Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Серпень » 30 » Московська психіатрія (МП) » Про життя в Задзеркаллі або декілька думок про візит Святійшого Патріарха Кирила (1 частина)
01:53
Про життя в Задзеркаллі або декілька думок про візит Святійшого Патріарха Кирила (1 частина)

«Синод УПЦ КП навмисно маніпулює свідомістю православних віруючих, вводячи їх і все українське суспільство в оману»

Архиєпископ Тульчинський і Брацлавський Іонафан (Єлецьких)

Як говорив Люіс Керролл словами своєї героїні Аліси: «Дзеркальна кімната - вона зовсім така ж, як наша, лише все там навпаки! А книжки там дуже схожі на наші - лише слова написані задом наперед. Там, мабуть, стільки всяких чудес!». І справді, дзеркало володіє дивною особливістю: воно відображає реальність «навпаки»: праве виявляється лівим, а ліве представляється самим що не є правим, і життя задзеркалля проходить також за законами «навпаки». А якщо дзеркало ще і криве, то воно не просто обертає реальність, але і спотворює її найневпізнаннішим чином: товсте раптово може з'явитися худим, а, наприклад, спотворене злістю - доброзичливим... Мабуть, тому на Русі дзеркало вважали дарунком батька брехні, диявола, що непомітно спотворює дійсність, і користувалися ним дуже обережно. Коли ж задзеркалля довкола стає надто багато, людина перестає зіставляти його з реальністю, і більш не помічає підміни, втрачаючи можливість критично сприймати дійсність, а потрапляючи в реальний світ, відмовляється вірити власним очам і реальним фактам.

Признаюся, що слова владики Іонафана, щирим шанувальником прекрасного композиторського таланту якого завжди був і залишаюся, надихнули мене, - в них заклик до відкидання і викриття всякої брехні, в яких би красивих, урочистих, або ж навпаки - дріб'язкові - ризи вона не виряджалася, і заклик до звернення у бік правди. Послідуємо ж і ми заклику архипастиря і обернемо свій погляд на ключові тези і факти, які були миттєво розмножені під час візиту патріарха Московського і всія Русі до України в 2010 році, і постараємося розібратися в тому, хто маніпулює свідомістю православних, і чи є таке маніпулювання наміреним.

1. Про небажання автокефалії Церкви в Україні.

- Всі дивляться на вас, засуджують... Та ви будь-кого запитайте. Де будь-хто? Та ось він!..


- Це не народ.


- Це не народ? Це гірше!! Це кращі люди міста!


К.ф. «Убити дракона»

Традиційним вже стала теза про те, що в Україні не бажає автокефалії або зовсім ніхто, або, принаймні, абсолютна більшість народу. Більш того, всі засуджують і саму автокефалію, і навіть розмови про неї. Ось, наприклад, богослови Одеської єпархії проголошують, що «канонічна автокефалія УПЦ МП - це зрада Православ'ю», і звучить заклик: «Ми закликаємо православних бойкотувати таких попів (які можуть обговорювати питання автокефалії - В.М.), не запрошувати, не окормлятися, не піддаватися на їх "дискусійні" провокації. Єдність Російської Православної Церкви на всій її канонічній території - аксіома, а не предмет для дискусій»[1]. Єпархіальний архиєрей митр. Агафангел (Савін), який традиційно заявляє, що «єдність УПЦ з Матір'ю - РПЦ є непорушною істиною, що не терпить жодних змін»[2], і зовсім назвав можливу автокефалію УПЦ «побудовою Церкви без Церкви» і «розривом нешитого хітона церковного, спробою розчленувати вікову духовну основу буття». І судячи по щедрих епітетах на адресу віруючих одеської єпархії з боку священоначалія РПЦ, автори вищеперелічених фраз і входять до числа кращих людей РПЦ.
А ось інший кращий громадянин РПЦ, пан Фролов, давно закликає «поставити всі крапки над «i» - жодного розколу Православ'я на Україні не існує. Переважна більшість православних Південної Русі знаходяться в канонічній Церкві Московського Патріархату і виступають категорично проти автокефалії і зміни юрисдикції»[3]. Менш категорично, але на підтвердження думки про загальне засудження автокефалії УПЦ і прагнення до зміцнення адміністративної єдності з Москвою висловлювався і митрополит (тоді архієпископ) Волокаамський Іларіон (Алфєєв): «Абсолютна більшість українського народу проти "горезвісної автокефалії"»[4]. Складно зрозуміти, звідки черпає дані владика Іларіон... До того ж, цікаво було б взнати, чи бажав в XV столітті автокефалії народ Московський? Народ тоді взагалі ніхто не запитував, і таке бажання «охоронця віри» в історії не зафіксоване. Преподобний Максим Грек, що прямо і різко висловлюється проти автокефалії Московської Церкви від Константинопольської, і засуджений в 1525 р., у тому числі за відмову визнати цю автокефалію, відповів би негативно. Проте, думка святого не перешкодила тоді церкві Московській (а найбільш московським правителям) розірвати нешитий хітон церковний, розчленувати вікову духовну основу буття і побудувати Церкву без Церкви, кажучи словами митр. Агафангела, і 140 років перебувати в неканонічному статусі.
Втім, святійший Патріарх закликає в даному питанні «відкинути примітивний погляд на церковну історію» і підкреслює, що «погляд має бути широким. І, що найголовніше, погляд має бути правильним на історію»[5].
Тому залишимо історію і звернемося до народу українському, до того, що він думає з питання автокефалії. Напевно ці дані будуть корисні владиці Іларіону.
У грудні 2006 р. організація «Українське демократичне коло» і служба «Юкрейніан соціолоджі сервіс» провели всеукраїнське опитування[6] відносно церковних преференцій народу України. Результати показали, що 33,3% опитаних вважають за можливе співіснування в Україні декількох православних церков різних юрисдикцій, 30,7% опитаних (41% від тих, що визначилися) вважають, що православна Церква в Україні має бути єдиною національною православною церква, підпорядкованою власному, Київському, патріархату, і всього лише 11,4% вважають, що православна церква в Україні має бути складовою частиною Московського Патріархату, 25% важко відповісти.
У липні 2008 р. Київський Міжнародний Інститут Соціології провів всеукраїнське опитування громадської думки з питання про єдину помісну церкву в Україні[7]. Відповідаючи на питання: «Як ви відноситеся до створення в Україні Єдиної помісної Української Православної Церкви» 41% опитаних (82% від тих, що визначилися) сказали, що відносяться до цього позитивно або швидше позитивно, 9% - негативно або швидше негативно, 35% відповіли, що не знають що це таке, і 16% важко відповісти. Іншими словами, створення в Україні Єдиної Помісної Української Православної Церкви підтримує 82% тих, хто знає, що це таке і визначився зі своєю думкою.
В рамках цього ж опитування було поставлено питання: «Яка православна церква швидше за все має право вважатися історичною правоприємницею Православної церкви, заснованої в Київській Русі 1020 років тому». З'ясувалося, що 32,6% опитаних (52% від тих, що визначилися) вважають, що такою є УПЦ КП, 15,6% - УПЦ (МП), 1,9% - УАПЦ, і 10,1% - Російська Православна Церква, 2,3% назвали свій варіант і 37,5% важко відповісти.
У січні 2009 р. інститут «Українське демократичне коло» провів схоже всеукраїнське опитування громадської думки[8], поставивши питання: «Останнім часом в суспільстві досить часто піднімається питання створення в Україні єдиної помісної православної Церкви. Як Ви вважаєте, православна церква в Україні має бути...». У відповідь на це 39% опитаних (62% з тих, що визначилися) відзначили, що в Україні повинна існувати єдина помісна православна церква, підпорядкована Київському патріархату, 24% дотримуються думки, що УПЦ має бути складовою Російської православної церкви, пов'язаною з Московським патріархатом, а 35% важко з формулюванням свого відношення до цього питання.
Абсолютна більшість українського народу проти «горезвісної автокефалії»? То де ж це більшість?..

2. «УПЦ КП і УАПЦ - жалюгідні купки маргіналів»
Timere fidem oculorum


(лат. «боятися повірити власним очам»)

«Два розкольницькі угрупування - т.з. "Київський патріархат" і "УАПЦ" - є маргінальними, нечисленними, які нікого не представляють. Вони існують лише за рахунок підтримки держави і нацистських політичних сил, а також Ватикану і США». Ця концепція, виголошена колись паном Фроловим і озвучувана в різних зведеннях, стала вже обов'язковою і незмінною ні за яких обставин.
Що ж, це думка кращих людей міста, їх право вірити в що завгодно, хоч в паралельні світи (як в даному випадку), хоч в домовиків, і ніхто віднімати це право у них не має наміру. Звернемося, проте, до думки народу України і порівняємо «нечисленних і нікого не представляючих маргіналів» з тією самою «абсолютною і пригнічуючою більшістю».
Під час Всеукраїнського опитування [9] 2001 г.: 21% опитаних заявили про свою приналежність до УПЦ КП, 3% - до УАПЦ і 12% - до УПЦ (МП).
За даними Всеукраїнського опитування [10] (квітень 2006 р.) 39,8% від тих, що визначилися з юрисдикційною приналежністю заявили про свою приналежність до УПЦ КП, 2,8 - до УАПЦ і 29,4% - до УПЦ(МП).
Всеукраїнське опитування [11] в грудні 2006 г.: 30,1% опитаних заявили про приналежність до УПЦ КП, 1,5% - до УАПЦ і 20,4% - до УПЦ (МП).
Ще більший контраст виявило опитування 2008 року[12] серед жителів столиці України. Серед тих, що визначилися з конфесійною і юрисдикційною приналежністю. 18% опитаних киян заявили про свою приналежність до УПЦ КП, 1,5% - до УАПЦ і 7,3% - до УПЦ (МП).
Згадується анекдот: А чи немає іншого глобуса? Лише в даному випадку актуальнішим було б питання чи «немає іншого народу України?».
Неадекватність сприйняття дійсності кращими громадянами міста підтверджується і ще одним фактом, а саме - абсолютно фантастичними очікуваннями. Напередодні приїзду Патріарха Кирила до України, в місцевих ЗМІ Одеси швидко розійшлася інформація про те, що на освячення Патріархом третього по величині собору в РПЦ, (за словами митр. Агафангела), Одеська єпархія чекає понад 200 тис. приїжджих паломників зі всього світу. Було приготовано близько 5 тис. спеціальних запрошень для входу в сам собор. Проте насправді в день великого патріаршого освячення храму, за даними «Інтерфаксу-Україна», усередині собору і біля нього в цілому виявилися близько 4 тис. віруючих і приблизно стільки ж міліціонерів.
А ось в Дніпропетровську очікувався приїзд мінімум (!) 50-70 тис. паломників, а «швидше за все близько 500 тыс».[13] Насправді віруючих на патріарших богослужіннях виявилося близько 10 тис.[14]
Але повернемося до порівняння віруючих УПЦ і УПЦ КП. Ще більший контраст виникає, коли порівнюєш кількість віруючих, присутніх на торжествах, присвячених хрещенню Русі, за участю Патріарха Кирила, і представників тих самих «нечисленних маргіналів». Як повідомляє агентство «Українські новини»[15] в Києві близько 1 тисячі віруючих взяли участь в урочистому патріаршому молебні з нагоди пам'яті св. князя Володимира, очолюваному Патріархом Кирилом. В той же час, на день пізніший в аналогічних торжествах, але УПЦ КП, що проводяться, взяли участь близько 15 тис. віруючих. І це не дивлячись на асиметрію відносно властей до цих двох юрисдикцій. Якщо віруючим московського патріархату з боку властей виявлялося сприяння (наприклад, надання безкоштовних автобусів), то віруючі УПЦ КП, навпаки, відчували перешкоди, паломників з областей просто затримували пости ДАІ. Зокрема, такі проблеми випробували віруючі УПЦ КП з Волинської[16], Тернопільської, Рівенської, Чернівецької, Дніпропетровської і Одеської[17] і Сумської[18] областей.
Але не вір очам своїм! Як переконувала російська журналістка, ці «жалюгідні купки маргіналів в Києві вже не в рахунок»[19].

3. «Весь народ України чекав і гаряче вітав свого Патріарха»
Що ж, безумовно багато, дуже багато віруючих щиро чекали і гаряче вітали святійшого Патріарха Кирила. Будучи мирянином Української Православної Церкви в єдності з Московським престолом, відчував добрі надії і я, але, все ж, цього недостатньо для того, щоб проектувати свої сподівання і надії на інших, тим більше на «весь народ».
Признаюся, деякий подив викликає популярність зробленого напередодні приїзду Патріарха опитування [20], згідно з результатами якого 62% жителів України не сприймають Московського і всія Русі Кирила як іноземця, а сприймають таким 18% українців. Результати якраз недивні. Наші співвітчизники в поняття «іноземця» вкладають приблизно той же сенс, який вкладали московити XVII століття в слово «німець» (такими називали іноземців, що говорять будь-якою іноземною, а, отже, незрозумілою мовою, мова яких сприймалася як мова німого). Отже, іноземець не просто володар іншого паспорта або іншого громадянства, іноземець є гість «з далеких країн», він має бути дуже іншим. Доречно зауважити, жителі Москви також не сприймають грузинів, як іноземців, і вже, тим більше, не сприймаю такими татар, мордвинів, удмуртів, які навіть формально не є іноземцями, але це не дає рішуче жодних підстав для висновків про привітне ставлення і прагнення до зміцнення адміністративних зв'язків. Так само і на тлі того, що в Україні більшість людей не сприймають як іноземців, наприклад, білорусів і громадян прибалтійських країн, казахів, грузинів, молдаван, сербів і, в трохи меншій мірі, поляків... не варто дивуватися і робити висновки про якийсь особливий «феномен Патріарха Кирила», говорити про гарячі сподівання народу України, і, вже тим більше, про те, що народ України боїться ослабити адміністративну єдність з Патріархом Кирилом і всіляко прагне її укріпити.
Аби зрозуміти, як гаряче люди вітали Патріарха, можна знову звернутися до прикладу Одеської єпархії. В ході соціологічного опитування [21], проведеного серед одеситів напередодні приїзду Патріарха Кирила до Одеси, 51,2% респондентів відповіли, що нічого не знають про цей візит, 63,7% не збираються брати участь в майбутніх заходах, і це на фоні дуже позитивного відношення (72% респондентів відносяться до приїзду Патріарха позитивно).
Що ж, і це в зразковій єпархії (за словами патріарха Кирила), свого роду позитивному виключенні... Що до народу України, то можна звернутися до даних іншого опитування, проведеного агентством УНІАН. У 2009 році напередодні візиту Святійшого Патріарха Кирила респондентам було поставлено питання про їх відношення до цього візиту. Позитивно до нього віднеслися 28,1% респондентів, негативно - 60,4%, байдуже - 9,4, не знали 1,7%[22]. Коли рік потому, в 2010 р., було поставлено те ж питання, виявилось, що позитивно до візиту віднеслися 22,2%, негативно - 71,1%, байдуже - 5,3%, не знали - 1,7. І не дивлячись на те, що навіть в УПЦ КП вітали приїзд Патріарха, в цілому динаміка відношення народу України виявилася не на користь Святійшого. Ще раз підкреслю: так, візит Патріарха вітав багато хто (22% народу України це багато!), і вітали сповна щиро, але далеко не більшість народу України. І, якщо судити по динаміці соціологічних опитувань і динаміці відвідуваності богослужінь і інших заходів за участю Патріарха за два роки, можна відмітити, що число цих людей скорочується.
Так, патріарх Кирило талановитий оратор, але, судячи з усього, плоди його виступів відрізняються від сподівань. Принаймні, про це говорить і в десятки разів менше планованої «явка» віруючих на заходи з Патріархом, і зростання тих, що симпатизують автокефалії УПЦ, і збільшення невдоволених приїздом Патріарха.

4. «Розкольники кинулися в канонічну церкву»
Протягом огляду динаміки пригадаємо наступне. По словах заступника глави ОВЦС Московського Патріархату протоієрея Миколи Балашова, в Російській Православній Церкві відзначають зростаючу динаміку переходу розкольницьких общин в Україні в канонічну Церкву за останній рік: «Багато людей, що знаходяться поза канонічною Церквою, за рік, минулий з першого візиту Патріарха Кирила, стали серйозно замислюватися про своє повернення в Церкву»[23].
А ось глава ОВЦС митр. Іларіон (Алфєєв) говорить вже про множинність такого явища: «з розколу ми отримуємо багато сигналів про те, що люди відчувають необхідність возз'єднатися з Церквою»[24].
В даному випадку не зовсім ясно, що саме розуміється під возз'єднанням. По-перше, якщо мається на увазі перехід з, наприклад, УПЦ КП в УПЦ, то така заява викликає подив. Чому такі відчуття залишаються лише на рівні сигналів, не втілюючись в життя, адже в цілому по Україні «сальдо» переходів з і в УПЦ залишається стабільним вже багато років? Звичайно ж, не варто забувати про ефект власної правоти, про що вже доводилося окремо писати[25]. Річ у тому, що явище зміни юрисдикції, «переходу» давно втратило своє значення і знаходиться в строгій залежності від напряму руху. Якщо рух «від нас», то прийнято з обуренням говорити про «цинічний захват», «рейдерську атаку», «тиск і свавілля влади», «зраду» або просто «засліплення розуму». Якщо «до нас», то з такою ж упевненістю, але вже з радістю прийнято говорити про «повернення в лоно», «десницю Божу», результат «прояснення світлом правди». Терміну «перейшли від нас» в українській церковній сфері просто не існує. Вельми показовий в цьому сенсі досвід Сумської і Ахтирської єпархії. За дворічний період в єпархії відбулися два урочисті перехід-повернення громад з УПЦ КП в УПЦ, тоді як з УПЦ в УПЦ КП перейшло значно більше громад, точніше, зрозуміло, громади «були введені в оману» або «були захоплені», так що вони не в рахунок, і можна з упевненістю говорити про лавинне повернення з розколу. Якщо бачити переходи саме в такому ключі, то і предстоятель УПЦ КП може з такою ж упевненість повторити слова митр. Іларіона відносне себе «ми отримуємо багато сигналів про те, що люди відчувають необхідність возз'єднатися з УПЦ КП». І до слова сказати, дійсно переходять також і в УПЦ КП.
По-друге, якщо в словах «возз'єднання з Церквою» мається на увазі не конкретна Помісна Церква Московський Патріархат, а повнота Православних Церков, то фраза про почуття необхідності возз'єднання свідчить про заклик до сім'ї Помісних Церков, про визнання власної законності, через що свого часу пройшли і Російська, і Грузинська, і Болгарська і Елладська Церкви, і в цьому немає нічого дивного.
Продовження слідує
[1] http://www.otechestvo.org.ua/main/20073/1017.htm
[2] http://www.patriarchia.ru/db/text/363876.html
[3] http://www.otechestvo.org.ua/statyi/varfolomey3.htm
[4] http://www.bogoslov.ru/text/448339/index.html
[5] http://www.interfax-religion.ru/dialog/?act=news&div=31320
[6] http://oglyadach.com/news/2007/1/24/131034.htm
[7] http://www.kiis.com.ua/txt/doc/23072008/pr.doc
[8] http://glavred.info/archive/2009/02/23/174949-2.html
[9] Проведений центром «Соціс» і фондом «Демократичні ініціативи»
[10] http://razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=300
[11] http://oglyadach.com/news/2007/1/24/131034.htm
[12] http://human-rights5.unian.net/ukr/detail/187690
[13] http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/5276-vstrecha-patriarxa-lepe...
[14] http://ukranews.com/ru/news/ukraine/2010/07/25/23486
[15] http://ukranews.com/ru/news/ukraine/2010/07/27/23604
[16] http://www.pravoslavja.lutsk.ua/novyny/novyna/?newsid=1645
[17] http://www.risu.org.ua/ua/index/all_news/community/protests/36949
[18] http://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/36836/
[19] http://www.ufa.kp.ru/daily/24531/676919/
[20] http://www.regions.ru/news/2303533/
[21] http://odessa-daily.com.ua/lenta-od-novostey/17156-polovina-odessitov-ne...
[22] http://www.unian.net/ukr/vote/311/
[23] http://www.otechestvo.org.ua/main/20107/3026.htm
[24] http://hilarion.ru/2010/07/27/2846
[25] http://www.religion.in.ua/main/analitica/3051-i-snova-o-dvojnyx-standart...

Володимир МЕЛЬНИК, мирянин УПЦ (МП)

  Milites Christi Imperatoris



Схожі матеріали:

Категорія: Московська психіатрія (МП) | Переглядів: 1349 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: московська психіатрія, МП | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика