Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Жовтень » 28 » Українознавство » Слідами усусів
16:27
Слідами усусів

Михайло Мулик: Якщо народ не має своїх збройних сил, чужинці його беруть голими руками

«Присягаю Всемогучому Богові.., не шкодуючи ні життя, ні здоров’яѕ під українським національним прапором боротися зі зброєю в руках за свій народ і свою батьківщину — Україну», — таку присягу добровольця української дивізії «Галичина» виголосив у листопаді 1943 року 23-річний Михайло Мулик. Сьогодні він на теренах Прикарпаття — один із небагатьох колишніх дивізійників, живих свідків подій під Бродами. Переживши страхіття цієї битви, а після того — й десятиліття совєтських концтаборів і позбавлення прав, Михайло Мулик нині не нарікає на зирзари долі й гордиться тим, що свого часу пішов із зброєю в руках проти ворога незалежної України. Все пережите і вистраждане під Бродами й після них М. Мулик відобразив у своїх художніх творах. Про зародження дивізії «Галичина» він написав п’єсу «Пам’ять серця», а недавно побачила світ книжка його споминів під назвою «Дух, що тіло рве до бою», в якій комбатант відтворив і свою участь у дивізії «Галичина».

У 1989 році М. Мулик став членом культурно-наукового товариства «Рух», був бухгалтером ліквідаційної комісії обкому КПРС. 1991 року організував товариство політичних в’язнів і репресованих, у 1992-му разом із, на жаль, уже покійним Володимиром Малкошем створив Братство колишніх вояків УД УНА «Галичина» і є його головою.

Якраз сьогодні, 28 жовтня, Михайло Мулик відзначає свій 90-річний ювілей. За плечима в нього — велике життя, наповнене незвичайними подіями і численними випробуваннями на людяність, боротьба з трьома окупаційними режимами — польським, німецьким і совєтським. «Галичина» запросила комбатанта на розмову про це.

- Пане Михайле, що відчуває людина з висоти своїх 90 літ, як дивиться вона зі своєї Говерли віку на доли прожитих літ?

— Я щасливий, що Бог допоміг мені вписати і свій маленький рядок у літопис боротьби за самостійну Україну, — каже Михайло Мулик. — Cказати, що доля та Україна були для мене мачухою, не можу. Україна була і є для мене рідною матір’ю.

- Що вас спонукало піти добровольцем у дивізію «Галичина», одягти німецький стрій з українським левом і стати в бій під Бродами зі страшною більшовицькою потугою? Адже тоді вже начебто всім було зрозуміло, що для німців війна закінчиться погано...


— У квітні 1943 року, коли було оголошено про створення дивізії «Галичина», багато молодих людей стали її добровольцями. Акцентування уваги на тому, що дивізія «Галичина» стане історичною правонаступницею легіону УСС, викликало серед старшого покоління українців та свідомої молоді велику хвилю патріотичного піднесення. Я зголосився до дивізії в кінці вересня 1943 року, а в листопаді відбув зі Львова на вишкіл. Нас посадили в поїзд, який ішов на станцію біля Гайделярра в східній Польщі. З нами з фронту їхали у відпустку німці. Один із них добре розмовляв польською мовою й каже нам: «Хлопці, куди ви їдете? Більшовики б’ють «катюшами», все палять, нікого не жаліють». Ми йому відповіли, що про це знаємо, але будемо воювати за Україну. «То ви — патріоти, вам честь і хвала. Бажаю успіхів!» — і німець потиснув нам руки.

- А чи були серед дивізійників такі, які палали бажанням захищати німецький райх?

— Та кому в 1944 році було цікаво воювати за Німеччину?! Про ці причини добре висловився один з організаторів дивізії В. Кубійович: «В момент творення дивізії була для мене ясна поразка Німеччиниѕ Всі ми, що прикладали зусилля для зреалізування ідеї української дивізії, мали надію, що поразка Німеччини не буде рівнозначною  перемогою совєтів та що на терені Східної Європи постануть такі умови, що поневолені німцями й большевиками народи зможуть стати до боротьби за свою незалежність. Для того потрібна була наша армія, а її зав’язком мала бути українська дивізія». Розумієте, щоб створити з нуля сучасне національне військо, важко обходитися без сторонньої допомоги. Військо – це не самодіяльний гурток...


- Що вам із подій під Бродами насамперед згадується?

— Бій був пекельний, нелюдський. Горіло все, що могло горіти, танки рвалися й горіли з людьмиѕ Наші бійці йшли на танки з фаустпатронами... Тоді з совєтського оточення під Бродами зуміло врятуватися три тисячі наших дивізійників. У групі прориву я був разом із моїм другом Михайлом Червінським, з яким до дивізії працював у волосній управі в Підгайцях. Це було 21 липня. Земляк узяв кулемет, я набрав на себе стрічок із набоями. Наш ройовий був з тих околиць і каже: «Хлопці, я знаю цей терен, якось прорвемося!». На світанку зав’язався запеклий бій. Ми з Червінським поклялись не здаватися і домовилися: якщо когось із нас поранять, то того другий має добити. Бачу, поручник витяг пістоль і стріляється. Більшовики ж однаково вбивали — заколювали штиками. Я кличу Червінського, закладаю в карабін кулю, знімаю черевик, думаю теж стрілятися. В той момент став мокрий, якби хтось облив мене водою, але раптом чую: «Міську! Міську! — ми так кликали один одного, — відступай, я прикрию тебе». І як дасть довгу чергу, а більшовики йшли якраз на повний зрістѕ Словом, ми відірвалися від ворога, добралися до якогось ліска. Наступного дня запримітили на хуторі порядну хату, але її разда здав нас червоним...


- Після північних концтаборів вам, пане Михайле, здається, щастило на добрих людей?

— Коли я повернувся в Україну, влада не давала можливості влаштуватися на будь-яку роботу. Енкаведисти щодня тероризували, чому я не працюю, погрожували арештом. Але все ж знайшлись добрі люди, допомогли влаштуватися на  63-й завод — тоді він вважався військовим! Через рік мене скоротили, питають, як я потрапив на такий завод. Звідси пішов на інше підприємство. Директор, а це був колишній інвалід-фронтовик, прочитав мою автобіографію і каже: «Перепиши в автобіографії, що ти на Північ був завербованийѕ». Я працював на різних підприємствах на бухгалтерсько-економічних посадах, у 80-х роках — на посаді головного бухгалтера контори матеріального забезпечення «Прикарпатлісу». Цим виробничим об’єднанням тоді керував Василь Верес, Герой Соціалістичної Праці. Він до мене дуже добре ставився, хоч йому не раз пропонували звільнити мене з цієї посади. Правда, пару разів змінював назву посади, але я виконував ту ж саму роботу. Після його смерті колишній головний інженер цього об’єднання іван Карпа сказав мені: «Знаєте, чому Василь до вас так добре ставився? Його стрий служив у дивізії «Галичина». Коли ми перевидавали книжку про бої під Бродами, потрібні були гроші. «Прикарпатліс» і банк «Прикарпаття» надали ці кошти. Не відмовили й інші директори підприємств. У книжці «Броди» записано їхні прізвища.

- Ви поділяєте думку, що створення дивізії «Галичина» було помилкою, як, власне, вважала ОУН (б)?

— Як відомо, позиція керівництва ОУН (б) щодо створення дивізії «Галичина» була спочатку абсолютно негативною. Однак коли стало очевидним, що дивізію таки буде створено, ОУН (б) направила деяких своїх членів до лав дивізії, аби забезпечити там бодай якийсь вплив. Одним із таких був, до речі, і я.
Знаєте, якщо народ не має своїх збройних сил, чужинці його беруть голими руками. Тому донині я не вважаю дивізію «Галичину» історичною помилкою, це була трохи запізніла історична потреба.

- На жаль, дивізійники нині, в час самостійної України, є для  центральної влади колаборантами. Добре, що хоч місцева влада трохи по-інакшому ставиться до дивізійників... Але загалом це, мабуть, не додає багато доброго настрою тим, що, нехай у такий своєрідний спосіб, але все ж жертвували своїм життям в ім’я України...


— З бійцями дивізії «Галичина» така сама історія, як і з гетьманом іваном Мазепою, — нас також називали і називають зрадниками. Ще на святкуванні 30-ї річниці боїв під Бродами кардинал Йосиф Сліпий сказав: «Нікчемний той народ, який не шанує своїх героїв, що віддали життя за свободу, незалежність своєї держави». Адже дивізія «Галичина» — це спроба повторити шлях створення національного війська за прикладом січових стрільців. Про колаборацію «Галичини» говорять переважно люди, яким українське є чужимѕ

Я, колишній дивізійник, живу так, як і мої побратими, — на маленьку пенсію, скромно, без розкошів. Але морально я багатий бодай тим, що кожного ранку чую наш Державний Гимн «Ще не вмерла Україна», а в урядових кабінетах висять український прапор і тризуб. Але Україна рано чи пізно буде такою, за яку я та мої побратими воювали...

Петро ЗАХІДНЯК

www.galychyna.if.ua



Схожі матеріали:

Категорія: Українознавство | Переглядів: 1425 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: УСС, УПА, дивізія Галичина, оун | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика