Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2014 » Грудень » 19 » Повчальні історії, притчі » Реколекційні повчання
10:56
Реколекційні повчання

БОЖА МАТИ

1.    Колись в Добромилі (після реформи) був василіянський новіціят, і тут постав звичай, щоб під час місяця травня кожного дня в особливий спосіб віддавати честь Божій Матері перед її статуйкою в монастирськім городі. І так тут народилися наші травневі відправи до Пречистої Діви Марії, які скоро охопили цілу Галичину. Цілий місяць травень кожного дня в кожній парафії у вечірню пору широко гомоніли пісні й молебні в честь Пречистої Діви Марії.  

2.    Візантійський патріярх Несторій у своїй проповіді на Різдво Христове 428 року проказав зневажливі слова: “Називати Марію матір’ю Бога – це те саме, що апробувати глупоту поган, які для своїх божків повидумували матерів”. У своїх проповідях він заперечував Богоматеринство Діви Марії. Ця єресь викликала велике обурення в цілій Церкві, тож у 431 році скликано єпископів на вселенський собор в Ефесі. Наради відбувалися в церкві, а тисячі людей на церковній площі вижидали рішення синодальних нарад. Отці собору засудили Несторія як єретика і кинули на нього клятву. Коли відчинилися церковні двері і торжественно проголошено, що Пречиста Діва Марія є “Богородицею” – “Теотокос”, над тисячами присутніх піднявся могутній клич: “Марія – Божа Мати”. Вірні, держачи в руках палаючі смолоскипи, кидали свіжі рожі і виливали пахучі олійки на землю, по якій ступали єпископи, які виходили з церкви. Цілу ніч лунали радісні оклики: “Марія – Божа Мати! Пресвята Богородице, спаси!”
За наказом імператора Теодосія Другого Несторій був прогнаний з держави і помер на вигнанні в Єгипті.  

3.     Дитина має тіло і душу. Душу кожної дитини творить Бог, а тіло дитини приготовляє організм матері. Але ніхто не каже, що жінка є матір’ю тіла дитини; ніхто не каже: “Це мати мого тіла”, але “моя мати”.  Подібно, Пречиста Діва Марія дала Ісусові Христові людське тіло – людську природу, яка в хвилині зачаття чудесно злучилася з Божою природою в особі Христа Бога – Христа Богочоловіка, тому Марія є Матір’ю Божою.  

4.    Одного разу під час італійсько-абіссінської війни італійці програли битву біля міста Адува, і багато італійських вояків потрапило в полон. Між полоненими був син-одинак побожної італійської жінки. Минулол ілька місяців від тієї нещасної битви, а італійські полонені все ще каралися в абіссінському таборі. Одного дня, на превелике здивування всіх, зайшов до табору полонених абіссінський імператор Менелик, викликав цього італійського вояка і в присутності всіх прочитав листа від його матері. Лист був простенький, щирий і короткий: “Я, бідна, нещасна мати твого в’язня. Великий Царю! Змилосердися надо мною і верни мені мого сина. Я благаю тебе в ім’я Божої Матері. Тут, в нашій церкві, я світила свічку перед престолом Пречистої Діви Марії, і мені ввижалося, що Божа Мати всміхалася і промовила до мене: “Не журися, Менелик поверне тобі твого сина”. Тож в ім’я Пресвятої Божої Матері я ще раз благаю тебе: поверни мені мого сина”.
По прочитанні цього листа настала велика тиша. Всі присутні задумалися, дехто був зворушений до сліз. Тоді імператор звернувся до полоненого і промовив: “Ти свобідний і можеш повертатися додому. Ось тут гроші на подорож. Скажи своїй мамі, що не я, Менелик, дав тобі свободу, але Марія. Вона є також і моєю матір’ю, і коли Мати каже “так”, то я не можу казати “ні”.  

5.    У жовтні наша Церква святкує празник Покрови Божої Матері. Це справді український празник, бо крім українців, жоден народ у світі не має цього Празника. Почитанням Пресвятої Діви Марії ми продовжуємо світлу тисячолітню традицію наших предків, які навіть перед хрещенням України за Володимира Великого гаряче молилися до Божої Матері. Наш літописець свідчить, що Володимир Великий, збудувавши в Києві храм Успіння Божої Матері, молився, щоб “за молитвами Богородиці Господь вислухував моління” нашого народу.
Князь Ярослав Мудрий у 1037 році здвигнув у Києві величаву церкву Благовіщення, і читаємо в літописі, що він “віддав людей і город святій, всеславній і скорій на поміч християнам Богородиці”. Цей історичний акт посвяти Києва і народу Божій Матері свідчить про велике довір’я наших предків до Пресвятої Діви. В історії Вселенської Церкви це була перша такого роду посвята християнської держави Пресвятій Матері Христа Господа.  

6.    Після закінчення Другої світової війни жорстокий Сталін запроторив мільйони наших вірних у далекий  Сибір. Багато наших братів і сестер були заслані в степи Туркестану, де вони в голоді і холоді працювали, як невільники. Одинокою їх потіхою була молитва до Божої Матері.
Одного вечора, після важкої праці, наші робітники спільно на площі співали: “Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво”. Зачули цей спів численні татари, тож підійшли вони до наших вірних і несміливо запитали:
– Чи ви галичани?
–    Так, ми українці з Галичини, – відповіли наші люди.
–    А чи ви любите Божу Матір так, як її любили ваші предки? Знову запитали татари.
–    Очевидно, що ми любимо Божу Матір, – відповіли наші українці, здивовані таким питанням.
–    А чи ви вмієте співати пісню “Під твою милість”? – ще раз запитали татари.
–    Ось ми щойно відспівали цю благальну пісню, – відповіли ще більше здивовані українці.
Тоді татари попросили наших вірних підійти до гробу їхнього вождя Тімур Хана і там ще раз відспівати “Під твою милість прибігаєм”.
З приємністю наші люди пішли за татарами до гробу Тімур Хана і почали ще раз співати цю благальну пісню, а всі татари зі сльозами в очах припали лицем до землі. Коли замовк спів, старенький татарин промовив: “Щиро дякую вам. Минуло сімсот літ від часу, коли наші предки в 1243 році напали на монастир у вашій країні. Монахи співали пісню “Під твою милість”. Наші дикі вояки навіть не дали їм часу закінчити цей благальний спів. Вони мечами вирізали всіх монахів і вірних, які сховалися у монастирі. За це Божий гнів впав на наших предків, ми попали в неволю, і по сьогоднішній день караємося в ярмі червоного тирана. Нам було сказано, що ця кара тяжітиме над нами аж до часу, коли до нас прийдуть галичани і на цьому місці відспівають “Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво”. Тож ми віримо і надіємося, що наша покута і наша кара скінчиться. А ви, українці, будьте благословенні за це, що прийшли до гробу Тімур Хана, який дав наказ різати невинних ваших братів. Ви принесли нам розраду і надію на краще завтра”. (Гарна і правдива легенда!).  

7.    Під час Великого посту в штаті Колорадо, США, відбувалася на сцені драма терпінь Господа нашого Ісуса Христа. На сцені виступала апостоли, побожні жінки, римські вояки, Каяфа, Пилат, Ірод і інші особи, про яких згадують євангелисти. Коли Ісуса засуджено на смерть, на сцену вийшов нещасний зрадник Юда і розпачливим голосом закричав: “Я згрішив! Я пролляв кров невинну! Що мені робити?” Настала хвилинка мовчанки, і нагло з-поміж глядачів дався чути голос маленької дівчинки: “Скоро біжи до Мами Ісуса Христа”.  

8.    Франц Верфель багато чув про появи Пречистої Діви Марії в Люрді. У своїм клопоті він, еврей, іде перед ґроту з’явлень Божої Матері і так молиться до Неї: “Мушу бути чесним і визнати, що я невіруючий, але я в дуже великій небезпеці, і в моїм горю благаю Тебе про поміч. Ось тут я Тобі обіцяю, що коли врятуюся з цієї безнадійної ситуації і дістануся до Америки, то моїм першим твором буде книжка про Твої чуда в Люрді, щоб цілий світ про це довідався”. По цій молитві він повернувся до готелю і, як сам опісля оповідав, на душі стало йому легко, зникла тривога, прийшов спокій. На успіх його молитви і поміч Божої Матері не треба було довго чекати. По кількох днях обидва з жінкою щасливо дісталися до Іспанії, а звідти – до Америки. Тут він виконує свою обітницю: пише книжку “Пісня про Бернадету”, в якій у прегарний спосіб оспівує появи і чуда Пречистої Діви Марії в Люрді. Він помер 1943 року з вірою в Бога і вдячністю для Марії.  

9.    Надворі йшов рясний дощ. Солдати в своїй дружній розмові згадали про матерів, як вони журяться їх долею. Одному з них прийшла думка: “Ми напевно всі маємо фотографію своєї мами. Давайте, покладемо їх тут на столику”. Всі погодилися. Тільки один солдат не поклав фотографії на столику. Він сказав: “Я не маю. Моя мама померла відразу після мого народження”. Та один з його товаришів сказав: “Це неправда. Я ж бачив, як ти кожного вечора виймаєш маленьку фотографію. Це напевно твоєї мами, а може, нареченої”. Тоді юнак, після короткого вагання, поклав на стіл фотографію: це був образок Пречистої Діви Марії.  

10.    Розповідає стюардеса. – Нас в літаку було 28 осіб. Подорож вже закінчувалася, як раптом один мотор перестав працювати, а за декілька хвилин – і другий. Я чемно попросила пасажирів, щоб защепили пояси безпеки. Всі були дуже занепокоєні, намагаючись вияснити, що сталося. Я відповіла, що наше становище дуже небезпечне, і прийшла година молитися. Тому я стала на коліна, вийняла вервичку, і, проказавши голосно досконалий жаль за гріхи, почала на ній молитися. Пасажири повторяли за мною. В той час, коли ми молилися, літак знизився і зачепив крону великого дерева. Обидва мотори відірвалися, відпало одне крило. Літак з великим гуркотом впав на землю і розколовся надвоє. Яке ж було велике здивування рятункової команди, коли виявилося, що ніхто з нас не загинув; що більше: навіть ніхто не потерпів ушкодження на тілі.  

ВИТРИВАННЯ В ДОБРІМ

11.    Відомий американський конвертит до Католицької Церкви Тома Мертон, після свого навернення вступив до Чину Отців Трапістів в Ґетсемані в штаті Кентакі. У своїх спогадах він говорить, що при вступленні до монастиря сповідник дав йому таку заохоту: “Хто знає, скільки душ залежить від твого витривання в цьому монастирі? Може Бог так зарядив, що багато є таких на світі, що будуть спасенні тільки через твою вірність своєму покликанню. Ти мусиш пам’ятати про них, коли на тебе прийдуть спокуси проти покликання, а вони певно прийдуть. Пам’ятай про всі ці душі на світі. Деяких ти знаєш, а деяких ніколи не будеш знати, аж до зустрічі з ними в небі”.  

12.    Один будівничий довгі роки працював для багатої корпорації. Одного разу дали йому план дому і доручили збудувати його з найліпшого матеріалу і в найкращій дільниці міста. Будуючи цей дім, архітектор думав собі: “Чому давати найкращий матеріал у тих частинах дому, що їх назовні не видно?” Що ж він робить? В тих місцях, що їх назовні не видно, він дає гірший матеріал, різницю грошей затримує для себе. Після закінчення будови корпорація з тієї нагоди справляє великий бенкет. Під час бенкету директор корпорації має похвальне слово в честь будівничого, а потім дає йому ключі до новозбудованого дому й каже: “Ми вам даруємо цей дім, як нагороду за вашу вірну й довголітню службу”.
Можемо уявити собі, як тоді почувався будівничий. Якщо б він був знав, що той дім будує для себе, то напевно був би кожну частину будував з найкращого матеріалу. – Своїм служінням Богові тут, на землі, ми будуємо собі наш дім у вічності. Від нас тепер залежить, як він колись буде виглядати.  

13.    Славний художник Рафаель лежав на смертній постелі і дивився на незакінчений образ Переображення Господнього. Тоді попросив подати цей образ до ліжка і кількома потягненнями пензля домальовує ясні промені на образі і вмирає.  


ХРИСТОС

14.    Кажуть, що коли славний Леонардо да Вінчі закінчив малювати образ Тайної Вечері, то попросив свого приятеля, щоб той сказав йому свою щиру критику. “Образ прегарний, – сказав той, – чаша так гарно стоїть на столі, ніби справжня, що не можна від неї очей відірвати”. Тоді Леонардо взяв пензель, притемнив яскраву чашу і сказав: “Чаша не повинна так виступати; ніщо не сміє відвертати увагу від особи Христа”.  

15.    В одній країні був прикрий, тяжкий, не опанований король. Він не любив своїх підлеглих, а вони не любили його. Та й він сам себе не любив. Одного разу зайшов до нього митець-різьбар і просив дозволу вирізьбити його погруддя. А король до нього сказав: “Добре, вирізьби мене цілого, але такого, яким би ти хотів мене бачити”. По якомусь часі з білого мармуру постала прегарна, ідеальна скульптура короля. Король захопився нею і казав поставити її в саду, біля своєї палати, куди ніхто не заходив. Він кожного дня відвідував цю статую і довго-довго вдивлявся в неї. За кожним разом він щось переживав. Так поволі минали роки. А його підлеглі почали говорити: “Щось сталося з нашим королем, він не той став. Він дуже змінився. Став такий добрий, лагідний, приступний. Навіть назовні він себе краще тримає”. Балачки підлеглих дійшли до вух короля. Він пішов до свого ідеалу і, глянувши на нього, зрозумів таємницю тієї глибокої зміни, що зайшла у ньому. Вдивляючись у свій ідеальний образ, сам поволі став подібний до нього. Шляхетні риси ідеалу відбились на його житті, серці й душі. – Вдивляймося в Христа!..  

16.    Коли Наполеон Бонапарт проголосив себе імператором, зголосився до нього якийсь зарозумілий філософ і промовив: “Ваша Величносте! Довгі роки мого життя я присвятив вивченню релігій і я дійшов до переконання, що християнська релігіє не є досконалою. Я винайшов кращу релігію і я бажав би поговорити з вами на цю тему”. Ввічливо усміхнувшись, Наполеон відповів: “Знаменито! Ось я дам наказ прибити тебе до хресного дерева; ти помреш на хресті, тебе зложать до гробу і, якщо ти третього дня вийдеш живим із гробу, тоді прийдеш до мене і будемо говорити про твою кращу релігію”. Почувши ці слова, “мудрець” замовк, відійшов, і з того часу ніхто його вже не бачив.

17.     В часах, коли св. Апостол Іван писав Євангеліє, на Сході ширилася єресь докетів, які старалися доказати, що Ісус Христос на землі не мав людського тіла. Вони навчали, що матерія грішна, що людське тіло грішне, тому Ісус Христос, Предвічний Син Божий, не міг прийти на землю в людському тілі. Він прийняв лише вигляд людського тіла. Докети казали, що Ісус Христос, ступаючи по землі, не залишав сліду від своїх стіп та ніколи не відчував спраги, голоду і болю. Тому саме євангелисти свідчать, що воскреслий Христоc-Спаситель з апостолами споживав хліб і рибу, хоч його воскресле і одуховлене тіло вже не потребувало поживи.  

18.    Річард Уермбранд, який кільканадцять років карався в комуністичних тюрмах, в книжці “Замучені за Христа” пише: “Я бачив християн у комуністичних тюрмах з п’ятдесятифунтовими ланцюгами на ногах, їх мучили кочергою, розпеченої у вогні на червоно; в їх горла насильно сипали ложки солі і не давали їм води. Я бачив їх голодних, перемерзлих від морозу, а вони молилися за комуністів. Це не дасться пояснити природнім способом. Це ділання Христової любові в їхніх серцях”.
Цей автор оповідає також, що на суді прокурор питав ревну й активну християнку:
–    Чому ти намовляєш людей ставати членами забороненої секти?
–    Наша мета – здобути для Христа весь світ, – відважно відповіла жінка.  

19.    Відомий італійський письменник Папіні – людина байдужа до релігії, постановив написати книжку про Ісуса. Та будучи чесною людиною, взявся до праці солідно і неупереджено. Підшукав відповідні матеріали, джерела, і почав об’єктивно писати. Вийшла чудова книжка про життя Ісуса. Під впливом цієї праці сам він перетворився в віруючого християнина: так зачарувала його любов Христа. І коли отримував тисячі листі з подякою за навернення до віри і Бога завдяки його книжці, був дуже щасливий.  

БОЖИЙ СУД

20.    В одній проповіді владика Інокентій Лотоцький, ЧСВВ сказав: “З нагоди ювілею, істоичних подій, річниць, політичних виборів та при інших нагодах дуже часто випускаються пам’ятні знаки, медалі. Якби я мав виготовити якийсь знак з нагоди сьогоднішньої неділі м’ясопусної, я помістив би на ньому напис: “Будьмо готові до зустрічі з Богом”, або “Кінець близько”. Щоб носити такий значок, не потрібно належати до означеної церковної організації, до партії чи установи, ані не потрібно бути членом жодного комітету. Бо кожна людина, яка вірить в Бога, знає добре, що одного дня прийде кінець і тоді буде суд. Цю правду про прихід Сина Божого на суд Святе Письмо згадує аж 318 разів. Цю правду пригадує нам наша Церква саме сьогодні, в неділю м’ясопусну”.  

21.    Преса описувала страшну катастрофу в Пакистані 1970 року. Могутній вітер, циклон зі швидкістю 150 миль на годину, вдарив з такою силою, що підняв воду з моря і з рік на двадцять стіп, і вода залляла широкі простори, затопила міста, села і коло мільйона людей загинули в тій жахливій катастрофі. Один врятований фермер зі сльозами в очах оповідав своє нещастя: “О шостій годині ранку через радіо ми почули пересторогу, що надходить небезпека. Я з жінкою і дітьми, а було їх шестеро, вилізли на дах. Нараз дався чути страшний шум, рев, немов кінець світу! Височезна хвиля води вдарила на нас з такою силою, що дах нашої хати почав плисти по воді. Я вхопився дерева, а вода понесла моїх дітей. Вони кричали, плакали, благали рятунку… Я пробував їх рятувати, але вода вирвала їх з моїх рук і забрала їх геть”.
Для тих мешканців Пакистану, що загинули, це був страшний день Суду Божого.  

22.    Велику сенсацію в світі викликало навернення відомого атеїста Деляра Дубеза, знаного з його вільнодумних творів. Одного дня, під вечір, він мандрував самітньо полями і думкою полинув у свій родинний дім, і немов живою стала перед ним його любляча мама, що була для нього ангелом-хоронителем. Він пригадував собі її благородні риси, її зовнішній вигляд і прикмети її характеру, а особливо її безмежну віру і любов до Бога. І ця думка переляком наповнила його серце, бо він був свідомий, що своїм життям готує собі сумну вічність, де буде відділений від своєї люблячої мами. Страх, що він буде осуджений і проклинатиме Бога, якого любила і Йому вірно служила його мама, наповнив усю його істоту. Думаючи про те, він вступив до церкви і, ставши навколішки, почав молитися: “Боже моєї мами! Коли Ти дійсно існуєш, як про вона говорила мені; коли Ти знаєш мої думки і бажання, виявиви себе мені, грішникові, і будь мені свілом мого житя”. З того часу він шукав правду і знайшов її, як це видно в його творах.  

ВІРА

23.    Нашого науковця д-ра А. Княжинського радянський уряд заслав на Сибір. Згодом, коли його звільнено, він написав свої спогади. З них ми довідуємося, що будучи на Сибірі, він захворів на малярію і лежав у критичному стані. Одного дня до його кімнати принесли тяжко хворого бандита. Вночі почув Княжинський, як хворий бандит благає: “Води, води!” Княжинський хоче йому допомогти, та не має сили встати з ліжка і зайти до бочки з водою в куті кімнати. Що ж він робить? З великим трудом поволі висувається з ліжка, повзе на колінах, і приносить хворому горнятко води. Хворий бандит бачив, як Княжинський майже останками сил приніс йому води. Кілька днів пізніше, коли він прийшов до себе, питає Княжинського: “Чи це ви дали мені вночі води?” “Так, я подав тобі води”, – відповідає Княжинський. “А чому ви це зробили, хоч будучи самі тяжко хворі, мусіли повзти на колінах? Чи ви, може, піп?” “Ні, я не піп”. “Ви православний?” “Ні, я католик”. “Я того не розумію, – каже бандит, – то чому ви це зробили?” “Бо так мені наказує моя віра”. “А ви знаєте, що я бандит?..” “Так, знаю”.  

24.    Датський письменник Єрґенсен говорить про одного туриста, що в німецькому місті Кельні вийшов на високу вежу катедри. Там він побачив скульптора, що в камені дуже докладно різьбив орнамент кадедри і каже до нього: “Не розумію, чому ти так докладно все робиш у найменших дрібницях, че й же твоєї різьби здолини і так не видно”. А різьбар йому на те: “Це правда, моєї різьби здолини не видно, але Бог її бачить”.  

25.    Наш перший єпископ в Канаді, Никита Будка, будучи на авдієнції у св. Папи Пія Х, просив у нього мощей святих для нової церкви, що її будував в Канаді. Тоді Папа сказав до нього: “Пощо вам мощей з Риму? Візьміть грудку своєї рідної української землі, потисніть її, а потече з неї піт, сльози і кров ваших мучеників та ісповідників. Ось вам найцінніші мощі”.  

26.    Одного дня, при кінці Другої світової війни, в 1945 році, молодий капітан большевицької армії прийшов до католицького монастиря в Західній Україні. Брат-чернець відчинив двері і запровадив гостя до вітальні. “Я мушу говорити з ігуменом монастиря”, – промовив капітан. Через кілька хвилин прийшов отець ігумен, приготований на найгіршу зустріч, бо тоді большевицькі вояки поводилися дуже жорстоко.
На стіні кімнати-вітальні висіла чудова ікона Ісуса Христа. Споглядаючи на ікону, капітан червоної армії промовив до отця ігумена: “Правда, отче, що ви не вірите в цю ікону, і ви не вірите в Христа?” Заскочений таким дивним питанням, отець ігумен поглянув на вояка і спокійно відповів: “Звичайно, що я вірю в Христа Бога, це наш Спаситель, наш Бог”. Дещо піднесеним голосом капітан знову промовив: “Не говоріть мені неправду, ви не вірите в Христа, ви лише релігійними байками обманюєте людей! Говоріть правду!” Ще більше збентежений такими словами, священик відповів: “Товаришу, я вірю в Христа, я шаную цю святу Його ікону, я говорю щиру правду!” Капітан-комуніст витягнув револьвер, приставив до голови священика і скричав сильним голосом: “Говоріть правду! Або признайтеся, що ви не вірите, або я стріляю!” Настоятель зробив на собі знак святого хреста і спокійно відповів: “Можеш стріляти! Я готовий умерти за віру в Христа Бога”.
Тоді сталося щось неймовірне. Капітан кинув револьвер на підлогу, обняв отця ігумена і зі сльозами в очах промовив: “Отче, я також вірю! Моя мати потайки говорила мені про Ісуса Христа і Пресвяту Богородицю, вона вчила мене молитися. Але я не знав, чи у вільному світі є християни, готові померти за віру. Тепер я переконався, що є християни, готові на смерть за Христа. Я вам вдячний, бо ви скріпили мою віру! Я також буду готовий навіть умерти за Христа”.  

27.    У Бостоні є лікарня, в якій перебувають сліпі особи, які зовсім не бачать. Є і такі, що дуже мало бачать, і яким загрожує повна сліпота. Одного дня єпископ відвідав цих нещасних людей і, переходячи кімнатою, він почув, як один з них молився: “Благаю Тебе, Господи, не забирай від мене світло моїх очей. Але, якщо така Твоя воля, щоб я був позбавлений зору, то залиши мені хоч світло ума. Якщо сподобається Тобі забрати від мене і світло ума, то залиши мені хоч світло віри”.  

28.    Життя у Скіо (Італія) не було спокійним. Саме у 1939 році, році повернення блаженної Йозефіни Бакіти до цього містечка, появилися перші ознаки однієї з найстрашніших й найшаленіших воєн світу (1939-1945).
Уся спільнота сестер-Каносіянок на вулиці Фузінато була повністю закручена виром цього нещастя. Коли під час Першої світової війни сестри повинні були закрити школи, то під час Другої їх діяльність велася у межах неможливого.
Відповідальність сестер за значну кількість учнів у домі була дуже великою, до того ж, Скіо лежало на траєкторії перельотів повітряного флоту. При кожній тривозі потрібно було бігти до бомбосховища. Усі намагалися врятуватись. Винятком була Мати Йозефіна. Навіть якщо її й кликали, вона не рухалася. “Хай стріляють, – говорила добродушно, – все одно наказує тільки Він, Господь”.
Мешканці Скіо довірливо повторювали: “З нами мати-чорнявка. Це свята, вона нас врятує від небезпеки”. І справді, коли у великий зал прядильної фабрики потрапила бомба, не було жодної жертви. З п’ятидесяти бомб, що впали на навколішній території Ліз’єри, не вибухнула жодна.
“Хто вірить Богові, того Бог нагороджує по-Божому”.  

29.    Людвік Вейо, один з найкращих католицьких журналістів, що все життя відважно боронив католицьку віру, написав перед смертю такий заповіт: “покладіть мені на чоло хрестик розп’ятого Ісуса, в руку вложіть перо, а біля моїх ніг – Святе Євангеліє і зачиніть у спокою мій гріб. Після останньої молитви, застроміть на моїй могилі хрест. А коли схочете поставити мені надгробник, то на ньому напишіть такі слова: “Я вірив, і тому я бачу тепер. Я любив, і тому я радію тепер”.  

30.    Один соціаліст мав віруючу і побожну жінку, але це ого сердило і він докладав всіх зусиль, щоб з її серця вирвати віру в Бога. І по кількох роках це йому вдалося: його дружина стала безвірком, як і він. Але від тієї пори вона стала сумною, понурою і маломовною. Одного разу, в ресторані, цей безбожний соціаліст хвалився перед товаришами, що за кілька років йому вдалося відібрати своїй побожній жінці релігію. За це одержав він від своїх товаришів велику похвалу. Коли ж увечері повертався додому, застав перед своєю хатою юрбу людей. Увійшовши до середини, побачив на підлозі чотири трупи: жінку і троє дітей. Коло неї лежала картка паперу, з якої він прочитав: “Доки я мала релігію, я терепеливо переносила всі прикрощі життя, та коли мій чоловік-кат відібрав мені віру, я стала нещасливою. Щоб і мої діти не були такими, я отруїла їх”.  

31.    Сьогоднішня людина посунулась далі Люцифера. Люцифер лише збунтувався проти Бога, але Його не заперечував. Сьогоднішня людина заперечує Бога, стверджує, що Його нема.  

32.    У 1962 році, коли про горбачовську “перестройку” нікому і не снилося, в Москві сталася неймовірна подія. В Народному театрі йшла п’єса, яка мала на меті скомпрометувати Ісуса, Його Церкву і віру в Бога. На сцені група акторів зображає п’яних попів і монашок, що танцюють. Престол зроблений з порожніх пляшок з-під горілки. На сцену вийшов народний артист Олександр Ростовцев, який виконував роль Ісуса Христа. За сценарієм він має прочитати уривок з Нагірної проповіді, і після слів “Блаженні переслідувані за правду”, має кинути Євангеліє на землю і сказати: “А я в це не вірю! Дайте мені фрак і циліндр”, – і почати з п’яними танцювати і хулити Бога. Але актор Ростовцев цього не зробив. Даремно суфлер підказував слова: “А я в це не вірю!” Олександр Ростовцев не сказав цього, а читав далі “Блаженства” з великим зворушенням і піднесенням: “Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі” (Мт. 5, 1-12). Розгніваний суфлер вже кричав: “А я в це не вірю! Дайте мені фрак і циліндр”, – та Ростовцев з повагою дочитав “Блаженства” до кінця. А коли закінчив, з любов’ю поцілував Євангеліє, перехрестився тричі і сказав “А я в це вірю!” Зворушений, глибоко вклонився публіці, і зі сльозами в очах, поважно зійшов зі сцени, тримаючи Євангеліє на грудях і повторюючи слова: “А я в це вірю!”
В залі запанувала глибока тиша. Приголомшена публіка через хвилину мовчки залишала театр в глибокій задумі, немов би боячись, щоб ніхто не відібрав цього настрою і душевного пережиття, що їх викликали Євангельські Блаженства і постать Ісуса Христа, яку з таким зворушенням і повагою відтворив Олександр Ростовцев. 

Зібрав і впорядкував / о. Василь Мендрунь, ЧСВВ



Схожі матеріали:

Категорія: Повчальні історії, притчі | Переглядів: 1338 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: цікаві історії, настанови, притчі, Реколекції, повчання | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика