Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2015 » Липень » 12 » Пророцтва, об'явлення » Спогади сестри Лусії з Фатіми. Частина 2. Другий спогад (продовження)
13:10
Спогади сестри Лусії з Фатіми. Частина 2. Другий спогад (продовження)
13. Тринадцяте вересня
Наближалося 13 вересня. Цього дня Пресвята Діва сказала нам, окрім усього іншого, про що я уже розповідала: "Господь задоволений вашими жертвами, але Він не хоче, щоб ви спали зі шнурком на бедрах - носіть його тільки удень".
Не буду говорити, що ми повністю підкорилися велінню нашої Небесної Матері.
Оскільки випадало, що наш Господь бажав наступного місяця відкрити щось незвичайне, то моя мати надіялася, що віднині усе стане зрозумілим. І тому, наш добрий Бог цього дня не відкрив нам своєї величі. Можливо, для того, щоб дати нам нагоду далі приносити жертви. Мати знову втратила спокій, і переслідування удома поновилося. Причин для її смутку було немало. Крім втрати Кова-да-Ірії, яка була добрим випасом для нашої отари, а також добрим місцем для збору фруктів, які ми там збирали, мама була переконана у тому, що ми усе вигадуємо. Одна з моїх сестер майже нічим іншим не займалася, як тільки тим, що або кликала мене, або пасла за мене овець через мої зустрічі з людьми, котрі бажали мене бачити і розмовляти зі мною.
Для багатих людей це не було б такою великою втратою часу, та тільки не для нас, тому що ми повинні були працювати, щоб заробити собі на життя.
За деякий час мама продала отару, що також погіршило наше матеріальне становище. У всьому цьому звинувачували мене і за першої-ліпшої можливості нагадували мені про це.
Сподіваюся, що Господь прийняв від мене усі ці жертви, оскільки я віддала їх Йому, залишаючись завжди задоволеною тим, що можу пожертвувати Ісусові що-небудь за грішників.
Моя мати зі свого боку приймала усе з героїчним терпінням і відданістю. Якщо вона сварила мене і наказувала, то тільки тому, що вважала брехухою. Інколи вона, повністю заглиблена у страждання, які посилав їй Господь, казала:
- Чи це не кара за мої гріхи? Якщо так, то я дякую Богу за неї.
14. Жертовний дух Лусії
Якось одна сусідка заявила - не знаю, як їй прийшло це у голову! - що якісь люди дали мені гроші, навіть не скажу, скільки. Мати тут же покликала мене і запитала про це. Попри те, що я сказала, що ніяких грошей не отримувала, вона домагалася того, щоб я віддала їх і навіть скористалася задля цього віником. Коли вона вибила з мого одягу достатньо пилу, прийшла Кароліна з дівчинкою на ім'я Віржінія, котра жила по сусідству. Дівчата розповіли про те, що були зі мною, коли ті люди розпитували мене, а тому бачили, що вони не давали мені ніяких грошей. Після цього я втекла до своєї улюбленої криниці і там принесла усе це Господу у жертву.
15. Незвичайний візит
Якщо я не помиляюся, це трапилося також у вересні22: у нас з'явився молодий чоловік, котрий через свій велетенський зріст налякав мене. Коли я побачила, що він входить до нашого дому в пошуках мене (йому потрібно було нахилитися, щоб увійти в двері), я подумала, що це німець.
Йшла війна, і батьки лякали своїх дітей, кажучи: "Ось прийде німець - він тебе уб'є!" Саме тому я подумала, що прийшла моя остання година. Чоловік побачив мій страх. Він спробував мене заспокоїти, посадив собі на руки і доброзичливо почав розпитувати. Опісля він попросив мою матір, щоб я показала йому місце з'явлень і там помолилася з ним. Мама дозволила і ми вирушили в дорогу.
Щоправда, Я тремтіла від страху, що мушу йти сама з ним дорогою, однак заспокоювала себе думкою, що навіть якщо він уб'є мене, то я зможу побачити Спасителя і Божу Матінку.
Коли ми прийшли на місце, він став навколішки і попросив мене відмовити з ним вервицю, а також переказати Пресвятій Діві, щоб Вона виблагала для нього благодать згоди на шлюб однієї дівчини. Його прохання видалося мені дивним, і я подумала: "Якщо вона боїться тебе так само, як я, то ніколи не скаже "так". Після того, як ми помолилися, хлопець провів мене майже до самого села і, мило прощаючись зі мною, попросив молитись в його намірі. Я просто летіла до дому свого дядька зі страху, що він може наздогнати мене.
Яким же великим був мій страх, коли після об'явлення 13 жовтня я побачила; Що опинилася на руках того самого хлопця, що ніс мене над головами людей. Це було неймовірно! Всі, хто хотів мене побачити, могли тепер задовольнити свою цікавість.
Оскільки він не бачив перед собою дороги, то невдовзі спіткнувся й упав. Я ж не впала, тому що мене підхопили і понесли інші люди, а згаданий юнак зник з поля зору аж до тієї хвилини, поки не з'явився одного разу з дівчиною, котра стала уже його дружиною. Він прийшов подякувати Пресвятій Богородиці за отриману благодать і попросити у Неї благословення. Цього молодого чоловіка звуть нині доктор Карлос Мендес з Торес-Новас.
16. Тринадцяте жовтня
Нарешті, Владико, ми підійшли до 13 жовтня. Ви уже знаєте, що сталося того дня. Але що мені найбільше запам'яталося, то це прохання нашої Пресвятої Матері:
- Люди не повинні більше кривдити Бога, адже Його і так уже скривдили23.
У словах Божої Матері була любов, сповнена смутку. Як би мені хотілося, щоб це почув увесь світ, щоб усі діти Небесної Матері почули її голос!
Прокотилася чутка, що під час об'явлення представники властей зірвуть поряд з нами бомбу. Але я не злякалася цього, коли розповіла про це своїм маленьким родичам, почула:
- Як би було добре, якби нам була подарована благодать відразу звідтіля піднятися на Небо разом із нашою Небесною Матір'ю!
Мої батьки навпаки дуже злякалися і вперше захотіли піти зі мною. Вони сказали:
- Якщо загине наша донька, то з нею загинемо і ми. Тримаючи за руку, батько привів мене до місця об'явлень. Щоправда, потім я більше не бачила його, аж поки не зустрілися увечері вдома.
Решту цього дня я провела зі своїми двоюрідними братом і сестрою. До нас ставилися як до екзотичних тварин. До вечора я була втомленою від безконечних питань, які не припинялися навіть з приходом ночі. Окремі люди, котрим не вдавалося мене розпитати, залишилися до наступного дня чекати своєї черги. Багато з них хотіло поговорити зі мною ще цього ж вечора, однак я, смертельно втомлена, сповзла на підлогу і заснула. Слава Богу, на той час мені ще був незнайомий страх перед людьми і я була позбавлена самолюбства, тому з кожним я вела себе природно, ніби це були мої батьки.
Мене розпитували і наступного дня, або краще сказати, усі наступні дні. Віднині до Кова-да-Ірії приходило безліч людей, щоб попросити захисту Небесної Матері. Усі вони хотіли бачити візіонерів, говорити з ними і відмовляти спільно вервицю.
Іноді я почувала себе настільки виснаженою від цих питань і молитов, що шукала приводу для втечі. Але, ці бідні люди були настільки наполегливі, що мені доводилося задовольняти їхню цікавість, хоч це нерідко було дуже важко. У таких випадках я відмовляла свою звичну молитву усім серцем: "З любові до Тебе, мій Боже, заради прощення гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Діви Марії, заради навернення грішників і за Святішого Отця".
17. Опитування священиків
Я уже згадувала Вам, Владико, у нотатках про свою сестру те, що якось до нас прийшли два священики, котрі розповіли нам про Святішого Отця і зауважили, як сильно він потребує молитов. Від цієї хвилини ми не принесли жодної жертви Господу без того, щоб не згадати Святішого Отця. Ми почували до нього таку палку любов, що я заплескала у долоні, коли настоятель повідомив моїй матері про мою можливу поїздку до Риму, де сам Папа зможе мене розпитати. Потім я це сказала Жасінті з Франциском:
- Як добре, що я зможу побачити Святішого Отця! Вони ж зі слізьми зізналися:
- А ми не поїдемо і принесемо це в жертву за нього. Наш настоятель опитав мене востаннє. Час перевірки фактів уже минув і він не знав, що сказати більше. Він був незадоволений: "Чому увесь цей натовп кидається на землю в молитві десь у полі, тоді як живий Бог, Господь наших вівтарів, прихований у Пресвятих Дарах, залишений напризволяще у Дарохранительці? Навіщо усі ці гроші, бездумно кинуті під дубом, коли наша церква не має коштів на завершення будівництва24?"
Я розуміла отця-настоятеля, але що я могла зробити? Якби я була володаркою сердець цих людей, я б, звичайно, повернула їх до Церкви, та оскільки я не була нею, то принесла Господу і цю жертву. Жасінта майже завжди під час розпитувань опускала голову, відводила очі і не говорила ні слова, тож, як правило, відповідати на питання паломників доводилося мені. Майже увесь час мене викликали до настоятеля, щоб я там також відповідала на питання то одного, то іншого священика.
Одного разу приїхав священик з Торес-Новасу.25 Він допитував мене так детально, так ущипливо, що мене почали мучити сумніви, адже я приховала дещо від нього. Я запитала поради у своїх двоюрідних брата і сестри, як мені бути у цій ситуації:
Чи це не помилка - мовчати про окремі речі, коли нас питають? Не знаю також, чи не є брехнею говорити те, що Вона відкрила нам таємницю, а потім мовчати?
- Я не знаю, - сказала Жасінта. - Зрештою, саме ти не хочеш, щоб ми про це говорили.
- Ну, звичайно, я цього не хочу,- відповіла я сестрі.
- Ще не вистачало, щоб вони почали випитувати, які самокатування ми чинимо! Тільки цього нам бракує! Ось бачиш! Якби ти тримала язик за зубами, то ніхто зараз не знав би, що ми бачили Матір Божу і розмовляли з Нею, та з Ангелом. Іншим не потрібно про це знати!
Почувши ці мої слова, бідна дівчинка стала плакати і просити у мене пробачення, як тоді у травні, про що я писала раніше. Так я і залишилася зі своїми сумнівами, не знаючи, як їх позбутися.
За деякий час з'явився ще один священик із Сантарему. Він був ніби братом попереднього або ж вони ніби разом готувалися до зустрічі зі мною: звучали ті самі питання, та сама ущипливість, та сама манера глузувати і збиткуватися, здавалося, що навіть зовні вони були схожими. Після зустрічі з цим священиком мої сумніви подвоїлись і я не знала, що мені робити. Я безперестанку молила нашого Господа і Богородицю сказати мені, що я повинна чинити:
- О мій Боже і моя Небесна Матінко! Ви знаєте, що я не хочу вас кривдити через брехню! Але ви бачите, що буде недобре, якщо я розповім про все, що ви сказали мені.
Та посеред усього цього сум'яття я мала щастя поговорити з отцем-деканом з Олівалу.26 Не знаю чому, але у мене виникла до нього довіра і я розповіла йому про свої сумніви. У нотатках про Жасінту як уже писала, що саме цей священик навчив мене берегти таємницю. Опріч того, він розповів нам дещо про духовне життя. Передусім пояснив нам, як ми повинні у всьому догоджати нашому Богу і безперервно приносити, нехай невеликі, жертви.
- Якщо ви любите якісь ласощі, діти мої, то залиште їх і з'їште що-небудь інше, якщо захочете гратися - не робіть цього і принесіть цим самим жертву Богу. Якщо вас почнуть розпитувати і ви не зможете цього уникнути, то це означає, що сам Бог хоче від вас цього, тож принесіть і це Йому в жертву.
Я зрозуміла, про що йшлося. Цей священик так мені подобався! Він не випускав мене з поля зору і час від часу відвідував нас або ж присилав до мене одну вдову, що жила неподалік Олівалу у маленькому селі. Вдову звали Емілія27. Ця благородна жінка часто ходила молитися до Кова-да-Ірії, після чого заходила до нас. Я попросила дозволу пожити у неї кілька днів, а потім вона завела мене до отця-декана. Він був настільки добрим до мене, що запропонував провести в його домі два-три дні, де змогла бути з його сестрою. Священик приділяв мені багато часу, повчаючи мене і даючи мудрі поради. Попри те, що я не розумілася тоді на духовному вихованні, можу сказати, що він був моїм першим духовним отцем. Спогади про нього я бережу у своєму серці як щось святе.

III. ПІСЛЯ ОБ'ЯВЛЕНЬ
1. Перше відвідування школи
О, мій Боже! Я тут написала перше, що мені спало на думку і таким чином забула про дещо важливе. Я роблю так, як Ви, Владико, сказали мені: пишу те, що мені спадає на думку. Та саме цього я і хочу, а не думати про порядок і стиль. Гадаю, що саме у такий спосіб мій послух найбільш досконалий і приємний нашому Господу і Непорочному Серцю Марії.
Отож, повертаюся до свого батьківського дому. Як я уже говорила, Владико, моя мати змушена була продати отару, залишивши тільки трьох овець, які ми брали із собою на поле. Коли ми залишилися удома, то годували їх у загоні. У ті дні мама послала мене до школи. Вона хотіла, щоб у вільний від навчання час, я також займалася ткацтвом і шиттям. Таким чином, вона була спокійна, що я удома і їй не треба мене шукати.
Одного прекрасного дня мої сестри заговорили про те, щоби піти разом з іншими дівчатами до багатого власника садиби Пе-де-Као29 на збір винограду. Мати вирішила, що вони підуть туди, але тільки зі мною. Раніше я писала про те, що наша мати не відпускала сестер без мене нікуди.
2. Лусія і настоятель
У той самий час наш парафіяльний священик почав готувати дітей до Першого Причастя. Оскільки я протягом останніх шести років брала участь в урочистому Причасті, то мама вирішила, що цього року я можу оминути його. Тому я і не відвідувала уроків Катехізису, тоді як інші діти бігли після уроків Катехізису до будинку настоятеля, я ж поспішала додому шити і ткати. Настоятель дуже гнівався через мою відсутність на заняттях, тому якось за мною послали одного учня. Він зустрів мене на дорозі в Алжустрел біля дому бідняка на прізвисько "Каракол". Хлопчик сказав, що мене кличе сестра настоятеля і я повинна піти до неї. Гадаючи, що справа знову стосується розпитувань, я відмовилася під приводом, що моя мати веліла зараз же іти додому. Не кажучи більше ні слова, я, наче божевільна, побігла через поле, щоб десь заховатися від людей. Цього разу гра коштувала мені надто дорого.
За кілька днів у нашій громаді відзначали свято. Приїхало багато священиків з інших місцевостей, щоб співслужити на святій Месі. Після урочистості настоятель викликав мене і суворо вичитав перед усіма священиками за те, що я не відвідувала уроки Катехізису та не послухалася його сестри, яка мене кликала. Наприкінці він перерахував усі мої вади, що зайняло чимало часу. Але тут з'явився, не знаю звідки, один добрий священик, котрий став захищати мене і висловив думку, що, можливо, мати заборонила мені ходити, на що отець сказав:
- Її мати? Та її мати просто свята! А ось що з цієї негідниці вийде - побачимо!
Добрий священик лагідно запитав мене, чому я не відвідую занять. Я пояснила йому, що так вирішила мама, але оскільки він не повірив мені, то попросив, щоб я покликала свою сестру Глорію, яка була неподалік церкви. Після того, як він почув правду, вирішив:
- Ну гаразд! Або ти усі наступні дні будеш ходити на уроки, посповідаєшся у мене і приймеш Причастя разом з іншими дітьми, або ж ти Його більше ніколи не отримаєш у нашій парафії!
Коли моя сестра почула це, то пояснила, що за п'ять днів перед цим я змушена буду поїхати з ними, тож чи не змогла б я, якщо отець буде не проти, посповідатися і причаститися якогось іншого дня перед від'їздом. Проте, священик наполягав на своєму.
Повернувшись додому, ми розповіли про все мамі, вона теж пішла до настоятеля просити про сповідь і Причастя для мене в інший день, але даремно. Тоді мати вирішила, що мій брат після урочистого Причастя відвезе мене до сестер. Попри те, що дорога була далекою і важкою, оскільки вела через гори і долини.
Від однієї тільки думки про те, що мені потрібно буде сповідатися у нашого настоятеля, я пітніла від страху. Як же я боялася його! Це мене так гнітило, що я аж плакала. Напередодні священик звелів усім дітям прийти після полудня до церкви, щоб посповідатися. Я пішла туди, хоча моє серце стискалося від болю. Коли я зайшла до храму, то побачила, що сповідає кілька священиків. В одній із сповідалень я помітила отця Круза із Лісабону. Я розмовляла з ним уже раніше, і він мені дуже подобався. Згодом, я помітила у відкритій сповідальні нашого настоятеля, який за всім спостерігав. Я подумала: "Спочатку я посповідаюся в отця Круза і запитаю його, що мені робити, а потім піду до настоятеля".
Отець Круз прийняв мене з великою дружелюбністю і, вислухавши, благословив. Він сказав, що я не зобов'язана йти до настоятеля, якщо не хочу, і мене не можуть через це позбавити Причастя. Отримавши пораду, я радісно відмовила молитву покаяння і вибігла з церкви з боязні, що мене хтось зупинить.
Наступного дня я прийшла у білій сукні, але і досі боялася, що мене можуть не допустить до Причастя. Все-таки настоятель обмежився тим, що натякнув мені після свята про мій непослух, маючи на увазі мою сповідь у приїжджого священика.
Доброго отця усе більше непокоїли і навіть лякали події, пов'язані зі об'явленнями, а тому одного прекрасного дня він покинув нашу парафію30. Пішла чутка, що він виїхав через мене, тому що не хотів брати на себе відповідальність за те, що сталося. Він був старанним священиком, і багато людей любили його, отож мені добряче дісталося за це. Деякі побожні жінки виливали на мене свій гнів і сварили за першої-ліпшої нагоди. Часто вони прощалися зі мною кількома ляпасами або ударом ноги.
3. Жасінта і Франциск страждають разом із Лусією
Жасінта і Франциск дуже рідко приймали участь у подібних "обмінах люб'язності", які Нам посилало Небо, тому що їхні батьки старанно оберігали їх від цього. Проте вони страждали разом зі мною, і часто плакали, дивлячись на моє засмучене обличчя.
Якось Жасінта сказала:
- Якби наші батьки були такими, як твої, то люди нас також били б і ми могли би принести таким чином ще більше жертв.
Жасінта використовувала будь-яку нагоду для умертвіння плоті. У нас була традиція час від часу протягом дев'яти днів або ж ввесь місяць нічого не пити. Одного разу ми принесли цю жертву у серпні, коли спека була найбільш сильною. Якось ми поверталися після молитви вервиці з Кова-да-Ірії. Коли ми наблизилися до ставка, Жасінта сказала:
- Мене так мучить спрага і так болить голова. Я хоч трошки вип'ю води.
- Тільки не тут, - відповіла я,- моя мати не хоче, щоб ми тут пили, оскільки ця вода може зашкодити нам. Давай попросимо води у Марії дос Анжос (це була наша сусідка, котра незадовго перед цим вийшла заміж і жила поблизу у маленькому будиночку).
- Ні, я не хочу чистої води! Я хочу пити саме цю, оскільки зможу замість жертви спраги принести Господу в жертву пиття брудної води.
Вода у цьому ставку була дійсно дуже брудною. Багато людей прали там білизну, а також купалися. Тому мама попереджала нас, щоб ми не пили цієї води.
Іншим разом Жасінта сказала:
- Наш Господь повинен бути задоволеним нашою жертвою, тому що я відчуваю таку страшенну спрагу. Однак я не буду пити, бо хочу страждати з любові до Нього.
Одного разу ми сиділи на порозі дядькового дому і помітили, що до нас наближається багато людей. Я і Франциск тут же кинулись бігти до хати, щоб сховатися під ліжком, але тут озвалася Жасінта: "А я не буду ховатися, бо хочу принести це у жертву Господу".
Люди підійшли до неї і заговорили, вони довго сиділи у нас, дехто з них шукав мене, але марно. Я вийшла зі свого сховища, як тільки вони пішли, і запитала:
- Що ти відповіла їм, коли вони запитали, де ми?
- Я промовчала, опустивши голову. Я завжди так роблю, якщо не хочу говорити правду. Брехати я також не хочу, тому що це гріх.
Дійсно, вона часто так робила, тож було безглуздо питати її про щось, про що вона не хотіла говорити. Та, зазвичай, ми не любили приносити подібних жертв і намагалися уникнути їх.
Якось ми сиділи в кількох кроках від нашого дому під тінню олив, що стояли над дорогою. Франциск пішов трохи погратися. Побачивши, що до нас наближається кілька жінок, він підбіг попередити про це. У цей час носили капелюхи з такими широкими крисами, що вони виглядали немовби сито, тож ми вирішили, що під такими капелюхами нас не помітять, якщо ми швиденько виліземо на дерево. Як тільки жінки минули нас, ми спритно злізли з дерева і побігли на кукурудзяне поле, де могли сховатися.
Оця наша манера - уникати зустрічі - була однією з причин невдоволення настоятеля. Особливо він скаржився на те, що ми уникаємо священиків, і це була правда. Але тому, що саме священики допитували нас особливо наполегливо. Як тільки ми опинялися у товаристві священика, то готові були одразу принести Господу одну з найбільших своїх жертв.
4. Заборона паломництв до Фатіми
З часом і влада почала виявляти своє незадоволення з розвитком подій. На місці об'явлень поставили два стовпи у вигляді арки з ліхтарями. Були люди, які стежили за тим, щоб вони увесь час горіли. Якось уночі туди приїхали люди, щоб зруйнувати арку, спиляти дуб, біля якого відбувалися з'явлення, і вивезти його звідтіля. Чутка про це рознеслася ще вранці. Я побігла подивитися, чи це правда. Якою ж була моя радість, коли я побачила, що ці нещасні люди помилилися і замість дуба вивезли одне з оливкових дерев! Я попросила у Бога пробачення за цих бідних людей та помолилася за їх навернення.
Одного разу 13 травня, не пам'ятаю, це був 1917 рік чи 1919-й31, на світанку, ми почули, що до Фатіми прибув кавалерійський полк для того, аби не допустити людей у Кова-да-Ірію. Люди прийшли до нас, щоб попередити мене про це, бо думали, що прийшла моя остання година. Проте я спокійно вирушила в сторону церкви. Дійшовши до Фатіми, я минула коней, що заполоняли майдан, та увійшла до храму. Там я узяла участь у Службі Божій, яку відправляв незнайомий священик, причастилася і повернулася додому. При цьому ніхто не зачепив мене ані словом. Навіть не знаю, чи мене взагалі хтось помітив. Незважаючи на чутки про те, що солдати таки не пускають людей, я поспішила після обіду до Кова-да-Ірії, щоб там помолитися на вервиці. По дорозі до мене приєдналися інші жінки, котрі приїхали здалеку. Коли ми підійшли до села, нам назустріч виїхали два солдати, які підстьобували коней, наближаючись до нас. Вони запитали, куди ми прямуємо. Жінки відповіли, що це не їхнє діло. Тоді вершники почали ставити коней на диби, наче хотіли нас розтоптати. Раптом жінки кинулися хто куди, а я опинилася між парою коней. Солдати запитали, як мене звуть, у відповідь на це я спокійно назвала своє ім'я. Потім вони запитали ще, чи я не візіонерка. Я відповіла, що так. Вони наказали мені йти між ними аж до самої Фатіми. Коли ми підійшли до ставка, про який я згадувала, вийшла одна бідна жінка (про неї я теж розповідала!). Коли вона побачила мене під конвоєм солдат, то вибігла на дорогу, щоб підтримати мене, як це зробила Вероніка. Вершники наказали їй звільнити дорогу, однак вона усе захищала мене. За кілька кроків вони зупинили мене і запитали, чи це не моя мати. Я відповіла, що ні. Однак солдати не повірили і намагалися випитати, чи це не наш будинок. Я знову заперечила. Потім вони наказали мені йти далі, тобто до дому моїх батьків. Коли ми дійшли до ділянки, що знаходилася неподалік Алжустрелу біля невеличкого джерельця, конвоїри звеліли зупинитися. Помітивши там кілька ям для саджанців, вони озвалися один до одного, щоб напевно полякати мене:
- Тут відкриті могили. Відрубаємо їй голову шаблею і поховаємо тут, поклавши цим самим усьому край раз і назавжди.
Почувши це, я справді подумала, що мені прийшов кінець. Але, я продовжувала зберігати спокій, ніби це мене це не стосувалося. За якусь мить озвався другий солдат:
- Ні, ні! Ми не маємо на це право!
І вони звеліли мені іти далі. Так ми перетнули наше село і нарешті прийшли до будинку моїх батьків. Люди підбігали до вікон і дверей, щоб подивитися, що відбувається. Окремі з них знущалися наді мною, інші шкодували мене. Біля дому солдати наказали покликати батьків, але їх не виявилося удома. Один з них пішов перевірити, чи мої рідні ніде не сховалися. Він обшукав увесь дім, а потім звелів мені більше нікуди не виходити решту дня. Солдати покинули наше подвір'я. Пізніше ввечері стало відомо, що кавалеристи залишили місцевість, переможені народом. Увечері я відмовляла вервицю в Кова-да-Ірії у супроводі сотень людей.
Потім мені розповідали, що під час мого арешту хтось повідомив моїй матері про те, що сталося, на що вона відповіла:
- Якщо це правда, що вона бачила Божу Матір, то та її і захистить, але якщо вона збрехала, то буде краще, коли її покарають.
При цьому вона зберігала свій звичний спокій. Дехто, мабуть, запитає, що було у цей час з моїми маленькими друзями. Я не знаю. Не можу сьогодні пригадати, що було того дня з ними. Можливо, батьки просто не випустили їх з дому через усі ці чутки.
5. Тяжка хвороба матері Лусії
Напевно, Богу було завгодно бачити мене у стражданнях, оскільки Він готував мені у недалекому майбутньому надзвичайно гірку чашу. Моя мама захворіла настільки серйозно, що ми чекали уже на її смерть. Усі діти зібралися біля її ліжка, щоб отримати благословення матері і поцілувати їй на прощання руку. Оскільки я була найменшою, то підійшла до матері остання. Коли моя бідна мама побачила мене, то трохи пожвавішала, вона поклала мені на плечі руки і, зітхаючи, вигукнула:
- Моя бідна дитино! Що буде з тобою без матері? Через тебе я помираю з розбитим серцем!
Стримуючи у собі гіркі ридання, вона міцно притиснула мене до себе. Старша сестра ледве відірвала мене від матері, забрала на кухню і, заборонивши мені повертатися до кімнати хворої, сказала:
- Мама помирає тому, що ти принесла їй багато горя.
Я упала на коліна, схиливши голову на лавку, і з невимовним болем, принесла свою жертву Богу.
За деякий час сестри прийшли на кухню. Вони вважали, що ситуація є безнадійною, тому сказали:
- Лусія, якщо це правда, що ти бачила Богородицю, то сходи в Кова-да-Ірію і попроси її зцілити нашу матір. Обіцяй їй, що хочеш. Тільки тоді ми повіримо.
Я поспішила до Кова-да-Ірії. Щоб не потрапляти нікому на очі, я поспішила через луки, усю дорогу відмовляючи вервицю. Там я висловила Пресвятій Діві Марії своє прохання, гірко проливаючи сльози, а потім повернулася додому з надією, що моя Небесна Матінка благословить зцілення моєї земної матері. Зайшовши до будинку, я дізналася, що мамі уже стало трохи краще, а за три дні вона змогла навіть виконувати домашню роботу.
Я пообіцяла Матері Божій, що коли Вона виконає моє прохання, то я буду приходити в Кова-да-Ірію разом із сестрами дев'ять днів підряд, відмовляти там вервицю, проповзши перед цим на колінах від самої дороги й аж до дуба. Останнього дня пообіцяла привести також дев'ятеро бідних дітей і після цього нагодувати їх. Так ми і зробили. З нами пішла мати. Вона сказала:
- Он воно як! Пресвята Діва зцілила мене, а я й досі не можу повірити. Не розумію, як може бути таке!
6. Смерть батька
Бог подарував мені цю утіху, однак невдовзі знову постукав до моїх дверей, бажаючи від мене ще більшої жертви. Мій батько був здоровим, міцним чоловіком, який не знав, що таке головний біль. Менше ніж за добу запалення легень забрало його до вічності32.
Мій біль був настільки великим, що я думала, що також помру. Батько був єдиним, хто стояв на моєму боці: у той час, коли інші в сім'ї накидалися на мене, він брав мене під свій захист.
Я втекла до своєї кімнати і вигукнула:
- Боже мій! Я ніколи не думала, що Ти зможеш послати мені стільки страждань! Однак я страждатиму з любові до Тебе, заради відшкодування гріхів проти Непорочного Серця Марії, заради навернення грішників і за Святішого Отця!
7. Хвороба Жасінти і Франциска
У цей самий час почала прогресувати хвороба Жасінти і Франциска33. Інколи Жасінта говорила мені:
- У мене так болить у грудях, але я нічого не скажу мамі. Я хочу страждати заради Господа, прощення гріхів, вчинених проти Непорочного Серця Марії, заради навернення грішників і за Святішого Отця.
Коли я прийшла до неї якось, вона запитала мене:
- Скільки жертв ти принесла цієї ночі Господу?
- Три. Я тричі піднімалася, щоб відмовити молитву Ангела.
- А я принесла багато-багато. Не знаю навіть, скільки. У мене був дуже сильний біль, проте я не скаржилася.
Франциск вів себе більш стримано. Як правило, він робив те, що й ми, і лише зрідка пропонував щось сам. Протягом усієї хвороби він страждав з героїчним терпінням, без найменшої скарги. Незадовго до смерті я запитала його:
- Франціску, ти дуже страждаєш?
- Так, але я зношу усе це заради нашого Господа та улюбленої Матері Божої.
Якось він дав мені шнурок, про який я уже розповідала, і сказав:
Візьми його із собою, поки моя мама не побачила Я більше не можу його носити.
Їв він усе, що йому давала мати. Я так і не з'ясувала чи було йому це неприємно. І ось наступив день, коли він змушений був відійти до Неба34. Перед цим увечері він сказав мені і своїй сестричці:
- Я йду до Неба, там я буду дуже просити Господа і Пресвяту Діву про те, щоб вони якнайшвидше забрали і вас.
Здається, я уже писала у звіті про Жасінту, чого нам коштувала ця розлука, тому не буду тут повторюватися. Жасінта також уже хворіла і стан її усе більше погіршувався. Отже зупинятися на цьому я не буду, оскільки розповідала про це раніше, хіба що на деяких побожних вчинках, які я помічала у неї і про які досі, як на мене, не писала.
Мати Жасінти знала, що донька не любить молока. Якось разом із ним принесла їй велике гроно винограду.
- Жасінто, - сказала вона, - з'їш винограду, хоча б це, якщо не хочеш молока!
- Ні, мамо, я не хочу винограду, забери його! Краще я вип'ю молока.
Без найменшого опору Жасінта випила молоко, а тітка вийшла з кімнати, задоволена тим, що у доньки минула відраза до нього. Проте дівчинка відразу ж зізналася мені:
- Мені так хотілося винограду! Молоко коштувало мені неймовірних зусиль, однак я хотіла принести Господу це у жертву.
Одного разу, вранці, я помітила, що вона виглядає досить погано і запитала її, як вона почуває себе.
- Цієї ночі, - відповіла Жасінта, - у мене були сильні болі і я хотіла принести Господу в жертву свою нерухомість. Звичайно, при цьому я усю ніч не спала.
Наступного разу вона сказала:
- Коли я залишаюся сама, то піднімаюся з ліжка, щоб відмовляти молитву Ангела. Щоправда, зараз я не можу нахилятися до землі, тому що падаю, отож молюся навколішках.
Якось у мене випала нагода поговорити з отцем-деканом. Під час розмови він запитав про самопочуття Жасінти. Я розповіла йому те, що знала про стан Жасінти, а потім зізналася у тому, що вона не може більше нахилятися до землі. У відповідь на це отець попросив переказати їй, що забороняє дівчинці підводитися з ліжка для молитви і що вона повинна так молитися і стільки, щоб не втомлюватися. Я відразу ж переказала Жасінті прохання отця-декана, але та запитала:
- Чи буде цим задоволений Спаситель?
- Так, - відповіла, - Господь хоче, щоб ти слухалася цього священика.
- Добре, у такому разі я не буду підніматися.
Мені подобалося часто ходити на Кабесо до нашої улюбленої печери і там молитися, скільки хочеться. А оскільки Жасінта дуже любила квіти, то по дорозі назад я назбирувала там букети із лілій та півоній і приносила їх подружці.
- Це тобі... з Кабесо! - сказала я одного разу. Дівчинка узяла до рук квіти і сказала зі сльозами на очах:
- Я ніколи більше не зможу піти туди, а мені так хочеться цього!
- Але яка тобі різниця, якщо ти підеш до Неба і там будеш бачити Пресвяту Діву Марію і нашого Господа?
-Ай правда! - відповіла вона.
Жасінта заспокоїлася, розібрала квіти і почала рахувати на них пелюстки.
За кілька днів після того, як вона почала хворіти, Жасінта віддала мені шнурок, що носила, і сказала:
- Збережи його для мене, тому що я боюся того, щоб мама не побачила цей шнурок. Коли мені стане краще, я заберу його назад.
На цьому шнурку були три вузли, він був у плямах крові. Я зберігала цю річ до того часу, поки не залишила батьківський дім. А оскільки не знала, що з ним робити, то спалила його разом зі шнурком Франциска.
8. Хвороба Лусії
Окремі з тих людей, що приходили до нас, дивлячись на мене тендітну і бліду, просили мою матір відпустити мене до них, кажучи, що зміни будуть корисними для мене. Як правило, мати дозволяла, і вони забирали мене то до одних місць, то до других.
Під час цих подорожей я не завжди зустрічалася з любов'ю і повагою. Поруч з тими людьми, котрі захоплювалися мною і вважали святою, були також ті, що вважали мене облудницею і чаклункою. Господь Бог завжди додає до води трохи солі, щоб вона не зіпсувалася. Дякуючи Божественному Провидінню я пройшла крізь вогонь, але не обпалилася, і в мені не поселився черв'як марнославства, який, зазвичай, знищує усе. У такі хвилини я думала: "Усі помиляються. Я не свята, як вважають одні, і не брехуха, як вважають інші. Тільки Богу відомо, хто я..."
Повернувшись, я бігла до Жасінти, котра говорила:
- Не від'їжджай більше! Я так сумую за тобою! З того часу, як ти поїхала, я ні з ким не розмовляю, тому що не можу говорити з іншими.
Врешті-решт настав день відуїзду Жасінти до Лісабону. Я уже розповідала про наше прощання, тому не буду тут повторюватися. Як же мені було сумно залишатися самій! За такий короткий час Господь забрав до Неба мого дорогого батька, потім Франциска, а тепер забирав і Жасінту, котрої мені не судилося більше бачити на цій землі.
Як тільки з'являлася можливість, я усамітнювалася на Кабесо, щоб наодинці з Богом вилити свій біль і вволю поплакати. Коли я спускалася по схилу гори, усе нагадувало мені про моїх друзів: камені, на яких ми часто сиділи, квіти, яких я більше не рвала, тому що не було кому їх носити, Валіньос, де ми разом насолоджувалися радощами раю.
Якось, через неуважність я зайшла у дім своєї тітки, а потім до кімнати Жасінти, де почала її кликати. Побачивши мене там, молодша сестра Жасінти, Тереза, зупинила мене і сказала, що її більше тут немає.
Незабаром прийшла звістка, що вона відійшла до Неба35. Тіло Жасінти перевезли до Віли-Нової-де-Оурень. її мати узяла мене одного разу із собою на могилу своєї доньки в надії потішити мене. Утім, мій смуток був таким великим, якого годі було позбавитися ще довгий час. Я йшла на кладовище, сідала на могилу Франциска або свого батька і залишалася там на довгі години.
Слава Богу, через якийсь час моя мати вирішила узяти мене із собою до Лісабону36. За рекомендацією доктора Формігао одна добра жінка надала нам притулок у себе і запропонувала оплатити моє навчання в інституті, якщо я захочу залишитися. Ми прийняли із вдячністю великодушну пропозицію нашої благодійниці, яку звали Ассунсао Авелар. Мама ж проконсультувалася у лікарів, котрі сказали, що вона потребує операції нирок і хребта, проте із-за пороку серця ця операція була небезпечною для її життя, тому вона повернулася додому, а я залишилася на утриманні цієї жінки.
Коли уже все було готовим і нам призначили день вступу до інституту, раптом стало відомо, що влада знає про моє перебування у Лісабоні і шукає мене. Мене відвезли до Сантарему, де я переховувалася в будинку доктора Формігао кілька днів. Там мені забороняли навіть виходити на Службу Божу. Згодом сестра пана Формігао відвезла мене у батьківський дім і пообіцяла, що влаштує мій вступ до інституту, який належав ордену св. Доротеї в Іспанії. Вона сказала, що за мною приїдуть, як тільки усе буде готове. Усі ці події трохи відволікли мене від болісних думок і поступово пригнічення стало зникати.
9. Перша зустріч Лусії з єпископом
У цей час Ви, Владико, приїхали до Лейрії і добрий Бог доручив Вашій турботі бідне стадо, яке довгі роки залишалося без пастиря37. Було чимало людей, котрі намагалися залякати мене через Ваш приїзд, як це було уже з одним шанованим священиком. Вони казали, що Ви усе знаєте, бачите наскрізь, проникаєте у сумління кожної людини і можете викрити усі мої хитрощі. Утім, я зовсім не злякалася і тільки прагнула поговорити з Вами. Я думала: "Якщо це правда, що Ви усе знаєте, то повинні знати також те, що я кажу правду". Тому з радістю погодилася на пропозицію однієї доброї жінки з Лейрії відвезти мене до Вас. Я була сповнена радісного очікування зустрічі з Вами.
Нарешті настав цей хвилюючий день. Коли ми зайшли до будинку єпископа, нас провели до залу і попросили трохи почекати. Згодом з'явився секретар38, котрий дружелюбно заговорив із пані Джильдою, що супроводжувала мене. Він також час від часу ставив питання і мені. Я уже була знайома з ним, оскільки двічі сповідалася у нього. Його присутність мене щиро радувала.
За деякий час з'явився доктор Маркес дос Сантос39 у туфлях із пряжками, закутаний у величезний плащ. Вперше у житті я побачила одягнутого так священика, тому особливим чином запам'ятала його.
Він ставив питання за добре підготовленою схемою і їм не було кінця-краю. Часом він сміявся, ніби глузував над моїми відповідями. Здавалося, що час зустрічі з єпископом просто ніколи не настане.
Нарешті повернувся секретар. Він порадив моїй супутниці попросити вибачення в єпископа, як тільки той увійде, і сказати, що мусить іти у своїх справах. Буде краще, коли вона залишить мене, оскільки можливо, що Ви захочете поговорити зі мною наодинці.
Як тільки я це почула, то страшенно зраділа і подумала: "Адже Владика і так усе знає, тому не буде ставити багато питань, до того ж ми будемо самі. Як добре!"
Жінка чудово зіграла свою роль, і я мала щастя говорити з Вами наодинці.
Що відбулося під час цієї зустрічі, я не буду тут розповідати, тому що Ви, Владико, безумовно пам'ятаєте це краще за мене. Дійсно, коли я побачила, що Ви з такою добротою, без пустої цікавості і марних питань, турбуєтеся про добро моєї душі, що готові піклуватися про бідну вівцю, довірену Вам Господом, то була більше ніж будь-коли переконана, що Ви про все знаєте. Я без найменших роздумів ввірила себе у Ваші руки. Умови, які Ви поставили мені, були для мене, безперечно, простими: зберігати цілковите мовчання про все, що Ви мені довірили, і бути доброю. Я зберігала таємницю до того дня, доки Ви, Владико, послали запитати згоди моєї матері.
10. Прощання з Фатімою
Нарешті надійшов день від'їзду. Перед цим увечері з тяжким серцем я пішла попрощатися з усіма улюбленими місцями. Я була впевнена, що бачу їх востаннє. Кабесо, Лока, Валіньос, церква, звідки добрий Бог покликав мене на дорогу милосердя, і кладовище, де я залишила свого улюбленого батька і Франциска і яких я все ще не могла забути.
З нашою криницею я прощалася уже при світлі місяця, а також зі старим сінником, де ми проводили стільки часу, дивлячись на зоряне небо та чудесний схід або захід сонця. Я так захоплювалася краплинами роси, якими по ранках були покриті гори, вони сяяли у сонячному промінні немов перлини! Я захоплювалася по вечорах снігом, який випадав за день і звисав з кедрів, нагадуючи про красу раю!
Наступного дня40 о другій ранку, ні з ким не прощаючись, я вирушила у дорогу у супроводі матері і бідного робітника на ім'я Мануел Коррея, із таємницею у своєму серці. Я минула Кова-да-Ірію, щоби попрощатися з цим місцем. Востаннє я відмовила там вервицю, а потім, йдучи звідти, усе оберталася, поки Кова-да-Ірія не сховалася за горизонтом. Я немовби говорила своє останнє "прощай".
Близько десятої ми досягли Лейрії. Там я зустрілася з пані Філоменою Мірандою, котра у майбутньому стала моєю хрещеною матір'ю і якій доручили мене супроводжувати.
Поїзд відходив о другій дня. Я стояла востаннє в обіймах своєї матері, котра невтішно плакала.
Поїзд рушив, а з ним і моє бідне серце, переповнене смутком і незабутніми спогадами.
Післямова
Гадаю, Владико, що зірвала найкращу квітку, найпрекрасніший плід у своєму маленькому саду, щоб віддати його у руки милосердного Бога, котрого Ви представляєте на землі. Молюся, щоб він приніс багаті сходи у душах. А оскільки Господь знаходить задоволення у послуху останнього із своїх створінь, то завершу словами Діви Марії, котру Він у своєму безмірному милосерді дав мені за Матір, Захисницю і як приклад для наслідування, тими самими словами, що я почала: "Ось я, слугиня Господня, нехай Він нею розпоряджається, як Йому завгодно".

1. Ще кілька спогадів про Жасінту
PS: Я забула сказати, що Жасінта знала, коли її відвезли до лікарні у Віла-Нова-де-Оурень та в Лісабон, що вона там перебуває не для того, щоб вилікуватися, а щоб страждати.
Ще до розмов про те, що вона потрапить до лікарні у Віла-Нова-де-Оурень, вона сказала:
- Матінка Божа хоче, щоб я потрапила до двох лікарень, але не для того, щоб вилікуватися, а щоб страждати ще більше з любові до Спасителя і заради відшкодування гріхів.
Я не знаю точних слів Пресвятої Діви, які Вона сказала Жасінті під час з'явлень, тому що не запитала про це подружку. Я просто чула те, що вона час від часу довіряла мені.
У цьому звіті я не хочу повторювати те, що уже писала раніше, щоб він не став ще довшим.
2. Популярність Лусії і її вплив на оточення
Виходячи з цього звіту може виникнути враження, що я вдома ні в кого не викликала почуття любові і приязні. Це не так. Маленька, але вибрана частина пастви нашого Господа виявляла до мене величезну симпатію - це були діти. Вони з великою радістю прибігали до мене, і коли їм було відомо, що я пасу овець неподалік нашого села, то збігалися туди, щоб провести зі мною день.
Моя мати нерідко казала:
- Я не знаю, якою силою ти володієш - діти збігаються до тебе наче на свято.
Зізнаюся, що досить часто їхній крик мені надокучав і я намагалася десь від них сховатися.
Те саме відбувалося і з моїми товаришками у віларському інституті, і, насмілююся сказати, майже те саме із сестрами мого монастиря. Кілька років тому наставниця постуланток а тепер настоятелька провінції41, сказала мені:
- Ви маєте такий вплив на сестер, що це могло б принести велику користь, якби ви цього захотіли.
Нещодавно настоятелька з Понтеведра42 сказала мені:
- У деякій мірі ви відповідальні за старанність і недбальство сестер, особливо це помітно у години відпочинку. Сестри роблять під час відпочинку те, що й ви. Розмови з Вами допомагають їм краще зрозуміти статут, потім вони старанніше виконують його.
Звідкіля це - я не знаю. Можливо, це ще один талант, який мені довірив Господь і за який Він вимагатиме від мене звіту. Хотілося б, щоб він благодатно розвинувся, і я змогла повернула його у тисячу разів більшим.
3. Чудова пам'ять Лусії
Напевне, хтось запитає, чи можливо, щоб я усе це запам'ятала.
Я не знаю, звідки це. Господь Бог, котрий роздає свої дари на свій розсуд, обдарував мене в якійсь мірі пам'яттю, тому тільки Йому одному відомо, як це відбувається. Крім того, вважаю, що різниця між природними і надприродними речами полягає у наступному: якщо ми розмовляємо з простими створіннями, то із часом забуваємо, про що говорили, тоді як ці надприродні явища, як ми їх бачимо і чуємо, настільки глибоко западають у душу, що їх забути непросто.
http://dc.lviv.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Пророцтва, об'явлення | Переглядів: 1259 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: фатімські таємниці, фатіма, сестра Лукія, спогади, фатімські обявлення, обявлення, Обявлення Діви Марії, фатімські пророцтва | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика