, стане посланницею від Ісуса і Його Милосердя. У вівторок 14 березня вона зявляється у келії Йосифи і вислуховує її смиренне зізнання, укріпляє її у вірі й заохочує її словами: “Не забувай, дочко моя про те, що нічого не діється, щоби не входило у плани Божі”.

Йосифа відкриває їй свою велику журбу й біль, який мучить її від думки про наслідки власної слабкості, котрі, на її думку, неможливо виправити.

“Моя дочко, ти можеш їх винагородити, - відразу відповідає свята Магдалина Софія, - якщо це падіння поглибить у тобі покору й жертовність”.

“Я запитала її, чи Ісус більше не повернеться? Я прагну Його і закликаю, бо не можу навіть подумати, що більше вже Його не побачу саме через мою провину! (Йосифа через одну провину на якийсь час перестала регулярно бачити Ісуса Христа, тому вона думала, що більше Його не побачить. – Прим. ред.).

Але свята Магдалина Софія перебиває її з материнською ласкою:

“Моя дочко, чекай Його: прагнення і очікування Улюблениці – це слава для Улюбленого”.

Ця небесна зустріч приносить більше запевнення в любові, яка не змінилася, і у прощенні, яке ніколи не втомлює. Ісус дарує цю зустріч Йосифі, щоби напередодні великого випробування показати їй, що перебуває завжди поруч незмінно.

“Вночі, з середи на четвер, 16 березня, близько десятої години, - пише Йосифа, - я почула суміш криків й брязкіт ланцюгів. Підвівшись, одяглась й, тремтячи зі страху, стала навколішки біля ліжка. Крики наближалися. Я вийшла зі спальні і, не знаючи що робити, пішла до келії нашої святої настоятельки, а потім повернулася у спальню. Несподівано я побачила диявола, який кричав:

“Скрутіть їй руки, звяжіть ноги!”

У цю мить я вже не знала, де знаходжуся, тільки відчувала, що мене міцно звязують і підносять. Інші голоси сичали:

“Не ноги треба їй скрутити, а серце!…”

А диявол відповів: “Воно мені не належить”.

Потім мене волокли довгою темною дорогою. Зі всіх боків я чула крики. У стінах цього вузького коридору були заглиблення одне навпроти іншого, звідки виходив лише дим без полумя, з нестерпним запахом. Звідти голоси проклятих викрикували різні блюзнірства й огидні слова. Одні проклинали своє тіло, інші – батьків, ще інші – докоряли самі собі, що не використали нагоди і світла, щоби покинути зло. А взагалі це був голос люті й розпачу.

Мене тягнули через цей безкінечний тунель. Опісля я отримала такий сильний удар, що зігнулася вдвоє, так мене запхали в одну з цих ніш. Здавалося, що мене втиснули між розпеченими голками. Навпроти і поруч ганили і проклинали мене дві душі. Це завдало мені найбільших страждань... Але ніщо не може порівнятися з терзанням душі, яка бачить, що навіки віддалена від Бога...

Мені здавалося, що я перебувала у пеклі довгі роки, хоча це тривало лише шість-сім годин... Раптом мене сильно шарпнули - і я опинилась у темному місці, де диявол, вдаривши мене, зник, звільнивши... Я не спроможна передати, що відчувала у своїй душі, коли зрозуміла, що ще живу і можу любити Бога!

Хоча я й боюся страждань, однак щоб уникнути пекла, я готова будь-що пережити. Ясно бачу, що усі муки світу є ніщо у порівнянні з болем, який викликає усвідомлення, що більше вже не можна любити, бо там дихається лише ненавистю й прагненням загибелі душ!..

Відтоді Йосифа часто відчуває ці таємничі терпіння. Все це справжня таємниця довгого перебування у темряві потойбічного світу. Вона щоразу передчуває їх, коли чує брязкіт ланцюгів й віддалені крики, що наближаються, оточують її та пригнічують.

Йосифа намагається втекти, зайнятися чимось, працювати, щоб уникнути цієї диявольської атаки, але вона досягає її, заполонюючи. Перед тим опануванням, вона має лише трохи часу на те, щоб сховатися у свою келію, де відразу втрачає відчуття реальності. До тями приходить лише у “темному місці”, як вона сама це називає, віч-на-віч з дияволом, який тріумфує над нею і здається вже вірить, що тримає її у своїй владі назавжди. То дає наказ кинути її у приготоване місце, і Йосифа, майже знесилена, падає у той хаос вогню і болю, пучину люті й ненависті.

Усе це вона записує просто і детально, як бачить, чує і пізнає.

Назовні лише легке тремтіння зраджує цю таємничу відсутність. Потім її тіло втрачає упругість, наче у людини, яка щойно померла. Її голова і члени стають безвладні, тільки серце бється. Йосифа  - живий труп.

Цей стан триває довше або менше, залежно від Божої волі, яка, хоч і видає її на муки пекла, однак оберігає її Своєю надійною рукою.

У визначену Богом хвилину проступає нове майже непомітне тремтіння і порушене душею тіло повертається до життя.

Але тоді вона ще не звільняється від сили сатани, який завдає їй страшних ударів. У цьому темному місці, в якому вона бачить лише його, Йосифа зносить образи і погорди, і тільки пізніше зовсім звільняється з-під його влади.

Коли ж нарешті диявол залишає її, а вона поволі приходить до тями, то години, котрі провела у пеклі, видаються їй віками. Вона поступово починає пізнавати місце і людей, які її оточують. “Де я?.. Хто ти?.. Чи я ще жива?..” - запитує тоді вона. Бідні очі намагаються відкрити межі того життя, котрі тривожать її з далекого минулого. Часом рясні сльози тихо плинуть з очей, а її постать передає невимовний біль. Нарешті дійсність проникає у її свідомість, і тоді неможливо передати глибокого зворушення, котре наповнює її від думки, що вона спроможна ще любити!

Декілька раз Йосифа описує це такими піднесеними словами, що просто неможливо їх оминути: “Неділя, 19 березня, третій тиждень Посту. Знову зійшла до цієї безодні, мені здається, що я перебуваю там вже довгі роки. Я багато страждала, але найбільшою мукою є усвідомлення, що вже ніколи неспроможна буду любити Ісуса Христа. Тому, коли повертаюсь до життя, не можу стримати своєї величезної радості. Я думаю, що люблю Його все сильніше, і щоб довести це Йому, готова зносити все, чого тільки Він запрагне. Мені також здається, що дуже високо ціную своє покликання, і що я просто закохана у Нього”.

Трохи далі вона додає:

“Те, що бачу, сильно додає мені відваги у терпінні. Розумію вартість найменших жертв: Ісус збирає їх і використовує для спасіння душ. Справжнє засліплення - це уникати терпіння, хоч би і в найдрібніших речах, коли ж воно має величезну вартість не лише для нас, але служить також для спасіння багатьох душ від такої жахливої муки”.

Йосифа через послух намагається щось описати з тих сходжень до пекла, котрі повторюються дуже часто. Але ж всього неможливо перекласти на людську мову, проте декілька сторінок можуть прислужитися. Вони будуть поштовхом душам для посвячення і жертовності за спасіння тих, хто кожного дня, щомиті перебуває на краю прірви між любовю і ненавистю, між розпачем і милосердям.

“Коли я сходжу у це місце, - пише Йосифа 26 березня в неділю, - чую крики злості й пекельної втіхи: ще одна душа занурюється у муки.”

“Тієї миті я ще не усвідомлюю, що вже сходила до пекла. Мені завжди здається, що це вперше, що вже навіки; це усвідомлення спричиняє страшні терпіння, бо пригадую собі, що знала і любила Ісуса Христа, що була черницею, що Господь дав мені великі ласки і багато засобів для спасіння. Якже я змарнувала такий безмір ласк? Звідки така сліпота?.. Тепер вже немає виходу!.. Я пригадую собі також свої Святі Причастя.., новіціят... Проте найбільше мене мучить те, що я так сильно любила Серце Ісуса! Знала Його і було Воно моїм скарбом. Жила лише для Нього!.. Як тепер, як жити без Нього?.. Без можливості Його любити?.. Перебувати в оточенні палаючих ненавистю богохульників? Така зажурена і спустошена моя душа. Неможливо усе передати словами...

Йосифа часто присутня при тому, як сатана і його слуги запекло намагаються видерти у Божого Милосердя душі, які вже майже були їхньою здобиччю. Здається, у Божих планах її терпіння є тоді викупом за ці бідні душі, які завдячуватимуть їй ласкою навернення в останню хвилину життя.

“Сатана, - пише Йосифа 30 березня, у четвер, - розлютився більше, ніж звичайно, коли хотів занапастити три душі. Він люто кричав іншим: “Аби тільки вони не вирвалися, тримайте, вони віддаляються, йдіть, йдіть настирливо!..”

Я чула крики люті, котрі відповідали йому здалека...

Двічі чи тричі вона стає свідком цієї боротьби. “Благаю Ісуса Христа, щоби Він вчинив зі мною все, що запрагне, тільки б не загинули ці душі”, - пише Йосифа, повернувшись з пекельної безодні у суботу 1 квітня. “Я звернулася й до Пресвятої Богородиці, яка, обдаровуючи мене спокоєм, укріпила мою волю до прийняття будь-яких терпінь заради їхнього спасіння. Вірю, що Вона не дозволить сатані перемогти”.

2 квітня, у тиждень Страстей Господніх, вона знову пише про крики сатани:

- Не пускайте їх! Зважайте на все, що може їх занепокоїти... Щоб тільки вони не вирвались!.. Допровадьте їх до розпачу!

Це була суміш криків і блюзнірства. Несподівано сатана люто засичав: “Байдуже. У мене залишилося ще дві. Заберіть в них надію!”

Я зрозуміла, що одна душа втрачена для нього вже назавжди.

“Скоріше! Скоріше! Не дозвольте втекти тим  двом душам. Хапайте їх!.. Наповніть їх розпачем!.. Скоріше, бо вони тікають!..”

Тоді у пеклі заскреготіли зубами і з неймовірною люттю сатана засичав:

“О, що за Сила!.. Сила того Бога!.. Сильнішого за мене. У мене залишилася лише одна душа, але Він її не отримає”.

Пекло перетворилося на суцільний крик блюзнірства, на море стогону і скарг. Я зрозуміла, що ті дві душі спаслися. Моє серце сповнилося радістю, хоча я була не в змозі вчинити акту любові, незважаючи на мою потребу любити... Однак я не відчуваю такої ненависті до Ісуса Христа, якою дихають ті нещасливі душі, що мене оточують. Коли ж чую їхні прокляття і богохульства, то відчуваю такий біль, що знесла би будь-які муки, щоб тільки не зневажали так Бога. Я побоююсь, аби з часом не стати такою, як і вони. Це завдає мені страшних страждань, бо пригадую, як Його полюбила і яким добрим Він був до мене.

Я дуже страждала, особливо упродовж останніх днів, начебто вогненний потік проходив через моє горло і тіло, затиснене між розпеченими бляхами. Біль був таким страшним, що просто неможливо переказати словами його безмір. Очі наче хтось видирає, вуха - розтягує і розриває, а тіло, зігнуте удвічі, не може ворохнутися. Крім того, огидливий сморід проникає усюди. Цей сморід оточував Йосифу, коли закінчувалось її перебування у пеклі, а також під час її викрадення і диявольського переслідування. Запах сірки, гнилого і паленого тіла, за свідченням очевидців, відчувався навколо Йосифи ще 15-20 хвилин, хоча вона сама відчувала цей неприємний сморід набагато довше. Однак все це ніщо у порівнянні з муками душі, яка знає Доброту Бога, але вимушена Його ненавидіти. І ці страждання тим більші, чим сильніше вона Його любила!

Перед Йосифою відкриваються ще інші таємниці потойбічного світу. Приблизно, в період Великого Посту 1922 р., коли вдень і вночі вона терпить переслідування диявола, Господь відкриває перед нею іншу безодню страждань - чистилище. Багато душ зі словами найбільшого упокорення приходять до неї просити про молитву і пожертвування. Спочатку це приголомшило її, а потім поволі Йосифа звикає до каяття усіх бідних терплячих душ. Вона вислуховує їх, запитує прізвища, додає їм відваги і з довірям поручає себе їхньому посередництву. Варто зібрати їхні цінні повчання.

Одна така душа приходить зі звісткою про своє спасіння і додає: “Найважливіше у житті - це не вступ в монастир, але у вічність”.

“Коли б чернечі душі знали, як дорого треба тут платити за найменше задоволення своєї натури!”.. - говорила інша душа, яка благала про молитву.

“Моє вигнання закінчилось, я йду до вічної Вітчизни!”

Якийсь священик сказав:”Якою ж безмежною є Доброта і Милосердя Бога, що погодився використовувати жертви і терпіння інших душ, аби винагородити нашу велику невірність. Яких високих ступенів слави я міг би осягнути, коли б моє життя було іншим!”

Чернеча душа, що йшла вже на Небо, звірилась Йосифі: “Зовсім по-іншому виглядають земні речі, коли вступаєш у вічність! Обовязки самі по собі ніщо в очах Бога, береться до уваги лише чистота наміру, з котрою їх виконують, навіть, коли мова йтиме про найменшу роботу. Як небагато значить земля і все, що на ній, та якою любовю все це оточується... Життя, навіть найдовше, ніщо у порівнянні з вічністю! Коли б тільки люди знали, що таке одна хвилина у чистилищі! Як палить і спопеляє душу прагнення споглядати Ісуса Христа!”

Саме такі бідні душі, які завдяки Божому Милосердю уникнули більшої небезпеки, приходили благати Йосифу прискорити їхнє визволення. “Я тут завдяки великій Божій Доброті, - говорила одна з них, - бо невгамована гордість відкрила переді мною пекельні брами. Я брутально ставилась до багатьох людей, а тепер сама би впала до ніг останнього з бідняків. Змилуйся наді мною, чини акти покори, щоб винагородити за мою пиху! Таким чином звільниш мене з цієї безодні”.

“Сім років я прожила у смертельному гріху, - визнала інша, - а три роки хворіла... Не бажала сповідатися. Я готувала собі пекло і потрапила би туди, якщо б через сьогоднішні терпіння ти не випросила мені сили повернення до стану ласки. Тепер я у чистилищі, бо ти вимолила для мене спасіння. Благаю тебе, витягни мене з цієї сумної вязниці!”

“Я перебуваю у чистилищі через свою невірність, бо не хотіла відповісти на Божий поклик, - розповідала інша душа. - Дванадцять років я чинила опір покликанню і жила у великій небезпеці прокляття, а щоб заглушити докори сумління, кинулася в обійми гріха. Завдяки Божій доброті, що зволила скористатися тими терпіннями, я зважилася на повернення до Бога, а тепер змилосердися наді мною й визволи мене звідси!”

“Жертвуй за нас Кров Христову, - говорила інша душа у хвилину, коли виходила з чистилища. - Що з нами сталося б, коли б ніхто не приніс нам полегшення”.

Прізвища цих святих і невідомих для неї гостей Йосифа старанно записувала разом з датою і місцем їхньої смерті. Неодноразово все це перевірялося без відома Йосифи.

Так закінчувався Великий Піст, під час якого Йосифа зазнавала то терпіння, то знову ласки. Чи могла би Йосифа витримати без особливої Божої допомоги таке зіткнення з невидимим світом, провадячи життя, завжди однаково сповнене праці й жертовності? Звичайно, що ні.

На останні дні Страсного Тижня припадають ще два випадки. Ввечері, у Страсний Четвер, 13 квітня 1922р. Йосифа пише:

“Я була у каплиці, коли несподівано, десь о половині четвертої, побачила перед собою когось, схожого на Ісуса Христоста, але трохи вищого зросту, з дуже гарним і спокійним обличчям, котре притягало мою душу. На ньому була темна фіолетово-червона туніка. В руках тримав терновий вінець, подібний на той, що колись приносив мені Ісус Христос. “Я - учень Господа, - сказав він, - Йоан Євангелист, приношу тобі одну з найцінніших коштовностей Вчителя”. Він простягнув мені вінець і сам одягнув його на голову.

Йосифа спочатку заніміла від цього несподіваного видіння, але поволі, завдяки спокою, що розлився в її душі, звірилась небесному Гостю у своїй журбі, котра стискала її серце під час нападів диявола.

“Не бійся! Твоя душа - лілея, яку Ісус стереже у Своїм Серці”, - відповів їй Апостол. А потім додав: “Мене послали до тебе, щоби дати тобі відчути те, що переповнювало Серце Божественного Вчителя у цей великий день. Ось любов, котра має розлучити Його з учнями, позначаючи Його спочатку Хрещенням Крові. Але та сама Любов наказує Йому залишитися з ними і схиляє Його до встановлення Таїнства Євхаристії”.

“Але яка ж боротьба точиться у цьому Серці! Щоправда, Воно відпочине у чистих душах! Проте продовжиться Його Мука у грішних серцях!”

“Якою ж радістю наповнюється Його Душа, коли наближалася хвилина, в котрій Він мав відійти до Отця! Який же біль стискає Його Душу від того, що один з дванадцяти, Ним вибраний, видасть Його на смерть і вперше Його Кров проллється даремно”

“Яка ж любов поглинала Його Серце! І водночас слабка взаємність душ, таких улюблених, глибоко наповнювала Його гіркотою!.. Що ж тоді говорити про невдячність і байдужість стількох вибраних душ!” - промовивши усе це, він зник.

Це небесне видіння зміцнює на якийсь час Йосифу, нагадуючи їй про заклик до винагородження, котре спливає з Євхаристії до душ, посвячених Богу.

Опісля знову вирує буря. Увечері вінець зникає і Йосифу мучать сумніви. Сатана сіє неспокій і безлад у душі своєї жертви. Її розум терзають думки: чи не стала вона іграшкою омани і неправди?.. Чи всі ці видіння з потойбічного світу не плід її уяви або наслідок неврівноваженості її натури, чи несвідомої впевненості?

У Велику Суботу, 15 квітня, близько четвертої години після болісних змагань останніх двох днів, під час шиття Йосифа почула галас страхітливого пекла. Черпаючи силу в послусі, вона мужньо опирається дияволу, який все ж таки перемагає і опановує нею. Знову її тіло без ознак життя. Її настоятельки на колінах благають Ісуса Христа усунути непевність тої таємниці, яка відбувається на їхніх очах. Раптом, після легкого поруху, вони бачать, що Йосифа повертається до життя. По болісному виразу обличчя можна здогадатися, що вона бачила і що терпіла. Йосифа підносить руку, кладе її на серце і говорить:”Хто мене палить?” Поблизу не було нічого, щоб могло би викликати вогонь. Її габіт цілий, але вона швидко знімає його, і по келії розноситься їдкий та огидний запах диму, а на ній видно палаючу сорочку. “Біля серця, - згадує Йосифа, - залишається широкий слід опіку, що свідчить про правдивість цього першого замаху диявола. Йосифа до глибини душі вражена”.

“Краще мені відійти, - пише вона спочатку, - чим надалі залишатися іграшкою сатани!”

Очевидність, з якою Бог дозволив підтвердити диявольську силу, залишається для Йосифи джерелом сили упродовж наступних місяців. Десять разів Йосифа отримає ще опіки. Вона бачитиме диявола, який буде палити її цим вогнем, і залишить свої сліди не лише на одязі, але навіть на тілі Йосифи. Відкриті рани будуть довго загоюватись, а шрами після них вона понесе з собою у могилу. Донині зберігається багато речей, пропалена й обвуглена білизна, котра переконливо свідчить про пекельну лють і героїчну мужність Йосифи, яка чинила опір заради вірності справі, автором котрої була Любов.
 

(продовження)


о. Л. Г. де Сегюр



Схожі матеріали:

Категорія: Наука Церкви | Переглядів: 209 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: роздуми про віру, Пекло, наука Церкви | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті


Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2018©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика