Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2012 » Травень » 19 » Життя у чистоті » Про чистоту (продовження)
11:31
Про чистоту (продовження)
Продовження.
Вступ. Застановися над словами Ісуса: «Чувайте і моліться, щоб не впали в покусу». Мат. 26.41.
Научи мене Господи, як велика є потреба чувати і молитись щоб уникнути покуси або перемогти її.
Пункт 1. Щоб заховати чистоту конечно є чувати.
1) Не легка річ заховати чистоту не сплямленою, бо з одної сторони на неї бють вороги як з середини –пожадання (інстинкти) тіла, які подорожують щораз то нові, а нечисті думки, почуття і прагнення, а зовні чорти, чатують постійно, і звичайно укрито, а цілий світ мають до своїх послуг, тисячі середників зіпсуття. З другого боку чеснота чистоти є для всіх заздрісна. Тому треба її з усіх сил захищати, тому треба її з усіх сил захищати, а при тім ніжна вона ніжна і крихка, з причини нашої великої слабості, звідси слушно прирівняно її до скляного посуду, який легко розбивається або до білої сукні, на котрій видно кожну пляму. Нічого, отже, дивного що небезпеки проти тої чесноти є чисельні і сильні. Не є річчю неможливою заховати чистоту, бо ж скільки міліонів при помочі Божої ласки, священиків, монахів і світських заховують її, хоч то дається не легко, тому кожна монахиня вслід за св. Августином сказати собі може і повинна: «могли ті і онті, а чому ж би ти не могла? Бог бо речі неможливої не вимагає, а ні не позволяє нас спокушувати понад те що можемо; в працях і в зусиллях допомагає і підтримує нас; треба тільки хотіти працювати і боротися, а при тім чувати і молитися. Чи є то бажання у мене?
2) Але що то значить чувати? Ото найперше лякатися власної слабості, а звідси з одної сторони не уповати на себе і не наражатися на небезпеку, а з другої триматися сильно Господа Бога. Зарозумілість веде до гріха, бо віддаляє ласку Божу і вкидає в злу оказію; після слів Іроніма –«Багато дуже святих людей впало, тому що надто уповали на себе». Натомість покора стоїть на сторожі чистоти, бо пригадує чоловікові, що є порохом летючим за кожним подувом вітру, і каже йому благати о поміч в Бога. Зрештою обидві ці чесноти люблять бути разом як близнята, бо коли чистота є покора тіла, покора є чистотою духа. Хай монахиня, отже, ніколи не легковажить і не перестає боятись хоч би їй здалося, що є зміцнена в чесноті, бо «благословенний чоловік, який завжди боїться». Чи тримаєшся тої перестороги?
3) З святим страхом і уникненням злих нагод треба получити пильний контроль над змислами тіла (очі, смак, слух і т. д.) і над владами душі (воля, розум, бажання і т. д.). Особливо чувати над очима, звідси заховувати пильно всидливість, чи виглядом других чи себе (особливо при вбиранні чи купанні) і не тільки відвертати очі від нескромних і небезпечних речей, але не вдивлятися в обличчя людей, особливо мужчин, а коли б якась постать приваблива справила враження або що гірше, закріпила свій образ в уяві, від такого чим скоріше усуватись. Читаємо в діях пустельників, що один з них, живучи ще у світі позволив собі на любов земську до певної жінки рідкої вроди, але пізніше переборов то почуття, а навіть собі сурове життя в пустині. Не міг однак, мимо молитви і покут, позбутися спогадів молодих літ, так, що врешті рішився на надзвичайний засіб. Ото довідавшись що та жінка померла, пішов на її гріб. Викопав труну, відкрив її і занурив обличчя своє в трупну гнилизну. Зомлів тоді з так страшного і жахливого виду і вчинку але вилікувався. О, якщо той пустельник таке насильство над собою завдав, чи ж монахиня не буде при найменше тримати під контролем свої очі і свою уяву?
Велика обережність тут необхідна для монахинь, які доглядають хворих або стикаються в школі з книжками. Ті останні мають бути тоже обережні у виборі книжок до читання, щоб під прикриттям потреби пізнання літератури потрібної не засмакувались в романах і фільмах. Чи мені сумління нічого не закидає?
Чувати треба над слухом і язиком, щоби в розмовниці або де інде не вести світових розмов і невідповідних для монахинь, ані приймати двозначних жартів, підхлібств, обіймів і проявів ввічливості. Чи тримаєшся тої перестороги?
Чувати треба над змислом смаку, щоб стриматись над всякою непоміркованістю в їді і питтю. Бо вони є матірю нечистоти, тож убити треба матір щоб не вродилась дочка. Особливо небезпекою для молодих є алкоголь, ще ап. Павло казав що у вині є нечистота. Еф.5.18. Чи пам’ятаєш на ту пересторогу?
Чувати треба над змислом дотику як джерела бажань тілесних, звідси обходитись з тілом як джерела бажань тілесних звідси обходитися з тілом як непокірним конем, а якщо бунтується стискати його вудилами умертвлення. Святі доходили тут до героїзму, бо до умертвлення нечистих пожадань уживали прерізних засобів,як волосінниць, строгих дисциплін, ланців, ременів, спання на твердих дошках, а навіть на камінні, в холоді чи жарі і т. д. і не тільки умертвлювались коли тіло бунтувалось, але і тоді коли було спокійне. Якщо ті умертвлення недоступними видаються монахині, хай хоч далека буде від пещення свого тіла і зносить терпеливо невигоди, прикрості, хвороби і болі; скоро пожадання тілесне буриться, хай його зараз же переможе чи постом чи дисципліною (а що то таке?), чи в інший спосіб.
Добрим середником проти нечистоти є життя в розпорядку дня, посвячене обов’язкам і постійній праці, тому що бездіяльність веде до нечистоти, як привела колись жителів Содоми і Гомори. То ж слушно остерігає Іронім: «Хай тебе диявол застає завжди занятим, то не так тебе легко переможе». Чи я пам’ятаю на це?
4) Чувати треба над серцем, щоби до чогось безпорадно не прилипло, бо воно з природи є дурне, сліпе і липке, як смола. Особливо монахиня повинна дуже стерегтись прив’язань до мужчин, навіть чеснотливих, бо як слушно сказано земля є добра і дощ є добрий, однак з їх помішання робиться болото. Свята Тереза оповідає про себе, що до одного прив’язалася родича, який часто приходив до монастиря; була взята в захоплення видіння. І лиш тоді зірвала ту приязнь, коли Господь Ісус показав їй то місце в пеклі, яке її чекало коли б була пішла за своїм почуттям. Велика небезпека грозить тим монахам які доглядають хворих; то ж хай не забуває о тій побожній невісті з перших віків, яка приносила їду до дому умираючого уже мученика і опікою своєю допровадила його до здоровя, а потім з ним в гріх ганебний впала.
Що більше, повинна монахиня стерегтись безпорадного прив’язання до якої небудь з сестер законних, бо воно легко переходить в любов смислову, яка може привести до грішних фамільярностей. Одна засновниця монастирів так виразилася на цю тему: «В законнім згромадженні повинні сестри взаємно любитися як ангели, а уникати одна одну як чортів». Чи і я пам’ятаю на ту пересторогу?
Одним словом, монахиня повинна чувати завжди і всюди – чувати, хоч би через довший час немала покус
проти чистоти, бо покуса може зірватися несподівано як буря і застати неприготовану – чувати тим більше коли час від часу приходять покуси. Якщо вона походить із зовні і є явна напастю на чистоту, треба її з усіх сил спробувати відкинути, так як робили святі. Св. Зіта наприклад дала по морді напасникові, а три сестри в Антіохії скочили навіть з скали, бо не могли утікнути від напасників.
Якщо покуса зовнішня не є насильницька – найбезпечніше є утікати; бо пагубна згуба була б річ приглядатися покусі, або входити з нею в розправу. Всі вчителі твердять однодушно, що в подібних випадках перемагають боязливі, які уміють утікати. Хай монахиня в подібних випадках наслідує Йосифа Єгипецького.
Якщо покуса є внутрішня, треба поконувати перші її порушення. Але як же боронитися проти думок, уявлень або відчуттів нечистих? Ото з одної сторони визнати слабість свою і попросити о поміч небесну якимсь стрілистим актом. Наприклад: «О, Боже рятуй мене. –Серце Ісусове будь моєю обороною. – Маріє, Мати моя, не дай мені згрішити». З другої сторони збуджувати обридження до того гріха, наприклад, таким актом: «О Боже, радше умерти, ніж тебе образити» і звернути свої думки на інший предмет, тобто замкнути двері душі перед покусами. Чи так робила ти до тепер?
Ах і в житті моїм мало чування мало готовності до боротьби, а натомість забагато уповзання на власні сили і наражання на злі нагоди до гріха – тож нічого дивного, що стільки уже поразок нанесла. Може і зараз сплю біля підступного і не спочиваючого диявола, так що і до мене стосується закид Ісуса: «Симоне, ти спиш?» Але Ти Сам, о, Господи, збуди мене зі сну недбальства і легкодумності.
Пункт 2. До заховання чистоти конечна є молитва.
1.Якщо вороги чистоти є так сильні, а слабість наша така велика: ясна є річ, що без помочі Божої , а ні тої чистоти набути, а ні набутої утримати не зможемо. Сам Ісус сказав не тільки чувайте іале і моліться. Отож молитва є першим і найважливішим середником до заховання чистоти.
Але коли молитися? Ото передовсім у той час , коли покуса прийшла. В такім разі благати треба з великою довірою до Того, Який сказав: «Взивай (клич) мене в день мучення, Я врятую тебе». Взивати особливо до Ісусового Серця, яко до Столиці ласк і переноситися думкою перед Найсвятіші Тайни Євхаристії, то знову ховатися в Ранах Христових. Взивати до Непорочної Діви Марії і тулитись під плащ її покрови (опіки) як туляться курчата під крила квочки, коли яструб зближається. Взивати до Ангела Хоронителя, до св. Йосифа, до своїх Покровителів, до Покровителів Чину, щоб помогли в боротьбі. Чи о тім не забуваєш?
2.І в хвилях Спокійних молитись треба о дар чистоти, особливо в той час коли Ісус Христос в душі Євхаристійно перебуває, щоденно причащатись, бо то є «Хлібом Сильних» і «Вином родячих дівиць».
Аби молитва була тим ефективніша, треба св.. Причастя лучити з іншими побожними практиками. А саме треба щоденно рано жертвуватися Ісусовому Серцю через найсвятіше Серце Марії і благати щоб Непорочна стерегла тіло і душу від всякої плями. Так між іншим робив св. Іван Кант, якому одного разу в ночі обявилася Пречиста Діва Марія і подала йому лілію, на знак, що вдтепер буде вільним від нечистих покус. Так робила св. Магдалина де Паззіс, то теж мимо найстрашніших покус, які її палили 4 роки. Не поповнила найменшого навіть гріха.
Треба щоденно посвятити годину або найменше пів години на розважання, вечором відбувати іспит совісті в якім пильно розслідувати, чи в тій хвилі не грозить чистоті якась небезпека з внутра чи зовні; також сповідатися якнайщиріше і не тільки з усіх гріхів, але також тяжчі покуси виявляти перед присутність Божу, бо то переможна броня в кожній покусі і тою власне бронею перемогла Сусана безстидних дідів.
Треба пам’ятати на смерть і переноситися нераз духом до свого гробу, бо сама думка, що тіло незадовго буде пасовищем хробакам і гнилизні, здатна усмирити жар нечистих бажань.
Треба пам’ятати на вічність і особливо в хвилі покуси нечистої говорити до себе: «Розкіш триває на хвилю, а мука навіки».
Треба пам’ятати на гідність свого стану і обітницю, зроблену підчас професії. Оповідають що кардинал Бароніум звик був дивитися на свій берет кардинальський, скільки раз його непокоїли злі думки і говорив до себе: «Берете тобі поручаюсь». Таким оком повинна кожна монахиня дивитися свій вегон і уникати того всього, що його сплямило б.
Треба врешті памятати на невимовну любов Ісуса і на то, що улюблениці Його роблять, щоб заховати чистоту від скази.
Воістину, якщо Святі могли здобутися на середники героїчні і незвичайні, так далеко, що св. Уронім бив свої пальці камінням, що св. Мартин ходив босий по горючих вуглях, що св. Бенедикт качався по тернях, що св. Тереса, св. Роза і інші бичувалися до крові, що монахині в Птоломеї обтинали собі носи і губи, щоб уникнути збезчещення від сарацинів (турків) 1291 р; чи ж я не можу робити принайменше того, чого устави вимагають і що мені радить сповідник? Тим часом я замало роблю, бо замало чуваю, замало молюся. Що гірше, часом граю з спокусою, бо заліниво відкидаю злі уявлення і почуття.
Рахунок сумління, акт упокорення і жалю.
Постанова. Буду від тепер пильніше вживати поручених середників, а особливо постійного чування і актів стріли стих підчас покус.
Акт стрілистий: Ісусе, Царю дівиць і Любимцю чистоти учини мене чистою і люблячою Тебе.
Покуси до гріха.
Покуса це змагання довести когось до гріха. Вона повстає так, що розумові передбачається якийсь заборонений предмет, як коли йому добрий. Покуси є: тяжкі (насильно тягнуть до гріха) і легкі (не дуже сильно тягнуть до гріха), внутрішні (пожадання тіла), зовнішні (світ і диявол).
Не всі люди є одинаково спокушувані, але фактом є що всі люди досвідчають покус. Ніхто не є вільний від них. Лише в Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії не було внутрішніх покус, однако зовнішні були. Не мали вони покус тому, що покуса є наслідком первородного гріха. Також деякі святі мали спеціальні привілеї, що були увільнені від деяких спокус. Наприклад: св. Альойзій був вільний від спокуси нечистоти.
Змислові пожадання-всякі пристрасті і інстинкти, що є в кожної людини. Ця пожадливість є наслідком первородного гріха. Сама в собі не є гріхом ( інстинкт продовження роду) , але є обильним джерелом гріхів. Пожадливість схиляє волю, не прямо, людини до гріха подвійним способом. Може впливати на волю не прямо, тобто, коли впливає на розум, передбачає зло не так грізним. Може впливати і прямо на волю, тобто коли безпосередньо тягне волю до гріха( засліпляє пристрасть і людина нічого не може з собою зробити, воля слаба піддається похоті). Сила спокуси залежить від речі до якої тягне; і від людини, її тілесного пожадання, а також від сили волі( хто має сильнішу волю( чесноту) швидше поборе спокусу).
Є три роди пожадливості:
1) Похіть очей
2) Похіть тіла
3) Життєва гордість
Другим джерелом покус є світ. Тут світ можемо розуміти в подвійнім значенні.
а) як різні матеріальні речі, що тягнуть нас до гріха через наші змислові пожадання.
б) люди, які спокушають до гріха своїми бесідами, злою наукою, книжками і ділами.
Найбільшою спокусою до гріха є диявол. Тому що він прямо і безпосередньо не може впливати на волю, то уживає посередні способи щоб довести до гріха:
1.передовсім викликає він у нашій уяві різні образи, що тягнуть до заборонених речей.
2.наповнює розум різними мріями, ілюзіями та лихими переконаннями, наприклад. Що смерть ще далеко, що з гріхів можна висповідатися, що чесноти є затяжкі і т. д.
3.непокоїть душу скрупулами, нечистими гадками, доводить до невірства і розпуки.
Хоча всі гріхи мають свій початок від диявола, то власть його спокушувати не є абсолютна, вона є підпорядкована Божому Провидінню. Отже, не може диявол спокушувати поки Господь Бог спершу не дозволить йому на те. Це допуск Божий, але не треба розуміти так. Наче Господь є причиною покус. Бо Він нікого не спокушає до гріха. Бог не зсилає покус на людей, лише допускає. Господь допускає покуси не тому, щоби звести людину, але щоб випробувати до більших заслуг.
Як ставити опір покусам?
Можна противитися в різні способи:
1) Пасивно – заховуватись проти покуси зовсім байдуже, тобто не дає згоди на них ані не старається їх усунути.
2) Активно – вживає середників до поборення покуси, одначе не збуджує противного акту.
3) Ефективно – робить щось зовсім противне покусі. Приклад – покуса тягне до пімсти – треба зробити добродійство.
Моральна оцінка способів.
Перший спосіб не є вистачаючий. Покусу треба поборювати активно, бо коли вона триває довше, то вона розростається і через нашу байдужість може статися близькою нагодою до гріха. Лише коли є поважна причина можна супроти покуси заховатись пасивно і справді сподіваючись що Бог дасть поміч. Такими поважними причинами є:
а) коли родиться з чесного акту;
б) коли активний опір може спричинити ще більші покуси;
в) коли активний спротив є надто тяжкий. Приклад: залишити працю і цілий час молитися то було б затяжко.
У цих трьох випадках можна заховувати пасивно.
Св.. Альфон подає активні способи боротьби з покусами:
- Збудити акт, яким заявляємо противну волю.
- Думати про терпіння Ісуса Христа та про останні речі.
- Молитися до Господа Бога, Пречистої Діви Марії, святих.
- Збудити акт любови Господа Бога і зробити постанову – радше вмерти як згрішити.
Занятися активною працею, щоби мозок загрузити іншими думками.
Коли покуси є сильні треба активного опору. Коли покуси є до тяжкого гріха, а не уживаємо активного спротиву – тяжко грішимо ( навіть якщо не впали в покусу – бо можна було згрішити тяжко і ми легковажили собі з того); коли не уживаємо активного опору проти покус до легкого гріха- грішимо легко.
Немає обов’язку ефективно поборювати покуси. То є особлива ласка, нею найшвидше поборюються покуси проти віри. Покуса діє або через збудження фантазії і тілесного бажання, або на зовні через створіння і т. д.
1) Притакувати покусі, а не її відчувати є гріхом.
2) Не можна покусу легкодушно викликувати, тому не можна робити якісь юності з яких можна передбачити зрушення похоті, хіба чинність є потрібна, корисна і чесна і не даємо згоди на похіть.
3) Тяжкий гріх якщо причиною тілесного порушення є неміч тобто зле роз положення, походячи з частого повторення гріхів того самого роду. Як похіть є потягом природним, то неміч є потягом набутим. Такий налоговий стан уже навіть сам у собі є грішний. Хто не старається того стану позбутися є налоговим грішником. Не є налоговим той, який відхиляє волю від гріха. Не хоче грішити ) і уживає всіх можливих способів спротиву тому затягненому роз положенню, хотяй би часом попадав у гріх – він є привичкою а не аналогом в стислому значенню того слова.
Правила практичні.
1) Нагоду близьку і добровільну кожен повинен залишити.
2) Нагоду до гріха недобровільну, як довго не дасться уникнути, повинен чоловік всіми можливими середниками перемінити на віддалену.
3) Нагоду віддалену ніхто уникнути не може, тому отже ніхто не є зобов’язаний їх уникати.
О нечистоті.
- це не поряд очне пожадання любовної річи. Є тяжким гріхом якщо людина розуміє злобу і прямо бажає нечистоти.
Із нечистоти походять: засліплення ума, нерозважність, непостоянність, ненависть Бога, оспалість, а навіть утрата віри.
Середники проти – часта покірна молитва, остереження змислів, уникнення нагоди і дармування, виснаження тіла, уміреність у всьому, часте приймання св.. Тайн. «Цей рій нічим неможливо вигнати, лиш молитвою і постом». Мар. 329.
Про обіт чистоти.
Треба заховувати якнайбільшу скромність очей бо довго не вдержиться невинність монахині яка дивиться на те, що не годиться пожадати. Один єпископ, а саме св.Гугон заховував таку велику скромність очей, що хоч 50 літ був єпископом і спілкувався та сповідав багато жінок, однак ніколи не подивився на лице ніякої з них, так що не мав поняття з ким говорить: старою, молодою, красивою чи не дуже. А робив це тому, щоб захоронити серце від злих думок.
Треба бути дуже обережним навіть у спілкуванню з побожними. Св.. Бонавентура каже, що духовна приязнь і любов легко може перейти в тілесну і смислову. Св. Василій запевняє, що від жінок треба втікати, наче від вогню, чи прокажених.
Щоб зберегти чистоту треба бути обережним у виборі книжок, ніколи не дивитися телевізора, не слухати світських розмов, особливо двозначних слів, а то і прямих про нечисті речі. Належить не об’їдатися і не впиватися, бо жир тягне до розпусти. Тіло бажає розрядки, підвищується темперамент, а хто п’янствує, втрачає волю, тобто контроль над собою, стає похітливою твариною. Хто хоче справді заховати ангельську чистоту, не повинен також ніколи дотикатися інших, ані дозволити, щоб інші його дотикали.
У боротьбі з тілесними пожаданнями перемогу здобувають ті, що зуміють швидше втекти від нагоди до гріха; місця, особи, чи іншої небезпеки, а хто уповає на себе, не втікає, а стає до боротьби рідко осягає перемогу, а дуже часто піддається спокусі.
У боротьбі з тілом своїм перемагають сліпі, криві, глухі, німі, тобто ті, що панують над своїми смислами, не довіряють своїм силам, утікають від небезпек і остерігаються того всього, що може викликати смислові зворушення.
Ніхто не може уповати на себе, свою чесноту і сили, святість, мудрість, второпність, старість, а навіть хворобу.
Той хто умертвляє своє тіло, уникає всіх нагод і не довіряє власним силам - збереже чистоту. Тож раз вступив ти до монастиря - каже св. Бернарт – то викинь за браму його своє тіло, яке до нічого не здатне, хіба що до злих учинків, а візьми з собою тільки духа . Тобто монах повинен позбутися світових і тілесних уподобань та жити як годиться справді духовній особі. Такою духовною людиною був св. Василій Великий – він жив духом і здавалось, що з тіла залишились тільки кості і шкіра. Люди готові простити монахові його гордість, гнівливість чи інші навіть значні блуди, оправдуючи їх чи то вдачею, чи не розвагою, чи злим настроєм і т. д. Але як тільки почують, що монах не заховує належно св. чистоти, відразу чують велику погорду до нього. Бо ясна річ – де панує тіло, там не може перебувати Св. Дух, ані святість не може бути вкупі з нечистотою.
Св. Беда преподобний каже, що диявол дуже пригадує злодія своєю поведінкою. Злодій – грабіжник чується безпечно, коли нападена ним людина мовчить. Але як тільки вона почне кричати, тоді злодій тратить відвагу та втікає, бо люди з усіх сторін біжать щоб рятувати бідну людину. Подібно справа мається з диявольськими спокусами. Диявол дуже докучає ними людині, яка не шукає рятунку в молитві. Але як тільки почне людина молитися, він миттю опускає її, а ангели спішать щоб прогнати нечистого.
В часі спокус добре є робити на собі знак св. Хреста, або вимовляти імя Ісуса і Марії. Св. Августин найкращим середником від покус мав розважання над муками і смертю Ісуса Христа, особливо про 5 Його Пресвятих Ран.
Пам’ятай про останні речі, і в часі покус кажім собі: «Кожної хвилі можу вмерти без сповіді і св. Причастя. Тіло зїдять хробаки, а душа стане на суд Божий. Що відповім страшному Судді?- або пекло або Небо; Боже рятуй мене.».
Пророк Давид в часі покус носив волосінницю і упокоряв постом свою душу. Пс. 34.13.
Св. Франциск з Асижу запевняв що дияволи дуже бояться, обходять десятими дорогами тих, що ведуть строге покаянне життя, а дуже напосідаються і спокушають тих що шукають вигод і приємностей.
Треба завжди чимось займатися: або молитвою, духовним читанням або писанням, або наукою чи фізичною працею, пам’ятаючи на пересторогу св. Єроніма: «Усе що небудь роби, щоб чорти заставали тебе все при праці». Бо чорт негоден відвернути уваги занятої людини на дурниці, тоді як лінивці, дармоїди і ті що не хочуть вправлятися в чеснотах постійно зайняті пустими думками і мріями, а це найкраще поле для розсіяння покус.
Щоб виробити в собі почуття ніжності що до святої чистоти, належить при сповіди визнати завсіди дуже щиро і з великим болем серця навіть і найменшу недбайливість при відкиду ванні нечистих покус. Це треба робити особливо тоді коли ще не знаємо чи вміємо розрізнити собі чи та недбайливість була легким чи тяжким гріхом.
Провина і спокуса.
Основною причиною гріхів є не диявол, тіло чи світ, а людська воля, яка здатна піти за ними. Тут слід пригадати науку св. Павла про різницю між тілесною і духовною людиною. Перша віддається бажанням власних егоїстичних і низьких інстинктів, впадаючи в одну із перечисленних вульгарностей.
В основному йдеться про надмірні бажання, багато з яких стосуються благ або вчинків, які самі по собі є добрі, але які можуть статись викривленими або джерелом моральної розпусти, коли людина прийме їх за те чим вони не є, тобто коли з чистих засобів переходять вони за ціль життя.
Це слабість людини, як аслідок первородного гріха, людина відвертається від Бога, щоб затриматись і пристати до сотворінь, які замість вказувати на Бога, витвором якого вони є, стають перешкодою на шляху до Нього. Треба відштовхуватись від цієї слабості тілесної людини, чутливої до всяких по хотей. В людській природі, як видно з досвіду, є велике протиріччя між сприйняттям ідеалу для здійснення і справжньою неспроможністю ним жити: «Я не роблю добра якого хочу але чиню зло якого не хочу». Рим.7.19. Християнська віра пояснює це відхилення в людині первородним гріхом що вимагає внутрішньої боротьби. Отже, існує подвійна слабість – розуму, спокушений і засліплений пасткою пожадань, і – волі, часто не спроможну виконати те що диктує сумління.
Цей безпорядок через гріх зробив що особа може в нагоді до гріха і мати лихі бажання. Занадто висока філософія, - залишмо цю тему, то не для наших розумінь.
Поборювання покус злого духа.
Найбільшою здобиччю диявола є вибрані душі. Духовні особи не повинні тратити відваги ані непокоїтися коли їх напастують мерзкі гадки та всілякі нечисті покуси; бо цього роду диявольські напасти вказують, що вони є приятелями Бога якщо злий дух так їх ненавидить і переслідує, тож нехай вони бадьоро стають до боротьби, пам’ятаючи, що навіть найбільші святі мусіли терпіти подібні прикрости.
Ціль покус.
1) випробування їх чесноти, як буря моряка. Бог допускає на своїх вірних навіть найстрашніші покуси і дозволяє пекельним духам напастувати їх нечистими уявами, богохульним думками невірством, пригнобленням і скрупулами і взагалі всякого роду тривогам. Таким способом хоче Бог перевірити, випробувати їх вірність і любов. Якщо душа, що любить Бога, спостереже що диявол вибрав її за ціль своїх тяжких і гидких напастей не тільки не повинна знеохочуватись але навпаки бачити в тому доказ Божої любові і повинна ужити всіх сил щоби оказатися Йому щиро вірною.
2) скріплення їх в чесноті. До чесноти не доходиться без боротьби. Бо чесноту набувається через часто повторювані акти. А чи їх виконали б коли б покуси не давали б до них нагоди? Чи можна виробити терпеливість коли не має приводу до нетерпеливості? а в лагідності хто не має нагоди до гніву? в чистоті – що не терпить нечистих покус? Отже, без покус не буде досконалої вправи в чеснотах, тобто без покус досить трудно їх набути, а ще трудніше в них правдиво укріплятися.
Жили разом два монахи, старий і молодий. Молодший терпів тяжкі покуси, але зразу ж їх відкидав і опанував всі порушення нечисті. Старий співчуваючи каже: «Сину, хочеш аби я випросив тобі в Бога звільнення? – Ні, бо я бачу що якраз ці покуси спонукать мене до молитви, постів, нічних чувань та до вправи в чеснотах. Тому молись радше о силу, щоби я їх поборював аж до смерти і одержав вінець слави».
3) скріпити їх в покорі. «Що знає той що не перейшов проби? Він незнає себе самого, бо лише в покусах вчиться чоловік пізнавати свою неміч і нужду.
Св. Григорій: «То дивне заряження Божого Провидіння – що людину напастує нагода до гріха. Людина приписала б собі велику силу, коли б ніколи не мала покус. Але як покуса почне кидати ним на всі боки і виснажить його до краю, тоді покора стає їй щитом проти диявола і вона відчує в собі нові сили тоді, коли думав, що вже сама не витримає і впаде2.
Покора головною є ціллю задля якої Бог допускає покуси. Тому він, не можучи своїми покусами довести до гріху старається тоді розбудити в нас горде і самолюбиве уподобання в собі з приводу наших перемог. В таких випадках треба казати: «Це не я тебе переміг, але Христос, мій Бог і Господь».
4) щоб нагородити їх більшою славою в Небі.
Коли наступлять на нас покуси, не думаймо, що Бог нас опустив, або що нас не любить особливою любовюю. Але в покусах добачаймо саме найбільший знак Божої любови, бо вони дають більшу славу…Будь покірним серцем і терпи…Знай що Бог вложив на тебе. Будь терпеливий в покорі. Сірих.2-5.
Способи поборювання покус.
1.Першим способом є якнайскоріше їх відкидати. У боротьбі з чортом не смієм бути обтяжелілими і лінивими, бо інакше заходить велика небезпека згодитись на покусу. Таку пораду дав св. Ієронім дівиці Євстахії – « Не хочу щоб ти дозволила нечистим думкам скріпитись у твоїм серцю. Не дай підвести голову дияволу нечистоти. Ти мусиш розтрощити ворога доки він ще малий».- « Блаженний хто візьме і розіб’є діти твої об камінь». « Неможливо придусити розгорівшогося вогню вроджених тілесних пристрастей, - тому щасливий той хто нечисті думки поборює зразу ж як лиш повстають і кидає ними об скалу, яка є Христос». Кор..10.4.- тобто щасливий той хто зразу ж відвертається
Від нечистих думок і хто тоді духа підносить до Христа.
Отже, хто відчує напластування покуси, нехай поступає як той, на руку якому сіла ядовита комаха, зразу ж відганяє, бо як отягавбися, вкусить мушка і понесуть його серед квітів і співів вперед ногами.
2. Другим способом є молитва. Треба нам молится і поза часом покуси, особливо підчас покус. Св. Єронім до св. Євстихії: «Скоро лиш зачне ворушитися похіть зі своїми заманюючи ми принадами і вогонь грішної пристрасті зачне розходитися по членах, кличмо тоді: в Бозі моя надія, я не злякаюсь, бо що мені може вдіяти тіло?»
3.Є кріпке уповання на Бога.з цілковитої недовіри до себе.
А чому Бог захоронює тих, що на Нього надіються, а самим собі не довіряють? Бо Бог хоч щедро розділює свої добра, однак дбає при тім о свою славу. «моєї слави я не дам нікому» каже Він у пророка Ісаї. Тому якщо душа не довіряє собі, а всю свою силу бачить в помочі Божій, вона послідовно і побіду над злим духом і всі свої добрі діла припише не собі а Богові. Бог через них вповні осягає свою славу. А знову противно, бог деяким душам не дає більших ласк і не ви двигає на висший ступень чесноти, бо передбачає, що їхня гордість і само уподобання приписали б все те собі і так перемінили б одержані добра в небезпечну для себе отруту. Часом чеснота , яку хтось посідає, приносить більше шкоди, ніж коли би її не посідалось. Бо коли вона приводить душу до надмірного уповзання на себе, пробиває душу мечем гордости і само уподобання». Тому щасливі ті, які ціле своє уповзання зложили в Бозі; Бог може наділити їх обильними ласками без небезпеки для своєї слави і стане їм певною захороною в часі покус.
Щоби скріпитися в упованню на Бога належить глибоко записати у свому серцю цю потрійну правду: по- перше, що злий дух не може кусити нас більше як на це Бог позволить; по- друге, що Бог є вірний і не допустить кусити нас понад наші сили; по – третє, що Бог є завсіди присутній в часі наших борб і дає нам силу, потрібну до побіди. Не забуваймо на це, що Богу подобається наш мужній опір покусам і Бог тішиться нашими побідами та в нагороду в кожноразовий доказ вірности готовить нам новий вінець слави. Отці і тим подібні думки наповнювали серце царя Давида – хоч би проти мене виступили війська, не злякається моє серце. Пс. 28. Св. Ієронім серед великої товпи злих духів і сказав: «В імені Господа мого Ісуса Христа, який мені помагає, я переможу напасти всіх моїх ворогів».
4.Є відвертість супроти духовного провідника. Бог уділяє своєї помочи за посередництвом своїх слуг. Чорти ж що змагаються ограбувати нас з Неба, поводяться неначе злодії та розбійники. Досвід показує що покуси зовсім уступають або бодай значно тратять на своїй силі, коли виявити їх сповідникові. Не раз вистачає сама постанова вияви, щоби їх прогнати.
Увага для сповідника.
1.Духовний провідник хай вистерігається строго поводитися з особами, які терплять покуси, бо надломану тростину можна легко доламати. Таких осіб треба терпеливо вислухати, оказати їй співчуття сердечне та додати їм відваги. Передовсім духовний провідник хай не показує здивування, хоч би хтось терпів не знати які покуси. Нема людини без пристрасти і нема людини, яка не чула би до чогось потягу. А це якраз є приманою, на яку диявол старається спіймати людину. Одним він підсуває нечисті думки, другим зажду людської слави, кожному щось таке, до чого він має схильність. Тому духовний сповідник хай не дтвується ніяким покусам, ні тому, що дехто із слабости часом упаде.
2.Сповідник не лише повинен показати сердечне співчуття тому, хто терпить покуси і вибачність до його слабосильности, але ще повинен подати середники до поборення покус. Деякі спокуси найлегше побороти, якщо їм прямо опертися, інші – не звертати уваги та ними погорджувати.
Бувають покуси, які з своєї природи є небезпечні, бо обіцяють розкіш і заспокоєння пристрастей. Такими є покуси до нечистоти, які заманють до недозволених змислових приємностей; покуси до ненависти, які побуджують до пімсти, які викликають невдоволення з людського щастя, в кінці покуси до гордрсти. Які ведуть до уподобання у власних прикметах та до зажди похвал. Всім тим покусам треба прямо спротивлятьсь, щоби і забезпечитись від згоди на гріх і скріпитися в чесноті їй противній. І так: скріпляється чистота, коли хтось з приходом нечистої покуси зробить в цей постанову, радже вмерти, як провинитися хоч би й самою нечистою думкою. Любов ближнього і ворогів скріпиться, колиз приходом покуси до ненависти зробиться постанову обідникові простити або навіть здолати йому добродійство. Знову ж в покусі до зависти належить спонукувати себе до радості зі щастя, яке других стрінуло або й помогти їм до його осягнення. Подібно й щодо інших чеснот.
3.Є люди яким поборювати нечисті покуси є прямо неможливо, для них існує другий спосіб: погорджувати ними і не звертати на них увагу. Такими є деякі боязливі особи з вразливою совістю, а на випадок таких думок або почуттів попадають у великий страх і щоб позбутися покуси, роблять всілякі неспокійні, зовнішні рухи. Але чим більше вони стараються обтрястися зі злих думок, тим ті частіше знову повертаються, і чим загальніше вони силкуються здавити в собі всяке лихе уподобання, тим живіше воно в них ворушиться. Доходить в кінці до того, що все стається для них новою нагодою до покус, так що вони не відважуються навіть на нікого поглянути, ані до кого заговорити. Нічого так глибоко не витискає на душі деяких вражень, як пересадний страх, бо він дуже розбурхує уяву. Так як дітям, що вночі переходять через темну кімнату, видається їм, що все бачать страховища,а від найменшого шороху наче мороз по тілі переходить. Подібно з великим страхом перед нечистими покусами діється – веде лише до того, щоби вони легше повставали і яскравіше уявлялись. Такі особи бідкаються своїми нечистими думками подібно як другі проти любові або гордості, котрим все видається, що вони інших неслушно осуджують, або прогрішуються пустохвальством.
Духовний провідник повинен поучити, що ніякі гадки, почуття чи тілесні порушення не є тяжкими гріхами, доки немає на них згоди. Також треба пояснити, що страх перед спокусами, бажання звільнитись від них, змагання їх відкинути з виразним знаком – то воля на них не згодилась. На випадок частого повертання спокус потрібно зовсім спокійно звернути увагу на святі речі, або збудити акт любові до Бога; а навіть вистачає зайняти думку працею, яку як раз виконується. Духовний провідник повинен таким особам строго заборонити після спокуси досліджувати її, чи наступила згода на неї чи ні. Бо це значило б викликувати нові неспокої та наражатись на повернення покуси. Вони повинні здатися на розсудок провідника і вірити його словам, що в данім випадку не було смертельного гріха.
4. Покуси до гніву, нетерпеливости, ненависти, зависти поборюються прямо в чоло, а ніколи їх не уникати чи вистерігатися нагоди до них. Бо тут на відміну від нечистоти – покуси вражають боляче, більше завдають терпіння як приносять радості. Тому, коли хтось є укріплений в чесноті може собі позволити задля вправи чесноти любові стикатися з прикрими, неосвідченими та невдячними людьми; задля скріплення в терпеливості та лагідності приставати з особами, які не перебирають в словах – задля зламання власної волі – підчинитись під послух старого та противного чоловіка.
Але коли покуси відносяться до речей від природи приємних і притягаючих, якими: тілесні гріхи, змислові розкоші, світові утіхи, приятелювання з особами другої статі, ніжне прив’язання до свояків та інших осіб, тоді замість з ними боротися треба радше утікати. У цього роду покуси уповзання на власні сили було б відчайдушністю,бо хто любить небезпеку, то в ній гине. Сір. 3.27.
5.Духовний провідник хай з особливим старанням захоронює душі від тих спокус які прибирають вигляду чесноти, їх відкрити, це дуже важний його обов’язок. Диявол не все виступає явно. Коли йдеться про побожні особи він прикидається «ангелом світла» і підсуває їм найперше речі самі в собі добрі і святі, опісля безпечні а в кінці грішні. Приклад, одного монаха диявол обсипував найперше змисловими потіхами, опісля підсунув йому таке нерозумне замилування до мовчання, що він не хотів говорити навіть зі своїм духовним провідником, а в кінці довів його до явного не послуху настоятелям та до утрати звання.
Злий дух розбуджує не раз в серці виключно духовну прихильність до особи другої статі, враз із щирим бажанням довести її до високого досконалості. З цього однак повстає з часом завелика довірливість, а навіть і грішне прив’язання. І так з провідника душі може дехто стати її зводителем.
Іншим знову диявол підсуває надмірну ревність в нагляданню чужої поведінки, а з цього повстають скарги, нарікання і роздори. Підступи диявола є так численні, так добре замасковані і так небезпечні, що св. Августин сказав: «Більше треба боятися диявола, коли він намагається нас обманути, ніж коли нападає на нас зі всією своєю скаженістю». Св. Бернард: «Чесний чоловік ніколи не дався звести другим способом, як лише позорами добра.»
Обмани злого духа тяжко розпізнати. Тому духовний провідник повинен постійно молитися про Небесне світло і добре ознайомитися з правилами розпізнавання духів. Лише тоді він може пізнати чи якесь внутрішнє побудження походить від Бога для добра душі чи від диявола на її шкоду.
6. Духовний провідник хай не приписує все зіпсованій людській природі, забувши про диявола. Справді пристрасті ворушаться деколи і без зовнішньої причини, але і в цім випадку злий дух старається їх роздути. В дійсності більшість гріхів, передовсім у побожних осіб, повстає при співділанню покус чорта, який підсуває злі думки і розбуджує грішні нахили. Також внутрішні, наглі зворушення походять звичайно від злого духа.
7. Духовний провідник хай звертає увагу аби в часі покус не то не зменшували, но радше прибільшували звичайних молитов, умертвлень і покут, а також аби частіше приступали до св.Тайн, бо в часі покус, як будь коли, вони більше потребують підкріплення і сили, що їх одержують в цих святих вправах.
Також треба пам’ятати, що в часах душевного заколоту не можна робити нових постанов, а тим більше обітів, бо тоді не можливо розпізнати, чи спонуки до цього походили від доброго духа чи від злого. Такі постанови треба відложити на спокійний час.
Гріхи внутрішні проти чистоти.
Внутрішні, бо виконуються внутрішніми силами душі, тобто розумом і волею. Їх є три:
Нечисті думки чи уявлення які зображають річ нечисто – грішну. Думки нечисті допущені з метою грішного задоволення є гріхом тяжким.
Думки нечисті несильно порушуючи пристрасть з легковажності і бездіяльності допущені є гріхом легким.
Нечисті думки які виникли з оправданих причин не є гріхом, навіть коли б спричинили тілесні порушення і виділення, щоби тільки не дати згоди на задоволення (не забажати, не захотіти їх).
Грішні уподобання – це милування (задоволення) з грішних думок і образів уяви. Приклад: уявляє собі безстидні дотики і т. д. і в тому любується (мати тілесну приємність зараз, тобто думати як її дістати).
Грішне уподобання є таким самим гріхом як і та нечиста річ про яку думаємо. (Хто подивиться на жінку з пожаданням…). Сповідник повинен спитати чи не було грішного уподобання. Якщо негативно відповість, то спитати чи не було нечистого бажання, коли і то заперечить дальше не випитувати, бо вірні не дуже роблять різниць між думками уподобання і бажаннями. Внутрішні гріхи, тобто волею і розумом, діляться на три групи: 1.бажання; 2. радість; 3.приємність уподобання. Ці три роди гріхів називаємо злими думками. Різниця між ними така: бажання відносяться до майбутнього, радість відноситься до минулих гріхів, а приємність до теперішніх, але цього всього в загальному не береться до уваги. Радість і при ємність специфічно не різниться, хіба тим, що радість відноситься до минулих гріхів, а бажання і приємність - до теперішніх.
Нечисті бажання – це воля (хотіння) виконати річ грішну. Нечисті бажання є гріхом такої тяжкості і такого роду як самий зовнішній акт, котрий бажається зробити. Це слідує із слів Христа: «Кожний хто поглянув на жінку з пожадливістю вже поповнив чужоложство з нею у своїм серці».
Злоба нечистого бажання полягає не лише у предметі, а і в обставинах з ним зв’язаних. Тому бажання згрішити з спорідненим є гріхом кровозмішення.
Нечисті дотики
Поза подружжям, всі дотики до статевих органів, зроблені з метою зазнати статеву розкіш є тяжким гріхом.
Дотики з легкодушності зроблені (тобто не з нечистих мотивів) – будуть тяжким чи легким гріхом, в залежності від того чи наражають вони особу у великій чи малій мірі на тілесне збудження і його згоду. Також дотики до другої особи зроблені без нечистих намірів (гра, привітання, масаж і т. д.)- якщо наражає її на небезпеку тілесних розкошів і згоди волі, якщо приведуть до гріха інших –є тяжкий гріх. Довготривалі дотики між особами протилежної статі без слушної причини ( в автобусі наприклад), навіть коли б не наражали себе на небезпеку тілесних розкошів будуть тяжким гріхом. Ці дотики, виконані з слушної причини (при вмиванні, лікар оглядає хворих і т.д.) не є гріхом, навіть коли б наступило статеве збудження.
Дотики до інших частин тіла, коли вони зроблені не з безстидних мотивів і не довготривалі – легкий гріх.
Нечисті погляди.
Погляд на свої нечисті частини тіла з грішного уподобання є тяжким гріхом.
Погляд на шию, плечі, рамена, коліна, тобто менш пристойні частини особи другої статі не є тяжким гріхом, хіба що довше триває і через це збуджує пристрасть.
Погляд на непристойні частини (органи родження і близькі їм частини) особи другої статі є завжди тяжким гріхом.
Оглядати образи обох статей цілком голих без рації і довго є тяжким гріхом (напр., порнографія), якщо поверхнево і скоро, загально є легким гріхом. Приглядатися сходженню звірят є легким гріхом, а якщо з грішного пожадання (тобто щоб викликати в собі тілесне порушення) – тяжким.
Нечисті погляди з наміром статевого збудження є тяжким гріхом.
Нечисті погляди без слушної причини є тяжкими або легкими гріхами, залежно від великої або малої небезпеки наразити себе на згоду збудження статевої розкоші. Коли це діється без статевого збудження або наміру зазнати його, то такі погляди не зачисляються до категорії нечистих поглядів.
Погляди на статеві органи з наміром статевого збудження будуть тяжким гріхом. Включивши такий намір (розкоші), довготривалі погляди на них наражають на небезпеку статевого збудження і тому будуть тяжким гріхом, бо наражають на небезпеку волі. Виключивши злий намір і небезпеку згоди волі на статеві збудження і коли не тривають довго і не включають згіршення не є тяжким гріхом.
Читання розпусних книг і газет.
Читати твори, які відносяться до статевих справ з наміром дістати статевих розкошів або наражаючись на близьку небезпеку дізнання і згоди на такі відчуття, є тяжким гріхом. Коли немає злого наміру, близької небезпеки згоди (холодність), виключивши згіршення і надто вульгарні слова є – легкий гріх.
Хто читає зовсім аморальні книжки (порнографію і т. д.), включно навіть задля розривки і відпочинку тяжко грішить.
Не грішить той, що читає аморальні книжки щоб набути потрібні знання, розуміється що треба виключати небезпеку згоди волі на статеве збудження.
Погані слова і бесіди.
Тяжко грішить той, хто вживає вульгарні слова чи веде нечисті розмови з метою тілесного грішного уподобання, чи збудження в собі тілесних порушень, чи привести інших до гріха, чи інших навчити поганих речей.
Говорити безстидне з легкодушності для жарту є гріхом легким.
Задля небезпеки тілесного порушення і згоди на нього тяжко грішать ті, що говорять про статеві члени другого, або як сходитися чи викликати полюцію. Також тяжкий гріх хто веде такі бесіди перед молодими, особливо коло дівчат, задля їх згіршення (говорить про інтимні сторони свого життя).
Хвалитися своїми нечистими гріхами є гріхом тяжким з огляду на радість із злого, згіршення чи небезпеку уподобання. Прислуховуватися до нечистих бесід не маючи в них уподобання є легким гріхом.
  Тілесні порушення (збудження)-
це напруження родильних членів получене з приємністю. Вони бувають: легкі і переходові; тяжкі і довго триваючі; добровільні самі в собі або в причині; недобровільні які природно приходять.
Порушення добровільні, самі в собі хоч і легкі, є гріхом тяжким, бо в них є згода на тілесну приємність.
Порушення самі в собі або в причині не добровільні хоч і сильні – не є гріхом, хіба якщо була згода на приємність.
Порушення добровільні в причині є гріхом тяжким або легким залежно від причини чи вона сильно чи легко впливає на збудження.
Хоч причини, які легко впливають на порушення, не має обов’язку під тяжким гріхом обминати, однак треба їх обминати, хіба що вони є необхідні.
Якщо порушення є легкі, можна поставитись до них пасивно, не звертаючи на них уваги.
Якщо порушення сильні і довго триваючі, треба активно їм протистояти. Цей обов’язок лежить під тяжким або легким гріхом, залежно від того чи небезпека згоди, чи виділення є близькі чи далекі.

Додаток: ПРО ДІВИЦТВО.
Дівоцтво може бути фізичне, природне і моральне.
1.Фізичне має знак тілесний: жінка – дівичу перетинку, мужчина – не вилитому сімені на зовні.
2. Природне – полягає в тому щоб ніколи не мати згоди волі на тілесне задоволення. Тілесне задоволення родиться незалежно від волі.
3. Моральне – полягає в тому що хтось має постанову стриматися від тілесного задоволення, а воно може бути: досконале і не досконале.
Досконале буде тоді коли хтось має постанову утримуватися від тілесного задоволення через ціле життя.
Чеснота дівицтва має два елементи: один зі сторони тіла - ніколи не осквернити себе тілесно; другий зі сторони душі – сильна постанова стриматися від всякої тілесної приємності.
Недосконале буде тоді, коли хтось утримується на деякий час (вдови, дівчата до шлюбу).

Дівоцтво можна втратити:
Формально - через будь який смертельний гріх, внутрішній або зовнішній, поповнений проти чистоти, або через намір вийти заміж з метою тілесного життя.
Матеріально - через добровільне порушення тілесного знаку чистоти (у мужчин через полюцію, а в жінок через знищення перетинки дівицтва); через не добровільне порушення (нічна полюція в мужчин, насильство в жінок) не тратиться перед Богом, але Церква вважає таких вже нарушеними.
Дівицтво можна втратити:
Безповоротно (назавжди) – через добровільний акт яким збуджується тіло (наприклад, полюція або тілесна сполука з другою особою).
Поворотно – наприклад, мав постанову вийти заміж і уживати супружжя, потім передумав.
Висновок: як мало серед монахів є фізично досконалих дівственників, більшість живуть в чистоті, але без того цінного дару і жертви свого тіла, тобто живуть в природному і моральному дівстві.

Про чистоту
Хто сховався за монастирськими стінами, хай не думає що вже став чистий, то тільки видалилилась нагода до гріха, але сила гріха нечистоти залишилась в їхньому серці. Такий є на дорозі до чистоти, але поки він не очистить свого серця з думок, та різнорідних почувань, доки не скаже: « Як можу я зробити цю не гідну справу і згрішити перед Богом?», доки не докладе сильної волі й не досягне перемоги – доти ані кроком не поступить в напрямку чесноти!
Не вистачить переконати себе, що ця річ марна, низька та лишає після себе сумні спогади. Таке переконання за якийсь час затреться іншими думками і буде тим чим є знак зроблений пальцем по воді.
Ні – це замало! До того треба докласти справи і поставити постійну сторожу, яка б завжди чувала. Треба завжди пам’ятати що диявол, коли не може потягнути до великих гріхів, то він задовольниться й меншими, які прокладають йому дорогу до смертельних. З малих помилок диявол робить собі драбинку до більших проступків, тоді опановує душу і душа буде його слугою а не Божою.
Ворогом монашої чистоти є не тільки одні діла проти 6 і 9 заповіді, але і все те що підсуває змисловість. Хто хоче осягнути чистоту повинен всі помисли поставити контроль і обмеження, яких не можна переступити. Ось що каже св. Василій Великий: «Дехто вважає що чеснота дівоцтва полягає на самому береженню тіла. Я звертаю увагу на всякий рід пристрасного прив’язання. Той хто віддався Богові, мусить вважати, щоби не сплямити душу жодною пристрастю світу. Гнів, заздрість, пам'ять на образи, брехня, гордість, легкодушність, пустомовство, лінивство до молитви, пожадання того чого немає, недбальство у виконанні обов’язків, любов до гарної одежі, дбання про красу обличчя, про товариство, про розмови без потреби і т. д.- всього цього повинен як найстаранніше стерегтися той, який через святе дівство посвятився Богу. Бо хто впаде в одну з тих пристрастей, плямить красу і чистоту душі і є перешкодою у монаршому житті. Хто відрікся світу назавжди, то мусить вважати щоби ніяким способом не сплямити себе».

Щотижнева газета для греко-католиків

Схожі матеріали:

Категорія: Життя у чистоті | Переглядів: 4845 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: настанови, нечистота, розпуста, вічне щастя, АКТУАЛЬНІСТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ, повчання, Подружжя, БОЖІ ЗАПОВІДІ, наука Церкви | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика