Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2009 » Жовтень » 6 » Демонологія, містицизм » Українська демонологія. Дохристиянські вірування українського народу (Митрополит Іларіон)
17:29
Українська демонологія. Дохристиянські вірування українського народу (Митрополит Іларіон)
4. Божки природи.
Не маючи поняття про Єдиного Бога, що створив увесь світ, первісна людина була многобожною, і по окремих частинах природи бачила окремих її володарів, окремих богів.
Коли людина дивилася в воду, вона, бачила там живі обличчя, і тому переконалася, що вода має своїх мешканців. Це різного роду водяники, голі старі волохаті діди з довжелезною кудлатою бородою, що можуть сильно шкодити людині, коли вона непрошено вривається до їхнього царства. Як люди купаються, водяники хапають їх за ноги й можуть утопити. Щоб цього не сталося, треба конче хреститися, входячи в воду (це охорона вже християнського часу).
Люблять водяники перевертати човни, особливо хиткі та маленькі. Рибалки мусять добре знатися з водяниками й задобрювати їх, а то не дадуть ловити рибу. Топельці живуть під водою, перетворюючись у водяників. Взагалі водяники злі та мстиві. Водяник — це водяний цар, що володіє всією водою в світі: ріками, озерами, болотами, морями й т. ін. Сам водяний цар „живе в кришталевому будинку під водою" (П. Куліш: „Орися").
Леся Українка в „Лісовій пісні" докладно описує водяника: „Він древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий" 6—7. „Водяник в дряговинні цупкій привик од віка усе живе засмоктувати" 13. Дочки його — русалки, водяні царівни. Він звичайно грається з човнами, або й топить їх.
По болотах живуть різні болбтяники чи анцйболоти, що люблять затягувати до себе людей, особливо п`яних. По очеретах плодяться очерет-ники; навіть у криниці живе окремий криничний дід, — кріинйчник.
А по `лісах панують різні лісовики, чи п о л і с у н и, як його господарі. Живуть на густих деревах або по дуплах сухих дерев. По ночах дико верещать або стогнуть і лякають людину. Звичайно лісовик дуже високий, — як високе дерево, або й вище. Уся лісова звірина послушна лісовикам, і він пасе вовків. Входячи до лісу, треба неодмінно перехреститися, щоб лісовики не причепилися. У лісі не треба голосно перекликатися, щоб не накликати полісуна, бо він любить відкликуватися людям і заманювати їх у непрохідні нетри. Коли в лісі б`ються полісуни, здіймається буря.
Історик В. Ключевський так описує лісове страхіття: „Східня (руська) людина ніколи не любила свого ліса. Якась неясна боязнь оволодівала нею, коли вона вступала в густий ліс. Сонна дрімлива лісова тидіа лякала його. В глухому тихому шумі його вікових верховіть чулося щось зловісне. Щохвилинне чекання раптової небезпеки напружувало нерви, підіймало уяву. І стародавня людина населила ліс різними страхіттями", І. 72.
Лісовика докладно описує Леся Українка в „Лісовій пісні": „Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці`* 11. Але „треба тільки слово знати, то й в лісовику може уступити душа така самісінька, як і наша" 35.
Лісова сила звичайно провадить по лісах танці та жарти.
Ліс мимовільно завжди викликав і тецер викликає острах. У південній Америці мешканці сильно бояться лісного духа, і є місцевини в лісах, куди вони нізащо не підуть, — бо там їх зловить злий дух5.
Лісове царство прекрасно описала Леся Українка в своїй драмі-феєрії „Лісова пісня" 1911-го року, — тут уся демонологія Волині. Сильно описане тут і водяне царство.
По гаях панують гайовикй, і так само можуть полювати й на людину.
На полях, у збіжжі живуть польовикй, що люблять викочуватися по ньому, — тоді збіжжя по-лягле, — і носитися по житах та травах із вітром. Часом вони приймають вигляд козла.
Бузина, як я вище зазначив, небезпечна рослина, бо в ній сидить б у з н и ч и й.
Грецький письменник VI в. Прокопій розповідає про слов`ян, що вони „почитають річки, німфи, і деякі інші божества (демони), і приносять їм у жертву все". Цими німфами здавна були в нас русалки, водяні богині, відомі всім слов`янським народам; удавнину вони звалися берегині. Римське свято Віє» Ковае чи Еояаііа зайшло й до слов`ян, для чого було не мало доріг через слов`ян південних, і переробилося на Свято русалії, звідки пізніше й пішла назва русалка6. Початковий Літопис уже під 1076 роком згадує про русалок: диявол відхилює людей від Бога „трубами і скоморохи, гусльми і русальї".
На початку весни, як розтане сніг, звичайно з четверга Страсного тижня аж до Трійці, р у с а л-к й живуть по річках, взагалі в воді, а на Трійцю вони виходять із неї й оселюються по полях та лісах, де бучно гуляють. На зиму вони входять у землю, бо там нема холоду. Вночі русалки виходять на берег, і при світлі місяця провадять хороводи й танці. Русалки ведуть особливо веселі гри весною, коли взагалі в природі багато різних духів, що виходять наверх по зимовому холоді. Цілий Троїцький тиждень русалки гойдаються на деревах та викачуються по житах, і до смерті залоскочують кожного, хто попадеться в їхні руки, зваблений їхньою красою.
Як описує Леся Українка русалок у „Лісовій пісні" 1911 року, вони ходять з розпущеним волоссям. Вони градрться в воді, ухкають, бризькаються, плещуться. Це вони стережуть порядку на річках, по озерах. Душі вони не мають, а тільки серце. Русалки водяні та лісові мавки — то подруги.
Мавки живуть у лісах на деревах, а не в воді, а русалки — в воді. І освіті мавки гойдаються на віт-тях дерев, мов у колисці, і заманюють хлопців і залоскочують їх до смерти.
Про мавку подає й Харченко в своїй „Волині" (1964, І. 170):
„М а в к а замовкає перед грізним поглядом дідугана-л і с о в й к а, якщо він розсердиться. Вона не має права не коритися йому — верховоду й володарю лісу: йому кланяються потерчата, і дерева перед ним шапки знімають".
Літавиця — це та ж мавка, що так само приманює хлопців і лоскоче їх до смерти.
Перелесник заманює гарних дівчат і нищить їх. „Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним як вітер волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима" (Л. Українка „Лісова пісня", 19).
Русалки завжди дуже вродливі, тонкі, аж тіло їхнє просвічує, коси зелені, як водорослини, ходять голі або в білих довгих сорочках. Утоплена дівчина, а також нехрещена дитина неодмінно стають русалками, вони звуться ще мавками чи навками, від „нав" — мерлець7. Сербські вили — це те саме, що наші русалки; назва „вили" вдавнину була відома і в нас,але значення їх, певне, не розуміли, бо, напр., в одному з новіших списків „Слова Христолюбця" замість „віли" подано вже „воли".
 
5. Шкідники життя.
Первісна людина завжди бачила кругом себе найрізніших надприродних істот, що вмішувалися в її життя й зміняли його на лихе. Усі життєві лиха людина приписувала надприродним істотам, злим духам, і всіх їх персоніфікувала. Але коли володарі природи мали окреслений людський вигляд, то. ці шкідники життя були звичайно істотами духовими, мало вловимими, і людського вигляду їхнього мало знано. Одна пам`ятка XV ст., „Слово о лінивих", згадує Злидні, Убожіє та Ох8.
Коли домовик не догляне, або коли він розгніваний і не хоче берегти хати, то в хаті можуть за-плюнутися Злидні, і помалу довести родину до повного зубожіння й загибелі. Злидні — це домові карлики, маленькі уосіблені істоти, що живуть звичайно там, де й домовик мав би жити, — під піччю або в запічку. Щоб позбутися Злиднів, треба змінити своє життя, а то змінити й помешкання. У нас про Злиднів позосталося стародавнє закляття: „Нехай його Злидні поб`ють!" (Номис, 72). Звичайно Злидні люблять накликувати до хати й іншу злу силу: Недолю, Хворобу, Трясцю й т. ін. дрібні сили.
Леся Українка в „Лісовій пісні" 1911 р. так описує Злиднів: „Злидні — малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі" (ст. 56) сидять у хаті в кутку. А коли відповідної хвилі згадати про „Злиднів, то вони ускочать у хату" (ст. 58).
Подібно до Злиднів існують і Примхи, які також шкідливо можуть обсісти людину. Пор. у Б.
Грінченка („Нахмарило" II. 500): „Та й сердиті ви сьогодні діду! Чого це ви? Може вас хто роздратував? Або може це вас Примхи обсіли?" Примхи можуть обсісти людину, як і Злидні.
Злидні по наших пам`ятках відомі з давнього часу. Так, у „Слові о лінивих" за списком з XV віку читаємо: Коли людині кладеться на нещастя, „тогда человіку приближаються Злидні, обовьються ему около голови, проструться ему по хрепту, сядуть у него на порозі с віником. Сегодні положил полдензи в калиту, а назавтрея хватиться — Злидні виняли"9.
У народньому віруванні були персоніфіковані всі ті нещастя, що чіплялися до людини, напр.: Біда, Лихо, Нуждаг Недоля й інші, хоч чистого ясного образу окремого бога вони в нас не прибрали. У народній уяві часто виступає Біда, як окремий бог, демон. Біда, як і Злидні, дуже мстива й дошкульна, і звичайно в хату не приходить сама, пор. прислів`я: „Біда не приходить сама", „Біда Біду родить" і ін.
Увійшовши в хату, Біда не спить, а все пильнує поширитися. Вона тиняється поміж людей, чинить їм збитки й доводить їх до гріха, а часом справляє на таке, що сміх людям казати. Взагалі ж від Біди трудно втекти, особливо, коли вона заплюнеть-ся в хаті. Коли Біда в хаті, тоді хоч з хати втікай; пор. поговірку: Біда в хату, а господар із хати. Народні поради позбутися Біди: Здуши Біду, зв`яжи і в ставі втопи, або: Вхопи Біду за хвіст і вдар нею об міст, — поради ці мислять про Біду, як про окрему особу. У самій українській мові слово „біда" широко розгалужене: біда, бідний, бідувати, збіднілий, бідкатися й т. ін.
Про Біду в нас склалося дуже багато приповідок. До вже поданих подаю ще декільки зо збірника Плавюка 1946 року: Біда Біду перебуде, — одна мине, друга буде 14. Біди не треба шукати, — сама прийде до хати 15. Чоловіка Біда пасе 173, і т. ін.
Дуже поширене в нас також Лихо, що разом з Бідою також уривається в життя на кожному кроці, і скрізь чигає на нас. А в мові вживається дуже часто в таких виразах, як: Лихо його принесло, Вже якесь Лихо сунеться до хати, Лихо мене засліпило, Лихо б тебе побило й інші. На ніч звичайно злітається всяке нечисте Лихо, а щоб того не було, треба рятуватися так: посипати попелом землю біля воріт, на доріжках до хати й навколо хати; під вікнами на призьбі поставити цебра, отвором на подвір`я, а в хаті на вікнах ставити миски також лицем на двір, — тоді обманене Лихо не зайде до хати. Дуже люте Лихо однооке, що часте в наших казках.
Замість Лихо часто кажемо: „Побила б тебе лиха година!" як стародавнє заклинання.
Багато є й інших уосібнень злих істот. Так, Блуд зводить людей з дороги й водить їх так, щоб їх понищити або бодай нашкодити. „Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська: „Земля" 234). Пор. приповідку (Плав`юк 2(3): Як чоловіка Блуд візьме, то й серед села дороги не знайде.
Мара запаморочує людям розум, і вони роблять собі на шкоду; пор. у нашій мові марити, обмарити, марний, змарніти, марниця тощо. Так само на людину нападає Мана, і людина обманюється, маниться. Ці істоти, Мара та Мана, ходять по людях і роблять їм прикрості.
П. Куліш у „Чорній Раді" про Ману пише так: „Запорожці запускають Ману на чоловіка, їм украсти, що задумає, то мов із гамана тютюну достать""
(ст. 132). Мана і Мара — одна істота. Він же подає: „А киш, Маро! А киш! Амінь, амінь!" (IV. 203).
Мару часто стрічаємо в творах Б. Грінченка. Напр. з т. II (вид. 1963-го року):
„А Мара його знає! Хіба вгадаєш? Туди думка і сюди думка"... 413. „Він звівся ні на що, ходив, як Мара, блідий, з божевільними, неспокійними блискучими очима"... 428. „Стара мати глянула на неї та аж перехрестилася: перед нею стояла не Гаїнка, а якась Мара, бліда, страшна"... 430. „І до їх у хату темрява зайшла, — по кутках чорною М арбю стала, стіни позапинала, і сповнила всю хату, і обняла їх обох... Обняла тіло, поняла й душу"... 431. І тіло його змарніло, зсохло — ходив він Ма-р 6 ю". 462.
Слово Мара походить чи не з гебрейського Мага, і визначає „гірка". У Книзі Рут 1. 20 читаєм: „Не кличте мене Ноємі, а кличте мене Мара (гірка), бо Шаддай дуже гірко вчинив мені".
Те саме й Морок або Морока. Ст. сл. мрак-ь визначає темрява, темнота, звідси й Морок. У Шевченка: Сестра Морока із пекла вийшла проводжать у пекло римлян (ст. 295), а на ст. 289 вияснюється: „Морок — бог підземного царства у скитів".
У „Лісовій пісні" Лесі Українки ст. 66 читаємо: „А тепер я блукаю, наче Морок по гаю".
З давнього часу поширені в нас також різні оповідання про лихорадки, — це 12 сестер тря-совиць, Іродових дочок.
Жура чи Журба, давнє Туга, пече людину й сушить, і може й на смерть засушити.
В „Слові о полку Ігоревім" 1187 року згадуються деякі уосібнені злі істоти, але дуже неясно: „Во-стала О б й д а в силах Дажьбожа внука", „Оль-гове хороброє гніздо, не було воно Обйді породже-
не", „Уже бо Біди его пасуть птиці по дубію", „За ним кликнула Карна, і Жля поскочи по Руській Землі, смагу мечучи в полум`янім розі", „Туга ізійшла по Руській Землі", а „О б й д а вступила Дівою на землю Троянову", „Уже трес-ну Нужда на волю".
Усі ці божества персоніфіковані, але зазначені тут для нас неясно. Желя чи Жля — це певне якесь божество суму, жалю, плачу, а Карна — теж божество, може кара, жаль, плач, голосіння по небіжчику, або уосібнення самої голосільниці. Нужда — якась мітична богиня насилля. Діва Обида на синьому морі плеще лебединими крилами, — в ній деякі дослідники „Слова" (напр. Вяземський 1875 р.) вбачали аж Троянську Єлену. Обйда — це персоніфікація образи, зневаги, а взагалі — лиха.
Грець — невідомого походження, ніби уосібнення якогось лиха. Дуже частий вираз: Хай йому грець! Грець тебе побий! Тут уживається ніби замість чорт, і так його вживає, напр., Іван Багряний у „Тигроловах", напр.: Зайшли грець його знає куди II. 37. „Експрес" зупинився на грець його зна якій лінії II. 61. Звичайно „грець" перекладають як апоплексичний удар, але воно значенням ширше. Там само їв. Багряний пише: Наробили затісок до лиха (багато, II. 31).
Дуже поширена зла недуга Трясця, як уосіб-лення її,як сама зла сила. Стародавнє — трясовиця, і було багато різних оповідань про неї, а також замов на неї. Іще назва — Пропасниця, бо кого вона схопить, то вже легко не відпустить, і до пропаду заведе. Леся Українка („Лісова пісня" 22) оминає назвати своїм ім`ям і трясцю: „Поки дійдеш, ще й т а я (цебто трясця) нападе, — не тут споминаючи — Цур-пек! а потім буде душу витрясати!" Часта лайка: Бодай тебе трясця трясла! (Нечуй І. 388).
Завійна — нечиста сила, на холоді завіє. У Марка Вовчка читаємо: „Скиглить, наче його Завійна ухопила (III. 241).
Уся нечиста сила пильнує шкодити людині де тільки зможе й коли тільки зможе. Виробилася віра в пристріт, урок, наврочити, у всяке псування людини.
Є в нас ст. сл. слово прьтити — портити, наше теперішнє псувати. Було й слово „порч а" — зіпсуття, особливо зіпсуття пристрітом, злим оком, наговором. Взагалі чарування.
Віра в зіпсуття людини („порча") довго трималася й тримається і в Україні, і в Росії, трималася навіть серед інтелігенції. Ось приклади для Росії.
Невіста царя Михаїла Марія Хлопова р. 1616-го відвідала свого молодого і з`їла багато солодощів, а тому стала блювати. Робився суворий розслід цього, і офіційно признано, що вона була зіпсута супостатами. Тому невіста була заслана в Тобольськ, а з Москви вислана вся рідня її.
Бояриня Всеволозька, невіста царя Олексія Михайловича, коли її сповістили, що то її обрав собі цар за дружину, зомліла й упала. Це пораховано за „порчу", і Всеволозька царицею не стала.
Таких прикладів можна навести багато10.


Схожі матеріали:

Категорія: Демонологія, містицизм | Переглядів: 3658 | Додав: traducionalist | Теги: ВРОКИ, ПОРОБЛЕННЯ, ПОВІРЯ, УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ, традиції, ПОРЧА, ОБРЯДИ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика