Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [428]
Пророцтва, об'явлення [51]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [67]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Лютий » 26 » Наука Церкви » "Претерпівий за нас страсти...". Слово на Великий піст
19:10
"Претерпівий за нас страсти...". Слово на Великий піст
Дорогі брати і сестри! Настав час Святого Великого Посту. Кожна християнська душа той чи інший період літургічного року переживає в свій спосіб. Знаю багато вірних, які чекають з великою радістю і нетерпінням часу Святого посту. В цей період людина більше єднається зі своїм Творцем, глибше пізнає велику Любов Всемогутнього і Вічного Бога до Свого сотворіння. Час Святого Великого Посту для християнської сім'ї - це відпо­відна духовна атмосфера в родинному колі.

Насамперед, це спільна інтен­ція християнської родини: за кого ми збираємося жертвувати наші спільні духовні вправи, наші молитви, жертви, посвяти тощо. Яка атмосфера на щодень має бути в нашій родині в часі Святого Великого Посту? Важливою є: спільна молитва, піст, духовне читання, по можливості проща, діла милосердя щодо душі і тіла, умертвлення, взаємна допомога в родинному житті, викорінення поганих звичок і праця над чеснотами; маємо також пам'ятати про милостиню для бідних, сиріт і потребуючих.

Мені потрапила до рук книга "Блаженний Григорій Лакота. Перемиський єпископ-помічник. Зібрані послання і проповіді. Перемишль, 2005 рік". Прекрасні, глибоко духовні науки Блаженного Григорія Лакоти, а водночас прості й зрозумілі для кожної людини. Проаналізуймо його послання на Великий піст в часі Другої світової війни, дане в Ярославі при храмі Преображення Господнього 16 лютого року Божого 1941.

На початку свого послання Блаженний заохочує вірних до дотримання Святого посту: "Надійшов час Великого Посту, Чотиридесятниці, злученої зо Страсним Тижнем, час призначений в особливий спосіб на покуту й роздумування про Христові страсті, на молитву, застанову й працю над власною душею та поправу нашого життя. Ніхто не може змарнувати цього великого часу, що його Свята Церква установила для нашого спасення, бо ніхто не може сказати про себе, що він не потребує для своєї душі ні застанови, ні молитви, ні покути, ні Святих Тайн, ні Божої ласки. "Хто святий, нехай освячується", каже святе Письмо і зазиває кожного до праці над собою, без чого нема ні святості, ні поступу в душевному житті". Вже в перших словах послання ми відчуваємо той традиційний католицький виклад і кшталт у духовному житті. Слова, які вживає Блаженний на початку свого послання - покута, роздумування про Христові Страсті, молитва, застанова й праця над собою - сповнюють нашу душу настроєм Великого посту, заохочують до посту. Піст - це не забавка, розривка, людська примха, якою можемо знехтувати або відкинути. Блаженний Григорій Лакота посилається на авторитет, яким є Обручниця Христа-Спасителя - Свята Церква. Мати-Церква установила піст для нашого спасення. Ясно і виразно сказано, навіщо потрібен піст для людини.

Після вступу Блаженний у першому пункті своєї науки наголошує: "Нема такого стану в суспільстві, щоб не дозволяв чи не уможливляв освячувати самого себе. Свідчать про це різні стани всіх століть, бо царі й королі, державні мужі й лицарі, ремісники й рільники, свобідні й невільники працювали над спасенням своїх душ і ставали святими. І ніхто з нас не може мати в цьому якоїсь перешкоди. При ріллі й ремеслі, у фабриці й торгівлі, в канцелярії й стодолі, в школі й при кухні можна себе освячувати, як освячується чернець у монашій келії. Бо освячуватися можна не тільки коліноприклонно зо зложеними руками до молитви, але покутувати, робити добрі постанови і сердечно духом молитися можна теж й тоді, коли в наших руках сокира або молот, серп або коса, ножиці або шило, перо, голка, долото чи пензлик".

Блаженний торкається тут дуже важливої проблеми, яка існувала того часу і продовжує існувати й надалі. Багато людей вважають, що вони не можуть дотримуватися посту, релігійних практик, вести побожний спосіб життя, бо, мовляв, для того, щоб бути добрим християнином, потрібна відповідна духовна атмосфера і церковна атрибутика. Такий підхід до духовного життя є хибний, неправильний. Кожен на своєму місці може знайти Бога і прославити Господа. Блаженний дає таке гарне порівняння, що при кожній професії, при виконанні різних робіт кожен може освячувати свою душу і спілкуватися з Богом.

Час, в якому Владика писав своє послання, це Друга світова війна. Звичайно, часи важкі, в людей багато розчарувань, терпіння і горя. Страх, голод, втрата близьких, невпевненість у завтрашньому дні, партизанка, втрата близьких і рідних - це дуже боляче не тільки для тих родин, а й для духовенства, до якого приходив народ, розказував про своє горе і страждання і, звичайно, чекав від своїх душпастирів поради і підтримки. Священики мали бути глибоко духовними особами, а також в усьому покладатися на Боже Провидіння і довіряти Господу Богу. Бо ніхто не знав, як закінчиться та війна і які будуть її наслідки. Чи міг хтось очікувати, в тому числі й Блаженний, що на єпископів УГКЦ, а також на духовенство і вірних чекають великі випробування, переслідування, в'язниці, заслання, Сибір і муче­ницька смерть?..

Блаженний Григорій Лакота, дивлячись тверезо на всі події, які відбувалися в світі і на Україні, не дає поблажки для своїх вірних. Він не відступає від євангельських засад і принципів, а навпаки - старається пояснити повіреному народові Божому, як той має правильно поводитися, щоб своїми діями і вчинками не образити Господа Бога, а виконати Його Святу Волю: "Не тільки в мирних, добрих часах, не тільки у своїй рідній хаті можна освя­чуватися, але можна теж і конечно треба старатися за свою душу і в тяжких часах між рідними й чужими в журбі і недостатку. Бо в тяжких часах треба мати великі засоби моральних, душевних сил, а їх може мати тільки здорова, освячена душа".

Часто в нашому житті ми нарікаємо на інших людей, на обставини, в яких доводиться жити, на час: мовляв, я був би святий, якщо б не чоловік у хаті, жінка, діти, праця... Завжди стараємося знайти для себе виправдання, скинути свою провину на інших. Такий підхід до освячення нашої душі є непра­вильний. Ось як навчає нас Блаженний: "В спасенному ділі освячення себе не можуть спиняти нас ні не пригожі обставини, ні невідповідне окруження, ні злі приклади других. Чим більше несприятливих обставин і перешкод в нашому освяченні, тим більше має бути наша душевна праця й старання за наше освячення, тим більше треба нам зблизитися до Христа Господа, тим сильніше Його визнавати і наслідувати в нашому житті. Так поступали всі правдиві Христові ісповідники, що в дуже несприятливих часах і обставинах, між невірними й безбожними у всіляких терпіннях і невигодах освячували себе і зростали на душевних силах і геройських чеснотах".

Які золоті слова! Так часто чуємо сьогодні навіть з уст побожних людей, що неможливо жити в нинішніх часах, щоб не згрішити або встоятися в ласці Божій. Такі люди часто наводять різні причини і перешкоди, які стоять на дорозі до освячення їхніх душ, і шукають винних. Це зовсім не христи­янський підхід до духовного життя. Звичайно, ми знайдемо багато винуватців у рідній хаті, на подвір'ї, на робочому місці, в трамваї, тролейбусі, в потязі, а навіть і в храмі Божому, які нас "згіршують" і є перешкодою до освячення наших душ. Таким людям найвищий час вже схаменутися і шукати причини своїх духовних падінь не в обставинах, часах і людях, а в самих собі і в своїй незадовільній духовній формації. Бо так у пошуках "ворогів, неприятелів, і винуватців" може пройти все наше життя, і ми не здобудемо жодних чеснот та станемо на суд Божий з порожніми руками.

Другу частину свого послання Блаженний Лакота присвячує Святій Тайні Покаяння. Владика виступає проти поверхневого, зовнішнього відбуття Тайни Покаяння. Ось його застереження: "Невірні чи несвідомі думають, що сама зовнішня, бездушна виява гріхів на сповіді з відмовленням якоїсь молитви становить вже добру й вистарчаючу сповідь. Але така бездушна, поверхнева сповідь - це не є Свята Тайна, а тільки зневага. Якщо Христос-Спаситель явився б на землі між людьми, то таких християн, що свідомо зле сповідаються, вигнав би з церкви за зневагу Святої Тайни, як вигнав торговців з єрусалимського храму". Різкі слова, але правдиві. Бачимо, що в усіх часах священнослужителі нагадували вірним про Святу Тайну Покаяння. Сповідь поверхневу, невідповідно підготовлену Блаженний називає бездушною і зневагою Святої Тайни. Владика пояснює в подальших рядках свого послання, що треба дотримуватися п'яти умов доброї Святої Сповіді, щоб отримані бажані духовні результати.

Блаженний підкреслює, що Свята Тайна Покаяння - це не людська установа, як навчають різного роду єретики і сектанти, а Божа установа. Ось його думки нам до розважання: "Сповідь - це Божа установа, і тому вона є невимовно великим добродійством і благословенням для поодиноких душ, для цілих родин, громад, народу і всієї спільноти. Добра сповідь - це відродження душі. Вона дає нове життя в надприродній області, обнову, нові сили Духа і спокій в природному житті... Свята Сповідь, як Божа установа в Христовій Церкві, була завжди живо­творним джерелом освячення й обнови поодиноких душ вірних і всієї християнської спільноти. Цю правду завжди визнавали вірні Христової Церкви і користали з цієї Святої Тайни та вважали великим нещастям, якщо по причині некорисних обставин чи важкого положення не мали доступу до Святої Сповіді".

Надзвичайно гарно описує Блаженний Григорій плоди, які вірні можуть отримати з доброї Святої Сповіді: "Де вірні добре сповідаються, там видно по парафіях зміну, поправу й обнову душевного життя, що проявляється навіть назверх. Бо Свята Тайна Покаяння, що є теж цілющим ліком душевного занепаду, є теж джерелом обнови родинного й суспільного життя. Каянник, що має правдивий жаль і постанову поправити своє життя, відходить від сповідальниці обновленою, новою людиною в життєвих відносинах до своєї родини, свого оточення, до членів громади і всього народу. Свята Тайна Покаяння, що оживляє душі, віддає родині обновле­ного вітця й матір, батькам обновленого сина й дочку, громаді обновлені родини, народові скріплену молодь, обновлених членів. Добра Свята Сповідь має благословенні наслідки для всієї спільноти. Бо у Святій Сповіді поборюється всяке зло, пороки, незгоду, самолюбство, ненависть до ближнього, кривду, самовільне нарушування посідання і всякі проступки, що нарушують лад і спокій, а наказують любов, справедливість, лад і плекання інших чеснот потрібних у суспільному житті".

З духовної практики українського народу знаємо, що навіть перед Другою світовою війною по наших церквах вірні дуже рідко приступали до Святої Сповіді впродовж року. В основному перед Великодніми святами. Тому Блаженний Лакота разом з іншими єпископами того часу заохочує народ частіше приступати до Святих Тайн: "Заохочую гарячо всіх до частіших Святих Сповідей, бо часті сповіді мають пречудні наслідки в освячуванні душі і благосло­венному житті людини. Бо хто часто сповідається, цей прямує щораз то більше до християнської досконалості, його серце горить щораз то більше любовю до Бога, в його душі щораз більший спокій і задоволення, бо він бажає сповняти тільки волю Бога".

Третій пункт послання Блаженного можна поділити на дві частини. Перша - це Святе Причастя. Владика пояснює, яке значення має Пресвята Євхаристія в нашому житті і які її наслідки: "Христос входить до нашої душі і приносить нам збільшення ласк, особливо освячуючої ласки. Ми стаємо чистіші, кращі й богоподібні, бо всі наші злі нахили ослабають, а ми стаємо сильніші в добрім і ревніші в любові до Бога. Святе Причастя очищує нас від дрібних провин і захоронює нас перед тяжкими гріхами, бо навіть винищує й дочасні кари за гріхи, що їх треба спокутувати або тут на землі, або в чистилищі. Своїми величними наслідками дає нам Святе Причастя запоруку нашого воскресіння й вічного життя по словах самого Христа: "Хто їсть Моє Тіло й п'є Мою Кров, має життя вічне і Я Воскрешу його в послідній день".

Блаженний закінчує своє послання і заохочує вірних до розважань у часі Святого Великого посту про страсті Христові. Владика пише: "У Великому Пості Свята Церква приписує співати великопісну пісню страсну "Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас". А з тією піснею вдаряємо низьким, благоговійним поклоном в богопочитанні Христа Богочоловіка у страстях. Свята Церква бажає, щоб ми вдаряли поклонами не тільки нашим тілом, але перш за все нашою душею і нашим покірним серцем. Тією страсною піснею заохочує нас Свята Церква глибоко роздумувати над Христовими страстями, оглядати нашими душевни­ми очима Христа Господа у муках, зв'язаного, збичованого, прибраного на глум у багри, терновим вінцем увінчаного, з хрестом на раменах та вмираючого у важких болях на Хресті".

Над тими словами Блаженного хотів би більше розважити. Насамперед, в церковних ліберальних, модерних, а також провізантійських колах чуємо, що пісня "Претерпівий за нас страсти" - це не наша Традиція, а латинізація, тому що цієї пісні не має Православна Церква. Так, ця пісня постала в пізніші віки в Уніатській Церкві і ввійшла в наше духовне життя, і тепер, мабуть, жоден віруючий греко-католик не уявляє Великого посту без цієї молитви. З дитинства мені запам'яталося, як світлої пам'яті дідусь нагадував нам, дітям, на початку Великого посту: з завтрашнього дня починається піст, щоб ви били рано і в вечір поклони. Перед молитвою бив три поклони, на колінах молився, а опісля знову вставав і бив три поклони. Така духовна практика була загальноприйнятою в греко-католицьких родинах.

Зараз все частіше в храмах акцентується на тому, що в суботу і в неділю немає посту і поклонів не треба бити. Більшість вірних в нинішніх часах приходять на Богослужіння переважно в неділі. Тож люди, які беруть участь у недільних відправах, а їх близько 90 %, позбавлені великопосних богослужінь. У дискусії зі священиками я почув такі аргументи: для цього є останній Страсний тиждень, щоб прославляти Страсті Христові, для цього установлені Страстні Богослужіння. Виникає питання: а скільки вірних приходить на такі Богослужіння в Страсний тиждень? Скільки вірних приходить на богослужіння у Страсний Четвер увечері, коли читається 12 страсних Євангелій, або в Велику Страсну П'ятницю на виставлення плащаниці? Одиниці. Так, ідуть до плащаниці, щоб поцілувати її, але дуже мало людей бере участь у тих Богослужіннях. Така чудова велична відправа Великої Суботи, а скільки людей бере в ній участь...

І чи можливо пережити за останній Страсний тиждень усі ті великі духовні подвиги, які переніс задля нашого спасення Христос-Спаситель? Без сумніву, що ні. Тому Свята Мати-Церква установила Чотиридесятницю, коли маємо брати участь у страсних Богослужіннях Святого Великого посту. Саме духовенство свідомо чи ні позбавляє своїх вірних таких великих скарбів, якими є Страсні Богослужіння. По багатьох модерних церквах священики навіть забороняють у неділі співати страсні пісні в храмі: мовляв, неділя - не страсний день. Твердження, що неділя є тільки Воскресним днем, тому не можна співати страсних пісень, бити поклони чи відправляти інші страсні набоженства, не відповідає цілком правді. Всі неділі впродовж літургічного року рахуються після Зіслання Святого Духа. Кажемо: неділя 5, 8, 11 після Зіслання Святого Духа. Також у часі Святого Великого Посту говоримо: 1, 2, 5 неділя Великого Посту. Отже, з цього випливає, що є різниця між звичайною неділею і неділею Святого Великого Посту. В Греко-Като­лицькій Церкві в усі неділі Великого Посту, окрім Вербної неділі та Благовіщення, вірні після Святої Божественної Літургії на переміну з священиком співали "Претерпівий за нас страсти", били поклони і співали страсні пісні.

Які прекрасні наші великопостні пісні! Не кожна людина бере участь в Утрені і Вечірні або має Молитвослов і відмовляє його (врешті, це є монаше правило, яке стосується богопосвячених осіб). Не завжди можна вникнути в суть і зміст стихир. Хоча великопосні пісні (їх називають також страсними) належать до духовної спадщини народу - чи можна назвати їх духовним народним набоженством, адже в них міститься такий великий духовний зміст? Вони взивають людські очі поглянути на Розп'ятого Ісуса, щоб серце людини жаліло за поповнені важкі гріхи, а душа щоб вирвалася з неволі гріховної, з пащі диявола і, обмита Кров'ю Агнця Непорочного, стала білішою від снігу. Ми маємо велику духовну спадщину великопосних пісень з різних регіонів нашого краю, але, на жаль, так мало приділяється уваги вивченню і співу тих страсних пісень у наших святинях. Бо ніхто сьогодні не має часу, щоб прославляти Страсті Христові.

Кожного року стараюся відвідати декілька храмів у Велику Страсну П'ятницю, поцілувати плащаницю. І так деколи буває сумно і важко на серці, коли люди стоять у черзі в храмі, щоб поцілувати плащаницю, а в церкві тиша, ніхто не співає, не адорує, рідко яка людина тримає в руках молитовник чи вервицю і молиться. Більшість людей поцілували, в кращому випадку забили поклони і, не помо­лившись, вийшли з храму Господнього. Така "суха, формальна" набожність не може дати жодних плодів. Христос виразно сказав: зерно, кинуте на камінь, не принесе плоду. За те скільки задоволених свя­щеннослужителів візантійського чи модерного спрямування, які тішаться тим, що люди їх слухають, не б'ють поклонів, тож вони, чогось таки навчили своїх вірних...

Така наука - це спустошення побожної душі, бо неважко підняти з колін того, клячить на колінах і молиться, для цього використовуються різні приписи і засоби під прикриттям послуху, церковної дисци­пліни, вірності східному обряду тощо. Неважко збити з доброї дороги, кинути гасло: в суботу і в неділю немає посту. Більшість народу, не задумуючись, сприймає це дуже легко і з готовністю. Що ти знаєш, мамо, бабцю, хіба ви мудріші за священика, який сказав, що немає посту в суботу і в неділю? Багато молодих осіб спокійно йде собі на дискотеки, в бари, в п'ятницю увечері, в суботу і в неділю, бо немає посту. Легко зруйнувати те, що наші предки будували впродовж віків і передали нам це духовне будівництво як спадщину, як Традицію, щоб ми її берегли і продовжували, а ми в багатьох випадках нищимо її.

Не вважаю героїзмом чи духовним подвигом когось підняти з колін, когось переконати, що в п'ятницю увечері, в суботу і в неділю вже немає посту і не треба бити поклонів. Це духовна руїна людських душ і сердець. Якщо комусь легко вдається це зруйнувати, то цим не потрібно хвалитися, цим треба встидатися і жаліти за свої нерозважливі вчинки. Якщо б наші модерністи навернули з блудної дороги тих, які перебувають поза Церквою чи в різних сектах, і вказали їм дорогу правди, якою є Свята Католицька Церква, - це воістину було б чеснотою і подвигом. Якщо б того, який ніколи не молився, привели до храму і разом з ним впали на коліна - це також був би духовний подвиг. Якщо б хоч одну людину, яка в житті ніколи не постила, вони переконали і вказали на вартість Святого Посту, - ото були б правдиві плоди, заради яких варто жити, пропо­відувати, терпіти і навіть віддати своє життя.

Дуже часто в часі Великого Святого Посту, особливо під час похоронів, доводиться спостерігати за людьми з різних околиць і парафій. Ідуть до посліднього цілування, опісля мають молитися за душу усопшого. Відразу видно, до якої церкви ходить людина. Там, де вірні ходять до церков, які дотримуються Унійної Традиції і звичаїв, особа, йдучи до того чи іншого престолу, б'є три рази поклони, молиться після молитви, знову встає і б'є поклони. Також впадає в очі модерне виховання: особа поцілує тетрапод, прийде на місце, стане, поклонів не б'є, хвилину над чимось подумає і йде далі. Не вина в цьому тих вірних - так їх навчили модерні душпастирі.

З великим захопленням декілька разів не тільки перечитував, а старався вникнути в суть послання Блаженного Лакоти. Як наші Владики-мученики заохочували, щоб народ почитав Рани Христові, розважав над терпіннями і страстями Божого Сина! Яка духовна глибина в цій науці: "Всі ті великі, жахливі Його страсті, кожна крапля Його Святої Крови, мають своє джерело у невичерпаній любові Христа Господа до людей. З любові до нас злучив Христос кров людини з істотою Божого Слова, вчинив її Своєю, Божою Кров'ю і пролив її як ціну відкуплення всіх людей. З тією Кров'ю й ранами увійшов Він до слави і вона кружить у прославленому Богочоловіці і в укритому в Найсвятішій Тайні Євхаристії, щоб стати джерелом небесної сили й спасіння для всіх, що її приймають у Святому Причасті. Ця страсна Кров Христова - це Кров любови Спасителя до нас. За таку безграничну любов Спасителя до нас належиться Йому відплата нашою покірною, гарячою любов'ю до Нього, що її треба нам вірно виявляти цілим нашим життям.

Більш як коли-небудь маємо в Великому Пості пильно, гарячо, з великою вірою молитися до страсного Спасителя та покірно благати Його спасенних ласк, щирого розкаяння нашого, мило­сердного помилування та видержання в добрім до кінця нашого життя. У Великому Пості навчімося добре молитися і високо цінити добру молитву. Бо чим для тіла є віддих, тим для душі молитва. Як наше тіло видихає зі себе те, що для нього непотрібне й шкідливе, а вдихає потрібне до життя повітря, так наша душа молитвою видихає все, що слабе й шкідливе для неї, а вдихає потрібну до душевного життя Божу ласку. Тому то Святий Апостол Павло кличе до нас словами заохоти: "Без перестанку моліться!"

Послушні цьому апостольському проханню, піднесімо громадно в цьому Великому Пості наші руки в гарячих молитвах до страсного, розп'ятого на хресті Христа Спасителя, з сердешним благанням за милосердя. Бо велике милосердя і велика ласка страсного Ісуса на хресті. Він розбійника помилував на хресті, що звернувся до Нього з вірою в сердешній, розкаянній молитві: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Своє Царство". І другого розбійника був би помилував, якщо б цей був заслав від себе хоч одно розкаяне слово: "і мене". Падаймо й ми на коліна й нашим духом у підніжжя Господнього хреста і з вдячності за Його невимовні страсті святі, з любови за велику Його любов до нас, негідних, у зверненому жалі клонім серця перед Його Святими Ранами з благанням милосердя для нас. Духом цілуймо животворні Рани Христові, сльозами розкаяння змиваймо їх та благаймо Спасителя, щоб з цих болісних Святих Ран сплила для нас спасенна ласка й небесна потіха, а ми полюбили Його і Його Святі Рани всім серцем, всією душею нашою, і жили неподільно й нерозривно з Ним до кінця нашого життя".

Дорогі брати і сестри! Користаймо духовно з цих золотих слів, глибокої духовної науки, розважань, наведених із послання Блаженного Григорія Лакоти. Блаженний писав їх у найважчі часи для Церкви і народу - 16 лютого року Божого 1941 в містечку Ярославі, у часі Другої світової війни. З історії нашої Святої Матері-Церкви знаємо, що це не були тільки гарні слова, крилаті вислови: те, що було в Блаженного Григорія на серці, на душі, він передав нам на письмі. Чим сам жив і дихав щодня, тим, бажав він, щоб кожна християнська душа жила і дихала. Розважання Страстей Господніх були для Блаженного в най­важчих хвилинах його життя великою насолодою, підтримкою в духовній боротьбі і надією на вічне життя. Нелюдські умови заслання у Воркуті, тяжка праця в таборі підірвали його здоров'я, і взимку 1949 року він настільки заслаб, що його перевели до табірної лікарні в Абезі (180 км від Воркути), де він помер 5 листопада 1950 року. Мабуть, в тих останніх місяцях своєї земної мандрівки Блаженний благав страждаючого Ісуса: "В ранах Своїх Святих скрий мене!"

Дорогі читачі нашого журналу! Бажаю собі, а також кожному з вас свято прожити цей час Святого Великого Посту, якнайчастіше розважати про Страсті Христові, відправляти великопостні набоженства, особливо Хресну дорогу. Моліться не тільки тоді, коли вам ніхто не заважає, коли ви зосереджені пере­буваєте в теплій хаті чи в святині. Моліться, як навчав нас Блаженний Григорій Лакота, на робочому місці, по дорозі, в транспорті, в лікарні, коли неміч навідалася до вас. Єднаймо наші терпіння, хвороби, невигоди, нестатки, неспокій в родині, гнів і ненависть, яку, можливо, хтось тримає в своєму серці проти нас, несправедливі оскарження і осудження, самотність і опущеність, забуття і насмішки з боку інших - все, що нас болить, завдає клопоту і терпіння, єднаймо з Христовими Страстями і терпіннями. Лише тоді ми станемо учасниками Божих ласк і благословенств.

о. Василь Ковпак
www.saintjosaphat.org


Схожі матеріали:

Категорія: Наука Церкви | Переглядів: 7029 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: піст, проповіді, розважання, наука Церкви, настанови, великий піст, повчання | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Серцю Діви Марії

Відправляємо:

Годину прославлення


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика