Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [428]
Пророцтва, об'явлення [51]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [67]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Липень » 28 » Суспільні проблеми » Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі
21:35
Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі
В Україні через бурхливе політичне життя та війну з Росією люди мало цікавляться тим, що відбувається за кордоном. Однак на шляху до євроінтеграції було б незайве знати трохи глибше про процеси, що відбуваються на Заході, та їх джерела.

Почнімо з того, що після розпаду СРСР і фактичного переходу Китаю на капіталістичні рейки історія марксизму та його варіацій у світі не закінчилася. Навпаки, у Європі й в англосаксонському світі соціалістичні партії мають досить сильні позиції, а подекуди й формують уряди.

До прикладу: соціалісти — при владі у Франції, Італії, входять до провладної коаліції в Німеччині. У Великій Британії лейбористи були при владі протягом 13 років поспіль — з 1997-го по 2010 р. Станом на 2013 р. у Європі загалом було 15 лівих урядів, хоча до 2016-го їх трохи поменшало. Президентами Єврокомісії з 1999-го по 2014 р. були представники лівого табору: італієць Романо Проді й португалець Жозе Мануель Баррозу. Останній іще зі студентських років був одним з лідерів Португальської робітничої комуністичної партії, офіційною ідеологією якої був маоїзм. У Європарламенті соціалісти мають другу за чисельністю фракцію, хоча до цього мали більшість. Якщо говорити про США, то Демократична партія там за останні десятиліття взяла серйозний крен уліво.

Відродження лівої ідеології обговорюється і в західній пресі. Зокрема у статті для World Affairs "Новий комунізм: відродження утопічної помилки" (2012) Алан Джонсон відзначає це як загрозу, особливо для ідеалістичної молоді. У статті для The Guardian "Чому марксизм знову на підйомі" (2012) соціаліст Стюарт Джефріс пише, що для молодих людей марксизм уже не асоціюється зі сталінськими таборами, і від себе додає: "звичайно, немає прямої лінії від Комуністичного маніфесту до ГУЛАГу".

Безумовно, західні ліві врахували досвід Радянського Союзу і не заходжуються відразу скасовувати приватну власність і встановлювати диктатуру пролетаріату. На озброєння вони взяли "культурний марксизм", розроблений Франкфуртською школою, і встановлюють "культурну гегемонію" за Антоніо Грамші. Але, щоб зрозуміти логіку цих процесів, потрібно нагадати, що ж таке власне марксизм, і зробити невеликий екскурс в історію.

Ключові цілі марксизму викладено в Комуністичному маніфесті (1848) Карла Маркса й Фрідріха Енгельса, які бажано було б освіжити в пам'яті наших громадян.

1. Знищення приватної власності. Це те, що найбільш відомо, але насправді не є єдиною метою марксизму.

2. Знищення сім'ї. "Знищення сім'ї! Навіть найбільш крайні радикали обурюються цим мерзенним наміром комуністів... Ви, комуністи, хочете запровадити спільність дружин, — кричить нам хором уся буржуазія. Немає нічого смішнішого за високоморальний жах наших буржуа з приводу уявної офіційної спільності дружин у комуністів. Комуністам немає потреби запроваджувати спільність дружин, вона існувала майже завжди".

3. Знищення понять "батьківщина" і "нація". "Комуністам дорікають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність. Робітники не мають вітчизни. У них не можна відняти того, чого в них немає".

4. Знищення релігії. "Нам скажуть… "комунізм же скасовує вічні істини, він скасовує релігію, моральність, замість того щоб оновити їх"... Комуністична революція є найбільш рішучим розривом з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в перебігу свого розвитку вона найрішучіше пориває з ідеями, успадкованими від минулого".

Як бачимо, марксизм не обмежується виключно економікою, а є більш комплексною ідеологією, яка претендує на всеосяжність і "всебічну революцію" суспільних відносин. Кінцевою метою марксизму можна вважати створення "нової людини" і нової соціальної "спільності" — утопічного суспільства, де люди були б абсолютно рівні й вільні від усього: експлуатації, моральних норм, сімейних уз, обов'язку перед державою тощо. Чи справді така свобода й рівність будуть благом для людства — запитання риторичне.

При спільних цілях марксисти розходились в інструментах, відтак одних знаємо як поміркованих, інших як радикальних. Останні взяли гору в Росії. В Європі ж більше схилялися до поступових перетворень і "повзучої революції".

Один з ключових ідеологів марксизму ХХ ст. італієць Антоніо Грамші особисто відвідав СРСР у 1922–1924 рр., зустрічався з Володимиром Леніним і бачив опір, який політика більшовиків викликає у ще патріархальних народних масах.

Розчарувавшись у радянському проекті, Грамші розробив власну теорію "революційного переходу" — теорію культурної гегемонії. Вона полягає в тому, щоб спочатку підготувати соціальний ґрунт, змінити світогляд широких мас, зробити ідеологію марксизму, дослівно, "народною релігією", а вже потім установлювати свій комуністичний рай.

Радянський учений Сергій Кара-Мурза так описує цю теорію: "За Грамші і встановлення, і підрив гегемонії — "молекулярний" процес. Він протікає не як зіткнення класових сил, а як невидима, малими порціями, зміна думок і настроїв у свідомості кожної людини. Гегемонія спирається на "культурне ядро" суспільства, яке включає в себе сукупність уявлень про світ і людину, про добро і зло, прекрасне й огидне, безліч символів та образів, традицій і забобонів, знань і досвіду багатьох століть. Поки це ядро стабільне, у суспільстві є "стійка колективна воля", спрямована на збереження існуючого порядку. Підрив цього "культурного ядра" і руйнування цієї колективної волі — умова революції. Створення цієї умови — "молекулярна" агресія в культурне ядро. Це — не прорікання якоїсь істини, яка зробила б переворот у свідомості, якесь осяяння. Це "величезна кількість книжок, брошур, журнальних і газетних статей, розмов і суперечок, які без кінця повторюються".

Головною дійовою особою в установленні й підриві культурної гегемонії Грамші вважає інтелігенцію, або, сучасним сленгом, лідерів думок, які мають артикулювати "правильні" меседжі. Виконавцем цих меседжів вже стає не лише пролетаріат, а й різного роду "пригноблені групи": "маються на увазі не тільки пригноблені економічно, а й також жінки, етнічні меншини і багато злочинців", — пише він у "Тюремних нотатках".

Свою працю Грамші завершує так: "культурний план носитиме головним чином негативний характер, зведеться до критики минулого і до того, щоб піддати забуттю старе і зруйнувати його, а план позитивного будівництва буде намічений іще в дуже "загальних рисах", які в будь-який момент можна (й потрібно) буде змінювати, щоб план відповідав новостворюваній економічній структурі".

Теорія Грамші була сприйнята марксистами на Заході і знайшла продовження й розвиток у так званій Франкфуртській школі, серед ідеологів якої були угорський революціонер Дьйордь Лукач, німецький філософ Макс Хоркхаймер, пізніше долучилися психолог Еріх Фромм, сексолог Вільгельм Райх, соціологи Теодор Адорно й Герберт Маркузе. У 1933 р., після захоплення влади нацистами, основоположники школи змушені були переїхати з Німеччини до США, де й розвинули свою бурхливу діяльність.

Основним науковим напрямом Франкфуртської школи стала так звана критична теорія, яка з позиції марксизму і психоаналізу Фрейда почала, за настановами Грамші, методично критикувати буквально все "старе", що є на Заході і що становило ядро західної культури.

Ключовими об'єктами критики стали, наприклад.

Інститут сім'ї, і не просто сім'ї, а традиційної християнської сім'ї, голова в якій батько. Теодор Адорно у своїй праці "Авторитарна особистість" доходить висновку, що виховання в такій сім'ї призводить до фашизму, антисемітизму, ксенофобії і було одним з чинників Голокосту. Натомість пропонується зламати розподіл гендерних ролей у сім'ї через матріархальну й андрогінну теорії (остання стирає відмінності в статях і утверджує "взаємозамінність").

Християнство. Крім згаданої вище книжки Адорно, назвемо й працю Еріха Фромма "Догма про Христа". У ній він розбирає християнство "на молекули" з позиції психоаналізу Фрейда. У Фромма виходить, що християнство — це не більше ніж "старий міф про бунтівного сина, вираження ворожих настроїв до батька". Хоча це й звучить менш агресивно, ніж спроба Адорно прив'язати християнство до фашизму.

Сексуальна мораль. Саме представник Франкфуртської школи Вільгельм Райх своєю книжкою "Сексуальна революція" запровадив термін, поставлений у її заголовок, і був активним апологетом звільнення від сексуальної моралі. Нагадаємо, що на світанку СРСР більшовики також обстоювали "вільне кохання", активним прихильником якого була революціонерка й радянський дипломат Олександра Коллонтай. Закінчилося все поширенням венеричних захворювань і швидким закриттям експерименту.

Далі за всіх пішов Герберт Маркузе, який зі своїми працями "Ерос і цивілізація" й "Одномірна людина" одночасно утверджував "принцип задоволення" і "велику відмову" від панівних цінностей західної цивілізації у всіх її різновидах. Усе це в комплексі мало величезний вплив на популяризацію марксизму серед бунтівної західної молоді
1960-х. Сам Маркузе стає для них культовою постаттю. Під час паризького повстання 1968 р. студенти несли транспаранти з написом: "Маркс, Мао і Маркузе".

У праці "Одномірна людина" він розвиває тезу Грамші про "пригноблені групи" як двигун революційних змін уже замість пролетаріату: "Однак під консервативно налаштованою основною масою народу прихований прошарок знедолених і аутсайдерів, експлуатованих і переслідуваних представників інших рас і кольорових, безробітних і непрацездатних".

Саме в різного роду "пригноблених групах" марксисти відтоді вбачають головний двигун революційної боротьби проти системи. Цими групами стають феміністки, представники національних, сексуальних, релігійних та інших меншин.

А тепер повернімося в 2016 рік і подивімося на позиції, що їх обстоюють ліві партії на Заході сьогодні.

1. Мультикультуралізм. Саме соціалістичні партії є головними адептами ідеї зниження бар'єрів для мігрантів та біженців з країн третього світу. Така політика дуже прагматично пов'язана з тим, що самі ліві виступають за широку допомогу "нужденним" з бюджету, і цими нужденними виявляються здебільшого саме мігранти. Тобто, запрошуючи мігрантів, ліві створюють собі електоральну базу, яка гарантує їм голоси на виборах.

Мультикультуралізм виконує і стратегічну мету, зазначену в Комуністичному маніфесті, — руйнування понять "нація" і "батьківщина". Запрошуючи мігрантів і налаштовуючи етнічні меншини проти власної держави, суспільство з єдиного моноліту перетворюється на різнорідний мікс, частини якого вже не мають почуття обов'язку і любові до держави, в якій живуть.

2. Толерантність і політкоректність. Уперше використовувати "толерантність" як інструмент боротьби запропонував саме Герберт Маркузе у праці "Репресивна толерантність". Він пише: "Відтак толерантність, що звільняє, повинна означати нетерпимість до правих рухів і толерантність до лівих рухів. Що ж до обсягу цієї толерантності і нетолерантності, то вона повинна стосуватися як дій, так і дискусії і пропаганди, як діла, так і слова".

Радянський дисидент Володимир Буковський, якого СРСР свого часу обміняв на Луїса Корвалана і який зараз проживає у Великій Британії, вважає, що політкоректність гірша за ленінізм: "з'явилися закони про hate speech — мову ненависті, щось на зразок статті 70 радянського Кримінального кодексу, за якою мене судили. "Мовою ненависті" оголосили будь-яку згадку про расові відмінності або сексуальні схильності. Ви не маєте права визнавати очевидні факти. Якщо ви їх згадуєте публічно — це злочин".

3. Права ЛГБТ. Цей пункт також міститься в обов'язковому порядку у програмах західних соціалістів. Він спрямований насамперед на остаточне руйнування сім'ї, що, нагадаємо, є однією з ключових цілей Комуністичного маніфесту.

Легалізуючи одностатеві шлюби, розривається зв'язок між отриманням задоволення і народженням дитини. Ці процеси стають уже фактично непов'язаними. Відтак наступним кроком логічним є запитання: а чому партнерів у шлюбі має бути, власне, двоє?

The Washington Times цитує відому російську ЛГБТ-активістку Машу Гессен: "боротьба за одностатеві шлюби, як правило, включає в себе неправду про те, що ми будемо робити з шлюбом, коли досягнемо мети. Це ж елементарно, що інститут шлюбу не має існувати!" При цьому вона зазначає, що сама має трьох дітей з п'ятьма батьками. "Я не розумію, чому не можна мати п'ятьох батьків юридично", — каже вона.

Виховання ж дітей в одностатевих сім'ях є, по суті, великим соціальним експериментом, який не мав місця в історії людства. І такі експерименти над дітьми з непрогнозованими наслідками є абсолютно аморальними, хоча й дуже типовими для марксистів.

4. Радикальний фемінізм. Ще один пункт лівого порядку денного. Цитований вище Володимир Буковський, який працював нейрофізіологом у США, згадує: "Я вперше із цим зіткнувся 1983-го чи 1984 року. Я йшов до своєї лабораторії, а назустріч сходами спускалися дві дівчини. Я притримав для них двері. Вони подивилися на мене з презирством і сказали: "Чоловіча шовіністична свиня". Я нічого не зрозумів і дуже здивувався. Розповів колегам, вони почали сміятися: "То це з університету Берклі. Звідти йдуть усі ліворадикальні рухи. Це якась нова мода — феміністки, вони кажуть, що, коли ми, чоловіки, поводимося з жінкою як із жінкою, ми її цим принижуємо".

5. Раннє сексуальне виховання дітей. Цей пункт є також типовим для марксистів. Засновник Франкфуртської школи угорський революціонер Дьйордь Лукач, який у 1919 р. був в.о. наркома просвіти Угорської Радянської Республіки, запровадив курс радикальної сексуальної освіти для угорських школярів. Його колега Вільгельм Райх у книжці "Сексуальна революція" також активно виступає за "права" дітей і підлітків у сексуальній сфері: "1928 року, коли я заснував у Відні "Соціалістичне товариство сексуальних досліджень і консультування з сексуальних питань", відкидалося саме існування прав дітей і підлітків у сексуальній сфері. Політики виганяли нас зі своїх організацій, бо ми захищали права дітей і підлітків на природну любов".

Нині сексуальна освіта дітей передбачає, зокрема, викладання гомосексуалізму як норми і навіть нав'язування ідеї "гендерної ідентичності", тобто що дитина може змінити свою стать, коли "відчуває", що є не дівчинкою, а хлопчиком і навпаки. Зрозуміло, у ранньому віці діти є дуже сприйнятливими, тому зростання кількості операцій зі зміни статі не в останню чергу спричинене саме цим.

Цікаво, що в антиутопії Олдоса Хакслі "О дивний новий світ" сексуальна освіта дітей і "вільне кохання" були обов'язковими елементами "антиутопічного" устрою.

6. Трансгендерність. Так, власне, і називається явище, коли чоловік вважає, що він насправді жінка, і жінка — навпаки. І, здавалося б, хай собі вважає, але ліві виступають навіть за те, щоб такі трансгендери могли користуватись усіма "сервісами", що передбачені для їхньої "справжньої" статі. Йдеться, наприклад, про те, що чоловік, який вважає себе жінкою, має право відвідувати жіночі вбиральні, і заперечувати це право нетолерантно.

Оглядач CNN Джон Саттер, який, згідно з описом на сайті CNN, спеціалізується на темі "соціальної справедливості", у своєму блозі (травень 2016 р.) пропонує провести "революцію вбиралень". Він пише: "Але ви знаєте, що ще абсурдно? Ідея, що Шеффілд (трансгендер) або будь-хто інший повинен вибирати чоловічий чи жіночий туалет узагалі. Це не бінарний гендерний світ. Люди не вписуються в шаблони "Ч" і "Ж". Вже час нашим громадським вбиральням це відображати. Справедливий спосіб зробити це полягає в десегрегації вбиралень за статевою ознакою, а це означає усунення чоловічих і жіночих позначок на користь вбиралень із позначкою "Всі статі".

Не дивно, що далі Саттер порівнює боротьбу трансгендерів за свої права з боротьбою за права темношкірих у 1960-х і геїв у 1980-х.

7. Безумовний дохід. Концепція безумовного доходу передбачає, що кожен громадянин отримує право на гарантований щомісячний дохід незалежно від того, працює він чи ні. Подібні експерименти проводяться вже в деяких містах Нідерландів, Німеччини, Канади й Фінляндії. У червні 2016 р. відбувся референдум про безумовний дохід у Швейцарії, але зазнав фіаско. У парламенті країни ідея також не знайшла підтримки, і практично всі партії, крім "ліво-зелених", висловилися проти.

Такими є ключові позиції, на яких стоять неомарксисти сьогодні.

Окремо скажемо, що головним оплотом марксизму на Заході вважаються університети. У статті для The Financial Times "Політичне стадне мислення шкодить університетам" (2016) Джон Кей наводить дані опитувань серед викладачів США і Великої Британії, від 60% до 90 яких мають ліволіберальні погляди. Політичний оглядач Дінеш Д'Соуза пише, що "на факультетах американських елітних коледжів більше марксистів, ніж у всій Росії і Східній Європі разом узятих", і говорить про вплив лівих викладачів на Гілларі Клінтон і Барака Обаму в студентські роки. Навіть в Австралії обурюються активністю марксистських викладачів (Ендрю Болт. "Ми платимо за викладання марксистської політики". — Herald Sun, 2014).

Така "політика" вишів не може не позначатися на студентах. У соцопитуванні Франка Лунтца (лютий 2016 р.) серед американців від 18 до 26 років найбільш "гуманною" економічною системою вважають соціалізм — 58%, капіталізм — 33 і комунізм — 9%. Опитування, проведене Гарвардським інститутом політики (квітень 2016 р.) серед молоді віком від 18 до 29 років, дає трохи інші результати: 52% за капіталізм і 41% за соціалізм (серед тих, хто голосує на виборах). Цікаво, що соціалізм, як правило, більше підтримують 18–20-річні (41%), демократи (50%), виборці Клінтон (54%), вихідці з Латинської Америки (38%) і афро-американці (39%). Тобто ставка Грамші й Маркузе на гру на почуттях "пригноблених груп" працює й нині.

Звичайно, як реакція на вказані вище явища виникає і протидія. Насамперед це зростання популярності правих у Європі, референдум Великої Британії щодо виходу з ЄС (зокрема, через політику ЄС щодо біженців) та успіх Дональда Трампа в США, який своєю фішкою зробив саме боротьбу з політкоректністю, толерантністю й мігрантами. Але загалом ідеї "культурного марксизму" досить глибоко проникли у свідомість людей і, за Грамші, стали подекуди "народною релігією". При цьому багато прихильників ідей "культурного марксизму" навіть не усвідомлюють їх марксистського походження.

Такі процеси відбуваються нині в західному світі. Особливо цікаво їх спостерігати паралельно з декомунізацією в Україні. Поки ми прощаємося з радянським минулим, дехто на Заході проповідує і практикує неомарксизм. Пригадується, що, коли звалили пам'ятник Леніну в Києві, єврочиновники цього, м'яко кажучи, не оцінили. Дуже хотілося б, щоб українські єврооптимісти, подекуди перетворюючи гонитву за "європейськістю" на культ карго, не почали споруджувати замість пам'ятника Леніну нерукотворний пам'ятник Антоніо Грамші.

Звичайно, все викладене вище не означає, що прав меншин не треба захищати чи не треба прагнути рівності. Але якщо ви підсаджуєте на соціальну допомогу ті ж таки "ображені" меншини, ви насправді їм шкодите, бо життя на державній допомозі веде до деградації. Краще навчити цих людей заробляти. Або якщо ви наголошуєте, що будь-яке звільнення з роботи афроамериканця чи мусульманина є підставою для позову до суду, то невдовзі їх узагалі перестануть брати на роботу, що знову ж таки їм лише зашкодить. Або коли ви кажете гомосексуалістам чи трансгендерам, що їхній стан — це привід для гордості, а не для того, щоб розібратися в собі, це також радше на шкоду їм. Соціалісти хочуть стати няньками для всіх, щоб раптом не образити чиїхось "почуттів". Та лікар, аби допомогти, інколи має зробити боляче. У цьому сенс здорового глузду. Якщо справді є завдання допомогти, а не використати когось для власних цілей.
http://gazeta.dt.ua



Схожі матеріали:

Категорія: Суспільні проблеми | Переглядів: 299 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: суспільні проблеми, публіцистика, марксизм, гомодиктатура, ліберастія, гейропа, толерастія, комунізм, масонерія і антихрист | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Серцю Діви Марії

Відправляємо:

Годину прославлення


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика