Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2015 » Липень » 25 » Пророцтва, об'явлення » Спогади сестри Лусії з Фатіми. Частина 3. Четвертий спогад (продовження)
12:40
Спогади сестри Лусії з Фатіми. Частина 3. Четвертий спогад (продовження)
16. Хвороба Франциска
Підчас хвороби Франциск завжди виглядав бадьорим і задоволеним. Інколи я запитувала його:
- Ти дуже страждаєш?
- Досить сильно, але не біда! Я страждаю для того, щоб утішити Ісуса. Скоро я потраплю до Неба!
- Тоді не забудь попросити Матінку Божу узяти і мене туди якнайшвидше!
- Якраз про це я не буду її просити! Адже ти знаєш, що Вона поки що не бажає забирати тебе.
За день до своєї смерті він сказав мені:
- Дивись, мені так погано! Ще трохи і я піду до Неба!
- У такому разі не забудь там молитися за грішників, за Святішого Отця, за мене і Жасінту!
- Звичайно, я буду молитися! Однак попроси про це краще Жасінту, оскільки я боюся забути, коли побачу Спасителя, оскільки прагну більше утішати Господа Ісуса.
Якось раннім-ранком мене покликала його сестра Тереза:
- Іди швидше! Франциску дуже погано, і він хоче тобі щось сказати!
Я швидко зібралася і поспішила до нього. Він попросив рідних вийти з кімнати, сказавши, що то таємниця, про що він хоче мені повідомити. Коли вони вийшли, Франциск сказав:
- Тепер я посповідаюся, щоб причаститися, після чого помру. Я хочу, щоб ти підказала мені, у чому я згрішив, а також попросила про це Жасінту.
- Кілька разів ти не слухався мами, - відповіла я, - коли вона говорила тобі залишитися вдома, ти утікав до мене і ховався.
- Це правда. Ці гріхи я учинив. Тепер піди і запитай Жасінту, чи вона пригадує ще щось.
Я пішла до Жасінти, а та, подумавши, сказала:
- Перекажи йому, що ще до з'явлень він украв у батька один "тустао" (старовинна низьковартісна монета), щоб купити губну гармошку у Жозе Марто з Каза-Веля, а також, що він разом з хлопчаками з Алжустрелу кидав камінці в інших хлопчиків з Болейрос.
Коли я переказала йому слова сестри, Франциск відповів:
- У цьому я вже посповідався, але зроблю це ще раз. Може, Господь дуже засмучений цим. Однак навіть якби я не помирав, я б все одно більше не грішив! Я зараз так каюся!
Склавши руки, Франциск став молитися:
- О мій Ісусе, прости нам, врятуй від пекельного вогню, приведи на Небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують! ... Ах, будь ласка, попроси Спасителя, щоб Він пробачив мої гріхи!
- Я зроблю це, будь спокійний. Якби Ісус уже не пробачив тобі, то Мати Божа не сказала б кілька днів тому Жасінті, що скоро прийде, щоб узяти тебе на Небо. Зараз я піду на Месу і там помолюся біля Пресвятих Дарів.
- Попроси Його, щоб священик приніс мені Причастя.
- Добре!
Коли я повернулася з церкви, Жасінта уже встала і сиділа біля його ліжка. Як тільки Франциск побачив мене, запитав:
- Чи попросила ти утаєнного Ісуса, щоб священик приніс мені святе Причастя?
-Так!
- Я буду на Небі молитися за тебе!
- Ти зробиш це? Ще кілька днів тому ти сказав мені, що не хочеш молитися.
- Ти просила про те, щоб Він якнайшвидше забрав тебе на Небо. Але якщо ти дуже цього хочеш, то я попрошу, а Пані зробить так, як забажає.
- Так, мені хочеться, щоб ти попросив.
- Гаразд, можеш бути впевнена у цьому - я попрошу. Я покинула обох своїх друзів і поспішила до своєї домашньої роботи.
Коли я повернулася до них увечері, Франциск сяяв від радості. Він посповідався, і священик пообіцяв наступного дня принести йому святе Причастя.
Причастившись наступного дня, він сказав своїй сестричці:
- Сьогодні я щасливіший від тебе, тому що в моєму серці утаєнний Ісус! Я йду на Небо, але буду палко просити Бога і Пресвяту Діву, щоб вони швидше забрали вас із собою!
Майже увесь день я провела з Жасінтою біля його ліжка. Оскільки він не міг уже молитися, то попросив нас відмовити вервицю, а потім сказав до мене:
- Я, звичайно, буду дуже сумувати за тобою на Небі! Як би було добре, якби Матінка Божа швидко узяла і тебе на Небо!
- Ні, ти не сумуватимеш! Звичайно ж, ні! В нашого Спасителя та Його Матінки, котрі такі добрі!
- Так, це правда, можливо, навіть не пам'ятатиму. І тепер я хочу додати:
- Можливо, ніколи й не згадав! Що поробиш!

17. Свята смерть
Уже настала ніч, коли я попрощалася з ним.
- До побачення, Франциску! Якщо ти цієї ночі потрапиш до Неба, то не забудь там про мене, чуєш?
- Я не забуду про тебе! Будь спокійна!
Він узяв мене за руку, якусь мить тримав її, стискаючи і дивлячись на мене. Його очі блищали від сліз.
- Чи хочеш ти ще чогось? - запитала я брата. Сльози текли по моїх щоках.
- Ні, - відповів він слабким голосом.
Оскільки це була дуже болісна сцена, тітка відіслала мене з кімнати.
- Прощай, Франциску! До зустрічі на Небі, у раю!
І Небеса наблизилися до нього. Наступного дня Франциск покинув землю, де його прийняла в свої обійми Небесна Мати.
Тугу мою неможливо було описати. Вона була немовби колючка у моєму серці протягом багатьох років. Цей спогад про минуле відлунюється у вічності.
Була ніч і в тиші мені снилося, Що святкової і жаданої миті Між нами та ангелами встановився Небесний зв'язок.
Ніхто не думав, що золотий вінок із квітів, Який земля подарувала, може зрівнятися з тим, Який послало йому Небо, Серед ангельської краси, яка викликає тугу.
На устах матері радість, усмішка!
На Небесах він живе у Бозі, любов'ю сповнений.
Він прожив тут кілька радісних років.
Прощай!

18. Світські пісні
Як того хотів доктор Ґаламба, у нотатках про Франциска я уже записала кілька світських пісень. Нині, перед тим, як перейти до іншої теми, напишу ще кілька текстів, щоб отець міг вибрати з них щось придатне.
Горянка
Горянко, горянко, З карими очима. Хто наділив тебе Такою красою? Такої краси я ніколи Раніше не бачив!
Приспів: Пожалій мене, горянко,
Пожалій хлопця молодого.
Горянко, горянко, У рясній спідничці. Хто дарував тобі Таку елегантність? Таку елегантність Я раніше не зустрічав!
Приспів.
Горянко, горянко,
У рожевім фартушку.
Хто обдарував тебе
Такими гарними кольорами?
Таких кольорів
Я ніде не зустрічав!
Приспів.
Горянко, горянко, Золотом прикрашена. Хто подарував тобі Таку рясну спідничку? Такої гарної спіднички Я ніде не зустрічав!
Приспів.
Будь обережним!
Коли йдеш у гору, Не поспішай!
Дивися, не впади у безодню! Не впаду у безодню -Горянки мене врятують, Таки врятують мене! Хочете ви цього чи ні, Горянки - серце моє!
Вони допоможуть мені, Вони піклуватимуться про мене! Горянок любити одна насолода! їх любити - одна насолода, Хочете цього чи ні, Горянки - серце моє!

 
II. Історія об'явлень
Вступ
Владико, тепер я підійшла до найтяжчої сторінки з усіх, які написала за Вашим дорученням. Після того, як Ви доручили мені описати особливо детально об'явлення Ангела, а наприкінці травня найбільш таємні внутрішні враження, я отримала доручення доктора Ґаламби описати об'явлення Пресвятої Діви Марії.
- Накажіть їй, Владико, - сказав він невдовзі у Валенсі, - накажіть їй усе, абсолютно усе записати! Вона повинна пройти кілька разів крізь чистилище, тому що багато чого приховала.
Про чистилище я переживаю якнайменше. Я завжди була слухняною, а послух не знає страху перед покаранням. І перед усім я завжди прислухалася до внутрішнього голосу Святого Духа, а також до думок тих, хто мені наказував від Його імені. Це був перший наказ і перша порада, яку добрий Бог захотів дати мені через Вас, Владико. Щаслива цим, я роздумувала над словами, які сказав мені колись святобливий отець-декан із Торес-Новас:
- Таємниця Королівської доньки прихована у її серці. З часом, коли значення цих слів ставало дедалі
зрозумілішим, я сказала собі: "Ця таємниця належить мені!"
Утім, сьогодні я думаю інакше. Як жертва на вівтарі послуху, я кажу: "Моя таємниця належить Богу. Я віддала її в Його руки, і тільки Він може розпоряджатися нею, як Йому завгодно!"
Доктор Ґаламба сказав: "Владико, накажіть їй розповісти усе! Вона не повинна приховувати нічого, абсолютно нічого!"
Але Ви, без сумніву, керувалися натхненням Святого Духа, коли сказали:
- Ні, цього я не можу наказати! Я не втручаюся, коли мова йде про таємниці11.
Слава Богу! Будь-який інший наказ став би для мене джерелом неспокою і педантичності. Якби мені наказали інше, я б тисячу разів запитала себе: "Кому я повинна підкоритися - Богу чи Його представнику?"
Можливо, я не змогла б це вирішити і залишилася б у стані внутрішньої роздвоєності.
Згодом Ви знову заговорили від імені Бога:
- Розкажіть, будь ласка, про об'явлення Ангела і Божої Матері, бо це потрібно для слави Бога і Пресвятої Діви Марії.
Який добрий до нас Бог! Він є Богом миру і цим шляхом веде усіх, хто Йому довіряє.
Нині беруся за нове завдання і виконую таким чином прохання доктора Ґаламби і Ваш наказ. Отож розповім усе, окрім однієї частини таємниці, відкрити яку зараз я не маю права. Навмисне я не пропускатиму нічого. Можливо, забуду якісь дрібниці, однак вони будуть незначними.

1. Об'явлення Ангела
За моїми підрахунками перше об'явлення було приблизно у 1915 році. Це було об'явлення Ангела, котрий тоді, щоправда, не наважувався відкритися. Що стосується місяця об'явлення, то гадаю, що це сталося між квітнем і жовтнем 1915 року.
У той час, коли я зі своїми подружками - Терезою Матіас, її сестрою Марією-Розою, а також з Марією Жустіно із Каза-Веля молилися на вервиці на схилах Кабесо, я побачила між деревами в долині, що лежала біля підніжжя гори, щось схоже на хмаринку, але білішу від снігу, прозору, яка нагадувала постать людини. Подружки запитали, що це може бути. Я відповіла, що не знаю. У наступні дні це повторилося ще двічі.
Це об'явлення залишило у моїй душі якесь незрозуміле відчуття, яке я не можу пояснити словами. Поступово воно зникло, і, гадаю, якби не майбутні події, то з часом я забула би про все.
Не можу точно назвати дати, тому що на той час не вміла рахувати ані років, ані місяців, ба, навіть днів тижня, проте мені здається, що об'явлення Ангела у Лока-до-Кабесо вперше відбулося навесні 1916 року.
Я уже розповідала у нотатках про Жасінту про те, як ми видряпалися по схилу гори, шукаючи схову, як ми там пообідали, помолилися, а потім у далечині, крізь дерева на сході, побачили світло, біліше від снігу, що нагадувало постать юнака, і яке сяяло, мов кришталь на сонці. Чим ближче він підходив, тим краще ми могли роздивитися риси його обличчя. Ми були настільки вражені, що не могли промовити і слова. Коли ж юнак наблизився до нас, то сказав:
- Не бійтеся, я - Ангел миру! Моліться зі мною!
Він став навколішки, схиливши голову. Захоплені надприродною силою, ми зробили те саме і повторили за ним слова: "Боже мій! Я вірую, прославляю, покладаюся, люблю Тебе! Прошу простити тим, котрі не вірять, не прославляють, не покладаються, не люблять Тебе!"
Після того, як ми повторили це тричі, він підвівся і сказав:
- Моліться так. Серця Ісуса і Діви Марії уважно вислуховують голос ваших проханнь.
І зник.
Атмосфера надприродності, що огорнула нас, була такою незвичайною, що довгий час ми не могли прийти до тями. Ще якийсь час стояли так, як це було при Ангелі, повторюючи його молитву. Відчуття присутності Бога було настільки сильним і захоплюючим, що ми навіть не наважувалися заговорити один до одного. Наступного дня почували те саме і лише згодом це відчуття поступово зникло.
Ніхто з нас навіть не думав говорити про це об'явлення. І це виходило ніби саме собою. Це було щось надзвичайно особисте, про що не можна було сказати і слова. Можливо, це об'явлення справило на нас таке сильне враження тому, що воно було першим.
Друге об'явлення, мабуть, відбулося у середині літа. У ці спекотні дні ми приганяли отару додому перед обідом і тільки під вечір знову виганяли на пасовисько. Післяобідній час ми проводили в тіні дерев біля нашої криниці. Раптом ми побачили перед собою того самого Ангела.
- Що ви робите? Моліться, багато моліться! Серця Ісуса і Діви Марії приготували для вас справи милосердя. Не переставайте молитися до Всевишнього і приносити свої жертви!
- Як нам приносити жертви? - запитала я.
- Перетворіть на жертву усе, що можете, щоб відшкодувати гріхи, якими зневажають Його. Приносьте їх як прохання заради навернення грішників. Завоюйте таким чином мир для вашої Батьківщини. Я - Ангел-охоронець Португалії. Передусім прийміть страждання і в послуху зносьте усе, що вам пошле Господь.
Ці слова проникли до наших сердець ніби світло, яке показало нам, хто є Бог, як Він любить нас і як прагне бути нами коханим. Ми пізнали значення жертв, наскільки вони приємні Йому і як вони допомагають у наверненні грішників.
З того часу ми почали жертвувати Богу усе, що було для нас неприємним. Щоправда, тоді ми ще не винаходили засобів умертвіння плоті і самокатування, лише годинами молилися так, як нас того навчив Ангел, простягнувшись на землі.
Третє з'явлення було, мабуть, наприкінці жовтня або на його початку, оскільки ми пасли тепер овець цілий день. Як я уже розповідала у нотатках про Жасінту, ми пішли з Преґейра (це невеличка оливкова ділянка моїх батьків) до Лапа-до-Кабесо. Дорога вела через пагорби зі сторони Алжустрелу і Каза-Веля. Спочатку ми відмовили там вервицю і молитви Ангела, дані нам під час першого з'явлення, а потім знову побачили Ангела. Він тримав у руці Чашу, над якою витала Гостія. З неї спадали у Чашу краплі Крові. Залишивши її, Ангел став поруч з нами на коліна і дозволив нам тричі повторити за ним: "Пресвята Трійця, Отець, Син і Дух Святий, прославляю і жертвую тобі найдорожче Тіло і Кров, Душу і Божество Господа нашого Ісуса Христа, котрий присутній на всіх вівтарях світу, заради відшкодування усіх кривд, святотатств і байдужості, які зневажають Його. Заради незліченних заслуг Його Пресвятого Серця і за заступництвом Непорочного Серця Марії благаю Тебе про навернення бідних грішників".
Після цього він підвівся, узяв Чашу і Гостію і подав її мені, а Кров поділив між Жасінтою і Франциском зі словами:
- Прийміть Тіло і Кров Ісуса Христа, котрого так жахливо зневажають невдячні люди. Відшкодовуйте їхні гріхи і таким чином втішите свого Бога.
Він знову став навколішки, повторив з нами ту саму молитву "Пресвята Трійце..." і зник.
Зачудовані силою надприродності, яка нас огортала, ми у всьому повторювали дії Ангела. Так само стали на коліна і повторили молитви, які він проказував. Сила Божої присутності була настільки великою, що цілковито поглинала нас. Навіть видавалося, що на деякий час вона відібрала у нас здатність володіти собою. У ці дні ми виконували свою повсякденну роботу наче ведені тією самою надприродною силою. Відчуття миру і щастя були надзвичайно великими, проте вони мали чисто духовний вимір і повністю зосереджували наші душі на Богові. А ось фізично ми почували себе вкрай виснаженими.

2. Мовчання Лусії
Не знаю чому, але з'явлення Божої Матері викликали у нас зовсім інші відчуття: була та сама внутрішня радість, той самий мир і те саме відчуття щастя, але замість фізичної немочі - надмірна рухливість, замість розчиненості у Богові -велика радість, замість труднощів у мовленні - надзвичайний ентузіазм. Та попри це якась внутрішня сила примушувала мене мовчати, особливо про деякі речі. Під час опитувань внутрішній голос підказував мені, що саме говорити аби не відкрити того, чого не треба було відкривати. Стосовно цього я мала тільки один сумнів: чи повинна я розповідати усе під час канонічного опитування? Однак я не мала докорів сумління, у тому, що приховала щось, тому що тоді я не розуміла важливості цього опитування і сприйняла його, як один із багатьох, до яких уже звикла. Мене тільки дивувало те, що я повинна була при цьому скласти присягу. Але оскільки її прийняв у мене мій духовний отець, то я зробила це без труднощів. На той час я не знала, у що перетворить диявол цю подію, аби мучити мене докорами сумління. Слава Богу, усе в минулому!
І ще одна причина доводить правоту мого мовчання. Під час канонічного опитування один із тих, хто опитував мене, тобто доктор Маркес дос Сантос, вирішив, що може продовжувати список питань, а тому зачепив потаємне. Перед тим як відповісти, я запитала поглядом свого духовного наставника, що мені робити, і він допоміг мені вийти із скрутного становища, відповівши сам. Він нагадав доктору Сантосу про межі його повноважень.
Майже те саме сталося при опитуванні доктора Фішера. Він одержав доручення від Вас і вельмишановної настоятельки провінції, а тому вважав, що має право розпитувати про все. Слава Богу, священик прийшов у супроводі мого духовного отця. Якоїсь миті він поставив хитре питання, яке стосувалося таємниці. Я почувала себе безпорадною і не знала, що відповісти. Отож було достатньо одного погляду, щоб духівник зрозумів мене і швидко відповів за мене. Те саме зрозумів доктор Сантос, а тому обмежився прикриттям мого обличчя часописом, який тримав в руці.
У такий спосіб Господь показав мені, що призначена Ним година ще не настала.
Отож я починаю описувати об'явлення Матері Божої. Не буду затримуватися на описуванні обставин, які передували їм, і які потім відбулися, тому що доктор Ґаламба люб'язно звільнив мене від них.

3. 13 травня 1917 року
13 травня 1917 року ми із Франциском і Жасінтою на вершині схилу Кова-да-Ірія, будуючи мури довкола густих кущів. Раптом ми побачили світло, схоже на блискавку.
- Краще підемо додому, - сказала я своїм маленьким супутникам, - починає блискати, може бути гроза.
- Гаразд, - погодилися мої друзі.
І ми почали гнати свою отару по схилу гори. Коли ми були уже практично на середині дороги, то побачили раптом ще одну блискавку поблизу великого дуба, а за кілька кроків перед нашими очима постала над ним жінка, одягнута в біле вбрання, яке сяяло немов би сонце. Але вона сяяла яскравіше від сонячного проміння, яке відображується крізь кришталеву чашу з водою. Вражені цим видінням, ми зупинилися. Ми були близько від Неї, що потрапили у світло, яке оточувало Незнайомку або яке Вона сама випромінювала. Відстань між нами була близько півтора метра. Жінка звернулася до нас зі словами:
- Не бійтеся! Я не зроблю вам зла!
- Звідки Ви прийшли? - запитала я Незнайомку.
- Я прийшла з Неба.
- Чого Ви бажаєте від мене?
- Я прийшла просити вас приходити сюди протягом шести наступних місяців кожного 13-го числа в один і той самий час. Потім Я розповім, хто Я і чого хочу. Я повернуся сюди ще раз, усьоме12.
- Я також піду до Неба? -Так!
-I Жасінта?
- Так!
-I Франциск?
- Так, але він повинен буде багато разів відмовляти вервицю.
Пригадую, я запитала ще про долю двох інших дівчат, котрі незадовго до цього померли. Вони були моїми подругами і вчилися у моїх сестер ткати.
- Чи Марія дас Невес у Небі?
- Так.
(Гадаю, їй було близько 16 років).
- А Амелія?
- Вона залишиться у чистилищі до кінця світу. (Думаю, що їй було десь 18-20 років).
- Чи хочете пожертвувати себе Богові, аби переносити усі страждання, які Він вам пошле заради відшкодування гріхів, які ображають Його, і заради навернення грішників?
- Так, хочемо!
- Тоді ви повинні будете багато страждати, але Божа благодать буде вашою силою!
Вимовляючи останні слова, Вона розкрила свої долоні, з яких вилилося проміння дуже яскравого світла. Це світло проникло до наших грудей, до найпотаємніших куточків душі. У цей час ми бачили себе у Богові, котрий був цим світлом, виразніше, ніж у найкращому дзеркалі. Охоплені внутрішнім спонуканням, ми впали навколішки і з великою щирістю повторювали: "Пресвята Трійце, благаю Тебе! Боже мій, люблю Тебе у Пресвятих Дарах!"
За хвилину Пресвята Діва Марія додала:
- Моліться щоденно на вервиці, щоб зміг запанувати мир на землі і прийшов кінець війні.
Після цього Вона почала повільно підніматися у напрямку сходу, доки не зникла у безкінечності простору. Світло, яке оточувало її, здавалося прокладало їй шлях до Небес. Потім ми не раз говорили про те, що бачили Небо, яке відкрилося нам.
Гадаю, у нотатках про Жасінту або в одному з листів я уже пояснювала, що ми по суті боялися не Божої Матері, а грози, на яку чекали і від якої хотіли втекти. Об'явлення
Пресвятої Діви Марії не викликало в нас страху - воно просто здивувало. І якщо я відповідала "так" на питання чи не боялася я, то мала на увазі страх перед блискавкою і грозою, що насувалася і від якої ми хотіли втекти, тому що бачили блискавку тільки під час грози.
Остання, однак, не була блискавкою, а відбиттям світла, яке наближалося. Коли ми бачили це світло, то інколи говорили, що бачили наближення нашої Пані.
Проте розпізнати її у цьому світлі ми могли тільки тоді, коли Вона уже була над дубом. Та оскільки ми не спроможні були цього пояснити і хотіли уникнути надокучливих питань, то казали часом, що бачили її наближення, а інколи, що не бачили. Коли ми відповідали "так", то мали на думці те, що бачили світло, яке наближалося і яке справді було Нею. А коли говорили, що не бачили, як Вона приходить, це означало, що бачили Матір Божу тільки тоді, коли Вона була уже над дубом.

4. 13 червня 1917 року
Після того як ми з Жасінтою і Франциском та іншими людьми відмовили разом вервицю, ми знову побачили світло, яке наближалося і яке ми називали блискавкою, а потім Матір Божу над дубом, як це було у травні.
- Чого Ви бажаєте від мене?
- Я хочу, щоб ти щодня відмовляла вервицю і навчилася читати. Пізніше Я скажу, чого хочу.
Я попросила про зцілення одного хворого.
- Якщо він навернеться, то протягом року одужає.
- Я хочу попросити Вас узяти нас на Небо.
Так! Жасінту і Франциска Я заберу уже скоро, а ось ти залишишся тут ще на деякий час. Ісус хоче, щоб за твоєю допомогою люди пізнали і полюбили Мене. Він хоче встановити на землі богослужіння начесть Мого Непорочного Серця13.
- Я залишуся тут сама? - запитала я із сумом.
Ні, дитино Моя! Ти сумуєш? Не втрачай мужності! Я ніколи не залишу тебе, Моє Непорочне Серце буде твоїм притулком і шляхом, який вестиме тебе до Бога.
Вимовивши останні слова, наша Пані розкрила долоні і вдруге наділила нас своїм незвичайним світлом. МИ почували себе ніби зануреними у Бозі. Жасінта і Франциск перебували, здавалося, у тій частині світла, яке зносилося у Небо, а я - у тому, що було спрямовано на землю. На правій долоні Божої Матері лежало Серце, оточене терновим вінком. Ми зрозуміли, що це було Непорочне Серце, поранене гріхами людей, Серце, яке потребувало відшкодування цих гріхів.
Саме це ми мали на думці, Владико, коли сказали, що Пресвята Діва довірила нам у червні таємницю. Цього разу Вона не наказувала нам берегти її, але ми відчували, що Господь спонукає нас до цього.

5. 13 липня 1917 року
Трохи згодом після того, як ми прийшли в Кова-да-Ірію до дуба і разом з великою кількістю людей вiдмовили вервицю, ми побачили звичне вже для нас світло, а потім Божу Матір над дубом.
- Чого Ви бажаєте від мене? - запитала я.
- Я хочу, щоб ви 13-го числа наступного місяця знову прийшли сюди, а також щоб щоденно відмовляли вервицю задля встановлення миру на землі і закінчення війни, оскільки тільки ви можете цього досягти.
- Я хотіла би попросити Вас сказати нам, хто Ви, і здійснити чудо, щоб решта людей нам повірила у те, що Ви з'являєтесь нам.
- Приходьте сюди щомісяця! У жовтні Я скажу, хто Я і чого хочу, а також подарую чудо, щоб інші повірили.
Тут я попросила про кілька речей, про які уже не пам'ятаю сьогодні. Пригадую тільки, Пресвята Діва сказала, що ці люди повинні відмовляти вервицю, аби отримати необхідні благодаті протягом року.
Потім Вона продовжувала:
- Жертвуйте себе за грішників і часто повторюйте: "Ісусе, я роблю це з любові до Тебе заради навернення грішників і відшкодування гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії".
Вимовляючи останні слова, Вона знову розкрила долоні, як і в попередні два місяці. Світло, здавалося, пронизало землю, і ми у цей час побачили море вогню, а в ньому занурених дияволів і душі в людській подобі, що були немовби палаючі вуглини і плавали у цьому вогні. Вони спочатку були втягнуті в середину полум'я, а потім розпадалися на різні боки, немовби іскри під час великих пожеж, невагомі, з криком від болю і відчаю, що заставляло нас тремтіти і німіти від страху (мабуть, дивлячись на все це, я вигукнула "ой", бо це почули деякі присутні).
Дияволи мали жахливий й огидний вигляд, що нагадував невідомих потвор. Вони були прозорими, також схожими на чорні палаючі вуглини.
Зі страху ми підвели очі на Матінку Божу, котра, сповнена смутку і доброти, сказала:
- Ви бачили пекло, куди потрапляють душі бідних грішників. Щоб їх урятувати, Господь хоче встановити у світі богослужіння на честь Мого Непорочного Серця. Якщо буде зроблене те, що Я скажу вам, то буде врятовано багато душ, а також настане мир. Війна закінчиться. Якщо ж люди не припинять ображати Бога, то під час понтифікату папи Пія XI розпочнеться друга війна, ще більш страшна. Коли ви побачите ніч, осіяну незвичайним світлом14, знайте, що це великий знак, який вам дає Господь, про те, що Він покарає світ за всі його злочини війною, голодом, переслідуванням Церкви і Святішого Отця.
- Щоб усьому цьому запобігти, Я прийду і вимагатиму посвячення Росії Моєму Непорочному Серцю, а також відшкодувального Причастя у першу суботу кожного місяця". Якщо люди послухають Мене, то Росія навернеться і настане мир16. Якщо ж ні, то вона розповсюдить своє псевдовчення по всьому світі, викличе війни і переслідування Церкви. Доброту будуть катувати, Святіший Отець дуже страждатиме, буде знищено багато народів, але врешті-решт Моє Непорочне Серце затріумфує. Святіший Отець посвятить Мені Росію, яка навернеться, і світові буде подарований мирний час. У Португалії завжди берегтимуть догмат віри і т. ін. Проте нікому не говоріть про це - лише Франциску можете сказати.
- Коли відмовлятимете вервицю, то після кожного десятка додавайте: "О мій Ісусе, прости нам, врятуй від пекельного вогню, приведи на Небо всі душі, а особливо ті, які найбільше потребують!".
Опісля настала хвилина тиші і я запитала:
- Чи хочете Ви ще чогось сьогодні від мене?
- Ні, сьогодні Я не хочу більше нічого.
І, як завжди, Вона піднялася у напрямку сходу, доки не зникла за безкінечним горизонтом.

6. 13 серпня 1917 року
Оскільки я уже розповідала, що сталося цього дня, то не буду тут повторюватися і відразу перейду до об'явлення, яке, як на мене, було увечері 15 серпня17.
Оскільки я у той час не розрізняла днів місяця, то можу тут помилитися. Утім, я переконана, що це був той самий день, коли ми повернулися з Віли-Нова-де-Оурему.
Коли ми з Франциском та його братом Йоаном гнали отару до Валіньос, я відчула щось надприродне, що наближалося до нас й огортало. Я зрозуміла, що зараз з'явиться Пресвята Діва Марія, і мені було страшенно шкода, що з нами немає Жасінти, тому я попросила її брата Йоана привести сестричку. Оскільки ж він не хотів іти, то я запропонувала йому два "віньтеньш", після чого він побіг. А тим часом ми побачили з Франциском світло, яке ми називали блискавкою. Невдовзі після того, як прийшла Жасінта, ми побачили Пані над одним із дерев.
- Чого Ви бажаєте від мене?
- Я хочу, щоб ви прийшли 13-го до Кова-да-Ірії і щоб далі щоденно відмовляли вервицю. В останній місяць Я подарую чудо, щоб усі повірили.
- Що нам робити з грошима, які люди залишають в Кова-да-Ірії?
- Потрібно зробити два переносні вівтарі. Ви з Жасінтою та ще дві дівчинки одягнені у біле будете нести один, а Франциск з трьома хлопчиками - другий. Гроші на ношах будуть призначені на свято Матері Божої Розарія, а залишок - на побудову каплички.
- Прошу Вас про зцілення кількох хворих.
- Добре, протягом року Я зцілю окремих. Моліться, багато моліться і приносьте жертви за грішників, тому що багато душ потрапляє до пекла, оскільки за них ніхто не молиться і не жертвує.
І знову, як і раніше, Вона піднялася у напряму сходу.

7. 13 вересня 1917року
Коли надійшла довгоочікувана хвилина, ми з Жасінтою і Франциском змушені були продиратися крізь натовп, який нас ледве пропустив. Дороги були заполонені людьми. Усі хотіли нас бачити і говорити з нами. Ніхто нікого не боявся. Безліч людей, а серед них високоповажні особи, протискалися крізь натовп, що нас оточував. Вони падали перед нами навколішки і благали переказати їхні прохання Матері Божій. Інші, котрі не могли дістатися до нас, кричали здалеку:
- Заради доброго Бога, попросіть Матінку Божу, щоб Вона виявила своє милосердя до мого сина каліки і зцілила його!
Інший кричав:
- Вона повинна зцілити мою сліпу дитину! Ще інші:
- І мою - вона німа!
- Нехай мої чоловік і син повернуться додому з війни!
- Нехай навернеться грішник!
- Нехай зцілить мене від туберкульозу!
Тут на очах були усі нещастя людства, дехто кричав з дерев і мурів, на які вони вилазили, щоби побачити нас, коли проходитимемо мимо. Обіцяючи допомогти одним і протягуючи руки іншим, щоб підвести їх із землі, ми просувалися далі за допомогою кількох чоловіків, що прокладали нам дорогу.
Коли я тепер читаю у Новому Завіті про чуда, що чинилися у той час, коли Спаситель подорожував Палестиною, то пригадую ці події, які мені довелося пережити дитиною на бідних дорогах від Алжустрелу до Фатіми і Кова-да-Ірії. Я дякую Богу і жертвую Йому віру нашого доброго португальського народу. Гадаю, якщо вони кидалися навколішки перед трьома бідними дітьми тільки тому, що цим дітям була дарована благодать говорити з Матінкою Божою, то що б вони зробили, якби побачили перед собою самого Ісуса? Але, це не стосується теми. Це мій олівець ковзнув у сторону, куди я не хотіла. Терпеливості, знову щось непотрібне! Проте я не буду це знищувати, щоб не псувати зошит.
Нарешті ми підійшли до дуба у Кова-да-Ірії і почали усі разом відмовляти вервицю. Невдовзі ми побачили світло, а потім над дубом Пресвяту Діву Марію.
- Відмовляйте і далі вервицю, щоб виблагати кінець війни. У жовтні прийде також Господь Ісус, Мати Божа Страждань і Кармелю, святий Йосиф з Дитятком Ісусом, щоби благословити світ. Господь задоволений вашими жертвами, але Він не хоче, щоб ви спали зі шнурком. Носіть його тільки удень.
- Мене так багато людей просило виблагати у Вас багатьох милостей: зцілити хворих і глухонімих.
- Так, одних Я зцілю, інших - ні. У жовтні Я здійсню чудо, щоб усі повірили.
І Вона, як звичайно, почала підніматися і зникла.

8. 13 жовтня 1917 року
Ми вийшли з дому досить рано, оскільки розраховували на затримку по дорозі. Скрізь були натовпи людей. Дощ лив як із відра. Моя мати, котра страшенно боялася, що цей день буде останнім у моєму житті, і серце якої роздиралося через непевність, захотіла мене супроводжувати. По дорозі повторювалися картини минулого місяця, але більш часто і зворушливо. Люди принижено схилялися перед нами, благаючи про допомогу, і навіть болото на дорогах не могло стримати їх від цього. Ми прийшли в Кова-да-Ірію до дуба, і я, ведена внутрішньою спонукою, попросила присутніх закрити парасольки, щоб відмовити вервицю. Невдовзі після цього ми побачили світло, і над деревом з'явилася наша Пані.
- Чого Ви бажаєте від мене?
- Я хочу сказати тобі, що тут повинна буде побудована капличка на Мою честь. Я - Мати Божа Розарія. Потрібно і далі відмовляти щодня вервицю. Війна йде до завершення, скоро солдати повернуться додому.
- У мене так багато прохань до Вас: чи не могли б Ви зцілити кількох хворих і навернути грішників та багато іншого зробити?
- Одних зцілю, інших - ні. Вони повинні виправитися і просити про пробачення своїх гріхів.
І ще з більшим смутком Вона промовила:
- Вони не повинні більше ображати Бога, котрий і так скривджений ними.
Пресвята Богородиця розкрила свої долоні і заставила засяяти сонцю. Коли Вона піднімалася,Ії власне світло знову відбилося у сонячному.

Післямова
Це було причиною, Владико, того, чому я вигукнула, щоб усі дивилися на сонце. Я не хотіла привертати увагу людей, оскільки не усвідомлювала, що поруч ще хтось є. Я зробила це тільки через внутрішню спонуку.
Після того, як Мати Божа зникла за горизонтом, ми побачили біля сонця святого Иосифа з Дитятком Ісусом і Матір Божу, одягнуту у білу сукню і голубий плащ. Видавалося, що Йосиф з маленьким Ісусом на руках жестом робить знак хреста, благословляючи світ. Незабаром видіння зникло. Тоді ми побачили Господа і Пресвяту Діву Марію. У мене склалося враження, що це була Мати Божа Страждань. Господь також благословив світ, як це зробив Йосиф. Видіння зникло, і мені здається, що я бачила ще Матір Божу Кармелю.
Владико, оце і є історія об'явлень Матері Божої у Кова-да-Ірії 1917 року. Завжди, коли я була змушена говорити про це, я намагалася говорити якомога менше, щоб деякі речі залишити при собі, оскільки відкрити їх означало для мене дуже багато. А оскільки вони належать Богу, а не мені, і нині Він у Вашій особі вимагає їх повернення, то за допомогою цього запису я повертаю їх Всевишньому. Я повертаю назад те, що мені не належить. Свідомо я нічого не приховую. Гадаю, що бракує деяких дрібниць, які стосуються прохань людей, що зверталися до мене. Але через те, що вони носили чисто побутовий характер, то я не надала їм великого значення, можливо, саме тому вони і не збереглися у моїй пам'яті. Крім того, їх було так багато! Я була настільки зайнята випрошуванням численних благодатей у Матері Божої, що можливо помилилася, кажучи, що війна завершиться того самого дня, тобто 13-го числа18.
Багатьох людей дивує моя пам'ять, якою наділив мене Господь. Я отримала цей дар завдяки Його безмірній благодаті. До того ж не варто дивуватися тому, що надприродні речі запам'ятовуються так, що їх неможливо забути. Вони назавжди залишаться зі мною, якщо тільки цього захоче Бог.

III. Доповнення до теми "Жасінта"
1. Чудо зцілення
Доктор Ґаламба попросив мене описати інші прохання, які були виконані за заступництвом Жасінти. Я подумала і пригадала тільки два.
Перше стосується доброї пані Емілії, про яку я розповідала у другому записі про Жасінту. Одного разу вона зайшла за мною і відвела до будинку отця-декана в Олівалі. Жасінта пішла зі мною. Була уже ніч, коли ми дісталися селища, де жила ця добра жінка. Утім, звістка про наше прибуття поширилася досить швидко, а тому оточила велика кількість людей. Усі бажали нас побачити, розпитати, викласти свої прохання і т. ін. Там само мешкала одна побожна жінка, котра разом із місцевими жителями відмовляла у своєму домі вервицю. Вона також прийшла і попросила нас піти з нею, щоб помолитися разом з ними. Ми хотіли відмовитися від цього кажучи, що прийшли помолитися з пані Емілією, однак жінка була такою невблаганною, що нам довелося поступитися. Дізнавшись про те, що ми йдемо до цієї жінки, люди натовпом ринули туди, щоб зайняти місце. Це було добре хоча б тому, що нам звільнили дорогу. По дорозі ми зустріли дівчину років двадцяти. Вона заплакала, впавши перед нами на коліна й попросила зайти до її дому, щоб там прочитати хоча б одне "Радуйся, Маріє" за її хворого батька, котрий уже три роки страждав від гикавки. Ми не могли байдуже обминути це прохання, тому я допомогла підвестися бідній дівчині, й оскільки було уже досить пізно (ми йшли при світлі ліхтарів), сказала Жасінті, щоб вона пішла туди, поки я буду з іншими людьми відмовляти вервицю. Ми домовилися, що я покличу її, коли вертатимусь. Жасінта погодилася. На зворотному шляху я зайшла до згаданого будинку. Моя маленька сестричка сиділа на стільці перед чоловіком, який був досить молодим, лише дуже худим. Цей чоловік ридав від зворушення. У домі зібралося багато його родичів. Як тільки Жасінта побачила мене, тут же підвелася, попрощалася і пообіцяла не забувати його у своїх молитвах. Після цього ми вирушили до дому пані Емілії.
Наступного дня ми вирушили раненько до Олівалю і тільки через три дні повернулися звідти. Коли ми підходили до будинку пані Емілії, то зустріли там згадану дівчину разом з її батьком, котрий виглядав тепер краще, він був спокійний і зміцнілий фізично. Ці люди подякували за отриману благодать, сказавши, що у чоловіка минула гикавка. І відтоді, як тільки я з'являлася у тих місцях, вони приходили подякувати за це зцілення.

2. Повернення блудного сина
Наступний випадок пов'язаний з моєю тіткою Вікторією, котра, одружившись, переїхала до Фатіми. Вона мала одного сина, якого дійсно можна було назвати блудним. Я не знаю, як давно він залишив батьківський дім, про нього не було жодної звістки. Тітка дуже журилася за ним, а тому прийшла до нас в Алжустрел, щоб попросити мене помолитися до Божої Матінки за її сина, а оскільки вона не застала мене, то звернулася з цим до Жасінти. Жасінта пообіцяла помолитися за нього.
За кілька днів хлопець повернувся додому попросити пробачення у своїх батьків, а потім прийшов до Алжустрелу, щоб розповісти про все, що з ним трапилось. Після того, як він усе розтринькав, що вкрав у батьків (він сам у цьому зізнався), хлопець деякий час мандрував, аж поки не потрапив - не знаю, за що! - до в'язниці у Торрес-Новас. Він сидів у ній досить довго, поки йому не вдалося втекти звідти однієї ночі. Хлопець забрів у ліс у горах і думав, що вже не вибереться з нього. Він боявся усього: і того, що може бути спійманим, і нічної грози. Єдиним його порятунком стала молитва. Хлопець упав на коліна і почав молитися. За кілька хвилин, як він стверджує, йому з'явилася Жасінта, вона узяла його за руку і повела дорогою з Алкейдао до Регенго. Там вона дала йому знак іти далі самому. На світанку юнак побачив, що прямує дорогою до Болейросу, він упізнав рідне село і з великим хвилюванням пішов до дому своїх батьків. Хлопець завірив, що йому з'явилася Жасінта, яку потім впізнав уже вдома. Я запитала Жасінту, чи це правда, що вона ходила до нього. Дівчинка заперечила, адже вона не знала тієї місцевості, де він заблукав.
- Я лише молилася, палко благаючи Матінку Божу про допомогу твоїй тітці, якій дуже співчувала.
Такою була відповідь Жасінти, але що то було насправді? Я не знаю. Тільки один Бог знає.

IV. Репутація святості Жасінти
1. Пояснення
Мушу відповісти на ще одне питання доктора Ґаламби: "Що відчували люди у присутності Жасінти?"
Питання дуже складне, оскільки я, як звичайно, не знаю, що відбувається у душах людей. Я не знаю, що вони відчували - можу лише сказати про свої почуття, а також описати, як інші виражали їх.

2. Жасінта - дзеркало Бога
Я відчувала те, що, як правило, відчувають, коли йдеться про святих людей, міцно пов'язаних з Богом. Жасінта завжди була серйозною, скромною і гідною любові, так, що видавалося, ніби у ній віддзеркалюється присутність Бога. Так, зазвичай, буває зі старшими людьми, дуже побожними. Я не помічала у ній легковажності, захоплення прикрасами та іграми, яке зустрічається у дівчаток. Йдеться, щоправда, про її життя після об'явлень. Досі вона була примхливою і нестриманою дитиною. Не можу сказати, щоб інші діти бігли до неї, як до мене. Причиною цього було, можливо, те, що вона знала не так багато пісень та історій, щоб розважати їх, а також, можливо, тому, що, як на свій вік, була надто серйозною. Якщо в її присутності дитина або навіть доросла людина говорила або робила щось недобре, Жасінта спиняла її такими словами:
- Не робіть цього, бо це ображає Бога, котрого і так уже скривдили!
Якщо ж доросла людина або дитина називали її святенницею або черницею, що було досить часто, вона, глянувши на неї, мовчки виходила з кімнати. Можливо, саме тому вона не викликала особливої симпатії серед людей. Коли я була з нею, довкола нас відразу збиралося безліч дітей, а як тільки я залишала Жасінту - вони розбігалися. Проте, коли вони гралися з нею, то, здається, насолоджувалися її товариством. Діти обіймали її з невинною ніжністю, охоче співали і бавилися. Дуже часто, коли її не було, вони просили мене, щоб я покликала її. Якщо ж я говорила їм, що Жасінта не хоче йти, тому що вони неслухняні, діти відразу ж обіцяли виправитись, як тільки вона прийде:
- Піди до неї і скажи, що ми будемо добрими дітьми, якщо вона прийде!
Під час візитів до хворої Жасінти я помічала біля дверей її кімнати велику кількість дітей, котрі чекали на мене, щоб увійти разом зі мною до неї. Самі вони не наважувалися це зробити - відчуття страху і поваги до неї стримувало їх. Часом перед тим, як покинути її дім, я запитувала:
- Жасінто, хочеш, я скажу дітям, щоб вони залишилися з тобою?
- Так, але скажи тим, котрі молодші від мене.
У таких випадках усі починали сперечатися між собою:
- Я хочу залишитися!
- Ні, я хочу залишитися!
Потім вона гралася з ними, вчила їх молитви "Отче наш" та "Радуйся, Маріє", правильно хреститися, а також різних пісень. Вони гралися камінцями на її ліжку або ж сиділи посеред кімнати на підлозі, коли вона не підводилася. Для гри діти використовували маленькі яблука, каштани, солодкі жолуді, сухий інжир, яких завжди вистачало у тітки, щоб вони могли побути з її донькою.
Жасінта відмовляла разом з ними вервицю, вчила їх не грішити, аби не ображати Бога і не потрапити до пекла. Деякі діти сиділи біля неї майже увесь день, і, здавалося, були щасливими від того. Але коли покидали Жасінту, то вже не відважувалися так просто повернутися назад. Діти чекали на мене поблизу будинку або стояли під дверима, доки тітка або й сама Жасінта не запрошувала їх зайти до кімнати. Очевидно, люди любили і цінували її товариство, однак почували себе трохи скутими через повагу і страх перед нею, а тому трималися на відстані.

3. Жасінта - взірець побожності
Дорослі також провідували її, вони захоплювалися поведінкою Жасінти, яка була завжди однаковою: терпеливість без найменших нарікань й цілковита невимогливість. Вона завжди була у тій позі, у якій її залишала мати. Коли Жасінту запитували, чи їй краще, вона відповідала:
- Мені завжди однаково. Або:
- Щиро дякую! Думаю, що мені гірше.
Вона виглядала сумною у присутності відвідувачів. Часом люди подовгу сиділи біля неї, і, здавалося, почували себе щасливими від того.
Її продовжували розпитувати про все, але Жасінта, ні разу не виказавши свого невдоволення, якось тільки сказала мені:
- У мене так розболілася голова, поки я слухала цих людей! Оскільки я не можу втекти і сховатися, то приношу ще більше подібних жертв заради Господа Ісуса.
Інколи сусідки штопали одяг біля неї:
- Я хочу трохи попрацювати біля Жасінти. Не знаю, як це пояснити, але поруч з нею почуваєш себе так добре!
Вони приводили із собою дітей, котрі гралися із Жасінтою у той час, коли матері шили. На питання відповідала люб'язно, але коротко. Якщо хтось вимовляв щось таке, що їй видавалося непристойним, вона тут же говорила:
- Не говоріть так, бо цим ви ображаєте Бога.
Якщо хтось розповідав про чвари у родині, вона казала:
- Не дозволяйте дітям грішити, бо вони можуть потрапити до пекла.
Якщо мова йшла про дорослих:
- Скажіть їм, що вони не повинні цього робити, тому що це гріх. Цим вони ображають Бога і будуть прокляті.
Чужі люди, котрі відвідували її через цікавість або з поваги, відчували у ній щось надприродне. Якщо вони приходили до нас, щоб поговорити зі мною, то часом казали:
- Ми розмовляли з Жасінтою і Франциском - від них іде якась надприродна сила.
Інколи вони навіть просили мене пояснити, що викликає ці відчуття. Але оскільки я сама цього не розуміла, то тільки потискувала плечима і мовчала. Я часто чула, коли інші говорили про це. Якось приїхали два священики й один цивільний чоловік. Поки моя мати відкривала їм двері і запрошувала увійти в дім, я швиденько сховалася на горищі. Мати привіталася з ними і вийшла на двір, щоб покликати мене, проте знайти мене, звісно, вона не могла, хоч шукала досить довго. А тим часом гості розмовляли між собою:
- Побачимо, що нам скаже ця дівчинка. Згаданий цивільний чоловік сказав:
- На мене велике враження справила чистота і щирість маленької Жасінти та її брата. Якщо ця дівчинка така сама, то я повірю. Не можу описати, що я відчув у присутності цих дітей!
- Здається, що почуваєш в якійсь мірі щось надприродне, - додав священик, - моя душа відпочивала в їхній присутності.
Оскільки мати не знайшла мене, то ці шановані люди змушені були залишити наш дім так і не поговоривши зі мною.
- Часом вона йде погратися з іншими дітьми, - сказала мати, - тоді її ніхто не може знайти.
- Дуже шкода! Ми були такі задоволені розмовою з Жасінтою і Франциском, тому хотіли поговорити і з вашою донькою! Ми прийдемо ще до вас!
В одну з неділь після Служби Божої мої подружки з Мойти Марія-Роза та Ана Каетано разом з Марією Брогейра попросили мою матір, щоб та відпустила мене з ними провести день. Після того, як мама дозволила нам це, вони попросили мене узяти із собою Жасінту і Франциска. Отримавши у тітки дозвіл, ми вирушили до Мойти. Після обіду Жасінта була уже втомленою. Жозе Алвес сказав одній зі своїх племінниць покласти її у ліжко. Так досить швидко Жасінта заснула. На зустріч з нами у дім пана Алвеса прийшло багато людей. Вони захотіли побачити і Жасінту, а тому пішли подивитися, чи вона не прокинулась. Це була зворушлива картина: дівчинка глибоко спала, з усмішкою на устах. її обличчя було немовби в ангела, рученята були складені і звернені до Неба. Кімната швидко заповнювалася цікавими. Усі бажали її бачити й неохоче поступалися місцем для інших. Дружина пана Жозе Алвеса та його племінниці казали:
- Вона просто ангел!
Охоплені якоюсь надприродною повагою, вони стояли на колінах біля її ліжка, поки я не розбудила її у половині на п'яту. Ми хотіли ще відмовити вервицю у Кова-да-Ірії, а потім вже йти додому. Згадані племінниці Жозе Алвеса були саме тими сестрами Каетано, про яких згадувала раніше.

4. Її несхожість із Франциском
Франциск виглядав трохи по-іншому, він завжди був усміхненим, привітним і поступливим. Він грався з усіма дітьми, нікого не присаджував, часом усамітнювався, коли помічав, що щось не так. Якщо його запитували, чому він іде, він відповідав:
- Тому що ви чините погано. Або:
- Тому що я більше не хочу гратися.
Підчас хвороби діти заходили до нього в кімнату і виходили з неї, немовби це була звичайна річ. З ним розмовляли крізь вікно, запитували, чи йому краще і т. ін. Коли його запитували, чи він не хоче, щоб діти побули з ним, він заперечно хитав головою. Франциск любив самотність.
- Я хочу, щоб тільки ви з Жасінтою були зі мною, - казав нерідко хлопчик.
З дорослими, котрі відвідували його, він залишався спокійним, відповідаючи на їхні питання коротко. Односельці або ж мешканці інших сіл подовгу сиділи біля його ліжка і говорили:
- Не знаю, що такого є у Францискові! Поруч з ним почуваєш себе так добре!
Дехто із сусідок, посидівши трохи у нього в кімнаті, потім зізнавалися його матері:
- Це таємниця, яку неможливо осягнути! Вони лише діти, як решта, не говорять нічого особливого, а проте відчуваєш в них щось незвичайне!
- Коли заходиш до кімнати Франциска, то відчуваєш те саме, що і в церкві, - сказала якось моїй тітці сусідка Романа. І це при тому, що вона не вірила у чудо об'явлення Матері Божої!
Тієї ж думки були й інші жінки: дружини Мануела Фаустіно, Жозе Марто і Жозе Сілви.
Мене не дивує, що люди мали подібні відчуття, адже у повсякденному житті вони стикалися лише з матерією тлінного і минущого життя. А тут їх дух здіймався до Матері Божої за одного тільки погляду на дітей, поєднаних з Нею, здіймався до Неба, куди ті ось-ось повинні були щасливо полинути, здіймався до Бога, котрого, як самі стверджували діти, вони люблять більше, ніж власних батьків, здіймався до пекла, куди потрапляє той, хто далі грішить. Люди вважали, що зовні діти виглядають так, як і решта малюків, проте вони дивилися на це по земному. Лише у дусі могли хоч трішки відірватися від земного і помітити, що ці діти таки відрізнялися від інших.
Нині мені пригадалася ще одна подія, пов`язана із Франциском, яку я хочу описати.
Одного разу жінка з Каза-Веля на ім'я Маріана зайшла до кімнати Франціска. Вона виглядала дуже стурбованою, оскільки її чоловік вигнав з дому сина. Пані Маріана просила про благодать примирення сина з батьком. Франциск відповів на це:
- Будьте спокійні, скоро я потраплю на Небо, а коли буду там, то попрошу Матінку Божу про цю благодать.
Не пригадую тепер точно, скільки минуло відтоді часу, доки він пішов до Неба, однак знаю напевне, що того самого вечора, коли помер Франциск, син цієї жінки востаннє попросив пробачення у батька. Попереднього разу той відмовив йому у прощенні, оскільки син не погоджувався на поставлені батьком умови. Цього ж разу він погодився на все, що від нього вимагав батько, і мир у їхньому домі був знову відновлений. Одна із сестер цього хлопця на ім'я Леокадія вийшла пізніше заміж за брата Жасінти і Франциска і стала таким чином матір'ю племінниці Жасінти і Франциска. Трохи раніше Ви, Владико, були свідком її вступу до монастиря святої Доротеї у Кова-да-Ірії.

Післямова
Сподіваюся, Владико, що занотувала усе, що Ви доручили мені. До сьогоднішнього дня я робила усе, що було у моїх силах, задля того, щоби приховати те, що є найпотаємнішим в об'явленні Матері Божої у Кова-да-Ірії. Якщо я почувала себе зобов'язаною говорити про це, то намагалася бути поверховою, аби не видати більшого. Нині ж, коли мене зобов'язує послух, я стою перед Вами немовби скелет, відділений від усього, ще за життя, скелет, який можна виставити у музеї для нагадування відвідувачам про бідність і нікчемність тлінного. Нехай же добрий Бог і Непорочне Серце Марії приймуть цю нікчемну жертву, про яку Ви просите мене, щоб оживити в душах віру, надію і любов.
Туй, 8 грудня 1941 року.


Схожі матеріали:

Категорія: Пророцтва, об'явлення | Переглядів: 1365 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: фатімські таємниці, фатіма, сестра Лукія, спогади, фатімські обявлення, обявлення, Обявлення Діви Марії, фатімські пророцтва | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика