Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Травень » 17 » Традиціоналізм » ПРО СТАН ПЕРЕГОВОРІВ ТРАДИЦІОНАЛІСТІВ З РИМОМ (Духовна Семінарія Непорочного Серця Матері Божої Фатімської, м. Львів, 21.02. 2012 р. Б.)
20:55
ПРО СТАН ПЕРЕГОВОРІВ ТРАДИЦІОНАЛІСТІВ З РИМОМ (Духовна Семінарія Непорочного Серця Матері Божої Фатімської, м. Львів, 21.02. 2012 р. Б.)
Висловлюю свою велику радість від перебування з вами. З цієї нагоди хочу поділитися з вами моїми справами і переживаннями. Одна частина історична і друга теологічна. Хочу вас поінформувати про те, де ми перебуваємо в нашій дискусії з Римом. Найперше щодо часу і хронології. Ви добре знаєте, що ми відстоюємо і за що боремося. А відстоюємо, прошу це зауважити, не свою науку, а незмінну науку Церкви, якої Вона завжди навчала. Проте найбільша кара щодо нас була тоді, коли архиєпископ Лефевр висвятив 1988 р. єпископів. З 2000 року Рим спілкується з нами і хоче розв'язати нашу проблему. Отже, ініціатива виходить із Рима. На це є дві причини: одна з них та, що вони точно знають, що ми є католиками. Друга річ, це їхня ж думка про екуменізм: раз вони хочуть бути добрими зі всіма, то чому не мають бути добрими з нами? У 2000 році наша відповідь була: ми не маємо довіри до вас, дайте нам знаки і докази того, що ви відкриті до нас. До того вони переслідували традиційних священиків, які відправляли Традиційну Службу Божу, і ми просили, щоб вони оголосили, що можна відправляти Традиційну Службу Божу для всіх у світі. Щодо екскомуніки, це друга справа. Ми пояснювали їм, що для нас не існує екскомуніки, бо вона була для того, щоб налякати людей, але не нас. Тому наша вимога була, щоб відкликати цю екскомуніку. Спочатку їхня відповідь була: ми не можемо. Ми відповіли, що тоді й ми не можемо так продовжувати. Між тим, життя Церкви продовжувалося, і Її занепад ставав щораз гірший. Це означає, що все вчення ІІ Ватиканського Собору, всі ті страшні речі все більше й швидше стають очевиднішими. Кілька прикладів. Абсолютно катастрофічний стан, якщо поглянути на кількість вірних, кількість священичих і монаших покликань. Про стан католицьких шкіл можна сказати, що це страшна катастрофа. Характерним прикладом у цьому плані є Франція: середній вік священиків там - понад 70 років, переважна частина священиків має понад 75 літ. А якщо поглянути на колись найчисельніше монаше згромадження у Франції, що називалося шаритки, то нині там найбільше сестер віком понад 100 років, ніж сестер, що мають менше 50 літ: 8 сестер переступили столітній віковий рубіж і всього 7 сестер віком до 50 літ, тобто середній вік сестер-монахинь - 80 - 90 літ. Кількість священичих свячень у рік сягає менше 90. Сьогодні там один священик-модерніст має духовну опіку над 10, 15, 20 і 30 парафіями. Я знаю священика, який опікується понад 40 парафіями, його сусід теж мав 40, але помер, і тепер той мій знайомий мусить обслуговувати ще й парафії покійного - таким чином, тепер він опікується понад 80 парафіями. Як може один священик обслуговувати 80 парафій? Це ніяка не духовна опіка. В найгіршій єпархіальній дієцезії, яка є найменшою у Франції, один священик має 60 парафій. Тому, щоб не виявляти усього трагізму такого стану, вони скасовують самі парафії. Наприклад, в дієцезії єпархії Бурж було 550 парафій, а зараз їх там залишилося 60. Єпископським планом передбачено до 2015 року зменшити у Франції кількість єпархій на 1/3, тобто це означає, що вони будуть скасовані.

Рік тому вперше кардинал префект Конгрегації Чинів сказав, що зараз монаші чини, особливо чоловічі, зникають. Справа невтішна не тільки щодо кількості вірних. Передавання віри - це ще гірша катастрофа, що видно з того, як вони пояснюють віру, як пишуть катехизми чи як провадять католицькі школи - це велика руїна. Коли дитина вивчає катехизм, вона не вчиться віри, а того, як там говориться про інші релігії і такі собі речі. Наприклад, у Швейцарії, а також і в інших країнах видають катехизм, у якому вже не представлена католицька віра, а пишеться про багато інших релігій, особливо протестантські, і тоді дитина, яка читає його, вже не буде знати, де є правдива релігія. В європейських університетах повно єресей, а ті університети затверджені Римом. І про те, що там повно єресей, нам сказав сам Секретар Конгрегації до справ віри. Люди з цієї конгрегації говорили нам, що єпископи, священики і католицькі університети - все переповнене єресями. І як молоді люди підуть до тих шкіл, університетів, семінарій? У Конгрегації до справ віри бачать цю катастрофу і стривожені цим.

Отож, сьогодні маємо два напрямки у нашій Католицькій Церкві: одна група кричить, що потрібно йти ще далі й далі у пропаганді модернізму, а друга каже, що потрібно це припиняти і повертатися до Традиції. Те, що існує криза і то серйозна криза, це бачать не тільки люди, а й самі авторитети в Римі. І Рим, який усвідомлює цю кризу, може через це дивитися на нас з радістю і надією і бажати, шукати якогось порозуміння. Адже вони самі бачать, що в нас це діє, що в нас справи йдуть добре, вони бачать, що ми відповідальні.

Один прелат, монсеньйор Поддзо, мені особисто сказав: "Ви повинні сказати своїм священикам і своїм вірним, що не все, що походить з Рима, походить від Папи".

Нам здається, що Венедикт ХVІ хоче розв'язати проблему з нами, але в самому Ватикані є рухи, які перешкоджають Папі. Навіть один прелат, монсеньйор Поддзо, мені особисто сказав: "Ви повинні сказати своїм священикам і своїм вірним, що не все, що походить з Рима, походить від Папи". Ситуація ускладнюється тим, що Папа не в усьому погоджується з нами, а ми з ним. От, скажімо, що стосується зовнішніх відносин Церкви, наприклад відносин Церкви з різними релігіями, віровизнаннями, то тут Папа хоче того, що є дійсно модернізмом. Однак щодо внутрішніх речей, тобто того, стосується самих католиків усередині Церкви, то Папа, так видається, є консервативним. І тому він, хоч і не погоджується з нами, але для добра Церкви хоче врегулювати нашу проблему і дозволити нам бути.

Ми дуже неприємно вражені різними коментарями щодо нас, розмовами про нас, які походять з Ватикану. Ще раз наголошую: в усій Церкві маємо два рухи: перший рух - це той, який прагне йти далі й далі, прогресуючи в модернізмі, і інший рух - який проти цього і хоче всім серцем повертати до Традиції. В деяких пунктах вони бачать, що у нас спільна мета, наприклад щодо повернення до Традиції, але в інших пунктах - згоди немає. І через цю плутанину, через цю незгоду можна почути про Братство все, що тільки можна, найжахливіші речі.

Існує ще й інша проблема: є люди, які прагнуть усім серцем, усім своїм єством триматися Традиції - це ми і наші приятелі, але також є й інші, які також хочуть Традиції, але не так міцно, одне слово - так собі хочуть. І це ви знайдете в Римі в Комісії Ecclesiae Dei (Еклезія Деі), і в згромадженнях навколо неї. І ось ці згромадження, які перебувають у Римі під авторитетом модерністів, не мають відваги протестувати проти цієї страшної системи, бо будуть покарані і втратять своє місце, будуть відлучені. І тому в них немає жодних плодів. А тепер докладніше про ці справи.

Цей новий розвиток справ у Церкві щодо нас розпочинається з 2005 року, напевне з тієї причини, що на папському престолі засів Венедикт ХVІ. І тут ми маємо ось яку проблему у Святішого Отця. У справі реляції внутрішності Церкви з іншими речами зовнішності Церкви він бажає прийняти всі ці нововведення Собору, всі ті речі, які ми атакуємо. Але з другого боку, ми бачимо, що той самий Папа, який бачить усю трагічну ситуацію в Церкві і усвідомлює всі наслідки з цієї великої кризи, прагне всім серцем якось зарадити і допомогти, щоб усе пішло в правдивому напрямку. Наприклад, що стосується Служби Божої, то Папа розуміє, що весь цей новий обряд Служби Божої - це велика катастрофа. І таким чином Папа намагається зробити в цьому напрямку дві речі: найперше надає нову прихильність, нову вагу до традиційного обряду Служби Божої і хоче також запровадити деякі поправки до нової Служби Божої. Аби дати дозвіл на Традиційну Службу Божу, йому потрібно було воювати упродовж двох років свого понтифікату, і саме тому стало можливим це Moto proprio (Мото Пропріо), чи власне цей дозвіл щодо Традиційної Служби Божої у 2007 р. А після цього повернення до Традиційної Служби Божої більшість єпископів дуже сильно проти цього воює, бо не хоче Традиційної Служби Божої. Щоправда, вони цього не кажуть публічно, а тихенько. І ці єпископи нічого не роблять для Традиційної Служби Божої, навпаки - священиків, які хочуть відправляти Традиційну Літургію, переслідують. І якщо Папа намагатиметься ввести поправки до нової Служби Божої, то модерністи здіймуть ще сильніший галас. Чи відомо вам, що після Собору в латинській Службі Божій самі слова освячення (переєстествлення) при перекладі їх на різні народні мови були сфальшовані? Ми знаємо слова освячення, а саме: слова над вином, коли воно перетворюється на Божественну Кров Спасителя, звучать так: "...це є Кров Моя, Нового Завіту, яка проливається за Вас і за багатьох...", а вони почали тлумачити, що проливається за вас і за всіх, що є фальшивим перекладом. Святіший Отець видав лист через префекта Конгрегації у справах Літургії, в якому зазначено, що мусить бути замінене це фальшиве слово в освяченні на те, яке має бути, тобто правдиве: поміняти "всіх" на "багатьох". Цей лист був виданий в листопаді 2007 року. В цьому документі вказано, що єпископам дається півтора року для того, щоб вони могли підготувати своїх вірних до цих змін щодо традиційної формули. У червні минулого року деяка кількість конференцій єпископатів, звичайно, змінила це, а інша частина єпископату відмовилася. Німецькі єпископи сказали: знаєте, це слово "за всіх" вже дуже-дуже довго триває в нашій Церкві в Німеччині, це вже традиція, і потрібно зберегти цю традицію. Бачимо, що це зроблено дуже підло. А єпископи Італії у кількості 187 осіб зібралися, своєю чергою, для того, щоб вирішити - міняти це слово "за всіх" чи ні. 181 єпископ сказав: ні, ми не змінимо цього слова. Зауважте: це наказ Рима, наказ Папи, а єпископи натомість - НІ! І це вони називають - послухом. Тому коли буде ця реформа, ця зміна нової Літургії, яку прагне зробити Папа? Невідомо.

Ми бачимо конкретно Папу, який є модерністом, який підтримує збіговиська в Асижу, який піде до синагоги, який робить різні жахливі екуменічні речі, і того самого Папу, який хоче направити і якнайкраще провадити внутрішні справи Церкви. Але коли він намагається це робити, то зустрічається зі страшним спротивом з боку єпископів. Так, у 2007 році Папа дав дозвіл на відправлення Традиційної Служби Божої. Двома роками пізніше, у 2009 р., були зняті екскомуніки з єпископів нашого Братства. Підкреслимо, що ми про це не просили. Дехто пише, мовляв, єпископ Вернард Феллє (настоятель Братства) просив, просто благав про зняття екскомуніки. Насправді я, єпископ Феллє, написав лист до кардинала Кастрільо, в якому дуже атакував його і сказав, що цей декрет екскомуніки щодо нас несправедливий, і його слід усунути. А це не означає, що я просив про зняття екскомуніки. Але в самому декреті щодо усунення екскомуніки було написано, що проблеми з Братством все-таки існують. І тому мусимо вести дискусії. І тому ці дискусії зараз ведуться.

Ватикан просив, щоб ми визначали спеціалістів з теології, аби через них провадити дискусії з Апостольською Столицею. Вони, своєю чергою, також визначили своїх спеціалістів - це були експерти Конгрегації зі справ віри. З кожної сторони - по четверо осіб. І так розпочалися ці розмови, ці дискусії. Рим заявив: просимо, щоб ви (Братство) подали якийсь конкретний текст, і на основі цього тексту будемо провадити дискусії. Ми отримали від Рима якийсь текст, уже готовий до затвердження, але в тих дискусіях ми хотіли висловити свою думку про цей текст. Бо в ньому було щось на кшталт визнання віри, але такої віри, яка наголошує на всіх тих змінах і поправках щодо Служби Божої, щодо прийняття екуменізму, релігійної свободи і того, що подається в новому катехизмі. А ми відповіли: ні, на такому рівні ми не можемо вести дискусій. Ми не можемо взяти за фундамент документи ІІ Ватиканського Собору, ми мусимо взяти за фундамент Традиційну науку Церкви, якої Вона завжди навчала. І на велике наше здивування, вони взяли нашу пропозицію до уваги і сказали: добре, зустрічаймося кожні два тижні чи раз на місяць для таких дискусій. Але ми сказали, що усні дискусії ні до чого не допровадять, ми мусимо працювати письмово. Найперше ми пишемо вам, що хочемо представити, потім отримаємо від вас листовну відповідь, а відтак будемо з вами збиратися. І, що цікаво, вони й це теж ухвалили. І так ми збиралися разом вісім разів. Це відбувалося так: ми, Братство, редагували текст пункт за пунктом. Наприклад, що стосується пункту про релігійну свободу, ми пояснювали у своєму тексті, що релігійна свобода - це недобра наука і давали на це свої докази. Рим взяв цей текст і відповів на нього. Якщо був ще час, ми взаємно відповідали один одному на ці листи. Це означає, що таким чином можна поглибити аргументи. І з цієї точки зору ми маємо певну сатисфакцію. Нас цікавили їхні найгірші закиди щодо нас, щоб ми могли найкраще атакувати. Проте, побачивши їхню відповідь, її якість, ми були дуже й дуже розчаровані. Найчастіше вони були такі заскочені нашими листами, що навіть не дали жодної відповіді й не навели жодного аргументу. Один або два приклади. Вони нам, наприклад, написали, що Церква має дар непомильності і не може нічого поганого робити, бо Церквою керує Святий Дух, а Святий Дух не може помилятися. Це слід розуміти в загальному: так, Церква є Божою установою, але якщо Церква є завжди святою. Коли ж заглянемо в історію, то побачимо, що в Церкві мали місце дуже, дуже недобрі справи. І ця людська слабість у Церкві дуже часто добирається аж до самих Пап. Ми знаємо декілька Пап, котрі були дуже слабі у вірі і навіть говорили єретичні речі, наприклад Папи Ліберій, Гонорій, Йоан Павло ІІ та інші. А тепер подивіться, як вони нам відповідали. Церква нічого поганого не може робити, і якщо Церква робила ІІ Ватиканський Собор, то в ньому не може бути нічого злого. По-друге, Церква зробила новий ритуал Служби Божої, і тому нова Служба Божа добра, свята, бо ж Церква свята. Є ще один серйозний аргумент. Вони нам закидають, що ми визнаємо важність модерної Служби Божої, на що ми відповідаємо: так. Отже, в модерній Службі Божій присутній Ісус Христос, і Хресна Жертва важлива і дійсна, бо в ній присутній Сам Господь Бог. І на все це ми відповідаємо: так, так, так. Тоді вони закидають нам: а чому ми кажемо, що модерна Служба Божа недобра? Наша відповідь на це була: чи знаєте ви щось про чорну Службу Божу? Вона також важна, але дуже зла. Модерністи на цю відповідь дуже знервувалися і кажуть: як можна порівнювати нову Службу Божу з чорною Службою Божою?! Ви ненормальні, ви божевільні! Літургія - це не тільки самі таїнства, але збір різних церемоній, ритуалів і різних жестів. Ці жести самі по собі є другорядними, але всі жести, разом взяті, подають нам всю красу Служби Божої, того, що ми робимо, і тому ми називаємо це Літургією, Божественною Літургією. Літургія - це велике таїнство Христової Жертви, і ті церемонії, які тут відбуваються, переказують ці таїнства Служби Божої людям. Отже, не можна тут говорити лише про саму істоту, цього не досить. Другий чіткий приклад: Якщо хочеш з'їсти яблуко, знай, що існує істота яблука. Яблуко добре і смачне, але це не є істота яблука, це його внутрішні якості, що яблуко є свіже, смачне, соковите, це така його якість. Але уяви собі, що яблуко є напівгниле, істота яблука ніби присутня, але ніхто його не буде їсти. Подібно є і зі Службою Божою. Не тільки сама істота, але всі елементи становлять цілісність.

Інший момент, про який ми дискутували, - екуменізм. Вони говорили: подивіться, в інших, некатолицьких релігіях міститься дуже багато елементів, що належать до Церкви, мають Святі Тайни, Святе Письмо. І це правда. І далі вони казали: якщо ці Святі Тайни уділені гідно і правильно, то вони важні - наприклад, Тайна хрещення у протестантів або священство і Служба Божа у православних. А потім кажуть: ці Святі Тайни належать до Католицької Церкви, а оскільки Католицька Церква діє і поза Католицькою Церквою, тому сміливо можна сказати, що Вона діє і в тих інших релігіях. На це потрібно було дати якусь відповідь. Так, це правда, що ці таїнства належать до Католицької Церкви, і це правда, що коли хтось є важно охрещений, то він стає членом Церкви і дитиною Божою. І тому в Церкві існує кара екскомуніки, тобто вилучення із спільноти вірних тих, які є поза Церквою. Бо якщо б вони не належали до Церкви, то їх би не можна було вилучити. Тут потрібно розрізнити не тільки важність Святих Тайн, але чи ці Тайни приносять плоди, добрі плоди. Невеличкий приклад. Ти знаєш дорослого чоловіка, який хоче бути охрещений. Але виявляється, що він живе з чужою жінкою, і цей факт приховує. Отже, він перебуває в стані смертельного гріха і прив'язаний до свого тяжкого гріха. Він хоче отримати хрещення від священика. Тайна хрещення є важна, цей чоловік отримав характер, незатерту печать, але тим самим поставив велику перешкоду до Ласки, і хрещення в цей момент не принесе йому жодного доброго плоду. Розумієте це? Так само і Тайна Подружжя. Наприклад, молода людина, яка хоче укласти подружжя, важко согрішила і ще й має прив'язаність до цього гріха. Під час церемонії шлюбу подружжя стає важним, і вони вже є чоловіком і жінкою. Але особа, яка продовжує бути прив'язаною до гріха, не отримує потрібних для подружжя ласк. Так само й схизматики або єретики: вони також приймають Святі Тайни в спосіб важний, але тому, що вони завдають Церкві великої шкоди з браку віри, ці Святі Тайни не дають їм жодної користі і ласки. Свята Тайна може бути важна, але особа, яка приймає цю Святу Тайну в негідний спосіб, не може з тих Ласк користати. І так навчає Церква: якщо мала дитина охрещена в Православній Церкві, вона отримує всі плоди і ласки, але якщо ця дитина прийде до розуму і буде твердити, що є православною і не інакше, то вона тут же всі ці ласки втратить, бо через свій брак віри завдає Церкві шкоду. І тому Свята Католицька Церква навчає, що не можна спастися в тих фальшивих релігіях. І тому це твердження ІІ Ватиканського Собору, що елементи спасіння є в інших релігіях, теоретично можна було б ще розуміти, але беручи в загальному, таке незрозуміле слово, як екуменізм, провадить до хибності віри і спричиняє дуже страшні наслідки. Церква завжди навчала, що людина, яка перебуває поза Католицькою Церквою, може бути спасенною, але за умови, якщо вона, не знаючи правдивої релігії, живе й поводиться згідно з тими правилами, які Господь Бог вклав їй у серце. Ця особа може спастися, але не за допомогою своєї фальшивої релігії, в якій перебуває, а навпаки - незважаючи на свою релігію. А сьогодні говориться навпаки. Стривайте, заспокойтеся: а чи ця релігія веде до спасіння? Наша відповідь: це неможливо, це брехня і чорна неправда. Церква завжди навчала, що засновником фальшивих релігій є диявол. Догма віри навіть голосить, що поза Церквою немає спасіння. І цього не можна змінити. Думаючи про Церкву, ми знаємо, що в Ній певна частина видима, а є і частина невидима. І в катехизмі Святого Пія Х написано, що є ті, котрі належать до душі Церкви, не тільки до тіла, але і до душі невидимої. Конкретно ті, котрі спасенні, належать до Церкви, до тіла, або принаймні до душі, принаймні через прагнення хрещення.

Я вам говорив про екуменізм, бо це дуже важливий пункт у цій справі Звичайно, потрібно шукати єдності в Церкві, кажемо ми, але так, як ви це робите - це не є по-католицьки, це не є добре. Бо про тих, що перебувають поза Церквою, не можна сказати, що вони добре роблять. Спочатку можна дискутувати, починаючи з того, що нас єднає, але в певний момент їм потрібно сказати, що вони перебувають в облуді і мусять повернутися до Церкви. А не говорити, що всі є в добрій вірі і кожен може спастися в своїй релігії. Наша відповідь була: ви не робите різниці між матеріальним і формальним гріхом. Формальний гріх є тоді, коли ми знаємо, що чинимо гріх. Матеріальний гріх є тоді, коли ми щось робимо зле, але не знаємо, що робимо зле. Якщо ви говорите, що ті, котрі є поза Церквою, всі є доброї віри, тоді вони не мають жодного гріха, і все добре. Але спробуйте подискутувати з людьми інших релігій хоча б дві хвилини, і ви одразу зрозумієте, що ця теза модерністів неправильна. Може бути, що хтось перебуває у незнанні, але всі - ні. Це один із тих пунктів, що є новими на Соборі. Цей пункт не стосується всієї релігії, але стосується різних речей. Це тепер позитивна поведінка, позитивні стосунки, які Церква до цього називала злом. Наприклад: фальшиві релігії, світ, лаїстська, нехристиянська держава або людський розум, що хоче бути незалежним від віри, тобто атеїстична філософія. Чітко видно, що на Соборі хочуть прихильно ставитися до таких речей, бути у згоді з усім світом. І тому говориться, що всі речі добрі. А це ж неправда! Це нереалістичне і нереальне. Але це можна прочитати в текстах Собору, особливо в текстах Gaudium et spes. Пам'ятайте, що Святіший Отець сказав, що цей останній текст є ключем до інтерпретації усього Собору. А інші кардинали говорили (наприклад, кардинал Кастільо), що цей текст Gaudium et spes вже неактуальний, важливішими є вже інші речі. І так ці дискусії закінчуються нічим.

Остання дискусія була на тему Магістеріуму (Magisterium) і самого поняття Традиції. Тут висвітлилися дуже делікатні й точні аргументи. Вони говорили: для того, щоб ми могли робити акт віри, потребуємо Церкви, яка негайно реалізується. І це правда. Ми потребуємо Церкви. Перше питання під час хрещення: що бажаєш від Божої Церкви? Відповідь: очікуємо віри. Це Церква, сьогоднішня Церква дає нам віру. А якщо говоримо: сьогоднішня Церква, то, зрозуміло, з сьогоднішньою ієрархією. І це правда. А натомість наша відповідь була: так, але сьогоднішня ієрархія вчить фальшивих речей. А їхня відповідь була: Ага, а ви є суддями Магістеріуму?! Наша відповідь: Ні, цього завжди навчала Церква. Вони нам на це: то ви хочете інтерпретувати Магістеріум вчорашній передсоборовий, як вам заманеться, і створюєте опозицію, суперечність з Магістеріум сьогоднішнім; це ви вигадали своїм розумом суперечність між Магістеріумом передсоборовим і сьогоднішнім і робите спротив. Ви хочете бути понад Магістеріумом, тоді ви є протестантами. А ми відповідаємо: тоді ви є модерністами, бо ви говорите, що Магістеріум може змінюватися, еволюціонувати. Якщо Магістеріум раз сказав, то це твердження є понад часом і місцем, бо дійсне повсякчас. Якщо я приймаю науку Церкви, що промовляла, наприклад на Тридентському чи Нікейському Соборі, то я вірю не в те, що колись це просто було, але вірю в те, що є позачасове і має цінність також сьогодні. Тому Церква мусить бути такою й сьогодні у своїй науці, тобто навчати того, чого навчала завжди від початку. Адже Бог є той самий, і Його об'явлена правда є та сама, незмінна. Звичайно, тут не йдеться про речі, які можуть змінитися, наприклад, вчора я міг сказати, що небо є похмуре - то вчора це була правда, сьогодні мушу сказати: небо є голубе - і це також правда, бо це змінилося, тому що небо може змінитися. Але якщо говорю про віру, то віра не може змінитися.

А тепер щось особливе. Папа хоче рятувати ІІ Ватиканський Собор, бо бачить, що багато хто використовує ІІ Ватиканський Собор для того, щоб усе змінити і довести до занепаду. І це закінчиться нічим, дуже погано закінчиться. Бо модерністи нищать усе, усі правди, божество Ісуса... І тут Папа занепокоєний, бо так не повинно бути. Він сказав, що в Церкві мусить бути безперервність. Скажімо, зараз у Церкві ХХІ століття, це немов 21-й поверх у будинку. 21-й поверх мусить стояти на 20-и нижчих поверхах, не можна збудувати 21-й поверх побіч без 20-и попередніх, тут мусить бути безперервність. І Папа про це говорить - про безперервність. І ця безперервність є, бо Папа твердить, що нинішня Церква має бути вірна минулій Церкві. Але Церква скликала ІІ Ватиканський Собор. Тоді виходить, що з необхідності ІІ Ватиканський Собор є вірний з усією минувшиною. Але, прошу Святішого Отця, реальність цілком протилежна. Прошу відкривати очі! Це правдиві реальні факти. Але він не хоче відкривати очей...

Тепер наведу вам один промовистий приклад, що міститься в преамбулі, яку нам дано з Рима минулого року. Отже, наприкінці тих всіх дискусій кардинал Левада з Конгрегації до справ віри запросив мене на розмову, щоб зробити висновки з того, про що дискутувалося. Це мало місце 14 вересня (2011 р. Б.), і якраз тоді ми отримали ті документи. Перша частина називається "Доктринальна преамбула, скерована до Братства Св. Пія Х", а друга частина називається "Інформаційні елементи, що провадять до канонічного розв'язання". Доктринальна преамбула складається з двох частин. Перша частина - це передмова, а друга - доктринальна преамбула. Це був вступ. Але перед тим Секретар комісії Ecclesiae Dei прелат Подзо нам пояснював, що тут, у першій частині, міститься ключ усієї преамбули. Інакше кажучи, в цій преамбулі вміщене не все. Перша річ у тих розмовах - це те, що не було жодної мови про дискусії, не було жодної реакції після них, не було сказано ані чогось доброго, ані поганого. Лише одне твердження у передмові: ми хочемо відповідати і розважати стурбованість й зауваження Братсва Св. Пія Х з приводу поваги, збереження цілості та інтегральності католицької віри перед лицем так званої герменевтики розриву, тобто пояснення розриву між минулим і теперішнім. Якщо вони говорять, що приймають ці наші зауваги, то виходить, що вони мовби визнають нам рацію, бо так самі пишуть. Отже, з одного боку, вони приймають наші зауваги, але далі пропонують нам - як правду і фундамент для повернення Братства - наступний документ, який ми маємо підписати.

Що в ньому написано?

Визнаємо аргументи Братства, вони справедливі, а ознакою того, що визнаємо, ми пропонуємо цей документ, який Братство має підписати.

Що вони хочуть, щоб ми підписали? Те, про що ми говорили на дискусіях, що саме є проблемою: екуменізм, лібералізм, релігійна свобода, нова Служба Божа, нова теологія, нове розуміння Традиції і Магістеріуму - тобто все, про що ми дискутували. Але в усьому цьому є одна дуже цікава справа. У преамбулі міститься чотири пункти і декілька підпунктів, які ми маємо підписати.

Щодо першого, то тут немає проблеми, бо йдеться про Папу Римського як Голову Церкви і визнання його авторитету.

Щодо другого пункту також: ми приймаємо науку Католицької Віри, що стосується віри і моралі, надаючи кожній науці віри і моралі саме той ранг, який передбачений Церквою і який згадує 25 пункт декрету Lumen gentium.

Третій пункт містить три підпункти.

Першим є питання колегіальності. Тут вони дуже спритно формулюють, бо написано: ми приймаємо науку, що стосується найвищого пастиря Папи і влади єпископів у єдності з Папою згідно з конституцією Pastor aeternus І Ватиканського Собору. І Ватиканський Собор - це чудова річ, немає проблем. Але тут вони зразу додають: і одночасно також науку конституції Lumen gentium ІІ Ватиканського Собору. І це є так, як у Соборі пояснення Nota praevia. На ІІ Ватиканському Соборі були прийняті такі страшні слова на тему колегіальності, що Папа Павло VІ мусив написати окремий документ під назвою Nota praevia, тобто Вступний текст, з яким потрібно було ознайомитися перед читанням самого Lumen gentium, щоб правильно можна було його розуміти. Що є тут таким дуже небезпечним? Небезпечним є тлумачення, що немовбито Церква посідає дві найвищі влади: одна - сам Папа, друга - Папа разом з єпископами. Але ми говорили: ні, це неправда! Тільки Папа. Зрозуміло, що Папа може скликати Вселенський Собор і працювати разом з єпископами, але він не мусить, може це робити сам. Тобто це не означає, що є дві влади, влада тільки одна. А тут виглядає так, мовбито Церква має дві влади. Але це ще не найгірше. Найгірше йде далі. Це стосується різних виголосів, які узгоджуються з ІІ Ватиканським Собором або післясоборовим Магістеріумом, але не визначені як догма католицької віри. Отже, тут ідеться про стосунки Католицької Церкви з некатолицькими релігіями, а по-друге, це твердження ІІ Ватиканського Собору про релігійну свободу і соціальну доктрину Церкви, з яких випливає, що вони можуть не відповідати дособоровим формулам і текстам. Щодо всієї цієї теми ми погоджуємося з цим принципом, тобто те, що там висвітлюється, має бути зрозумілим щодо незмінного Магістеріуму, який є упродовж усіх віків, і це мусить узгоджуватися з усіма правдами, сказаними до цього часу в Церкві. Братство завжди говорило їм, що так потрібно робити. Ми завжди говорили: якщо в пособорових документах є двозначність, то потрібно пояснювати згідно з тим, як Церква завжди незмінно це проповідувала. Ми також говорили: якщо на Соборі є речі, що суперечать цій незмінній науці, це потрібно вилучити. Але вони також говорять, що треба відкидати таке розуміння текстів Собору, які б суперечили цілому Магістеріуму і науці Католицької Церкви. Ми були здивовані: в чому ж тут проблема? Адже це була завжди наша позиція. А ця проблема міститься в дуже маленькому вислові наприкінці великого тексту маленькою лінійкою, а саме: "так, як говорить на цю тему катехизм Католицької Церкви". І подаються номери, сторінки, де вміщена ця наука. А саме там і міститься наука про екуменізм.

Ми прийняли засаду все розуміти і трактувати в світлі Католицької Традиції, тому й відкинули усі нововведення ІІ Ватиканського Собору.

Вони нам кажуть: те, що ви (Братство) говорите і робите, те саме ми завжди робили, дотримувалися Традиції. - Але новий катехизм представляє науку Собору. - Ви хочете Традицію? Але це ми є Традиція, і те, що робить ІІ Ватиканський Собор - це є Традиція. Що на це скажеш? І що тут взагалі можна говорити? Наша відповідь була нелегка, тому що ми недавно вислали на ці питання їм відповідь і виклали свої засади: щодо висновків, які ви собі зробили - то ми перебуваємо на протилежному боці, тобто ми - в опозиції. Ми прийняли засаду все розуміти і трактувати в світлі Католицької Традиції, тому й відкинули усі нововведення ІІ Ватиканського Собору.

Третій пункт - ще делікатніший. У ньому йдеться про нібито розвій Традиції. Щодо розвитку догмату католицької релігії - так, це досить правдиве. Проте у світлі Традиції небезпечне. Коли були проголошені догми, наша віра була визначена більш точніше. Наприклад, коли йдеться про реальну присутність Ісуса Христа у Пресвятій Євхаристії, то Церква знайшла слово трансубстанція - це означає зміна субстанції хліба в субстанцію Тіла Христа. Було оголошено визначення, яке пояснює незрозуміле і виключає єретичне розуміння Пресвятої Євхаристії. Такий розвій цілком відповідний, немає проблем. Це можна пояснити так: уся наука Церкви була вміщена в насінні, хоч ще не було видно квіту. Потім з плином часу квітка відкривається і появляється правда, яка була в ній від початку. Наприклад, догма про Непорочне Зачаття - це не є нова правда. Це вже містилося у словах архангела Гавриїла до Пречистої Діви: "Радуйся, повна ласки (благодатна, обрадованная)", які вказують на чистоту і непорочність Марії, що була переповнена ласками і не мала гріха, була Непорочно Зачата.

Цікавий четвертий пункт, у якому йде мова про Літургію. Що ж тут ми маємо підписати? Цей пункт говорить, що ми приймаємо вартість і гідність виконання Служби Божої в тому намірі, як це робить Церква. І це приймаємо згідно з приписами книг, які існували до понтифікату Йоана ХХІІІ. Так це ж Традиційна Служба Божа! Для чого ж тоді вони запитують і вимагають підписати, що ми визнаємо важність відправляння Традиційної Служби Божої? Адже упродовж тривалого часу це й було нашою справою! Тут є якийсь підступ, який іде далі. Вони пишуть, що ми маємо визнати згідно з виданням передсоборового служебника "також видання служебника згідно з Павлом VІ і наступними". Тут, бачите, вони хочуть поставити на одному рівні традиційну і нову Службу Божу. Вони хочуть нас змусити визнати, що це одне й те саме. А це зовсім не те саме. Навіть якщо ми визнаємо важність нової Служби Божої, то ми завжди говорили, що вона зла.

Тому такої Преамбули ми підписати не можемо.

Додається також документ про канонічне право, який закінчується досить цікаво: там говориться, що ми приймаємо новий кодекс канонічного права, але приймається особливе право і дисципліна для Братства, Традиції. Вони хочуть дати нам власне канонічне право, яке не було б для загалу. Немов говорять: ми вам даємо старе право канонічне, а ви маєте прийняти нове. І тут також розуміється нове канонічне східне право. Що ми говоримо про нове канонічне право? Нове канонічне право, в тому числі й східне, було зроблене на засадах ІІ Ватиканського Собору. І коли воно прийняло нововведення цього Собору, то ми критикуємо і не приймаємо це нове канонічне право. Здається, що до порозуміння дуже близько. І в той же час існує страшна прірва. Ця справа досить трудна і делікатна.

Ми відповіли до Рима: нічого двозначного підписувати не будемо, все мусить бути чітке й зрозуміле. А те, що ви пропонуєте, цілком незрозуміле. Ми давали їм відповідь двічі. Перша наша відповідь від 30 листопада була такою: ми не можемо прийняти те, що ви пропонуєте, бо ви твердите, що сьогоднішнє й давніше є цілком те саме, воно має свою безперервність, а це неправда. Поза тим ми писали, що можна продовжувати дискусії на ці теми.

Зрештою, не тільки ми, але й, наприклад різни інтелектуали з Італії, писали до Святішого Отця і говорили, що є серйозні проблеми і нечіткості на ІІ Ватиканському Соборі. Це свідчить про те, що не лише ми критикуємо Собор. Тому, якщо ви хочете, щоб ми (Братство) працювали для справи рехристиянізації, для відбудови Церкви, мусите дати нам визнання віри Триденського Собору - те, що вимагається від кожного католика. Якщо ви хочете визнання, що ми є католиками, прошу дати нам підписати це визнання віри, але не більше. Ми приймаємо професію віри Триденського Собору, приймаємо І Ватиканський Собор на тему Папи, а також №25 Lumen gentium з додатком, що приймаємо тексти ІІ Ватиканського Собору згідно з антимодерністичною присягою Св. Пія Х. Але саме згідно з цим потрібно робити ревізію текстів ІІ Ватиканського Собору. Вони не прийняли цю відповідь добре і радо. Хтось сказав, що вони прийняли це як ляпас.

Але знову дзвонили до мене за кілька днів перед Різдвом Христовим і питали: "Чи це все, що ви писали? Чи не хотіли б ви бути більш точнішими щодо тексту, який ми вам подали?" Я відповів: "Чому ж ні?" Отже, написав ще один лист від 12 січня - дуже чітко, точно і прецизійно написав, бо боявся, що коли буду коментувати те, що було зле, на нашу думку, написано, то вони знов видадуть те саме - дещо змінене, але згідно з тим самим планом і конспектом. Увесь цей план є недобрий, бо вони хотіли нас змусити визнати, що зараз ситуація в Церкві така сама добра, як була колись. Ми такого не приймаємо. І в тій своїй відповіді я старався блокувати таку їхню поведінку. Тому ця моя відповідь сподобалася їм ще менше, ніж попередня. 2-3 тижні тому зустрілися кардинали, які працювали над цим, і подали це Папі. Усе рішення в руках Папи, і, на думку деяких з них, рішення Папи може бути ще цього тижня. Можемо здогадуватися, що писали кардинали, певності немає. Але, так виглядає, що кардинали є знервові і залишили нам усього один вихід. Маємо дві різні думки щодо того, якою буде відповідь Папи: дехто говорить, що Папа прийме те, що йому подадуть кардинали, або Папа буде більш незалежний у цьому своєму рішенні. Невідомо.

Які з цього випливають висновки? Існує три можливості. Перша - найнеправдоподібніша: Папа приймає нас такими, як є, без жодних застережень і дає нам канонічну структуру. Друга - кінець, засудження, ми є єретиками, і модерністи дуже цього хочуть і все роблять для цього. Третя можливість - немає відповіді, немає рішення, і це може врешті так бути, в цьому напряму, правдоподібно, йдемо. Рим може сказати: ми робимо все, наші двері відкриті, хай тепер Братство наблизиться до нас. Все так, як було на самому початку. Все можливо. Але проблема полягає не в нас. Вона в них. А в них цілковитий хаос, вони між собою різні і не знають, чого хочуть. Все можливо.

Але ця хаотична ситуація не може тривати довго, бо це було б кінцем Церкви. Можливо це протриває ще трохи, а потім щось необхідно робити кардинально, бо інакше Церква пропаде. Що Господь Бог буде робити - не знаю. Навіть якщо б вони зараз знову говорили: ви схизматики, ви екскомуніковані - це довго не протривало б. Гадаю, що не більше п'яти років, бо Церква вже наприкінці. І якщо Христос обіцяв, що Церква протриває, то для цього потрібне повернення до Традиції. Зараз у Церкві є якийсь рух, але він відбувається в середовищі молодих священиків і достойників. Сьогодні старші модерністи останніми зусиллями роблять ще якісь намагання, але довго це не протриває, бо вони відійдуть до вічності, а прийде нове покоління.

Якщо Христос обіцяв, що Церква протриває, то для цього потрібне повернення до Традиції.

Хотів сказати ще кілька слів щодо канонічного розв'язання, яке стосується також і України. 13 вересня ми отримали документ щодо практичного розв'язання цієї проблеми. У ньому написано, що Братство буде визнане як міжнародна персональна прелатура, сформована з духовних, які до неї належать. Щодо самого настоятеля, то найвища влада Братства подає кандидатури трьох осіб на вибір Папи. Ця прелатура буде зберігати всі традиційні богослужіння, буде мати визнані всі наші церкви та інституції, але для відкриття нових місць потрібно мати письмовий дозвіл місцевого єпископа. Говориться також, що церкви є так званими ректоратами. У цій канонічній пропозиції йдеться тільки про Братство Св. Пія Х, тобто вони виключили всі згромадження, що є разом з нами. Я відповів, що не приймаю цієї пропозиції. Сказав також, що коли для відкривання нового дому потрібен письмовий дозвіл місцевого єпископа, то єпископи нам його ніколи не дадуть.

Ми маємо приятелів, і вони говорили нам, що Папа є набагато відкритішим до нас, ніж текст, що був даний нам.

Але тут сталося щось дуже цікаве. Цей текст підготовлений Конгрегацією до справ віри. Ті, що працюють над канонічним правом, належать до іншої конгрегації, в якій ми маємо приятелів, і вони говорили нам, як бачать там цю ситуацію, як працюють над тим і що там діється у нашій справі. Вони говорили, що Папа є набагато відкритішим до нас, ніж текст, що був даний нам, як щодо доктрини, так і щодо нашого канонічного розв'язання. Чи буде Папа мати силу і відвагу протиставитися групі кардиналів, які тиснуть на нього, щоб нас відкинути? Що стосується канонічного питання, то, як мені відомо, ті приятелі вже почали працювати і працюють згідно з вказівками Папи. Вони вже все змінили під тим пунктом на нашу користь: наприклад, вже не потрібно дозволу місцевого єпископа, щоб щось робити, достатньо сказати: ось ми є і починаємо робити. Це дуже серйозне рішення, бо воно йде всупереч теперішньому канонічному праву, це означає звільнення від впливу місцевих єпископів. Така прелатура може засновувати монаші згромадження. До цієї прелатури можна долучити інші згромадження, які співпрацюють із Братством. Я сказав їм також, що ми маємо таких людей в Україні, але це не латинський обряд, а візантійський. Вони сказали: "Немає проблем. Тільки просимо зараз же цього не вимагати і документи подавати до нас, а не до Конгрегації до справ віри, і ми тим займемося". Бачимо щось цікаве: в Римі маємо приятелів, які нам хочуть допомогти аж так, і в самому ватиканському домі маємо також таких затверділих, які хочуть нас знищити. Велике питання: хто виграє? Хто керує у Ватикані? Чи Папа буде мати силу і відвагу нас боронити від цієї банди модерністів у Ватикані? Побачимо. Певності немає. Але передусім потрібно молитися...

Моя позиція була завжди така, що я не шукаю канонічного розв'язання, якщо Господь Бог на це позволяє - добре. Що стосується нас, то маємо бути вірними католицькій науці, віра - понад усе. Якщо будемо дуже шукати канонічного розв'язання, можемо опинитися в небезпеці скомпрометувати віру, бо в цей момент перевертається ієрархія мети: те, що має бути вищим, стає нижчим, а те, що нижче, стає вищим. Найважливіше - це наша віра. Якщо збережемо віру, то все інше прийде, якщо ж втратимо віру, то все інше тоді не має значення. Я декому кажу, що Рим тепер хоче дати нам "Ролс-Ройс", але щоб входити до цієї машини, мусимо бути хворими. То ми воліємо краще мати велосипед, але бути здоровими.

Найважливіше - це наша віра. Якщо збережемо віру, то все інше прийде, якщо ж втратимо віру, то все інше тоді не має значення.

Тому всю цю нашу справу поручаю вам і прошу про ваші молитви в цьому намірі. А все це віддаємо в опіку Непорочного Серця Марії - хай Вона нами провадить, опікується і керує. 

Вернаод Феллє, Генеральний настоятель Священичого Братства Пія Х

www.saintjosaphat.org



Схожі матеріали:

Категорія: Традиціоналізм | Переглядів: 2983 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Пій Х, 2 Ватиканський Собор, Марсель Лефевр, Братство Святого Пія Х, енцикліка, Бернард Феллє, Католицька Церква, традиціоналізм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика