Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2015 » Вересень » 6 » Криза Церкви. Модернізм » Проблема релігійної свободи. ВИХВАЛЯННЯ СУЧАСНОГО СВІТУ І КУЛЬТУ ЛЮДИНИ
09:56
Проблема релігійної свободи. ВИХВАЛЯННЯ СУЧАСНОГО СВІТУ І КУЛЬТУ ЛЮДИНИ
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ НОВОЇ, АНТРОПОЦЕНТРИЧНОЇ ЕКЛЕЗІОЛОГІЇ

І. Нове визначення Об'явлення

Остаточною підставою "нової теології" є нова, далека від традиційної, візія Об'явлення і віри. Основоположним текстом є тут пункт 22 конституції Gaudium et spes, який містить нову дефініцію Об'явлення. За кардиналом Войтилою, який робить аналіз згаданого тексту, "Об'явлення (…) полягає у тому, що Син Божий через Своє Втілення з'єднався певним чином з кожною людиною — став, отже, як Людина, одним із нас". Це не є матеріальне з'єднання, але формальне, надприродне з'єднання, яке ми розуміємо в сенсі загального спасіння — так, як це з'ясовано, наприклад, в енцикліці Redemptor hominis (11) — кожна людська істота осягнула у Христі "гідність Ласки Божої подоби, а одночасно гідність внутрішньої правди людяності". З подібною прозорістю та сама енцикліка голосить в іншому місці (13), що в кожній людській істоті від самого початку її існування "триває нічим не порушений образ і подоба самого Бога", з кожною людиною "Христос у цій таємниці з'єднався раз і назавжди". Якщо все ж Син Божий через Своє Втілення формально з'єднався б з кожною людською істотою, тоді христоцентрична перспектива стала б цілковито антропоцентричною, атеологія могла б перетворитися лише в трансцендентальну антропологію.

Згідно з класичною теологією, прилюдне Об'явлення є об'єктивним, історичним фактом і принципом знання. У новій теології Об'явлення є також фактом суб'єктивним — внутрішньою, суб'єктивною, онтологічною і надприродною реальністю екзистенції людської особи a priorі. Факт загального спасіння, присутній a priorі в суб'єктивній свідомості кожної особи, є першою, трансцендентною засадою знання у "новій теології". Він наявний в усіх і в кожній релігії.

 

II. Заперечення різниці між суб'єктивним і об'єктивним виміром Відкуплення

Факт Втілення і об'єктивного Відкуплення успішно спасає всіх людей. Така візія (бачення) позбавляє Відкуплення будь-яких суб'єктивних вимог з боку людства, зводячи його виключно до діла ласки Божої, якої не обмежує навіть відповідь (чи не-відповідь) людини. Всупереч таким твердженням, Церква завжди голосила науку про об'єктивний, а не суб'єктивний вимір загального Відкуплення. Об'єктивне загальне Відкуплення вислужив Ісус Христос на хресті; суб'єктивне Відкуплення здійснюється через застосування плодів Відкуплення до окремих осіб у процесі, в якому грішник стає виправданим під певними умовами, що вимагаються з його боку, передусім через "віру в Ісуса Христа"(Рм. З, 22). Абсолютна необхідність Відкуплення випливає із засади про грішний стан людини. Виправдання полягає власне в перенесенні людини з цього стану первородного гріха до стану ласки і "прибрання за синів Божих". Отже, це є справжній перехід від смерті до життя. Віра, хрещення і Церква необхідні для спасіння у сенсі обов'язкового засобу (necessitas medii). Крім звичайних засобів, Церква визнавала існування надзвичайних засобів спасіння, проте ніколи не базувала своєї теології на прихованих і суб'єктивних обставинах, відомих лише Богові, а на тому, що Бог в об'єктивний спосіб об'явив, тобто на прилюдному, історичному Об'явленні. В даному випадку навпаки — завдяки теорії загального спасіння нова теологія опирається на прихованих, суб'єктивних чинниках, відомих лише самому Богові. Маємо тут справу не з чим іншим, як лишень з відповідно пристосованою теорією "анонімних християн".

 

III. Трансформація сенсу історичного Відкуплення

Згідно з новою теологією, "Христос об'являє повністю людину самій людині". Значення цього твердження таке: "таємниця людини", виявлена a posteriori завдяки Христовому Об'явленню, полягає у тому, що кожна людина від самого початку свого існування має a priori новий вимір свого буття — "у Христі", властивий її найглибшій людській природі. Тому також найглибша природа людини і "буття у Христі" є по суті одним і тим самим. Об 'явлення, дане людству у Христі, полягає лише в "оголошенні" всьому людському родові цього Відкуплення у Христі, яке вже здійснилося; оголошенні людям їх фундаментальної гідності як учасників Божої ласки, як дітей Божих. Об'явлення, яке приходить до нас у процесі історії спасіння, стає відбитком найглибшої людської природи. Внаслідок цього сама історія спасіння, у процесі якої здійснюється Об'явлення, втрачає свій автентично історичний характер. Якщо кожна особа є радикально спасенною і виправданою a priori, то врешті-решт Відкуплення не є подією, яка має місце в історії, але чимось, що саме по собі притаманне людській природі. Історичне Об'явлення всього-на-всього дає людині "усвідомлення" гідності її найглибшої природи.

Гра йде тут за фундаментальну правду християнства: за доктрину про первородний гріх. Згідно з католицькою наукою, через гріх Адама, який є первородним гріхом, людина втратила надприродну "подобу Божу" (similitudo Dei), а її натуральний "образ Божий" (imago Dei) став спотворений. Що більше, Церква вчить, що людина завдяки Крові Ісуса Христа була об'єктивно відкуплена від первородного гріха, зі свого стану впалої людської природи і піднесенадо гідності відкупленої, прибраної дитини Божої через виправдання. Відкуплення є новим і вічним заповітом у Крові Ісуса, яка була пролита за нас на відпущення гріхів. Тому саме Відкуплення як таке не є властивістю людської природи, але стає часткою тих, які погоджуються на виправдання через Кров нашого Господа. Наука, згідно з якою хтось є "анонімним християнином", від першої хвилини свого виникнення є принаймні посереднім запереченням догматів про первородний гріх і необхідність виправдання.

 

IV. Загальне спасіння

У своїй книжці під назвою "Знак спротиву" пізніший Папа Іван Павло II так коментує текст 10 розділу конституції Gaudium et spes: "Нароження Церкви, яке відбулося на Хресті, в момент месіанської, відкупительної смерті Христа, було у своїй найглибшій суті народженням Людини — взагалі кожної і всіх: Людини, яка — чи про це знає, чи не знає, чи то приймає через віру, чи не приймає — перебуває вже у новому вимірі свого буття. Цей вимір найточніше окреслює святий Павло виразом en Christo — у Христі". Дивовижним є факт, що суб'єктивні аспекти спасіння (виправдання через віру і освячення) цілком тут опущено. Таким чином, спасіння людини здійснюється незалежно від того, "чи вона про це знає, чи не знає, чи то приймає через віру, чи не приймає". У сучасній теології теорія загального спасіння знаходить своє доктринальне вираження у візи "Христа Космічного", яка приводить всесвіт і людський рід загалом і без жодної різниці до космічної єдності у Христі.

Нова свідомість Церкви зводиться до ширшої перспективи спасіння, яке отримують "усі люди від початку до кінця світу", а отже, також і світ нехристиянський, який є "анонімним християнством ". В такий спосіб усі якось належать до Церкви Божої: усі культури і релігії, які мандрують до тієї самої трансцендентної мети, що знайшло свій символічний вираз під час зустрічі всіх релігій світу в Асизі 1986 р.: "Маємо надію, що ця проща до Асижу дала нам усвідомлення спільного походження і спільного призначення людства. Хай ми будемо спроможні бачити в цьому заповідь того, в чому має полягати — згідно з Волею Божою — розвиток історії людства: вона повинна стати братньою мандрівкою, де ми є супутниками одне одному, поспішаючи до трансцендентної мети, яку Він поставив для нас" (Промова Папи на закінчення світового дня молитви за мир). Саме тому мета понтифікату Івана Павла II є надзвичайно екуменічною — нею є єдність усіх християн, а надто єдність усіх релігій: "В інший спосіб і в іншій мірі слід це застосувати (екуменічну активність. — К. Ш.) до діяльності, яка має на меті зближення з представниками інших релігій, позахристиянських, яка б реалізувалася у діалозі, в зустрічах, у спільній молитві, у відкриванні тих скарбів людської духовності, яких — як ми це добре знаємо — не бракує послідовникам цих релігій" (Енцикліка " Redemptor hominis").

 

4. Висновки

"Нова теологія" стверджує, що користання з відповідних багатств цього світу має бути повнішим, більш автентичним і багатшим за допомогою християнства. Проте ідея Церкви, яка бажає людству дочасного добробуту, входить у суперечність з Євангелією, котра протиставляє небо і землю. Метою нинішнього життя є осягнення вічного життя у Бозі. Звідси береться досконалість євангельських рад, які представляють жертву, складену небові з земного життя, і тому узгоджуються з духом новітнього суспільства, що чітко усвідомлювали собі раціоналісти XVIII століття і що розуміли нерелігійні уряди XIX століття. Церква є Тілом, яке освячує, саме тому її діяльність сконцентрована на спасенні осіб, а не суспільств. Тим часом післясоборова Церква навіть у своїй літургії говорить більше про новий світ, про вільне і справедливе суспільство — замість говорити про справедливу людину, відновлену Святим Духом.

Переклад з польської за кн.: Ks. Karl STEHLIN. W obronie prawdy katolickiej. Dzielo arcybiskupa Lefebvre.  Te Deum, Warszawa. – 2001.
Дзвін з Фатіми 6(41), листопад-грудень 2008 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org



Схожі матеріали:

Категорія: Криза Церкви. Модернізм | Переглядів: 906 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: криза церкви, критична теологія, модернізм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика