Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2015 » Квітень » 15 » Повчальні історії, притчі » Перший Великдень в Україні
11:53
Перший Великдень в Україні

Йшов 1945 рік, шостий рік війни з Німеччиною. Народ, що пройшов через ці страхіття, вже був настільки вимучений, що дивувало, як людина може все це витерпіти. Здавалось, що війна наближається до кінця і настане довгоочікуваний мир. Та тут виплила ще одна біда для всіх українців, що жили у Закерзонні, Надсянні. Їх вирішили переселити в радянську Україну. Що означає переселення – вже приблизно знаємо, бачимо зараз на сході Донбасу. Але тоді все було інакше.

Українці, які з діда-прадіда жили на своїй землі, мусіли її залишити і їхати десь далеко –  в невідомий Радянський Союз. Люди мали власні будинки, землю, господарку, худобу і змушені були все це залишити. Збір був оголошений на станції Ярослав. Хто як міг, упирався, щоб не їхати, але польські банди, які нападали ночами, грабували хати українців, навіть убивали їх. Коли жити стало зовсім небезпечно, родини на фірах почали з’їжджатися на станцію. Тут було безпечніше. У кожного жевріла надія, що це все якось заспокоїться і всі повернуться додому. Але так не сталося. Подали товарні вагони і люди почали завантажувати своє майно. Брали з собою все, що могли забрати. Ревіння корів, мекання кіз, іржання коней, плач дітей, стогін стареньких людей – все це запам’яталося надовго. А ще страшніше чекало попереду, якась далека незнана Україна.

Коли вже завантажились, пролунав свисток і потяг рушив. Їхали, зупинялись і знову їхали. Так кілька днів. І чим далі, тим страшніше. І ось настала ніч. Поїзд зупинився. Надворі злива, наче з відра. Травень місяць, холодно. Якийсь чоловік іде вздовж поїзда і кричить: «Остановка на полчаса. Вигружайтєсь, кто не успєєт, поєдєт дальше!». Звичайно, всі хотіли бути якнайближче до рідних місць, тому кинулися вивантажувати своє майно. Отут вже почався справжній переполох. Це було містечко Заболотів. На станції не було ніякого освітлення. Як вийти з вагону, коли він на висоті одного метра від землі? Як винести зерно, борошно в мішках, коли всюди мокро? Як стягнути худобу з тієї висоти? Тисячі «як»…

Коли зробили пристосування, щоб вивести коней і худобу, тут паровоз засвистів і поїзд рушив. Крики, лемент, люди не знали, що мають робити: чи їхати, чи залишатись? І знайшовся хтось мудрий, що поставив плуга під колесо і поїзд зупинився. Проте він від’їхав на кілька метрів і всі речі, худоба перемішались. Знайшовся хтось, хто дав машиністу поїзда самогону і поїзд зупинився уже надовго. Розвантажили решту речей і, тремтячи від холоду, страху, невідомості, чекали ранку.

Нарешті почало сходити сонечко. Люди розглядали край, в який приїхали. Десь далеко виднілися гори, земля була чорна, отже родюча, з-поміж дерев визирали біленькі хати. Але було невідомо, як їх приймуть люди тут, на цій Україні, чи не будуть злі, що приїхали на їхню землю? Раптом зауважили вервичку людей, які помалу наближались до приїжджих. Всі затамували подих: що то за люди, і чому їх так багато. Коли наблизились, то побачили, що це йшли селяни з церкви. Були дуже гарно одягнуті: в кожухах, кептарях у вишиванках, барвистих квітчастих хустках, всі вони несли кошики зі свяченим, а попереду йшов священик. Він привітав нас з приїздом в Україну, а також із Воскресінням Христовим. Це був Великдень. Страх наче рукою зняло. Стало якось тепліше. Місцеві люди із своїх кошиків діставали небагаті пожитки і ділилися з прибулими. Нам стало набагато легше і спокійніше.

Трохи перекусили, діти почали гратись. Всі розговорилися. За якийсь час бачимо, що до нас їде біля 15 возів. Селяни забрали нас на вози і повезли до себе додому. Хоч самі не мали великих хат, але всіх прийняли. Дали куток чи кімнатку, худобу теж прийняли до стайні. Так що жодна людина не залишилась надворі.

Після обіду запросили всіх переселенців до хати-читальні. Місцеві жителі накрили столи, звичайно після війни це не було так просто, але чим були багаті, тим і гостили. Розговорилися, почали співати, переселенці – свої пісні, місцеві – свої. Але «Заповіт», український гімн співали всі разом, бо знали його всі. І він об’єднав їх. Плакали і співали, сміялись і танцювали… Де й дівся той страх, переживання, втома…

Про це переселення колись оповіла мені моя мама. Вона мала тоді 16 років і досить добре все пам’ятала. Майже на кожному святкуванні Пасхи мама згадувала цю історію. А я все думала: який молодець був той священик, що організував такий прийом переселенців.

Цьогоріч виповниться 70 років, як переселенці з Польщі приїхали в Україну. Я хотіла дізнатися прізвище та ім’я того священика, щоб помолитися за нього. Можливо, хтось з читачів знав священика, який правив у Заболотові в 1945 році. Буду дуже вдячна, коли хтось зголоситься і надасть таку інформацію.

Мій телефон: 098-22-95-634098-22-95-634, 095-12-76-712095-12-76-712, або м. Коломия, вул. Українська 7, кв. 1.

Марія МІГДАЛЕВИЧ / http://www.novazorya.if.ua



Схожі матеріали:

Категорія: Повчальні історії, притчі | Переглядів: 1081 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: цікаві історії, срср, притчі, переслідування, ПІДПІЛЛЯ УГКЦ, репресії, радянський союз | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика