Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2011 » Вересень » 26 » Повчання, настанови » Святі отці про прозорливих (ІІ)
11:00
Святі отці про прозорливих (ІІ)
31.  Говорили про одного великого старця в скиті, — коли браття будували келію, він із радістю виходив і закладав фундамент, та не йшов геть до тієї пори, поки її не закінчено. Якось, коли вийшов він на будову келії, був дуже сумний. І кажуть йому браття: Чому ти сумний і зажурений, авво? А він сказав їм: Буде спустошене це місце, діти. Бо я бачив, що загорівся вогонь у скиті, а браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його; і знову загорівся і знову браття взяли віття і, вдаряючи ним, погасили його. Загорівся вогонь і втретє, і обняв увесь скит, та вже не могли його погасити. Тому я сумний і журюся.
32.  Оповідав один із отців: Коли приносили клирики Чесні Дари в скиті, сходив на просфору Святий Дух, наче орел, і ніхто Його не бачив, крім клириків. Одного дня попросив один із братів щось у диякона, але той сказав йому: Не час тепер. Коли ж вони пішли на приношення Дарів, не зійшла як зазвичай подоба орла. І сказав пресвітер до диякона: Що це значить, що не зійшов орел, як звичайно? І сказав пресвітер до диякона: Направду, або в мене, або в тебе є гріх; відступи від мене трохи, а як зійде, буде очевидно, що через тебе не сходив, а як ні, то зрозуміємо, що задля мене не зійшов. І коли відступив диякон, одразу зійшов орел. А як закінчилася служба, сказав пресвітер до диякона: Скажи мені, що ти зробив. Він же пояснив йому, кажучи: Не відчуваю в собі гріха, крім того хіба, що приходив до мене брат і просив у мене щось, а я відповів: «мені ніколи». І каже йому пресвітер: Справді, через тебе не сходив орел, бо ти засмутив брата. І диякон пішов і перепросив брата.
33.  Сказав старець: Написано: Праведник, наче пальма, зацвіте (Пс. 91, 13). А слово це означає, що плід добрих діл і високий, і простий, і солодкий. У пальмовому дереві одна серцевина та ще й біла, що містить у собі всю її силу. Подібне можна знайти і в праведника: серце в нього одне і пряме, що взиває до одного Бога. Воно й біле, бо має просвічення віри, і будь-яке ділання праведного в його серці. А гострий вершок його (пальмового дерева) — це спротив праведника дияволові.
34.  Скаже другий старець: Шунамійка прийняла Єлисея, бо не мала ні з ким зносин. Кажуть, що Шунамійка — це образ душі, а Єлисей, — образ Святого Духа. Тільки-но душа віддалюється від життєвого пристрастя і збентеги, приходить до неї Дух Божий, і тоді може вона народжувати, хоча б була неплідна.
35.  Инший із отців сказав: Очі свині з природи так влаштовані, що звертаються до землі й ніяк не можуть споглянути на небо. Так і в тих, що насолоджуються приємностями, душа, раз упавши в нечистоту гріховної насолоди, з трудом може глядіти на Бога або думати що-небудь гідне Його.
36.  Був один старець, великий провидець; він твердив, кажучи: Ту силу, що її я бачив, яка стояла над купіллю хрещення, бачив я і над одежею ченця, як він приймає схиму.
37.  Ще инший із старців казав, що часто, як диякон виголошує: «Возлюбім друг друга» (поцілуймо), бачив він на устах братів Святого Духа.
38.  Трапилося, старець був так просвічений, що видів, що діялося і говорив: Я бачив, що раз у кеновії брат роздумував у своїй келії, коли це прийшов демон і став біля келії. І поки брат роздумував, не міг демон увійти; коли ж перестав роздумувати, він увійшов досередини.
39.  Оповідали про одного старця, що він просив Бога, щоби побачити йому демонів. І об'явлено йому: не треба тобі їх бачити. Та старець взивав, кажучи: Ти, Господи, сильний охоронити мене Твоєю благодаттю. І отворив Господь очі старця, і він побачив, що вони, немов бджоли, крутяться біля чоловіка і скрегочуть на нього зубами; але ангели Божі відганяють їх.
40.  Сказав один старець: Було у нього по сусідству двоє братів — один чужинець, а другий тутешній. Чужинець був дуже недбалий, а тутешній дуже старанний. Сталося, що впокоївся чужинець, а старець, як прозорливий, бачив силу-силенну ангелів, що провадили його душу; і як дійшли до неба, щоби ввійти туди, було переглянуто його життя. І зазвучав із неба голос, що говорив: Відомо, що він був дещо недбалий, та задля його мандрівництва, отворіть йому. Опісля помер і той тутешній, і прийшла до нього вся його рідня. А той старець побачив, що ангелів зовсім нема, то ж здивувався і, впавши ниць перед Богом, говорив: Як це чужинець, що був недбалий, мав таку славу, а цей, що був старанний, не отримав нічого? І прийшов до нього голос і сказав: Цей старанний, як наблизився до смерти, розплющив свої очі й побачив своїх батьків, що плакали, й втішилася його душа. А чужинець хоч і був недбалий, не бачив нікого зі своїх, зойкав і плакав, та Бог його втішив.
41.  Один зі старців оповідав, що в пустині Нікополя жив пустельник, а прислуговував йому один віруючий мирянин. А був у місті безбожний і багатий чоловік. І ось умер той багатий, і проводило його місто, і єпископ зі світильниками. Та вийшов і той, що прислугував пустельникові, щоби як зазвичай занести йому хліба, та й побачив, що його вмертвила гієна. Він упав ниць перед Господом, мовлячи: Не встану, поки не відкриєш мені, що це значить: чому той безбожник дістав таку почесть, а цей, що служив тобі день і ніч, потерпів оце? І прийшов ангел, і сказав йому: Той безбожник мав невелике добре діло й отримав нагороду тут, щоби там не мати вже жодної полегші; а цей пустельник, хоч був праведний і приоздоблений усякими чеснотами, та мав і він, як чоловік, незначне падіння, і дістав тут кару, щоби там, перед Богом, виявитися йому чистим. Мавши одкровення, він пішов, прославляючи Бога за Його суди, бо вони правдиві.
42.  Розповідав один із отців, що ченці мають три дуже чесні діла, до яких приступати треба зі страхом і духовною радістю, це — приймання таїнств, братський стіл і посудина омовіння. І розповів цю притчу: був один великий прозорливий старець; довелося йому їсти з багатьма братами. І коли вони їли, цей старець, сидячи за столом, молився духом і побачив, що одні їдять мед, а инші — хліб, ще инші — сіно. Здивувався він сам у собі й молив до Бога, кажучи: Господи, об'яви мені цю тайну, як це одна й та сама пожива, що лежить на столі перед усіма для їдження, виявляється такою різнорідною, що одні їдять мед, инші хліб, а ще инші сіно? І зазвучав голос згори і мовив: Ті, що їдять мед, це ті, що сидять за столом зі страхом і трепетом та духовною радістю, сидять за трапезою та безперервно моляться, і їх молитва підноситься до Бога, як тим'ям, тому вони й їдять мед. А ті, що їдять хліб, це ті, що при їдженні дякують Богові за дарування. Ті ж, що їдять сіно, це ті, що нарікають і говорять: це добре, а це погане. Не так треба міркувати, а більше вихваляти Бога і засилати до Всевишнього піснеспіви, щоби і в нас сповнилося сказане: Чи ви, отже, їсте чи п'єте, чи щонебуть иншого робите, усе робіть на славу Божу (1 Кор. 10, 31).
43. Деякі ченці, вийшовши зі своїх келій, зібралися разом і розмовляли про подвижництво, про благочестя і про те, як треба догоджувати Богові. Коли вони говорили, деяким старцям з-поміж них з'явилися два ангели, що тримали мантію і хвалили кожного з тих, що говорили про хосенне. Але ті, що мали видіння, промовчали. Та оце, наступного разу, як вони знову зібралися, зав'язалася в них розмова про одного брата, як винного у грісі, й почали наговорювати на нього. Тоді побачили ці старці свиню, що видавала сопух і була вся нечиста. Коли ті, що мали видіння, довідалися про падіння, розповіли братам і про похвалу ангелів, і про сопух свині.
44.   Старець оповідав про одного єпископа, щоб ми набрали з цього прикладу більше сміливости й були пильніші в праці для свого спасіння: оповідали про одного з колишніх наших єпископів (думаю, що то був той сам, що бачив це й нам оповідав), що він чув про двох світських благородних віруючих жінок, наче б то вони жили в нечистоті. Єпископ, бідкаючись над тими, про яких йому сказано, й підозрюючи те саме щодо инших, звернувся з молитвою до Бога, щоб від Нього довідатися правди, чого й сподобився. Під час Божественної літургії, коли почали підходити до причастя, він крізь лиця побачив душі й яким гріхам кожен підпав. В одних, бачив він, лиця були, як саджа, деякі з них мали лице на подобу полум'я, а очі кроваві вогненні; а инші з них бачив з ясним лицем, у білому одязі; инших знову, як подавав Христове Тіло, воно осмалювало й спалювало, а в других робилося неначе світлом, що входить через їх уста і просвічує все їх тіло. Були ж у їх числі й ті, що вибрали життя чернече, й ті, що жили в подружжі, які підпадали цьому. Опісля сказав він: Я почав подавати й жінкам, щоб довідатися, які вони на душі, й бачить, що і з ними було те саме, — лиця чорні й кроваві, вогненні і білі. В їх числі підійшли й ті дві жінки, про яких наговорили єпископу, задля котрих передусім єпископ творив таку молитву. І бачить, що й вони, приступаючи до таїнства, мали лице ясне, дуже чесне й були зодягнені в білу одіж. Відтак, коли прийняли святі Христові Тайни, засяяли, немов від світла. Й знову звернувся він до звичної молитви до Бога, щоб дізнатися образ показаних йому об'явлень. І став перед ним Господній ангел і сказав питати про кожного. А єпископ одразу запитав про двох жінок, чи справедливий перший донос на них, чи несправедливий. Ангел сказав йому, що правдиве це, що сказано про них. Єпископ сказав ангелові: а як же під час приймання Святих Тайн, вони були ясні лицем, мали білу одіж і світлом світилися доволі? Ангел сказав: Це тому, що зрозуміли, що вони скоїли, й обіцяли відступити від того, а за сльози й зітхання, милостині вбогим і сповідь та обіцянку надалі ніколи вже не впадати в таке зло їх причислено до лику божественного, прощено їм гріхи, й решту часу проживуть вони невинно, праведно й побожно. А єпископ сказав, що не дивує його така переміна жінок (бо це буває часто), а дарування Бога, що не тільки увільнив їх від кари, але удостоїв їх такої ласки. Ангел сказав: Ти дивуєшся цьому? І слушно, ти — чоловік, а владика ваш і наш це — Бог, добрий єством і чоловіколюбець. Тих, що відступають від своїх гріхів і зі сповіддю приступають до Нього, не тільки не посилає на муку, але й відкладає свій гнів на них і вдостоює їх почестей. Бо так полюбив Бог світ, що й свого єдинородного Сина віддав за нього. Тому Той, що схотів умерти за ворогів, тим, що стали Його власними, й каються за те, що зробили, тим більше дає розрішення від гріхів і дарує насолоду, що їм приготована. Це знай певно, що жоден людський гріх не побідить Божого чоловіколюбства, якщо лише грішник покаянням загладить те зло, що ним перед тим грішив. Бо Господь як чоловіколюбець знає неміч вашого роду і силу пристрастей, і диявольську хитрість, і коли люди падають у гріх, прощає їм, як своїм дітям із терпеливістю очікує виправлення. А з тими, що каються і просять Його доброти, співстраждає, як з немічними й одразу ж звільняє їх від кари й дарує їм приготовані праведникам блага. Сказав тоді єпископ ангелові: Скажи мені, благаю тебе, і про инших з різними обличчями, яким гріхам піддався кожен із них, щоб я довідався про них і позбувся усякого непорозуміння. Ангел сказав: Світлоносні й ясні лицем ті, що живуть у невинності, чистоті, праведності, добрі, співчутливі й милосердні. Ті, що мають чорні лиця, це — перелюбники, повні нечистоти й инших поганих насолод. Ті, що явилися кровавими й вогненними, живуть у злобі й неправді, люблять образи й хули, підступні й вбивці. І сказав йому ангел, додаючи: Отже, ти, поможи їм, бажаючи їх спасення, бо на те дістав ти сповнення тих молитов, щоби, пізнавши по лиці гріхи тих, що їх повчаєш, науками й переконуваннями зробити їх кращими і привести до Христа, нашого Бога, що вмер і воскрес за них. Тож, що маєш ти силу пильности й любови до Твого Господа Христа, доклади усякої стриманости, щоби навернути їх від гріхів до Бога; скажи їм, яким гріхам вони віддані, щоб вони не були недбалі щодо свого спасіння. З цього для тих, що каються і навертаються до Бога, спасіння їх душі, а ти отримаєш велику нагороду, як наслідувач самого Владики, що зійшов із неба, провадив життя на землі для спасіння людей.
45. Брат спитав старця: Ім'я спасає чи діло? Каже йому старець: діло. Знаю я — продовжував старець, що якось раз молився брат і прийшов йому такий помисел, що він бажав побачити душу грішника і праведника, як вона розлучається з тілом. А Бог не схотів засмутити його в його бажаннях. Як він сидів у келії, прийшов до нього вовк і, вхопивши його пащею за одіж, тягнув брата геть, а той встав і пішов за ним. Аж вовк довів його до одного міста, там його лишив і відійшов. Коли ж він сидів поза містом, коло монастиря, то в монастирі був хворий один великого імени пустельник, та очікував своєї години. І бачить брат великий запас свічок і лампад, що їх приготовляли для нього; а все місто плаче за ним, наче б тому, що Бог тільки задля його молитов давав усім хліб і воду, і все місто спасав Бог задля нього. Коли ж станеться з ним що-небудь, всі ми, говорили мешканці цього міста, умремо. Коли настала година смерти, приглядається брат і бачить, пекельний тартар із тризубом вогненним і чує голос: Оскільки душа його не втішила мене жодної години, і ти її не милуй, володій його душею, бо не дістане спокою повік. І той, до кого стосувалося це повеління, опустив вогненний тризуб у серце подвижника, і довго мучив його, і вирвав його душу. Після цього увійшов брат у місто і сидів плачучи, коли побачив на площі брата мандрівника, що лежав хворий і не мав нікого, хто б ним піклувався. І пробув він у нього один день, і коли брат відходив, бачить він Михаїла і Гавриїла, що прийшли по його душу. І сівши один праворуч, а другий ліворуч, кликали його душу, бо хотіли її узяти. Коли ж вона не хотіла покинути тіла, сказав Михаїл до Гавриїла: Вхопи її й ходім. Та Гавриїл каже йому: Звелів нам наш Владика, щоб ми взяли її без болю, тому не можемо силувати її. І закликав Михаїл сильним голосом: Господи, як зволиш щодо душі цієї, бо вона не хоче виходити? І прийшов до нього голос, що говорив: Ось посилаю Давида з гуслями і всіх співаків, аби вона почула солодкий спів їх голосу й вийшла з радістю, щоб не змушувати її. І як зійшли всі, оточили душу, та співали пісні, вона вискочила, пішла на руки Михаїла й понесли її з радістю.
46.  І сказав ще він про одного старця: Пішов цей старець якось в місто продати кошикит й у вільний час сів біля воріт якогось багача, що вмирав. Як сидів він, поглянув й побачив чорних коней, а їздці на них чорні й страшні, й у своїх руках тримають вогненні палиці. Під'їхавши до дверей, лишили вони коней на дворі й увійшов кожний із них. Як побачив їх хворий, закричав гучним голосом: Господи, помилуй мене і поможи мені! Кажуть йому посланці: Чи тепер, як зайшло для тебе сонце, почав ти згадувати про Бога? Чому при світлі дня не гукав ти Його? Тепер уже нема місця ні на надію, ні на молитву. І так узяли його бідну душу й віддалилися.
47.  Сказав старець: Чули ми від деяких святих, що мали в собі Христа, про те, що чотири святих старців домовилися й подали один одному руку на те, щоб однодушно й односердно жити в цьому житті. І знову знайти один одного в небі, вірячи слову Владики, коли двоє з вас згодяться на землі просити про якусь річ, буде дано вам від Отця мого, що є на небі. Троє з них практикувало безмовність в пустелі, будучи пильними в подвижництві, а другий служив їм у необхідному. Довелося двом із них упокоїтися в Христі, перенесено їх в одне місце спокою, а двоє лишилося на землі: той, що послугував, і один, що мовчав. Але за намовою лукавого диявола, той, що прислуговував, упав у перелюб. І об'явлено було одному з прозорливих, що два покійні пустельники благали Бога за прислужника, кажучи: Видай брата на розтерзання левові або иншому звірю, щоб він очистився від гріха й прийшов у те саме місце, де ми, аби дотримати нам нашу угоду. Сталося, що тоді, як брат вертався із служби, того, що мовчав, стрінув лев і хотів його вмертвити. Та довідався про той випадок безмовник, бо було йому об'явлено, і став на молитву просити Бога за брата. І одразу лев зупинився. А два брати, що впокоїлися, просили Бога, кажучи: Просимо Тебе, Владико, допусти, щоб його розтерзано, аби прийшов він разом із нами до цього блаженства, й не слухай, святий, того, що молиться за нього на землі. А старець у келії усильною молитвою і слізьми благав Бога, щоби помилував брата й вирятував від лева. І почув Бог голосіння старця і сказав старцям, що були в небі: Справедливо є вислухати його, ви тут в спокою, ви звільнені з трудів і подвигів життя, а він стомлений трудами тіла і боротьбою духів злоби, тому справедливіше йому подарувати ласку, ніж вам. Зараз же відійшов лев від брата, а він, як прийшов до келії і застав старця, що плакав за ним, розповів йому про все, що сталося і висповідав свій гріх. А як зрозумів, що Бог його пощадив, почав каятися і невдовзі дійшов до попередньої міри. І сталося, що вони обидва упокоїлися в Христі, й було об'явлено святому провидцеві, що всі чотири перебувають в одному місці за правдивою обітницею нашого Господа Ісуса Христа.
48. Був ще один апокрисіярій у великій кеновії. Як він лагодив справи кеновії, трапилося йому впасти в болото нестриманости. Стало відомо, що він умер, і було його обличчя, як сажа котла. Авва монастиря, будучи духовним, тільки-но побачив, що сталося, зібрав усе братство й каже: Цей брат відійшов із життя, а ви знаєте, що для вашого заспокоєння і мовчання він з усієї душі займався нашими справами, і його, як чоловіка, звів лукавий, тому через нас брат упав у гріх, тож, потрудімося ревно за нього й благаймо Бога чоловіколюбця. А вони, співчуваючи йому за всі його труди, почали зі слізьми постити і благати Бога, щоби Він його помилував. І провели три дні й три ночі в пості й нічого не їли, тільки плакали і побивалися над погибеллю брата. А авва увійшов у екстаз і бачить, що ублагали Спасителя труди братів. Та диявол почав обвинувачувати померлого й каже: Владико, він мій, прошу Тебе, він із наших, я помагав йому в грісі. А Ти, Господи, як справедливий Суддя, суди справедливо. І сказав йому Спаситель: Я справедливий суддя, але й милосердний, а межею моєї справедливости й ласкавости служить моє чоловіколюбство. І тому, що я милосердний і чоловіколюбний, то добре не погордити молінням стількох святих мужів, що його приносять мені за одного зраненого, а до того задля них самих, що моляться за те, що він упав в гріх. Бо міг і він перебувати в мовчанні, як і всі в монастирі, і зберегти себе неушкодженим твоїми стрілами. Та через справи братів як чоловік занапастив себе. Чи ж ти не бачив, як усі на смерть віддають себе за нього? Тож переконай їх, щоби перестали благати мене, а тоді бери його. Коли ж такі душі наважуються на небезпеку згинути з голоду три дні й три ночі, призиваючи мене слізно благати за нього, не залишать молитов, зітхань і коліноприклонень, та попелом посипають свої голови і це за брата, поконаного несвідомо, а лукавством, — то чи не є добре заспокоїти їх у їхніх проханнях? Бо якщо земних царів можна ублагати проханням багатьох людей, коли все місто прохає проти царського рішення за того, що вже осуджений і що його ведуть на смерть і, цар вириває винного з рук ката, то чи не тим більше я — цар справедливий і чоловіколюбець — не сповню прохання і молитву моїх воїнів, які принесені мені за одного? Коли Господь це проказав, диявол засоромився і зник. Коли авва монастиря вийшов з екстазу, розповів усе братам і зраділи вони дуже великою радістю. І почало лице брата потрохи очищуватися з чорноти й стало все чисте; а переконавшись, що зачислив Господь його душу до лику спасенних, прибрали його тіло й поховали його. І раділи тим чудесним спасінням брата тому, що близький Господь до всіх, що призивають Його в правді.
49. Треба нам, дорогі, пригадувати собі життя святих Отців сповнене добрими ділами й наукою, щоби утвердити наше мудровання, тож, пізнавши багато чого, що служить до поступу в ангельському житті, спробуймо оповісти дещо, що особливо може служити для вашої користи. Прийшов недавно муж старий віком, з сивим волоссям, в особливій одежі, що свідчила про ангельський образ і з лагідним гарним лицем, що свідчило про чистоту його душі та чоловіколюбство. Його супроводжував инший, молодий літами, але дозрілий розумом і утверджений помислом. Коли я їх спитав, відкіля йдуть і чого, старець тихо й лагідно сказав: «Ми християни, ченці одного з тиваїдських монастирів. А притягнув нас до цього життя один святий муж, котрий мав велику й незбагненну чесноту, так, що всі почитали цього святого за великого богоносного мужа, а для спасіння їх душ, мав він духовне і боговгодне слово. Живучи побожно і будучи славним своїм життям, відповідно до свого способу життя, він дійшов до управи монастирем. Одного брата, випробуваного в подвигах довголітнім досвідом, послав він до Єрусалиму в одній монастирській потребі. Коли брат забарився поза монастирем, занедужав хворобою, що властива рибам. Коли їх витягти з води, вони одразу ж умирають. Те ж сталося з цим братом, бо від довгого перебування поза монастирем, піддався він гріхові блуду, а що його сумління обвинувачувало його в такому грісі, він, не маючи надії приховати його перед иншими й не можучи знести сорому через такий вчинок, побоювався вернути в свій монастир. Бо такий кінець гріха, — гріх не тільки позбавляє чесноти, але й робить чужим Богові; надто ж покриває соромом і неславою, як довідаються про нього. Та коли добрий пастир нашого чину довідався про падіння брата, почав зітхати, плакати й зойкати над його згубою і упадком, й не так над його гріхом, як над його розпукою. Бо говорив він: Треба всіма силами берегтися від гріха, як від багатоголового змія. Бо він з різних приводів намагається ввійти в нашу душу. Коли ж вчиниш гріх, чи то з немочі чи з власної волі, чи з диявольського насильства, не треба дозволяти йому довго триматися в душі, але як це роблять недужі, скоріше вдаватися до лікування, не зневірювати в спасінні й виривати себе від диявола. Бо не приймати лікування покаяння, значить не вірити Божому чоловіколюбству. Зібравши своїх учнів, став він із ними міркувати, що треба робити для спасіння брата, але не тому, що сам він не знав, що треба робити (бо не було б справедливо, щоб він керував і пас, як би не знав, що корисне для його овець), тільки тому, щоби дати нагоду иншим і дізнатися, як ставляться учні один до одного. Всі браття, немов одна душа сказали: Кого він схоче послати, щоби відшукати й повернути його, всі готові на цю послугу. Це й зробив той добрий і благий муж, учень істинного пастиря, що положив свою душу за своїх овець: він послав нас сюди, а инших в инший бік, щоби велике число післаних могло як-небудь знайти того, кого вони шукають. Позаяк я дуже здивувався такій любові їх і опікою над тим, що згрішив, то сказав йому: Чи є, блаженний, яка-небудь нагорода добрим і заплата злим у майбутньому? Він сказав мені: Направду, о християнине, є нагорода за те, про що думаємо вдень і вночі й що робимо, за діла злі й добрі. А для підтвердження сказаного простягнув руки до неба й присягав, що має намір оповісти мені про об'явлення, які довелося декому бачити. І, сильно плачучи, почав так нам оповідати: один пресвітер із наших сторін, чудний чоловік, що довгий час провів у подвизі й надзвичайно старанно читав Святе Письмо, оповідав мені ось що: Була в мене, говорив він, сестра, дівчина, котра хоч була молода літами, та вже придбала зрілий розум. Вона проводила весь час у пості й стриманості. Якось сиділа вона біля мене й раптом відхилилася на спину й лежала без голосу й без віддиху весь день і ніч. Наступного дня в той самий час вона немов зі сну встала і була страшно нажахана. Коли я питав, що з нею трапилося вона просила мене, щоб я дозволив їй мовчати до тієї пори, аж поки мине її душевний страх і стане їй легше оповісти про те, що було їй показано. Бо, говорила вона, і зір, і слух перевищує те, що вона бачила гарного і злого. Серед сліз провела вона довгі дні; і сама не хотіла чути слова від кого-небудь і не говорила з найближчими, і часто зі слізьми називала імена декого, і з жахом оплакувала їх. Я дуже хотів довідатися про те, що вона бачила, та вона ледве піддалася проханням і зачала говорити: «Тієї години, як я сиділа біля тебе, прийшли якісь два поставні сивоволосі мужі, вони вдягли мене в білу одіж, взяли за праву руку й казали йти за ними. Один із них, що тримав в руці палицю, простягнув її до неба і отворив його, приготовляючи нам доступ всередину. Опісля взяли мене й привели на якесь місце, де стояло велике число ангелів. А двері й покої були над усяке слово. Коли ж я увійшла досередини, побачила високий престіл і ті, що стоять довкола нього, красою і величчю перевищують тих, що стоять надворі. На престолі сидів Хтось, що своїм світлом освіжував всіх, до котрого всі припали й котрому поклонялися. Ті, що вели мене, казали й мені, поклонитися Йому. Почула ж я, що Він наказав вести мене й показати все для наставлення в розумі тих, що ще живуть. Вони одразу ж взяли мене за руку і сповнили те, що їм наказано. І прибула я в якесь місце, і побачила велике множество сотворінь, невимовної краси, одягнених у різні одежі, що блищать золотом і самоцвітами, і різноманітні покої, і велике число мужів і жінок, що живуть у них у честі й славі. Вони показували мені кожного й говорили: це є єпископи, що праведно й свято керували людьми; а це клирики і миряни; з них одні в своїй службі просяяли, инші прожили невинно й праведно. Там, брате, побачила я пресвітера цього села і клириків, яких знаємо я і ти. Побачила я багато дівчат, вдовиць, жінок, що чесно жили в подружжі; багато з них було знайомих, инші з нашого містечка, ще инші з різних міст, що з ними доводилося бути разом на святах мучеників, і ті котрих я й не знала і просила тих, що вели мене, сказати про них що-небудь. А вони сказали: Вони з різних, міст і містечок; одні вправлялися в подвижництві, инші знову прожили кожний у своєму стані, деякі більшу частину життя провели у вдівстві й терпіли скорботи й численні лиха. Є серед них дехто, що в дівицтві й у вдівстві спершу впали, та яких за покаяння і багато сліз знову привернено до попереднього чину. Взявши мене відтіля відвели мене в инші місця, страшні з вигляду і жахливі для оглядання, наповнені всяким плачем і риданням». Бажаючи про це оповісти, була вона охоплена таким жахом, що змочила слізьми свою одіж і зі страху від того, що оповідала, переривався її голос, а язик її мимохіть затинався і ворушився, не видаючи звуку. Та, примушувана мною, почала вона говорити: «Виділа я місця такі страшні й жахливі, що зором і слухом не можна зрозуміти; ті, що стояли коло мене, говорили, що вони приготовані для всіх безбожних і беззаконних і для тих, що на світі називалися християнами, та багато зла робили. Там побачила я розпалену піч, що видавала якийсь страшний клекіт. Побачивши її, я налякалася і спитала: Для яких безбожних це приготоване? А вони сказали: Для тих, що зачислені були до клиру, але зневажили Божу Церкву своїм грошолюбством і недбальством і прожили ганебно без покаяння. В їх числі сказали чітко імена деяких, одних із міських, про яких ти й сам чув, що вони ганебно жили, деяких із моєї церкви. А я, тремтячи, закликала: Невже для тих, що перебувають в клирі й дівицтві приготовані такі лиха? Один із тих, що перебував віддалік, сказав мені у відповіді:Їм, дівчино, призначені лиха, що відповідають їх нечестю проти Бога й їх неправді проти ближнього. Бо ні тими, що там страждають не погорджує Бог, ні тих, що роблять невгодне Йому, не лишає без кари. Всім за добре й лихе віддає всемогутній Бог по заслузі. Як ми ще відійшли, затрималися на місці, повнім глибокої темряви. Все там було наповнено голосінням, колотнечею і скреготом, і жалісним голосом, і страшним зойком. Там, брате, побачила я багато різних дівчат і вдів, і деяких инших про яких казали, що вони ніколи не чинили згідно з їх обітами, а переходили з місця на місце і своїм волоцюжництвом неславили життя инших, віддавалися вину і насолодам, а на спів псалмів і молитви, і піст не звертали уваги, не дивлячись на те, що своїми обітницями вступали в завіт із Христом. А про деяких із них говорили, що вони із людської ненависти, хоч і правильно, переказували про наміри инших, що для декотрих із них послужило зіпсуттям, і вони стали винними в їх загибелі. Мене ж, що бачила їх великий зойк і плач, не менше обняв страх, як їх. Коли поглянула я уважніше, аж бачу, що вогонь і муки обняли двох найлюбіших мені дівчат, що їм разом зі мною ти, брате, давав дуже часто багато порад і пересторог, бо ти любив їх, особливо за їх дружбу до мене. Коли побачила я їх, зойкнула дуже і по імени покликала одну із них. Та вони поглянули, і їх лиця покрилися соромом через кару, що її зносили, і ще більше мучив їх сором, і вони опустили вниз голови. А я зі слізьми питала їх, що вони зробили тайного, що затаїлося перед багатьма, і в які злі вчинки впали вони, за які одержали таку кару. Вони ж сказали: Коли кари нас обвинувачують і показують наші діла, навіщо нас питати? Та, втім, навіщо нам приховувати? Бо розбещенням занапастили ми дівицтво, а з приводу зачаття, відважилися на убивство; стриманість і піст на очах инших виконували, а потайки робили протилежне, бо тільки людської слави бажали, а на те, що тут нам загрожувало, не звертали жодної уваги. Та ось, усе, що ми зробили там тайно, виявили тутешні нещастя. Ось, за тодішню звабу приймаєм заслужену кару. Ось, за тодішнє славолюбство, приймаєм тут відповідний сором. Всілякому за наші діла підпали ми праведному судові й не вдостоюємося від нікого з тамтешніх друзів жодної помочі. Та якщо є в тебе тепер сила і сміливість, задля твого доброго життя, то поможеш нам у цих страшних муках, що нас обняли. Вияви любов до нас і випроси нам у тих, що мучать нас, хоч трохи помилування. А я відповіла їм: І де ж усі вмовляння й поради мого брата? Де благання, де його велике піклування, де постійні молитви? Невже нічого з того не було достатнім для того щоб вас, сестри, не відведено сюди? Так, усяка порада й старання, і молитва за кого-небудь бувають даремні, якщо він сам себе не зробить послушним їм. Вони засоромилися і спочатку мовчали, опісля знову стали говорити: Не час тепер на докори, а на потіху і поміч, бо обсіли нас біди. Дай нам помилування і поміч, якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами. Я сказала: Якщо можу зробити, що доброго, то хочу. А вони сказали: Щоби я просила за них тих, що наглядають за муками, як можливо, зовсім визволити їх від цього страждання; коли ж не можливо, то мати хоч малу полегшу в тих нещастях. Я ж припала й із слізьми і плачем та й благала їх, кажучи: Наслідуйте свого чоловіколюбного й доброго Владику й облегшіть їм це мучення. Та вони зі страшним поглядом відіслали мене ні з чим, кажучи: Не час для них тепер на покаяння і сповідь, бо той час, що їм Бог дав на покаяння, провели в перелюбі й у вбивствах, насолодах і у всякому беззаконні, й тут не можуть отримати полегші. За байку вважали там тутешні блага, то як сьогодні шукають, щоби їх дістати? Справедливо для них за такі діла зібрати плоди, які там посіяли, якими благами там погордили, тих тут не дістати, а які муки легковажили, тих тут зазнати; тому до кінця буде їх лихо. Іди, дівчино, сповіщай там про тутешнє — про добре і про зле, хоча б і багатьом здавалося, що ти говориш пусте. А як вони дізналися, що даремним було моє благання, заплакали й заскреготали зубами і сказали: Ми терпіли все згідно із тим, що ми зробили. Бо тих, що вчили на тому світі жити, як належить дівицтву, ми не послухали, і добрі вмовляння виявилися марними. Та облиш нас і йди знову в світ. Просимо тебе, оповідай про це все тій, що жила з нами, бо й вона з нами робила подібне, сміючись над тутешнім і вважала за байки, те, що говорилось, так як і ми. Сповісти їй про наші муки, щоби і вона не зазнала тих самих бід, якщо до кінця чинитиме подібне. Запевни її, що все тут є справжнє, і переконай, щоби покаялася, бо, може, це буде спасіння для такої душі. А Господь і Бог нехай удостоїть нас визволитися від мук, про які ми чули й дістати ті вічні блага в самому Христі, нашому Господі, якого хай будуть слава і влада на вічні віки. Амінь».


Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 3293 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Святі Отці, послух, потреба молитися, повчання святих отців, Покора, цікаві історії, настанови, повчання, патерик, добродійство | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика