Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2014 » Грудень » 23 » Повчальні історії, притчі » Реколекційні повчання
12:34
Реколекційні повчання

ПРОПОВІДЬ

1.    Св. Іван Віяней був душпастирем у невеличкій парафії в Арс, коло Ліону, у Франції. Він не мав високої освіти, ані великого дару проповідника, але зате він був ревним душпастирем. Коли він проповідав, то його слова плили з глибини його серця і він цілий горів тією наукою, що її проповідував. Тому його проповіді, хоч простенькі, навертали багато людей. Одного разу на його проповіді був присутній визначний військовий старшина. Коли його запитали, чи йому подобалася проповідь, то він сказав: “У моєму житті я вже багато разів чув проповіді різних блискучих проповідників. І завжди я був вдоволений з проповідника, а сьогодні я сам не вдоволений із себе. Це велика різниця”.  

2.    В одній парафії був “старший брат”, який у святочні дні завжди ходив до церкви, але був, мабуть, найгіршим парафіянином. Він часто злостився, сварився, проклинав, занедбував родину, – одним словом, жив, як поганин. Священик у недільних проповідях час до часу ганив ці його прогріхи, але цей “старший брат” приступав після відправи до священика, кажучи: “Отче, ви дали їм доброї школи”. Однієї неділі впав такий великий сніг, що вірні не могли приїхати до церкви, – прийшов лиш цей один, “старший брат”, бо він мешкав біля церкви. Користуючись нагодою, священик мав довгу проповідь, в якій знову осудив всі його прогріхи, сподіваючись, що цим разом він візьме собі до серця ці слова. Після проповіді цей єдиний присутній парафіянин приступив до священика і промовив: “Отче, ви сказали знамениту проповідь! Ви дали їм добру школу! Шкода, що вони не були в церкві”.  

ЗГОДА З БОЖОЮ ВОЛЕЮ

3.    Одна легенда розповідає, що був король, який любив гру на арфі, і доручив зробити для себе гарну арфу. Зробив її найславніший музикант-віртуоз. І він сам довший час грав на цій арфі для королівської родини. По якомусь часі не стало короля, а його наступники забули про арфу. Та один з пізніших королів хотів почути гру на цій арфі, але вона була розстроєна. І найкращі знавці музики ніяк не могли її настроїти, і вона такою залишилась. Одного дня випадково зайшов до палати якийсь чужинець. Він, побачивши арфу, забажав на ній заграти. Король розповідає йому історію тієї арфи та проблему з її настроюванням. “Чи можу спробувати її настроїти?” ¬¬– питає гість. “О так, чому ні”, – відповідає король. Гість швидко настроїв арфу і чудово заграв на ній. Здивований король питає його: “Чому інші не могли її настроїти?” “Проста справа, – чує відповідь, – бо я майстер цієї арфи, я її зробив”.
Наша воля – це Богом створена чудова арфа. І вона видає найкращі звуки тоді, коли воля Божа на ній грає. Господь Бог за нашою згодою завжди бажає грати на арфі нашої волі.  

4.    Свята Тереса від Дитяти Ісуса належить до модерних Святих, дуже почитаних у Католицькій Церкві. Особливо цікавою є історія життя її батьків. Її батька, ще як малу дитину, батьки посвятили Богові. Вони бажали, щоб він став священиком-місіонером, але притім казали: “Хай діється воля Божа!” І Мартин (так звався батько св. Тереси), маючи 25 літ життя, проситься до монастиря св. Бернарда в Альпах. Настоятель монастиря, вислухавши його прохання, заявляє йому, що він не надається до монашого життя. Юнак вертається додому сумний, але в дорозі повторює: “Хай діється воля Божа!”
В тому самому часі одна дівчина просилася до Сестер Милосердя, щоб іти на місії. Настоятелька дому по розмові з нею в тій же хвилині заявила: “Волею Божою є, щоб залишилася у світі і вступила в подружній стан”. І дівчина повністю здається на волю Божу. Боже Провидіння так справи повело, що ті дві благородні душі пізналися і побралися. Вони мали дев’ятеро діточок. Четверо з них померли малими дітьми, а п’ять доньок вибрали монаше життя, і між ними наймолодша – св. Тереса.  

ПАМ’ЯТЬ ПРО БОЖУ ПРИСУТНІСТЬ

5.    Один чоловік взяв з собою свого малого сина і пішов у чужий сад красти яблука. Наповняючи ними мішок, він увесь час оглядався, чи хто не надходить. А малий син це бачить і, нарешті, каже до тата: “Ви оглядаєтеся на всі боки, але ви забули ще поглянути вгору, чи Бог нас не бачить”.  

ПОКАЯННЯ

6.    Одна учениця, прийшовши додому, розповіла батькам: “Наша вчителька сьогодні говорила нам, що вже не треба сповідатися, бо Папа скасував св. Сповідь. Говорила, що так пишуть газети”. Батько, вислухавши розповідь доньки, сказав: “Дитино, папір усе приймає, а газети чи одну неправду пишуть. Слухай: коли ваша вчителька ще раз таке говоритиме, скажеш їй, що Папа св. Сповіді не встановив, тому не може її скасувати”.  

7.    Розповідають, що Велзевул екзаменував молодих чортиків. Ні  іспиті запитує одного:
    Що ти скажеш людям, як їх переконаєш, щоб вони прийшли до пекла?
    Буду їм говорити, щоб не молилися, відповідає молодий чортик-студент.
    Ти дурний. Ти іспиту не здав. А ти що скажеш? – звернувся до іншого.
    А я скажу, щоб не ходили до церкви.
    І ти не мудріший. Іди ще вчися! А ти що скажеш? – питає наступного.
    Та я скажу, що треба молитися, треба ходити до церкви і сповідатися, але маєте ще час. Будете старі, то будете тим всім займатись. А зараз треба насолоджуватися життям, поки молоді!
    О, дуже мудро, дуже добре! Ти склав іспит. Як так будете всі поступати, то наповните пекло.  

ВІРНІСТЬ БОГОВІ

8.    Станиславівському владиці, блаженному Григорієві Хомишину, на переслуханні в Київській тюрмі безбожний слідчий поставив питання: “Що ви робили б, якби ми випустили вас з тюрми на волю?” Владика спокій відповів: “Я робив би те саме, що досі робив. Я боровся б проти вас, бо я – слуга Ісуса Христа, а ви – вороги Його”.  

9.    У тюрмі біля Праги військовий достойник запевняв владику Павла Ґойдича, ЧСВВ, що його звільнять, якщо він відречеться своєї Церкви й очолить Російську Православну Церкву в Чехословаччині. Відповідь владики була гідна Христового ісповідника: “Я не можу цього зробити, бо це був би великий гріх супроти Бога, це була б зрада присяги Святішому Отцеві, це була б зрада Церкви, заперечення мого сумління й знищення довір’я тих, хто терпить за віру, яку я проповідував”.

СЛУЖІННЯ БОГОВІ

10.    1947 року в Китаї комуністи, у присутності великої маси людей судили двох сестер-монахинь, як “японських шпигунок”. Червоні сторожі били їх кольбами, кидали об землю, їхні накриття голови подерли на клаптики, розбили носи і били по обличчі. По дорозі скривавлені монахині співали “Тебе Бога хвалимо”. Можна було почути, як люди між собою шептали: “Неможливо знищити Католицьку Церкву”.  

11.    Радянська газета “Молода Грузія” в грудні 1974 року писала, що жінка, на ім’я Валентина, від руки переписала 138 листів, а кожен лист мав вісім аркушів, і вона вислала ці листи до науковців, суддів, адвокатів і визначних політичних урядовців, закликаючи їх стати християнами. Покликана на суд, Валентина сміливо промовила: “Так, я всіх закликала стати членами Христової Церкви, бо я віруюча християнка і моя совість поручила мені це зробити”. За це Валентина просиділа в тюрмі півтора року.  
 
ДУША

12.    Одного разу малий син запитав свого батька:
–    Тату, чи твоя душа забезпечена?
–    Чому питаєш, синку?
–    Я чув, татку, твою розмову із сусідом: ти сказав йому, що твій дім забезпечений, твоє авто забезпечене, твоє життя забезпечене; а в школі на годині релігії отець говорив нам, що наші душі мають бути забезпечені.  

САМОВІДРЕЧЕННЯ

13.    Незвичайний експеримент провели тулузькі вчені-ентомологи. Вони закріпили запалену свічку на верхівці мурашника. Приблизно півтори хвилини комахи  безладно метушилися, потім сміливо полізли на стеариновий стержень. Увімкнувши свої “брандспойти”, вони почали заливати вогонь мурашиною кислотою. У боротьбі з полум’ям були жертви, але їхнє місце відразу займали нові пожежники-добровольці. Полум’я згасло через 65 секунд. Через тиждень на тому ж мурашнику дослід повторили. Тепер комахи діяли організованіше і продуманіше. Не гинули у вогні. Свічку було погашено через 40 секунд.  

ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

14.    В житті св. Йосафата читаємо, що він радо робив добро передусім тим, що йому зробили якусь прикрість. З того навіть постало прислів’я: “Хто хоче від Йосафата дістати якесь добродійство, то хай найперше зробить йму якусь прикрість”.

15.    Коли д-ра Зелмана Ваксмана, винахідника стрептоміцину, лауреата Нобелівської премії, запитали, котра з усіх його нагород, що їх він отримав, справила йому найбільшу радість, він відповів: “У Стокгольмі, кілька годин після одержання нагороди Нобеля, мені сказали, що в готелі чекає на мене якийсь пан із малою донечкою, що мала в руках китицю червоних гвоздик. Коли я туди зайшов, то незнайомий мені пан промовив: “Професоре, це моя донечка Єва. П’ять років тому вона захворіла на менінгіт. Старання різних лікарів були безуспішні й безнадійні. У цей час прийшла звістка про ваш винахід стрептоміцину, яким відразу почали її лікувати і життя моєї донечки було врятоване”. Тоді маленька Єва приступила до мене, і, даючи мені червоні гвоздики, сказала: “За кожний рік врятованого мені життя, даю вам по одній квіточці”. До цього часу я думав, що нема у світі більшої честі, як нагорода Нобеля. Тепер думаю інакше. П’ять червоних гвоздик маленької Єви – це моя найкраща нагорода”.  

16.    В час диктатури Олівера Кромвеля в Англії сталася дивна подія. Військовий суд засудив на смерть молодого вояка; увечері, на голос дзвону, він мав бути повішений на шибениці. В означеній годині народ збігся на площу, де нещасний вояк чекав на свою ганебну смерть. Всі присутні з напруженням чекали ударів дзвону, але з дзвінниці виходив лиш якийсь дивний шум. Розлючений Кромвель закричав, чому дзвін не дзвонить, тож вояки поспіхом побігли до дзвіниці і побачили там неймовірну картину: до серцевини великого дзвону була прив’язана шнуром молода дівчина. З кожним колихання дзвону беззахисне тіло дівчини вдарялося то в одну, то в другу сторону дзвону, і вкривалося ранами, з яких спливала свіжа кров. Вояки відв’язали дівчину від дзвону і занесли її на площу біля шибениці, де стояв Кромвель. Дівчина заявила, що вояк, засуджений на смерть, її наречений. Вона з любові до нього прив’язала себе до дзвону, щоб заглушити його гомін і таким способом врятувати йому життя. Захоплений такою геройською любов’ю дівчини, Кромвель звільнив вояка від кари смерті.  

17.    Євангелист Матей свідчить, що мудреці з Далекого Сходу прибули до Вифлеєму поклонитись народженому Христові-Цареві, а побожне оповідання говорить ще про четвертого мудреця, на ім’я Артабан, який взяв зі собою три дуже цінні перлини і вибрався в дорогу до народженого Христа-Спасителя. Цей мудрець прибув до Вифлеєму саме тоді, коли вояки Ірода вбивали малих дітей. Щоб врятувати одну дитинку перед смертю, мудрець Артабан дав воякові одну перлину.
Ісус Христос був тоді вже в Єгипті, і Артабан подорожував до Єгипту, шукаючи Ісуса Христа довгих тридцять років, й опісля вибрався в дорогу до Єрусалиму. Під час тієї подорожі Артабан милосердився над хворими і подарував їм другу дорогоцінну перлину. Нарешті прибув він до Єрусалиму саме тоді, коли Пилат засудив Ісуса на смерть. У той час вояки схопили невинну дівчину, щоб знущатися над нею. Милосердний Артабан дав воякам третю, останню перлину, щоб врятувати дівчину від нещастя.
У Велику П’ятницю Артабан здалека побачив розп’ятого Ісуса Христа на горі Голготі, але не мав сили вийти на гору, бо важко занедужав. Через три дні Артабан відчув, що до нього зближається смерть. Саме тоді воскреслий Спаситель став перед праведним Артабаном, який з болем серця промовив: “Господи Ісусе, жаль мені, що я не маю що дати Тобі; мав я для тебе три цінні перлини, але роздав їх нещасним потребуючим”. Тоді Ісус Христос ніжно усміхнувся й промовив: “Те, що ти дав потребуючим, ти дав мені”. Поблагословив Спаситель вмираючого Артабана, який з радісною усмішкою перейшов до щасливої вічності.  

ПОЧИТАННЯ ГОСПОДА БОГА

18.    На початку 1969 року вийшли друком спогади французького письменника Андре Фросарда під назвою “Бог існує і я Його зустрів”. Він описує своє чудесне навернення до Бога і Католицької Церкви, коли йому було 20 років життя. Його мати – протестантка, а батько – жид, атеїст, чільний провідник комуністичної партії Франції. Його син Андре також був атеїстом. Як він навернувся? Одного вечора він зі своїм приятелем, практикуючим католиком, вибрався до ресторану на вечерю. Коли переїжджали попри католицьку церкву, його приятель просив призупинитись і коротко почекати на нього, бо він хоче відвідати богослужіння в церкві. Тоді якраз відбувалася прилюдна адорація Найсв. Тайн. Приятель довший час не вертався. Андре стає нетерпеливий і рішається зайти до церкви, щоб його знайти. Він, розглядаючись по церкві, глянув на престол, де були виставлені Найсв. Тайни. Він перший раз у житті бачить Найсв. Тайни. В тому моменті, як він на Них глянув, в його душі сталось щось дивного. Небесне світло наскрізь просвітило його душу і дало йому дар св. Віри. “Було мені двадцять років, – каже він, – коли я увійшов до церкви, а вийшов із неї дитиною, що готова прийняти св. Хрещення, щоб стати християнином-католиком”. Його навернення наскрізь змінює його життя. Він стає ревним, практикуючим католиком. Під його впливом навертається його мати, сестра й товариші його праці.

19.    Наполеон Бонапарт замолоду не був віруючою людиною, але підчас заслання на острові св. Олени віднайшов віру в Бога. Одного разу невіруючий генерал Бертранд сказав йому: “Хто є Бог? Чи ти Його колись бачив?” І одержав від Наполеона таку відповідь: “Ти не бачив також інтелекту, але через мої великі перемоги ти кажеш, що я маю великий інтелект. І чим же були мої перемоги в порівнянні з ділами Бога? Чим же були мої найславніші військові успіхи в порівнянні з рухом зірок? Коли ж із учинків робимо висновок про великий розум людини, хоч його не бачимо, чому ж не визнаєш невидимого Творителя таких чудесних діл?”  

ІДОЛОПОКЛОНСТВО

20.    Поганське. – Колись поганські народи почитали різних богів і ще сьогодні почитають їх у різних формах і видах. Народи Азії віддавали божу честь сонцю, місяцеві й зорям. Вони почитали також вогонь, вітер і воду. Старовинні єгиптяни почитали здебільшого корисні й шкідливі тварини: котів, крокодилів, вужів і т. п. Їхнім зображенням віддавали божу честь. Старовинні греки й римляни робили собі божків із каменю, мармуру, глини чи заліза. Греки витворили багату мітологію про своїх богів і богинь; їм вони надали добрі і злі людські прикмети. В Індії ще й сьогодні погани почитають святих корів, мавп і слонів. В Північній Африці, в Карфагені, був божок Молох, якому приношено безкровні й криваві жертви з дітей. Мексиканці своєму богові війни щорічно приносили в жертву кілька тисяч хлопців і дівчат. Їхні голови складали у святині. Іспанці, по здобутті Мексики, знайшли у святині цілі склади, виповнені черепами людей.  

21.    Модерне: культ тіла. – Мільйони і мільйони людей роблять своє тіло своїм божком. День і ніч думають про те, як йому догодити, як його найкраще одягнути, нагодувати, напоїти й прикрасити. В самій Америці жінки щорічно видають на пусту косметику кілька мільярдів доларів.  

22.    – культ алкоголю і наркотиків. – Каже статистика, що Америка має понад тринадцять мільйонів хронічних алкоголіків. (А в Україні?..). Внаслідок алкоголю щорічно родиться в Америці понад 50 тисяч дітей з різними дефектами тіла чи розуму, а з них 12% розумово недорозвинених. (А в Україні?..). В Америці у вищих школах, 93% учнів п’ють алкоголь; 60%  вживають маріхуану; 17% – кокаїн; 16% – інші наркотики. 30% учнів упиваються принаймні раз у тижні. Понад 3. 300. 000 молодих людей уживають алкоголь, 24% американських родин мають проблему з алкоголем. (А в Україні?..).  

23.    – культ грошей. – У штаті Огайо стара жінка вмирає серед великої нужди, а по її смерті знаходять в її помешканні один мільйон доларів. – Самітній чоловік у Нью-Джерзі замерзає в неопаленій хаті, без води і світла, а лишає 250 тисяч доларів. – В Нью-Йорку старенький чоловік гине з голоду й холоду, а залишає півмільйона доларів. – Дві старші сестри в Нью-Джерзі вмирають з недоїдання, полишаючи півмільйона доларів у банку.  

24.    – культ сатани. – Англія має до 100 тисяч сатаністів, чарівниць і чарівників. В Німеччині коло 100 тисяч практикує чорну магію, навіть вбивають людей і їхні тіла жертвують на престолі сатани. У Франції є від 300 до 400 різних сект сатанізму й окультизму. В Америці є коло 30 тисяч сатаністів і різних чарівниць. (А в Україні?..).  

БАТЬКИ

25.    Марк Твен, знаний письменник-гуморист, подає нам гарний образок, як у молодого хлопця міняється з літами його думка про свого батька. “Десятилітній хлопець думає, – каже він, – що його батько дуже багато знає. Маючи 15 років, думає, що він уже так багато знає, як і його батько. Як 20-літній юнак, переконаний, що він вдвоє більше знає, як його батько. Осягнувши 30 років життя, деколи приходить йому думка, що в дечому міг би засягнути поради у свого батька. При 40-их роках він усвідомлює собі, що його батько таки дещо більше знає від нього. Коли ж йому мине 50 років, то він знову починає радитися свого батька. А по 60-тім році життя, коли його батька вже нема між живими, тоді він думає, що його батько був найрозумніший чоловік на світі.  

26.    Одна мати в штаті Огайо написала книжку “Як я можу зі свого сина зробити злочинця”. Вона мала трьох синів, і один із них за свої злочини опинився у в’язниці. Метою цієї книжки є: дати пересторогу для інших батьків. Ось які правила вона подає, щоб із дитини зробити злочинця:
1)    від колиски давайте своєму синові все, що тільки він забажає. Він, виростаючи, буде думати, що цілий світ до нього належить;
2)    якщо він уживає погані слова чи брудну лайку, то смійтеся з того, і він буде думати, що є дотепний;
3)    не давайте йому релігійного виховання. Почекайте, аж він матиме 21 рік, і тоді сам зробить своє рішення щодо релігії. Ніколи йому не кажіть: “Це зле”, “Це недобре”, або “Це гріх”, “Того не смієш робити”;
4)    завжди робіть за ним порядок у його кімнаті, щоб він не навчився особистої відповідальності;
5)    дозвольте йому читати, що тільки забажає. І він читатиме найгірше сміття, що затруює розум, серце й душу;
6)    давайте йому гроші на все, чого тільки забажає: їсти, пити, веселитися, навіть у лихому товаристві;
7)    хай батьки в присутності дітей часто сваряться, бо тоді їх не здивує, коли родина розпадеться;
8)    завжди ставайте по стороні своїх дітей проти учителів, сусідів і поліції у переконанні, що вони зле наставлені до вашої дитини;
9)    якщо син зробить щось злого, то завжди бороніть його, кажучи: “Наша дитина добра, і ніколи щось злого не зробить”;
10)    якщо так будете виховувати своїх дітей, то будьте переконані, що вони скоро і певно опиняться в тюрмі.

27.    Один батько оповідає про такий випадок у своїй родині, коли вони святкували День Батька: “Ввечері того дня я підслухав молитву мого малого сина. Він на колінах і зі сльозами в очах перепрошував Бога за все те, чим він коли-небудь свого батька образив. Свою молитву він так закінчив: “Мій Боже, я тебе прошу, зроби мене таким мудрим і сильним, як мій батько. Я знаю, що ти це можеш зробити”. А коли мій син уже спав, тоді я клякнув коло його ліжка і визнав мої провини щодо нього; схиливши голову я так молився: “Мій Боже, зроби мене такою дитиною, як мій синочок: чистою і доброю, яка відноситься до Тебе зі щирою вірою”.  

28.    В 1989 році у Вірменії стався великий землетрус. Тоді згинули сотні людей і були тисячі ранених. Тиждень пізніше знайдено серед руїн живу матір з немовлятком при грудях. Щоб свою дитинку рятувати від голодної смерті, мати проколювала свої пальці і кров’ю кормила дитину. І справді її врятувала.  

29.    В одному німецькому журналі була вміщена ось така молитва дитини: “Господи, прошу Тебе, зроби мене телевізором, і тоді мої батьки дивитимуться тільки на мене”.   

30.    В американській пресі був поміщений один лист, а подала його до друку відома журналістка Анна Лендерс. Ось що пише син про свою померлу матір:
“Учора був найсумніший день мого життя: я похоронив свою маму. У час, коли я останній раз споглядав на її обличчя, різні спогади зринали у моїй пам’яті. Я пригадав собі часи, коли я планував зателефонувати до мами та запитати її, може вона чогось потребує, але дуже рідко це робив.
Я пригадав собі вечори, коли няня нашої дитини в останній хвилині відмовлялася прийти до нас. Тоді ми завжди кликали маму, і вона ніколи не сказала, що в неї інші плани, інші заняття, вона ніколи не відмовилася прийти. При таких нагодах я завжди постановляв собі, що з вдячності, при найближчій нагоді, куплю для мами квиток до театру і візьму її зі собою, але ніколи цього не зробив.
Я пригадав собі день, коли я стрінув маму в пекарні. Її зимовий плащ був витертий, сходжений, і я вирішив взяти її до крамниці і купити їй новий плащ; але я завжди був зайнятий і не мав часу для мами. Я пригадую собі останню річницю її народження. Ми послали їй вазонок азалій, але ми не відвідали її, бо того дня були футбольні змагання.
Я пригадав собі останню зустріч з мамою, а було це на весіллі мого племінника. Вигляд її обличчя був сумний, знеможений, і я сказав собі: “Мушу послати маму на Флориду, щоб вона там відвідала свого брата і хоч трохи погрілася на сонці, але я ніколи не купив їй квитка на дорогу”.
Якби я міг повернути час і годинник! Я купив би мамі той плащ, взяв би її до театру, провів би з нею кожну річницю її народження і вислав би її на відпочинок, куди б вона не забажала. На жаль, вже запізно, і в мене серце болить, що я не вчинив цього для своєї мами. Анно! Прошу тебе: помісти в газеті цього листа! Можливо, як я побачив би такого листа в пресі, я інакше ставився б до моєї мами”.  

31.    Мала дівчинка якось, сидячи на колінах своєї мами, сказала: “Мамо, ти маєш найкраще волосся на світі. Мамо, твої очі наймиліші. Мамо, твоє личко найкраще на світі. Але, мамо, чому твої руки такі поранені?” “Слухай, донцю, – відповіла мама, – я скажу тобі, що сталося з моїми руками. Це сталося, коли ти була ще дуже маленька. Одного разу, як ти лежала в колисці, у спальні несподівано вибух вогонь. Усе почало горіти і вогонь зближався вже до твоєї колиски. Перелякана вбігла я до спальні крізь полум’я і руками прикрила тебе, щоб охоронити перед вогнем. Мені вдалося врятувати тебе, але мої руки потерпіли від вогню. Рани загоїлися, проте сліди від них залишилися. Та я щаслива, що з тобою нічого не сталося”. Почувши це, дівчинка просльозилася і ніжно промовила: “Мамусю, твою волосся чудове, твої очі найдобріші, твоє личко найкраще, але твої руки для мене тепер наймиліші. Від сьогодні я ще більше любитиму тебе”.   

32.    Одна жінка написала листа до рідної, але померлої вже матері, який був поміщений у пресі.
“Дорога Мамо! Я дуже бажала б провести з тобою День Матері, але це неможливо, тому пишу цього листа з надією, що ти прочитаєш його.
Мамо, я дуже і дуже люблю тебе.
Будучи молодою, я не розуміла багато речей – тепер я їх розумію.
Я не знала, що твоє серце не раз було зранене, аж доки мої діти не зранили мене таким самим способом.
Я не розуміла, якою самотньою ти були, аж доки я сама не зазнала самотності.
Я не знала, як прикро і важко було тобі, коли ти мала непорозуміння з батьком і з нами, дітьми; тепер я це добре розумію.
Я не мала поняття, як важко ти працювала і які хрести ти сама двигала, аж доки я сама не знайшлась на такій самій дорозі.
Я не знала, як багато разів я могла справити тобі приємність, проказуючи слова: “Мамо, я люблю тебе”. Тепер я знаю, що це значить почути такі слова від моїх рідних дітей.
Я не знала, з якою посвятою мати любить своїх дітей, аж доки я не виросла і не діждалася своїх дітей.
Стільки років мого життя було потрібно, щоб я зрозуміла, що таке “Мати”.
Ох, коли б я могла якимсь способом повідомити тебе про це!
Мамо, я дуже ціную те все, що ти для нас вчинила!
Дякую, Мамо, за твої роки посвяти і жертви, зо твої зусилля вчити нас прикладом, і допомогу, щоб рости нам прямо і сильно. Мамо! Ти в мене найліпша і найдорожча!”  

33.    У Святому Письмі слово “мати” записане 283 рази, а слово “батько” записане 1123 рази. Подібно як слово “мама”, так і слово “батько” освячене устами Ісуса Христа, Богочоловіка, бо ж Він в Назареті тисячі разів звертався цим словом до святого Йосифа, прибраного обручника Пречистої Діви Марії.  

Зібрав і впорядкував - о. Василь Мендрунь, ЧСВВ



Схожі матеріали:

Категорія: Повчальні історії, притчі | Переглядів: 1189 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: науки, реколекційні, життя, цікаві історії, притчі, повчання, ЧСВВ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика