Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [63]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Квітень » 14 » Християнська містика » Розп’яття: Молитва розбійника. Всиновлення Івана. Останні слова Спасителя
00:52
Розп’яття: Молитва розбійника. Всиновлення Івана. Останні слова Спасителя
Уранці, до десятої години, поки Пилат не виголосив смертний вирок, йшов невеликий град. Потім, з десятої до дванадцятої години, виглянуло сонце. Пізніше його закрили хмари, імлисті та червонясті. О пів на першу (євреї не рахували час, день у них починався зі сходом сонця) сонце раптом затьмарилось!
"Мені було показано затемнення в усіх деталях, – згадувала Еммеріх, – на жаль, дещо я забула, а для того, що пам’ятаю, не можу підібрати відповідних слів.
Перш за все я була піднята над землею і побачила різні частини небосхилу та орбіти зірок, що перехрещувались в особливий спосіб. Раптом я побачила місяць, який рухався у вигляді величезної вогняної кулі! Потім я знову опинилася в Єрусалимі і зауважила, що місяць з’явився над Гетсиманською горою. Він був блідим і повним. А сонце затьмарили хмари. На сході від сонця я побачила темний обрис, подібний на гору, що повністю закривав його. Центр цього тіла був темно-жовтий, і вогняне кільце було навколо нього. Небо потемніло. З’явились зірки й почали світити червонястим світлом. В’ючні тварини на горі Голготі тривожно кричали і падали”.
Вороги Спасителя замовкли. Фарисеї, щоправда, намагались якось пояснити те, що трапилось у природі, але їм це не вдавалось. І невдовзі вони запанікували. Усі дивились на небо. Багато хто бив себе в груди, заламував руки, волаючи: "Нехай Його Кров упаде на Його вбивць!”
Багато хто на Голготі й неподалік від неї падав на коліна, прохаючи прощення у Спасителя, і Господь серед Своїх передсмертних страждань поглянув на них поглядом, сповненим милосердя... Темрява огортала все навколо.
Біля Хреста були лише Матір Божа та Її вірні друзі. Дісмас, занурений у глибоку покуту, покірно підняв очі до Спасителя і промовив: "Господи, приведи мене до місця спасіння. Згадай про мене, коли прийдеш у Царство Своє”.
І Господь відповів йому: "Істинно кажу тобі: ще сьогодні будеш зі Мною в раю”. Пресвята Богородиця, Марія Маґдалина, Марія Клеопова, Саломея та Іван стояли біля Хреста і дивилися на Спасителя.
Скоряючись Материнській Любові, Пречиста Діва благала Свого Сина дозволити Їй померти разом з Ним. Спаситель поглянув на Івана і сказав Своїй Матері: "Жінко, ось син Твій – він буде Твоїм сином, начеб Ти справді дала Йому життя”.
І Господь сказав ще кілька слів, що стосувались святого Івана: "Він завжди залишався вірним і не піддавався спокусі, окрім того дня, коли його матір піддалась марнославній мрії”. Відтак, звертаючись до Івана, Спаситель сказав Йому: "Ось Матір твоя”.
Іван, як люблячий, шанобливий син, уже тут, біля підніжжя Хреста Відкупителя, з пошаною прийняв Свою нову Матір, яку йому дав Господь.
Слова Господа так вразили Пресвяту Діву, що Вона, майже непритомна, впала на руки святих жінок, які віднесли Її трохи вбік від Хреста до схилу гори.
Не треба дивуватись, що Спаситель, звертаючись до Пресвятої Діви Марії, називав Її "Жінко”, а не "Мати”. Господь хотів відзначити в Ній Ту Жінку, якій справіку суджено було розчавити голову змія, і це мало трапитися завдяки Хресній смерті Спасителя.
Не треба дивуватись і з того, що Та, яку Ангел назвав Благодатною, приймає тут Івана, як сина, бо ім’я Іван означає благодать. Апостол Іван став дитям Божим, і Христос жив у ньому.
Господь дав Богородицю Матір’ю всім, хто, як Іван приймає Спасителя, і віруючи в ім’я Його, стає дитям Божим. Такі люди народжуються не від плоті й крові, не від бажання чоловіка, а від Ісуса Христа.
Найчистіше, Найсмиренніше і Найпокірніше Богові створіння, з усіх народжених на землі, свого часу промовило слово, звернене до Ангела: "Ось Я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову!”
А тепер, почувши з вуст Свого вмираючого Сина, що має стати духовною Матір’ю іншого сина, Вона в Серці Своєму повторила ті самі слова, які виявляли найвищу покірність Волі Божій: "Ось Я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову!”
Богоматір усиновила, як Своїх дітей, усіх братів та сестер Христа Спасителя. Це усиновлення стало таким простим та природним, таким надзвичайно багатим та плідним, що душа наповнюється благодатними та радісними почуттями, які не можливо висловити словами.
Еммеріх згадує слова Спасителя, які Він сказав за інших обставин: "Усе написано в серцях дітей Церкви Божої. Вона ж володіє потрійним скарбом: вірою, надією, любов’ю”.
Це трапилось, коли якось, слухаючи дивну проповідь Спасителя, я звернулась до Нього з питанням: "Чому учень не записує цих слів, щоб наш бідний світ дізнався про них?”
І Господь відповів: "Я сію любов, працюю над виноградником там, де він приносить плоди. Якби ці слова були записані, з ними трапилось би те саме, що й з іншими словами – їх би забули, закинули чи спотворили. Багато що з незаписаного приносить більше користі, ніж записане. Незаписаного закону дотримуватись найкраще. Усе записано в серцях дітей Божих, які володіють потрійним скарбом: вірою, надією, любов’ю”. О пів на другу Ангели повели Еммеріх по місту, щоб показати все, що відбувалося. Темрява панувала в місті. Скрізь я бачила сум’яття та жах. Люди наштовхувались одні на одних. Багато хто сидів на землі, обмотавши голови покривалами, та бив себе в груди. Інші стояли на терасах, дивилися на небо і плакали. Тварини кричали і намагались заховатися. Птахи в леті зачіпали землю і падали.
Я бачила Пилата, він пішов до Ірода. Обоє дивились на небо із занепокоєнням з тієї самої тераси, звідки Ірод дивився на Спасителя, якого віддали на знущання.
"Усе, що відбувається – надприродне, – казали вони. – Все зайшло занадто далеко стосовно Ісуса”. Потім Ірод та Пилат разом пішли до форуму, щоб пройти до палацу Пилата. Вони були дуже схвильовані, біля них була варта, і вони йшли широкими кроками. Пилат не мав відваги підняти очі на місце, яке називалось Гавватою, звідки він зачитав смертний вирок Спасителю!”
На форумі майже нікого не було, лише кілька чоловік йшли дуже швидко, щоб чимскоріш опинитись удома! Люди бігли вулицями з тривожним криком і збирались групами на майданах.
Пилат звелів покликати до себе старійшин і запитав їх, що вони думають про цю темряву. Бо сам він в цьому вбачав загрозливе знамення: їхній Бог розгнівався за те, що вони вимагали смерті Галилеянина, їхнього Пророка та Царя. Однак Його це все не стосується, він обмив собі руки і не може ні в чому собі дорікнути. Старійшини наполягали на своєму: в тому, що відбувалося, не бачили нічого надприродного, і не навернулися душею.
Щоправда, в декого внутрішній стан змінився, і серед них були воїни, присутні під час арешту Спасителя, що попадали під впливом Його слів.
Тим часом перед палацом Пилата зібрався великий натовп. І там, де вранці кричали: "Розіпни! Позбав нас від Нього!” – тепер чулося: "Геть несправедливого суддю! Нехай Кров Жертви впаде на голови вбивць!” Пилатові довелося посилити варту, дбаючи про свою безпеку.
Садох, який уранці в Преторії свідчив, що Спаситель не винен, тепер так голосно кричав біля брами палацу, що правитель хотів навіть арештувати його. Пилат, людина холоднокровна і бездушна, звернувся до євреїв з гіркими докорами, що Той, Кого вони змусили стратити, був їхнім Пророком, їхнім Царем, їхнім Святим! Він, Пилат, не їхньої віри – і винуваті всі вони, а він був змушений поступитись їхнім домаганням.
Жах панував у храмі: відбувалось заколення Пасхального ягняти, коли запанувала суцільна темрява і жахливе сум’яття. Зусібіч чувся лиховісний стогін. Старійшини та священики доклали всіх зусиль, аби підтримати порядок, запалили лампи, але сум’яття зростало.
"Я бачила, – продовжувала Еммеріх, – що Анна був надзвичайно переляканий, він кидався то туди, то сюди, намагаючись заховатися. Коли я вийшла з храму, двері та вікна хитались, хоч вітру зовсім не було. Я бачила на околиці міста на північному сході місце, де було багато садів з похованнями, там повідчинялись гробниці і стрясалась земля!”
Раптом темрява викликала жах і на Голготі.
Шум від знаряддя катів, їхні брутальні крики, скарги двох розбійників, образливі вигуки фарисеїв, пересування воїнів, відхід п’яних катів з Лобного місця – все це спочатку наче притупило враження від темряви, що так несподівано настала. Але вона збільшувалась... Задумані та знічені глядачі почали розходитись. Якраз у цей час Спаситель доручив апостолові Івану Свою Матір, і знепритомнілу Пресвяту Діву віднесли від Хреста.
І ось на кілька секунд запанувала зловісна тиша. Натовп жахнувся від темряви. Всі дивились на небо, і в душах починало пробуджуватись каяття. Люди били себе в груди і звертались до Бога, і ті, хто переживав подібні відчуття, підсвідомо гуртувались...
Фарисеї, намагались не виказати свого хвилювання, стверджували, що в тому, що відбувається, немає нічого надприродного, але їхні промови ставали дедалі невпевненішими, і, нарешті, вони зовсім замовкли.
Сонячний диск набув темно-жовтого кольору, мов колір гір у місячному сяйві. Сонце було облямоване червонястим кільцем, а від зірок линуло тьмяне світло.
Багато птахів у сум’ятті впало на Голготську гору і на сусідні з нею виноградники. Тварини тремтіли, чулося їхнє глухе рикання. Коні фарисеїв тулились один до одного похиленими головами. Темні випари покривали всю поверхню землі.
Навколо Хреста панувала глибока тиша. Майже всі рушили до міста. Розіп’ятий Спаситель жахливо страждав. Його не покидало відчуття повної покинутості. Поглинутий думкою про Отця Небесного, Він підніс до Нього Свою любов і молитви за ворогів, як і під час Хресної Дороги та Розп’яття, Христос повторював ті псалми, які збувалися. Ангели згуртувались навколо Нього.
"У суцільній темряві й тиші, серед жаху, що оповив серця, я побачила, – розповідала Еммеріх, – як Спаситель страждав Один, без утіхи. Він відчував те, що серед найгірших страждань терпить людина, зовсім залишена без утіхи небесної та земної. Лише віра, надія і любов підтримують душу серед пустелі випробувань та смертельного жаху, і це страждання справді неможливо передати!
Своїми Хресними Страстями Спаситель вистраждав нам ласку переможно зносити важке випробування повної опущеності, бо Господь Своєю бідністю та муками за нас, грішників, приєднав нас до Тіла Святої Церкви. І, приєднані до неї, ми можемо не боятися повного відчаю в нашу останню хвилину, коли навколо темрява і немає утіхи, немає світла... Горе нам, бідним, якби нам довелося проходити самим, без підтримки і порад, пустелю страшної внутрішньої ночі душі”. Але Господь Своєю благістю наповнив прірву – страшну прірву зовнішньої та внутрішньої опущеності – Своєю покинутістю, яку Він витерпів на Хресті.
І після Нього християни, аби лише захотіли цього, ніколи не залишаться самі, не будуть покинуті в смертну годину іншими. І для християн, завдяки Спасителю, немає пустелі, самотності, покинутості й відчаю в годину їхньої останньої боротьби. І це завдяки тому, що Господь – Дорога, Істина, Життя – посіяв Своє благословення, освятив Собою похмурий останній шлях. Він переміг морок прірви з її жахом і підняв Свій Хрест серед пустелі. Спаситель, покинутий, без допомоги, вчинив справу Любові, віддав Себе Самого. Свою покинутість, Свою самотність на Хресті Він перетворив у дорогоцінний скарб і віддав його нам.
Себе Самого, Своє життя, Свою працю, Свою любов, Свої страждання і нашу гірку невдячність – усе віддав Він Своєму Небесному Отцю, аби покинути нашу слабкість і нашу духовну бідність. Він заповідав усе в присутності Свого Отця і згідно з заповітом залишив все, що мав, Своїй Церкві та грішникам. У Своїй самотності та в Своїй покинутості Він подумав про всіх і не забув нікого з тих, кому доведеться жити до кінця віків на землі.
Господь молився і за тих божевільних, які вважають, що будучи Богом, Він не мучився під час Своїх Страждань, як страждала би звичайна людина на Його місці. Коли я намагалась приєднатись до Його молитов, мені здавалося, що Спаситель хотів, щоб вірним проповідували, що Його Страждання були сильнішими, аніж страждання у звичайної людини в своїй самотності та покинутості. Він страждав так сильно, бо був Богом та Людиною одночасно. У Своїй покинутості як Людина Він мав витерпіти всю гіркоту самотності Боголюдини. Це неможливо передати словами!”
І ось серед Своїх жорстоких страждань Господь скаржився на Свою покинутість, і цим Своїм благанням та скаргою Він дарував усім покинутим, які вірять у Бога, як у Свого Отця, право звертатись до Отця, скаржитись Йому з дитячою простотою Його дітей. І біля третьої години Він промовив з тугою: "Боже Мій, Боже Мій! Чому Ти залишив Мене?”
Його вигук пролунав серед загальної тиші, що панувала навколо, і вороги Спасителя, що зібрались навколо Хреста, говорили: "Він кличе Іллю”. А хтось сказав: "Побачимо, чи прийде Ілля Йому на допомогу”.
Пресвята Діва Богоматір, почувши голос Свого улюбленого Сина, не могла стриматись, щоб не побачити Його зблизька, і поспіхом рушила до Хреста. Іван, Маґдалина, Марія Клеопова, Саломея рушили за Нею.
У той час, коли народ тремтів від жаху, під’їхали тридцять вершників. Вони їхали в Юдею з околиць Йоппе на свято. Побачивши, в якому жахливому стані Страждань перебуває Спаситель, а також вражаючі явища природи, вони обурились: "Якби храм справжнього Бога не був в Єрусалимі, то варто було би спалити це місто варварів, які вчинили такий важкий злочин!”
Ці слова, вимовлені чужинцями, що, вочевидь, були з багатих родин, стали підтримкою для народу. Звідусіль почулися вигуки нарікань та обурення. Люди почали гуртуватися і поділились на два табори: одні нарікали та голосили, інші були сповнені зневаги до Бога.
Але фарисеї затихли. Вони вже знали, що в Єрусалимі наростає обурення і вирішили домовитись з центуріоном Авенадаром, щоб той подбав про захист. Домовились, що зачинять найближчу браму, щоб припинити спілкування невдоволених на Голготі та в Єрусалимі, і що пришлють п’ятсот воїнів з охорони Пилата та Ірода, щоб перешкодити повстанню. Центуріон подбав про порядок, а фарисеям заборонив кричати – їхні вигуки викликали гнів народу!
До третьої години морок трохи розсіявся, але сонце, затьмарене хмарами, ледве блимало, місяць швидко рухався, наче от-от мав упасти на землю. Світло сонця почало повертатися, зірки зникли з небосхилу, але земля ще була у пітьмі. Зі зменшенням мороку, вороги Спасителя сміливішали. В цей час вони говорили: "Він кличе Іллю”. Авенадар дбав про порядок.

Коли розвиднілось, Тіло Спасителя здалося ще блідішим та виснаженішим, бо Він утратив майже всю Кров.
Еммеріх згадує: "Я чула, як Він говорив: "Я наче в чавильні, як виноград, який витискають уперше. Я повинен дати всю Свою Кров до останньої краплі, так що залишиться тільки Тіло. Але в цьому місці вже не робитимуть вина”.
Спаситель був зовсім виснажений. З Його пересохлих вуст злетіли слова: "Я спраглий!” Його близькі дивились на Нього з тугою і з сумом. Він наче просив їх: "Води...” Якби вони скористались темрявою, то могли би зробити це непомітно. Розгублений Іван промовив: "Господи, ми забули, не встигли цього зробити”. Спаситель відповів: "Мої близькі не здогадались дати Мені склянку води. Так і мало бути, щоб збулося написане”. Ця самотність була для Нього особливо болісна.
Друзі Спасителя підійшли до воїнів і попросили дати Йому склянку води, пропонуючи за це гроші, але ті знехтували проханням. А один з них вмочив губку в оцті і додав туди жовчі. Але Авенадар, серце якого почало навертатись до правди і пом’якшуватись, узяв губку з рук воїна, витиснув її і вмокнув лише в оцті. Потім він прикріпив губку до очеретини, яку використовували, щоб пити, і простягнув Спасителю. Коли губка торкнулась губ Спасителя, Він проковтнув кілька крапель оцту.
Господь промовив ще кілька останніх слів, звернених до народу. Пам’ятаю лише, що Він промовив: "Коли Я вже не зможу говорити, тоді мертві говоритимуть за Мене”.
Багато хто закричав: "Це блюзнірство!” – але Авенадар наказав їм замовкнути.
Надходила смертна година Спасителя! Він змагався зі смертю, і холодний піт укрив Його чоло. Апостол Іван стояв біля підніжжя Хреста і витирав пеленою ноги Спасителя. Марія Маґдалина, знемагаючи від скорботи, прихилилась до Хреста. Пречиста Богородиця стояла між Хрестом Спасителя і хрестом розсудливого розбійника, її підтримували Марія Клеопова та Саломея. Вона дивилася на Божественного Сина, що помирав.
Раптом Спаситель промовив: "Здійснилося!” Відтак підняв Голову Свою і вигукнув голосно: "Отче Мій! У руки Твої віддаю душу Свою!” І вигук цей водночас гучний і короткий, наче пронизав землю та Небо. Потім Господь опустив Голову Свою і спустив дух. Святі жінки та Іван попадали долілиць.
"Я бачила, – свідчила Еммеріх, – як Душа Спасителя у вигляді осяйного тіла спустилась по Хресту в землю, щоб проникнути в пекло!”
Відтак, як Авенадар підніс губку до вуст Спасителя, він залишався біля Хреста верхи на коні. Він був зворушений до глибини душі і не відводив погляду від Обличчя Спасителя. Глибокі думки наповнювали його душу. Кінь стояв нерухомо, сумно похиливши голову. Наче переможений у своїй гордості, Авенадар не тримав повід у своїх опущених руках.
Віддаючи Свою Душу, останні слова Спаситель промовив голосно. І вигук цей пронизав Небо і землю, і пекло. Земля затремтіла, скеля Голготи між Хрестом Спасителя і хрестом розсудливого розбійника дала тріщину.
Голос Божий – Голос урочистий і страшний – почувся серед мовчазної природи. Здійснилося! Душа Спасителя покинула Його Тіло. Останній вигук Спасителя вразив усіх, хто чув Його. Земля розверзлась, віддаючи свідчення Своєму Творцю, і меч скорботи пронизав душі тих, хто любив Христа!
Для Авенадара це було годиною милості та благодаті. Його кінь затремтів; серце Авенадара зворушилось, гордість зламалась, мов камінь скелі. Він відкинув свій спис далеко від себе, вдарив себе в груди і вигукнув голосом щирим та благородним, голосом переміненої Небом людини: "Нехай благословенним буде Всевишній, Всемогутній Бог, Господь Авраама, Ісаака та Якова! Дійсно то був Праведник, справді Син Божий!” І декілька воїнів, зворушених словами свого начальника, звернулись до Бога, як і він.
Перемінившись, Авенадар привселюдно засвідчив свою віру в Сина Божого і не захотів більше залишатись на службі у Його ворогів. Зіскочивши з коня, він передав його Касію, який прийняв керівництво загоном.
Авенадар швидко спустився з Голготської гори, перетнув долину Гіхону і рушив до Хеонської долини. Він повідомив про смерть Спасителя учням, що переховувалися в тих місцях, а сам пішов до палацу Пилата.
Останній вигук Спасителя, землетрус, скеля, що дала тріщину, – усе це перелякало присутніх. Усе навколо затремтіло від жаху. Завіса храму розірвалась! Мертві вийшли з гробів, що відкривались дивом. Тріснули стіни в храмі, в багатьох місцях на землі затремтіли гори і попадали будинки.
Коли Авенадар привселюдно засвідчив своє навернення, багато воїнів та людей з народу повелися так само, навіть дехто з фарисеїв навернувся до справжньої віри. Одні голосно кричали, били себе в груди, квапились додому, інші рвали на собі вбрання і посипали свої голови порохом земним – скрізь панувало сум’яття!
Апостол Іван підвівся, декотрі святі жінки, що стояли віддалік, наблизились. Вони допомогли підвестися Пресвятій Діві та її супутницям. Начальник Життя, Той, Хто захотів заплатити за грішників, визволити їх, віддав Свою Душу Богові й дозволив смерті підняти на Себе руку. І Святе Тіло, пристановище Вічного Слова – Логоса, тепер віддане на поталу, набуло похмурої подоби смерті.
Тіло Спасителя конвульсивно здригалось і стало зовсім блідим. Лише запечена Кров залишала плями на Його Ранах. Обличчя Спасителя видовжилось, Його щоки обвисли, ніс витягнувся, підборіддя припало до грудей; Його наповнені кров’ю очі ледь відкрились...
На одну мить Він підняв Голову, обтяжену терновим вінком, і вона знову впала на груди під тягарем Його страждань. Його посинілі губи, зранені та розірвані, відкрились і виднівся закривавлений язик. Пальці Його рук, які перед тим наче стискали голівки цвяхів, тепер розкрились і повисли без ознак життя. Самі руки витягнулись, спина притислась до стовбура Хреста, і всім своїм тягарем Тіло поникло, сперлось на ноги. Коліна наблизились одне до одного. Ноги застигли навколо цвяхів, які їх пронизували...
У ці хвилини руки Пресвятої Діви Марії заніміли і захололи, очі закрились, обличчя стало блідим. Вона вже нічого не чула, не трималась на ногах і опустилась на землю. Іван, Марія Маґдалина та решта жінок закрили обличчя покривалами і також розпростерлися на землі в невимовній скорботі!
Коли друзі підвели Страждальну Матір, Вона знову відкрила Свої очі й побачила Тіло Свого Сина, зачатого без насіння від Святого Духа, Тіло від Її Тіла, Серце від Її Серця, святий храм, створений Силою Божою в її лоні й тепер зруйнований, позбавлений всієї Своєї краси! Відлучений від душі, підвладний законові природи, якої Він був Творцем в її досконалості, природи, зруйнованої гріхом людини.
Пречиста Богоматір мала побачити Його розтерзаного, спотвореного, зганьбленого руками тих, кого Він хотів врятувати і відродити, для чого й прийшов на світ. Принижений, зневажений, на Хресті Він був поміж вбивцями – розбійниками. Він, Спаситель, був подібний на хворого на проказу. Він – втілення Краси, Істини та Любові!

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.


Схожі матеріали:

Категорія: Християнська містика | Переглядів: 2044 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Всиновлення Івана, Останні слова Спасителя, Молитва розбійника, жива євангелія, страсті, пророцтво, Еммеріх, великий піст | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика