Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [448]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [388]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [65]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [129]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2018 » Лютий » 19 » Повчання, настанови » Слово на першу неділю Великого посту
00:25
Слово на першу неділю Великого посту
Господь наш Ісус Христос сказав; Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п'є, той у Мені перебуває, а Я — в ньому (Йо. 6, 56). Возрадуйтеся, благоговійні причасники! Оскільки слово Господа істинне, то Господь, коли ви запричастилися святих, пречистих і животворящих Його таїнств, без сумніву, перебуває у вас. Але, браття, Господь, коли прийшов і вселився у вас, не може не засвідчити своєї дії у вас усередині, бо ж засвідчує, як Він дбає про вас видимо: даючи вам з неба дощ та врожайні пори (Ді. 14, 17). Він каже: «Коли хто відчинить двері серця, ввійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною» (див. Од. З, 20). Отже, чи вечерятимете ви з Господом, а Господь із вами? Питаю вас про це, бо, можливо, серед вас вже нема нікого, хто б ще не причас­тився Христових таїнств. Що ж, чи почалося вже у вас те, що повинне бути очевидним плодом цього преславного таїнства?

Прийшовши, Господь приніс із собою вечерю: всі духовні блага на спасення, єдиним джерелом котрих є Він, і дає душі їх спізнати. Увійдіть же в себе й дивіться.

Господь є Світлом. Він приносить зі собою світло в душу, що Його прийняла. Коли в темну кімнату зайти з яскравим смо­лоскипом, кімната й кожна річ у ній, від малої до великої, стає видимою, так само, як видимим стає смолоскип і той, хто його приніс. Подібно й духовне світло осяює душу, що прийняла Господа. Це світло відання та розуміння Промислу спасення людини. При ньому виразно видно нашу нікчемність та без­помічність, і велике Боже благовоління, з усіма близькими до нього істинами: про єдиносущну Тройцю, про створення та Промисел, про наше падіння, воплочення Бога Слова, Його смерть на хресті й воскресения, про встановлення святої Церкви, єдність небесних і земних та спадок, що його приготовано на небі тим, які вірять і трудяться в житті за вірою, словом — з усією многотою спасенних істин. Ми знаємо ці істини, бо ми — христи­яни, та доки ми не живемо за Христом, доти це знання зали­шається зовнішнім. А Господь, коли приходить, з'єднує ці істини не тільки з розумом, а з усім нашим духом, і врешті в нас не залишається ні найменшого сумніву, ні найменшого забуття. Але як правда те, що світло тепер нас оточує й освітлює все навколо нас, і ми це беззаперечно усвідомлюємо, так і той, хто прийняв Господа умом, свідомий цих істин і невідступно перебуває в них, діючи в звичному оточенні. Так повинно бути з кожним при­часником, що в Христових Таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?

Господь — це сила, що все оживляє. В душу, котра Його прийняла, Він приносить духовну силу. Хворий — розслаблений, лежачи в ліжку, насилу ворушить руками, ледве говорить, ледве розплющує очі, та коли зцілиться і почувається сильним і міцним, ходить і працює не тільки не відчуваючи болю, але й охоче, як той розслаблений, котрого зцілив Спаситель, що взявши своє ліжко ходив, радіючи та хвалячи Бога. Так і грішна душа — розслаблена морально, та коли прийме в себе Господа, відчуває в собі духовну міць і силу, тобто відчуває натхнення дбати про все добре та про те, щоб виконати кожну Божу заповідь, тоді душу не лякають жодні перешкоди, ні зовнішні, ні внутрішні, що походять від пристрастей і поганих звичок, її не зупинять ні недбальство, ні зволікання. Ми завжди потроху робимо щось добре, проте робимо його тоді, коли воно, так би мовити, само проситься в руки, і його виконання не вимагає ні жертв, ані зусиль. А тут зроджується сильна енергія, коли всі помисли, бажання та наміри спрямовані тільки на те, що подобається Богові, що виявляється не тільки жвавістю, а й певною нестрим­ністю в добродіянні та благочесті, котра не відчуває ні втоми, ні заспокоєння. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових Таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?

Господь — це мир. Він приносить із собою мир в душу, що Його прийняла. Як на Тиверіядському морі від всесильного слова Господа вгамувалася люта буря, що розбурхала море й налякала апостолів, і запала тиша, що заспокоїла й звеселила всіх, так і в душі, що звичайно схвильована многотою помислів, бажань, задумів і сердечних поривів, коли приходить Господь, настас глибока духовна тиша, котру ніщо не зворушить ні ззовні, ні зсередини, тиша, котра дозволяє виразно чути тихий голос, чи то з неба, чи із землі. Це не застиглість, а гармонійність і розміреність усіх дій нашого духа, котрі, існуючи всередині, виявляються й назовні у статечності всіх рухів і влаштуванні усіх своїх справ, не обурюючись на усталені порядки. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових таїнствах прийняв Господа. Та чи так воно в нас із вами, браття?

Господь — це вогонь, що зігріває. В душу, яка Його прий­няла, Він приносить духовне тепло. Як той, хто заходячи знадвору до теплої кімнати, відчуває тепло, що приємно огортає ціле тіло, так духовним теплом, наче одягом, вкривається душа, коли прийме Господа в пречистих таїнствах. Вгорі — благовоління Господа, що примирився з людиною, позаду — загладжені гріхи, в прийдешньому — певність щодо невимовного насліддя, довко­ла — мирне співжиття з видимим і невидимим. Це — промені духовного тепла, котрі, сходячись у серці, запалюють дух, притя­гують туди всі сили нашого єства, щоб влаштувати в ньому надійне житло, аби вмістити невмістимого. Так повинно бути з кожним причасником, що в Христових Таїнствах прийняв Госпо­да. Та чи так воно в нас із вами, браття?

Так, світло відання, натхнення робити добро, душевний мир, солодке тепло — це головні свідчення того, що Господь оселяєть­ся в серцях справжніх причасників, вечеря, якою Він живить душу, що Його прийняла. Мабуть, почувши це, не один із нас обуриться й запитає: отже, коли хтось не бачить у собі таких свідчень, то в ньому нема Господа? Не буду вас облудно заспо­коювати: так, у такому нема Господа. Мало того, оскільки в такому нема Господа, то нема йому й спасения.

Проте, глядіть, не переймайтеся й оманливими страхами. Може, цих благ нема в повноті, а є вони тільки в зародку. Отож, усе-таки треба сказати, що їх маємо. День спалахує не відразу, але тільки-но починає займатися на світ, усі знають, що ніч минула й настає день. Квітка чи дерево виростає не відразу, але тільки-но насінина проростає, ми знаємо, що вже зажевріло життя нової рослини. Хворий видужує не відразу, але якщо знайдено ліки й вони почали діяти, ми знаємо, що зцілення близько. Так само й плоди прийняття пречистих таїнств, які свідчать, що в нас оселився Господь: вони поки що не розквітли на повну силу, а, ймовірно, існують тільки в зародку. Потерпіть і дотримуйтеся такого порядку, за якого можна очікувати, що плоди ці виявляться уповні, й так одержите те, чого сподіваєтеся. Ви запитаєте: то ж як дізнатися, чи є в нас хоч ці зародки? Я відповім: якщо клопочетеся про своє спасения й робите все, що для цього потрібно, знайте, що Господь уже почав у вас свою справу. Терпляче продовжуйте те, що ви почали робити, і по­бачите, що хто почав, той завершить. Та коли нема цього, то виходить, що нема й зародків благ. Недбальство й безпечність щодо спасения — це певна ознака того, що життя духа ще й не починалося. Треба все робити спочатку. Проте навіть і тоді не впадайте у відчай. Для того ми й живемо, аби отямитися й розкаятися, і саме це треба зробити. Ще триває сприятливий час святого посту — скористаймося ним і належно лікуймося своїм говінням. А тоді, примирившись із Господом у таїнстві покаяння і прийнявши Його в пречистих таїнствах, почнімо труд свого життя, який урешті допровадить нас до світла й до повноти духовних благ, які свідчать, що Господь перебуває в нас, а ми — в Ньому. Амінь.

19 березня 1861 р.

 

Ще одне слово на ту саму неділю

От, урешті, закінчили ми говіти. Господь благословив нас потрудитися в подвигах, що готують до святих таїнств, а за цей невеликий труд простив нам усі гріхи, з котрих ми сповідалися, й зволив сам прийти в чисту й виметену комірчину нашого серця та вселитися в нас, коли ми прийняли Його Пречисте Тіло та Кров. Чим відплачу Господеві за все, що Він дав мені? (Пс. 115, 3).

Відплатимо тим, чого Він очікує від нас. А Він не очікує більшого, крім того, що ми самі Йому обіцяли, коли просили прощення за гріхи. Ми обіцяли не потурати своїй гріхолюбності та докласти всіх зусиль, щоб виконувати Його святі заповіді. Так і робімо. А якщо старанно виконаємо цю обіцянку, то Господь виконає те, що обіцяв усім істинним причасникам пречистих таїнств: Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п'є, той у Мені перебуває, а Я в ньому (Йо. 6, 56).

Господь вірний своєму слову: станеться так, як Він сказав. Проте наше слово не завжди певне. Як би ми щиро не обіцяли, завжди існує сумнів, чи виконаємо ми обіцянку. Спочатку наше рішення непорушне, проте згодом думки порушуються і наша міць зникає. Адже ми вже стільки разів обіцяли й знову падали! Ось чому нам треба вмовляти себе трудитися й дбати про те, щоб витримати принаймні цього разу. А може, таки цього разу, з Божою допомогою, витримаємо, бо ж є люди, що витримують і не піддаються давньому потягові. Чому ж нам не дійти врешті до такого блага? Господь близько, Його допомога готова. Нам залишається зробити лише те, що для нас необхідно.

Мені здається, що цього дуже легко досягнути, якщо не вгашатимемо жар ревности у боговгодженні, котрим тепер напов­нене наше вдячне Господеві серце. Якщо б ми завжди мали таку ревність, жоден недобрий помисел не спантеличив би нас, жодна спокуса не похитнула б, ніщо не перешкодило б нашим добрим починам і ділам. І вороги втекли б геть від нас, і пристрасті не квапилися б до нас зі своїми примхами.

Про те, що сила ревности справді така, докладно пише в 60-му слові Ісаак Сирійський, згадуючи різні способи боротьби. «? хоробрі й сильні, — каже він, — що не бояться смерти, беруться до діла з великою ревністю, віддають себе на смерть і будь-яку спокусу, нехтують світське і тілесне життя та й усі спокуси. Диявол виходить їм назустріч не відразу, й довго їм не пока­зується, а стримується і поступається їм, та не стикається з ними при першому їх пориві й не бореться з ними. Він знає, що боротьба спочатку буває завзятою, адже дияволу відомо, що подвижник дуже ревний, а ревного воїна нелегко перемогти. Супротивник так поводиться не тому, що боїться чоловіка, а тому, що боїться Божої сили, котра його оточує. Отож, доки бачить подвижника таким, не наважується навіть доторкнутися до нього, аж поки його ревність не охолоне».

Чи ж бачите, яка сила ревности святого й боговгодного життя? Його оточує божественна сила й далеко відкидає кожен ворожий наступ. Чиє серце наповнене такою ревністю, з тим і Господь, а з ким Господь, у того є сила чинити добро й плекати мужність проти всілякого зла. Тож будь неухильно ревним і виконаєш свою обітницю не потурати гріхові й догоджати Богові. Й навпаки, тільки-но загасне ревність, не уникнеш падіння. Бо ось що каже далі Ісаак Сирійський: «Коли ревнителі зледащіють і збайдужіють, ворог звертає на них увагу, щойно ті в чомусь відійдуть від своїх первісних палких помислів і самі почнуть вишукувати у своїх мудруваннях, породжених розніженістю, чим би заглушити первісні помисли, й самі собі копатимуть яму погибелі, бо через лінощі помисли розсіюються і розхолод­жуються».

Оце й уся таємниця. Коли збережемо свою ревність, уник­немо нових падінь, а в добрі досягнемо успіхів і закорінимося. Навпаки, коли наша ревність швидко ослабне й охолоне, тоді ослабне пильність щодо себе, розпорошаться помисли, заво­рушаться пристрасті, внутрішньо ми погодимося на них, а звідси й до діла недалеко. І знову пітьма й сум'яття, знову відпадемо від Бога й будемо погибати в рабстві гріха й сатани. Тому-то святий Ісаак радить кожному з нас таке: «А ти, чоловіче, що ходиш Божими дорогами, на всякий час свого подвигу пам'ятай свою первісну ревність і ті полум'яні помисли, з котрими ти прийшов і став у шеренги бійців. Випробовуй себе щодня, щоб у твоїй палкій душі не охолола ревність, котра запалала в тобі на початку, і щоб не залишився ти без обладунку, котрий зодягнув, по­чинаючи подвиг».

Гадаю, що на ці слова у вашій душі зродиться бажання довідатися, як усе ж таки зберегти нам свою ревність? Це ваше бажання задовільнить коротка відповідь. Робіть ось що: нехай щоранку, тільки-но розплющите очі, вашим першим ділом буде відновлення цієї ревности у її повній силі. Це можна зробити, коли зосередитеся в собі й умом звернетеся до Господа. Якщо цього замало, додайте однакову кількість великих і малих покло­нів. Якщо й це не допоможе, зупиніться й згадайте все: як, востаннє говіючи, ви вирішили перезмінити життя, намагайтеся пригадати ті думки й відчуття, котрі тоді були у вас, а зокрема ту думку, що того часу найбільше вас уразила. При цьому згадайте годину смерти чи Страшний Божий суд, коли Господні вуста от-от мають проректи остаточне рішення щодо вас. Якщо щиро так подумаєте, то ваше шукання і молитва до Господа принесе плід, посилиться ваша ревність, з якою потім вийдете ви на працю свою і на роботу свою до вечора.

Якщо чомусь, а точніше через нашіптування ворога, в душі виникне потяг допустити собі полегшу, не трудитися згаданою роботою, то протвережуйте душу, лякаючи її падінням. Бо якщо зранку не поновите вашу ревність, то за клопотами дня зовсім збайдужієте, не дивно, якщо й упадете. Впадете? Втратите благо­дать, і хто зна, чи повернеться вона до вас, чи встанете ви знову. Земля бо, що п 'є дощ, який падає на неї часто, та приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять (Євр. 6, 7-8). Ці страшні слова: близька до прокляття, — тобто Господь взагалі вас покине й залишить у руках вашого падіння, якщо дозволите собі збайдужіти й упасти, — нехай частіше лунають у ваших вухах. Вони щоразу пробуджуватимуть побоювання за себе й відновлюватимуть сили, що слабшають.

Коли зранку воскресите жар вашої ревности, підтримуйте його й протягом дня, а для цього не дозволяйте собі відволі­катися. Стійте вашим умом у серці перед Господом і не допус­кайте, аби ваші думки блукали в марних мріях й уявленнях. Незосереджені помисли віддалюють людину від себе і тим самим розхолоджують, а крім цього, ще й можуть нагадати причину вашої пристрасті, й не зоглянетесь, як вона прокинеться ще й доможеться, щоб ви погодилися на неї. А після цього хіба довго до падіння?  Щоб підтримати такий внутрішній настрій, підпорядкуйте ваше життя до нових вимог — для всіх своїх справ і занять визначте конкретне місце, час і міру. Продумайте все: як вам поводитися на самоті, як із домашніми, як із чужими, як влашту­вати справи щодо свого ремесла, звання та чину — й все спрямуй­те тільки на те, щоб повсякчас догоджати Господеві та виконувати тільки Його святу волю. А все те, що може збуджувати вашу пристрасть і ваші погані звички, рішуче усуньте. Коли встановите такий порядок, ви відгородите своє життя від будь-якої нагоди впасти у гріх, і воно минатиме врівноважено, не порушуючи, а зміцнюючи ваш внутрішній устрій.

Уладнавши так усередині й зовні, безнастанно намагатиметеся догоджати Богові, або від одного боговгодного діла переходитимете до иншого. Залишиться тільки боротися з помислами, що при­ходять зненацька, бажаннями, пристрасними порухами й зовніш­німи перешкодами для ваших добрих починань. Коли будете уважні та старанні, ця боротьба не буде для вас складною, вона не тільки не послабить вашої ревности, а навпаки, постійно посилю­ватиме її, а це підносить і зміцнює. Так само як битва з ворогами, що нападають на нього, не розхолоджує, а розпалює воїна.

Я не згадую про те, що не треба захоплюватися пустими розвагами та всіляко уникати спокус або будь-яких приводів до гріха. Це само зникне тоді, коли ви по-новому владнаєте все ваше життя. Що ж до деяких обставин і справ, які можуть загрожувати вашому доброму життю, шукайте повчання у святих книгах і в пораді вітцівській чи братерській. Встановіть собі як закон часто звертатися до духовного отця, якого вибере ваша душа, та з ним переглядайте все, що буває у вашій душі й що трапляється зовні у вашому житті. Спасения, — каже Премудрий, — в численних порадах. Хто вміє читати, хай має під руками корисні для душі книжки, і в них шукає собі напоумлення й просвітлення думок тяжкої години. Часто книги можуть замінити досвідченого настав­ника.

Ось загальний опис того, як треба поводитися, щоб зберегти свою ревність та щоразу не падати в гріх. Чинячи так, ви неухиль­но виконаєте те, що обіцяли Господеві, кажучи: «Не грішитиму більше». Коли ж Господь побачить ваші зусилля, Він виконає свою обіцянку бути з вами й діяти у вас вам на спасения в міру вашої відданости Йому та готовности повертати все на Його славу. Амінь.

12 лютого 1866 р.

 

Ще одне слово на ту саму неділю

 

Оце ти видужав, тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося (Йо. 5, 14), — сказав Господь, зціливши розслабленого. Кожен із нас чув цей утішливий і напоумливий голос, коли на сповіді одержав розрішення зі своїх гріхів. Тепер усім, що покая­лися й позбулися своїх гріхів, повернулося душевне здоров'я, в усіх усе владналося. Чого ж ще треба? Треба берегтися, щоб знову не впасти в ту саму біду: відвернувся ти від гріха — не повертайся до нього, помилувано тебе — не підпадай знову під гнів і осуд­ження, став на добру дорогу — не сходь із неї. Знову захоче ворог заманити тебе в темряву — не піддавайся. Він хитруватиме, щоб запаморочити тебе влесливими обіцянками — не дозволь себе обманути. Ти знаєш, яке це лихо — гріх, знаєш, як тяжко його перемогти; більше не товаришуй із ним. Тобі Господь допоміг — ти встав, отож стій твердо й нехай кріпиться твоє серце.

Ворог нашіптуватиме тобі: «Якщо впадеш, то знову встанеш». А ти запереч йому: «Я тепер, хвалити Господа, встав! Якщо ж упаду знову, то не знати, чи встану. Я ж не хочу назавжди залишитися в руках падіння, не хочу бути рабом гріха та жертвою геєнського вогню». Так відбивай напади ворога і, страхаючись, що знову впадеш у гріх, приводь до тями свою душу та спонукай себе далі виправлятися.

Затям: ймовірно, що коли ти ще раз впадеш, то хто зна, чи встанеш? А якщо не встанеш — загинеш. Ворог збиватиме тебе з пантелику, запевняючи, що Господь милосердний. Так, Господь милосердний, але Його милість до нас і Його довготерпіння мають свої межі. Він прощає, прощає, і, врешті, бачачи, що грішник знову впадає в гріхи, зовсім залишає його на поталу падінню. Розгорніть книгу пророка Амоса й почніть читати. У першому й другому розділах він описує Божі суди, що впали на Дамаск, Газу, Ідумею, на юдеїв, на ізраїльтян та инші народи. До всіх них Господь промовляв однаково. Раз, удруге й утретє згрі­шив Дамаск; Я ж прощав його. Коли ж він і вчетверте виявив своє нечестя, чи ж не відвернутися мені від нього? Вперше, удруге й утретє прощав я Газі, чи ж учетверте не відвернуся мені від неї. Відвертався й посилав кару. Вперше, удруге й утретє пощадив я юдеїв та ізраїльтян, чи ж не відвернутися від них учетверте? Відвертався й карав. Так і з нами буває: Коли хто згрішить і покається, Господь простить. Ще згрішить і покається — ще простить. І ще раз простить. І ще раз. Урешті, бачачи в нас постійно те саме, Господь каже: стільки й стільки разів прощав його, якщо знову те. саме зробить — відвернуся від нього. Отакий суд нехай напише в своєму серці кожен, хто схиляється до гріха. Досі Господь прощав, а тепер, якщо впадеш, бійся, щоб Він не відвернувся від тебе. Скільки разів Господь прощав фараонові його впертість? І врешті покинув його й повелів ізраїльтянам виходити з Єгипту, не чекаючи згоди фараона. Хоч фараон потім отямився й поквапливо наказував: «Підіть, скажіть, щоб швидше виходили», — це не допомогло йому й не відвернуло Божого суду. Так і щодо кожного Боже милосердя може, врешті, вичерпатися. А найстрашніше те, що ми не можемо сказати, коли саме настане цей час. Те, що Бог відкинув після четвертого переступу, як пише пророк Амос, і покарав фараона після десяти разів непослуху, не означає, що можна спокійнісінько грішити, двічі чи тричі пору­шуючи обітницю, а лише показує, що Бог милує до певної пори. Невідомо, коли для кожного настане ця пора. Затям, що для тебе вона настане відразу після падіння, до якого ти готовий, й цим протвережуй свою думку та додавай мужности серцю, щоб воно опиралося пориванням, які постають у ньому. Згадуй про нещас­тя, що спіткало Самсона. Вперше і вдруге входила в нього сила, щоб розірвати мотузки, котрими філістимляни зв'язували його, через зраду Даліли; та й востаннє, коли Самсонове волосся було обстрижено, він не сподівався, що та сама сила не повернеться до нього, проте вийшло инакше. Господь відступив від Самсона й віддав його ворогам у руки. А сам Самсон і в думках не покладав, що Бог уже відступився від нього: навпаки, коли прокинувся, сказав: Дам собі раду й цим разом, як завсіди, і визволюся, — тобто порву мотузки, — а того й не знав, що Господь відступив від нього (Суд. 16, 20). Так було й з юдейським народом: Господь довго його милував, а, врешті, що сказав? Ось дім ваш лишиться вам порожній (Мт. 23, 38). Але ні первосвященики, ні старші, ні книжники, ані будь-хто инший навіть у думках не покладали, що це грізне призначення вже впало на них.

Бійся оцього грізного суду, коли тебе знову заманюватиме гріх. Бійся, щоб і про тебе не сказав Господь: Ось дім твій залишиться тобі порожній. Господь милостивий до всіх грішників і запевняє, що не хоче смерти грішника, лише хоче, щоб той навернувся й жив. Однак ти сам, якщо часто падатимеш, то доведеш себе до того, що з тобою вже нічого не вдіяти. Вставати, коли впав, це те саме, що зашивати дірку в одежі чи щось лагодити вдома. Буває ж так, що якусь річ лагодять, лагодять і, нарешті, викидають, бо її вже не полагодиш. Так може статися й з душею. Виправляє її Господь, виправляє, а тоді викидає геть, бо, часто падаючи, вона так себе розладнує, що стає непоправною. Бо чому ми здатні вставати? Тому що в нас залишається добро, хоч ми й служимо гріхові. На це добро сходить благодать, воно оживає й долає зло. Тоді людина встає. Проте кожне нове падіння щораз то більше з'їдає наше добро, після кожного падіння його залишається в нас щоразу менше, тому й щораз менше залишається місця, куди може зійти благодать, аби нас підняти. Не дивно, що в рабстві гріха ми розгубимо, врешті, все своє добро й утратимо нагоду встати. Не лишиться в нас жодних засобів для цього.

Згадайте, як ви востаннє були схаменулися й устали. Прийшли спасенні помисли й протверезили вас. Або страх смерти та суду, або згубність гріха, або сором перед Господом Спасителем, або щось инше сильно подіяло на душу, вразивши її. Душа отямилася та з Божою допомогою покинула гріх, покаялася й утвердилася в намірі не гнівити більше Господа гріхопадіннями. Якщо ж ви знову впадете в гріх, то якими тоді думками зворушите себе, коли випробували вже всі думки, що здатні вразити, і їхня сила пішла на те, щоб підвести вас тепер? У них нема більше потуги, щоб і надалі вас будити. Із спасенними помислами буває так само, як і з ліками. Коли часто вживати ліки, тіло втрачає до них чутливість, так і душа, врешті, втрачає чутливість до істин, що зворушують і збуджують. Ані погрози, ні обіцянки, ні смерть, ані пекло, ні рай, ні гіркота гріха — ніщо не вражає душу й не зворушує її. Вона стає як камінь. І що ж тоді з нею буде? Те саме, що апостол присудив землі, котра п'ючи дощ, що часто падав на неї, приносила терня і будяки; непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять (Євр. 6, 8).

Додайте до цього, що, часто падаючи в гріх, виробляється звичка грішити, котра зв'язує бідну душу й немов тиран тримає її в рабстві. Хай навіть один гріх стане звичкою, як заполонює цілу душу й панує над нею як мучитель. Подивіться, як павук поводиться зі своєю здобиччю? Обплутує її раз по раз павутиною, поки не обмотає всю; хоч вона ще й трохи ворушиться, проте не може звільнитися. Так і гріх, до якого призвичаюють людину часті падіння, проникає в неї скільки сил, поки наповнить собою душу й тіло та на всі їх дії накладе кайдани рабства. Хоч людина деколи й думає покинути гріх, але душа, бачачи, що заплуталася в ньому, як в тенетах, не наважується докласти зусиль і розплутатися, й так позбувається надії подолати гріх, як пише апостол про поган, що «вони, оч­манівши, віддали себе розпусті, аби з ненаситністю коїти всяку нечисть» (Еф. 4, 19), і як євреї, замучені єгипетською неволею, навіть тоді, коли Мойсей приніс їм від Бога обіцянку свободи, не вірили, щоб це могло здійснитися.

Отож ви, що покаялися та стали на добру дорогу, бійтеся знову впасти в гріх. В облуді гріха, який знову хоче заплутати вас, угледьте свою згубу. Не дивіться на нього спокійно, дивіться на нього, як на розверзту безодню, на ад відкритий, що готовий безповоротно поглинути вас. Боячись такої гіркої долі, протвережуйте свою думку й почуття серця відводьте від гріха. Боротьба, звичайно, неминуча. Проте тому, хто стоїть, легше боротися, аніж тому, хто впав. Устали? Стійте ж і боріться, Господь вам допоможе. З дня на день боротьба ставатиме все легшою, і врешті вгамується зовсім. Переважить добро, й ваше життя мирно йтиме дорогою боговгодного добро­діяння, й приведе вас до блаженного виходу звідси в вічні райські обителі. Якщо ж знову впадете, то знову настане сум'яття думок і почуттів, знову морок і знемога, знову страхи й докори сумління, знову туга й усякий розлад. Знову поневірятиметеся в рабстві гріха, може, навіть без вороття. Коли ж промучитеся тут, буде вас по смерті вкинуто у вічні муки, в гріхах неоплаканих і невиправлених.

Господь, що дав вам вирватися з диявольських тенет, вас удосконалить, утвердить, зміцнить, утривалить(1 Пет. 5, 10)!

Так воно й буде, якщо ви самі будете тверезі й чуватимете, знаючи, що противник ваш, диявол, ходить навколо вас як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пет. 5, 8). Амінь.

20 лютого 1866 року.

Теофан Затворник
Про покаяння, причастя святих Христових таїнств і виправлення життя



Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 2520 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: покаяння, Теофан Затворник, святі тайни, піст, про покаяння, Сповідь, великий піст | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Полум'ю Любові
Непорочного Серця
Діви Марії

Відправляємо:

Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті


Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика