Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Липень » 10 » Суспільні проблеми » «Мова ненависті» — мова забороненої правди
19:23
«Мова ненависті» — мова забороненої правди

Шевченкове “в огні окраденую збудять” цілком стосується сучасної України. І мова йде не лише про те, що загал українського суспільства виявився неготовим до протистояння з Москвою. Україна опинилася ще й у іншому вогні — вогні ідеологічного колоніалізму з боку Заходу. На жаль, попри те, що цей вогонь стає все більшим, чимало людей ще не прокинулось, а тим, що прокинулись, не завжди вдається швидко прийти до тями і усвідомити ситуацію, що склалася.

Ще у 2013 році багато хто не міг повірити, що центральними вулицями Києва крокуватимуть численні учасники гей-параду, а гендерна ідеологія буде впроваджуватися на рівні законодавства. Зараз усе це є, і ми можемо бачити аж ніяк не привабливу лінію подальшого розвитку. Поки що ця лінія накреслена лише пунктиром. Але, якщо люди, які прокинулися, не докладуть максимум зусиль, пунктир стане безперервною прямою лінією виродження (хіба що нас врятує особливе Боже втручання).

Радикальний лібералізм стає в Україні все більш відчутною реальністю. Він впроваджується цілком систематично: на рівні державної політики, через широку мережу добре фінансованих громадських організацій, за активної підтримки ЗМІ, зі своєю мовою та системою координат, зі своєю цензурою. Остання, як показує досвід Заходу, є надзвичайно важливим інструментом перевиховання суспільства у дусі ліво-ліберальної ідеології.

Сама по собі цензура є необхідним елементом суспільного життя. Нам дуже важко уявити суспільство, де існувала б абсолютна свобода слова. За адекватних умов цензура має на меті захист суспільного блага, а також універсальних моральних принципів. Цей момент слушно підкреслює Папа Лев XIII, який наголошує, що державна влада чинить зле, якщо дозволяє поширення згубних ідей, цінностей, моделей поведінки. В енцикліці “Immortale Dei” він зазначає: “Все, що суперечить чесноті й істині, не має права виставлятися немов спокуса перед людськими очима, а тим паче — підтримуватися прихильністю і захистом закону. Добре прожите життя — єдиний шлях до Неба, до якого ми всі покликані, і у зв'язку з цим держава, потураючи вседозволеності думок і дій відводити уми від істини і душі, діє проти законів й імперативів природи”.

Цензура є характерною і для суспільств, у яких (чи над якими) панує лібералістична ідеологія (незалежно від ступеня радикалізму конкретного варіанту цієї ідеології). Одначе ще з часів класичного лібералізму його прихильники декларували, що відкидають цензуру і борються за свободу слова, думки, переконань і т.д. Відтак їм не личить визнавати власну цензуру цензурою. І вони дійсно цього не роблять, вдаючись, натомість, до низки софістичних прийомів. Зараз одним із головних таких прийомів є концепція  hate speech — “мови ненависті”.

Hate speech — це універсальний ярлик, за допомогою якого можна затаврувати думки, що суперечать догмам лібералізму. Сказати, що гомосексуалізм є тяжким гріхом — hate speech. Висловити обурення нахабством мігрантів із Азії та Африки —  hate speech. Для того, щоб заговорити “мовою ненависті”,  достатньо лишень говорити правду, проти якої борються адепти лібералізму.

У країнах, де радикальний лібералізм досяг значних успіхів, санкції за використання “мови ненависті” можуть бути різними: від звільнення з роботи чи суспільного цькування до кримінальної відповідальності. У нас, дякувати Богу, запуск репресивних механізмів лише починається. Лунають поки що поодинокі голоси політиків, які вимагають введення юридичної відповідальності за використання “мови ненависті” відносно ЛГБТ чи інших “меншин”.

Також існують спроби зробити концепцію “мови ненависті” складовою ідеології масмедійного простору. Тут досить виразною є позиція журналістських кіл, яскравими репрезентантами яких можна назвати Настю Станко та Андрія Куликова. Відносно нещодавно ці кола розгорнули кампанію, спрямовану на радикальну зміну риторики, за допомогою якої висвітлюється тематика нинішньої війни. З одного боку, журналістів закликали відмовитися від виразів у стилі “наші герої”, “захисники” тощо відносно українських вояків. З іншого боку — категорично не застосовувати “мову ненависті” відносно ворожої сторони, тобто не використовувати формулювань на кшталт “терористи”, “бандити”, “окупанти”. Слід наголосити, що в цьому випадку ідеться не про захист груп, які для адептів ліво-ліберальної ідеології є упривілейованими (ЛГБТ, кольорові мігранти), а про доктринерське застосування ідеологічних принципів в ім'я самих цих принципів.

Руйнівне значення концепції “мови ненависті” не можна зводити виключно до того, що ця концепція має на меті заборонити називати речі своїми іменами. Застосування цієї концепції має глибшу дію — ментальне роззброєння людей, які ще мають правильні світоглядні орієнтири. Для християнина зміст поняття “ненависть” (або “ворожнеча”) не вичерпується етичною патологією, якої справді потрібно стерегтися. Християнство — це не лише любов до добра, але й ненависть до зла (при здатності розрізняти зло і його носія). Зрозуміла у такому сенсі “ненависть” — це фундаментальна здатність людини як етичної істоти, що має трансцендентне покликання.

Для християнина мають бути цілком зрозумілими рядки Псалмів: “Отож, ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджуся: повною ненавистю я ненавиджу їх, – вони стали мені ворогами !”  (Пс. 138, 21-22). Або ж звернімо увагу на ось це формулювання, яке використовують, аби засудити єресі, отці Тридентського Собору: “Будучи стовпом і утвердженням істини, Церква ненавидить як сатанинські ці домисли безбожників” (Декрет про Святу Євхаристію від 11 жовтня 1551 р.). Так само, ненавидячи зло, християнин не повинен бути ультракоректним і ультратактовним там, де потрібно бути категоричним. Господь, звинувачуючи фарисеїв, не церемониться з порівняннями, називаючи їх, наприклад, “гробами побіленими” (Мт. 23, 27) та “родом гадючим” (Мт. 23, 33) — не “альтернативно благочестиві”, а “рід гадючий”, бо не можна чорне називати білим.

Засудження “мови ненависті” має сугестивну дію. Воно покликане паралізувати нашу здатність до адекватного етичного мислення. Таким чином концепція “мови ненависті” спрямована на підготовку ментального ґрунту для того, що Папа Бенедикт XVI називав “диктатурою релятивізму”.

Зрозуміло, що значення концепції “мови ненависті” як інструменту перевиховання українського суспільства буде посилюватися. Як за таких умов мають поводитися християни? У першу чергу — принципово не визнавати легітимності цієї концепції, відкидати її.

На жаль, християни дуже часто намагаються “християнізувати” нові ідеологічні віяння, котрі спрямовані на все більше віддалення людей від Божої правди, влити у них християнський зміст. У підсумку християнський зміст губиться, а риторика церковних кіл лиш підсилює легітимність цих віянь і дезорієнтує християн, стирає межу між правдами віри та “мудрістю віку цього”. Цю згубну практику необхідно припинити. Навпаки, і церковні ієрархи, і християни, так чи інакше причетні до формування суспільної думки (журналісти, філософи, публіцисти), мають докласти максимум зусиль, аби показати справжню суть новітніх ідеологічних віянь, підважити їх, показати їхню руйнівну дію. Інакше — ще глибший відступ у гетто, що більша капітуляція перед гріхом і брехнею.

Ігор Загребельний CREDO

Схожі матеріали:

Категорія: Суспільні проблеми | Переглядів: 365 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Україна, ліберастія, суспільні проблеми, публіцистика, Ігор Загребельний, гомодиктатура | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика