Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2015 » Січень » 28 » Повчальні історії, притчі » Шануй батька і матір своїх…
10:55
Шануй батька і матір своїх…

Батько сидів за столом, опустивши голову на руки, і думав. Думки його були невеселі, бо майбутнє, і власне, і його єдиного сина, видавалось йому настільки непевним і тривожним, що заглянути в нього він просто боявся. Боявся панічно.

Сьогодні поховав свою дружину, серце якої не витримало всіх тих переживань, навіть не переживань, а тої біди, яка звалилася на їх сім’ю. І прийшла вона через сина, якого вони дуже любили і намагалися зробити його життя легким та щасливим, задовольняти будь-яке його бажання.

І хоча батьки обидвоє були пенсіонерами по інвалідності, намагалися зробити все, щоб їх кохана дитина ні в чому собі не відмовляла і не була гіршою за інших. І їх улюблений Василько, коли був ще маленьким, цілком виправдовував сподівання своїх батьків.

Він радо відвідував з ними Служби Божі в церкві, гуляв у парку,  вечорами молився і слухав, як мама розповідала йому казки та читала уривки з Євангелія, адаптованого для дітей. Ні мама, ні тато нічим його не переобтяжували.

Вони не хотіли, щоб їх син, найбільша втіха в житті, перетерпів усе те, що довелось перетерпіти їм. Але саме ця надмірна опіка та потакання і стали причиною його падіння.

Коли Василько пішов до школи і став членом колективу таких самих хлопчиків і дівчаток (в садок він не ходив), то, провчившись декілька років, став помічати, що не всі вони є рівні між собою.

Насамперед це стосувалося одягу. Деякі з учнів одягалися набагато краще від інших, зокрема й від нього. Це почало непокоїти і ранити його. Не хотів бути гіршим за інших, а рівнятися бажав на тих, кому батьки купували все дороге.

Вдома почав дорікати батькам, що він одягається не так, як інші, хоча цих «інших» були одиниці, що грошей, які дають йому до школи, не вистачає навіть на просту булочку і склянку соку, а  іншим дають щодня навіть по п’ятдесят гривень.

Батьки, хоча і хвилювалися через це, але казали синові, що він має не менше, ніж більшість таких самих хлопчиків і дівчаток і що не варто заздрити тим, батьки яких можуть дати своїм дітям більше, ніж можуть дати вони, до того ж, хто-зна, яке походження цих грошей.

Але це було слабкою втіхою для хлопця, і він ставився до своїх тата і мами з усе більшою образою. Відчуваючи це, його батьки, економлячи і відмовляючи собі у всьому, крім найнеобхіднішого, намагалися і одягнути сина краще, і збільшили суму грошей, які  давали йому до школи і навіть купили йому мобільний телефон, який, хоча і був вживаний (на новий їм не вистачило грошей), але виглядав цілком пристойно.

Коли вони подарували йому цей телефон, він його взяв, але при цьому глузливо скривився: батьки і гадки не мали, що учні класної «еліти» вже давно користувались сучасними моделями мобільного зв’язку з усілякими «наворотами» і ціна яких сягала декількох тисяч гривень.

Василько не міг спокійно миритися з цим, як це робили інші учні, бо в думках постановив собі у всьому бути схожим на цих щасливчиків. В школі він намагався дружити тільки з ними, навіть відчуваючи, що вони деколи зверхньо ставилися до нього.

Буваючи в них удома після уроків, він з заздрістю дивився на їх шикарні квартири, в них він вперше побачив і скуштував червону і чорну ікру, а вся ця сучасна електроніка, якої було вдосталь, стала причиною того, що він поставив собі за мету будь-що добитися такої ж розкоші.

Особливо захопили його комп’ютери і можливість грати на них в різні віртуальні ігри – з чудовиськами і стріляниною. Ці діти, з нестійкою і несформованою психікою, могли годинами сидіти за моніторами комп’ютерів, стріляючи і вбиваючи, стріляючи і вбиваючи…

Але він не врахував однієї обставини, яка, між тим, його не дуже то й хвилювала: чим більш розкішне було життя цих дітей, тим злиденнішим був їх моральний стан, тобто рівень розкоші був обернено пропорційним до рівня моральності.

Батьки невдовзі стали помічати, що Василько з усе більшою прохолодою ставився до молитви і відвідин церкви, і це їх дедалі дужче непокоїло. Із золотої дитини, маленького янголятка, яке стільки радості і сподівань приносило своїм батькам, Василько невпинно став перетворюватись на цинічного і бездушного підлітка, основним бажанням якого було сісти за комп’ютер і грати, грати, грати… Але грати будь-коли і будь-скільки, як могли дозволити собі його друзі, він не міг.

В нього вдома комп’ютера не було, і батьки, навіть якщо б і хотіли, не могли його придбати. Та й комп’ютер, на якому можна було б грати в сучасні ігри, мав бути дуже потужним, а, отже, і коштував дуже дорого.

Залишалося відвідувати інтернет-кафе, які прийшли на зміну забороненим казино, хоча мало чим від них відрізнялись. Але в цих закладах за ігри треба було платити, а вдосталь грошей для цього Василь не мав. І хоча він перестав купувати їжу на шкільні гроші, їх вистачало тільки на годину ігор, а де взяти ще?

Іти клеїти листівки чи роздавати їх перехожим за гроші йому не хотілось. Найкращим часом для нього були Різдвяні свята, коли він міг заколядувати навіть декілька сотень гривень. Тоді він, безпосередньо після колядувань і віншувань, ішов просто в цілодобово відкриті інтернет-кафе і залишав там наколядовані гроші, яких вистачало на декілька днів.

Саме в цей час Василь став приходити додому надто пізно або й під ранок, пояснюючи це тим, що колядував всю ніч чи переночував у друзів. І така практика ставала дедалі частішою. На запитання заплаканої мами і стривоженого батька, де він був, син відповідав стандартно: «В друга», – не називаючи ні його імені, ні адреси.

Чим далі, тим Василь більше відчужувався від батьків, а на їх намагання поговорити з ним замикався в собі. В його відповідях почала пробиватися невластива раніше грубість. Декілька разів намагався, під різними вигаданими приводами, вициганити хоч трохи грошей в мами, але багато дати йому вона не могла.

Тоді він змінив тактику. Він знав, коли листоноша приносив батькам пенсію і намагався підглянути, де вони її зберігали. Декілька разів йому вдавалося це зробити, і тоді батьки не дораховувались то 50, то 100 гривень.

Але найгірше було те, що його в цьому житті вже більше нічого не цікавило, крім ігор. І це в неповні шістнадцять років! Василь закинув навчання, став часто пропускати уроки, а домашнє завдання не робив уже давно. Його одяг, коли він під ранок приходив додому, сильно смердів тютюновим димом, а з кишені його куртки виступали напівпорожня пачка сигарет і запальничка.

«Сину, схаменися, навертайся до Бога, до навчання!» – благали заплакані батьки. – «Якщо ти так любиш комп’ютери, то вчися на програміста, як це зробили діти наших сусідів, або, як пропонує та ж таки сусідка, налаштовуй людям ті комп’ютери, будеш мати живу копійку, бо пропадеш!»

Після цих слів батько і мати вперше почули з уст їх улюбленого сина грубе і різке: «Заткніться!» Швидко одягнувшись, він пройшов повз онімілих батьків до виходу і з грюкотом зачинив двері. Батьки ще не знали, що Василь вирішив заробляти гроші на комп’ютерних іграх. Він так зациклився на цьому, що ні про що інше не хотів більше думати і слухати.

Після цього мати злягла з серцем, і батькові часто доводилось викликати швидку допомогу. Значна частина і так злиденного сімейного бюджету тепер ішла на ліки. Лікарі настійно радили їй полікуватись у лікарні, але мати казала, що там вона ще більше буде переживати, та й платити за лікування не було з чого.

Але це був тільки початок біди. Незважаючи на стан мами, Василь почав безжально вимагати гроші на свої ігри, причому робив це у найбільш підлий спосіб: використовуючи те, що мамі не можна було хвилюватись, він вимагав гроші від батька, кажучи, що інакше піде з цим до матері.

Батько Василя не був людиною сильною і вольовою. Тож, почувши таке, бажаючи уберегти свою дружину, яка не випускала з рук вервицю і майже цілодобово молилась за свого сина, якого спіймав у свої сіті диявол, віддавав останні гроші своєму любому синові, який тепер перетворився на якогось монстра, а їх життя зробив каторгою.

Василь тепер справді нагадував якогось зомбі: з батьками майже не говорив, приходив додому, тільки щоб поїсти і поспати. Але найбільше батько боявся його приходів тому, що той знову буде вимагати гроші, що, зрештою, і відбувалось регулярно. Василь знав, що поки мама лежить хвора, батько віддасть останнє, щоб лишити її в спокої, хоча спокій цей був тільки відносним.

Батько Василя бачив, що тепер на їх пенсію вже просто фізично не можна прожити. Ліки і оплата комунальних послуг з’їдали майже весь бюджет. А тут ще й Василь з його шантажем. Добре, що ще хоч запаслись картоплею, яку варили і їли часто непомащеною.

…Серце матері Василя не витримало після однієї надто голосної розмови сина з батьком, яка долинала до кімнати, де вона лежала.

– Мені треба віддати гроші – десять тисяч гривень, якщо я їх не віддам, то мене заб’ють, вони жартувати не люблять! – голосно, з погрозою говорив Василь.

– Сину, а де ж я візьму такі гроші? – белькотів переляканий батько.

– Де хочеш. Хочеш – позич, хочеш – продай хату. Я їх маю віддати до суботи.

– Але сьогодні вже середа, – простогнав батько.

– От і поспішися, бо якщо не віддам, то вони все одно примусять тебе продати хату, щоб розплатитися з ними. А якщо ні, то я піду з цим до мами, вона вже напевне придумає, де взяти гроші.

– Не треба, не йди, – з мольбою вимовив батько. – Я зроблю все, що в моїх силах.

Бідний батько не знав, що це був блеф, блеф, який не вкладався в нормальну людську голову. Василь все це вигадав для того, щоб одержати одразу велику суму грошей, яка забезпечить йому відносно тривалу можливість грати або купити комп’ютер, – він ще не вирішив, що краще.

Подумавши, він вирішив, що квартиру батько продавати не буде точно, бо тоді їм не буде де жити, та й не зможе продати її до суботи, а скоріш за все щось продасть або позичить необхідну суму. Отже, поки що йому цих грошей вистачить грати на декілька місяців, а коли вони закінчаться, він зможе повторити цю операцію і купити свій власний комп’ютер.

Враховуючи теперішній стан мами, батько зробить все можливе, щоб знайти такі гроші. Василь був задоволений, що так дотепно все придумав. Що так заганяє батьків у могилу, йому навіть в голову не прийшло.

В той же день батько побіг по родичах і друзях і, на диво, зібрав потрібну суму. Віддаючи гроші синові, який навіть не приховував своїх радощів, сказав:

– Ось, маєш. Але я тебе прошу останній раз: візьмися за голову, бо пропадеш ні за цапову душу. Подумай про маму, май милосердя до неї.

– Все буде добре, – сказав син і вибіг з квартири.

Ніч після цієї розмови сина з батьком була останньою в житті матері Василя. Родичі взяли на себе видатки, пов’язані з похороном. Син не прийшов додому ні на другий день, ні в день похорону.

Лише коли тіло мами вже винесли на вулицю, де на нього чекав катафалк, підійшов Василь, який нічого не знав про смерть матері. З якимось німим здивуванням дивився він на маму, яка лежала в гробі. Потім, не витримавши, кинувся до неї, а з його очей ринули сльози.

Після похорону батько просив Василя їхати з ним додому, сподіваючись, що хоч смерть матері змінить і наверне його, але той, заплаканий, різко повернувся і пішов геть з цвинтаря.

Більше, хоч як чекав на нього батько, Василь вдома не з’явився.

Пройшло три тижні після похорону. Батько, насунувши капелюха ледве не на самі очі і опустивши голову, стояв під церквою, тримаючи в руці горнятко. Йому було дуже соромно, але з самої пенсії він віддати борг не зміг би. Люди подавали йому не те щоб щедро, але з розумінням, бо він не виглядав ні на п’яницю, ні на професійного збирача милостині.

Одного дня, коли батько стояв на своєму місці біля церкви, щось примусило його підвести голову. Він помітив чотирьох хлопців, які йшли вулицею в напрямку до нього. Серед них упізнав свого Василька, який ішов, весело розмовляючи з друзями.

В руці він тримав запалену сигарету та час від часу заходився сухим, протяжним кашлем. Батько зсунув капелюха на потилицю і жадібно дивився на сина. Коли компанія була на відстані кількох метрів від нього, Василь помітив свого батька і на мить зупинився. По щоках батька текли сльози, він дивився на сина з любов’ю і сумом.

Василь зробив рух, ніби хотів підійти до нього, але один з друзів шарпнув його і той, опустивши голову, почвалав далі, але за декілька метрів оглянувся і в його очах батько побачив щось людське, його погляд виказував співчуття і співстраждання.

Через два дні ввечері у квартирі батька задзвонив телефон. Дзвонили з лікарні швидкої допомоги. Запитавши прізвище, батькові сказали, що його син знаходиться в лікарні з гострим двостороннім запаленням легенів. Батько, запитавши тільки, в якій палаті він лежить, наспіх одягнувшись, вибіг на вулицю і вже через декілька хвилин їхав маршруткою в лікарню. Зайшовши з лікарем в палату, побачив свого Василька.

Схудлий, зі злиплим волоссям, він лежав на ліжку і важко дихав. Очі його були напіввідкриті. Батько підбіг до ліжка, схопив руку сина і притиснувся до неї тремтячими устами. «Васильку, прости, прости мене…» – не переставав повторювати.

Потім сів на ліжко біля сина, обхопив його за груди і обережно притиснув до себе. З його очей, як і тоді, коли побачив сина біля церкви, текли сльози. «Тату», – почув кволий голос біля свого вуха, – «тату, це ти мене прости… Тільки зараз я усвідомив, яким негідником і мерзотником я був. Мама померла через мене…» Сльози батька і сльози сина крапали на біле простирадло. Батько все ще міцно стискав його в своїх обіймах.

Раптом він сказав: «Почекай, Васильку, я зараз.» Він вбіг в ординаторську і попросив дозволу подзвонити. Дзвінок був у монастир. Через півгодини священик-монах вже сповідав згасаючого Василя. В коридорі на лавці беззвучно плакав батько. Коли священик вийшов, він знову вбіг до палати і, як і перед тим, міцно обійняв свою вмираючу дитину.

Василь помер рано-вранці, коли перші промені сонця, що сходило, впали на ліжко хворого, на якому ридаючий батько все ще міцно стискав тіло свого улюбленого, але вже не живого сина…

Василя поховали поряд з мамою, а ще через три місяці до них приєднався і батько. Три надгробні стели увінчували їх могили, а над ними, ніби пливучий в повітрі, був сплетений терновий вінок, який вінчав їх важкий, тернистий земний шлях…

Ярослав НОГАЛЬ (Іван Яр) / http://www.misionar.info



Схожі матеріали:

Категорія: Повчальні історії, притчі | Переглядів: 3535 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Батька, цікаві історії, Матір, притчі, виховання дітей, батьки, свою, батьки і діти, шануй | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика