Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Жовтень » 21 » Криза Церкви. Модернізм » СУТЬ НАШОЇ СЬОГОДНІШНЬОЇ ТРАГЕДІЇ (ПРОДОВЖЕННЯ)
23:56
СУТЬ НАШОЇ СЬОГОДНІШНЬОЇ ТРАГЕДІЇ (ПРОДОВЖЕННЯ)
План наступальних дій

Коли було оголошено про Собор, провідні революційні теологи, здавалось, швиденько сконтактувалися, щоб визначити свої найнагальніші цілі, які на цьому етапі були відносно скромними. (Мабуть, вони очікували гранітної стіни опору з боку ортодоксального духовенства).
З висоти сьогоднішніх знань про Собор ми легко можемо визначити ці цілі.
Їх можна стисло підсумувати.
По-перше, «свобода у навчанні» - визнання за ними права викладати, що заманеться, адже це необхідна передумова зміни вірувань. Якщо цього не дозволять офіційно, то нехай бодай погодяться дивитися крізь пальці. Наступний удар було спрямовано у серце Магістеріуму – в Папський престол через найвразливіший орган – курію (вразливий через непопулярність, якої завжди заживають урядові відділи). Розколоти Магістеріум. Перетягти єпископів на свій бік, наголошуючи на колегіальності. Вимагати зрівняння синоду єпископів у правах з Папою або  й вивищення над ним. Підтримувати будь-яке вчення про мирян, яке сприятиме демократизації Церкви. Спробувати попередити засудження комунізму. Домагатися літургійної реформи. Сприяти возз’єднанню Церков, щоб протестантські ідеї щодо Причастя і священицтва та модерністична протестантська теологія могли проникнути в Католицизм. (Возз’єднання зі східними християнами не дуже вітали, адже їхні вірування мало чим відрізнялися від католицьких). Якщо можливо, добитися, щоб Біблію визнали єдиним джерелом Одкровення, а її тлумачення дослідниками Святого Письма – верховним авторитетом у справах віри. Домагатися  скасування первородного гріха та прийняття Дарвінових поглядів на походження людини. Запобігти засудженню контрацепції, але зачекати зі схваленням. Вимагати права на шлюб для дияконів, а потому й для священиків. Зробити все можливе, щоб применшити цінність вчення св. Томи й винищити екзистенціалізм. Користатися кожною нагодою, щоб утвердити думку, що католикам слід забути про спасіння душі і взятися за перетворення світу.
Звичайно, у 1962 жоден розважливий священик не виступив би з такими ідеями, не зодягнувши їх у маску двозначності. Однак саме через них під час Собору велась вся боротьба у кулуарах. Спроби, з одного боку, утвердити їх, а з іншого – відкинути, на мою думку, пояснюють бентежно нерівний тон багатьох пунктів в документах Собору. Наче двоє людей намагалися керувати автом водночас, видираючи кермо один одному з рук. (Усе це не применшує їхнього авторитету, але робить ці вчення незрозумілими, їх стає легше витлумачити помилково).
Втім, я не стежитиму за нашими революціонерами аж до зали Собору. Попрощаймося з ними в аеропорту, де вони зі своїми валізами очікують літаків, якими полетять до Риму, на перше засідання Собору. Їхня найбільша перемога буде практичною. Воєнним кличем «Свобода у небезпеці» вони прихилять до себе громадську думку поза Церквою і, зрештою, вибють з переляканого, нерішучого духовного керівництва de facto дозвіл на напади та руйнування католицької віри зсередини, офіційно залишаючись представниками Церкви, а отже, створюючи враження, що майже кожен пункт віри (включно з існуванням Бога) переглядають і одного чудового дня можуть відкинути.
Натомість, я повертаюся до питання, яке ми відклали, але зараз мусимо розглянути.

Чому ортодоксальне духовенство не завдало удару у відповідь?

Модернізм нізащо так не поширився б і не досяг би такого успіху, якби решта церковних вчених затятіше боролася. Чому ж вони цього не зробили? (Насправді більшість не боролися взагалі, вони вагалися, шукали компромісу).
Гадаю, на це запитання існує дві відповіді: (а) вони вже не спроможні були швидко й чітко вирізнити єресь; (б) єресь не здавалась їм особливо страшною. Мабуть, обидві відповіді однаково слушні.
Отож, причини, передусім, духовні, подібні до тих, які ми розглянули. Щодо більшості церковних вчених та єпископів, гадаю, нам слід провести межу між "поганими" — тими, що через гріх , втратили віру, та "сумними" — вони до кінця віри не втратили, але (також через гріх) їх опанували затьмарення розуму та апатія волі. Ці останні, як і їхні колеги в єпископаті, безживно лежать, мов смертельно поранені, закривавлені командири (у цьому випадку, радше офіцери розвідки, ніж генерали), поки вороги вибивають їхні покинуті загони. Я недарма згадав про гріх — інакше втрату віри часто приписують випадкові, або, що гірше, Богові. Більше про цей аспект справи я не говоритиму.
Існують, втім, деякі чисто природні чинники, які слід розглянути.
Перший з них дуже особливий, однак вельми важливий. Він пов'язаний з природою віри та людського розуму і з різницею між підходами до віри католиків та вчених-теологів.
Віра, як нам добре відомо, надзвичайно чітка та проста, навіть дитина може осягнути її. А з іншого боку, вона звіряє нам таїнства, а отже, якщо детально її аналізувати, натрапимо на багато незрозумілого. Подібно й людські тіла та природа — будова та функції прості й зрозумілі, однак деталі внутрішнього облаштування надзвичайно складні. Близьке вивчення деталей будь-якого предмета схоже на роздивляння крізь мікроскоп. Коли вивчаєш частинки, значущість цілого розпадається, суттєві зміни барв стає важко зауважити, основні риси та відмінності зникають. Це як вивчати "Страшний Суд" Мікеланджело крізь лупу на відстані двох сантиметрів. Деталі поглинають людину, вона забуває про картину, а за рік стає такою короткозорою, що відступивши назад, вже не може належно бачити її і сказати, чи щось змінилося.
„Така наукова короткозорість є додатковою причиною, чому католицькі інтелектуали, навіть зберігши віру, часто неспроможні відрізнити прийнятні ідеї від неприйнятних. Майже всі праці вчених після Собору свідчать про цю ваду. Це також, гадаю, пояснює, чому багато звичайних вірних і священиків зберегли сильнішу віру, ніж вчені. Вони не так пильно вдивлялися в полотно віри, тому зберегли добрий зір. До того ж, вони бачили цілу картину, миттєво помічали зміни, хоч і не розумілися на мистецьких техніках, піґментах або способах запобігання тріщинкам.
Згідно з кардиналом Ньюменом, з подібних причин на зорі християнства звичайні католики часто чіткіше визначали церковні вірування, ніж богослови і навіть деякі Отці (див. "Про ради з вірними у питаннях доктрин"). Вони просто говорили те, чого їх навчили, їх не збивали з пантелику складні запитання або тонкощі, а отже, визначень їхніх не викривляла особиста думка (власна або інших людей). Йдеться про хворобу, яку можна назвати професійною для католицьких вчених.

Живильний вогонь погас

Відіграли свою роль у затуманенні бачення та послабленні опору й звичайніші чинники: страх, дружба, професійність.
Багато церковних вчених були, зрозуміло, друзями, інколи дуже близькими. Нелегко сказати другові, що дії його хибні. І якщо любов до Бога та бажання добра для друга не стоять на першому місці, людина не порве цієї дружби, навіть знаючи, що мала б це зробити. Для багатьох католицьких інтелектуалів сьогодні жорстка позиція означала б утрату всіх колишніх товаришів, а також море образ, кінець успіху та прихильності. Ось чому, хоч так і не повинно бути, єресь друзів видається не такою страшною, хибною, серйозною, навіть не дуже єрессю. До того ж, через затуманеність розуму "невпевнених", їхню   непевність   щодо   віри,   вони   стають   напівспівучасниками "поганих". В їхні душі закрадається підозра, що "погані", мабуть, мають рацію, що багато церковних учень слід "реформувати", що одного дня Церква відкине, скажімо, доктрину про первородний гріх або непорушність шлюбу, однак, заради церковної дисципліни, або щоб "зберегти обличчя", треба й далі тимчасово підтримувати ці вчення.
Професійність   також   часто   докладається   до   млявості   та байдужості.
Як лікарі незворушно сприймають слова "рак" або "смерть", так і церковні вчені спокійно ставляться до єресі та лукавства. Віра більше не горить живильним вогнем в їхніх грудях і жилах, вона стала "предметом дослідження", за допомогою якого вони заробляють на хліб. Помилки в доктрині стають буденною справою, роботою — нічого страшного. Як і інші професіонали, вони тримаються гуртом, намагаються один одного не підвести. Допоки зубці священичого життя на місці, а коліщатка крутяться, хто б переймався такими дрібничками, як продукція машини?
Це, на мою думку, засвідчує сучасний стан Університету Богородиці та Католицького богословського товариства в Америці. Щодо останнього, страшно не те, що група його членів-священиків написала таку жахливу книжку, як "Людська сексуальність", навіть не те, що більшість їх підтримали (хоча й це неприпустимо), а те, що йому дозволяють носити ім'я католицького, а віруючі члени (які, гадаю, існують) не покинули організацію, яка перетворилася на збіговисько ворогів Господа.
Втім, до байдужості теологічно "сумних" доклалися й могутніші чинники.

Прагнення реформувати Церкву

Перед Собором багато духовенства (чи то під впливом модернізму, чи ні) були переконані — і не обов'язково безпідставно — у необхідності реформ. Вони також відчували, що Церква трохи "відстала" і потребує оновлення. Попередні заходи — напр., ініціативи Пія XII або нові рухи мирян, скажімо, Opus Dei, Леґіон Марії або Focolari — вважали недостатніми. Вони бачили все вузьке й рутинне у католицькому житті (до того ж, здається, часто нічого більше) і гадали, що якби відкинути те, що їх дратує, життя завирувало б з новою силою. На жаль, багато хто заразився натуралістичним світоглядом, характерним для зациклених на реформах європейських єпископів, про яких уже йшлося. Втім, для багатьох метою реформ було зробити Церкву радше "сучаснішою", ніж святішою. До того ж, кожен пропонував свої ліки — чи то більшу задіяність мирян у церковному управлінні, чи літургійні зміни, чи поліпшення зв'язків між роз'єднаними християнами — вважаючи їх панацеєю від всіх лих.
Це переймання реформами — як слушними, так і неприйнятними — створило новий принцип єдності; нове братерство, яке для багатьох стало мало не замінником релігії; Церкву у Церкві, котра об'єднала "поганих", "невпевнених" і "не дуже сумних". Основним тепер стало не Одкровення Боже, а реформування як таке. Воно набуло більшої ваги, ніж Церква та віра, яких мало на меті врятувати. Прихильника реформ вважали "своїм", навіть якщо він сумнівався в існуванні Бога; решта підпадали під категорію опонентів, навіть дотримуючись усіх істин віри. Найбільшим клопотом було усунення перешкод на шляху реформ, незважаючи на те, що через зловживання цими реформами з боку "поганих" багато людей втратили віру. Сумні вважали за краще не помічати цього.
Щоб побачити, як це було на практиці, уявімо собі двох французьких священників — о. Ґретрі та о. Буржуа. Обидва прагнуть підвищити рівень задіяності мирян в церковних справах. Ідеї о. Ґретрі не вийшли за рамки доктрини, а от думки о. Буржуа заблукали дуже далеко від неї. Однак, о. Ґретрі прикриває свого колегу, позаяк якщо єресі того стануть відомі, то тінь, передусім, ляже на саму їхню мету.
Таких отців зараз багато.  Ґретрі прикривають Буржуа, щоб захистити "причину реформ".

Постійне занурення в єресь

Це, на мою думку, основні причини слабкості немодерністської католицької інтелігенції останніх 15-20 років. Ось чому вона не стала на захист віри та вірних супроти модернізму, крізь пальці дивилась на відступництво друзів, виправдовувала їхні сумніви. Позаяк віра без захисту втрачається,то дедалі більше вчених і єпископів переходили з табору «сумних» до табору «поганих».
Звичайно, для вищого духовенства, на відміну від решти, відродження модернізму не стало явлінням привида померлого. У їхньому світі усі важливі особи знали, що він нікуди й не зникав, був при доброму здоров'ї, хоч і мусив жити в комірчині під сходами, а розім'яти м'язи його випускали тільки поночі. Що насправді здивувало вище духовенство (як ортодоксальне, так і неортодоксальне), так це захоплення, з яким стільки пересічних віруючих прийняли модернізм, коли його випустили з комірчини і дозволили зійти нагору, до світлиці.

Пережити потоп

Я   намагався   висвітлити   різноманітні   причини    —    моральні, психологічні, духовні, інтелектуальні — великого бунту "католицьких" науковців і богословів, який спустошує віру й паралізує реформи.
Сподіваюсь, я спромігся витлумачити не лише джерела бунту, а й природу труднощів, з якими ми зіткнулися.
Моральні, психологічні та духовні причини прості — втрата надприродного дару віри, людська слабкість, слабка воля, гріх. З ними слід боротися, особливо за сьогоднішніх обставин, коли загальна освіта та ЗМІ розповсюджують найскладніші поняття та факти.
Якщо на мить озирнутися на півторастолітню історію розвитку модерністських ідей, вона нагадає нам землю за часів потопу.
Людство охопила величезна хвиля природничих знань непевної цінності з піною та намулом ідеологічного сміття. У всьому цьому зараз бабраються західні люди, а серед них і католики. Модернізм смертельно небезпечний, бо топить надприродно відкриті знання у потоці природничої інформації. Саме цей потік називаємо сучасною думкою. Вижити зможуть лише ті католики, чиї рятувальні кола підтримують Віра, Надія, Любов та дослухання до голосу Церкви.
Чи відступить паводок? А, може, самі по собі благодатні води можна приборкати, очистити від бруду й спрямувати у русла та в сховища, де їм і належить бути, і тоді вони не руйнуватимуть духу.
У Церкві за це слід взятися сильним вірою та відповідно кваліфікованим католицьким вченим.
Чи існують такі люди? Чи залишилися католицькі науковці, які належать до категорії "хороших"? Так. Однак у цьому повноводді вони звучать окремими розпорошеними голосами, неспроможними щось змінити.

Помолімося

Втім, англомовним католикам зараз можна трохи заспокоїтися.
У лютому 1978 року в часописі "L’Obsservatore Romano" було опубліковано   статтю,   де   йшлося   про   заснування   в   Сен-Луїсі  Товариства католицьких дослідників, які постановили присвятити себе "службі католицькій вірі", якої "навчають Папа та єпископи". Щиро помолімося за цих та подібних людей, за цих обдарованих "старших братів", яких ми так потребуємо. Віра прийдешніх поколінь може залежати від їхнього успіху чи поразки.
Помолімося,   щоб  ретельно  аналізуючи   сучасну душу,  вони спромоглися відділити зерна від полови, золото від піску, чисту воду від ідеологічних відходів. Тоді Слово Боже буде узгоджуватися з людськими міркуваннями. Нехай вони будуть байдужими до людської слави, глухими до мирських авторитетів. Нехай у всьому дотичному до віри покоряються голові Маґістеріуму. Дай їм, Боже, дар розрізняти голос правдивого пастиря та найманця у^митрі. А понад усе — нехай бачення світу та людської історії, відкрите в Одкровенні, ніколи не поступиться місцем у їхньому розумі перед іншими "світоглядами", нехай усі їхні дослідження осяє провідний промінь найвищого, благословенного світла.
А ми, вірні, пам'ятаймо — в Бога немає нічого неможливого!

(буде далі...)
Філіп Тровер
"Модернізм у Церкві"



Схожі матеріали:

Категорія: Криза Церкви. Модернізм | Переглядів: 1933 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: просвітництво, історія модернізм, Постмодернізм, модернізм сучасної Церкви, 2 Ватиканський Собор, раціоналізм, модернізм, Католицька Церква, богослівя | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика