Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [182]
Підпілля, історія УГКЦ [64]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [104]Суспільні проблеми [448]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [388]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [423]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [65]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [128]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2018 » Вересень » 14 » Наука Церкви » Видіння пекла відкрите в одкровеннях великим містикам і святим Церкви. Частина 3
12:07
Видіння пекла відкрите в одкровеннях великим містикам і святим Церкви. Частина 3

Вибрані фрагменти

“Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму поклонишся і Йому єдиному будеш служити” (Мт. 4, 10).

“Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це зявився Син Божий, щоб знищити діла диявола” (1 Йо. 3, 8).

“Хто стверджує, що диявол від початку не був створений Богом, як добрий Ангел і за своєю природою не є Божим творінням, хто стверджує, що він зявився з пітьми і немає жодного Творця, але сам по собі є субстанцією зла... Нехай буде проклятий”.

                                       (IV Латеранський Собор 1215 р.).

 

 

Самовіддане пожертвування

У цьому розділі ми наведемо лише деякі фрагменти з книжки “Заклик Любові” (Видавництво Felicjana, Buffalo 11, N.Y. , Imprimatur Episcopus Buffalensis, 1949 р., “Apel Milosci” у перекладі о. д-ра. Фр. А. Цегелки). Вже перше видання цієї книжки у 1938 р. зустріли з великим зацікавленням. Її переклали багатьма іноземними мовами. Її примірники надзвичайно швидко розійшлися по усьому світі. У цій книжці містяться Послання Милосердної Любові Божественного Серця Ісуса. Його посередницею у спілкуванні з людьми стала Божа слуга сестра Йосифа Менендез. “Світ не знає Милосердя Мого Серця, - говорить с. Йосифі Ісус Христос,- Я хочу за твоєю допомогою дати це пізнання.” У цьому проявляється безмежна любов Ісусового Серця до всіх людей, особливо до грішників. Христос вимагає передусім віри у Свою Доброту й нескінченне Милосердя. “Не гріх ранить найбільше Моє Серце,- говорить Ісус, - його крає те, що падші душі не звертаються до Мене”. Ісус Христос нагадує душам, посвяченим Йому, про велику небезпеку, яка ховається у занедбуванні праці над собою, бо ця згубна схильність може потягти за собою невірність й довести до пекла, де вони терпітимуть набагато більше, ніж менш привілейовані душі. Безліч листів, що надійшли до видавництва, розповіли про ласки, які супроводжували обітницю Спасителя: “Мої слова стануть світлом й життям для безмежної кількості душ. Цим словам Я надам особливу благодать, щоб вони освітлювали і преображали душі” (Ісус Христос с.  Йосифі, 13. 11. 1923).

Вже у 1926 р. один із консультантів Святої Конгрегації Обрядів після вивчення записок с. Йосифи Менендез так закінчив свій звіт: “... висловлюю своє гаряче прагнення, щоби ці записи опублікували на Божу славу, для піднесення розгублених й нестійких душ, а також для прославлення цієї святої черниці зі Згромадження Найсвятішого Серця Ісуса в Пуатьєр, у Франції”.

Кардинал Пачеллі, тогочасний Протектор Згромадження, у першу пятницю квітня 1938 р. поблагословив перше видання “Заклику Любові”. Пізніше Папа Римський Пій ХІІ власноручно дає дозвіл на розміщення Його автографа у цьому виданні.

Божа слуга Йосифа Менендез (беатифікаційний процес триває досі), яку Боже Серце наділило особливою любовю, незважаючи на її коротке життя у французькому монастирі, була родом з Іспанії. Змалечку вона відрізнялася незвичайною схильністю до надприродних речей, і під наглядом свого духівника о. Робіо жила багатим внутрішнім життям.

Уже в одинадцятирічному віці, перед прийняттям Першого Святого Причастя, вирішує повністю посвятитися Спасителю.

Великою радістю наповнювалася моя душа від однієї думки: незабаром я прийму у своє серце Господа Ісуса, - скаже пізніше с. Йосифа Менендез.- Так перебуваючи у мовчанні й щасті, я почула голос, котрий ніколи не забуду, бо він глибоко запав мені у серце: “Так, дочко Моя, прагну, щоб ти цілком належала Мені”. Бог обирає Йосифу жертвою за душі, особливо за посвячені Йому; вістункою послань любові й милосердя, з яким звертається до усього світу. У неї було подвійне покликання: вона - самовіддана жертва й вістунка. Ці дві місії міцно між собою повязані.Позаяк вона - жертва, буде вістункою, а позаяк вона - вістунка, повинна бути жертвою. Жертва за своєю суттю призначена до повного знищення, переважно з метою задоситьучинення. Такі душі, попередньо очищені, мають терпіти, покутувати за інших, кому їхня жертва вимолить Боже Милосердя.

Це утотожнення з Христом тягне за собою співучасть у Його Страстях. Душа терпить смертельні муки, котрі майже завжди перевищують людські можливості.

Отже, покутуючи за певних грішників, душа приймає на себе муки, що протилежні їм, у вигляді хвороб й різних страждань і, навіть, часто переслідується дияволом. Така душа через тісний звязок з Божественним Спасителем утотожнюється з грішниками, беручи відповідальність за їхні провини. Водночас зливається в одне ціле з Христом. Позаяк душа одночасно зєднана з грішниками і з Христом, то створюється можливість для потоку благодаті, який через неї протікає. Ось що значить жертовні душі.

Тут слід згадати, що наступницею великої місії проголошення Божого Милосердя усьому світу була польська монахиня с. Фаустина, одна з найбільших містичок ХХ століття.

Кожен, без винятку, католик покликаний, щоб бути такою жертвою відповідно до отриманої благодаті, й на останньому Суді відповідатиме за це. Згідно зі словами Ісуса, не може уникнути співучасті у Його Хресті: “Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене” (Мт. 10, 38).

 

Диявольське переслідування

Бог дозволяє, щоб на с. Йосифу зі всіх сторін спадали випробування, котрі завдали їй особливих терпінь, бо походили від люті злого духа. Особистий неприятель Христа не в змозі досягнути Його у небесній славі, вживає усіх засобів, аби затримати розвиток Божого діла у світі.

Чим більше душу любить Христос, тобто чим більше вона Йому віддана, тим більше диявол прагне її знищити. Безперечно, злий дух непомірно гордий і прагне збільшити кількість своїх нещасних підданих, але у своїх підступних планах він передусім намагається відібрати у Христа душі, за котрі Він заплатив ціною Своєї власної Крові. Отже, диявол нападає на душі святі та посвячені Богу, аби їх скалічити й збезчестити. Проте над усе він ненавидить душі – співвідкупителі таких, як с. Йосифа.

З любові до Ісуса с. Йосифа склала три жертви: залишила матір, сестру й батьківщину; принесла себе у жертву за спасіння грішників; мала вирвати у пекла велику їх кількість. Через це диявол стане на її шляху і зробить з неї свою іграшку. Бог дає йому велику силу над такими душами. Згадаймо, які диявольські переслідування зносили св. Маргарита з Кортони, св. Вероніка Джуліані, парох з Арс, лівійська кармелітка с. Марія від Розп’ятого Христа, о. Піо та інші.

Беручи на себе чужі провини, ці душі погоджуються на прийняття усіх наслідків.

Отже, погоджуючись з гріхом, людина добровільно чи недобровільно, свідомо чи несвідомо дає дияволові велику владу над собою; владу спокуси і впливу. Душа звичайно цього не помічає, бо диявол відзначається скритістю своєї діяльності, щоб не занепокоїти душу. Так він розвиває злі нахили натури і під їх прикриттям, помножуючи нагоди до гріха, заглиблює душу у смертельний сон. Проте, якщо душа - жертва офірує себе за грішника, злий дух зустрічає сильний опір волі. Не в силі довести її до падіння, він мститься їй з усією люттю, використовуючи владу, яку здобув над цим грішником.

Бог дозволяє це передусім тому, щоб підтвердити існування диявола, у чому люди часто сумніваються. Проте він існує так само, як і пекло, про яке хотілося би забути або й не згадувати.

Він існує насправді й у своїх вчинках зі святими виявляє усю підступність і злість своєї натури. Його жорстокість відносно душ, над котрими він уже має обмежену владу, велика. Що ж тоді діятиметься з проклятими, над котрими злий дух має абсолютну владу? Хто ж заперечуватиме, що це зайве повчання, особливо зараз?

Бог хоче упокорити гордість князя темряви. Незважаючи на свою силу й затятість, він нічого не може осягнути й зазнає лише поразок. У цьому полягає велич слави Божої.

Так було і з с. Йосифою. Усіма способами, вдаючи з себе “Ангела Світла” або приймаючи вигляд Самого Ісуса Христа, але найчастіше різними муками намагатиметься звести її зі шляху, на котрому вона вирвала у нього стільки душ.

У цю боротьбу, в котрій людська слабкість безпосередньо стикається з диявольською силою, вступає Сам Господь Бог, аби збільшити витривалість душі, наділити її непохитною силою, яка дозволить їй перемогти будь-яку спокусу й перенести усі страждання. Сила злого духа зламається на слабкості Йосифи. З Божою поміччю вона – те “ніщо” і та “вбогість”, як називає її Сам Ісус, отримає перемогу над озброєним володарем.

Але що вона вимушена пережити?

Вже, починаючи з постуляту, невидима рука наносить їй удари вдень і вночі, особливо тоді, коли вона молиться й поновлює свої акти вірності. Злий дух силою витягує її з каплиці або не впускає туди. Потім приходять диявольські видіння у вигляді жахливої собаки або змії, або ще більш страшні у людських образах. Незважаючи на пильність настоятельок, такі викрадення повторюються все частіше. На їхніх очах Йосифа несподівано зникає, і згодом її знаходять десь на стриху або в іншому віддаленому місці. На їхніх очах диявол палить її, і хоч вони не помічають його, проте бачать палаючий одяг Йосифи, а на її тілі глибокі опіки.

У її голові рояться розпачливі й блюзнірські думки, огидні спокуси, що не припиняються днями та ночами. Бог ховається, а вона не знає, що з нею діється, відчуває себе відданою в обійми найпідступнішої істоти.

З небагатьма святими траплялося щось подібне. Багато святих мали видіння пекла, мало хто туди сходив, ще менше перебували там, щоб відбути покуту, як сестра Йосифа. Так було у житті св. Вероніки Джуліані (1660–1725), яка жила в одній епосі з св.Маргаритою Марією Алякок, і разом з сестрою Йосифою була винагороджувальною жертвою. Бог дозволяє сатані завести її (с. Йосифу) живою у пекло. Вона проводить там у нестерпних муках довгі години, іноді усю ніч. Понад 100 разів вона сходить до цієї безодні, їй же завжди здається, що це вперше і триває вічно. За винятком ненависті до Бога, с. Йосифа переживає там усі муки. Серед тих мук особливо важко було вислуховувати зізнання проклятих душ, крики люті, ненависті й розпачу.

Коли с. Йосифа повертається скатованою й опущеною, то будь-які терпіння для спасіння душ - це дрібничка, коли знову входить у контакт із земним життям, її серце ледь не вистрибує від радості, адже вона спроможна ще любити.

Ця велика любов підтримує її. Однак часом вона згинається під тягарем цього пізнання. Як Ісус у Гетсиманії, вона переживає хвилини пригнічення й тривоги. Бачачи таку велику кількість проклятих душ дивується, навіщо необхідно стільки раз сходити до пекла у такі страшні муки. Однак с. Йосифа швидко опановує собою, відвага її не слабне. Її підтримує Пресв. Богородиця: “Під час твого терпіння вплив диявола на ці душі слабшає”.

“Ти страждаєш, аби дозволити Ісусові відпочити, хіба того тобі замало для відваги?”

А Ісус відкриває їй скарби винагородження, задоситьучинення, що приховані у цих пізнаннях. Водночас Бог дозволяє їй бачити у пеклі, як лютує диявол, розуміючи, що від нього вириваються душі, котрі він вважав майже своєю власністю, проте за них посвятила себе с. Йосифа.

Ці дві думки підтримують і збільшують її відвагу: вона приносить втіху і здобуває для Господа душі.

І хоча вона інтуїтивно боїться диявола, неодноразово відчувши його злість і силу, однак ніколи цей страх не затримає її на шляху обов’язку. Диявол викрадав її майже щоденно, коли с. Йосифа виконувала свої обов’язки. Йосифа передбачає це, але не відступає і зранку знову готова з тією ж відвагою не піддаватися страху.

Найбільше дивує те, що Йосифа під враженням своїх побоювань, а часом й певного страху щиро вважає себе, незважаючи на свою героїчну вірність, невірною і негідною істотою, і думає, що ніколи нічого не зробила для Бога.

Знесилена після ночей нестерпних страждань, вона жертовно підводиться на світанку, виконуючи свою щоденну роботу, не прагнучи жодних винятків у спільному житті. Безсумнівно, її палить ревність Самого Ісусового Серця, бо все, що вона пізнала і витерпіла у пеклі, беручи участь у терпіннях Христа, замість того, щоб знеохотити й пригнітити її, оживлюють лише її й посилюють у ній прагнення страждань.

Як колись с. Маргарита Марія, так і вона жертвує себе за чернечі душі, за священиків і за різних грішників. Вона підкорилася бажанню Того, кому цілком віддається, прагне лише потішати Його, готова на будь-яке мучеництво, щоб здобути для Нього душі, більшість яких не знає, проте їх так сильно у Ньому полюбила.

Вона повинна стати жертвою для того, щоб бути посланницею. Невже та, яка заради людей стільки терпіла, не матиме ласки, щоб здобути їхній послух?

Та, яка добре знала любов Божого Серця до душ, чи не була приречена на те, щоб переказати Послання Його Любові та Його Милосердя?

 

Явні переслідування

“Я озброю тебе у мужність

до будь-яких терпінь, котрих

від тебе вимагатиму”.

(Ісус Христос до с. Йосифи – 29.ХІ. 1921)

Упродовж ще декількох тижнів с. Йосифа вірно пише свої нотатки. І чим щирішою вона була, тим більшими є її заслуги через послух. Спокуса набирає тепер таку силу, що її душа не спроможна вже визначити ступінь відповідальності, яка лягає на неї внаслідок послаблення її волі.

Саме тоді посилюються внутрішні переслідування з боку диявола. Коли вона молиться або працює, то відчуває на собі його удари; невидима сила викрадає її з каплиці або затримує, коли вона збирається увійти туди разом з іншими сестрами. Тричі намагається йти вперед, і тричі якась сила її відштовхує, і лише обітниця послуху звільняє слугу Божу від напасті злого духа. Одночасно посилюються настирливі спокуси проти чистоти, витривалості, навіть віри, залишаючи її знесиленою й майже не спроможною щось робити. ЇЇ любов, однак, схиляє її до покори, і Йосифа мужньо повторює:”Господи, хоч би мене вбили, я залишуся Тобі вірною!”.

“В понеділок, 21 листопада,- пише вона, - до мене прийшла думка укласти угоду з Ісусом Христом, і це принесло мені полегшення, а саме: я просила Його прийняти кожен мій подих і кожен удар серця, як стільки ж актів віри і любові, котрі запевнюють Його у моєму прагненні витривалості у вірності аж до смерті. Це принесло мені великий спокій”.

Небесний промінь пронизує цю ніч.

У вівторок, 22 листопада, зранку, Йосифа прибирала келії.

“Несподівано, - пише вона, - дві руки легко лягли мені на плечі. Я повернулася і побачила Пресвяту Богородицю, таку гарну і таку материнську, що має серце рвалося до Неї! А Вона сердечно мені сказала:”Дочко Моя, бідна, маленька!” Я просила і благала Її, аби Вона молилася до Ісуса Христа за мене”. Це був завжди перший відрух її делікатної душі, бо найбільше в тих муках вона боялася зранити Серце Свого Господа, хоч би й несвідомо”.

“Не бійся, Йосифо, - відповіла їй Пресвята Матір,- Ісус уклав з тобою союз любові й милосердя. Ти здобула цілковите прощення, адже Я – твоя Матір!”.

“Я не знаю, що Їй відповіла, бо була сама не своя від радості. Вона щоразу стає більш чуйною! Я подякувала Марії й благала Її, випросити в Ісуса повернути мені терновий вінець”.

“Так, Моя дочко, Він віддасть тобі його, а якщо б Він Сам тобі його не віддав, то Я принесу.”

“Ввечері, під час адорації з’являється Ісус, надзвичайно гарний, - пише сестра Йосифа, – тримаючи у руках терновий вінець. Коли ж я Його побачила, то перепросила Ісуса і промовила найніжніші слова, які мені прийшли до серця, благаючи, щоб Він змилувався наді мною.

Він з добротою наблизився до Мене і, одягаючи на мою голову вінець, сказав:”Прагну, щоб ти добре розважила над словами Моєї Матері. Я уклав з тобою союз любові й милосердя. Любов не відступається, а милосердя не вичерпується ніколи!”.

Наступного дня, у середу, 28 листопада, Ісус нагадує їй про неможливість відпочинку з огляду на небезпеку, яка загрожує душам.

“Я прагну, щоб ти вирвала з пащі вовка одну, дуже для Мене дорогу душу”.

Йосифа запитує, що для цього необхідно вчинити?

- “Любити Мене, упокорюючись, і дозволити себе упокорювати. Дивись на Моє Серце, - продовжує далі Ісус Христос,- душі можуть віднайти щастя лише у Ньому, проте багато з них від Нього віддаляються!”

Пізніше, через два дні після Святого Причастя, Ісус з’являється їй у “Божій Величі”.

“Показував мені Своє палаюче Серце, Його Рана відкрилася, і Він сказав:”Дивись, як Моє Серце винищується з любові до душ!Ти повинна палко прагнути їхнього спасіння. Хочу, аби сьогодні ти увійшла у глибину того Серця й виногороджувала в єднанні з Ним.

Так ти повинна винагороджувати,- сказав Він ще раз.- Я - Велика Жертва, проте ти – дуже маленька, тому єднайся зі Мною, таким чином будеш вислухана Моїм Отцем”.

Він був ще хвилину і зник.

В суботу, 26 листопада, близько третьої по обіді, Йосифа працює зі звичайним для неї запалом над дитячою формою у майстерні новіціяту. Несподівано з’являється Ісус.

“Він був таким гарним”, - пише вона, - але видавався мені трохи сумним.

“Спитай дозволу, -попросив Ісус, - у Матері Настоятельки, щоб Я міг побути з тобою”.

Ці слова можуть викликати слушний подив. Ісус Христос - Найвищий Господь. Йому не потрібно просити дозволу, щоб розмовляти з ким побажає. Коли ж Йому сподобалося виявити таку пошану тим, кому Він дав владу над с. Йосифою, то чи не прагнув Він цим навчити її упокорення, з яким вона мала завжди ставитись до своїх настоятелів? Таким чином Він, зрештою, лише підтверджує те, що вже сказав: “Я також буду послушним”. Цей урок мав запасти глибоко в душу і принести плоди. Йосифа отримала цей урок, щоб переказати його іншим чернечим душам.

“Я негайно пішла по дозвіл, а потім увійшла до каплиці, призначеної для духовних справ, де Ісус з’явився з Хрестом”.

“Я залишив тобі трохи часу для відпочинку, Йосифо, дозволь тепер Мені відпочити у тебе. Прагну віддати тобі Мій Хрест на декілька хвилин. Ти хочеш цього?”

“Звісно, - відповіла я, - можеш чинити зі мною усе, що захочеш, бо Ти - мій Бог, а моє єдине прагнення – потішати Тебе і любити”.

Ісус, сповнений доброти, сказав мені голосом, який проник у глибину моєї душі:

“Я маю багато душ, які Мене залишають і стільки ж, які губляться! Але найбільше болить Мене те, що це Мої душі, ті душі, на яких Я затримав Свій погляд і які так щедро обдарував! Вони ж холодні і невдячні Мені. Ох, як же мало душ, які відповідають на Мою любов!”

Господь Ісус віддає їй Свій Хрест і зникає, не кажучи більш нічого. Але на наступний день, у неділю, 27 листопада, наприкінці Святої Літургії Він несподівано повертається і говорить їй у палкому пориві:”Ось чого прагну: заволодіти тобою, випалити тебе, знищити, щоб лише Я один міг жити у тобі”.

Опісля, пригорнувши її до Свого Серця, продовжує:”Де ж іще ти могла би знайти спокій, котрий Я даю тобі відчути скуштувати? Проте ти ще не знаєш його справжньої насолоди! Зазнаєш її, коли будеш…”

“В цей момент, - пише Йосифа, - задзвонив дзвінок й Ісус Христос зник, не закінчивши речення!”

В понеділок, 28 листопада, Йосифа розповідає про нове випробування, котре не дало їй хвилини спокою: злий дух отримав нову владу. Вперше чує диявольський голос, який відтепер буде її переслідувати вдень і вночі у коридорах, у новоціяті, майстерні й у спальні:”Ти будеш наша…так ти будеш наша.. ми замучимо тебе…ми переможемо тебе.. і т. п.” Цей голос тероризує її, але не відбирає відваги.

Ввечері того ж дня вона пише:

Під час адорації прийшов Ісус з Хрестом. Я попросила у Нього цього Хреста, а Він відповів:

“Так, Я прийшов тобі його дати. Хочу, щоб ти дала Мені відпочити, щоб винагородила Мені за те, в чому відмовляють Моєму Серцю Мої душі. Не всі є тими, ким повинні бути!”

Він залишив мені Хрест на годину, а коли прийшов за Ним, лише сказав:”Я скоро повернусь”.

Вночі, десь опівночі, я несподівано прокинулась. Ісус був поряд.

“Я приніс тобі Мій Хрест, почнімо удвох винагороджувати!”

Йосифа з упокоренням визнає, що під тим великим тягарем, який на неї впав, вона відчула себе дуже немічною.

“Я благала Його про допомогу, - пише вона, – адже Він знає, яка я мала!”

“Не дивись на свою малість, Йосифо! Дивись на могутність Мого Серця, яке тебе підтримує. Я – твоя сила і зміцнення твоєї слабкості. Дам тобі відвагу переносити усі терпіння, котрих вимагатиму від тебе”.

Потім залишив мене одну й повернувся близько третьої години. “Віддай Мені Мій Хрест. Скоро принесу тобі його знову”.

Вівторок, 29 листопада, під час розважання, Христос знову його приніс. Він обтяжує плече Йосифи, Ісус же іде з нею працювати і й на Святу Літургію. Після Святого Причастя Він нагадує їй таємницю, сповнену розкоші:

“Тепер ти живеш у Мені, Я – твоя сила. Відважніше неси Мій Хрест!”

“Я пішла працювати з Хрестом”, - говорить просто Йосифа.

Але невздовзі удари й крики диявола почали посилюватись. Сили її покидають і Йосифі здається, що зараз впаде.

“Це наповнило мене жахом, - пише вона, - я благала Ісуса, аби Він прийшов на допомогу. Це було у кімнаті для прасування. Несподівано з’явився Він, такий гарний.”

Почуваючи себе у повній безпеці перед Ним, Йосифа звіряється Його Серцю у своїх стражданнях, а Ісус милостиво їй відповідає:”Коли неприятель хоче тебе звалити, скажи йому, що на твоєму боці Той, хто підтримує тебе Своєю Божою силою”.

“Відтоді, - говорить Йосифа, - диявол страшно мене мучив”.

До цього часу Йосифа знала лише цей град ударів, який пронизував її тіло, і не залишав жодних зовнішніх слідів, але після цієї муки, що тривала вдень і вночі, вона була цілком знесилена. При цьому диявольський голос то сповнений погроз, то милий непокоїв й мучив її душу.

У неділю, 4 грудня, вночі Йосифа переносить нові страждання. Невидимий неприятель несподівано скидає її з ліжка, б’є до знемоги, вигадує й звинувачує її в найогидніших блюзнірствах проти Ісуса Христа й Пресвятої Богородиці. Так минають довгі години. Ця мука поновлюється й посилюється дві наступних ночі.

“Під кінець страшної ночі, - пише вона у вівторок, 6 грудня, зранку, - я не знала, що робити, тому залишилась навколішках біля свого ліжка, намагаючись забути гидкі блюзнірства, які цей пекельний голос висував проти Ісуса і Його Матері!.. І тут раптом я почула скрегіт зубів і лютий крик. Потім все утихомирилось і я побачила перед собою Пресвяту Матір, в усій Її неповторній красі!”

- Не бійся нічого, Моя дочко, Я - поруч з тобою!

Я розповіла Їй про свій страх перед дияволом.

- Він може мучити тебе, але у нього нема влади, щоб тобі зашкодити. Страшна його лють, бо від нього вириваються душі.., а душі мають таку величезну цінність!.. О, коли б ти знала ціну однієї душі!..

Пізніше Вона поблагословила мене, промовляючи: “Нічого не бійся!”

Я поцілувала Її руку, і Марія зникла. Після такого материнського нагадування про ціну, яку треба заплатити за спасіння душ, Пресвята Матір та Ісус Христос на деякий час зникають з болісної дороги Йосифи, і лише злий дух не залишає її у спокої.

Йосифа вже більше не пише про цю щоденну боротьбу, через котру у стражданнях дозріває й зміцнюється самовідданість її любові. Однак звіт цього періоду вівся з дня на день згідно з усіма фактами. Це дозволяє нам заглянути у них і, принаймні, частково усвідомити їхню страшну дійсність.

Вівторок, 6 грудня, Йосифа, виходячи з каплиці, вперше раптово опинилася перед видінням пекла: величезний чорний пес, очі якого й відкрита паща дихають вогнем, заступив їй прохід і намагався на неї кинутись. Але с. Йосифа не відступає, опановує свій панічний страх, бере вервицю і, так тримаючи її перед собою, йде далі.

Відтепер диявол стає видимим: то, у вигляді лютого собаки, що переслідує її коридорами, то у вигляді змія, з’являється на дорозі. Невдовзі приймає людську постать, найбільш небезпечну за всі інші. Таким він з’являється їй у суботу 18 грудня оповитий ясністю, затьмарену димом. Відтоді для знесиленої Йосифи розпочинається нова битва, бо ця огидна істота не пожаліє нічого, щоб перемогти чистоту тендітної дитини, зміцненою силою Того, що пообіцяв її підтримувати.

Дні Йосифи відтепер будуть сповнені таких зустрічей, але це не похитне її вірності й жертовності, навіть ціною надзвичайної мужності! Нарешті приходить година, коли ще більше випробування вимагатиме від неї цілковитої довіри Ісусові Христові!

У середу 28 грудня десь о сьомій вечора, повертаючись з сестрами з роботи, Йосифа несподівано зустрічає свого ворога. Зі швидкістю блискавки, наче соломинку, він підносить її й кидає на стрих, на другому кінці будинку. Віднині Йосифа не матиме ані хвилини спокою. Диявол викрадатиме її, де і коли захоче, глузуючи з чуйності й опіки усіх, крім Божої. Такі викрадення ночами повторюватимуться все частіше. Навіть на очах настоятельок, які намагаються не спускати з неї очей, Йосифа раптово, зникатиме, і діятиметься це завжди з блискавичною швидкістю. А після довгих пошуків її знаходитимуть у якомусь віддаленому куточку, куди її заноситиме і мучитиме диявол. Її часто знаходитимуть пригнічену чимось, втиснену на піддашші, під ліжком, там, куди вона сама ніколи б не втиснулась. Часом її просто неможливо знайти у будинку, пройдуть ночі, коли її треба буде довірити Самому Богу. Але Він, який любить її, як ніхто, на стороні! Хоче показати, що Він - Господь і за Собою залишає Божу опіку! У відому для Себе годину Він приходить, аби підтвердити Свої права. Диявол мусить залишити свою здобич і по-блюзнірськи підкорятися Божій волі. І тоді визволена Йосифа приходить до тями, знесилена, але свідома усього, що сталося, збирається з силами, молиться і приступає до праці, бо ворог неспроможний опанувати непереможної енергії цього малого сотворіння, яке Ісус Христос озброює Своєю силою і покриває любов’ю.

(продовження)


о. Л. Г. де Сегюр

Схожі матеріали:

Категорія: Наука Церкви | Переглядів: 79 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Пекло, роздуми про віру, наука Церкви | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті


Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2018©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика