Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Серпень » 30 » Московська психіатрія (МП) » Про життя в Задзеркаллі або декілька думок про візит Святійшого Патріарха Кіріла (2 частина)
01:54
Про життя в Задзеркаллі або декілька думок про візит Святійшого Патріарха Кіріла (2 частина)

5. Про плоди першосвятительского візиту і благочестя

Окрім того, що візит Патріарха спричинив віртуальний відтік віруючих з неканонічних юрисдикцій в УПЦ, очікувалися і інші плоди. Наприклад, прес-секретар Одеської єпархії, прот. Сергій Лєбєдєв ось так виразив свої сподівання про плоди першосвятительского: «З прибуттям Патріарха Московського і Всія Русі Кирила число прихожан в одеських церквах на третину збільшиться. Я знаю безліч випадків, коли візит патріарха людей настільки надихав, що вони з холоднокровних ставали гарячими і починали активно відвідували храми. Сподіваємося, що і на цей раз релігійне життя в Одесі оживе і стане активнішим» [1]. Що ж, тисячі віруючих також щиро сподівалися, що візит патріарха Кирила надихне людей - не лише в Одесі, але і по всій Україні - до активізації релігійного життя, не на формальному рівні, а в зміні світогляду. Наприклад, зменшиться число кримінальних злочинів, зменшиться потік хабарів, зменшиться число абортів і суїцидів, піде на спад алкоголізм, розпуста, кількість подружніх зрад і покинутих дітей, люди стануть менш лицемірними, і просто добрішими у відношенні один одного і так далі. Врешті-решт, вірні перестануть видавати самих себе за справжніх християн, за християн по перевазі, за відсутності власне того, що складає перевагу християнства, як чудово виразив це в «Трьох Розмовах» В. Соловйов.

Проте Святійший чомусь не порахував важливим надихати людей в цих напрямах, вважаючи першочерговим завданням побудову Російського світу і, зокрема, «єдність історичної пам'яті». Адже, нагадаю, за словом Святійшого, «найголовніше, погляд має бути правильним на історію». А вже як потрібно правильно думати сьогодні, нас повідомлять, адже процес звичний і випробуваний. Ті, хто знають історію обох народів, а не лише свого, навряд чи погодяться з тим, що світ і історію народи України і Росії сприймають через єдину ментальну призму. (З детальнішим аналізом концепції Російського світу і його ключових постулатів можна ознайомитися в статті «Ми наш ми Російський світ побудуємо» [2]).

Ось і свіжий приклад сприйняття концепції «Київського Єрусалиму» руйнує всякі ілюзії відносно «єдності історичної пам'яті». Ідея Київського Єрусалиму була піднята Предстоятелем УПЦ митр. Володимиром. У своїй доповіді Предстоятель підкреслив, що теорії про Київ, як другий Єрусалим вже більше 900 років, «проходять століття, міняється стиль і мова, але "київська ідея" незмінно сполучає Град-Київ з трансцендентним досвідом, проголошуючи його "нашим небом", "Небесним Єрусалимом" або градом, узятим на небеса». Інший єрарх УПЦ розкриває суть «київської ідеї»: «Це певний погляд на вітчизняну історію і долі духовної культури. Київ містить в собі енергію універсалізму, це точка, де перетинаються дві традиції, дві історії: Русь і Візантія, слов'янство і еллінізм» [3]. Ідея, озвучена Предстоятелем УПЦ, була тут же з ентузіазмом підхоплена православними з інших юрисдикцій. Глава інформаційного відділу УПЦ КП єпископ Евстратій підкреслив, що в Київському Єрусалимі відображується «ідея зіставлення духовного впливу впливу політичному. Рим - місто політичної потужності, місто владне. Єрусалим - теж місто царське, але Царство це - не від світу цього, а з небес», а сам Київ є «місто, як точка тяжіння народу, місто-символ нації» [4]. А Архієрейський Собор УАПЦ і взагалі прийняв спеціальне звернення, в якому, по-перше, з радістю наголошується той ентузіазм, з яким віруючі церков-«конкурентів» об'єдналися довкола ідеї Київського Єрусалиму, а, по-друге, підкреслювалася консолідуюча сила самої ідеї: «Ідея Київського Єрусалиму може стати, і вже стала об'єднуючою для всіх нас. [...] Київ - новий Єрусалим - цей відомий образ української культурної традиції, який змістом своїм пов'язаний з іншими символічними позначеннями Києва ("Мати міст російських", "російський Сіон", "місто Премудрості Божої"), був і залишається не лише символічною історіософською формулою або ідеологемою. Київ як Новий Єрусалим - це ще і релігійний ідеал, який впродовж століть визначав духовні, культурні і соціально-політичні пріоритети народу України» [5].

Проте послідовник патріарха архиєп. Іонафан (Єлецьких), судячи з усього, не згоден ні зі своїм Предстоятелем, ні з братами-українцями, бачивши в ідеї Київського Єрусалиму плід вигадок націоналістів, і вважаючи, що «Живим осереддям і символом Святої Русі (Російського Світу), виразником глибинних сподівань Її православних народів є [...] апостольське служіння любові Першосвятителів Великої Російської Церкви - Патріархів Московських і всія Русі. Теорія ж т.з. «києвоцентризму», що сповідується українськими націоналістами, - відзначає владика Іонафана - всього лише, оземлений тьмяний відблиск високого ідеалу Святої Русі. Православний Російський Світ, Свята Русь - це двоєдиний антипод єресі націоналізму клерикалізму і політичного, носіями якого, на жаль, є лідери автокефального розколу в Україні». Про яку «єдність історичної пам'яті» можна говорити, якщо ідея, що безумовно консолідує народ України незалежно від конфесійної приналежності, політичної приналежності, регіону мешкання сприймається шанувальниками Російського Світу, як щось шкідливе?

Проте повернемося до Святійшого. У промовах не стільки патріарха, скільки «посла Святої Русі» (як сам охарактеризував себе Святійший) про Російський світ було значно більше, ніж про Христа Спасителя і справжні християнські доброчесності - плоди духа, якими є: «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5:22-23)

Згадуються слова апостола Павла: «Іншої бо основи ніхто не може покласти , крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує зі золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна , соломи, - кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує кожного, яке воно » (1 Кор. 3,11-13).

Що до посилення праведності пастви, погашения злості і ворожнечі в суспільстві по проповіді, що надихнула, Патріарха Кирила, ми, мабуть, взнаємо із зведень МВС, Мінздорову і інших інституцій. Відзначимо зараз лише деякі деталі зустрічі Патріарха і поведінки його пастви.

У Одесі дорогу для Патріарха обсипали пелюстками троянд, також вистелили дорогу з троянд в Києві. Примітно і сприйняття Патріарха віруючими, точніше те, на що повважали необхідним звернути увагу ЗМІ, у тому числі і дружні до Патріарха. «Я домовився про особисту аудієнцію в патріарших спокоях. Планую привести дочку, сина і дружину, щоб Патріарх послав на них Божу благодать» [6], - сказав губернатор Одеської області Едуард Матвійчук.

Після того, як Патріарх пройшел по пахучій дорозі, віруючі почали збирати пелюстки троянд і стебла папороті, по яких ступав Патріарх. «На них перенеслася частка його святості, - заявила паломниця з Росії Вікторія. - Я зберігатиму папороть вдома, навіть коли вона засохне, передам своїм внукам як святиню». «А я чай заварю», - признався інший паломник [7]. Те ж «християнське благочестя» проявили і паломники в Києві, де дорога від входу в Лавру до Успенського собору була вистелена пелюстками жовтих і червоних троянд. Оскільки віруючих обгороджували від Патріарха металевими щитами, паломники прохали курсантів зібрати пелюстки: «Я заберу ці квіти додому на згадку про приїзд патріарха», - розповіла Ірина з Києва [8]. Із сумом згадалися слова Святого Письма: « вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві» (Рим.1:25)

Митрополит Одеський Агафангел колись був обурений (правда, з іншого приводу) дорожнечею заходів і відзначив: «Краще було б ті кошти, які мають намір витратити на ці заходи, віддати бідними і сиротам!» [9]. Цікаво було б дізнатися у владики Агафангела, що він думає про кошторис витрат по прийому дорогого гостя цього разу. Справа, втім, навіть не у витратних оцінках, а в тому, що рожеві пелюстки - це більше з протоколу зустрічі римських імператорів-язичників, та і там пелюстки троянд сипали на голову, а не під ноги. Втім, відоме строге відношення Патріарха до проявів язичества. Зокрема, в Києві він відзначив наступне: «Сьогодні перед лицем агресивного безбожника, язичества, що відроджується, ми зберігаємо тверду і непохитну віру в Бога і на ній намагаємося засновувати і життя наших суспільств, і наше особисте життя, пам'ятаючи про те, що справедливе влаштування життя суспільною пов'язується з особистою праведністю кожної людини» [10]. Отже, залишається лише здогадуватися, як складно повинно було бути Святійшому приймати почесті, традиційні для язичеського світу і спостерігати за торжеством ідольського фетишизму, традиційно супроводжуючого його в поїздках (можна пригадати торішній візит Святійшого до Білорусі, коли віруючі благоговійно прикладалися до його слідів). В будь-якому разі, Святійший не вважав потрібним - мабуть по своєму упокорюванню - поправити віруючих і вказати на конкретні факти язичества, що відроджується, але висловив щире захоплення паствою і тією кількістю паломників, які супроводжують його в богослужіннях і зустрічах [11]. Та все ж, не дивлячись на язичеський присмак візиту, сподіватимемося, що побачимо зримі прояви християнізації суспільства.

6. Про любов християнську і Звернення до братів
« Рану народу Мого лікують легковажно, кажучи: " мир! мир!", а миру немає»
(Єр. 6,14)

«Посланцем любові має бути думка» - сказав Шекспір, і вже тим більше, таким посланцем має бути думка християнська. І Патріарх часто виголошує слово згідно заповіді любові до ближнього. Наприклад, на зустрічі з духовенством Дніпропетровської єпархії Святійший підкреслив: «Наше слово не має бути словом, сповненим злості, наклепу і жовчі, воно має бути словом любові, зверненим до світу. Ось тоді люди серцем своїм безпомилково робитимуть вибір, як вони його роблять вже зараз» [12]. Проте чому ж за багато років проповідування слів любові на адресу братів, з нами розділених, кількість цих братів лише неухильно зростає (як було показано раніше)? Що ж, відповідь прийшла там же, в Дніпропетровську, з вуст самого Патріарха, коли він описав цих самих братів, розділених з нами: «Ніколи в розколі не буде справжнього милосердя і любові. Почитайте тексти, які публікують розкольники. Вони сповнені злості, наклепу, спотворення фактів; людям приписується те, чого вони ніколи не говорили. [...] Ми говоримо лише про те, що всяке розділення Церкви - це створення такої общини, в якій немає радості і любові в очах, а особи спотворені злістю. А там, де злість, - там поклоніння не Богові, а дияволу» [13]. Інакше кажучи, Святійший рахує братів, що перебувають поза єдністю зі Святою Церквою, дияволопоклонниками. Що ж, в Одеській єпархії цю думку за традицією проводять ще ясніше: «І так звані богослужіння, які вони разом здійснюють, це, фактично, сатанинські дії. Там на престолі замість духу Божого перебуває лукавий, сатана» [14]. І митрополит Агафангел завжди прагне підкреслити, що «це люди, абсолютно позбавлені Духу Христового, Духу Євангелія, одержимі ненавистю до Москви, до всього російського, в корені всіх їх переконань лежить єресь етнофілітизму» [15]. Відомі його описи вірних УПЦ КП і УАПЦ як «слуг диявола» і «дітей антихриста». Відзначимо, що менше 10 років тому так само представники РПЦ висловлювалися про РПЦЗ: «Зарубіжна церква має риси не лише розкольницького, але і єретичного співтовариства»; «Оскільки в розколі немає благодаті, то і таїнства у зарубіжників не здійснюються»; «гріх розколу, не зцілений покаянням, неминуче губить людину, і тому уникатимемо тих людей, які хочуть нас позбавити вічного життя».
Примітно, що приблизно в той же час, коли Патріарх викривав злодіюючих розкольників в «Південній Русі», духовний діяч «мирної і демократичної» Північної Кореї викривав злість і сатанізм громадян з Півдня, що не бажають приймати миролюбні і демократичні принципи Півночі і знайти єдність під керівництвом Пьхеньяна.
«Пастор підкреслив, що відвідав Пхеньян як бажаючий істинного миру віруючий, здолавши бар'єр розколу, аби воскресити «15 червня» (дата - символ єдності Кореї - В.М.). Далі виголосив: страждаючий закоренілою концептуальною хворобою, ім'я якої - розкол і протиборство, «ктитор» Лі Мін Бак, пливучи проти перебігу історії, прямує по сатанинській дорозі несправедливості і війни.
Віруючим Півдня і Півночі необхідно добитися того, щоб об'єднаними силами воскресили «15 червня» і вигнали зовнішні сили, і щоб всі члени нашої нації рука в руку йшли по шляху здійснення самостійного возз'єднання країни, відзначив пастор» [16].
Ні, все-таки в житті трапляються дивні і такі красномовні збіги! А що до викривальної риторики, то згадується епізод з життя св. Силуана, про його бесіду з одним архімандритом, який займався місіонерством серед інославних. Старий запитав його, як він проповідує? Архімандрит, відповідав:
- Я їм говорю: ваша віра - розпуста, у вас все збочено, все невірно, і немає вам спасіння, якщо не покаєтеся.
Старий вислухав це і запитав:
- А скажіть, отець архімандрит, чи вірують вони в Господа Ісуса Христа, що Він правдивий Бог?
- У це-то вони вірують.
- А Божу Матір вони почитають?
- Почитають, але неправильно.
- І святих почитали?
- Так, почитали, але з тих пір, як вони відпали від Церкви, які ж можуть бути у них святі?
- Чи здійснюють вони богослужіння в храмах, чи читають слово Боже?
- Так, є у них і церкви і служби, але поглянули б Ви, що це за служби після наших, який холод і бездушшя.
- Так от, отець архімандрит, душа їх знає, що вони добре роблять, що вірують в Ісуса Христа, що почитають Божу Матір і святих, що закликають їх в молитвах, так що коли ви говорите їм, що їх віра - розпуста, то вони вас не послухають... Але якщо ви говоритимете народові, що добре вони роблять, що вірують в Бога; добре роблять, що ходять в церкву на богослужіння і дома моляться, що читають Слово Боже, і інше, але в тому-то у них є помилка, і що її треба виправити, і тоді все буде добре; і Господь радітиме за них; і так всі ми врятуємося милістю Божою... Бог є любов, а тому і проповідь завжди повинна виходити від любові; тоді буде користь і тому, хто проповідує, і тому, хто слухає, а якщо засуджувати, то душа народу не послухає вас, і не буде користі.
Адже більшість звернених до розділених братів текстів за останніх 20 років прозвучали саме з позицій такого архімандрита. Природною ж реакцією на те, коли говорять проти співбесідника, є захист, не пошук істини, а саме захист, і вона лише міцніє з кожен новим нападом. До всіх таких «викриттів» з'явився міцний імунітет з посмішкою на вустах.
І образ блудного сина, що часто наводиться в контексті вилікування розколу, на жаль, так і залишається лише образом, за яким нічого реально не стоїть. Так, можна багато говорити про біль, образи, розгроми, про щире і сповна зрозуміле бажання справедливості (або навіть відплати), вимагати покаяння і ін., але ж у Отця, що приймає сина, причин для болю і ран, що кровоточили, було не менше. І проте, «коли він [син] був ще далеко, побачив його батько його і зглянувся; і, побігши, впав йому на шию і цілував його» (Лк.15:20). Батько не стояв в чеканні, декламуючи з одного боку слова любові, з іншої - підкреслюючи непохитність принципів, але побіг... Чи можна хоч би навіть приблизно порівняти позицію Батька і класичну позицію багатьох наших церковників?..
На жаль, не стало великим виключенням і прийняте недавно Священним Синодом РПЦ під головуванням Патріарха Кирила Звернення до православних християн України, що перебувають поза єдністю зі Святою Церквою [17]. Юрій Чорноморець давав вже розширений коментар [18] на це звернення. Не станемо повторюватися, але звернемо увагу лише на деякі тези Звернення.


(1)
Звернення акцентує: «ми молимося про наближення тієї години, коли відхилені в розкол вільно і невимушено побажають повернутися в лоно Церкви». Якщо під церквою мається на увазі окрема помісна церква, РПЦ, то потрібно усвідомити, що і в УПЦ КП, і в УАПЦ вже виросло не одне покоління, яке не відходило, нізвідки не переходило; вони прийшли до віри, до Христа, вперше прочитали Слово Боже і полюбили його саме в УПЦ КП і УАПЦ. І саме тому озвучений заклик повернутися в лоно РПЦ для більшості віруючих неканонічних структур звучить, щонайменше, дивно, якщо не сказати провокаційно. Виходить, що Звернення направлене лише на тих, хто перейшов свого часу з РПЦ.
Якщо ж під Церквою мається на увазі Церква Христова взагалі, будь-яка помісна Церква, то можна сказати, що молитва членів Священного Синоду буде почута, якщо брати з УПЦ КП або УАПЦ побажають приєднатися, наприклад, до Константинопольського престолу, і, більш того, Священний Синод РПЦ по слову своєму повинен сприяти такому рішенню: «Що може бути бажанішим, ніж повернення братів, що відокремилися, в рятівну огорожу Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви? (в даному випадку не мається на увазі власне РПЦ - В.М.). Це було б справжнє торжество Православ'я, торжество любові Христової!». Звернення підкреслює, наводячи слова святителя Григорія Богослова: «ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з якими терзає нас». Не станемо судити про те, як сильно розлука з братами терзає наших ієрархів, і Патріарха зокрема, проте сподіваємося, що слова ці позбавлені лукавства і продиктовані щирою любов'ю і в разі рішення возз'єднатися з Церквою Христовою через інший престол, Російська Православна Церква, і Патріарх Кирило зокрема, будуть всіма силами сприяти возз'єднанню таким шляхом.


(2)
Примітний і інший пункт звернення: «Часом ставиться питання про те, яким чином будуть прийняті в Церкву ті, над ким Таїнства, включаючи і Таїнство Хрещення, здійснювалися в розколі. Як показує багатовіковий церковний досвід, всілякими дорогами діє Божественна благодать. [...] Ведена Духом Божим, <Церква> розсудить про способи прийняття своїх чад». Який висновок виходить з цих слів?
По-перше, слід пам'ятати, що Дух дихає, де хоче (Ін. 3:8) і що Божественна благодать, діє різними (!) дорогами, деколи прихованими від людського розуму, і тому юридичний універсалізм і простота рішень, на чому наполягають «ревнителі», щонайменше, наївні, і сповна можуть привести до хули на Духа Святого, наприклад в разі визнання таїнств неканонічних груп «дияволоугодними». Нагадаємо, що в історії церкви не раз були випадки, коли таїнства розкольників, будучи одного дня визнаними за пустоту або навіть шкоду, згодом визнавалися «автентичними благодатними православними таїнствами». Не доповнювалися або наповнювалися, але саме визнавалися такими! Так було, наприклад, і у випадку з Болгарським розколом XIX століття. У 1872 році всі ієрархи, клірики і миряни без виключення були віддані «вічній анафемі» Собором Константинопольської матері-церкви, і рішення це було підтверджене предстоятелями всіх церков (окрім Єрусалимської). А через 73 роки, в 1945 році, Уселенська Константинопольська патріархія видала томос, в якому визнала всі раніше здійснені таїнства благодатними (включаючи і хіротонії) і благословила «автокефальний устрій і управління Святої Церкви в Болгарії», вручивши його в руки тим, хто ще вчора ніс на собі печатку вічної анафеми. Подібне сталося і з Болгарським розколом XX століття, коли на Всеправославному Соборі скасовувалася вся анафема, проголошена на розколовчителів і кліриків розколу, неканонічні здійснені єпископські, священицькі і дияконські висвячування були визнані дійсними. Крім того, в соборному рішенні сказано, що «досконалі ними протиканонічні чинодіяння оголошуються автентичними, дієвими і викладаючими благодать і освячення» (!). За рішенням Всеправославного Собору Болгарська визнала і прийняла в свою ієрархію неканонічний рукопокладених за роки існуючого розколу єпископів як рівних.
По-друге, Звернення нагадує, що питання про способи прийняття розкольників - справа думки всієї Церкви, а не компетенція якого-небудь одного архієрея, нехай навіть архієрея найбільшої Української єпархії, і володаря двох панагій. І вже зовсім абсурдним в контексті даного Звернення є визначення благодаті таїнств в неканонічних церквах методом голосування, подібно до того, яке сталося в Сумській єпархії в березні 2009 року.
Нарешті, по-третє, Звернення містить заклик вивчати церковну історію, «багатовіковий церковний досвід», щоб зрозуміти різноманітність і багатство доріг дії благодаті а також вирішення Церковних Соборів з даного питання. Наприклад, I Уселенський Собор (325 р.) визнає дійсність хіротоній і передачу апостольського спадкоємства у розкольників новатіян. На цьому ж соборі вирішено було приймати в сущому сані єретиків-розкольників мелетіян, включаючи самого розколовчителя еп. Мелетія. А Собор (411 г) Карфагена постановляє приймати єретиків донатистів взагалі без всякої дискримінації і рівноправно ділити з ними кафедри. Але, на жаль, приклади церковної історії залишаються нечутні. І знову звучать нагадуванням слова Священного Писання: «Так говорить Господь: зупиніться на дорогах ваших і розгляньте, і розпитаєте про дороги древніх, де дорога добра, і йдить по ній, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: "не підемо"». (Єр.6,16)

Milites Christi Imperatoris



Схожі матеріали:

Категорія: Московська психіатрія (МП) | Переглядів: 1376 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: московська психіатрія, МП | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика