Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Травень » 26 » Повчання, настанови » ТРИ СТУПЕНІ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ
11:03
ТРИ СТУПЕНІ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ
Душа, щоб могла з’єднатися з Богом, повинна конечно позбутися навіть найменших пожадань.
1. Читач напевно давно вже хотів запитати: чи осягненню того високого стану досконалості обов’язково  мусить передувати цілковите умертвлення всіх пожадань, малих і великих, і чи не достатньо опанувати тільки важливіші, пропустивши інші, менш значні. Для душі видається важкою річчю дійти до такого цілковитого зречення, щоб не мала прагнень ані почуттєвих прихильностей до жодної речі чи особи.
2. Даємо відповідь на це. Найперше слід зазначити, що не всі прагнення є однаково шкідливі і не в однаковій мірі шкодять душі. Самі по собі пожадання (говоримо тут про ті, в яких розумна воля не бере участі ані перед ними, ані після них) небагато або й зовсім не перешкоджають душі лучитися з Богом, якщо вони є тільки першими порухами і душа на них не погоджується. Таких пожадань цілковито позбутися в житті неможливо. Вони не є настільки шкідливі, щоб душа не могла дійти до з’єднання з Богом, хоч й би не були цілковито винищені, бо людська природа може їх мати, але душа, як вища сфера, повинна бути від них вільна. Не раз душа, перебуваючи у високому молитовному з’єднанні, відпочиває у владах волі попри те, що має ті порухи у змисловій сфері, однак не відчуває їх у всіх владах душі, які перебувають в молитві.
Від всіх добровільних  пожадань, які торкаються як смертельних, тобто тяжких,  гріхів, так і щоденних, тобто легких чи, навіть, тільки недосконалостей – від тих всіх, хоч би й найменших, мусить душа звільнитися, щоб могла дійти до цілковитого з’єднання з Богом. Це є обов’язковим тому, що стан з’єднання з Богом полягає на цілковитій переміні душі у волю Божу, щоб у ній не було нічого противного волі Божій, але щоб у всьому і в кожнім поруху її воля була волею Божою.
3. Тому кажемо, що в такому стані є одна подвійна воля, тобто воля Бога є одночасно волею душі. Коли би душа бажала якоїсь недосконалості, якої не хоче Бог, тоді не було би єдності з волею Божою, бо душа хотіла би того, чого Бог не хоче. Отже зрозуміло, що душа, яка прагне дійти до досконалого з’єднання з Богом через любов і волю, найперше мусить позбутися будь-якого, хоч би найменшого, пожадання своєї волі. Це означає, що свідомо і добровільно не погоджується на недосконалості, але зусиллями волі відкидає їх зразу ж, як зауважить. Наголошуємо: свідомо! Бо душа без уваги і пізнання, тобто недобровільно, може не раз попасти в недосконалості, щоденні гріхи та природні пожадання, про які ми вже говорили. Про такі мимовільні гріхи написано: "праведний сім раз на день падає і встає” (Пс. 24:16). Але що стосується добровільних пожадань, якими є свідомі повседневні гріхи, хоч би й найменші, то вистачає одного, який не поборюємо, щоб перешкодити душі з’єднатися з Богом. Це стається тоді, коли душа не поборює свого злого налогу (навик, звичка, часто повторюваний гріх), бо одинокі окремі акти різних пожадань не спричиняють стільки шкоди, якщо сам злий налог є опанований. Однак треба змагатися до опанування і цих одиноких актів, бо вони походять з навику недосконалості. Такі навики, що походять з добровільних недосконалостей, які душа не перемагає, є перешкодою не тільки для з’єднання з Богом, але і для самого поступу в досконалості.
4. Подаємо приклади таких налогових недосконалостей: багатомовство, незначне прив’язання до якоїсь речі, особи, книжок, хати, їжі, а також інших дрібних навиків і уподобань, які не намагаємось перемогти, надмірна цікавість, бажання користуватися якоюсь річчю, і тому подібне.
Кожна недосконалість, до якої душа прилипла і проивикла, більше перешкоджає в поступі і чесноті, ніж коли би душа щоденно чинила багато недосконалостей і повседневних гріхів, які, однак, не походять з призвичаєння, ані з тривалого злого навику. Окремі упадки не шкодять душі так, як добровільне прив’язання до якоїсь речі. Отже, якщо душа буде їм підчинятися, то виключено, щоб вона могла поступати в досконалості, хоч би та недосконалість була найменша. Бо однаково, чи птах  буде прив’язаний тонкою ниткою чи товстою, бо і одна і друга його тримає, треба розірвати як одну, так і другу, щоб полетіти. Правда, тонку нитку легше розірвати, але розірвати треба обов’язково. Так є і з прив’язанням до якоїсь речі чи особи: хоч би душа була здібна до святості, не дійде однак до з’єднання з Богом, якщо не переможе це прив’язання.
Прив’язання і пожадання душі можна порівняти з вкопаним стовпчиком на пристані: хоч стовпчик і маленький, але тримає величезний корабель і не пускає його в плавання. Як же сумно бачити не раз душу, подібну до корабля, повну побожних діл, духовних вправ, чеснот і ласк, даних Богом, але яка, однак, не має відваги позбутися якогось уподобання, прив’язання чи почуттєвої схильності (все це по суті одне і те ж) і тому не може рухатися і не може вийти в море Божої любові і досконалості. Не вистачає їй тільки одного ривка, щоб порвати ті нитки прив’язання та звільнити себе від того "стовпчика”, який утримує її на місці.
5. Дуже шкода, що душі перестають змагатися до великого добра. Бо хоч Бог допоміг їм порвати сильніші нитки прив’язання до гріха і світу, однак  вони не хочуть тепер самі розірвати прив’язання до дрібнички, яке слабше за волосинку. А Бог хоче, щоб задля Його любові вчинили це добровільно. З причини тих налогових прив’язань не тільки не поступають вперед, але рухаються назад і тратять те, що через довший час і з великим трудом набули і осягли. Є незаперечною правдою те, що на дорозі вгору, якщо не піднімаєшся, то котишся вниз, якщо не користаєш, то впадаєш. "Хто не зі Мною, той проти мене, і хто не збирає, той розкидає.” (Мт., 12:30)
Хто не дбає про те, щоб заліпити маленьку дірочку у ведрі, втратить всю воду, яка витече. "Хто гордить малими речами, помалу впаде.” "Від однієї іскорки розгоряється вогонь”. Одна недосконалість потягає за собою інші. Тому дійсно не можна зустріти душу, яка занедбує поборення одного пожадання, і одночасно не мала би інших, що випливають з нього. І так стається завжди. Багато осіб, яким Бог дав ласку поступу у великих перемогах і свободі, через дрібні прив’язання під прикриттям якогось добра, товариства чи приязні з часом позбулися духа св. самотності, радості і замилування в духовних вправах і дійшли до втрати всього. А все це сталося тому, що на початках не опанували змислового пожадання, не зберегли себе в самотності для Бога.
6. Щоб дійти до мети, треба завжди іти вперед, треба поступати в умертвленню бажань і ніколи їх не підтримувати. Якщо не позбудемося всього зайвого, не дійдемо до мети. Бо як дерево не запалає вогнем, доки не нагріється до певної температури, яка спричинить вогонь, так і душа не переміниться в Бога з причини хоч би однієї недосконалості, навіть меншої ніж добровільне прив’язання. Душа повинна мати одну волю – Божу, і зрікатися всього, що не подобається Богові, та не догоджати собі. Якщо ж та воля чимось займається і чогось бажає, то не буде наскільки вільна, самотня і чиста, як необхідно для преображення.
7. В Старому Завіті в книзі Суддів розповідається як Ангел прийшов до синів Ізраїля і сказав, що тому, що не винищили вони всіх своїх ворогів, але заприятелювали з ними, будуть віддані їм на поталу, упадок і згубу. (Суддів, 2:1-3)  Отже, слушно поступає Бог з деякими душами. Вирвав бо їх зі світу, умертвив велетнів,  тобто їхні тяжкі гріхи, винищив безліч їхніх ворогів, тобто нагоди до гріха, які мали в світі, і все це для того, щоб з більшою свободою ввійшли до обіцяної землі злуки з Богом. Однак, у них згодом виникла приязнь і братання з карликами – недосконалостями, яких не хочуть знищити, через що загніваний Господь допускає, щоб ті пожадання вели їх до щораз більших гріхів.
8. Також у книзі Ісуса Навина можемо знайти вияснення того, про що говоримо, а саме: при здобуттю міста Єрихону в обіцяній землі Бог наказав знищити все – від чоловіка до жінки, від дитини до старця, від вола аж до дрібної худоби, щоб нічого не брали собі. (Ісуса Навина, р. 6,7) З цього прикладу легко можна зрозуміти, що, щоб дійти до з’єднання з Богом, мусимо умертвити все, що живе в душі – чи багато, чи мало – а душа мусить залишитися без цих жаданих речей і так від них відірватися, ніби вони ніколи не існували для неї, а вона для них.
Святий апостол Павло в листі до коринтян пише: "…бо час позосталий короткий, щоб ті, що мають дружин, були як ті, що не мають, а хто плаче – як ті, що не плачуть, а хто тішиться – як ті, що не тішаться; і хто купує – як би не набули, а хто цьогосвітнім користується – як би не користувалися, бо минає стан світу цього.” (І Кор., 7:29-31). Цими словами апостол повчає нас як повинна душа бути відірвана від всіх речей, щоб прямувати до Бога.

Умертвлення змислів
1.  Які пожадання роблять душі шкоду?
Умертвлення змислів називають "ніччю” і неодмінно треба увійти в ту "ніч”, щоб зблизитися з Богом. Перш ніж почнемо говорити про спосіб входу в ту "ніч”, розглянемо два сумніви:
1)    Чи кожне пожадання може причинити зло душі, тобто позбавити ласки Божої і спричинити в душі п’ять різних втрат і шкод.
2)    Чи кожне з тих прагнень, хоч би найменше і будь-якого роду, може спричинити ті всі п’ять шкод разом, чи одне спричиняє таку шкоду, а друге – іншу, тобто, одне мучить, інше – пригнічує, третє – засліплює?
2.  На перший сумнів відповідаємо, що до втрати ласки, тобто позбавлення Бога, призводять тільки добровільні пожадання, і то в матерії тяжкого гріха. Позбавляють вони в цьому житті ласки, а в майбутньому – посідання Бога.
Стосовно другого сумніву: кожне з тих пожадань - чи то в межах гріха тяжкого чи повседневного, чи то в межах недосконалості – спричиняє душі всі ті шкоди разом взяті. Ці пожадання є поверненням душі до сотворінь, а відверненням від Бога. Та тільки різниця, що пожадання в межах тяжкого гріха спричиняє душі цілковите засліплення, нечистоту, слабкість, і т.п., тоді як пожадання в межах повседневного гріха чи недосконалості не викликає цих шкод цілковито, в найвищій степені, бо не позбавляє душі ласки, а тільки віддає душу у їх владу. Смерть бо душі є їхнім життям. Ці пожадання спричиняють душі часткову шкоду в залежності від ступеня зменьшення ласк, які поступово втрачають, і  в міру того, як пожадання перешкоджають ласці, зростає засліплення, мука і всяка нечистота.
3.  Треба зазначити, що, хоч кожне з пожадань викликає втрати, однак, одні викликають їх безпосередньо і у великій степені, а інші випливають з  них, як з причини. То є правда, що кожне змислове пожадання спричиняє ті всі роди зла, однак в своїй істоті передовсім забруднює душу і тіло.
Хоч похіть викликає все те зло, однак безпосередньо стає головною причиною муки.
Хоч славолюбство і захоплення світом потягає за собою все зло, однак головно і безпосередньо спричиняє затемнення і сліпоту душі.
Врешті, хоч непоміркованість в їді потягає за собою все зло загалом, однак передовсім спричиняє холодність в чеснотах.
Подібно є і з іншими пожаданнями.
4.  Кожний добровільний акт пожадання спричиняє в душі всі наслідки разом і є прямопротилежним до всіх чеснот, які породжують в душі протилежні наслідки. Як кожний акт чеснот викликає в душі одночасно олодкість, споокій, веселість, ясність, чистоту і силу, так само кожне неопановане пожадання викликає одночасно замучення,  затруднення, слабкість, сліпоту, нечистоту. Всі чесноти у душі  виникають через вправляння в одній з них; рівно ж всі вади ростуть в душі як наслідок набуття однієї. Цього не можна зауважити в хвилину задоволення пожадання, але пізніше легко побачити його згубні наслідки. Це можна краще зрозуміти на прикладі з книги Одкровення: Ангел поручив св. Іванові з’їсти книжку, яка на устах була солодка, а у шлунку – гірка. Так само в момент задовільнення пожадання  нам солодко і  ніби добре, а пізніше відчуваємо повні гіркоти наслідки. Про це найкраще знають ті, хто не раз піддавався пожаданням. Деякі люди є настільки засліпленими і безчуттєвими, що не відчувають тієї гіркоти. Вони віддалися сатані і не хочуть Бога.
Все це не відноситься до природних недобровільних пожадань, спокус, на які душа не погоджується. Такі пожадання не спричиняють душі жодного з вище описаного зла. Хоча особа, які їх терпить, часто вважає через неспокій і пристрасті, які ці пожадання викликають, що себе заплямила і опоганила, однак так не є. Навпаки, спричиняють вони в ній позитивні наслідки, бо тим самим, що з ними бореться, набуває мужності, чистоти, світла, потіхи, і багато інших дібр. Ісус Христос сказав до св. Павла: "… сила Моя здійснюється в немочі.” (2Кор., 12:9)
Тільки добровільні  пожадання спричиняють душі всі названі шкоди і ще багато інших. Тому найважливіша задача духовного вчителя – викорінити в своїх учнів найменше пожадання, намагаючись позбавити їх того, чого прагнули, щоб вберегти їх від великої нужди.

Як треба поводитися душі, щоб увійти в "ніч змислів”

1.  Найперше треба знати, що зазвичай душа входить в "ніч змислів” двома способами: діяльним і бездіяльним (мимовільним, під впливом ласк Божих).
Діяльним спосіб є тоді, коли душа сама може зробити і робить умертвлення. При мимовільному способі душа нічого не робить, поводиться пасивно, а тільки Бог в ній чинить.
2.  Перестороги, які подаємо нижче, хоч короткі і нечисельні, але сильні і ефективні для поборення пожадань. Хто щиро хоче ними скористатися, не буде потребувати жодних інших, бо в них знайде все.
3.  По перше, треба мати постійне прагнення наслідувати у всьому Ісуса Христа., намагаючись уподібнити своє життя до Його життя. Тому треба часто роздумувати про Його святе життя, щоб уміти його наслідувати і поступати у всіх обставинах так, як поступав би Він.
4.  По друге, щоб легше досягти наслідування Христа, треба відкинути всі уподобання, які живлять змисли і які не служать честі і славі Божій. Позбутися і очиститися від них треба задля любові Ісуса Христа, який у земному житті не мав іншого уподобання, окрім виконання волі Свого Отця.
Наприклад, коли випадає нагода чути щось приємне, що не має на меті службу і славу Божу, то треба зректися уподобання в цьому і не слухати; коли є нагода дивитися на щось миле, що  не підносить душі до Бога, то не треба тим любуватися. Так само треба поступати щодо розмови та інших речей. Коли ж не можна чогось уникнути, вистачає не мати в тому уподобання, хоча й відчуваємо певні враження.
Нехай душа старається з допомогою даного способу умертвити змисли, очистити їх від всякого уподобання, занурити їх ніби в темноту. При такій пильності за короткий час душа зробить значний поступ вперед.
5.  Для умертвлення і удосконалення  чотирьох природніх пристрастей, якими є: радість, надія, страх і біль, з опанування і заспокоєння яких випливають вище згадані і всі інші користі, належить застосовувати цілковито вистачаючий середник, який подаємо. Буде він джерелом багатьох чеснот і заслуг.
6.    Старайтеся завжди схилятися:
- не до того, що легше, а до того, що трудніше;
- не до того, що приємніше, а до того, що неприємне;
- не до того, що смачніше, а до того, що несмачне;
- не до того, що дає спочинок, а до того, що вимагає праці;
- не до того, що приносить потіху, а до того, що не приносить задоволення;
- не до того, що більше, а до того, що менше;
- не до того, що славне і цінне, а до того, що низьке і погорджене;
- не до того, щоб прагнути чогось, а до того, щоб нічого не прагнути;
Не шукай того, що краще серед сотворених речей, а того, що гірше.
Прагни з любові до Христа дійти до цілковитого очищення, убожества, втрати і відірвання від всього, що є на світі.
7.  Ці зусилля треба чинити цілим серцем і з підданням волі. Бо, якщо щиро приступимо до них, виконуючи їх старанно і розсудливо, то скоро знайдемо в них велику розкіш і потіху. 8.  Вистачає вірно сповняти те, про що ми говорили, щоб ввійти в "ніч змислів”.
Для більшої користі подаємо ще інший спосіб вправляння, який нас навчить умертвляти пожадання тіла, пожадання очей і світову гордість, які панують в світі (1Ів., 2:16) і з яких виникають всі інші пожадання.
9.  По перше, старатися упокорятися у вчинках і прагнути, щоб інші нас упокоряли (це проти пожадання тіла);
по друге, упокоритися в словах і прагнути, щоб інші з нами те чинили (це проти пожадання очей);
по третє, упокорятися в думках і прагнути, щоб інші так про нас думали (це проти гордині світу).
10.  На закінчення тих пересторог треба пригадати науку, як вийти на вершину гори – святої злуки з Богом.
11.  - Щоб дійти до смакування всього, не бажай нічого смакувати.
-    щоб дійти до посідання всього, не бажай посідати нічого і ні в чім.
-    щоб дійти до того, щоб був всім, не бажай бути чимось ні в чому;
-    щоб дійти до пізнання всього, не бажай пізнавати нічого ні в чому;
-    щоб дійти до того, в чому не маєш уподобання, мусиш іти через те, в чому не маєш уподобання;
-    щоб дійти до того, чого не пізнав, мусиш іти через те, чого не пізнаєш;
-    щоб дійти до того, чого не посідаєш, мусиш іти через те, чого не посідаєш;
-    щоб дійти до того, чим є ти, мусиш іти через те, чим не є ти.
12.  Спосіб не ставити перешкод у всьому.
-    Коли затримаєшся на чомусь, перестанеш змагатися до всього
-    Тому, щоб дійти цілковито до всього, мусиш відректися себе цілковито у всьому.
-    А коли дійдеш до посідання всього, маєш те посідати, не прагнучи нічого.
-    Бо, якщо хочеш мати щось у всім, не посядеш в Бозі чистого скарбу.
13.  В такому очищенні дух знайде свій спокій і відпочинок, бо не бігає за нічим, нічого його не мучить на дорозі до вершини і нічого не тягне вниз, перебуватиме бо в самій середині своєї покори. Як тільки чогось пожадає, тим самим себе обтяжує.

Іспит совісті

Вирахування тих всіх сумних овочей ненормальної любові самого себе спонукає нас до поважного обрахунку сумління і показує нам, що поле для умертвлення є дуже велике, якщо хочемо жити святим життям.
Тяжко пізнати свою натуру. Треба щовечора в покорі і з жалем застановлятися над тими блудами, які зробили думкою, словом, вчинком чи занедбанням. В іспиті совісті ми не повинні надмірно роздумувати над собою, а повинні більше задивлятися в Бога. Повинні запитати себе: як Господь Бог оооцінив цей день чи тиждень, який я прожив? Що в мене було від Бога, а що від себе самого? В чому шукав щиро Бога, а чому шукав себе? Тоді душа буде судити себе ніби згори, у світлі Божім, так як буде себе судити в останній день свого життя.
Під час обрахунку наших гріхів не віддаляймося від безкінечного Божого Милосердя. Навпаки, дивімся на нашу слабість і нужду у світлі доброти Божої, яка завжди є безмежна. Тоді іспит совісті не тільки нас не знеохотить, а побільшить нашу довіру до Бога.
Страшний вид наших гріхів показує вартість відповідних чеснот. Наша справжня праведність особливо виявляється в терпінні, яке є карою за гріхи. Треба, щоб вид поповнених нами гріхів і жаль, що ми їх вчинили, зродили в нас бажання праведності. Треба, щоби ганьба і бруд нечистоти вказували нам через контраст на безцінну вартість чистоти; щоби злоба гніву і заздрості дала нам відчути високу вартість правдивої лагідності і любові; щоби вид страшних наслідків духовного лінивства оживляв у нас бажання духовної ревності і радості; треба, щоби прояви гордині дали нам зрозуміти в певнім сенсі цілу мудрість і велич правдивої покори.
Просім Господа Бога, щоби наповнив нас святою ненавистю до гріха, віддаляючого нас від Бога, від Якого отримуємо все добро і Який обіцяє нам вічне щастя, якщо не будемо грішити. Свята ненависть до гріха є ніби зворотньою стороною любові до Бога. Неможливо сильно любити Бога і не мати ненависті до гріха, брехні і зла. В Непорочному Серці Марії як наслідок Її гарячої любові до Бога є сильна відраза до зла, що чинить Її страшною для диявола. Просім Непорочне Серце Марії, Пресвяте Серце Ісуса дати нам ту святу ненависть до гріха гордині, духовного лінивства, заздрості, несправедливого гніву, нечистоти, пожадливості, щоби чимраз більше зростала у нас правдива любов до Бога, а в Бозі - до ближніх.
Середником умертвлення гордині є часте розважання упокорень Спасителя і гаряче прохання Бога про чесноту покори. Для перемоги над заздістю використовуємо молитви за ближніх і побажання їм того добра, що і собі. Учімося також повстримувати гнів, втікаючи від того, що викликає гнів, намагатися поступати стримано і говорити лагідно.
Умертвлення є обов’язковими  на дорозі до святості. З боязні, щоб не впасти в гординю з причини своїх талантів і успіхів, треба постійно робити умертвлення.
Великі потоки ласк проходять через душу священика для навернення інших людей і якщо він впаде в гординю, то той потік ласк може цілковито припинитися, а його проповіді стануть безплідні.
Зрозуміймо, що ми насамперед повинні спасти свою душу, повинні робити довкола себе добро, повинні навертати грішників і задля цього повинні використати всі середники, дані нам Спасителем, поступово знищуючи гріх через поступ у чеснотах, а особливо у любові Бога.
Несвідомі гріхи, немочі і злоби.
Останнім часом почало ширитися таке єретичне переконання, що тільки гріх злоби є смертельним, а так звані несвідомі гріхи і немочі не є смертельними (наука модернізму).
Приведемо коротко науку св. Томи з Аквіну.
Несвідомий гріх - це гріх, який походить з несвідомості добровільної і провинної, званої несвідомістю переможеною. Гріх немочі - то гріх, який походить з сильної пристрасті, що послаблює волю і тягне її до вчинків згідно пристрасних бажань. Якщо говорити про гріх злоби, то ним є гріх, вчинений цілковито свобідно і свідомо наперекір голосу совісті, часто, навіть, без пристрасті і підсвідомості.
Гріх є тим тяжчим, чим є більше добровільним, чим робиться з більшим розумінням і з більшим самолюбством.
Навпаки, чеснота має тим більшу заслугу, чим є більш добровільною, усвідомленою, і випливає з більшої любові до Бога і ближнього, яка може дійти аж до святої погорди самим собою.
Так, наприклад, хто молиться з надмірним прив’язанням до почуттєвих потіх, має меншу заслугу, ніж той, хто триває на молитві без жодної потіхи в постійній і глибокій спокусі (депресії). Але після виходу з цього випробування його заслуга не зменшується, якщо молитва його випливає з рівної любові, яка тепер відгукується щасливим відлунням в сфері його почуттів. Правдою є також, що один акт внутрішньої чистої любові має більшу ціну в очах Божих, ніж багато зовнішніх вчинків, надхненних меншою любов’ю.
У всіх цих випадках - чи говоримо про добро чи зло - треба особливу увагу звертати на те, що походить від вищих влад: розуму і волі, тобто на акт волі, виконаний з свідомістю. Як злий вчинок, поповнений з повною свідомістю і згодою (наприклад, формальна угода з дияволом) має тяжкі наслідки, так і добрий вчинок (наприклад, жертвування себе Богу) вчинений цілком свідомо і добровільно і часто повторрюваний, може мати чимраз більші наслідки в діланні добра, бо Святий Дух є, без сумніву, безконечно могутніший, ніж злий дух, і може більше зробити для нашого освяченя, ніж той для нашої погуби.
Злий дух, якщо ми йому відкриємо двері нашого серця, не може проникнути до нутра нашої волі, тоді як Бог є нам ближчий, як ми самі собі, і може нас сильно і лагідно схилити до вільних і заслуговуючих вчинків, найглибших і найвиших, тих, які є вступом до життя вічного.
 
Щотижнева газета для греко-католиків
2008 р.


Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 2591 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: умертвлення, пожадання, святість, гріх, настанови, повчання, спокуси, духовне життя, іспит совісті | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика