Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2009 » Жовтень » 6 » Демонологія, містицизм » Українська демонологія. Дохристиянські вірування українського народу (Митрополит Іларіон)
17:25
Українська демонологія. Дохристиянські вірування українського народу (Митрополит Іларіон)
6. Чорт.
Чорт у народньому віруванні витворився надзвичайно рано; але, на мою думку, витворення нечистої сили йшло в тому напрямку, що перше постали господарі хати й природи та шкідники життя, а розуміння чорта витворилося трохи пізніше. І, справді, наш чорт — це вже уосібнення всієї нечистої сили в одній особі, а для витворення такого розуміння потрібний був довгий час. Чорт і біс — це свої назви стародавні, рано в нас розвинені; ст. сл. б`БСЬ, а „чорта" в мові ст. сл. ще не було.
Слово „чорт" старанно оминали по всіх писаних книжках, — щоб його не називати голосно, бо це було заборонене. У „Матеріялах" І. Срезнев-ського це слово не подане. Але є воно значно пізніше, — у „Лексиконі" Памви Бергинди, Київ, 1627 р. на ст. 101 подається: „Кудес, Кудесник — чорт или чарбвник. По н-Ьких повісти в Москві нари-чется".
Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя, — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту.
Як я вже вище розповідав, наш Первісний Літопис устами грецького Філософа, що намовляв Кн. Володимира на Християнство, подає (за Біблією) і про постання нечистої сили на четвертий день сві-тотвору. Коли „первий от Ангел, старійшина Чину ангельску", побачив усе, що Бог створив за чотири перші дні, то „помисли в собі, рек: Сниду на землю, і приіму землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу. Бі же ім`я противнику Сотанаїл, в не же місто постави старійшину Михаїла. Сотана же, грішив помисла своєго і отпад Слави первия, наречеся противник Богу" (Іпат. Літ. під 986 р. ст. 58—59). Ось від цього й пішли по зем-
лі найрізніші роди бісів, що завжди мають злі наміри.
Той же Іпатіїв Літопис навчає: „Біси на злоє по-силаєми бивають, на злоє всегда ловять, завидяще" (під 1015 р., ст. 118). „Іскони вселукавий диявол, не хотяй добра всякому хрестьянину і любви межі братьєю" (ст. 370).
Пізніше число злої сили значно зросло, бо з прийняттям Християнства дохристиянські божки зараховані були до бісів, цебто всетаки позостали-ся особами живими, що говорять і шкодять. Що давні божки — це біси, так завжди твердить Первісний Літопис, зрештою, це погляд і Біблії (Второ-зак. 82. 16—17, Пс. 105. 37, І Кор. 10. 20). Правда, був і інший, рішучіший погляд: божки — це ніщо (І Цар. 12. 12).
Чорт має багато найрізніших назов, у залежності від своєї праці. Він завжди нашіптує людині злі думки, і сіє ворожнечу в світі. Це наш ворог, і тому його стародавня назва в р а г, а ворожити — відбиватися від ворога; пор. закляття: Враг би тебе взяв! Він робить тільки зле, чому й зветься чорний. Він сильно обманює людину й зводить її на лихе, а молодих на перелюб, чому й зветься перелесник. Він з своєї природи лихий, пор. приповідку: Лихий поплутав. Він господар пекла, пекельник. І взагалі він нечистий, нечиста або вража сила, вражий син, вража мати. А що має куцого хвоста, то куций, куцан. Убирається, як пан, тому паничик, лях, н і м ч ик. Він кат, пор.: Кат зна що, чи казнащо. Дуже часта назва лукавий, і в „Отче наш" ми просимо Бога: „Ізбави нас од лукавого!" (У давнину: „од неприязні").
У Словнику П. Беренди 1627 р. 59 знаходимо: „д-Ьдко — сице ніциї обикоша діавола имено-вати". Дуже часті в нас вирази: Лисий дідько, куций
дідько. Якого дідька прешся? Іди хоч до дідька в зуби! (Багр. „Тигролови" І. 111). Куций — диявол, вираз частий.
Гулак-Артемовський пише про диявола: Нехай їм служить рябий в болоті біс 370. І сам враг не знайде 373. Враг батька зна 372. У Котляревського: Не взяв його враг! 165. У Нечуя-Левицького, т. І: Чорта лисого забере 61. Нечистий мене спокусив 364. Нечистий її знає, з ким вона знається 415.
Чорт завзято риє і в річках (робить чорториї, чортовий, вир), і по ярах: чорторйя. Такі крутії і люди бувають. Б. Грінченко в повісті „Під тихими вербами" 1901 р. пише про людину: „Такий мудрий на вигадки... Мав вилупиться чорт, та півні заспівали — вродився чоловік. Так тобі й риє, так тобі й крутить, мов той рогатий анцйболот у чорториї... (Твори, вид. 1963 р. т. II ст. 382).
У народній літературі нерідкий .також О х, про якого вже згадує „Слово о лінивих" XV віку. Уявляють його дуже різно: то це лісовий цар, то звичайний дідько. Живе по могилах та пеньках, і затягує до себе необережних людей. Часом це підземний цар. У всякому разі не вільно говорити голосно ох! на невідповідних місцях, бо явиться Ох і забере до себе. У нас відома ще й казка про Оха, що попала до світової літератури, і глибоко вивчена11.
Потерча — це дитина, що померла без Хрещення. Живуть потерчата по озерах або й болотах. Ходять у темноті з каганчиками. Кажуть іще п от о р о ч а (Куліш IV. 293).
Леся Українка в „Лісовій пісні" розповідає про потерчат: „Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи" 28. Вони заманюють людей у болото. „Потерчата озиваються жалібно, подібного до жаб`ячого кумкання" 32.
Серед українського народу поширені перекази про Попелюх. По давньому звичаю в Україні ввесь попіл з печі викидається в одне місце, а коли недалеко болото, то в нього. І ось у цьому попелі й зароджуються попелюхи, які лякають людей ночами. І горе людині, що побачить попелюху, бо по цьому конче буде нещастя: пожар, хвороба, недуга12.
Чорт, як і всяка нечиста сила, звичайно водиться по безлюдних та нечистих місцях: по прірвах, ровах, безоднях, в очереті, бур`янах, в бузині, в порожніх хатах, пустках, руїнах, млинах і т. ін. Апокаліпсис XII в. твердить, що „обичай єсть звірем і злим демоном в пустині ходити". Люблять чорти і болота та ліси, особливо пущі. Вночі на перехресних дорогах легко зустріти нечисту силу, а вдень вона з`являється в бурі та в куряві; перехресна дорога взагалі дорога віща.
Комин і кагла — звичайне місце пробування чортів. У зв`язку з цим у нас існує багато приповідок про нечисті місця, напр. В. Плавюк подає: Кайся, та в каглу не пхайся 155. Аби болото, а чорт знайдеться 25. Виліз, як чорт з багнюки 39. У старій печі сам чорт палить 254. Пор. Ще: У тихому болоті чорти водяться.
Мельник звичайно має багато клопоту з нечистою силою, що любить жити в млині, чому мусить накладати з нею й добре знати всякі закляття. Любить диявол греблю рвати, і тим докучати і мельникові, і людям, чому й сам зветься: „Той, що греблю рве".
Дияволи звичайно дуже бридкі й звіровидні. Вони люблять перекидатися в яку звірину, і підступно підходити до людини. Люблять перекидатися в чорного пса, кота, свиню, а то цапом, а сам звичайно ходить з цапиною борідкою; часто перекидається в якого плазуна. А коли приймає вид людини, то частіше панка, панича, жидка, поляка або німця. У постаті блудного вогника заманює людину в болота, прірви та безодні. Диявол любить бавитися з п`яними, і заводить їх у рови, а то й у прірви та болота.
Звичайно чорт невидимий, а коли з`являється, то він чорний, волохатий і з хвостом, а очі в нього — як жарини; ноги звичайно цапині, собачі або курячі. Перекидається чорт і в речі. Коли чорт зодягається, то в одежу європейську, німецьку. Чорт завжди шукає собі людей, щоб за ласощі цьогосвіт-ні продали йому душу, тому звичайно ходить з пером і ножиком, яким достається кров для підпису умови. Звичайно чорт має крила й літає. Має він на лобі й роги, але роги тут ознака його великої сили (пор. у біблійній мові гебраїзм: ріг — сила).
Взагалі ж диявол рідко коли буває в своєму вигляді, а при своїй роботі він міняє вигляд. Іпат-ський Літопис під 1074 р. подає, що ченцеві Ісакові біс являється „в образі звірином і скотьєм, зміями і гадом" (ст. 138). Під цим же роком ст. 134: „Виді обходяща біса в образі ляха".
Особливо найрізніший вигляд приймає чорт, щоб спокусити ченця, приймає навіть вигляд Святої особи, аби тільки добитись свого. Пор. поговірку в Стороженка („Мірошник"): Ми не Святі, щоб до нас чорти ходили.
Чорт надзвичайно старий13, і існував ще до створення світу, і брав навіть уділ у його створенні з Богом. Спочатку чорт був духом всемогутнім, але з часом став страчати свою силу, і тепер часом виступає безсилим недогадою, і таке уявлення чорта бачимо не тільки в себе, але й у багатьох інших народів світу; власне такого чорта-недотепу малював у своїх творах М. В. Гоголь. Казки про дурного чорта — це всесвітня тема, їх і в нас дуже багато.
Але все таки чорт рогів не втратив, хоч ріг — це сила (гебраїзм).
З бігом часу дияволи стали в нас взагалі спокійніші; людина, особливо знаюча, стала з ними поводитися за панібрата, бо стало відомим багато способів, як укокошкати злу силу; пор. диявола, напр., у творах Гоголя, І вже часто Святі люди не тільки не бояться дивольських каверз та спокус, але навпаки, — ловлять бісів у горнятку води, перехрестивши його своєчасно, і їздять верхи`на них то до Єрусалиму, то до Риму, як це бачимо в Патерику Печерському.
На чорта переносяться всі злі людські недостачі. Він завжди намагається створити лихо людині, а особливо яку пакість. Особливо любить він сварити людей, та ще й заприязнених, а для цього це він видумав горілку. Взагалі, де горілка, там і чорт. А хто впадає в розпуку, до нього зараз причепиться дідько. Ось тому й приповідки постали: Піп у дзвін, а чорт у клепало, або: Хто вішається, тому дідько мотуза подає.
Любить чорт забрати звичайну річ, що ось її бачили, із-під рук і очей; шукаючи її, треба проказувати: „Чорте-чорте, на твоє, дай моє!" Тоді відразу пропала річ знайдеться. Чорт любить „насилати" і коли кажемо „наслано", то це від чорта. Пор.: Щось йому як наслано!
Чорти живуть, як і люди: родяться, женяться, їдять, п`ють, але не вмирають, тому вони дуже старі. Номис ч. 8677 подає: Чому чорт мудрий? бо старий. Коли чорт миє руки й трусне ними позад себе, то з кожної краплини постає чортеня. Взагалі ж чортів безмежне число, і їх вистачає по кілька на одну людину. Але їх сильно нищить Св. Ілля, Св. Юрій та Св. Михаїл, а без цього вони переповнили б увесь світ, так що людям не було б де й жити.
Чорти люблять сварливих жінок, і часто ними послуговуються для своїх цілей. Пор. приповідки, у В. Плавюка: Де жінка рядить, там чорт сидить 124, Де дідько не зможе, там бабу пошле 101.
В Іпатієвому Літописові під 1015 роком читаємо: „Біси на зло посилаємі бивают, а Ангели на благоє. Ангел бо человіку зла не створить, но благоє мислит ему всегда, паки же Крестьяном помогають і заступают от супротивного врага. А біси на злоє всегда ловят, завидяще ему, понеже видять челові-ка Богом почитана, і завидяще ему, і на зло слемі скорі суть".
„Чорт бідний, бо в нього душі нема" стало в нас приказкою. Куліш IV. 151 подає, що „диявол держить на руках Юду в пеклі". Н. Левицький пише, що сатана чорний як чорт, голова як копиця, на голові чорні роги, а очі як кавуни" („Не той став" 57). „Вночі вже його, нечистого, і сила й воля" 58.
Чорта легко прикликати свистом, особливо в пустках та на перехрестях. Щоб чорт не пошкодив, треба тримати при собі освяченого ножа. Ножа чорт взагалі боїться, тому породілля кладе його собі й дитині під голови на час поки дитя не охрещене. Усі нехрещені в чортовій владі. У жидівський
Судний День (йом Кипур) чорт хапає жидів, і кидає їх у пущі, або заносить до пекла; пор. оповідання В. Короленка: „Йом Кипур". В „Слові о полку Ігоревім" бісами звуться половці, як не охрещені.
Небезпечно згадувати чорта по йменно в хаті, а особливо вночі, бо може прибути, а коли вже хто згадує, нехай додасть оборонне: „Не при хаті (чи: не при нас) згадуючи". А ще ліпше згадувати диявола його іншою назвою: нечистий, патлатий, паничик, той, що греблі рве, враг, дідько (цебто дядько), спокусник, лукавий, або просто: той, і т. ін. Згадуючи диявола, додають: „Щез би!" а звідси й його назва: щезник. А взагалі, коли згадувати чорта занадто часто, і без потреби, то можна накликати його до хати, а тоді вже сам утікай з неї. Диявола можна приманити й свистом, а тому забороняється в хаті свистіти.
У наших старших письменників звичайно повно етнографічного матеріялу, і часом підкреслено оминають нечисту силу. Марко Вовчок: „Коли згадають про нечисте, то говорять: „Наше місце святе-і хрестяться" (II. 432). Котляревський: „Цебто того, що греблі рве? Того, що, не при хаті згадуючи"... (і плюється) (вид. 1948 р. ст. 197). „Горілка і страва не од того, що — не при хаті згадуючи"... 199. Не-чуй-Левицький: „Це чиста сатана, — не при хаті згадуючи!" (І. 470). Надто Леся Українка вміє оминати нечистого в „Лісовій пісні": Той що в скалі сидить 9. Той що греблі рве, вік хвалиться:
Місточки збиваю, Всі гребельки зриваю, Всі гатки, всі запруди, Що загатили люди. 3.
Борис Грінченко: „Під тихими вербами" 1901 р. описує: „Знову ти почав того згадувати! — докоряв йому Карпо. Він не любив, як хто згадував „чорта", а надто в хаті". „Чоловік гарний... І отого, що з хвостом, не любить згадувати." (Твори, вид. 1964 р. т. II ст. 350, 384).
Багато цього знаходимо в творах Панаса Мирного, напр. „Хіба ревуть воли" 20: „Дійшло до того, що ніхто вже Вареника не щитав і за чоловіка, а так таки за самісінького куцого. Дехто помітив і невеличкі рожки на голові в нього, як стригли в прийомі".
У самій нашій мові сильно відбилося давнє вірування в нечисту силу, і слово „чорт" у простонародній мові дуже часте, пор. „Який диявол (чи чорт) його приніс", „Якого чорта прийшов", „Якого дідька вам треба", „Лихий поплутав", „Яким вітром тебе принесло", „Аж ось лихий царя несе" (Шевченко 268), „Сто чортів на тебе" (звідси: осточортіти)14. Навіть найвищий ступінь можна „з чортом" творити: із чорта гарний, хитрий з біса, із чорта багатий і т. ін., на що звернув увагу ще Ол. Павловський у своїй Граматиці української мови 1818-го року16. Пор. у Н. Рибака: Понаїздило до лиха торгових людей („Пер. Р." 55). Грошей у нього чорти не злічать.
Різних злих божків в віруванні нашого народу так було (й є!) багато, що вони в нашій мові витворили навіть особливу складневу форму, — форму безпідметового речення з дієсловом на - ло, напр.: Руки йому відняло, Кудись його вхопило, Вже його понесло, Приперло його до хати, Вже його звалило й т. ін., — тут завжди розуміється Лихо, Нечисте й ін., але щоб не згадувати непотрібно Лиха, воно оминулося особливою формою безпідметового речення. Пор. „Приповідки" В. Плавюка: Викинуло його з пам`яти 239, Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило 260. Такі речення вдавнину не були безпідметові, — їхній підмет кожному був ясний: чорт, лихе, зле.
Вираз „чорта з два!" (не можна, перешкода) дуже старий — тут „чорта" — двійне число.
Слово чорт широко відоме в українській мові, і дало багато похідних слів, напр.: чорторйй — те, що чорт риє в воді, вир; чорторйя — те саме, або ще те, що чорт вирив на землі — яр, яруга; чортополох — зілля. Цікаве слово чортма — нема, з „чорт має" (а не я). Чортихатися — часто вживати слово „чорт".
Б. Грінченко у своїй комедії 1895 р. „Нахмарило" виводить панка Шевцова, який у кожному реченні своєї мови вживає слова „чорт", чортихає: чорти його батька, да чорт його бери, туди ж чорту, стонадцять чортів, а сто чортів, чорт би тебе знайшов, чорт його знає, чорт би вас усіх забрав, хай йому чорт і т. ін.
Загальновідоме слово „ч о р т о п х а й к а", — легенький незвичайний повіз, а пізніше так говорили на авто. Слово старе, знаходиться уже в „Енеїді" Котляревського, у Шевченка й ін. Ось у „На розпутті" 1891 року Б. Грінченка: „Двоє добродіїв устало з поштарської чортопхайки" (Твори, 1963 р. II. 72).
Є ще слово „б і д а" чи „б і д к а" — маленький легкий повіз на дві колесі, — якого Біда пхає, і з ним можна легко мати біду.
В українського народу склалося безконечне число найрізніших приповідок про чорта, див. їх у збірниках Номиса, Франка, Плавюка й ін. Ось іще приповідки із збірника Плавюка: За багачем сам чорт з калачем 8. Довго ходив біс, поки докупи їх зніс 19.
Бога не гніви, а чорта не дразни 20. Чигає, як чорт на грішну душу 117, і десятки інших.


Схожі матеріали:

Категорія: Демонологія, містицизм | Переглядів: 2337 | Додав: traducionalist | Теги: НЕЧИСТА СИЛА, УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ, МІСТИКА, МІСТИЦИЗМ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика